Соціальна і гуманітарна роль православної церкви в українському суспільстві: державно-управлінські аспекти

Размещено на http://www.allbest.ru/

Український фонд міжнародного молодіжного співробітництва «Лідер»

Соціальна і гуманітарна роль православної церкви в українському суспільстві: державно-управлінські аспекти

Богданенко Анатолій Іванович кандидат наук з державного управління, доктор економічних наук, голова

м. Київ

Анотація

Висвітлено історичну та теоретичну проблематику християнської теології українського православ'я у питаннях збереження культури і національної ідентичності України. Проаналізовано сутність соціального вчення християнства православної церкви в політологічному контексті. Доведено, що розвиток християнської комунікації відкриває нові можливості для теоретичних концептів державного управління та створює зміни у взаємодії православної громадськості і держави. Розглянуто питання соціальної місії православної церкви в українському суспільстві в умовах викликів глобалізації, суперечностей соціально-економічного, політичного, культурного розвитку незалежної української держави. У цьому контексті дослідження гуманітарної політики православної церкви набувають важливого наукового і практичного значення для державного управління як науки. християнський теологія православ'я

Доведено, що сучасний етап політичного, культурного і соціального життя України характеризується зростанням ролі православної церкви, яка розробляє теоретичні теологічні, ціннісні і етичні питання розвитку людини і суспільства, які опосередковано стосуються політичної і державно -управлінської проблематики. З одного боку, актуалізація державного управління в сучасних умовах вимагає підвищення рівня гуманітарної свідомості, з іншого -- вирішення глобальних проблем людства, що стоять перед державою і церквою, пов'язане з посиленням ролі релігійної свідомості в державному управлінні України і світовій політиці. У гносеологічному плані релігійна свідомість тісно пов'язана з антропологією, культурою, цінностями, етикою і політикою. Політика пронизує усі сфери людського існування, а інтегральним, об'єднуючим фактором такого існування є життя держави.

Обґрунтовано, що більшість церковних науковців вдаються до спеціаль - ного виокремлення і пояснення суті взаємодії української держави і україн - ської церкви, оскільки відомо, що саме держава забезпечує організацію, контроль, управління, безпеку, інтеграцію суспільства, спираючись на систему політичної влади, соціальні інститути, використовуючи адміністративні ресурси, право чи примус. Для соціальної думки церкви важливе значення мають процеси сучасної політики як системи певних поглядів -- філософських, політичних, етичних. Висвітлено, що політична ідеологія -- це словесний, ідейний образ кращого суспільства й основних шляхів його створення на певній ціннісній і духовній основі. На основі політики вибудовується певна модель суспільного устрою, яка адресується людям, суспільству, а потім вже реалізується владою, точніше тією політичною силою, яка має владу, головним чином -- державну владу. Саме тому політичне і духовне життя суспільства тісно взаємопов'язані і є складним соціальним явищем, що включає в себе багатосторонність суспільних відносин (церкви, держави, громадянського суспільства).

Закцентовано увагу на духовних, соціальних і політичних зв'язках, що є результатом різноманітної діяльності людей, які, маючи певні духовні цінності, релігійні погляди, принципи, переконання, інтереси і потреби, вступають у контакти між собою. Без такої взаємодії неможливе як життя церкви, так і окремої людини. Політичні зв'язки між людьми знаходяться у постійному русі і соціальній динаміці - вони народжуються, існують, розвиваються, трансформуються, вмирають і знову народжуються у новій парадигмі духовних цінностей православної церкви.

Ключові слова: теологія, соціальне вчення, гуманітарна роль, церква, ідентичність, цінності, політика, державне управління.

Abstract

Bogdanenko Anatoliy Ivanovych Ph.D. in public administration, Doctor of Science in Economics, Chairman, Ukrainian Foundation for International Youth Cooperation “Leader”, Kyiv

THE SOCIAL AND HUMANITARIAN ROLE OF THE ORTHODOX CHURCH IN THE UKRAINIAN SOCIETY: PUBLIC AND ADMINISTRATIVE ASPECTS

The historical and theoretical problems of the Christian theology of Ukrainian Orthodoxy in matters of preserving the culture and national identity of Ukraine are highlighted. The essence of the social teaching of Christianity of the Orthodox Church in the political context is analyzed. It is proven that the development of Christian communication opens up new opportunities for theoretical public administration concepts and changes the interaction between the Orthodox public and the state. The issue of the social mission of the Orthodox Church in Ukrainian society in the context of the challenges of globalization and contradictions in the socio-economic, political, and cultural development of the independent Ukrainian state is considered. In this context, research on the humanitarian policy of the Orthodox Church acquires essential scientific and practical significance for public administration as a science.

It is proved that the current stage of Ukraine's political, cultural and social life is characterized by the growth of the role of the Orthodox Church, which develops theoretical theological, value and ethical issues of human and social development, which indirectly relate to political and state management issues. On the one hand, the actualization of state administration in modern conditions requires an increase in the level of humanitarian consciousness. On the other hand, solving the global problems of humanity facing the state and the church is connected with strengthening the role of religious consciousness in the state administration of Ukraine and world politics. Epistemologically, religious consciousness is closely related to anthropology, culture, values, ethics and politics. Politics permeates all spheres of human existence, and the state's life is an integral, unifying factor of such existence.

It is substantiated that the majority of church scholars resort to a unique separation and explanation of the essence of the interaction of the Ukrainian state and the Ukrainian church since it is known that it is the state that ensures the organization, control, management, security, integration of society, relying on the system of political power, social institutions, using administrative resources, right or compulsion. The processes of modern politics as a system of certain views - philosophical, political, ethical - are of great importance for the church's social thought. It is highlighted that political ideology is a verbal, ideological image of a better society and the main ways of its creation on a certain value and spiritual basis. A certain model of social organization is built based on the policy, which is addressed to people and society and then is already implemented by the government, more precisely by the political force that has power, mainly the state government. That is why society's political and spiritual life are closely interconnected and are complex social phenomena that include the multifaceted nature of social relations (church, state, civil society).

Keywords: theology, social teaching, humanitarian role, church, identity, values, politics, public administration.

Постановка проблеми

На нашу думку, важливо визначити ефективні механізми залучення православної громадськості до процесу взаємодії між владою, церквою і народом. Особливо актуальним на сучасному етапі стає питання якісного навчально-методичного забезпечення навчального процесу з підготовки та підвищення кваліфікації посадових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які здійснюють контакти з представни - ками християнських церков України і релігійних організацій і, таким чином, беруть участь у формуванні та впровадженні державної політики України в галузі релігійно-церковного життя.

Закцентовано увагу на духовних, соціальних і політичних зв'язках, що є результатом різноманітної діяльності людей, які, маючи певні духовні цінності, релігійні погляди, принципи, переконання, інтереси і потреби, вступають у контакти між собою. Без такої взаємодії неможливе як життя церкви, так і окремої людини. Політичні зв'язки між людьми знаходяться у постійному русі і соціальній динаміці - вони народжуються, існують, розвиваються, трансформуються, вмирають і знову народжуються у новій парадигмі духовних цінностей православної церкви.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Незважаючи на досить велику кількість праць, присвячених проблемам комунікації і формуванню цінностей в державному управлінню, зокрема Н. Драгомирецької, І. Жукової, Ю. Кальниша, Д. Мартишина, М. Орел, В. Пасічника, Є. Романенка, Ю. Решетнікова, О. Радченка, в управлінській науковій практиці відсутні дослідження, в яких би комплексно розглядалася гуманітарна і соціальна роль українського православ'я в державному управлінні і українському суспільстві. Окремі аспекти цієї релігійної проблеми висвітлювали у своїх працях М. Головатий, Я. Грицак, Р. Дідух, В. Єленський, С. Здіорук, І. Козловський, А. Колодний, М. Маринович, Ф. Медвідь, Р. Небожук, І. Преловська, О. Саган, Л. Филипович, В. Хромець, Ю. Чорноморець, Г. Щокін та інші [1-7].

Д. С. Мартишин у монографії «Соціальна доктрина православної церкви в державотворчих процесах України: теоретико-методологічні засади» висвітлив особливості формування, розвитку і втілення соціальної доктрини українського православ'я у концептуальних питаннях державного управління і визначив, що соціальна політика православної церкви є одним із найефективніших комунікаційних інструментів сучасного українського суспільства [7, с. 72-73; 111].

Метою статті є аналіз соціальної ролі українського православ'я у процесах збереження національної ідентичності і гуманітарного впливу православної церкви на життя українського суспільства. Для реалізації поставленої мети необхідно вирішити такі основні дослідницькі завдання:

розглянути основні парадигми становлення та розвитку християнської теології в державно-управлінському контексті;

з'ясувати вплив християнської теології і соціального вчення православної церкви на методологічні і концептуальні аспекти сучасної державно- управлінської науки.

Виклад основного матеріалу

По-різному і в різні періоди історії питання держави і політики розглядали католицькі, протестантські і право - славні богослови. Домінує, при цьому, теологічна думка, що моральною може бути лише та державна політика, що ґрунтується на духовних цінностях, моральних принципах, етиці й відповідальності влади перед Богом. Йдеться про наявність свідомої, релігійної відповідальності політичних сил перед Богом і майбутнім людства, які мають владу, і користується нею задля суспільного блага. Те саме можна сказати щодо різних соціальних шляхів, духовних засобів врегулювання політичних і військових конфліктів. Сама історія людства доводить, що моральне і духовне врегулювання конфліктних ситуацій сприяє найкращим суспільним результатам у світовій політиці. Інша справа, що далеко не завжди політики, державні керманичі йдуть шляхом духовної трансформації суспільства.

З огляду на умови розвитку української держави необхідно розглядати та досліджувати процеси, які відбуваються в духовно-ціннісній сфері українського суспільства, особливо вивчати історію православної церкви, а також її роль у процесах державотворення і збереження національної свідомості. У політології, державному управлінні й соціальній думці церкви лишається постійно дискусійною, відкритою, й водночас, доволі гострою, складною і суперечливою проблема моральності сучасної політики. Певні світські науковці, розмірковуючи над проблемою духовних цінностей, моралі, домінування духовних ідей у політиці, вважають, що політика взагалі не може бути моральною. Високо оцінюючи християнську етику, вони наполягають на тому, що духовні ідеали християнства належать лише до духовного особистого подвигу людини і прощення ворога у серці. Біблійна етика не може структурувати реальність політики і економіки, залишаючись духовним і абсолютним ідеалом виключно релігії і міфології. На думку атеїстів, скептиків і прагматиків, християнська етика взагалі не стосується насущних моральних проблем політики, війни, соціальних відносин. Етика християнства не може бути пов'язана з горизонтальними векторами політичної чи соціальної етики або з діагоналями, що проводяться етикою індивідуального розсудливості між моральним ідеалом та фактами кожної даної ситуації. Етика християнства має лише вертикальний вимір -- між волею люблячого Бога і волею грішної людини.

Очевидно, що у таких роздумах криється велика небезпека нівеляції релігії і скасування гуманітарного і соціального впливу православної церкви на життя сучасного світу. У свою чергу соціальна доктрина православної церкви утверджує духовний і ціннісний зв'язок біблійної етики з усіма соціальними, духовними і політичними процесами історії людства. Звичайно, відкриті процеси політики ніколи не будуть вільними від маніпуляції, ворожнечі, боротьби, тиранії, авторитаризму, ресинтименту. І все ж таки, перед церквою наукове питання моралі у політиці постає не тільки як одне з найскладніших, а й таке, що впливає на гуманний розвиток суспільства і його реальне майбутнє. Християнство вчить, що без моралі, духовних ідей, цінностей цивілізоване існування людей і суспільства загалом просто неможливе.

Маємо визнати, що взаємовідносини церкви, держави і суспільства в історії християнства -- складні й далеко не однозначні. Вочевидь, треба враховувати, що релігія постійно «освячувала», сакралізувала політичні реалії буття людства. І сьогодні, у ХХІ ст. все гостріше і по-новому постає проблема діалогу церкви, держави і громадянського суспільства. Актуальність соціальної доктрини церкви полягає у тому, що основу політичної етики становлять певні етичні принципи, духовні цінності, ідеї і норми поведінки людей. Інакше кажучи, політика має базуватися на певних моральних принципах. Доречно зауважити, що ідеологічні засади будь-якого суспільства значною мірою зумовлені саме релігією, культурою та історією.

Відтак, постає важливе питання теологічного мислення у сфері політичної і державно-управлінської парадигми. На нашу думку, теологічне мислення -- це опосередковане та узагальнене роз'яснення (тлумачення) людиною (теологом) релігійних явищ і процесів духовної дійсності в їх історичних, часових зв'язках і відносинах. Богословське (теологічне) мислення пов'язане передусім з пізнанням духовних ідей і реалій культурного життя певних релігій, що разом становлять духовне життя християнства в його різноманітності. Таким чином, богословське мислення щонайтісніше пов'язане з теологічною мовою (віровченням) -- основним знаряддям формування і способом існування релігійної думки. Богословське (теологічне) мислення уможливлює наукове пізнання всього, що зумовлює релігію, її існування, пізнання сутності та особливостей релігійних подій і духовних процесів, дає змогу не лише вірити, розмірковувати, молитися, духовно пізнавати, а й передбачувати, прогнозувати розвиток духовно-релігійних подій людства, сприяє формуванню людської особистості і самої світової духовної культури. Таке мислення богослова, релігійного мислителя розвивається і формується під час безпосередньої соціальної активної діяльності релігійних інститутів. У психології релігії активно дискутується питання щодо типу релігійного мислення як певного способу використання людиною духовної інформації (духовних ідей, цінностей) для формування власного і суспільного життя.

Умовно можна виокремити три типи релігійного (богословського) мислення: лінійне, послідовно-ситуаційне та системне.

Лінійне мислення властиве тим, хто пов'язує певну релігійну подію з певною єдиною основою (однією релігією), а решту вважає похідними від першої. Таке мислення для богословів є досить спрощеним.

Послідовно-ситуаційне мислення акцентує увагу на тому, що релігійна реальність -- це нібито певна послідовність та узгодженість подій, явищ, ситуацій, якими керує виключно Бог. Віруючим християнам з таким типом мислення важко абстрагуватися від історії християнства, узагальнювати релігійні події в історії людства, відшукувати певні аналогії в церковній історії, а також власні шляхи духовно-морального розвитку.

Системному богословському мисленню властиві аналіз, синтез релігійних подій, порівняння етичних систем, узагальнення віровчення, абстрагування від аксіом, класифікація, систематизація. Те саме стосується і форм богословського мислення, оскільки результати процесу духовного життя, містичного споглядання істини (теологічна думка) існують у формі теорій, суджень, міркувань, умовиводів і теологічних понять. Сприймаючи виклики глобалізації та трансформації у суспільстві, можна, теж умовно, говорити про нове релігійне мислення. Його виникнення можна пояснити насамперед стиранням культурних кордонів, інтенсивним розвитком у світі саме інформаційних процесів і технологій.

На нашу думку, глобальне людство як складна соціальна парадигма має усвідомити, що вижити у світі постійних трансформацій сучасна людина зможе лише за умови релігійного і культурного плюралізму, консолідації здорових політичних сил, єднання різних релігійних громад, згуртування наукових кіл, вирішення спільними зусиллями так званих глобальних проблем людства - інформаційної безпеки, свободи особистості, проблем війни, екологічного стану, проблем пандемії, наркоманії, тероризму тощо.

Отже, мова йде про фундаменталістське і нове релігійне мислення. Фундаменталістське релігійне мислення базується на усвідомленні того, що кожна релігія, культура, держава, народ можуть вижити самостійно у певній духовній, соціальній, економічній і політичній ізоляції, без усілякого діалогу культур. Фундаменталістські підходи до культури існують майже в усіх основних світових релігіях, включно з юдаїзмом, християнством та ісламом. Науковці вважають, що процеси фундаменталізму в багатьох випадках є певною соціальною реакцією на суперечливі процеси глобалізації, які відбуваються в сучасному суспільстві. Зауважимо, що у лексиконі багатьох богословів навіть слово “традиція” саме у контексті фундаменталізму має негативну валентність і позначає відстале християнство, що цінує історію вище за істину і правду Євангелія. Основними ознаками фундаменталістського релігійного мислення є:

--примат релігійних, класових, групових, державних, національних інтересів над інтересами насамперед людської особистості;

--експлуататорське ставлення до людини і природи;

--намагання силовими методами (примушуванням, обмеженням, забороною) вирішувати усі загальні проблеми людства;

--недопустимість інакодумства і вільного висловлення думок, поглядів, переконань.

Нове релігійне мислення, навпаки, стверджує, що стабільний розвиток суспільства ґрунтується на єдності загальнолюдських духовних цінностей, плюралізмі й толерантності.

Звідси випливають основні ознаки нового релігійного мислення:

--вирішення будь-яких глобальних проблем людства і релігій через збалансування інтересів різних релігійних, культурних і політичних груп за допомогою дискусій, домовленостей, консенсусу, виключення війн з життя суспільства;

--терпиме, поважливе і довірливе ставлення до інакодумців, максимальна деідеологізація міжнародних відносин у парадигмі примату духовних цінностей, прав і свобод громадян;

--постійний примат загальнолюдських цінностей та інтересів над іншими;

--дбайливе ставлення до природи, навколишнього середовища, турбота про їх раціональне використання та відновлення (теологія екології).

Основними індивідуальними особливостями нового богословського мислення є релігійний плюралізм, самостійність і глибина мислення, критичність, гнучкість, творчість, а також як швидко воно сприймається людиною. У процесі церковного життя, як і будь-якої іншої діяльності, людина стикається з різноманітними соціально-психологічними бар'єрами спілкування і взаємодії. Так, досягнення, набуття нових, ґрунтовніших богословських знань потребують відкритості, твердості, мужності, цілеспрямованості, працелюбності. Нова парадигма теологічного мислення необхідна християнину для засвоєння нової, складнішої інформації про життя церкви, держави і суспільства. Зазначені індивідуальні особливості такого мислення розвиваються і вдосконалюються лише у процесі постійної розумової та практичної діяльності людини (активне духовно-творче життя, наука, катехізація, просвітництво, місійне служіння церкви).

Будь-яка соціальна дія християнина є результатом богословського сприйняття земного буття, відповідного осмислення конкретних ситуацій у світлі християнського віровчення. Аналізуючи глобальні події людства, соціальні, духовні, політичні процеси, священик, богослов, релігійний мислитель має розглядати їх не лише у парадигмі політики, а й стосовно засад і духовних векторів християнської теології.

Безсумнівно, певною своєрідною функцією процесу богословського мислення є духовна ідеалізація церковного буття. І тут виникає певна духовна небезпека, оскільки для ідеальної побудови моделей духовного буття, есхатологічних прогнозів у релігії потрібні виважені, раціональні теологічні підстави, теоретичне обґрунтування для таких богословських прогнозів. За інших обставин церковна ідеалізація християнства і сучасного життя є елементарним фантазуванням, духовною оманою, вигадкою.

На нашу думку, богослов обережно має використовувати і різноманітні філософські аналогії у процесі релігійного мислення, оскільки такий шлях пошуку істини, прийняття наукової редукції (спрощення складних питань релігії) обмежує багатовимірний релігійний світогляд. Аналогія не може бути достатнім аргументом у розбудові релігійного життя, оскільки ідеально схожих історичних процесів у житті церкви практично не існує.

Отже, християни, які прагнуть бути «відповідальними» членами сучасного суспільства глобального світу, чудово розуміють, що неможливо жити в історії і не «забруднити» руки політикою, економікою і культурою. Мир Христа на землі досягається виключно духовною боротьбою за світ. Християни залучені в діалектичну суперечність між політичним рабством і свободою у Христі. Цю концепцію людської двоїстості та обмеженості богослови вважають одним із найбільших прозрінь соціальної думки християнства. Таким чином християнство кидає виклик домаганням будь -яких ідеологічних і ціннісних систем світу. В. Кремень і В. Ткаченко нагадують: «Звісно, релігія здатна виявити ті аспекти людської ідентичності й спільності, які об'єднують людей в їх людській солідарності» [6, с. 308].

Зауважимо, що теологічне мислення -- це певна сфера богословської науки, що вивчає релігійні вірування та поняття, зокрема, питання існування Бога, релігійну традицію, духовну культуру та інші аспекти релігійного життя. Теологія зазвичай вивчається як дисципліна в рамках релігійних установ, а також як частина досліджень в галузі філософії та соціології. Теологічне мислення може бути основане на різних релігійних традиціях, таких як християнство, іслам, юдаїзм, буддизм, індуїзм та інші. У теології досліджується зміст таких понять, як Бог, святість, гріх, спасіння, благодать, душа, молитва, обряди. Основним завданням богословського мислення є пошук істини про Бога та релігійне життя, а також розуміння вірувань і традицій, що відображають духовність та культуру різних народів. Богослов'я може допомогти людям зрозуміти свої релігійні переконання і знайти способи їх реалізації в житті.

Таким чином, соціальна доктрина Православної церкви України (ПЦУ) пропонує системний науково-богословський підхід до вивчення багатогранних процесів політики, національної ідентичності, культури, глобалізації в їх сукупності, адже вони логічно й структурно взаємопов'язані, впливають одне на одне та щоразу більше позначаються на розвиткові сучасного світу [4]. Відомо, що Православна церква України постійно вирішує питання щодо зміцнення національної самосвідомості і самобутності. Розвиток сучасного світу в умовах процесів глобалізації вимагає забезпечення високого розвитку культури, науки, освіти, розробки найдосконалішої моделі політичної, релігійної і культурної комунікації. Примат свободи людини, демократії, значно більший динамізм розвитку соціальних відносин є стратегією України у контексті соціального вчення Православної церкви. Ці процеси також актуалізують проблему духовних цінностей. Адже саме сьогодні в сучасному українському суспільстві спостерігається не просто зміна цінностей, орієнтирів, змінюється загалом духовна культура. Духовна культура народу -- це наріжний камінь буття української держави. Питання релігії, культури, духовних цінностей, моралі, етичних принципів облаштування життя мають принципове значення, коли йдеться про основні наслідки глобалізації.

Православна церква України спонукає українське суспільство до пошуку шляхів консолідації, сприяє розвитку духовної і політичної системи, освітніх, наукових і громадських інституцій. Українська церква, об'єднавшись з матір'ю церквою -- Константинопольським патріархатом, зробила свій цивілізаційний вибір і, хай поступово, але рухається складним шляхом розбудови власних церковних парафій і зміцнення самосвідомості, утвердження конструктивного діалогу з українською державою, громадянським суспільством у системі духовних ціннісних координат власного соціального вчення.

Готовність розбудовувати українське православ'я виявляється об'єднуючим маркером українського народу. Шлях до розвитку християнського гуманітарного простору пролягає через самоусвідомлення власної історії, культури, мови. Соціальна доктрина церкви розглядає українську націю як відкриту політичну спільноту, що історично, культурно і релігійно склалася на території України і усвідомлює себе як український народ. Говорячи про європейські цінності, теологія акцентує увагу на історії і богословській думці християнства, яка об'єднує усі християнські конфесії в Україні. І саме тому спільна парадигма християнських цінностей і зміцнення української національної самосвідомості стає предметом дослідження соціального вчення Церкви.

Висновки

У теології формується широке предметне поле наукового пошуку, спрямованого на визначення змісту національної самосвідомості, безпеки, інтересів і національних рухів, зокрема, в системах відносин церква -- держава -- народ. Поряд із засадами християнської моралі постають проблеми практичної місії церкви щодо питань міжнаціональних і міжетнічних відносин. Церква чудово розуміє, що запобігаючи дискримінації віруючих різних конфесій, зберігаючи, зміцнюючи конфесійний мир в Україні, вона виступає чинником стабільності і національної безпеки української держави.

Православна церква України формує стратегію консолідації суспільства, визначаючи пріоритетність загальнонаціональних духовних цінностей для всіх громадян України у контексті розбудови незалежної і вільної демократичної держави як гаранта прав і свобод громадян. Самоідентифікація українського народу має відбуватися на основі спільних гуманістичних, соціально - політичних, культурних цінностей і усвідомленні сучасною людиною себе як громадянина України. Мова йде, насамперед, про політичну націю. Церква віддає належне усвідомленню того, що нації та національні ідентичності в умовах процесів глобалізації є віссю сучасного світобудування, але концентрація уваги науковців виключно на національній (етнічній) моделі звужує проблемне поле розбудови національної міцності різних народів єдиної України.

Питання збереження національної самосвідомості, наукові пошуки духовних ідей українського народу спонукають церковних ієрархів, священиків, викладачів духовних шкіл вибудовувати нову модель комунікації і взаємодії з представниками української інтелігенції: письменниками, поетами, художниками, митцями, літераторами, філософами, журналістами, видавцями, лідерами думок щодо різних форм зміцнення української ідентичності, шляхів розвитку українського суспільства та української держави в контексті викликів глобалізації.

На нашу думку, актуальною й важливою є проблема визначення особливостей соціального вчення українського православ'я, яке позитивно сприймає духовні цінності Європи, а особливо цінності свободи і демократії. Українське православ'я не засуджує західну цивілізацію, сприймаючи її як історичний європейський та американський культурний простір християнства. Цінності західної цивілізації (релігійна свобода, свобода думки, соціальна толерантність, влада закону) поділяються багатьма народами у світі. В українському православ'ї поєднуються традиційні цінності християнства з індивідуалізмом людини, свободою, вільним релігійним мисленням, породжуючи свою нову парафіяльну модель розвитку і спілкування з суспільством, суттєво відмінну від російського православ'я.

Отже, сьогодні розширюється методологічне поле християнської теології. До складових соціального вчення православної церкви, що досліджуються фахівцями з державного управління і богословами, додаються нові політичні, ідеологічні, національні, геополітичні, урбанізаційні та інформаційні концепти. Теологи, осмислюючи перспективи і проблеми глобалізації у парадигмі християнської моралі, релігійної толерантності, суворого дотримання прав людини, рівноправності демократії, міжнародної безпеки, займаються пошуком шляхів місійного відкритого розвитку, свідчення Православної церкви України і водночас збереження національної ідентичності. Пошук богословами адекватних ідейних, ціннісних основ християнської співпраці православних, католицьких, протестантських громад України на засадах гуманізму, демократії, свободи слова має враховувати релігійне, цивілізаційне, політичне, соціокультурне, історичне різноманіття українського народу.

Українське православ'я у своєму соціальному вченні має уникати одно - сторонньої політичної, національної ідеологізації і орієнтуватися на забезпе - чення соборності, плюралізму, релігійної різноманітності, правової солідар - ності, базових соціальних, економічних, політичних, громадянських прав і захист культурно-історичної і релігійної спадщини України. Зауважимо, що арсенал міждисциплінарних методів сучасної науки дозволяє розвивати діалог між представниками державного управління і християнської теології. У цьому ключі цікавим видається теологічний погляд на питання політики, економіки, права, культури і національної ідеї. Відомо, що останніми роками теологи активніше визначають і досліджують процеси державного управління, глобалізації та геополітики.

У нинішніх українських реаліях науковці дедалі частіше послуговуються поняттями «ідентичність», «український світогляд», «державність». Їх розгорнуте визначення та осмислення в українських контекстах знаходимо у працях багатьох державних управлінців, релігієзнавців і філософів. Адже національна самосвідомість залежить від низки релігійних, історичних, геополітичних, соціокультурних, культурно-освітніх і етнічних чинників. Взагалі церковна історія трактується державним управлінням як одна із форм суспільної пам'яті народу, сукупність знань, богословських уявлень, ціннісних оцінок минулого, які справили вирішальний вплив на розвиток сьогодення парафіяльного буття Православної церкви України.

Таким чином, православна церква дозволяє по-новому актуалізувати дискурс національної самосвідомості і пошуку власної ідентичності. Високий рівень національної самосвідомості християн України та західноєвропейський вектор соціокультурної орієнтації української держави зумовлюють сприйняття історичних церковних подій та церковних постатей у контексті державотворення.

Література

1. Богданенко А. І. Роль Православної Церкви у збереженні української самосвідо - мості / А. І. Богданенко. Київ : Видавництво Ліра-К, 2024. 80 с.

2. Богданенко А. І. Українське православ'я у філософії державного управління / А. І. Богданенко, Д. С. Мартишин. Київ : Видавництво Ліра-К, 2023. 80 с.

3. Богданенко А. І., Мартишин Д. С. Історія УАПЦ і процеси українського державотворення. Київ : Видавництво Ліра-К, 2022. 48 с.

4. Дідух Ростислав. Сучасні напрямки, принципи й парадигми соціальної доктрини Православної Церкви України // Труди Київської Духовної Академії: науковий збірник Київської православної богословської академії. 2022. № 22 (194). С. 62-75.

5. Ігор Ісіченко, архієпископ. «Ми просто йшли»... Спогади. Харків : Акта, 2018. 612 с.

6. Кремень Василь. Україна: ідентичність у добу глобалізації (начерки мета дисциплінарного дослідження) / В. Кремень, В. Ткаченко. Київ : Т-во «Знання» України, 2013. 415 с.

7. Мартишин Д. С. Соціальна доктрина православної церкви в державотворчих процесах України: теоретико-методологічні засади: монографія. Київ : ДП «Видавничий дім «Персонал», 2019. 514 с.

References

1. Bogdanenko A. I. (2024). Rol Pravoslavnoi Tserkvy u zberezhenni ukrainskoi samosvidomosti [The role of the Orthodox Church in the preservation of Ukrainian identity]. Vydavnytstvo Lira-K - Lira-KPublishing House, 80 p. [in Ukrainian].

2. Bogdanenko A. I. Martyshyn D. S. (2023). Ukrainske pravoslavia u filosofii derzhavnoho upravlinnia [Ukrainian Orthodoxy in the philosophy of state administration]. Vydavnytstvo Lira- K - Lira-K Publishing House, 80 p. [in Ukrainian].

3. Bogdanenko A. I., Martyshyn D. S. (2022). Istoriia UAPTs i protsesy ukrainskoho derzhavotvorennia [History of the UAOC and processes of Ukrainian state formation]. Vydavnytstvo Lira-K - Lira-K Publishing House, 48 p. [in Ukrainian].

4. Didukh Rostyslav. (2022). Suchasni napriamky, pryntsypy y paradyhmy sotsialnoi doktryny Pravoslavnoi Tserkvy Ukrainy [Modern directions, principles and paradigms of the social doctrine of the Orthodox Church of Ukraine]. Trudy Kyivskoi Dukhovnoi Akademii: naukovyi zbirnyk Kyivskoi pravoslavnoi bohoslovskoi akademii - Proceedings of the Kyiv Theological Academy: scientific collection of the Kyiv Orthodox Theological Academy, No 22 (194), p. 62-75 [in Ukrainian].

5. Ihor Isichenko, archbishop. (2018). “My prosto yshly”... Spohady [“We just left”... Memories] Akta - Akta, 612 p. [in Ukrainian].

6. Kremen V., Tkachenko V. (2013). Ukraina: identychnist u dobu hlobalizatsii (nacherky metadystsyplinarnohodoslidzhennia) [Ukraine: identity in the age of globalization (outlines of metadisciplinary research)]. T-vo “Znannia” Ukrainy - “Knowledge” of Ukraine Company, 415 p. [in Ukrainian].

7. Martyshyn D. S. (2019). Sotsialna doktryna pravoslavnoi tserkvy v derzhavotvorchykh protsesakh Ukrainy: teoretyko-metodolohichni zasady: monohrafiia [Social doctrine of the Orthodox Church in the state-building processes of Ukraine: theoretical and methodological foundations: monograph]. DP «Vydavnychyi dim «Personal» - SE “Personal Publishing House”, 514 p. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru