Проблеми розвитку житлово-комунального господарства та будівництва у контексті формування локальних ринків

Размещено на http://allbest.ru

Донбаська національна академія будівництва і архітектури

Проблеми розвитку житлово-комунального господарства та будівництва у контексті формування локальних ринків

Попова Ганна Юріївна, Кандидат економічних наук, доцент

Гордієнко Вікторія Володимирівна



Визначенню можливостей і завдань модернізації системи житлово-комунального господарства (ЖКГ) присвячено значну кількість публікацій, в тому числі концептуальні дослідження [1-7]. Існують нормативно-правові та організаційні передумови розвитку ЖКГ [814 та ін.]. Але питання модернізації локального ринку послуг ЖКГ потребує дослідження в умовах монополістичної стагнації галузі.

Проблематика розвитку локальних ринків, розкрита у багатьох працях [15-19 тощо].

Тому розробка питань реформування ЖКГ в контексті модернізації локальних ринків ґрунтується на результатах відомих і змістовних розробок науковців.

У той же час специфіка функціонування комунальної сфери в умовах монополістичної стагнації і фінансової кризи залишається дискусійним питанням і потребує подальшого розгляду.

Розглядаючи зміст поняття «модернізація житлово-комунального господарства», погодимося з думкою Гончарової З. В., що «в ЖКГ модернізація реалізується шляхом розроблення цільових державних і регіональних програм, в яких визначено та узгоджено між собою комплекс взаємопов'язаних інституційних, організаційних, економічних, соціальних, екологічних, фінансових і технічних заходів, направлених на вирішення важливих завдань галузі», а також з тим, що модернізація є «частковою та неповною, тому що відбувається запозичення лише технічних досягнень, без глибоких змін соціально-політичних відносин, правових і культурних норм» [20], але відзначимо, що і технічні досягнення впроваджуються вкрай недостатньо.

Узагальнимо передумови та проблеми модернізації локального ринку послуг житлово-комунального господарства у вигляді схеми (рис. 1).



Рис. 1. Передумови та проблеми модернізації локального ринку послуг ЖКГ (джерело: сформовано авторами на підставі [21-23])

Чому питання модернізації ЖКГ доцільно розглядати саме з позицій розвитку локальних ринків?

По-перше, суттєві зміни у цій проблемній галузі можливі лише за умови концентрації бізнес активності та створення ефективної комбінації факторів виробництва, системна взаємодія яких сприяє інноваційній діяльності.

По-друге, модернізація ЖКГ відбувається в умовах реформи децентралізації, яка «означає культивування бізнесу, який належить місцевим мешканцям та відповідально використовує локальні ресурси, обслуговуючи переважно споживачів, що проживають поблизу, а пріоритет у працевлаштуванні надає місцевому населенню, забезпечуючи йому гідну заробітну плату [24, с. 6]. Контроль за діяльністю підприємств ЖКГ має поступово переходити від монополій до місцевих громад.

По-третє, модернізацію житлово-комунальної сфери необхідно розглядати в контексті розвитку урбанізації, адже Україна є високо урбанізованою країною з рівнем урбанізації близько 70% населення країни [25]. комунальний будівельний державний урбанізація

Наразі в Україні виділяють понад 20 найбільших агломерацій, де проживає близько 17 млн осіб, або 36% населення країни [26, с. 134]. Поліщук А. С. зазначає, що «концентрація ресурсів, спеціалізація економіки, низькі транзакційні витрати та інтенсивні комунікації зумовлюють вищий рівень продуктивності праці в агломераціях порівняно з іншими територіями. Відповідно підхід «розумної» спеціалізації регіону доцільно застосовувати і до розвитку агломерацій, які можуть розглядати економічну структуру з точки зору розвитку «портфеля галузей».

Якщо раніше розвиток великих міст і агломерацій супроводжувався виведенням промисловості за територіальні межі, то сьогодні виробництво повертається в міста, а підприємства стають більш компактними, екологічними та високопродуктивними» [26, с. 135].

При цьому цікавим, на наш погляд, є співставлення ефектів локалізації та урбанізації. Урбанізація, за словами О. А. Федірко, - це «процес просторової концентрації компаній різних видів діяльності та домогосподарств. Процеси урбанізації створюють економічний ефект для усіх компаній у певному локалітеті та призводять до утворення мегаполісів і крупних промислових центрів. Водночас, локалізація є географічною концентрацією взаємопов'язаних компаній та інституцій, які займаються одним видом економічної діяльності або працюють у суміжних сферах.

На відміну від урбанізації, локалізація дозволяє отримати економічний ефект не усім компаніям, розташованим у певному регіоні, а лише тим, які пов'язані між собою виробничими та технологічними зв'язками.

Переваги локалізації пов'язані, насамперед, зі зниженням собівартості продукції та збільшенням рентабельності економічної діяльності компаній в результаті зниження трансакційних витрат суб'єктів локальної економіки; підвищення гнучкості виробничих систем та їх здатності оперативно реагувати на потреби ринку; створення ефекту економії на масштабах в результаті агломерації виробничого потенціалу та спільного використання ділової інфраструктури; формування локальних ринків праці, кваліфікаційна структура яких відповідає запитам місцевих компаній; спільної взаємодії з місцевими постачальниками та споживачами тощо» [27, с. 46].

Враховуючи викладене вище, узагальнимо специфіку житлово - комунальних послуг з точки зору розвитку локальних ринків (рис. 2).

Рис. 2. Специфіка житлово-комунальних послуг з точки зору розвитку локальних ринків (джерело: авторська розробка)

Головчак Г. В. у своєму дослідженні зазначає, що «ринок житлово- комунальних послуг охоплює як ринки природних монополій (водопостачання, водовідведення, теплопостачання, електропостачання, газопостачання), так і потенційно конкурентні ринки обслуговування (вивозу сміття, утримання та ремонту житла).

Обидва не відповідають очікуванням споживача щодо якості та обсягу надання послуг. Перші потребують запровадження відповідного державного регулювання, другі є штучно монополізованими» [28, с. 33-34].

Перейдемо далі до розгляду питань щодо монополістичної стагнації на ринку житлово-комунальних послуг, який не є однорідним і містить у собі як природно-монопольні сегменти, так і підприємства, що можуть ефективно функціонувати на конкурентних засадах.

Згідно із Законом України «Про природні монополії» [29], до сфери природних монополій у ЖКГ відносяться: 1. передача і розподіл електричної енергії; 2. централізоване постачання теплової енергії; 3. транспортування природного газу трубопроводами; 4. централізоване водопостачання і водовідведення.

Регулювання діяльності суб'єктів природних монополій реалізують Антимонопольний комітет, Мінжитлокомунгосп, місцеві держадміністрації, виконавчі органи міських, сільських та селищних рад. Головною проблемою при цьому є невизначеність методів, форм та процедури здійснення державного регулювання суб' єктів природних монополій.

Цілком погодимося з О. В. Димченко у тому, що «монополія - це локальна влада, тому регулювання не тільки бажане, але й неминуче» [30, с. 166]. Природні монополії на вітчизняному ринку житлово-комунальних послуг виконують соціально значущу функцію, надаючи як господарюючим суб'єктам, так і населенню найважливіші види послуг, а їх особливістю є те, що послуги таких структур задовольняють першочергові потреби промислових споживачів і сектору домогосподарств. У відповідності до ієрархії потреб А. Маслоу, первинний рівень потреб - це фізіологічні потреби, а також потреба безпеки та захищеності; вторинні потреби - соціальні, повага, самовираження тощо.

Потреби більш високих рівнів «піраміди» можуть з'явитися тільки в тому випадку, якщо досягнуто певний рівень задоволення потреб попереднього рівня [31, с. 127]. У зв'язку з цим звернемо увагу на те, що підвищення рівня житлово-комунальних послуг необхідно розглядати у контексті техногенної, економічної та соціальної безпеки.

Фахівці звертають увагу на ключове питання регулювання природних монополій - питання власності, - та розглядають її основні форми: державну власність і експлуатацію об'єктів природних монополій державним підприємством та відомством; державну власність і контракт на експлуатацію об'єктів природних монополій приватним сектором; приватну власність і експлуатацію об'єктів природних монополій за інтенсивного державного регулювання; муніципальну власність [32, с. 109-110].

Щодо методологічних підходів до державного регулювання діяльності природних монополій, єдиного погляду на цю проблему поки що не існує. Так, Хрустальова В. В. і Ференц С. І. приділяють увагу формуванню та підтриманняю конкурентного середовища в природно-монопольних галузях і управлінню механізмом перерозподілу монопольної ренти, а також регулюванню цін на продукцію суб'єктів природних монополій [33, с. 68].

Крилова І. І. визначає такі форми регулювання, як пряме (будь-які засоби та дії, направлені на суб'єктів конкретного ринку) та непряме (загальні ринкові та економічні умови для всіх суб'єктів) державне регулювання. На її думку, «найбільш розповсюдженими є три форми державного регулювання: структурне, регулювання поведінки, регулювання через систему стандартів.

Структурне регулювання визначає яким компаніям надати право на виконання певних видів господарської діяльності (ліцензування), встановлює потреби в утворенні нової інфраструктури тощо. Регулювання поведінки або цінове регулювання здійснюється напряму через встановлення цін і тарифів або опосередковано через податкову політику чи політику субсидій. Регулювання через систему стандартів використовується в соціальній політиці, охороні навколишнього середовища, безпеці тощо» [34, с. 41]. Узагальнимо особливості регулювання локального ринку послуг ЖКГ у схематичному вигляді (рис. 3).

Рис. 3. Регулювання локального ринку послуг ЖКГ в умовах монополістичної стагнації (джерело: авторська розробка)

Державна політика реформування і розвитку галузі житлово-комунального господарства передбачає формування ефективної моделі житлових відносин на підставі створення структур, які представляють інтереси власників житла і захищають права споживачів житлово-комунальних послуг (КК, ОСББ, СЄЗ тощо).

Як зазначає З. В. Гончарова, модернізації житлового фонду сприятиме створення механізмів доступного кредитування ремонту спільного майна об'єктів ОСББ, які повноцінно реалізують права власника кожного мешканця (співвласника) багатоквартирного будинку [36].

Модернізація ринку послуг житлово-комунального господарства передбачає створення і використання інновацій, втілених у виробництво більш якісних послуг, технологій їх виробництва, методів управління на всіх стадіях виробництва і збуту, що сприяють структурним змінам, розвитку і підвищенню ефективності функціонування підприємств у довгостроковій перспективі. Розглянемо з цих позицій програмні документи Краматорської міської ради (м. Краматорськ Донецької області).

Програма економічного і соціального розвитку Краматорської територіальної громади на 2022 рік [37] містить аналіз тенденцій розвитку житлово-комунального господарства. Серед основних тенденцій зазначимо наступні.

1. Частка об'єднань співвласників багатоквартирних будинків (ОСББ) залишається невеликою, хоча існує Програма підтримки ОСББ, і станом на 01.09.2021 року з міського бюджету здійснено фінансову підтримку поточної діяльності дев'ятнадцяти ОСББ на загальну суму 992,00 тис. грн. Але у загальній кількості багатоквартирних будинків (947) передано на утримання ОСББ тільки 82, що складає 8,7%.

Тобто співфінансування міського бюджету і співвласників щодо капітального ремонту та модернізації житла поки що перебуває у зародковому стані (протягом 2021 р. - ремонт 6 ліфтів у 2 будинках ОСББ та капітальний ремонт покрівлі одного будинку).

2. Значна частина теплових мереж міста знаходиться у незадовільному стані (з кінцевим терміном експлуатації 53% мереж). Через нестачу коштів підприємствами теплопостачання здебільшого здійснюється лише заміна аварійних ділянок, виключно за рахунок коштів місцевого бюджету.

3. Лише 28% будинків оснащено будинковими приладами обліку.

4. У теперішній час впроваджується лише один технологічний інноваційний проєкт у системі водопостачання: реконструкція системи знезараження питної води на фільтрувальній станції КВП «Краматорський водоканал» з впровадженням електролізних установок з виробництва гіпохлориту натрію, за рахунок коштів Європейського інвестиційного банку та співфінансування з міського бюджету. Реалізація заходу дозволить відмовитись від використання небезпечного рідкого хлору та посприяє уникненню надзвичайних ситуацій, екологічних та техногенних катастроф у місті.

5. Відбуваються деякі заходи з удосконалення комунікаційно-інформаційної інфраструктури міста: послуг з підтримки та супроводження системи охорони та моніторингу «DozoR» на електро- та автотранспорті; об'єднання всіх звернень громадян, скарг та пропозицій, які надходять від громадян міста, в єдину інтерактивну інформаційну систему «Об'єднаної диспетчерської служби», яка здійснює прийом звернень громадян з питань житлово-комунального господарства, передачу інформації обслуговуючим організаціям та контроль виконання звернень з використанням програмного комплексу «Контакт - центр Краматорськ, який можна знайти в мобільному додатку.

6. За допомогою сайту Контакт-центру (kck.krm.gov.ua), мобільного додатку та чат-боту мешканці міста мають змогу надсилати звернення до Контакт-центру м. Краматорська та отримувати інформацію про планові та аварійні роботи за адресою реєстрації. Також за допомогою сайту здійснюється контроль виконання звернень.

7. За рахунок власних коштів перевізників (як приватних, так і комунальних) відбувається модернізація автоматизованої системи обліку оплати проїзду - оснащення валідаторами всіх транспортних засобів, а також оснащення міського транспорту GPS-обладнанням.

Заходи економічного і соціального розвитку у 2022 році, передбачені Програмою у сфері житлового господарства, містять наступне.

1. У сфері управління житловим фондом та поліпшення умов проживання мешканців:

- поточний та капітальний ремонти стін та фасадів житлових будинків міста їх термомодернізацію;

- капітальний ремонт житлового фонду, у випадках, коли невиконання робіт може призвести до аварійного стану будинку та його конструктивів, згідно протокольних доручень Комісії з питань техногенно- екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій;

- облаштування елементами доступності (пандус, поручні) у будинках житлового фонду міста, придбання та встановлення підйомників;

- розробка проєктно-кошторисної документації на відновлення систем протипожежного захисту будинків підвищеної поверховості (11 будинків);

- проведення експертно-технічного обстеження ліфтів, заміна одиниць та вузлів технологічного устаткування пасажирських ліфтів в житлових будинках, проведення авторського та технічного нагляду;

- капітальні ремонти покрівель, системи централізованого опалення, а також вимощень.

2. У сфері теплового господарства: ремонт котлів та млинів котлів ст. № 6, 7, 8, 9; ремонт золопроводу, очистка золовідстійника; заміна циркуляційного насоса на ЦТП 184/1 з впровадженням частотного регулювання; технічне переоснащення близько десяти котелень міста.

3. У сфері водопровідно-каналізаційного господарства передбачено тільки оформлення правоустановчих документів КВП «Краматорський водоканал», інших заходів на 2022 рік не передбачено.

4. У сфері благоустрою: заходи зі створення безперешкодного доступу для інвалідів; капітальний та поточний ремонт зливової каналізації; реконструкція зовнішнього освітлення; висадження дерев, чагарників, квітників, газонів; капітальний ремонт кладовищ [37].

Проаналізувавши перелічені заходи, бачимо, що практично всі вони носять підтримуючий характер. Суттєвих інноваційних заходів у 2022 році не передбачено. Особливу увагу звертає на себе відсутність серйозних змін у сферах теплового та водопровідно-каналізаційного господарств, які перебувають у дуже складному стані. Тобто у міста поки що нема можливостей реконструкції та модернізації інфраструктури.

Але у програмному розділі «Розвиток громади. Впровадження заходів територіального планування» ми бачимо важливі заходи з розвитку системи просторового планування з використанням електронних ресурсів:

1. Розроблення містобудівної документації:

- розроблення Комплексного плану просторового розвитку території Краматорської територіальної громади;

- розроблення (оновлення, внесення змін) генеральних планів населених пунктів, у тому числі м. Краматорськ.

2. Створення та розвиток містобудівного кадастру:

- матеріально-технічне забезпечення служб містобудівного кадастру

- розроблення геопорталу автоматизованої системи містобудівного кадастру Краматорської територіальної громади.

3. Інші заходи просторового планування:

- заходи з навчання та підвищення кваліфікації спеціалістів в галузі містобудування;

- розробка історико-архітектурного плану міста [37].

Реалізація цих заходів стане підґрунтям для створення сучасної та ефективної системи просторового планування, а також подальшого формування та модернізації локального ринку послуг житлово - комунального господарства.

Значну увагу приділено ефективності енергоспоживання: передбачено організацію енергомоніторінгу шляхом використання автоматизованої системи енергомоніторингу АІС «Енергосервіс: облік, контроль, економія»; участь у програмі «Револьверний фонд Асоціації «Енергоефективні міста України»; удосконалення Плану дій сталого енергетичного розвитку м. Краматорська до 2030 року. Прийнято також Комплексну програму енергоефективності бюджетної, комунальної та житлової сфер Краматорської територіальної громади на 2021-2023 роки (рішення міської ради 29.09.2021 № 16/VIII-870) [37].

В цілому ми бачимо значні зусилля міської влади у напрямку розвитку міської інфраструктури, але невирішеним залишається питання відсутності структурних змін і забезпечення інвестиційних ресурсів для цих змін.

Розглянемо докладніше соціально-економічні домінанти розбудови локального ринкового простору у процесі відновлення на прикладі економіки Донбасу.

Оскільки на сьогоднішній день поки що не сформульовані чіткі універсальні орієнтири створення механізму взаємодії локальних ринків, відсутній ефективний інструментарій їх організаційного розвитку. Стосовно Донбасу пропонуємо вирішувати дану проблему в наступній послідовності. По-перше, узагальнити закономірності і тенденції розвитку регіону як одного з депресивних територіальних утворень, акцентувавши його специфіку. По-друге, сформулювати актуальні соціально-економічні домінанти розбудови локального ринкового простору. І, по-третє, узагальнити стратегічні підходи та інструментарій модернізації локальних ринків.

Домінанта (лат. dominants - панівний) - це домінуюча ідея. На наш погляд, відновлення економіки Донецького регіону вимагає зміни домінуючих ідей, ключових підходів. Передумовою зміни домінант є зростання технологічного та концептуального впливу нових секторів економіки на інші галузі і в цілому на глобальні процеси, що відбуваються в регіоні. Депресивні тенденції, характерні для «старопромислових» регіонів, мали місце вже давно. Однак у нинішній ситуації чітко проглядаються лімітуючи фактори, що визначають можливість прогресу. Перш за все, це ліміт часу. Питання про екологічну, соціальну, економічну, енергетичну безпеку стоїть настільки ж гостро, як і військова загроза. Неконтрольовані міграційні процеси, деградація регіонального фінансового ринку, явне і приховане безробіття і, як наслідок, відтік працездатного населення, люмпенізація і маргіналізація, зростання злочинності, слабкість і вразливість систем життєзабезпечення вимагають швидких і рішучих заходів.

Другим істотним фактором ліміту є обмеженість практично всіх видів ресурсів. Відомо, що в депресивних регіонах кризові процеси мають мультиплікативний ефект і блокують можливості відтворювального процесу. Складність «перезавантаження» пов'язана не тільки з переходом до нових технологій, але і з вантажем низької продуктивності попередніх, що робить недоцільним навіть часткове відновлення виробництва (і робочих місць) на багатьох колишніх промислових флагманах.

Так звана «пастка низької продуктивності», сформульована і описана Д. С. Сінком, полягає в одночасній дії замкненого кола факторів: повільне зростання продуктивності в порівнянні з витратами - зростання цін - зростання питомих витрат на робочу силу і енергію - проблеми зі збутом - незадовільний рівень використання виробничих потужностей - відставання виробничої бази [38, с. 34].

Тому глибину проблем соціально- економічного відродження Донбасу слід вимірювати не показниками падіння виробництва, а показниками падіння продуктивності. Намагаючись відновити підприємства в довоєнному стані, ми відновимо їх низьку продуктивність. Тому пріоритетом вкладання капіталу сьогодні стає людський ресурс в його інтелектуальній, інноваційній, інформаційній складових.

Третє - це інституційні обмеження, головне з яких - відсутність економічних інтересів та стимулів до інноваційного розвитку головних промислово - фінансових груп, які використовують канали політичної ренти за допомогою свого впливу на державні інституції та зрощування з ними. Реальний шанс на подолання цих обмежень надає, на наш погляд, децентралізація, в ході якої виникають нові можливості впливу на регіональні тенденції розвитку з боку населення, територіальних громад і місцевих еліт.

Зміна домінуючих ідей повинна відбутися в напрямку відмови від традиційного інфантилізму, безплідних надій і необгрунтованих очікувань допомоги зарубіжних партнерів, зовнішніх «донорів», бюджетних дотацій на користь усвідомленої мобілізації внутрішнього потенціалу. Усвідомлення масштабності завдань щодо розвитку Донецького регіону ставить перед нами питання про джерела ресурсів, необхідних для вирішення цих завдань. Держава не має можливості фінансування скільки небудь серйозних проектів, несучи тягар військових витрат, зовнішніх і внутрішніх боргів і перебуваючи в стані системної кризи.

Допомога міжнародних донорів і благодійних організацій за своїми масштабами і спрямованістю не може розглядатися як стабільне джерело на перспективу. Тому єдиний шлях - це залучення інвестицій на взаємовигідній ринковій основі, пропонування інвесторам таких умов, які б окупали ризики підприємницької діяльності в зоні конфлікту.

Вихідним пунктом будь-якого проекту є кон'юнктура ринку відповідної продукції або послуг, виробництво яких передбачено проектом. Характер і рівень конкуренції, співвідношення попиту і пропозиції, ємність ринку, його інституційні особливості, регуляторна політика держави на даному ринку визначають перспективи та привабливість проекту. У зв'язку з цим необхідно проаналізувати існуючу структуру та об'єктивні умови ринків Донецького регіону, вибрати критерії економічної діагностики процесів їх розвитку, дослідити вплив ринків на регіональний відтворювальний процес, розробити методи регулювання системи локальних ринків, що беруть участь в кругообігу матеріальних ресурсів, фінансово - кредитних коштів, інформаційних потоків. Дослідження локальних ринків доцільно проводити відповідно до концептуального підходу, який схематично зображений на рисунку 4.



Рис. 4. Структурування локального ринкового простору в процесі відновлення економіки Донбасу (Джерело: сформовано авторами)

Одним з показників ефективності регулювання локальних ринків є скорочення ланок посередницького ланцюжка, через який проходить продукція при попаданні в канал розподілу.

Таким чином, науково обґрунтоване управління процесом еволюції локальних ринків потребує формулювання актуальних базових домінант побудови локального ринкового простору, якими наразі є домінанти безпеки, галузеві (секторальні) та регулятивні домінанти.

Спробуємо розвинути цю думку і розглянемо, перш за все, домінанти безпеки. Як бачимо з рисунку 5, пріоритети забезпечення соціальної, економічної, екологічної безпеки пронизують всі пласти діяльності по формуванню і регулювання регіонального ринкового простору.

Рис. 5. Структурування домінант безпеки у процесі розбудови локального ринкового простору Донбасу (джерело: сформовано авторами на підставі [40])

Галузеві (секторальні) домінанти необхідно розглядати з позицій кластерного підходу. Слід повністю погодитися з думкою Ільчука В. П. і Лисенко І. В., які відзначають, що «формування кластерів треба розглядати як спосіб модернізації продуктивних сил, а саме: ефективної співпраці різних видів підприємств і кооперації їх зусиль для організації сучасних виробництв, раціонального використання виробничих потужностей, нарощування виробництва продукції, залучення висококваліфікованого трудового потенціалу, що в свою чергу сприяє виходу регіону зі стану депресії» [39, с. 229].

Значну роль у формуванні регіональних кластерів можуть грати вищі навчальні заклади (ВНЗ), які в економічно розвинених країнах забезпечують виконання істотної частки фундаментальних і прикладних досліджень.

У провідних ВНЗ при правильній організації можна мобілізувати і кадрові ресурси, і креативні ідеї для розвитку локальних ринків. Логіка такого припущення полягає в тому, що існують конкурентні переваги для розвитку кластерів на базі ВНЗ: можливість кооперації з місцевим бізнесом для вирішення завдань технологічного розвитку, регулювання з боку місцевих органів влади, наявність інформаційної бази досліджень.

Позитивні ефекти кластерної взаємодії пов'язані з тим, що ВНЗ займуть своє місце в виробничих ланцюжках створення додаткової вартості як ключові центри генерації знань і інновацій, стануть повноцінними товаровиробниками інтелектуального продукту і сучасних, затребуваних освітніх послуг.

Зокрема, ВНЗ як учасники локальних кластерів можуть взяти на себе експертизу проектної документації, моніторинг інвестиційних проектів, технологічний і екологічний аудит, оцінку бізнес-активів, участь у міжнародних проектах, удосконалення кадрового потенціалу регіону шляхом підвищення кваліфікації і перепідготовки кадрів, проведення маркетингових досліджень, підготовку бізнес-планів, реалізацію відкритих освітніх програм (онлайн-курси, семінари, тренінги). ВНЗ можуть очолити процес модернізації локального ринку праці із залученням роботодавців регіону.

Галузеві домінанти розбудови локального ринкового простору формуються у відповідності до концепції державно-приватного партнерства, яка розглянута у чисельних працях провідних фахівців і знаходиться у центрі уваги наукової спільноти. Продовжуючи думку про участь ВНЗ у формуванні локальних кластерів, зауважимо, що це буде однією з різноманітних форм державно-приватного партнерства, яке передбачає взаємодію держави, науки, підприємців і суспільства.

Регулятивна діяльність місцевих органів влади є предметом окремих досліджень, тому в рамках даної статті зупинимося лише на тих основних її аспектах, які наголошені у Стратегії розвитку Донецької області на період до 2020 року [40]:

· розбудова сприятливого середовища для розвитку підприємницької діяльності на основі інноваційних освітніх послуг і відновленої та модернізованої інфраструктури;

· створення нової системи надання соціальних послуг, яка є доступною, комплексною, мультидисциплинарною, а також адаптованою до потреб осіб, що постраждали внаслідок конфлікту;

· покращення підзвітності та прозорості роботи органів місцевого самоврядування шляхом внесення змін до організаційної структури та внутрішніх процесів, розвитку кадрового потенціалу, а також впровадження етичних норм та обов'язкової прозорості;

· впровадження галузевих реформ децентралізації шляхом встановлення розподілу обов'язків, ресурсів та інституційних механізмів надання послуг.

Завдання управління локальними ринками на регіональному рівні полягає не в управлінні конкретними проектами, а в пошуку і впровадженні таких організаційних систем, які сприяли б забезпеченню ефективності всіх цих процесів (рис. 6).

Рис. 6. Галузеві та регулятивні домінанти управління процесом еволюції локальних ринків Донбасу (джерело: сформовано авторами на підставі [40 - 42)

Методи регулювання локальних ринків залежать від їх типів. На регіональному рівні представлений весь спектр ринків, і для ефективного їх функціонування потрібен економічний механізм взаємодії бізнес - структур, що враховує різнорівневий характер регулювання цін.

Наступним кроком нашого дослідження є розгляд питань удосконалення комунікаційної складової маркетингової діяльності комунальних підприємств як фактора забезпечення

конкурентоспроможності міста. Визначенню можливостей і завдань забезпечення конкурентоспроможності міст присвячено значну кількість публікацій, в тому числі концептуальні дослідження [41-45 та ін.].

Господарство сучасного міста є достатньо складною системою, яка створює умови для ефективної життєдіяльності людини: послуги з водопостачання, опалення, водовідведення, санітарної очистки і благоустрою міст, утримання і експлуатації комунального житлового фонду, експлуатації і ремонту шляхів і шляхових інженерних споруд, утримання і благоустрою парків, скверів, а також зон масового відпочинку, надання готельних послуг, послуг технічної інвентаризації, міського транспорту, послуг з охорони здоров'я, освіти, громадського харчування та багато інших. Тому реформування житлово-комунального господарства (ЖКГ) є однією з найактуальніших проблем, оскільки стосується інтересів як населення, так і всього народного господарства України. Особливість сьогоднішнього етапу реформування полягає в тому, що одночасно відбуваються кілька процесів: інституційних, пов'язаних з демонополізацією управління житлом та комунальною інфраструктурою, зміною організаційно-правових форм організації ЖКГ, перерозподілом ринків послуг; організаційних, які пов'язані з перерозподілом повноважень щодо ЖКГ між рівнями влади, відходом органів місцевого самоврядування від керівництва господарською діяльністю підприємств, переходом на нові форми договірних відносин (оренда, концесії) [46, с. 43].

Актуалізація проблем маркетингової діяльності комунальних підприємств пов'язана з пріоритетами створення технологічного та наукового потенціалів переходу до інноваційного розвитку, розширення та структурування внутрішнього регіонального попиту на послуги ЖКГ. Недоліком маркетингу на багатьох комунальних підприємствах є недостатнє опрацювання методів і відсутність належного забезпечення системи комунікацій зі споживачами.

Тому дослідження комунікаційної складової маркетингової діяльності комунальних підприємств як фактору забезпечення конкурентоспроможності міста є актуальним і своєчасним. Процеси забезпечення конкурентоспроможності міст знайшли відображення у працях багатьох науковців. Як зазначав С. Анхольт, брендинг територій є одним з найпотужніших інструментів довгострокового підвищення конкурентоспроможності міст та регіонів з численними соціальними ефектами [47-48]. У роботі Фролова Д. П. і Стрекалової А. С. розглядається медіатизація (mediatization) сучасного суспільства як невід'ємна частина глибоких соціокультурних змін, що розгорнулися в епоху постмодерну, коли виробництво і поширення символічних продуктів є основним змістом комунікаційних потоків між підприємствами, організаціями та індивідами [49, с. 54-62].

Фахівцями Інституту економічних досліджень та політичних консультацій систематично визначається Індекс конкурентоспроможності міст України (ІКМ) щодо 45 міст [50], який формується на підставі опрацювання статистичних даних, офіційних документів, анкетування суб'єктів підприємницької діяльності тощо. ІКМ використовується як аналітичний інструмент для оцінювання бізнес-клімату в містах, зокрема, ефективності економічного врядування та стимулювання конкуренції між містами у створенні сприятливого бізнес-клімату.

У наукових працях активно обговорюються основні тренди глобалізації й урбанізації. Наприклад, А. С. Поліщук відзначає, що «Урбанізаційні процеси приводять до посилення конкуренції між регіонами світу, державами та окремими містами за людські, фінансові, технологічні, інформаційні та інші ресурси. Тому необхідно розуміти, які управлінські рішення допомагають розкрити потенціал урбанізації, сприяють зростанню регіональної та національної економіки та підвищенню якості життя населення, особливо з огляду на те, що економіка України є високо урбанізованою, а відсоток міського населення та ВРП, виробленого в містах, постійно зростає. Існує запит на розумну, безпечну і стійку трансформацію міського простору та економіки. Сьогодні міста поступово стають самостійно діючими суб'єктами в конкурентних процесах на всіх рівнях. Розуміння сутності конкуренції між містами, оволодіння методами її оцінки та управління конкурентоспроможністю міст стає все більш актуальним завданням для органів регіонального управління та місцевого самоврядування» [51, с. 135].

Деякі автори розглядають діяльність комунальних підприємств з точки зору концепції якості життя. У статті Д. Г. Михайленко та О. В. Грипіч сформульовано положення концептуального підходу до формування соціальних стандартів нової якості життя як складової соціальної безпеки в Україні. «Об'єктивна модель якості життя являє собою результат поєднання різних характеристик життєдіяльності індивіда в певних умовах, що забезпечують адекватність параметрів життя видам діяльності та потребам людини» [52, с. 226].

Проблемам маркетингової діяльності підприємств присвячені роботи Пономаренко О. О., Пивовар І. В., Лісної І. Ф., Станкевич І. В., Поліщук І. І., Борисевич Є. Г., Кильницької Є. В., Сергієнко Ю. І., Гур'єва В. О., Дикань В. В. [53-56] та інших дослідників. Але потребують окремого розгляду питання сучасних комунікацій комунальних підприємств зі стейкхолдерами у взаємозв'язку з забезпеченням конкурентоспроможності міста.

Чому саме діяльність комунальних підприємств та система їх взаємодії зі стейкхолдерами привертає нашу увагу в контексті розгляду кола питань щодо забезпечення конкурентоспроможності міста? Для відповіді на це питання спочатку узагальнимо характерні особливості міста як об'єкту дослідження (рис. 7).

Рис. 7. Характеристика міста як об'єкту дослідження (джерело: сформовано авторами на підставі [57])

За визначенням М. Портера, «Конкурентоспроможність міста - це економічна категорія, що характеризує здатність території досягати високого та постійно зростаючого рівня життя населення за рахунок підвищення продуктивності використання праці й капіталу як чинними, так і новими підприємствами - творцями доданої вартості» [58]. На рис. 8 у схематичному вигляді наведено сутність категорії «конкурентоспроможність міста» у відповідності до існуючих теоретичних підходів.

Рис. 8. Сутність та складові категорії «конкурентоспроможність міста» (джерело: складено авторами на підставі [58-61])

Розглядаючи характер та особливості житлово-комунальних послуг, погодимося з О. І. Попадюк у тому, що вони відносяться до універсальних, тобто передбачають повсюдне поширення, рівномірно високу стандартизовану якість і загальну доступність, справедливу, розумну та доступну для населення ціну, визначають специфіку ЖКГ, яка проявляється у наступному: житлово-комунальні послуги є залежними від розташування джерел ресурсів, оскільки місця виробництва послуг та їх споживання співпадають; для комунальних послуг, як обов'язкового суспільного блага, властива колективна організація споживання у формі загальних систем обслуговування; призначенням та метою діяльності комунальних підприємств є життєзабезпечення міста; визначальний вплив соціальних чинників обумовлює ще одну особливість ЖКГ, а саме специфічність критеріїв оцінювання ефективності його функціонування. Характерні для сфери виробництва економічні критерії ефективності, такі як рентабельність, продуктивність, фондовіддача досить часто виявляються недостатніми для підприємств ЖКГ. На перше місце тут висуваються критерії якості обслуговування населення, комфортність, естетика, екологічні чинники, яким надається перевага [60, с. 86].

Слід відзначити також наступні особливості послуг ЖКГ: безперервність виробництва, локальний характер надання послуг, залежність попиту на комунальні послуги від кліматичних умов, сезонних коливань, одночасність виробництва й споживання послуг, неможливість у більшості випадків складування і нагромадження послуг комунальних підприємств (рис. 9).

Рис. 9. Види та специфіка комунальних послуг (джерело: складено авторами на підставі [60; 61])



Специфіка комунальних підприємств у порівнянні з іншими сферами бізнесу полягає у тому, що вони створюються уповноваженими органами місцевого самоврядування на основі комунальної форми власності, з метою забезпечення соціально-економічних потреб територіальної громади.

За призначенням та функціями комунальні підприємства поділяють на такі групи [61]: санітарно-технічні (водопроводи, каналізація, підприємства з санітарної очистки); транспортні (трамваї, тролейбуси, автобуси, метрополітен та ін.); комунальної енергетики (електричні, газові, теплові мережі та ін.); комунального обслуговування ( готелі та ін.); підприємства та організації зовнішнього міського (селищного) благоустрою (підприємства шляхового господарства, озеленення, вуличного освітлення та ін.)

Виходячи з вищесказаного, можемо стверджувати, що діяльність комунальних підприємств, якість та своєчасність їх послуг, система взаємодії з мешканцями міста та бізнес-структурами є одним з найважливіших факторів забезпечення конкурентоспроможності міста: адже місто лише тоді може виконувати функцію лідера розвитку (концентрація виробництва та підвищена компактність), коли існує відповідна житлово-комунальна інфраструктура, яка спирається на сучасні технології й забезпечує високу якість та надійність функціонування всіх систем життєзабезпечення. У відповідності до ієрархії потреб А. Маслоу, потреби більш високих рівнів «піраміди» можуть з'явитися тільки в тому випадку, якщо досягнуто певний рівень задоволення потреб попереднього рівня [62, с. 127].

Друге питання, яке ми маємо дати відповідь - це виявлення особливостей маркетингової діяльності комунальних підприємств.

Як зазначає у своїй публікації В. С. Шевченко, «існують дві великі проблеми, які перешкоджають регулюванню діяльності локальних монополій і розвитку конкуренції у сфері житлово-комунального господарства: відсутність правової бази для регулювання діяльності локальних монополій та ротаційність житлово-комунального господарства і відсутність у низці регіонів розділення функцій замовника і підрядника у ЖКГ» [63, с. 663].

Дійсно, про який маркетинг можна говорити в умовах практичної відсутності конкуренції на ринку житлово-комунальних послуг та некомерційного або дотаційного характеру діяльності багатьох комунальних підприємств? «Реальна конкуренція в прямому сенсі цього слова на ринку ЖКГ розвинена слабо, тобто практично відсутня. Це знижує стимул керівництва підприємств у плані вдосконалення якості наданих послуг. Організація служби сервісу - це збір та аналіз скарг і претензій, вироблення рекомендацій щодо підвищення якості послуг, кінцевий моніторинг якості всієї параметричної низки нової послуги, виведеної на ринок, який дає змогу своєчасно реагувати на виникаючі вимоги різних цільових груп споживачів», - зазначає В. С. Шевченко [63, с. 665].

Фахівці визначають такий специфічний маркетинг як соціальний - інструмент узгодження інтересів організації, споживачів і всього суспільства, адже діяльність підприємств міського господарства спрямована на досягнення соціального ефекту. Корінна відмінність соціального маркетингу від комерційного укладено в його специфічному продукті - соціальних ідеях, які є суспільним товаром і можуть за допомогою ринкових важелів поширюватися як продукти обміну. Метою соціального маркетингу є спрямованість всіх зусиль на досягнення соціального ефекту в суспільстві [64].

Проте чи правомірно розглядати маркетинг у сфері ЖКГ виключно з позицій соціального маркетингу, свідомо виключивши з нього комерційну складову лише на підставі того, що комунальні послуги - ринок локальних монополій?

На наш погляд, це не вірно з наступних причин:

1. Проблема полягає не так у локальному монополізмі комунальних підприємств, як у монопольному становищі постачальників сировини для них.

2. З першої проблеми випливає друга - недосконалість та непрозорість методик формування науково обгрунтованих цін (тарифів).

3. Наслідком монополізму на ринку ЖКГ є й обмеженість фінансування комунальних підприємств, оскільки монополіст зацікавлений не у капіталовкладеннях, а у «знятті вершків» з цього бізнесу з наступним виведенням надприбутків за кордон.

4. Відсутність дієвого контролю та ефективного моніторингу діяльності комунальних підприємств - наслідок як монополізму, так і неефективного регіонального та місцевого менеджменту.

Результатом є низька якість надання комунальних послуг, низька віддача та велика зношеність основних фондів, застарілі технології, відсутність кваліфікованих кадрів (рис. 10).

Рис. 10. Схема факторів впливу на господарську діяльність комунальних підприємств (джерело: складено авторами на підставі [65-69])

Звертає на себе увагу дефіцит фінансових ресурсів комунальних підприємств і неефективні процеси їх використання, зокрема корупційні схеми, які призводять до погіршення якості надання суспільних послуг і збитковості цих підприємств, залежності від дотацій, фізичного та морального зношення основних засобів. Як зазначають О. В. Жулин та Л. В. Зеленюк-Джунь, «сучасні реалії в комунальному секторі свідчать про те, що комунальні підприємства є найменш ринковими, найбільш закритими та найбільш корумпованими.

Державне регулювання комунальних підприємств позбавляє їх можливості приймати самостійні фінансові рішення щодо головних питань з реформування та фінансового оздоровлення» [65, с. 174].

Зазвичай витрати на оплату праці керівників комунальних підприємств є необгрунтовано завищеними, а встановлені комунальні тарифи не відповідають якості послуг, що надаються. Розміри тарифів не враховують платоспроможності громадян, зумовлюють проблему масового отримання субсидій, надання яких, в умовах тінізації заробітних плат, посилює нерівномірність розподілу податкового навантаження та збільшує видатки місцевих бюджетів [66, с. 211].

Велика кількість комунальних підприємств і відсутність дієвого контролю з боку держави перешкоджають ефективному моніторингу їхньої діяльності, а низький рівень прозорості створює передумови зловживання службовим становищем керівниками.

Існують значні втрати енергоресурсів на тлі відсутності стимулів у виробників і споживачів комунальних послуг до зниження цих втрат за рахунок впровадження інноваційних, науково обґрунтованих енергозберігаючих технологій та обладнання [68, с. 62].

Незважаючи на всі перераховані вище негативні фактори та умови, проблема реформування ЖКГ повинна вирішуватися, причому саме в контексті забезпечення конкурентоспроможності міст.

По-перше, реальний шанс надає, на наш погляд, децентралізація, в ході якої виникають нові можливості впливу на регіональні тенденції розвитку з боку населення, територіальних громад і місцевих еліт.

По-друге, відновлення та розвиток комунального господарства міст доцільно розглядати в контексті чинників взаємодії агентів попиту та пропозиції на локальних ринках. Спираючись на проведені нами дослідження [68]), зазначимо, що розвиток локальних (місцевих) ринків пов'язан із більш повним використанням місцевих можливостей та ресурсів, а також ефективним застосуванням регуляторних механізмів впливу на локальні споживчі ринки структур регіональної та місцевої влади.

По-третє, житлово-комунальний сектор має всі ознаки потенційного галузевого драйверу розвитку, який здатний за умови ефективного використання забезпечити економічну модернізацію на місцевому рівні.

Четверте - необхідність формулювання концепції сталого розвитку міста з позицій «гуманної економіки»: відмови від погоні за миттєвою вигодою, вміння будувати довгострокові стратегії, уваги до екології; відмови від гігантизму, повороту «до людини»; формування сучасних ціннісних орієнтирів.

У сучасному інформаційному суспільстві нова економіка міста - це економіка знань і особистого інтелектуального потенціалу, який і стає основним фактором виробництва і конкурентоспроможності, у тому числі, в галузі комунальних послуг. Грунтуючись на вищевикладеному, спробуємо сформулювати напрямки ефективної маркетингової комунікації підприємств ЖКГ зі споживачами в існуючих умовах.

Концептуальним підходом, на наш погляд, має бути інформаційна прозорість, гласність як передумова ефективних комунікацій між комунальними підприємствами та споживачами їх послуг. Концепція транспарентності як складова маркетингу була нами розглянута раніше стосовно будівельної галузі [70].

Наразі вважаємо доцільним її проектування на житлово-комунальну галузь, тому що концепція транспарентності полягає в якісно новому підході до формування маркетингової політики. Новизна визначається переходом від суто рекламного специфічного подання інформації цільовим аудиторіям до системного іміджбілдингу комунального підприємства (рис. 11).



Рис. 11. Комунікаційна складова маркетингової діяльності комунальних підприємств (джерело: авторська розробка)

Такий напрям простежується і у працях інших дослідників. Наприклад, Л. В. Базалієва вважає, що «Довірчі взаємини між учасниками мережі стейкхолдерів є основою оптимізації трансакційних витрат, збільшення тривалості взаємин, мінімізації втрат від інформаційної асиметрії. Довірчі очикування можуть проявлятися у формі часткової або повної передплати, очікування дотримання термінів поставки, відповідності фактичної відповідності товарів (послуг), що поставляються, заяв, виконання гарантійних зобов'язань тощо. Довірчі наміри реалізуються у формі укладання попереднього договору та ін. Довірча поведінка передбачає виконання взятих зобов'язань у повному обсязі. Тобто довірчі очикування визначаються довірчими емоціями та когнітивною активністю, довірчі наміри свідчать про готовність до дій, а довірча поведінка реалізується безпосередньо в довірчих діях» [71, с. 306].

Таким чином, комунікаційна складова маркетингової діяльності комунальних підприємств як фактор забезпечення конкурентоспроможності міста - це сукупність процесів передачі інформації про товари чи послуги та їх характеристики безпосередньо цільовій аудиторії та отримання зворотної відповідної реакції споживачів та інших стейкхолдерів. Тобто комунікація має ознаки інтерактивного діалогу. Класична теорія маркетингових комунікацій розглядає такі складові: реклама, PR, стимулювання збуту, особистий продаж, прямий маркетинг [72, с. 49]. Але стосовно комунальних підприємств на перший план виходить PR - Public relations - координовані зусилля по створенню у споживачів та громадськості сприятливого уявлення про підприємство та його послуги.

Аналізуючи функції PR, відзначимо не тільки встановлення взаєморозуміння між підприємством, організацією і громадськістю, позитивного іміджу, але й створення у співробітників комунального підприємства почуття відповідальності і зацікавленості в його справах. У зв'язку з цим підкреслимо важливість так званого внутрішнього (чи внутрішньо корпоративного) PR - інструменту створення довірчих відносин керівництва підприємства з персоналом на всіх рівнях управління.

Серед методів PR, які доцільно застосовувати комунальним підприємствам: пабліситі (пропаганда) - поширення позитивних відомостей про підприємство у засобах масової інформації та інтернет - ресурсах: нові послуги, кадрові зміни, отримання контрактів, технічне переозброєння та інша цікава для громадськості інформація; репутаційний менеджмент як система заходів щодо зміцнення і підтримки стійкої позитивної репутації комунального підприємства; ефективне ділове спілкування - надання інформаційних матеріалів, відповіді на запити преси та громадськості, спілкування безпосередньо зі споживачами стосовно надання послуг тощо.



Сформулюємо загальні висновки

У сфері ЖКГ модернізація передбачає розроблення цільових державних і регіональних програм, в яких визначаються та координуються взаємопов'язані інституційні, організаційні, економічні, соціальні, екологічні, фінансові та технічні заходи, які направлені на реалізацію основних завдань галузі.

Питання модернізації ЖКГ необхідно розглядати з позицій розвитку локальних ринків, тому що суттєві зміни у цій проблемній галузі можливі лише за умови концентрації бізнес активності та створення ефективної комбінації факторів виробництва, системна взаємодія яких сприяє інноваційній діяльності на певній території.

При цьому модернізація ЖКГ відбувається в умовах реформи децентралізації, коли відбувається культивування бізнесу, який належить місцевим мешканцям та відповідально використовує локальні ресурси, і контроль за діяльністю підприємств ЖКГ має поступово переходити від монополій до місцевих громад.

Монополістична стагнація на ринку житлово-комунальних послуг, який не є однорідним і містить у собі як природно-монопольні сегменти, так і підприємства, що можуть ефективно функціонувати на конкурентних засадах, обумовлена тим, що не всі методи державного регулювання природних монополій застосовуються в Україні ефективно, про що свідчать результати узагальнення та порівняння методів державного регулювання природних монополій.

Підвищення рівня житлово-комунальних послуг необхідно розглядати у контексті техногенної, економічної та соціальної безпеки.

Діяльність комунальних підприємств та система їх взаємодії зі стейкхолдерами потребує розгляду у контексті кола питань щодо забезпечення конкурентоспроможності міста. Якість та своєчасність комунальних послуг, система взаємодії з мешканцями міста та бізнес-структурами є одним з найважливіших факторів забезпечення конкурентоспроможності міста: адже місто лише тоді може виконувати функцію лідера розвитку (концентрація виробництва та підвищена компактність), коли існує відповідна житлово-комунальна інфраструктура, яка спирається на сучасні технології й забезпечує високу якість та надійність функціонування всіх систем життєзабезпечення.



Джерела

1. Реформування житлово-комунального господарства: теорія, практика, перспективи: [монографія] / [О. М. Тищенко, М. О. Кизим, Т. П. Юр'єва, Т. Ю. Юр'єва, І. В. Покуца]; НАН України. Н.-д. центр індустр. пробл. розв. Х.: ІНЖЗК, 2008. 368 c.

2. Качала Т. М. Житлово-комунальне господарство в системі міського комплексу: [монографія] / Т. М. Качала; Черкас. держ. технол. ун-т. К.: Наук. думка, 2008. 416 с.

3. Бубенко П. Т., Тітяєв В. І., Димченко О. В., Таряник О. М., Чистякова І. А., Шкурко О. В. Амортизація і відтворення основних фондів житлово-комунальних підприємств: монографія / За заг. ред.Бубенка П. Т. Х.: ХНАМГ, 2010. 257 с.