Теоретичні підходи до розуміння заборони політичних партій і громадських організацій як вияву войовничої демократії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Теоретичні підходи до розуміння заборони політичних партій і громадських організацій як вияву войовничої демократії

Ігор Володимирович Банний, аспірант

Київського університету права НАН України

Резюме

У статті досліджуються основні положення концепції войовничої демократії як такої, що позначається на виробленні й застосуванні підходів до розуміння сутнісного змісту і меж правомірної діяльності політичних партій і громадських організацій, в умовах сучасних українських реалій. Обґрунтовано важливість оптимальної моделі демократизації політичних інститутів, віднайдено в її арсеналі теоретичні уявлення, що дисонують з досвідом захисту суспільного життя від внутрішніх антидемократичних рухів, зменшення ризику політичних проектів, які спроможні зашкодити демократичним процедурам у державі, обмежуючи політичні свободи певної частини населення. Сповнені міркувань про політичний плюралізм і толерантність, недопущення втручання у функціонування політичних партій і громадських організацій, такі теоретичні уявлення перебувають у полі зору судових установ, діяльність яких спрямована на встановлення фактичних обставин категорій справ, що стосуються встановлення наявності та достатності підстав для заборони діяльності політичних партій, є актуальними в умовах воєнного стану в Україні.

Ключові слова: войовнича демократія, політичні партії, громадські організації, свобода об'єднання у політичні партії та громадські організації, підстави заборони політичних партій, політичний плюралізм і толерантність.

Ihor Bannyi. Theoretical approaches to understanding the prohibition on political parties and public organizations as a manifestation of militant democracy

Summary

The work examines the main provisions of the concept of militant democracy as such, which affects the development and application of approaches to understanding the essential content and limits of legitimate activity of political parties and public organizations, in the conditions of modern Ukrainian realities. The importance of the optimal model of democratization of political institutions is substantiated, theoretical ideas that are inconsistent with the experience of protecting public life from internal anti-democratic movements, reducing the risk of political projects capable of harming democratic procedures in the state, limiting the political freedoms of a certain part of the population are found in its arsenal.

It is taken into account that, due to its political and legal importance, the components of the concept of militant democracy, among which the dissolution of political parties by judicial procedure, are currently singled out; constitutional means of limiting the abuse of democracy, primarily due process of law; constitutional restrictions of certain political rights - freedom of association, assembly, expression of views, etc. are perceived and embodied in the sphere of relevant social relations.

Affirmation of freedom, prevention of excessive interference by authorities in human rights determine the focus of research on identifying, along with the general principles of the formation and activity of political parties and public organizations, the possibilities of their legislative regulation by establishing separate grounds for banning political parties, establishing a comprehensive mechanism of state control over the activities of public organizations connections

It has been proven that theoretical approaches to understanding the prohibition of political parties and public organizations individually or in a certain combination form the foundation for the further development and functioning of democracy in Ukrainian society and the state, provide the citizens of Ukraine with the opportunity to exercise and protect their constitutional right to freedom of association in political parties and public organizations. Full of considerations about political pluralism and tolerance, the prevention of interference in the functioning of political parties and public organizations, such theoretical ideas are in the field of view of judicial institutions, whose activities are aimed at establishing the actual circumstances of categories of cases related to establishing the presence and sufficiency of the grounds for banning the activity of political parties, are relevant in the conditions of martial law in Ukraine.

Key words: militant democracy, political parties, public organizations, freedom of association in political parties and public organizations, reasons for banning political parties, political pluralism and tolerance.

Вступ

Постановка проблеми. Демократія як один із найбільш затребуваних феноменів у сучасному світі набула особливого значення для України під час Революції Гідності 2014 р., російсько-української війни 2014 р., а особливо під час повномасштабного російського вторгнення 2022 р., та спричинених ними суспільних і політичних зрушень, коли навколо європейських цивілізаційних цінностей згуртувались окремі громадяни та їх об'єднання. Відновлення належного демократичного функціонування суспільства, Української держави після війни, без сумніву, потребує відповідного і завчасного звернення до основних сучасних концепцій демократії з тим, щоб з'ясувати визначальні ознаки оптимальної моделі демократизації політичних інститутів для України, віднайти в їхньому арсеналі теоретичні уявлення, що дисонують з досвідом практичного втілення останньої задля захисту суспільного життя від внутрішніх антидемократичних рухів. Такі теоретичні підходи сприяють зменшенню ризику політичних проєктів, які спроможні зашкодити демократичним процедурам у державі, обмежуючи політичні свободи певної частини населення.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. У працях таких вітчизняних та іноземних дослідників, як Б. Бернацький, О. Грищук, І. Ковбас, К. Льовенштайн, А. Нінет, В. Росіхіна, М. Савчин, у публікаціях політиків, представників громадянського суспільства містяться результати пошуку легітимних обмежень діяльності політичних партій, інших об'єднань громадян задля захисту демократії в умовах загрози тоталітарних рухів; детальний аналіз законодавчих змін у сфері регулювання діяльності політичних партій і громадських організацій з урахуванням міжнародних стандартів свободи об'єднань та відповідної судової практики. Проте своєї актуальності не втрачають теоретичні підходи, завдяки яким вдається тримати, хоча й хитку, але рівновагу між суспільною необхідністю та свободою діяльності політичних партій і громадських об'єднань в умовах посилення державного впливу на суспільні інститути задля збереження державності й суверенітету, забезпечення національної безпеки.

Формулювання мети статті. У нашому дослідженні пропонується викладення основних положень концепції войовничої демократії як такої, що позначається на виробленні і застосуванні підходів до розуміння сутнісного змісту і меж правомірної діяльності політичних партій і громадських організацій в умовах сучасних українських реалій.

Викладення основного матеріалу

Сучасний цивілізований світ демонструє багатоманітність, складність, зумовленість політичною практикою у різних державах як підходів до вивчення, так й існування концепцій демократії. Поряд з класичною теорією демократії останнім часом виділяють електронну демократію¹, деліберативну теорію демократії та її окремі принципи².

Події Першої світової війни, поява нових, пов'язаних із загрозами національній безпеці викликів породжували ідеї про те, що демократія повинна вміти себе захистити. Професор і завідувач кафедри порівняльного конституційного права юридичного факультету Копенгагенського університету (Данія) Нінет Антоні Абат стверджує, що у німецькому конституційному праві войовнича демократія захищає ліберальний демократичний порядок (freiheitlich-demokratische Grundordnung), що такий захист стає навіть важливішим, коли політичні партії зміцнюють свою гегемонію в політиці й стають посередниками у державних конституційних органах³. За його словами, ще у 1930-х роках соціологи Карл Льовенштайн і Карл Маннгайм роздумували про демократичне поняття, яке вони називали streitbare Demokratie і яке можна згрубша перекласти як войовнича демократія⁴. У 1937 р. Карл Льовенштайн у своїй науковій праці «Войовнича (militant) демократія та фундаментальні права, І-ІІ» уперше обґрунтував концепцію войовничої демократії⁵.

Поступово войовнича демократія постає як така, що дає змогу обмежувати свободу слова, політичну участь і політичний плюралізм, не змінюючи ключових цінностей⁶. Більше того, обмеження деяких основоположних прав видається обґрунтованим захистом демократичної системи⁷. У цьому вбачається демократичний парадокс, зумовлений конфліктом двох ідей - скоріше, як, на нашу думку, демократичний парадокс, що ґрунтується на компромісі двох ідей. «По-перше, ідеї про те, що демократія базується на вільному ринку ідей, на якому кожна сторона має право висловлювати свою думку і бути залученою на рівних правах з іншими сторонами, а з іншого боку, ідеї про те, що демократія має право захищатися від ворогів»⁸. Нінет Антоні Абат переконаний, що поняття войовничої демократії стосується того, що політичні партії не можуть використовувати демократичні інструменти (демократичну участь і переваги) для знищення демократії⁹. Ці теоретичні уявлення було неодноразово ініційовано й підтверджено після Другої світової війни.

Відомий конституціоналіст, академік Угорської академії наук, професор Центрально-Європейського університету, колишній суддя Європейського суду з прав людини Андраш Шайо до елементів войовничої демократії відносить розпуск політичних партій; конституційні засоби обмеження зловживання демократією, насамперед належну правову процедуру; конституційні обмеження окремих політичних прав - свободи асоціацій (об'єднань), зібрань, вираження поглядів; лояльність державних службовців¹⁰.

Власне, саме «войовнича (озброєна) демократія» або «демократія, здатна захистити себе» поряд з концепцією «процедурної демократії» стає в більшості країн надійним інструментом їх демократичного мирного співіснування.

Складові концепції войовничої демократії, серед яких нині перебувають: розпуск політичних партій у судовому порядку; конституційні засоби обмеження зловживання демократією, насамперед належна правова процедура; конституційні обмеження окремих політичних прав - свободи асоціацій, зібрань, вираження поглядів; лояльність державних службовців; люстрація щодо державних і політичних діячів, щодо колишніх представників тоталітарних і авторитарних режимів у молодих конституційних демократіях¹¹, у силу своєї політико-правової значущості сприймаються і втілюються у сфері відповідних суспільних відносин.

Утвердження свободи як фундаментальної цінності дієвої конституційної демократії, однієї з передумов розвитку та соціалізації особи, окремого конституційного права - основоположного і такого, що потребує посилених гарантій захисту¹², запобігання (недопущення) надмірному втручанню органів влади у права людини¹³ визначають спрямованість досліджень на виявлення, зокрема предметної сфери загальнодозвільного типу юридичного регулювання, яка поряд з різними проявами свободи обумовлюється свободою об'єднання, свободою політичної діяльності¹⁴.

Конституція України містить фундаментальне положення, за яким громадяни України мають право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей (частина перша ст. 36)¹⁵. У рішеннях Конституційного Суду України цілком завбачливо, з розумінням того, що частина перша ст. 36 Конституції України гарантує громадянам право на свободу об'єднання, у тому числі у громадські організації, для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, стверджується, що свобода об'єднання означає, зокрема, правову і фактичну можливість добровільно, без примусу чи попереднього дозволу утворювати об'єднання громадян або вступати до них. Адже згідно з частиною четвертою ст. 36 Конституції України ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об'єднання громадян¹⁶. Слід зауважити, що в конституційному положенні наголошується на обмеженнях здійснення права на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації, обмеженнях діяльності політичних партій і громадських організацій, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей.

Дослідники підтверджують широкий суб'єктний склад загальнодозвільного типу юридичного регулювання в контексті забезпечення свободи політичної діяльності, зокрема, це окремі громадяни, політичні партії і громадські об'єднання¹⁷. В обгрунтуванні загальнодозвільної суб'єктності громадян використовують фундаментальне положення Конституції України, за яким громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування (частина перша ст. 38)¹⁸. Зумовленість загальнодозвільної суб'єктності політичних партій вони вбачають у їх призначенні забезпечувати участь усіх громадян у політичному житті суспільства, впливати на державну владу, брати участь у формуванні органів влади і контролі за їх діяльністю¹⁹.

У своєму Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що частина друга ст. 64 Конституції України не відносить право на свободу утворення політичних партій до переліку тих свобод, які ніким і в жодний спосіб не можуть бути обмежені. Це свідчить, що Конституція України допускає додаткове унормування законом загальних засад утворення і діяльності політичних партій за умови дотримання загальнодемократичних принципів²⁰. Співвідношення таких понять, як «межі реалізації» та «обмеження» прав і свобод людини дає підстави погодитися з думкою про те, що обмеження права громадян на публічні об'єднання належить до діяльності законодавця й стосується насамперед заснованого на положеннях Конституції України законодавчого врегулювання сфери дії цього права пропорційно до конституційно захищених цінностей²¹.

У межах такого унормування законом загальних засад утворення і діяльності політичних партій цілком виправдано розглядаються як окремі підстави заборони політичних партій, передбачені в конституційних положеннях, за якими утворення і діяльність політичних партій і громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, на розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров'я населення, забороняються (частина перша ст. 27); політичні партії та громадські організації не можуть мати воєнізованих формувань (частина друга ст. 27)²², так і передбачені в Законі України «Про політичні партії в Україні» випадки припинення діяльності політичних партій, зокрема в разі заборони діяльності тієї чи іншої політичної партії в порядку, встановленому цим та іншими законами України.

Загальні засади утворення й діяльності політичних партій за умови дотримання загальнодемократичних принципів уможливлюють обстоювання єдиної не передбаченої Конституцією України підстави заборони, якою є відповідальність за порушення політичною партією законодавства про заборону «пропаганди комуністичного та/або націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів та їх символіки»²³. У цьому контексті Велика палата Конституційного Суду України наголошує, «що політична партія, в установчих, програмних та інших офіційних документах якої міститься заперечення засад конституційного ладу України, права Українського народу на власну незалежну державу, заклики до ліквідації української незалежної держави, порушення її територіальної цілісності або ж до іншої мети, що не відповідає демократичній сутності змісту Конституції України, не може бути легітимною, а для її легалізації в Україні немає юридичного підґрунтя²⁴.

Змістова характеристика громадських об'єднань як інститутів громадянського суспільства в межах уявлень про них як природного фундаменту конституційної демократії у забезпеченні політичного розвитку українського суспільства та держави засвідчує їхнє сприяння самореалізації громадян, надання останнім можливості самостійно або разом з іншими реалізовувати та/або захищати свої права, свободи та інтереси, що визначаються та гарантуються Основним Законом України, а також брати участь у вирішенні суспільно важливих справ на місцевому чи загальнодержавному рівні. Ця характеристика дає змогу наблизитися до розуміння публічного характеру діяльності окремих громадських об'єднань або їх представників²⁵.

У Рішенні Великої палати Конституційного Суду України йдеться про те, що представники громадськості у процесі реалізації своїх передбачених законодавством можливостей брати участь у проведенні чи реалізації публічної політики можуть реально впливати на ухвалення органами державної влади їх рішень. В органі конституційного контролю вважають, що держава має право запроваджувати у таких випадках відповідний контроль за діяльністю об'єднань громадян та їх представників з метою запобігання виникненню і в їх діяльності корупційних ризиків, недопущення неправомірного набуття матеріальних або нематеріальних благ, вчинення інших зловживань при реалізації наданих їм прав щодо участі в публічному управлінні²⁶. Виникає необхідність налагодження цілісного механізму державного контролю за діяльністю громадських об'єднань, окрема складова якого могла б включати підстави застосування до таких об'єднань заходів організаційно-правового впливу.

У світлі останніх подій, пов'язаних із війною росії проти України, в нашій державі знаходить застосування практика використання заборон і обмежень, зокрема, заборонена діяльність усіх партій з проросійськими поглядами. Не викликає заперечень те, що заборона політичних партій, а відповідно й обмеження політичних прав можуть відбуватися не інакше, як з урахуванням європейських стандартів. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на фундаментальній ролі політичних партій у демократичному суспільстві. При цьому ЄСПЛ стверджує, що можливості, приміром, громадських організацій є набагато вужчими порівняно з політичними партіями.

Науковці одностайні в тому, що, на думку ЄСПЛ, розпуск політичної партії виступає найрадикальнішим заходом, який повинен відповідати вимогам трискладовому тесту Європейської комісії з прав людини (далі - ЄКПЛ), а також відповідати важливій суспільній потребі. Заборона політичної партії з формальних причин, приміром, унаслідок невиконання законодавчої вимоги щодо зміни назви, за цих обставин не може рахуватися пропорційною. Зважаючи на практику ЄСПЛ у таких питаннях, заборона конкретної політичної партії весь час обтяжувалася причинами ідеологічних суперечностей програмних цілей партії з діючим конституційним устроєм або з її незаконною діяльністю по реалізації дискримінаційної політики, або використанням насильства з метою досягнення політичних цілей²⁷, ²⁸.

В умовах трансформації багатьох міжнародно-правових інститутів, спричинених необхідністю протидії агресії росії проти України, опору її інформаційній війні наукового осмислення, врахування потребують пропозиції щодо підтвердження антидемократичної, насильницької чи диверсійно-підривної спрямованості діяльності політичної партії, оцінки ступеня загрози національній безпеці, демократичним засадам організації суспільства та належному забезпеченню прав та основоположних свобод людини за результатами дослідження положень її статутних і програмних документів, політичних заяв представників у взаємозв'язку з тим, якою є фактична політична платформа та реальні заходи, які здійснюються її керівними політичними діячами та іншими членами для її реалізації. Законодавство України, за цими пропозиціями, має закріпити детально опрацьовану модель призупинення діяльності політичних партій в умовах дії воєнного стану із зобов'язанням компетентних державних органів порушити перед судом питання про заборону діяльності відповідних політичних партій з необхідністю розглянути такі справи з максимально можливим з урахуванням воєнно-політичної обстановки дотриманням гарантій справедливого судового розгляду²⁹.

Водночас кожен випадок заборони політичної партії чи громадського об'єднання належить співвідносити не тільки з офіційними правовими підставами цієї заборони, а й розширеним контекстом, роль якого відводиться історичним передумовам, політичним традиціям, правовій доктрині.

Висновки

заборона політична партія

Отже, породжені ідеями войовничої демократії теоретичні підходи до розуміння заборони політичних партій і громадських організацій окремо чи в певному поєднанні є фундаментом подальшого розвитку і функціонування демократії в українському суспільстві і державі, надають громадянам України можливість реалізовувати та захищати своє конституційне право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації. Сповнені міркувань про політичний плюралізм і толерантність, недопущення втручання у функціонування політичних партій і громадських організацій, такі теоретичні підходи підпорядковуються потребам оптимальної моделі демократизації політичних інституцій, перебувають у полі зору судових установ, діяльність яких спрямована на встановлення фактичних обставин категорій справ, що стосуються встановлення наявності та достатності підстав для заборони діяльності політичних партій, є актуальними в умовах воєнного стану в Україні.

Джерела

^{1 Мхітарян А. Загальнотеоретична характеристика електронної демократії. Підприємництво, господарство і право. 2021. № 1. С. 190.}

^{2 Батракіна Є. Є. Криза «мозаїчного» мультикультуралізму та деліберативна модель демократії. Грані. 2016. № 3. С. 45.}

^{3 Нінет Антоні Абат. Конституційний краудсорсинг, спрямований на примирення народу і аристократії. Український часопис конституційного права. 2017. № 1. С. 23.}

^{4 Там само.}

^{5 Грищук О. В. Конституційні цінності та принципи в рішеннях Конституційного Суду України: особливості в умовах воєнного стану та загроз національній безпеці. Вісник Конституційного Суду України. 2022. № 6. С. 96-106, С. 98.}

^{6 Нінет Антоні Абат. Назв. праця. С. 24.}

^{7 Там само.}

^{8 Там само.}

^{9 Там само.}

^{10 Савчин Михайло. Демократія і конституційна легітимність влади. Віче. 2010. № 22. С. 98.}

^{11 Савчин М. Порівняльне конституційне право. Київ: Ваіте, 2020. С. 77.}

^{12 Рішення Конституційного Суду України від 13 червня 2019 року №4-р/2019. URL: https:// ccu.gov.ua/sites/default/files/ docs/4_p_2019.pdf}

^{13 Lavryk, H. V. (2022). Rule of law under conditions promoting prevention of unwarranted infringement on human rights by authorities. Journal of the NationalAcademy of Legal Sciences of Ukraine, 29 (3), 36-37. DOI: 10.31359/1993-0909-2022-29-3-36. URL: http://visnyk.kh.ua/en/journals/visnik-naprnu-3-2022-r}

^{14 Ярошенко О. М., Синчук С. М., Раданович Н. М. Загальнодозвільний тип юридичного регулювання і практика Конституційного Суду України. Вісник Національної академії правових наук України. 2022. Т 29, № 4. С. 72.}

^{15 Конституція України: Закон України від 28 червня 1996 року № 245к/96-ВР із змінами, внесеними згідно Закону України № 1401-VIII від 2 червня 2016 року. Відомості Верховної Ради України. 2016. № 28. Ст. 532.}

^{16 Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2001 року № 18-рп/2001. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/v018p710-01 #Text}

^{17 Ярошенко О. М., Синчук С. М., Раданович Н. М. Назв. праця. С. 78-79.}

^{18 Конституція України: Закон України від 28 червня 1996 року № 245к/96-ВР із змінами, внесеними згідно Закону України № 1401-VIII від 2 червня 2016 року...}

^{19 Ярошенко О. М., Синчук С. М., Раданович Н. М. Назв. праця. С. 79.}

^{20 Рішення Конституційного Суду України від 12 червня 2007 року № 2-рп/2007. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/v002p710-07#Text}

^{21 Росіхіна В. Конституційні нормативно-правові гарантії забезпечення права громадян на публічні об'єднання: теорія і практика. Вісник Конституційного Суду України. 2013. № 4. С. 77.}

^{22 Конституція України: Закон України від 28 червня 1996 року № 245к/96-ВР із змінами, внесеними згідно Закону України № 1401-VIII від 2 червня 2016 року...}

^{23 Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки: Закон України від 9 квітня 2015 року № 317-VIII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/ 317-19#Text.}

^{24 Рішення Великої палати Конституційного Суду України від 16 липня 2019 року № 3-р/2019. URL: https://ccu.gov.ua/ sites/default/files/docs/9_p_2019.pdf}

^{25 Рішення Великої палати Конституційного Суду України від 6 червня 2019 року № 3-р/2019. URL: https://ccu.gov.ua/ sites/default/files/docs/3_p_2019.pdf}

^{26 Там само.}

^{27 Бернадський Б. Національні та європейські стандарти щодо заборони політичних партій. Український часопис конституційного права. 2018. № 4. С. 229. DOI: https://doi.org/10.30970/jcL4.2018.5.}

^{28 Бернацький Б. В. Формування української моделі заборони політичних партій у світлі міжнародних стандартів і практик: дис.... канд. юрид. наук: спец. 12.00.11 / Національний університет «Києво-Могилянська академія». Київ, 2019. С. 55.}

^{29 Ковбас І. Матеріально-правові аспекти заборони діяльності політичних партій у мирний час та в умовах дії воєнного стану: міжнародні стандарти та перспективи для законодавства України. Концептуальні засади розвитку вітчизняного адміністративного права та процесу: тенденції, перспективи, практика: колективна монографія / Є. Герасименко, П. Діхтієв- ський, Н. Задирака, Т Коломоєць, В. Клинчук та ін.; за заг. ред. П. Діхтієвського, В. Пашинського. Рига, Латвія: Baltija Publishing, 2022. С. 401. URL: https://elibrary.kubg.edu.Ua/id/eprint/43361/1/A_Nashynets-Naumova_Monog_2022_FPMV.pdf}

Размещено на Allbest.ru