Цивільний процесуальний статус сторін як учасників справи позовного провадження

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія внутрішніх справ

Цивільний процесуальний статус сторін як учасників справи позовного провадження

Тихомиров Денис Олександрович доктор юридичних наук, доцент кафедри теорії держави та права, Петровський Андрій Володимирович кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри цивільно-правових дисциплін

м. Київ

Анотація

Статтю присвячено дослідженню особливостей цивільного процесуального статусу сторін як учасників справи позовного провадження. Акцентовано, що суб'єкти цивільних процесуальних правовідносин наділяються особливим цивільним процесуальним статусом, передумовою набуття якого є цивільна процесуальна правосуб'єктність. Доведено, що цивільний процесуальний статус - це закріплені у цивільному процесуальному законодавстві права, обов'язки та інтереси.

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач, якими можуть бути як фізичні, так і юридичні особи, а також держава, вони мають рівні процесуальні права та обов'язки, завдяки чому можуть бути забезпечені змагальність, гласність процесу, досягнення об'єктивної істини у справі. Встановлено, що сторони є обов'язковими суб'єктами цивільного процесу, тому що без їх участі неможливий і сам процес, оскільки будь-яка справа в цивільному судочинстві порушується з приводу розв'язання спору, який виник між сторонами та потребує судового вирішення. Сторони є головними учасниками будь-якої цивільної справи, щодо якої відкрито позовне провадження. Всі інші учасники цивільного судочинства беруть участь у справі з приводу розгляду та вирішення спору саме між сторонами.

Констатовано, що сторони як основні учасники цивільного процесу - це імовірні суб'єкти спірних матеріальних правовідносин, які беруть участь у справі з метою захисту прав, свобод та охоронюваних законом інтересів, та прагнуть отримати судове рішення зі сприятливим для них матеріально- правовим результатом. Зроблено висновок, що не досить конкретне визначення правового становища учасників цивільного процесу може вплинути на їхні права та обов'язки, що часто призводить до ухвалення незаконних і необґрунтованих судових рішень. Доведено, що правильне визначення судом належних сторін у цивільних справах позовного провадження має важливе значення для справедливого, об'єктивного, неупередженого та своєчасного розгляду і вирішення відповідних цивільних справ.

Ключові слова: цивільне процесуальне законодавство, цивільне судочинство, цивільна справа, цивільний процесуальний статус, суб'єкти цивільних процесуальних правовідносин, матеріальні правовідносини, позовне провадження, позивач, відповідач, треті особи.

Abstract

Tykhomyrov Denys Oleksandrovych Doctor of Juridical Sciences, Associate Professor of the Department of Theory of Law and State, National Academy of Internal Affairs, Kyiv

Petrovskyi Andriy Volodymyrovych Candidate of Legal Sciences, Associate Professor, Associate Professor of the Department of Civil and Legal Disciplines, National Academy of Internal Affairs, Kyiv,

CIVIL PROCEDURAL STATUS OF THE PARTIES AS PARTICIPANTS IN THE ACTION CASE

The article is devoted to the study of the peculiarities of the civil procedural status of the parties as participants in the lawsuit proceedings. It is emphasized that subjects of civil procedural legal relations are granted a special civil procedural status, the prerequisite for acquiring which is civil procedural legal personality. It is proved that the civil procedural status is the rights, duties and interests enshrined in the civil procedural legislation.

The parties in a civil process are the plaintiff and the defendant, who can be both physical and legal entities, as well as the state, they have equal procedural rights and obligations, thanks to which competition, openness of the process, achievement of objective truth in case It is established that the parties are mandatory subjects of the civil process, because the process itself is impossible without their participation, since any case in civil proceedings is initiated regarding the resolution of a dispute that has arisen between the parties and requires judicial resolution. The parties are the main participants in any civil case in respect of which legal proceedings have been opened. All other participants in civil proceedings take part in the case regarding the consideration and resolution of the dispute between the parties.

It is established that the parties, as the main participants in the civil process, are alleged subjects of disputed material legal relations, who participate in the case in order to protect rights, freedoms and interests protected by law, and strive to obtain a court decision with a material and legal result favourable to them. It is concluded that an insufficiently specific definition of the legal status of the participants in the civil process can affect their rights and obligations, which often leads to the adoption of illegal and unfounded court decisions. It is proved that the correct determination by the court of the proper parties in civil litigation proceedings is important for a fair, objective, impartial and timely consideration and resolution of the relevant civil cases.

Keywords: civil procedural legislation, civil proceedings, civil case, civil procedural status, subjects of civil procedural legal relations, material legal relations, legal proceedings, plaintiff, defendant, third parties.

Постановка проблеми

Цивільний процесуальний кодекс (далі - ЦПК) України поділяє учасників справи залежно від виду цивільного судочинства, у якому вони беруть участь, зокрема у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи (ч. 1 ст. 42 ЦПК України) [1]. Відтак, учасники справи позовного провадження як суб'єкти цивільних процесуальних правовідносин, виходячи з їх юридичної заінтересованості у її розгляді та вирішенні справи, наділяються особливим цивільним процесуальним статусом - закріпленими у цивільному процесуальному законодавстві правами (суб'єктивними цивільними процесуальними правами), обов'язками (юридичними цивільними процесуальними обов'язками) та інтересами (законними цивільними процесуальними інтересами).

Правове регулювання участі сторін у цивільних справах визначає характерні риси, що притаманні згаданим вище суб'єктам. По-перше, сторони є обов'язковими суб'єктами цивільного процесу, тому що без їх участі неможливий і сам процес, оскільки будь-яка справа в цивільному судочинстві порушується з приводу розв'язання спору, який виник між сторонами та потребує судового вирішення. По-друге, сторони - це головні учасники будь- якої цивільної справи, щодо якої відкрито позовне провадження. Всі інші учасники цивільного судочинства беруть участь у справі з приводу розгляду та вирішення спору саме між сторонами.

Набуття цивільного процесуального правового статусу сторони у цивільному процесі передбачає наявність загальної цивільної процесуальної правоздатності та нульової опосередкованої цивільної процесуальної дієздатності (здатності здійснювати цивільні процесуальні права і виконувати цивільні процесуальні обов'язки сторони у суді через представника) [2, с. 112]. Відтак, передумовою набуття цивільного процесуального статусу є цивільна процесуальна правосуб'єктність [2, с. 51].

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Проблемні питання дослідження цивільного процесуального статусу сторін як учасників справи позовного провадження були предметом вивчення таких вітчизняних учених- процесуалістів, як С. Н. Абрамов, A. B. Андрушко, С. С. Бичкова, В. А. Бігун, Ю. В. Білоусов, О. В. Бобровник, К. В. Гусаров, О. В. Дзера, І. І. Діткевич, І. М. Євхутич, П. П. Заворотько, О. С. Захарова, І. М. Іллінська, В. В. Комаров, М. Кравчук, В. А. Лисенко, Д. Д. Луспеник, В. В. Луць, М. М. Остап'як, О. Погрібний, Ю. Д. Притика, З. В. Ромовська, Ю. Ю. Рябченко, Г. О. Світлична, С. В. Сеник, Д. М. Сібільов, В. М. Слома, В. І. Тертишніков, І. В. Удальцова, С. Я. Фурса, Ю. Ю. Цал-Цалко, Ю. С. Червоний, С. А. Чванкін, Г. В. Чурпіта, М. Й. Штефан та інші.

Не зважаючи на численні теоретичні дослідження, низка питань, що стосуються особливостей цивільного процесуального статусу сторін як учасників справи позовного провадження, потребують подальшого наукового дослідження. цивільний процесуальний законодавство свобода

Метою статті є дослідження особливостей цивільного процесуального статусу сторін як учасників справи позовного провадження.

Виклад основного матеріалу

Цивільним процесуальним законодавством з-поміж основних суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин, які беруть участь у справах позовного провадження, виокремлює сторони. Як правило, сторонами у цивільному судочинстві виступають суб'єкти матеріальних правовідносин: цивільних, сімейних, житлових, земельних, трудових. Задля того, щоб цивільний процес остаточно розпочався необхідно, щоб особа в порядку, встановленому ЦПК України, звернулася до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України) [1].

Тлумачення цієї норми надає підстави зробити висновок, що особа звертається до суду як за захистом своїх «порушених, невизнаних або оспорюваних прав», так і «свобод чи інтересів». Разом з цим норми ЦПК України не містять положень, які б давали можливість зрозуміти: що являють собою «свободи чи інтереси» особи і що необхідно розуміти під їх «порушенням, невизнанням або оспорюванням»? Аналіз наукових джерел з цивільного процесу стосовно цих питань свідчить, що більшість авторів, посилаючись на «свободи чи інтереси особи», також не розкривають їх юридичний зміст. Найчастіше, поняття сторін у цивільному процесі пов'язують із «заінтересованістю особи» та її «юридичним інтересом», під якими розуміють або «передумову права на пред'явлення позову» (наявність якої у позивача ще не означає, що вимога про захист порушеного права або інтересу підлягає задоволенню), або «передумову права на участь у справі в якості сторони», що, на наш погляд, не відображає і не розкриває суті та змісту порушених, невизнаних або оспорюваних свобод та інтересів, як окремих підстав звернення особи за судовим захистом.

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач, якими можуть бути як фізичні, так і юридичні особи, а також держава (ч. 2 ст. 48 ЦПК України). Сторони мають рівні процесуальні права та обов'язки (ч. 1 ст. 49 ЦПК України [1]), завдяки чому можуть бути забезпечені змагальність, гласність процесу, досягнення об'єктивної істини у справі Порушення процесуальної рівноправності сторін призводить до ухвалення незаконного і необґрунтованого судового рішення [3, с. 14].

Відтак, сторони є основними, самостійними та обов'язковими учасниками справ позовного провадження. Варто вказати, що у цивільному процесуальному законодавстві бракує дефініцій понять «позивач» і «відповідач», лише визначається, хто ними може бути.

Чинне цивільне процесуальне законодавство не наводить конкретного визначення поняття «сторони позову» і не наділяє необхідними ознаками, які їм притаманні. Аналіз теорії процесуального права свідчить про те, що цьому питанню приділено достатньо уваги і, що найцікавіше, процесуалісти підходять до визначення цих понять по-різному.

Так, М. М. Михеєнко, В. В. Молдован, Л. К. Радзієвська вважають, що позивач - це передбачуваний суб'єкт спірного права чи охоронюваного законом інтересу, який порушує цивільну справу в суді або в інтересах якого справа порушується правомочними на це особами [4, с. 176].

Науковці наголошують, і ми цілком поділяємо таку думку, що недостатньо тільки звернутися до суду, щоб стати стороною в процесі, необхідно також, щоб на підставі поданої позовної заяви суддя зміг відкрити провадження у цивільній справі.

Водночас звернення особи до суду з позовною заявою має бути проведено з дотриманням правил, передбачених ЦПК України. Частина 2 ст. 4 ЦПК України містить у собі положення, відповідно до якого у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах, тобто зазначені особи можуть просити захисту прав тільки інших осіб, а не своїх [1].

Утім, незважаючи на те, чи вступила ця особа у процес, чи ні, вона у будь-якому випадку буде позивачем, тому що цивільним процесуальним законодавством не передбачена імперативна участь таких осіб у процесі. Тобто, особа, в інтересах якої розпочато справу за заявою органів та осіб, яким законом надано право звернення до суду про захист прав, свобод та інтересів інших осіб (ч. 2 ст. 4 ЦПК України), сповіщається судом про час і місце розгляду справи, щодо якої відкрито провадження, і бере участь у ній як позивач.

Отже, на наше переконання, позивач - це будь-яка зацікавлена особа, яка у встановленій цивільним процесуальним законом формі звертається з відповідною позовною заявою до суду за захистом свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свобод чи інтересів і на користь якої суд відкрив позовне провадження у справі, або на захист прав якої до суду звертається її представник, а також органи та особи у випадках, прямо передбачених цивільним процесуальним законодавством.

Таким чином, позивач є особою, щодо якої наявне припущення, що їй належить право матеріальної вимоги і незалежно від того, за чиєю ініціативою відкрито провадження у справі, позивачем буде особа, на захист прав якої пред'явлено позов.

На відміну від позивача, інша сторона в цивільному процесі - відповідач, який, на думку позивача, порушує його законні інтереси.

До структурних елементів цивільного процесуального правового статусу відповідача науковці відносять: 1) загальні суб'єктивні цивільні процесуальні права та юридичні цивільні процесуальні обов'язки відповідача (притаманні усім іншим учасникам справи). Ці процесуальні права учасників справи дозволяють учасникам справи виявляти свою активну роль у процесі, впливати на перебіг та сприяти вирішенню справи [5, с. 54]. 2) спеціальні суб'єктивні цивільні процесуальні права відповідача як самостійного учасника справ позовного провадження; 3) спільні суб'єктивні цивільні процесуальні права і юридичні цивільні процесуальні обов'язки сторін (такі права і обов'язки, якими наділений і позивач, і відповідач, проте для використання більшості з цих прав потрібна спільна згода і участь сторін) [6, с. 19-20].

На наше переконання, цивільний процес обов'язково передбачає наявність двох сторін з протилежними інтересами. Суд загалом зацікавлений лише у правильному вирішенні спору, він не має права ставати на чию-небудь сторону та шукати докази замість сторони на шкоду іншій стороні у справі. Для суду сторони є рівними.

Своєю чергою, органи державної влади та місцевого самоврядування обмежені вимогами ч. 1 ст. 56 ЦПК України, відповідно до якої тільки у випадках, встановлених законом, вони можуть звертатися до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб або державних чи суспільних інтересів та брати участь у цих справах. При цьому вони повинні надати суду документи, що підтверджують наявність передбачених законом підстав для звернення до суду в інтересах інших осіб [1].

Аналіз судової практики цивільних справ дає підстави стверджувати, що заява залишається без розгляду, якщо особа, в інтересах якої відкрито провадження у цивільній справі за заявою іншої особи, не підтримує заявлених вимог і від неї надійшла відповідна заява (п. 7 ст. 257 ЦПК України [1]).

Повертаючись до визначення поняття сторін, варто погодитися з думкою вітчизняних процесуалістів, що як позивач, так і відповідач мають протилежні юридичні інтереси, оскільки є суб'єктами спору про право цивільне. Ці інтереси характеризуються як прагнення сторін одержати певні блага шляхом судового підтвердження наявності відповідних прав або відсутності певних обов'язків, а також, разом з цим одержати рішення певного змісту: про задоволення позову чи про відмову у ньому [7, с. 128].

Юридична зацікавленість сторін структурована, тому що розрізняють матеріально-правову і процесуальну зацікавленість кожної зі сторін. Матеріально-правова зацікавленість позивача передбачає прагнення одержати те конкретне благо, що принесе йому судове рішення (придбання суб'єктивного права, припинення правовідносин тощо). Матеріально-правова зацікавленість відповідача - прагнення одержати судове рішення про відсутність у нього будь-яких обов'язків перед позивачем (обов'язку передати річ, зробити дію, не пов'язану з передачею майна тощо). Своєю чергою, процесуальна зацікавленість сторін полягає у прагненні одержати рішення про задоволення позову (для позивача) чи про відмову в позові (для відповідача).

Отже, за характером юридична зацікавленість обох сторін однотипна, а за змістом - різна, оскільки інтереси позивача і відповідача прямо протилежні. Загалом зацікавленість сторін можна охарактеризувати як зацікавленість, що носить особистий характер [7, с. 128].

Погоджуючись з викладеним вище, вважаємо, що однією з істотних ознак сторін є саме їхня матеріально-правова зацікавленість у результаті цивільної справи. Сторона (позивач) ініціює відкриття провадження у справі в суді на захист своїх прав, свобод чи інтересів, вважаючи їх порушеними, невизнаними або оспорюваними відповідачем і саме на сторону суд може поширити силу ухваленого ним судового рішення.

Досліджуючи цивільний процесуальний правовий статус осіб, які беруть участь у справах позовного провадження, процесуалісти схиляються до думки, що хоча поняття «сторони» має безпосередній зв'язок із матеріальними правовідносинами, однак поняття сторін у цивільному процесі не є тотожним поняттю сторін матеріальних правовідносин, оскільки за результатами розгляду й вирішення правового спору суд може встановити той факт, що сторони цивільної справи не є суб'єктами цих правовідносин. Відтак, ідентифікація осіб як сторін цивільної справи не пов'язана з попереднім визнанням їх учасниками матеріальних правовідносин, хоча такий зв'язок є [8, с. 75-80].

Також відкриття цивільної справи в суді може бути ініційовано законним представником сторони, проте, стороною (позивачем) у такому процесі повинен вважатися законний представник, а процесуальне становище особи, яку представляють, у цьому випадку взагалі не може бути визначено. Вважаємо, що ініціювання відкриття провадження у справі не є суттєвою ознакою поняття позивача.

Окрім того, брати участь у справі особисто або через представника можуть не лише сторони, а й інші особи, які є учасниками справи, - треті особи, головною метою залучення яких до справи позовного провадження цивільного судочинства є досягнення справедливого, повного та ефективного вирішення спору, який виникає між сторонами, що вимагає наявності гнучкої та відповідної правової регламентації.

Загалом варто зазначити, що треті особи розуміються третіми кількісно по відношенню до сторін цивільного процесу - позивача і відповідача. Треті особи поділяються на таких, котрі заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору (такі особи вступають у справу до закінчення підготовчого провадження або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, подавши позов до однієї або декількох сторін, і користуються усіма правами й несуть усі обов'язки позивача) (ст. 52 ЦПК України) та які таких вимог не заявляють (вступають у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов'язки щодо однієї зі сторін, можуть бути залучені до участі у справі також за заявою учасників справи) (ст. 53 ЦПК України) [1].

Поділяємо слушну думку науковців, що цивільним процесуальним правовим статусом сторін у цивільному процесі наділяються як імовірні, так і дійсні суб'єкти як імовірного, так і дійсного спірного матеріального правовід- ношення, оскільки дійсність спірного матеріального правовідношення, а також дійсність його суб'єктів установлюється судом у процесі розгляду й вирішення цивільної справи [9, с. 99-100].

Висновки

З урахуванням викладеного вище вважаємо, сторони як основні учасники цивільного процесу - це імовірні суб'єкти спірних матеріальних правовідносин, які беруть участь у справі з метою захисту прав, свобод та охоронюваних законом інтересів, та прагнуть отримати судове рішення зі сприятливим для них матеріально-правовим результатом.

Відповідно до таких міркувань, доходимо висновку, що у цивільному процесі дуже важливо правильно визначити статус, права та обов'язки осіб, які беруть участь у розгляді справи. Своєю чергою, не досить конкретне визначення правового становища учасників процесу може вплинути на їхні права та обов'язки, що інколи призводить до ухвалення незаконних і необґрунтованих судових рішень.

Отже, правильне визначення судом належних сторін у цивільних справах позовного провадження має важливе значення для справедливого, об'єктивного, неупередженого та своєчасного розгляду і вирішення відповідних цивільних справ.

Література

1. Цивільний процесуальний кодекс України від 18 берез. 2004 р. № 1618-IV.

2. Бичкова С. С. Цивільний процесуальний правовий статус осіб, які беруть участь у справах позовного провадження: дис. ... д-ра юрид. наук: 12.00.03. К., 2011. 519 с.

3. Гетманцев О. В. Громадяни як сторони у цивільному процесі України : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : спец. 12.00.03 - Цивільне право та цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право. К., 1997. 23 с.

4. Михеєнко М. М., Молдован В. В., Радзієвська Л. К. Порівняльне судове право : підручник. К. : Либідь, 1993. 328 с.

5. Науково-практичний коментар Цивільного процесуального кодексу України / за заг. ред. Короєда С. О. Київ: Видавничий дім «Професіонал», 2018. 496 с.

6. Коцюруба А. Особливості цивільного процесуального правового статусу відповідача. Підприємництво, господарство і право. 2019. № 9. С. 16-21.

7. Проблеми науки цивільного процесуального права: монографія / В. В. Комаров, В. А. Бігун, В. В. Баранкова та ін.; за ред. В. В. Комарова. Харків: Право, 2002. 440 с.

8. Бичкова С. С. Визначення неналежної сторони у цивільному процесі України. Форум права. 2010. № 4. С. 75-80.

9. Цивільний процесуальний кодекс України : наук.-практ. коментар / С. С. Бичкова, Ю.В. Білоусов, В.І. Бірюков та ін. ; за заг ред. С.С. Бичкової. 2-е вид., доп. і перероб. Київ : Атіка, 2018. 896 с.

References

1. Tsyvilnyi protsesualnyi kodeks Ukrainy [Civil Procedure Code of Ukraine] vid 18 bereznia 2004 roku № 1618-IV.

2. Bychkova, S. S. (2011). Tsyvilnyi protsesualnyi pravovyi status osib, yaki berut uchast u spravakh pozovnoho provadzhennia [Civil procedural legal status of persons participating in lawsuit proceedings]: dys. ... d-ra yuryd. nauk: 12.00.03, K., 519 [in Ukrainian].

3. Hetmantsev, O. V. (1997). Hromadiany yak storony u tsyvilnomu protsesi Ukrainy [Citizens as parties in the civil process of Ukraine]: avtoref. dys. ... kand. yuryd. nauk : spets. 12.00.03, K., 23 [in Ukrainian].

4. Mykheienko, M. M. Moldovan, V. V. & Radziievska L. K. (1993). Porivnialne sudove pravo [Comparative judicial law]: pidruchnyk, 328 [in Ukrainian].

5. Koroied, S. O. (red.). (2018). Naukovo-praktychnyi komentar Tsyvilnoho protsesualnoho kodeksu Ukrainy [Scientific and practical commentary on the Civil Procedure Code of Ukraine], Kyiv, 496 [in Ukrainian].

6. Kotsiuruba, A. (2019). Osoblyvosti tsyvilnoho protsesualnoho pravovoho statusu vidpovidacha [Peculiarities of the civil procedural legal status of the defendant]. Pidpryiemnytstvo, hospodarstvo ipravo, 9, 16-21 [in Ukrainian].

7. Komarov, V. V., Bihun, V. A. & Barankova, V. V. ta in.; Komarova, V. V. (red.). (2002). Problemy nauky tsyvilnoho protsesualnoho prava [Problems of the science of civil procedural law]: monohrafiia, Kharkiv: Pravo, 440 [in Ukrainian].

8. Bychkova, S. S. (2010). Vyznachennia nenalezhnoi storony u tsyvilnomu protsesi Ukrainy [Determination of the improper party in the civil process of Ukraine]. Forum prava, 4, 75-80.

9. Bychkova, S. S., Bilousov, Yu. V. & Biriukov, V. I. ta in. ; S.S. Bychkova (red.). (2018). Tsyvilnyi protsesualnyi kodeks Ukrainy : nauk.-prakt. komentar, 2-e vyd., dop. i pererob., Kyiv : Atika, 896 [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru