Захист прав людини в умовах воєнної окупації

Ключові слова: права людини, збройний конфлікт, окупація, захист прав людини, Україна. збройний конфлікт окупація захист

Постановка проблеми

Ситуація в Україні щодо забезпечення миру та прав людини є вкрай складною та важливою для всього міжнародного співтовариства та Європейського Союзу. Незважаючи на спільні зусилля багатьох країн та міжнародних організацій, ситуація в Україні стає все більш напруженою та загрозливою.

На жаль, сьогодні спостерігаються ознаки війни або, як ще зазначають, збройного конфлікту між Україною та російською федерацією. У цей надзвичайно складний час, ставлення до прав людини та її основних свобод стає дуже важливим. Це через те, що в умовах військового конфлікту права і свободи людини найчастіше порушуються, і це стає прямою загрозою для життя та гідності людей.

Україна бореться не лише за свій суверенітет та територіальну цілісність, але і за можливість вступити до Європейського Союзу, де дотримуються найвищі стандарти прав людини та основних свобод. Це для неї важливий крок у розвитку, який обіцяє поліпшення якості життя громадян та забезпечення їхніх прав і свобод. Важливо також розуміти, що в умовах конфлікту права людини і основні свободи повинні бути забезпечені незалежно від обставин. Це означає, що влада має зобов'язання дотримувати міжнародні стандарти прав людини і забезпечувати їхню реалізацію навіть під час війни або конфлікту. Тільки таким чином можна зберегти гідність і життя громадян в умовах важких випробувань.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Дослідження міжнародних норм, які стосуються законодавчого регулювання прав людини під час збройних конфліктів було предметом досліджень таких вчених, як Алямкін Р. В., Гнатовський М. М., Розумовський О. С., Сенаторова О. В., та Щербіна М. Г.

Постановка завдання

Метою даного дослідження є аналіз міжнародного захисту прав людини, які перебувають в умовах окупації. Завданням наукового дослідження є: охарактеризувати проблемне питання; визначити значення прав людини та їх захист в умовах збройного конфлікту.

Виклад основного матеріалу

Державні та місцеві органи влади України, а також ООН та різні національні гуманітарні організації активно надають значну допомогу громадянам України і біженцям. Ці заходи включають в себе захист цивільного населення, надання найнеобхідніших ресурсів, таких як їжа, вода, житло, медична допомога та інша гуманітарна допомога. Крім того, ці зусилля спрямовані на підтримку українських державних установ і неприбуткових організацій, які дбають про переміщених осіб і тих, хто вирішив або був змушений залишити свої домівки [1, с. 418].

Але захист цивільного населення та врятування його від небезпеки виявилися надзвичайно складними завданнями. Багато людей були вимушені залишити свої домівки, незважаючи на загрози, оскільки російські війська вторгалися та здійснювали напади на цивільне населення, включаючи обстріли і бомбардування житлових районів. Крім того, обмежений доступ до їжі та питної води став проблемою для багатьох українців, які залишилися на місці. Проте, часто виникає неможливість встановити безпечні маршрути для тих, хто прагне евакуюватися [2].

На тимчасово окупованих територіях України, спостерігаються грубі порушення прав людини та основних свобод, що є надзвичайно серйозною проблемою. Ці порушення стосуються низки фундаментальних прав і свобод, які визнані міжнародними конвенціями і стандартами.

Серед них слід виокремити порушення: права на життя, адже на окупованих територіях існує загроза життю людей через військові конфлікти та загальну нестабільність, що призводить до загибелі мирних цивільних осіб; порушення свободи та особистої недоторканність, тобто особи, які проживають на цих територіях, можуть стикатися з фізичним насильством і погрозами від окупантів та збройних груп. Додатково можна віднести порушення права на гідне поводження та запобігання катуванням; права на справедливий судовий розгляд, бо завдяки недотриманню правопорядку і втручанню окупантів, доступ до справедливого судового розгляду стає обмеженим. Також порушено свободу пересування, адже мешканці, які проживають на цих територіях, можуть бути обмежені у своїй свободі пересування через контроль і обмеження, налагоджені окупантами. Додатково слід виокремити такі порушення таких прав: політичні права; права власності; свободу думки та її вираження; права на соціальний захист [3, с. 132-134].

Важливо враховувати, що держава має зобов'язання забезпечити захист прав і свобод своїх громадян на всіх територіях, включаючи тимчасово окуповані. Пошук нових стратегій та моделей правозахисної діяльності є критично важливим завданням, оскільки вони допоможуть забезпечити захист прав людини, зберегти суверенітет та територіальну цілісність й сприяти миру і стабільності. Дослідження з проблемних питань розв'язання та управління збройними конфліктами, а також порушеннями правил ведення війни, є важливими кроками в цьому напрямку.

Відповідно до вищезазначеного слід виокремити значення прав людини та законодавчих захист. Так, права людини є важливою цінністю, яку визнають у всьому світі. Дане положення закріплюється у базових міжнародних документах. Статут ООН у преамбулі проголошує ключову мету - «знов утвердити віру в основні права людини». 10 грудня 1948 р. Генеральною Асамблеєю ООН прийнято Загальну декларацію правами людини, у якій у перших рядках можна знайти основні слова: «визнання гідності, властивого всім членам людської сім'ї, і рівних і невід'ємних прав їх є основою свободи, справедливості та загального світу». У розвиток Загальної декларації прав людини у 1966 р. прийнято два Пакти: про громадянські та політичні права та про економічні, соціальні та культурні права.

Найважливішим становищем можна визначити статтю 3 Декларації, яка закріплює, що кожна людина має право на життя, на свободу та на особисту недоторканність, нами бачиться, що саме цей пункт є найбільш схильним до вразливих в умовах військових конфліктів [4].

Саме собою право прав людини в першу чергу спрямоване на захист життя, здоров'я та гідності людини в аспекті мирного часу та неоднозначно стоїть питання щодо його застосування в умовах військових конфліктів.

Так, Міжнародний суд ООН у своєму Консультативному висновку зазначає, що захист, який забезпечує Міжнародний пакт про громадянські та політичні права, не припиняється під час війни, однак, наприклад, поняття довільного позбавлення життя в такому випадку визначається застосовним lex specialis, а саме правом, застосовним у період збройного конфлікту та призначеним регулювати порядок ведення військових дій [5].

Під правом застосовним у період збройного конфлікту слід розуміти міжнародне гуманітарне право, яке є зведенням норм, спрямованих на обмеження наслідків збройних конфліктів. За своєю суттю міжнародне гуманітарне право, як і право прав людини має на меті захист прав та основних свобод як груп, так і окремих категорій осіб, натомість міжнародне гуманітарне право охоплює окремі галузі, що випадають з поля зору прав людини.

У пізньому Консультативному висновку Міжнародного Суду виявилася більш чітка позиція відносно застосування прав людини під час збройних конфліктів. Щодо відносин між міжнародним гуманітарним правом і стандартами прав людини, можна виділити три можливі ситуації: деякі права можуть визнаватися лише міжнародним гуманітарним правом; інші можуть бути виключно питаннями прав людини в сфері стандартів; треті можуть охоплювати обидві галузі міжнародного права. Для вирішення таких питань Міжнародний Суд має розглянути обидві галузі міжнародного права, а саме стандарти в галузі прав людини і, як «lex specialise, міжнародне гуманітарне право [6].

Отже, на основі цього можна виокремити, що обидва правові аспекти - міжнародне право прав людини і міжнародне гуманітарне право - взаємодоповнюють один одного в ситуаціях збройних конфліктів. Недотримання вимог прав людини та міжнародного гуманітарного права становить одну з ключових проблем міжнародної науки.

Під міжнародним збройним конфліктом слід розуміти зіткнення між двома та більше державами, під внутрішнім конфліктом, відповідно, необхідно розуміти протистояння сторонами в межах однієї держави.

Однією з проблем збройних конфліктів є те, що при цьому порушуються права людей, які опинилися в епіцентрі ураження. Відповідні положення про забезпечення та захист прав були закріплені ще 12 серпня 1949 р., на конференції в Женеві було прийнято чотири конвенції: «Про покращення долі поранених та хворих у діючих арміях»; «Про поліпшення долі поранених, хворих та осіб, які зазнали корабельної аварії зі складу збройних сил на морі»; «Про поводження з військовополоненими»; «Про захист цивільного населення під час війни». Конвенції отримали назву Женевських конвенцій «Про захист жертв війни» та суттєво розширили можливості захисту прав людини у разі збройних конфліктів.

Найважливішими документами в галузі ведення збройних конфліктів та їх регулювання, безсумнівно, є Женевські конвенції та Додаткові протоколи до них, які за своїм змістом є базисом у регулюванні питань захисту людей, які не беруть участі у військових діях, а також тих, хто вже не приймає участь у них через певні обставини, як правило у разі хвороби або поранення. У цих актах також знайшло відображення регулювання питань щодо осіб відповідальних за допущення «серйозних порушень» та призначення їм відповідної санкції. Женевські конвенції 1949 року [7] та Додаткові протоколи до них 1977 року чітко встановлюють обов'язок сторін конфлікту захищати цивільне населення та цивільні об'єкти від нападів. Під час ведення бойових дій учасники бойових дій зобов'язані це враховувати [8].

На Женевських конвенціях засновують свою діяльність міжнародні організації, які сприяють дотриманню цих конвенцій, зокрема, Міжнародний Комітет Червоного Хреста та Червоного Півмісяця завданнями яких є захист життя та гідності людей, які постраждали від збройних конфліктів та насильства. У своїй діяльності всі учасники Міжнародного руху Червоного Хреста та Червоного Півмісяця керуються основними принципами: гуманність, неупередженість, нейтральність, незалежність, добровільність, єдність та універсальність. Основні принципи - «важливий інструмент, який дозволяє отримати доступ до людей, які постраждали від конфлікту чи стихійного лиха, і зробити так, щоб усі знали, що діяльність Руху має виключно гуманітарний характер».

Тому, окресливши основні порушені права людини на окупованих територіях та їх міжнародний захист пропонується визначити наступні шляхи вирішення таких питань.

Захист прав людини в умовах воєнної окупації включають міжнародний правозахисний нагляд (залучення міжнародних організацій та спостерігачів для моніторингу та документування порушень прав людини на окупованих територіях, що сприяє викриттю порушників і встановленню відповідальності); дипломатичні зусилля (застосування дипломатичного тиску та переговори для вирішення конфлікту і відновлення правопорядку. Міжнародні спільнота може сприяти пошуку політичного рішення і врегулюванню конфлікту); гуманітарна допомога; пошук мирного врегулювання конфлікту (активний пошук мирних шляхів вирішення конфлікту через переговори, перемир'я та дипломатичні зусилля. Мирне врегулювання може створити умови для відновлення прав і свобод людей на окупованих територіях).

Висновок

Отже, врегулювання питання захисту прав людини в умовах окупації потребує детального підходу як з правової погляду, так й розуміння збройного конфлікту як безпосередньо соціального явища, так як саме при розгляді в сукупності можна дійти справді суттєвих висновків. Варто пам'ятати, що проблема збройного конфлікту не є проблемою для одного суб'єкта міжнародного права, а має глобальний характер, саме з цієї причини необхідно встановити вимоги до неухильного дотримання як уже встановлених норм, так і прийняття нових з урахуванням усіх її складових.

Дане питання вимагає детального підходу до різних правових інститутів міжнародного права. Крім цього, слід дійти висновку, що дотримання прав і свобод людини в умовах війни є справді важко реалізованим з огляду на те, що сам характер військових дій передбачає масштабність і апріорі тягне за собою порушення законних прав та інтересів мирного цивільного населення. Представляється важким поєднання цих двох складових, оскільки фактично поняття збройного конфлікту включає поняття насильства та при їх сукупності, повне дотримання прав і свобод фактично неможливо, однак єдиним механізмом регулювання даного питання є прагнення самих учасників міжнародного публічного права на мінімізацію втрат серед мирного населення, а також, наскільки можна, максимального недопущення порушення їхніх права і свободи, затверджених Загальною декларацією права і свободи людини.

Джерела

1. Примаков К. Ю., Бідняк С. С. Міжнародний захист прав людини під час зброиних конфліктів . Електронне наукове видання «Аналітично-порівняльне правознавство». С. 417-420. Електронне видання. URL: http://app-journal.in.ua/wp-content/uploads/2023/05/74.pdf (дата звернення: 02.10.2023).

2. Russia's War in Ukraine - The Devastation of Health and Human Rights. New England Journal of Medicine. URL: https://www.nejm. org/doi/full/10.1056/NEJMp2207415 (дата звернення: 02.10.2023)

3. Ногас Н. Міжнародний захист прав людини під час зброиних конфліктів. Актуальні проблеми правознавства. № 4 (32). 2022. С. 132-136.

4. Загальна декларація прав людини: прийн. і проголош. резолюцією 217 А (III) Ген. Асамблеї ООН від 10.12.1948 року / База даних «Законодавство України» / Верховна Рада України. Електронне видання. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/995_015#Text (дата звернення: 03.10.2023).

5. Загальне та повне роззброєння. Консультативний висновок Міжнародного суду щодо законності загрози ядерною зброєю або її застосування. Записка Генерального секретаря. Організація Об'єднаних Націй. Distr. GENERALA/51/218 19 липня 1996 року.

6. Консультативний висновок Міжнародного суду щодо правових наслідків будівництва стіни на окупованій палестинській території, у тому числі у Східному Єрусалимі та навколо нього. Резолюція ГА A/RES/58/ES-10/15, Human Rights Committee, General Comment 29, States of Emergency (Article 4), UN Doc.

7. Женевська конвенція про поводження з військовополоненими ООН ; Конвенція, Угода, Положення від 12.08.1949. URL: https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/995_153# (дата звернення: 04.10.2023).

8. Додатковий протокол до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв зброиних конфліктів неміжнародного хар актеру (Протокол II), від 8 [...] ООН; Протокол, Міжнародний документ від 08.06.1977. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_200 (дата звернення: 07.10.2023).

9. Щербіна М. Г. Захист прав людини в умовах зброиного конфлікту . Збірник тез круглого столу, присвяченого 72-й річниці прийняття Загальної декларації' прав людини (м. Киів, 10 грудня 2020 р.). Киів: ДНДІ МВС Украіни, 2021. 165 с.

Размещено на Allbest.ru