Хибність ідентифікації загиблої особи поза візуальним впізнанням в межах досудового розслідування: проблемні питання та правові наслідки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кафедра поліцейської діяльності

Луганського навчально-наукового інституту

імені Е.О. Дідоренка ДонДУВС, м. Івано-Франківськ

Хибність ідентифікації загиблої особи поза візуальним впізнанням в межах досудового розслідування: проблемні питання та правові наслідки

Кавєріна Тетяна Петрівна,

старший викладач

Кривонос Максим Васильович,

кандидат юридичних наук

Мета. Метою статті є висвітлення проблематики хибності ідентифікації особи в межах досудового розслідування кримінальних проваджень за фактами виявлення трупів невстановлених осіб, що не підлягають візуальному впізнанню. В роботі акцентовано увагу на етапах та порядку ідентифікації загиблої особи, а також деяких правових наслідках хибної ідентифікації особи та шляхах їх усунення. Методика. Методологічну основу дослідження склали результати практичних напрацювань одного з авторів статті під час практичної діяльності у підрозділі досудового розслідування Національної поліції України протягом 2015-2021 років. Результати. Зроблено висновок про неприпустимість допущення помилок слідчими та експертами при проведенні ідентифікації загиблих у ситуаціях, коли впізнання тіла неможливе через вплив різних факторів, у тому числі й дії фактору непереборної сили, бо хибність ідентифікації особи в межах досудового розслідування може призвести до плутанини у переданні тіл загиблого родині, невірного оформлення правовстановлюючих документів, інших наслідків, що серйозно вплинуть на долю родини загиблого в межах моральної складової та в частині матеріального (соціального) забезпечення. Така ситуація характерна для виявлення тіл загиблих осіб (військових та цивільних) у місцях стихійних поховань, у тому числі й масових, внаслідок бойових дій, тимчасової окупації певних регіонів що були зафіксовані після деокупаційних та стабілізаційних заходів в окремих районах України. Наукова новизна. Роботи фахівців в галузі права майже не присвячувались дослідженню напрямку ідентифікації тіл загиблих під час досудового розслідування, частково вони обмежувались аналізом певних норм щодо правових підстав та тактики проведення огляду місця події чи ексгумації, в іншому цим питанням опікувались більше науковці судової медицини. Тому наукова новизна роботи авторів статті є основана на практичних напрацюваннях та підкріплених фаховими в галузі кримінального процесу та криміналістики знаннями, які є своєчасними та неординарними. Практична значимість. Проведене дослідження та аналіз проблеми, підкріплений практичними напрацюваннями, сприятиме більш глибокому осмисленню проблеми хибної ідентифікації загиблої особи поза межами візуального впізнання та набуває рекомендаційного змісту для синергії у роботі фахівців досудового розслідування та судової медицини.

Ключові слова: ідентифікація особи, місця стихійних поховань, кримінальне провадження, воєнні злочини, умисне вбивство, огляд місця події, біологічні зразки, судово-медична експертиза, молекулярно-генетична експертиза, деокуповані території.

Maksym Kryvonos

Associate Professor at the Department of Police Activities of Luhansk Educational and Scientific Institute named after E.O. Didorenko, Donetsk State University of Internal Affairs, D. in Law, Associate Professor Ivano-Frankivsk

Tetiana Kavierina

Senior Lecturer at the Department of Police Activities of Luhansk Educational and Scientific Institute named after E.O. Didorenko, Donetsk State University of Internal Affairs, Ivano-Franksvsk

The misidentification of the deceased person beyond visual recognition within the pre-trial investigation: problematic issues and legal consequences

Objective. The purpose of the article is to highlight the issues of misidentification of a person within the framework of pre-trial investigation of criminal proceedings on the facts of discovery of corpses of unidentified persons which are not subject to visual identification. The author focuses on the stages and procedure for identification of a deceased person, as well as on some legal consequences of misidentification and ways to eliminate them. Methodology. The methodological basis of the study is the results of the practical experience of one of the authors of the article during his practical work in the pre-trial investigation unit of the National Police of Ukraine during 2015-2021. Results. The author concludes that it is inadmissible for investigators and experts to make mistakes in the identification of the dead in situations where identification of the body is impossible due to various factors, including force majeure, because incorrect identification of a person within the pre-trial investigation may lead to confusion in the transfer of the deceased's body to the family, incorrect execution of title documents, and other consequences that will seriously affect the fate of the deceased's family in terms of moral and material (social) security. This situation is typical for the discovery of bodies of deceased persons (military and civilian) in places of spontaneous burials, including mass graves, as a result of hostilities, temporary occupation of certain regions, which were recorded after de-occupation and stabilization measures in certain regions of Ukraine. Scientific novelty. The work of legal experts has hardly been devoted to the study of the identification of the bodies of the dead during the pre-trial investigation, partly limited to the analysis of certain rules on the legal grounds and tactics of conducting a crime scene inspection or exhumation, while forensic scientists have been more concerned with this issue. Therefore, the scientific novelty of the authors' work is based on practical developments and supported by knowledge in the field of criminal procedure and forensics, which is timely and extraordinary. Practical significance. The conducted research and analysis of the problem, supported by practical experience, will contribute to a deeper understanding of the problem of misidentification of the deceased person beyond visual recognition and acquires a recommendation content for synergy in the work of pre-trial investigation and forensic medicine specialists.

Key words: identification of a person, places of spontaneous burials, criminal proceedings, war crimes, premeditated murder, inspection of the scene, biological samples, forensic medical examination, molecular genetic examination, de-occupied territories.

Вступ

Постановка проблеми. Питання ідентифікації особи, яка загинула внаслідок бойових дій є актуальним аж до моменту встановлення особи останньої людини, яка вважається зниклою безвісти або була ідентифікована у трупі в поствоєнний період, чи в період деокупації певного регіону країни. Основним чинником ідентифікації є послідовність, професійність та правильність дій слідчого та судового експерта, спрямованих на встановлення особи, з викладенням опису цих дій у підсумковому слідчому документі - постанові про встановлення особи.

Професійно виконати цю роботу можливо за рахунок комплексного використання спеціальних знань з різних галузей судової експертизи з попередньо правильно побудованою тактикою проведення ідентифікації особи слідчим, у провадженні якого перебуває кримінальне провадження.

Від правильності тактики дій слідчого напряму залежить результат встановлення обставин гибелі військовослужбовця, переведення його зі статусу безвісно зниклого у статус загиблого внаслідок бойових дій, а також вирішення ряду соціальних питань, які виникають внаслідок загибелі за особливих обставин. Не менш важливим вважаємо питання, пов'язане з відсутністю у родини загиблого сумнівів в результатах проведеної ідентифікації особи.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Деяким питанням підготовки та проведення окремих слідчих (розшукових) дій, які передують ідентифікації особи присвячені роботи вчених-правознавців М.С. Цуцкірідзе, В.І. Галагана, А.Ф. Волобуєва, та досвідчених фахівців у галузі судової медицини - Б.В. Михайліченка, А.А. Бабаніна, В.Д. Мішалова, О.В. Дунаєва та інших. У своїх працях перші, в основному, розглядали загальні питання проведення слідчих (розшукових) дій, що були фактично підготовчим етапом при встановленні особи, методи та стадії огляду місця події, надавали рекомендації щодо типових місць пошуку певних видів слідів залежно від виду злочину та способу його вчинення, а другі - аналізували судово-медичний аспект ідентифікації особи, як безпосередньо практичний, необхідний під час складення висновку експерта відповідної галузі.

Постановка завдання. Метою статті є визначення теоретико-прикладних основ ідентифікації загиблої особи поза візуальним впізнанням в межах досудового розслідування, для мінімізації ризиків хибної ідентифікації. Задля досягнення вказаної мети необхідно вирішити такі завдання: виокремити базові помилки на початковому етапі ідентифікації та проаналізувати їх причини; на підставі аналізу слідчої практики виділити етапи та порядок ідентифікації загиблої особи.

Виклад основного матеріалу дослідження

Питання ідентифікації особи в широкому сенсі використовується, в основному, лише у випадку необхідності фактичного підтвердження фізичної особи за певними документами та реєстрами, до яких дані про неї вносяться протягом всього життя, тобто це є проста процедура перевірки документів. В цьому сенсі встановлення особи складається з двох взаємопов'язаних процедур: ідентифікації і верифікації.

Ідентифікація - це встановлення особи шляхом порівняння наданих даних, у тому числі біометричних, з інформацією, наявною в реєстрах, картотеках, базах даних.

Верифікація - це встановлення особи на основі даних, наданих нею, без звернення до відповідних реєстрів та баз даних. Ці процедури дозволяють дотримуватися принципу «одна людина - одна особа», який є основоположним при наданні ідентифікаційних документів населенню [і].

Через неповноту Єдиного державного демографічного реєстру в Україні для цього досі використовують паперові документи, які зберігаються в приміщеннях державної міграційної служби обласних центрів. Але з фактичного початку російської агресії, з лютого 2014 року, держава втратила можливість ідентифікувати осіб у Донецькій, Луганській областях та АР Крим, а після повномасштабного вторгнення окупаційної армії 24 лютого 2022 року, на певний час, до деокупації, в окремих районах Київської, Чернігівської, Сумської, Херсонської, Запорізької та Харківської областей, за звичайною процедурою. За таких умов вони змушені встановлювати особу через суд, що потребує додаткових часових та фінансових ресурсів. Ці всі процедури актуальні, коли йдеться про живу особу, яка може надати про себе відомості самостійно або за умови, якщо інша особа може надати відомості про неї (мати про неповнолітню дитину, опікун про інваліда тощо).

Проте, предметом нашого дослідження є інший вид ідентифікації- встановлення особи загиблої людини (військової чи цивільної) поза межами її візуального впізнання, тобто виключно шляхом проведення додаткового збору прижиттєвого та посмертного біологічного матеріалу та проведення ряду судових та судово-медичних експертиз - негенетичної та генетичної ідентифікації особи. Війна в Україні вимагає чіткого відпрацювання тактики дій слідчого під час встановлення особи загиблого, що не прописано законодавцем в жодному чинному законі. Навіть винесення постанови про встановлення особи, яка фактично є підсумковим документом її ідентифікації, не регламентовано конкретною нормою. Постанова слідчого про встановлення особи складається на підставі ч.і ст.110 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України). У статті йдеться про всі рішення органів досудового розслідування, прокурора, слідчого судді, суду, як процесуальні рішення та викладено повний перелік суб'єктів кримінального провадження, які мають право їх приймати. А відповідно до п.5 ст.110 КПК України викладено вимоги до структури самої постанови слідчого чи прокурора. Таку постанову виносить слідчий в межах своєї компетенції, на підставі ч.2 ст.40 КПК України і вона є обов'язковою для виконання фізичними та юридичними особами [2]. У практичній діяльності постанова про встановлення особи складається у кількох примірниках і надсилається рідному ідентифікованого загиблого, до відділення судово-медичної експертизи для внесення даних до лікарського свідоцтва про смерть, до відділення РАГС за місцем поховання особи (за умови поховання), до міської Ради чи адміністрації населеного пункту, де приймається рішення про перепоховання (у разі перепоховання), іншим зацікавленим особам - за необхідності, прокурору - процесуальному керівнику у кримінальному провадженні та долучається до матеріалів кримінального провадження.

До 2014 року випадки виявлення скелетованих решток людини були не надто частими, тож слідчі вдавалися в основному до проведення ряду судово-медичних експертиз, внаслідок отримання висновків яких можна було встановити стать, вік, наявність чи відсутність тілесних ушкоджень, без урахування прижиттєвості, тобто, без встановлення причини смерті особи, а пізніше, з появою молекулярно-генетичної експертизи - встановлення ДНК-профілю кісткових решток з подальшим порівнянням з ДНК-профілем певної особи, яка могла бути біологічно-спорідненою зі зниклим.

Від моменту російської агресії ситуація з ідентифікацією загиблих осіб докорінно змінилася. Перші бойові дії на території Луганської області (м. Щастя, с. Зеленопілля, бої за Луганський аеропорт), а пізніше - бої за Савур-могилу, вихід з Іловайського та Дебальцевського котлів на Донеччині, стали справжнім випробуванням не лише для військових, а й для слідчих та судово-медичних експертів, які не мали на той час не лише належного досвіду в питаннях ідентифікації тіл загиблих, а й нормальних умов для проведення досліджень, зберігання тіл, що тривалий час перебували під впливом зовнішніх факторів (сонця та дощу) на відкритій місцевості у полях та лісах, або були піддані стихійному похованню. Це все сприяло фактору хибної ідентифікації особи, допущенню тактичних та процесуальних помилок не лише слідчими, а й експертами.

Хибна ідентифікація - це поширене явище, яке зустрічається при роботі з тілом загиблого, навіть якщо ресурс судової медицини в країні досить розвинутий. Судово - медичні експерти та слідчі, під час своєї професійної діяльності, мають ураховувати та усвідомлювати можливість помилки, і, як наслідок - хибної ідентифікації. Деякі випадки ідентифікації особи є дуже складними, проте, часто саме базові помилки призводять до того, що тіла хибно ідентифікують та/або повертають не тій сім'ї. Базовими помилками на початковому етапі процесу є неналежне чи некоректне пакування доказів, виявлених на місці події, неправильна обробка кісткових решток з місця події, що може потягти за собою їх плутанину чи контамінацію, неправильність та непослідовність призначення експертизи щодо об'єктів дослідження, відсутність контролю за обліком та збереженням речових доказів у подальшому. Неналежне оформлення документації або недостатній збір інформації посилюють ризик і розширюють спектр потенційних помилок. Наприклад, неналежне (або неправильне) позначення тіла чи його решток на місці події, змішування фрагментів решток людини, виявлених на місці події за фактами масової загибелі внаслідок дії фактору непереборної сили (вибуху, артилерійського обстрілу чи ракетної атаки) під час війни можуть мати негативні наслідки. Означена проблематика ускладнює роботу спеціалістів, що займаються встановленням особи загиблого протягом всього періоду досудового розслідування.

У дослідженні, проведеному в межах Міжнародного гуманітарного права спеціалістами підрозділу судово-медичної експертизи Міжнародного Комітету Червоного Хреста (далі - МКЧХ) наголошено на потенційних причинах хибної ідентифікації:

- брак жорстких процедур (не всеосяжний підхід, не комплексний та не систематичний і не врахування всіх наявних первинних та вторинних доказів);

- надмірна залежність від одного критерію чи методу ідентифікації;

- акцентування на ізольованому візуальному розпізнанні;

- приймання лише другорядної особистої інформації (наприклад одягу чи особистих речей, документів, знайдених разом з тілом);

- використання ненадійних методів ідентифікації;

- використання недостовірної інформації про зниклу безвісти особу;

- неналежне вилучення людських решток;

- неналежне проведення судово-медичної експертизи невпізнаної особи або тіла;

- відсутність або неналежна всебічна інтерпретація та звіряння інформації;

- відсутність (систем контролю) на всіх етапах ідентифікації (неякісне позначення, ведення записів і системи та практики відстеження);

- відсутність кваліфікованих практиків на кожному етапі процесу (розслідування, вилучення, судово-медичної експертизи, подальшого аналізу, звіряння інформації);

- зовнішній тиск щодо необхідності завершення ідентифікації без дотримання прийнятних процедур та/або досягнення достатнього ступеня впевненості [3 с.35-36].

Такі систематичні недоліки мають місце в ситуаціях виявлення фактів масової загибелі людей, коли навантаження судово-медичних експертів значно перевищує їх фізичні можливості, що підсилюється також проблемою швидкого виконання всіх дій, необхідних для ідентифікації та оприлюднення їх результатів зацікавленим особам тощо. Через те, що звичайний процес ідентифікації переважно ґрунтується на візуальному впізнанні, іноді можуть траплятися типові помилки, оскільки тіло померлого може бути попередньо піддано тортурам, які його спотворюють, або змінитися внаслідок тривалого перебування у полоні чи зоні активних бойових дій. Як показав досвід роботи на щойно деокупованих територіях, у зазначених місцях бракує фахівців в галузі судової медицини, які б мали досвід практичної роботи в напрямку ідентифікації особи, що суттєво впливає на подальший хід встановлення особи.

Хибну ідентифікацію особи дуже складно, а іноді й неможливо виправити, бо це може мати психологічні, релігійні, культурні, соціальні, фінансові, правові та інші наслідки для сім'ї загиблого. У таких випадках рідні втрачають довіру до всіх установ, причетних до встановлення особи, та починають ставити під сумнів решту випадків ідентифікації, які було проведено [4]. Всі випадки хибної ідентифікації потрібно ретельно розбирати та аналізувати, повторно відбираючи зразки та досліджуючи всі факти, які можуть вказувати на обставини загибелі особи після її зникнення, встановлювати свідків події та виявляти нові додаткові носії генетичної інформації, з якими проводити точну ідентифікацію і повертати сім'ї «правильне» тіло. Слідчим, попри велику завантаженість, слід приділяти достатньо часу та зусиль для безпосередньої роботи з сім'ями, у яких виникли справедливі питання, щодо хибної ідентифікації, та пояснювати їм причини таких обставин, шляхи усунення помилок доступною та зрозумілою мовою. Таким чином можна уникнути великої кількості скарг на дії посадових осіб, щодо неналежного виконання професійних обов'язків. Неможливість --усунення помилок і недостатня прозорість процесу встановлення особи може призвести до подальших ускладнень та випадків хибної ідентифікації. Навпаки ж, у випадку необхідності проведення нових додаткових досліджень, слід повідомити родину загиблого про це, а у разі неможливості проведення ідентифікації - викласти всі обставини, що на це впливають, і це є виправданим та сприяє підвищенню довіри, підтверджує професіоналізм слідчих та судових експертів.

Об'єктивне рішення про відмову у проведенні ідентифікації має бути прийнято, якщо наявні докази не забезпечують належного рівня впевненості, достатнього для проведення компетентної експертної оцінки, навіть якщо в силу обставин існують серйозні припущення щодо збігу.

Повідомлення про смерть та ідентифікацію зниклої безвісти особи - це вирішальний етап, який потребує ретельної підготовки. Іноді у таких випадках готують проведення зустрічі рідних загиблого зі слідчими та експертами, які займались його ідентифікацією. Під час таких зустрічей спеціалісти роз'яснюють тактику, методику та результати всіх проведених досліджень. Ідеально, коли на зустрічі мають бути присутні експерти всіх галузей, що брали участь у процесі встановлення особи. Як мінімум має бути присутній хоча б один експерт з групи. І вже на підставі всіх зібраних матеріалів слідчий, маючи не лише суб'єктивну власну думку, а й матеріали експертиз та інші докази, визнаючи зібрані факти вичерпними, може виносити постанову про встановлення особи загиблого, що є підсумком всієї роботи у вказаному напрямку. Далі - справа сім'ї: визнавати чи ні роботу команди з ідентифікації, бо наявні непоодинокі випадки, коли рідні, з надуманих причин, не хочуть вірити у загибель близької людини і, відповідно, займатися його похованням чи перепохованням.

Звернемося до аналізу кількох випадків хибної ідентифікації, які мали місце у практичній діяльності слідчих Луганської області у період з 2014 по травень 2021 року.

Так, 1 жовтня 2014 року у м. Старобільську Луганської області (наразі тимчасово окупована територія) поховали 27 невпізнаних солдат з двох військових підрозділів, які загинули 5 вересня 2014 року в бою з проросійськими бойовиками між селищем Металіст і містом Щастя[5]. Всі тіла були з ознаками мінно-вибухових травм та слідами горіння, більшість з них були фрагментовані та не придатні для візуального впізнання. Первинний огляд тіл у морзі проводився місцевими судово-медичними експертами та слідчими. Розтин з подальшим дослідженням тіл проводився також місцевими судово-медичними експертами, які не мали достатньої кваліфікації в питаннях ідентифікації, та допустили помилки під час попереднього відбору та пакування кісткового матеріалу, який мав би служити зразками для проведення молекулярно-генетичного дослідження. Відтак, відомі кілька випадків контамінації кісткової тканини між собою, глибокого гниття внаслідок неналежного пакування та плутанини з нумерацією під час відбору зразків. У подальшому це призвело до тривалого й багаторазового проведення експертизи по певних об'єктах, плутанини при встановленні особи загиблих і навіть випадки повторного перепоховання. А протягом періоду до 2021 року було проведено ще й кілька ексгумацій тіл з метою повторного відібрання зразків для проведення молекулярно-генетичної експертизи та ідентифікації загиблих. Багато питань виникало у рідних загиблих до встановлення їх особи, бо батьки чи дружини мали бути абсолютно впевненими, що відправляють чин поховання саме своїх рідних. Нажаль, наразі кілька осіб так і залишились неідентифікованими, а враховуючи, що внаслідок повномасштабного вторгнення територія Луганської області та м. Старобільська повністю окупована, проведення заходів щодо встановлення особи не є можливим взагалі [6,7].

01 червня 2019 року у м. Обухові на Київщині відбулося поховання першого керівника місцевого осередка «Правого сектору», члена ОУН-УНСО К., про загибель якого було відомо ще з серпня 2014 року. 26 серпня 2014 року К., під час проходження служби у одному з військових підрозділів в районі бойових дій поблизу сіл Хрящувате та Новосвітлівка Краснодонського (нині - Сорокинського) району Луганської області - наразі тимчасово окупована територія, з побратимами П., Б., та Ш. пересувався на автомобілі у напрямку лікарні, куди транспортували пораненого Л. По дорозі на трасі терористи влучили у авто із танка. Усі, окрім П., загинули, проте через неможливість своєчасної евакуації тіл, перебували у списках зниклих безвісти [8]. 23 грудня 2014 року бойовики “ЛНР” передали українській стороні тіла вісьмох загиблих воїнів у мішках. Шляхом проведення судової молекулярно-генетичної ідентифікації Л., Ш., та Б. були встановлені та передані рідним для поховання [9]. Проблема з ідентифікацією тіла К. почалася майже відразу з неналежного відібрання зразка букального епітелію у його мами та численних помилок, допущених під час складання протоколу відібрання зразків та постанови про призначення експертизи, що, відповідно, потягло за собою й помилки у висновку експерта. Протягом чотирьох наступних років слідчі не відбирали повторно зразки та не вживали жодних заходів щодо ідентифікації тіла загиблого, аж поки не виникла конфліктна ситуація між органом досудового розслідування та його рідними, які законно вимагали прийняття рішення про встановлення особи. Виходячи з конфліктної ситуації, підслідність у кримінальному провадженні змінено за одним з органів досудового розслідування Луганської області [10]. Внаслідок зміни тактики проведення ідентифікації, слідчим слідчої групи встановлена наявність фрагменту ребра трупу невстановленої особи чоловічої статі з тим же номером, що й неідентифіковане тіло, у одній з лабораторій відділення судово- медичної експертизи, де проводилось попереднє дослідження трупа, що відвернуло необхідність проведення ексгумації трупа. Також повторно відібрано зразок від матері загиблого. За результатами проведення судової молекулярно-генетичної експертизи встановлено генетичні ознаки зразка загиблого та матері, після чого проведено порівняльну експертизу. Таким чином, з вірогідністю 99,9999% встановлено, що жінка є біологічною матір'ю невстановленого трупа чоловічої статі, а відтак - підтверджено особу трупа, як К., який рахувався зниклим безвісти з серпня 2014 року, тобто протягом п'яти років. Додатковим ідентифікатором особи стала футболка К., яку він носив за життя та під час дослідження якої виявлено клітини з ядрами, що містили ознаки генетичного профілю, який, відповідно до висновку експерта, належав тій же невстановленій загиблій особі чоловічої статі.

Висновки

ідентифікація загиблий досудове розслідування

Отже, вибір правильної тактики ідентифікації особи, від самого початку та до отримання остаточних її результатів, максимально сприяє уникненню помилки, а відтак і хибної ідентифікації загиблого, яка тягне за собою безліч негативних наслідків. Насамперед це необізнаність про долю зниклої безвісти особи, неможливість оформлення поховання та вирішення всіх соціальних питань, пов'язаних з загибеллю особи, невизначеність правового статусу зазначеної особи.

Невизначеність у чинному кримінальному процесуальному законодавстві питання про процесуальне підтвердження зниклої безвісти особи не сприяє виробленню єдиної тактики її ідентифікації.

Список використаних джерел

1. Порядок ідентифікації та встановлення особи. Офіційна сторінка Управління Верховного Комісара ООН в справах біженців в Україні. URL: https://www.unhcr.org/ua/ (дата звернення 01.10.2023).

2. Кримінальний процесуальний кодекс України: Закон України від 13.04.2012 № 4651-VI. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 (дата звернення 02.10.2023).

3. Судово-медична ідентифікація особи: комплексний підхід. Довідкове видання. Міжнародний Комітет Червоного Хреста. Женева, 2023. С.35-36.

4. «Почему мне страшно? Я же мама!» История матери, которая ищет солдата пять с половиной лет. Інтернет-видання Радіо Свобода від 01.06.2020. URL: https://www.radiosvoboda.org/a/30640050.html (дата звернення 02.10.2023).

5. На Луганщині поховали 27 бійців батальйону «Айдар». Електронний ресурс «Радіо Свобода» від 01.10.2014. URL: https://www.radiosvoboda.org /a/26615716.html (дата звернення 02.10.2023).

6. “Двері в хату не закриваю, раптом він вночі прийде”. Як в Україні (не) шукають зниклих безвісти на Донбасі. Інтернет-видання LB.UA Дорослий погляд на світ від 08.07.2020 URL: https://lb.ua/society /2020/07/08/461435_dveri_hatu_zakrivayu_raptom_vin.html (дата звернення 02.10.2023).

7. Було таке, що одну людину хоронили тричі. Інтернет-видання Gazeta.ua від 17.03.2017 URL: https://gazeta.ua/articles/people-and-things-journal/_bulo-take-scho-odnu-lyudinu-horonili- trichi/758862 (дата звернення 02.10.2023).

8. В Обухові поховають солдата “Айдару” Сергія Кононка, якого в 2014 році закатували в полоні. Інтернет-газета «Новинарня. Новини України, що воює» від 24.05.2019.URL: https://novynarnia.com/2019/05/24/poproshhayutsya -z-soldatom/ (дата звернення 02.10.2023).

9. Книга пам'яті полеглих за Україну. URL: https://memorybook.org.ua/15/luchinsky.htm (дата звернення 02.10.2023).

10. Матеріали досудового розслідування № №12014110260000589 від 04.10.2014, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 348 КК України. Арх. № 40/2348 СВ Сватівського ВП ГУНП в Луганській області (станом на 22.02.2022).

References

1. Procedure for identification and establishment of identity. Official website of the UN High Commissioner for Refugees in Ukraine. Available at: https://www.unhcr.org/ua/ (accessed on 01.10.2023). (in Ukrainian)

2. Criminal Procedure Code of Ukraine: Law of Ukraine of 13.04.2012 № 4651-VI. Available at: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 (accessed October 02, 2023). (in Ukrainian)

3. Sudovo-medychna identyfikatsiia osoby: kompleksnyi pidkhid. Dovidkove vydannia [Forensic medical identification of a person: an integrated approach. Reference publication]. International Committee of the Red Cross. Geneva, 2023. (in Ukrainian)

4. "Why am I scared? I'm a mom!" The story of a mother who has been looking for a soldier for five and a half years. Online edition of Radio Liberty of 01.06.2020. Available at: https://www.radiosvoboda.org/a/30640050.html (accessed on 02.10.2023). (in Ukrainian)

5. 27 fighters of the Aidar battalion were buried in Luhansk region. Electronic resource "Radio Liberty" of 01.10.2014. Available at: https://www.radiosvoboda.org /a/26615716.html (accessed on 02.10.2023). (in Ukrainian)

6. "I do not close the door to the house, in case he comes at night". How Ukraine is (not) looking for missing persons in Donbas. Online edition LB.UA Adult view of the world of 08.07.2020. Available at: https://lb.ua/society /2020/07/08/461435_dveri_hatu_zakrivayu_raptom_vin.html (accessed 02.10.2023). (in Ukrainian)

7. It happened that one person was buried three times. Online edition of Gazeta.ua of 17.03.2017. Available at: https://gazeta.ua/articles/people-and-things-journal/Jbulo-take-scho-odnu-lyudinu-horonili-trichi/758862 (accessed on 02.10.2023). (in Ukrainian)

8. Aydar soldier Serhiy Kononko, who was tortured in captivity in 2014, will be buried in Obukhiv. Online newspaper "Novynarnya. News of Ukraine at War" of 24.05.2019. Available at: https://novynarnia.com/2019/05/24/poproshhayutsya-z-soldatom/ (accessed on 02.10.2023). (in Ukrainian)

9. Book of Memory of the Fallen for Ukraine. URL: https://memorybook.org.ua/15/luchinsky.htm (accessed on 02.10.2023). (in Ukrainian)

10. Materials of the pre-trial investigation № №12014110260000589 from 04.10.2014, on the grounds of a criminal offense under Art. 348 of the Criminal Code of Ukraine. Archival file No. 40/2348 of the Svatove Department of the Luhansk Regional Police (as of 22.02.2022). (in Ukrainian)

Размещено на Allbest.ru