Управлінське рішення: до визначення поняття та видів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Управлінське рішення: до визначення поняття та видів

Олексій Олексійович Ющик, кандидат юридичних наук, докторант Інституту держави і права імені В.М. Корецького НАН України*

Резюме

Ющик О.О. Управлінське рішення: до визначення поняття та видів

Проблематика управлінських рішень відіграє ключову роль у теорії управління. Відсутність єдиного тлумачення терміна ускладнює вивчення та практичне застосування управлінських принципів. Аналіз останніх досліджень вітчизняних і зарубіжних вчених відображає багатогранність поглядів на управлінське рішення: як процес досягнення цілей, директивний вибір, результат аналізу та вибору оптимального варіанта. У статті міститься теоретичний аналіз основних характеристик поняття "управлінське рішення", включаючи виявлення його родової належності та характеру зв'язку між термінами "рішення" та "управління".

Висновки зосереджуються на класифікації управлінських рішень і важливості розуміння взаємозв'язку між нормативними та індивідуальними рішеннями в контексті технічних і соціальних норм. Це питання потребує подальшого дослідження для уникнення непорозумінь та ефективного застосування управлінських рішень у практичній діяльності.

Ключові слова: управлінське рішення, теорія управління, процес прийняття рішень, нормативні та індивідуальні рішення, технічні та соціальні норми, аналіз управлінської інформації, практичне застосування управлінських рішень. управлінський нормативний рішення

Summary

Oleksii Yushchyk. Management decision: to the definition of the concept and types

The term "management decision" plays a pivotal role in management theory, underscored by numerous references in scholarly works addressing management issues. The varied interpretations of this term in academia and educational literature highlight the challenge in defining "management decision" unambiguously. This, in turn, can complicate the learning and practical application of management principles, necessitating further scholarly examination.

Management decision is conceived as a creative and volitional influence exerted by a management subject, based on an understanding of objective laws governing the managed system and analysis of managerial information, aimed at achieving set goals. It's seen as a directive choice for goal-oriented influence on the managed object, based on situational analysis and encompassing a goal achievement program; it arises from analysis, forecasting, optimization, and alternative selection among various approaches to a specific management system; as a choice of the most favorable action among many options.

From these definitions, it's inferred that decision-making is not merely a sequence of choice procedures, but a creative process rooted in understanding the objective laws of the system under study and evaluating information about its vitality.

The term "management decision" carries two defining aspects: "management" and "decision". And the understanding of management decision is dependent on the understanding of management in general and the particular management in focus.

This approach, moving from abstract decision definition to its concretization in relation to management, seems logically justified, contrary to other approaches encountered in literature.

Resolving contradictions in practical human activity is enabled by normativity, an essential attribute of management. Technical norms and social norms are discerned based on the types of management. Therefore, management is always goal-oriented, involving a subject defining the management goal, with the goal acting as a guide for managerial activity.

Analyzing the classification of management decisions into normative and individual revealed the importance of understanding the interrelation between these categories, as well as from the perspective of correlating technical and social norms, defined in the context of the concept of norm in general. However, due to the debatable nature of the norm concept in scholarly literature, there's a need for further examination of this issue. It's crucial to delve into the distinctions and commonalities between normative and individual management decisions, their impact on the decision-making process in different contexts, and how technical and social norms influence the formation and implementation of management decisions. This will help avoid possible misunderstandings and foster effective application of management decisions in practical activity.

Key words: management decision, management theory, decision-making process, normative and individual decisions, technical and social norms, managerial information analysis, practical application of management decisions.

Постановка проблеми. Поняття "управлінське рішення" відіграє ключову роль у теорії управління, що підтверджується численними зверненнями до нього в наукових роботах з проблем управління. Різноманітність трактувань цього терміна в науковій і навчальній літературі свідчить про наявність проблеми однозначного визначення поняття "управлінське рішення". Це, своєю чергою, може ускладнювати вивчення та практичне застосування принципів управління, що зумовлює актуальність подальшого наукового дослідження цього питання.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Вивчення управлінських рішень є предметом обговорення в численних наукових роботах, як вітчизняних, так і зарубіжних вчених. Зокрема, це відомі дослідження Г. Спенсера, М. Макаренка, В. Василенка, І. Гевко, В. Кігель, В. Фурашева, М. Боровик. Основні аспекти управлінських рішень розглядаються з різних позицій: як процес, заснований на знанні законів функціонування системи та аналізі управлінської інформації для досягнення поставлених цілей; як директивний вибір, що забезпечує цілеспрямований вплив на об'єкт управління на основі аналізу ситуації і включає програму досягнення цілі; як результат аналізу, прогнозування, оптимізації та вибору альтернативи з множини варіантів для досягнення конкретної системи менеджменту; та як вибір найбільш переважного варіанта дій з множини доступних варіантів. Розгляд цих аспектів допомагає формувати більш глибоке розуміння механізмів управлінських рішень, що є важливим для подальшого вивчення та удосконалення практик управління.

Формулювання мети статті. Враховуючи наведені аргументи, мета статті полягає в тому, щоб представити результати теоретичного аналізу основних характеристик поняття "управлінське рішення", включаючи виявлення його родової належності та природи, а також з'ясування характеру зв'язку між елементами "рішення" та "управління".

Викладення основного матеріалу. Управлінське рішення визначають як творчий і вольовий вплив суб'єкта управління, ґрунтований на знанні об'єктивних законів функціонування керованої системи і на аналізі управлінської інформації про систему, спрямований на досягнення поставлених цілей; як директивний вибір цілеспрямованого впливу на об'єкт управління, базуючись на аналізі ситуації й містить програму досягнення цілі; як результат аналізу, прогнозування оптимізації і вибору альтернативи з множини варіантів досягнення конкретної системи менеджменту; як вибір з багатьох варіантів найбільш переважного варіанта дій тощо.

З цих визначень роблять висновок, що процес вироблення управлінського рішення - це не тільки послідовність процедур вибору, а й творчий процес суб'єкта управлінської діяльності, який ґрунтується на знанні об'єктивних законів розвитку досліджуваної системи та оцінці інформації про її життєдіяльність ¹.

У поданих визначеннях поняття управлінського рішення, на нашу думку, є місце логічній невизначеності, властивій визначенню багатьох інших наукових понять, а саме, відсутність тієї ключової ознаки, що вказує на родову належність визначуваного предмета, його природу. Остання виступає то як діяльність, то як вибір варіанта дій, то як результат мислительної діяльності тощо. При цьому в терміні "управлінське рішення" характер зв'язку між словами "рішення" та "управління" не визначається.

Водночас від зазначеного характеру зв'язку залежить трактування значення цього терміна та поняття, яке він позначає. Виявлення характеру зв'язку названих слів у терміні "управлінське рішення" вказує на його визначаючу і визначальну сторони, першою з яких є "управління", а другою - "рішення". І оскільки визначення без визначуваної речі стає безпредметним і тим самим скасовується як таке, то саме з визначуваної речі, тобто зі значення слова "рішення" необхідно почати виявлення цього зв'язку.

Слово "рішення" має кілька значень: 1) дія, 2) відповідь до задачі, шукана величина або математичний вираз, 3) вирок, визначення, постанова, 4) висновок, обраний шлях дій після роздумів, обговорення якогось питання. Є ще тлумачення слова "рішення" в значенні втілення творчого задуму або сам такий задум (наприклад, сміливе інженерне рішення).

Виходячи з цих значень слова "рішення", видно навіть з першого погляду, що не кожне рішення може бути визначено як "управлінське". Наприклад, рішення математичної задачі або вирішення наукової проблеми, інженерне або архітектурне, медичне рішення, творчий задум режисера тощо не вказують безпосередньо на їх прямий зв'язок з управлінням. У цих випадках скоріше бачиться зв'язок рішення з навчанням, наукою, технікою, медициною, мистецтвом, у контексті якого рішення визначається як навчальне, наукове, технічне, медичне рішення тощо.

Звісно, наука, техніка, навчання, медицина тощо так чи інакше пов'язані з управлінням, а отже, так чи інакше пов'язані з ним і наукові, технічні тощо рішення. Але оскільки рішення визначається саме як управлінське, а не як технічне, математичне, наукове тощо, відтак, воно пов'язане з управлінням безпосередньо, на відміну від опосередкованого зв'язку з ним тих рішень, які визначені як наукові, технічні тощо.

І якщо розуміння технічних, наукових, фінансових, медичних тощо рішень залежить від того, що ми розуміємо під технікою, наукою, фінансами, медициною тощо, отже, розуміння управлінського рішення залежить від того, що ми розуміємо під управлінням взагалі та про яке управління йдеться.

Такий підхід до визначення управлінського рішення, при якому ми поетапно рухаємося від визначення абстрактного рішення до його конкретизації у зв 'язку з управлінням, здається логічно виправданим, на відміну від інших підходів, на які натрапляємо в літературі.

Наприклад, в одній з робіт з проблем управлінського рішення її автор починає зі з'ясування питання про те, що означає термін "рішення" як явище і як процес? Відповідаючи на своє запитання, він стверджує, що всі рішення зазвичай пов'язуються з людиною або організацією. Рішення - це результат розумової діяльності людини, що приводить до певного висновку і необхідних дій. Рішеннями є "певний висновок, зроблений людиною без подальших дій, розробка якоїсь дії або вибір дії з набору альтернатив і його реалізація". При цьому зазначено, що "не кожний результат розумової діяльності приводить до рішення", а саме рішення призначено для досягнення разових (одиничних) результатів, спрямовано на підтримання або розвиток процесів, що йдуть, або створення нових процесів, на припинення або недопущення певної діяльності.

Далі автором вказано на три види систем, у яких розробляються і реалізуються рішення. Людина може приймати рішення "в трьох основних системах: технічній, біологічній та соціальній".

У технічній системі рішення "формуються і реалізуються в строго визначеному порядку - за алгоритмом". У технічній системі альтернатив рішень однієї й тієї ж проблеми мало, часто рішення буває єдиним.

Біологічна система більш різноманітна і менш передбачувана для людини, ніж технічна, проте набір рішень у біологічній системі також обмежений через повільний еволюційний розвиток рослинного та тваринного світу. В таких системах необхідно розробити або знайти кілька варіантів вирішення однієї проблеми і вибрати краще рішення за певними критеріями.

Соціальна (громадська) система "характеризується наявністю людини в сукупності взаємопов'язаних елементів, щодо яких безпосередньо або опосередковано приймаються і реалізуються рішення". Прикладами соціальних систем є держава, виробничий колектив, сім'я, неформальна організація і "навіть одна людина (сама по собі)". У соціальній системі, за словами автора, "головним об'єктом управління є людина", яка частково схожа з іншими людьми, а частково - індивідуальна. Останнє створює труднощі при розробці та реалізації рішень у соціальній системі. Насправді, він зауважує, "соціальна система включає в себе біологічну і технічну". Так, приймаючи рішення зі стратегічного планування діяльності компанії, "керівник повинен враховувати технічні та біологічні аспекти діяльності колективу"².

Отже, вказавши на три різні системи, в яких відбувається прийняття і реалізація різних рішень узагалі, автор не розділяє залежно від кожної з цих систем рішення на технічні, соціальні тощо, а використовує термін "об'єкт управління" у соціальній системі, тим самим однозначно визначаючи всі рішення в соціальній системі як управлінські рішення (хоча при цьому він продовжує розмірковувати про "рішення" взагалі). Виходить, що він розглядає також рішення в технічній і біологічній системах як управлінські, оскільки ці системи "включені" в соціальну систему, і таким чином їх відмінність від останньої не має принципового значення. Приклад з керівником компанії ще раз підтверджує такий висновок.

Насправді, як уже сказано, не всі рішення в названих системах є управлінськими, а лише ті, які пов'язані з управлінням, причому пов'язані з ним безпосередньо. Тому слід звернутися спочатку до поняття управління та його реалізації в різних системах, щоб вийти на поняття управлінського рішення.

Оскільки поняття управління та його види були розглянуті нами раніше, тут достатньо його нагадати. Управління являє собою специфічну практичну діяльність, безпосередньо спрямовану на вирішення внутрішніх суперечностей між двома формами активності суб'єкта - перетворенням об'єкта та зміною самого суб'єкта, яка підпорядкована задоволенню його потреб. Основні види управління - технічне управління та соціальне управління.

Вирішення суперечності в практичній діяльності людей здійснюється завдяки нормативності, яка є необхідним атрибутом управління. Відповідно до названих видів управління розрізняються технічні норми та соціальні норми ³.

Отже, управління завжди є цілеспрямованою діяльністю, передбачає участь у ньому суб'єкта, що визначає мету управління; отже, мета виступає як орієнтир, що направляє управлінську діяльність.

Цьому розумінню управління з усіх раніше наведених словникових значень слова "рішення" найбільше відповідають трактування рішення в сенсі "дії", "обраного шляху дій після обмірковування, обговорення якогось питання", а також "вироку, визначення, постанови".

Виходячи з цього, управлінське рішення можна розглядати як вираження мети управління, як цільовий орієнтир усякого управління взагалі.

У зв'язку зі сказаним слід зауважити, що аналогічна точка зору на управлінське рішення була висловлена в науковій літературі застосовно до державного управління ⁴.

Управлінське рішення, за словами автора, являє собою необхідний цільовий орієнтир у функціонуванні суб'єктів державного апарату, є продуктом управлінського процесу, постійно виробляється та реалізується в зазначеному процесі. "По суті, управлінське рішення є формальним способом цілеспрямованого визначення діяльності, або функції суб'єкта управління, його підпорядкування меті управління"⁵.

Здійснення управління охоплює як необхідні моменти 1) прийняття управлінського рішення та 2) реалізацію прийнятого рішення. При цьому було зауважено, що з питання про визначення стадій управлінського процесу в літературі немає єдності поглядів, немає розуміння його діалектики ⁶.

Зокрема, поширеною є точка зору, згідно з якою управлінське рішення складається з трьох етапів:

1) розробка управлінського рішення; 2) прийняття управлінського рішення; 3) реалізація управлінського рішення ⁷.

Заперечуючи проти такої точки зору, О. Ющик зазначає, що прийняття і реалізація управлінського рішення становлять єдиний управлінський цикл, у якому фіксуються три моменти: 1) прийняте рішення,

2) виконуване рішення і 3) посередній момент узгодження рішення з його виконанням.

Ці моменти являють собою три фази управлінського циклу, які проходять усі функції державного управління, так що в кожний даний момент кожна управлінська функція перебуває в одній з цих фаз, реалізуючись особливим способом, реалізуючись у різній формі: як планування - у фазі прийняття рішення, як організаційно-виконавче регулювання при виконанні рішення і, нарешті, як контроль - у фазі узгодження рішення з його виконанням. Жодна управлінська функція не реалізується окремо від цих форм, а зазначені форми залишаються порожніми способами без їхньої певної функціональної спрямованості, що надає плануванню, організаційно-виконавчому регулюванню і контролю їх матеріальний зміст, управлінський сенс.

Управління, абстраговане від предметного змісту його функцій, продовжує автор, є просто цілеспрямованим переробленням інформації суб'єктами управління, і з цього погляду окремі управлінські функції з їх кількісною стороною визначаються обсягом перероблюваної в процесі їх реалізації інформації⁸.

З якісної сторони функції управління зумовлені передусім специфікою об'єкта управління (технічна, біологічна або соціальна система), а також специфікою суб'єкта управління (держава, корпорація, громадська організація тощо). Виходячи з якості управлінських функцій визначається предметний зміст управлінської інформації, і разом з цим види управлінських рішень. Так, якщо загальними функціями управління виступають планування, розпорядче регулювання і контроль, то управлінська інформація і управлінські рішення відповідно виступають як планова інформація і планові рішення, організаційно-розпорядча інформація і рішення, а також контрольна інформація і відповідно контрольні рішення.

Цими трьома видами управлінських рішень охоплюється весь обсяг поняття "управлінське рішення"; не існує управлінських рішень, які не належали б до одного з названих видів, не були б плановими або регулятивними або контрольними рішеннями.

Слід зазначити, що в теорії проблема визначення видів управлінських рішень не отримала задовільного рішення. Зазвичай вона зводиться до класифікації управлінських рішень за різними основами і в різних аспектах. У результаті маємо найрізноманітніші "видові набори" управлінських рішень, які не відповідають необхідності конкретизації їх родового поняття.

Так, наприклад, Е. Смірнов ділить управлінські рішення за такими основами, як: 1) ступінь визначеності інформації (програмовані, ймовірні, непрограмовані); 2) термін дії (довгострокові, середньострокові, короткострокові); 3) масштаб сфери дії рішення (структурне ціле або структурну частину); 4) спосіб реалізації (жорсткі, рекомендаційні, нормативні, гнучкі); 5) причина виникнення (програмні, ситуативні, сезонні, ініціативні, приписані); 6) характер цілей (стратегічні, тактичні, оперативні); 7) кількість цілей (одноцільові і багатоцільові); 8) кількість осіб, які приймають рішення (індивідуальні і колегіальні, групові); 9) зміст (економічні, політичні, ідеологічні, технічні, організаційні тощо)⁹.

Очевидно, що основи класифікації вибрані автором довільно, без визначення їх відношення та взаємозв'язку; таким чином можна знайти ще багато інших основ, але неможливо провести видовий поділ поняття.

Якщо ми розглядаємо державне управлінське рішення, яке пов'язане з загальними функціями держави (законодавчою, адміністративною та правоохоронною), то в цьому випадку зазначеними функціями визначається видовий поділ державних управлінських рішень на законодавчі, виконавчо-розпорядчі (адміністративні) та правоохоронні акти. Кожен з цих видів управлінських рішень (актів) характеризується специфічними особливостями, які відрізняють його від інших видів рішень; поряд з тим цими видами рішень перекривається весь обсяг поняття "державне управлінське рішення", оскільки будь-яке з таких рішень може бути віднесено до розряду законодавчих, адміністративних або ж правоохоронних актів.

Крім того, у державних управлінських рішеннях, як особливих по відношенню до загальноуправлінських рішень, набуває відображення також видовий поділ усіх управлінських рішень на планові, організаційно-регулятивні та контрольні. Загальні функції держави, власне, і є втіленням цього поділу. Отже, будь-яке державне управлінське рішення належить до розряду планових, регулятивних або контрольних.

Поряд з тим необхідно взяти до уваги властиву управлінню нормативність, передбачаючи розгляд поняття управлінського рішення у зв'язку з цією властивістю управління. У цьому аспекті всі управлінські рішення поділяють на два різновиди: нормативні (інклюзивні) та індивідуальні (ексклюзивні, ad hoc рішення).

Варто зауважити, що в літературі, зокрема юридичній, поділ рішень (актів) на нормативні та індивідуальні проводиться вже давно і, на перший погляд, він не викликає сумнівів, хоча при цьому критерій розрізнення одних і інших рішень залишається не зовсім з'ясованим.

Найчастіше цю відмінність убачають у тому, що нормативний акт стосується невизначеної кількості осіб і застосовується неодноразово, а індивідуальний правовий акт адресується конкретному суб'єкту, застосовується одноразово й не діє після припинення передбаченого ним відношення.

Якщо з цієї точки зору розглядати зазначені класифікації управлінських рішень Е. Смірновим, то від їх поділу на нормативні та індивідуальні не проводить, а нормативні рішення визначені ним - за "способом реалізації" - в одному логічному ряду з "жорсткими", "рекомендаційними" та "гнучкими" управлінськими рішеннями.

При цьому поділ рішень за іншими підставами ("строками дії", "масштабами сфери дії" та "причинами виникнення") можна віднести як до нормативних, так і до індивідуальних управлінських рішень, що свідчить про невизначеність ознак тих та інших.

На нашу думку, єдиним підґрунтям для поділу нормативних і індивідуальних управлінських рішень є критерій повторюваності, а не просторово-часові умови дії рішень або їх адресати. Це означає, що рішення конкретно-адресного (персонального) характеру, прийняті на основі нормативних актів, потрібно розглядати не як індивідуальні рішення, а як нормативні управлінські рішення, якими реалізується нормативність управління. Отже, до індивідуальних (ексклюзивних, ad hoc рішень) управлінських рішень необхідно відносити лише такі рішення, які приймаються не на основі норми, а за межами дії існуючих норм.

З цієї точки зору, наприклад, акт прийому громадянина на роботу або видача довіреності на ведення справ іншій особі, або вирок щодо однієї особи або групи осіб за кримінальною справою - всі ці управлінські рішення є нормативними. А, наприклад, рішення парламенту про прийняття правового акта з відхиленням від регламентної процедури (ad hoc рішення), або рішення про проведення унікальної хірургічної операції, або рішення про організацію злочинної групи осіб з метою крадіжок, або рішення випробувати нову техніку в нештатних режимах - ці управлінські рішення є індивідуальними, оскільки вони приймаються не в порядку реалізації норми, а у винятковому порядку, виходячи з індивідуально-конкретних умов.

Висновки

Аналіз класифікації управлінських рішень на нормативні та індивідуальні виявив важливість розуміння взаємозв'язку між цими категоріями, а також і з точки зору співвідношення технічних і соціальних норм, визначених у контексті поняття норми взагалі. Однак через дискусійний характер поняття норми в науковій літературі виникає потреба в подальшому дослідженні цього питання. Варто поглиблено розглянути відмінності та спільні характеристики нормативних та індивідуальних управлінських рішень, їх вплив на процес прийняття рішень у різних контекстах, а також як технічні та соціальні норми впливають на формування та реалізацію управлінських рішень. Це допоможе уникнути можливих непорозумінь і сприятиме ефективному застосуванню управлінських рішень у практичній діяльності. Сінельникова Т І. Філософські проблеми прийняття оптимальних управлінських рішень. 2015. № 9. С. 89-96. Смірнов Є. А. Управлінські рішення. 2001. С. 8. Коркунов Н. М. (2004). Лекції по загальній теорії права. 2004. С. 51-55. Ющик О. І. Правова реформа: загальне поняття, проблеми здійснення в Україні. Київ, 1997. С. 10-12. Там само. Там само. Смірнов Є. А. Названа праця. С. 13. Ющик О. І. Названа праця. С. 10-12. Смирнов Є. А. Названа праця. С. 195.

Размещено на Allbest.ru