Відповідальність за корупційні правопорушення: дотримання принципів задля досягнення мети

В продовження згаданої вище точки зору, Т. Лисько та І. Шпак [2] висловлюють позицію, що задля ефективної боротьби з корупцією потрібно запровадити такі зміни до законодавства, які значно ускладнювали б саму можливість вчиняти ті чи інші корупційні кримінальні правопорушення, а не посилювати кримінальну відповідальність за них. Можливо, варто працювати та вдосконалюватися у зовсім іншому напрямку. Зокрема, удосконалювати кадровий відбір, забезпечувати контроль доброчесності та постійно підвищувати кваліфікацію слідчих, прокурорів, суддів, а також викорінювати суперечності та інші недосконалості чинного законодавства [2, с. 79]. Отже, в наукових роботах неодноразово обґрунтовувалося твердження про пріоритет заходів запобігання корупції (усунення корупціогенних факторів) над заходами з посилення відповідальності за корупційні правопорушення.

Про поверхневий характер деяких заходів боротьби з корупцією, в контексті притягнення до відповідальності за корупційні правопорушення, зазначають О. Ведмідський та В. Кривенко [3], які у своїй статті аналізують ситуацію, коли депутати та посадові особи місцевого самоврядування недбало ставляться до дотримання вимог антикорупційного законодавства, а це лише підіграє спеціалізованим суб'єктам із питань протидії корупції, адже, як зазначають ці автори, дуже легко і просто досягти бажаних і високих результатів роботи, що зводить нанівець боротьбу з корупцією - все стає просто декларативним [3, с. 208]. В цих умовах досягнення мети відповідальності є сумнівним, адже до відповідальності притягаються переважно особи, які неуважно заповнили чи несвоєчасно подали декларацію (замість осіб, які становлять реальну суспільну небезпеку), а заходи з притягнення цих осіб до відповідальності спрямовані радше на штучне поліпшення статистичних показників, ніж на подолання корупції.

В свою чергу, В. Іванцов [4] зосередив увагу на дослідженні принципів запобігання та протидії корупції. До цих принципів він відносить: верховенство права, законність, комплексне здійснення правових, політичних, соціально-економічних, інформаційних та інших заходів, пріоритетність запобіжних заходів, невідворотність відповідальності за вчинення корупційних та пов'язаних з корупцією правопорушень, відкритість та прозорість діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, участь громадськості у заходах щодо запобігання і протидії корупції, забезпечення відновлення порушених прав і законних інтересів, відшкодування збитків, шкоди, завданої корупційним правопорушенням.

Мета та завдання. Метою статті є обґрунтування потреби в перегляді нинішнього стану правового регулювання відповідальності за корупційні правопорушення з точки зору дотримання принципів такої відповідальності (із визначенням, які саме принципи дотримуються недостатньо), узагальнення впливу змін, що були внесені до Кримінального кодексу України Законом України №1698-VII, на досягнення мети відповідальності за корупційні правопорушення, надання рекомендацій щодо формування і зміни політичної волі законодавця в контексті відповідальності за корупційні правопорушення (із наданням пропозицій змін до законодавства).

Результати

кримінальний відповідальність корупційний правопорушення

На початку, для уникнення термінологічного спору, зазначимо, що з метою спрощення, поняття «корупційне правопорушення» і «правопорушення, пов'язане з корупцією» - розглядаються в цій статті як одне явище і об'єднуються під першою назвою, адже це не впливає на результати дослідження.

Теоретичною базою дослідження є усталені доктринальні положення щодо функцій, цілей і принципів юридичної відповідальності. Так, А. Шульга, в підручнику за загальною редакцією О. Бандурки, до функцій юридичної відповідальності відносить: забезпечення нормальної дії механізму правового регулювання, охорону і захист правопорядку, каральну функцію, відновлення порушеного права, превентивну функцію, виховну функцію, а до принципів юридичної відповідальності - законність, невідворотність, обґрунтованість, справедливість, доцільність, своєчасність [5, с. 296-299]. В свою чергу, К. Волинка виділяє наступні головні цілі юридичної відповідальності:

1) забезпечення нормального функціонування механізму правового регулювання шляхом гарантування реалізації суб'єктами правових відносин суб'єктивних прав і юридичних обов'язків;

2) охорона існуючого державного ладу та суспільного порядку;

3) утвердження законності і захист правопорядку;

4) захист прав і свобод громадян від незаконних порушень;

5) покарання винного у скоєнні правопорушення;

6) попередження скоєння правопорушень у майбутньому [6, с. 185].

Немає жодних підстав для сумніву в тому, що ці висновки про функції, цілі і принципи юридичної відповідальності - є релевантними і до корупційних правопорушень.

Окремі принципи юридичної відповідальності нормативно закріплені в Конституції України. Зокрема йдеться про принципи «жодного покарання без закону» (ст. 58), «не двічі за одне» (ч.1 ст.61), індивідуальний характер юридичної відповідальності (ч.2 ст.61), презумпцію невинуватості (ч.1, 2 ст.62), визначення відповідальності за злочини, адміністративні, дисциплінарні правопорушення - виключно законами України (п.22 ч.1 ст.92) [7].

З усіх наведених конституційних принципів, стосовно відповідальності за корупційні правопорушення, особливої уваги в нинішніх умовах правового регулювання потребує дотримання принципу індивідуального характеру юридичної відповідальності, а серед доктринальних принципів - справедливість (адекватність) відповідальності. Це твердження обґрунтовується наступним.

25 січня 2015 року набрав чинності Закон України «Про Національне антикорупційне бюро України» (далі - НАБУ). Не заперечуючи прогресивну роль цього акта, звернемо увагу на пп.1 п. розділу II «Прикінцеві положення», що присвячений змінам до Кримінального кодексу України (далі - КК України). Цими змінами було введено поняття «корупційний злочин» та одночасно:

- унеможливлено звільнення від кримінальної відповідальності за корупційні злочини у зв'язку дійовим каяттям, примиренням винного з потерпілим, передачею особи на поруки чи зміною обстановки;

- заборонено звільнення від покарання, звільнення від відбування покарання з випробуванням (в тому числі й щодо вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років), призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом, при засудженні за корупційний злочин;

- збільшено частину покарання, яке має бути відбуте засудженим за корупційний злочин для можливості його умовно-дострокового звільнення або заміни невідбутої частини покарання більш м'яким, а також унеможливлено повне звільнення засуджених за ці злочини від відбування покарання законом про амністію і встановлено певний строк, який має бути відбуто засудженим за ці злочини для можливості його помилування;

- унеможливлено зняття судимості за корупційні злочини [8].

Отже, цим законом фактично було внесено зміни до усталеної класифікації злочинів за ступенем тяжкості (хоча формально ця класифікація залишилася незмінною) та виокремлено окремий клас злочинів - корупційні. Його особливістю стало те, що до нього практично неможливо застосувати більшість засобів індивідуалізації кримінальної відповідальності. І якщо, наприклад, навіть за такі особливо тяжкі злочини як умисне вбивство, розбій, поєднаний із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень чи зґвалтування, що спричинило тяжкі наслідки, - суд може за певних умов застосувати положення ст.69 КК України і призначити покарання нижче від найнижчої межі, то за такий нетяжкий злочин, як умисне неподання суб'єктом декларування декларації (ст.366-3 КК України) суд за жодних обставин не вправі застосовувати положення ст.69 КК України (адже законодавець в силу прояву своєї політичної волі прямо заборонив це). І це при тому, що рівень суспільної небезпеки осіб, які вчинили злочин, передбачений ст.366-3 КК України, явно є нижчим ніж рівень суспільної небезпеки осіб, які вчинили, наприклад, розбій.

Дещо схожою є політична воля законодавця стосовно адміністративних правопорушень, пов'язаних з корупцією. На відміну від більшості правопорушень, для яких встановлено двомісячний (а для проступків, справи щодо яких підвідомчі суду - тримісячний) строк давності, для правопорушень, пов'язаних з корупцією, передбачено дворічний присічний строк притягнення до відповідальності [9]. Нагадаємо, що такий самий строк давності встановлено за умисне легке тілесне ушкодження, побої, групове порушення громадського порядку (виходячи з положень ч.2 ст.12, п.1 ч.1 ст.49 і ч.1 ст.125, ч.1 ст.126, ст.293 КК України) [10], які вочевидь несуть більшу суспільну небезпеку ніж такі правопорушення, як несвоєчасне подання декларації чи неповідомлення про наявність конфлікту інтересів.

Варто звернути увагу також на зміст Положення про Єдиний державний реєстр осіб, які вчинили корупційні або пов'язані з корупцією правопорушення, затвердженого рішенням Національного агентства з питань запобігання корупції від 9 лютого 2018 року №166 [11]. Аналіз положень цього акта дозволяє дійти висновку про те, що навіть після погашення судимості (чи після спливу річного строку, коли особа вважається такою, що притягалася до адміністративної відповідальності), відомості про особу, яка вчинила корупційне правопорушення, не вилучаються з реєстру.

Отже, виявлено неоднаковий підхід законодавця до індивідуалізації юридичної відповідальності за корупційні та за інші правопорушення. Відтак постає питання, якими міркуваннями керувався законодавець, коли запроваджував де-факто безальтернативне призначення покарання (стягнення) з реальним його відбуванням за всі без винятку корупційні правопорушення - без урахування індивідуальних особливостей кожної справи щодо ступеня тяжкості правопорушення, його суспільної небезпеки, обставин вчинення, особи винного, його ставлення до скоєного, попередньої та наступної поведінки.

З метою з'ясування мети цих змін варто було б звернутися до пояснювальної записки до законопроекту №1698-VII від 14 жовтня 2014 року (який згодом став Законом України «Про НАБУ»), однак ця пояснювальна записка містить лише обґрунтування доцільності створення НАБУ і не містить жодних мотивів відмови від індивідуалізації відповідальності за корупційні злочини. В свою чергу, ні Головне науково-експертне управління, ні Головне юридичне управління Верховної Ради України у своїх висновках та зауваженнях також не висловили своєї позиції відносно вищеперелічених змін, які вносилися до КК України. Отже, в офіційних джерелах інформації відсутні відомості про мотиви, які спонукали законодавця до настільки радикального посилення кримінально-правового переслідування в цій категорії справ. З урахуванням політичного контексту в 2014 році можна припустити, що ці зміни мали на меті задовольнити суспільний запит на боротьбу з корупцією, підвищити довіру громадян до нової політичної еліти, яка прийшла до влади в 2014 році. Разом з тим, із спливом значного часу після внесення цих змін, постає питання, чи були вони ефективними.

Аналізуючи динаміку Індексу сприйняття корупції в Україні, який обчислюється антикорупційною організацією Transparency International [12], можна дійти таких висновків:

по-перше, із набранням чинності змінами, що були внесені до КК України Законом України №1698-VII, не відбулося кардинальної зміни показника цього Індексу, а скоріше, на певний час була продовжена тенденція, яка існувала раніше, щодо повільного його зростання;

по-друге, після набрання чинності цими змінами, протягом 2015-2023 років цей Індекс неодноразово змінював свій напрямок розвитку, то на зростання, то на падіння;

по-третє, на теперішній час Україна за Індексом сприйняття корупції перебуває на приблизно однаковому рівні з такими державами як Гамбія, Ефіопія, Замбія, Панама, Непал, які навряд чи можна назвати державами з нульовою толерантністю до корупції.

Отже, зміни до КК України, внесені Законом України №1698-VII, не мали докорінного впливу на показник Індексу сприйняття корупції в Україні. Законодавець з метою задоволення суспільної думки (яка має мінливий характер) зробив крок назад від принципів індивідуалізації та адекватності юридичної відповідальності, але це не принесло відчутних результатів. Тобто втрати від такого законодавчого рішення мали місце, а здобутки - навпаки, не спостерігаються.

Також варто звернути увагу на судову статистику, узагальнену організацією «Український центр суспільних даних», щодо результатів розгляду кримінальних проваджень про злочини у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов'язаної з наданням публічних послуг, за 2014-2018 роки, тобто за період незадовго до і після набрання чинності Законом України №1698-VII. З цих статистичних даних вбачається, що з 2014 по 2017 рік показник кількості осіб, засуджених за ці види злочинів, демонстрував стабільне зниження: в 2014 році він становив 1531 особу, в 2015 році (рік набрання чинності змінами до КК України, про які йшлося вище) - 1291 особи, в 2016 році - 978 осіб, у 2017 році - 904 особи. В цей же період часу відсоток виправдувальних вироків у цій категорії справ так само невпинно зростав: у 2014 році - 3,08%, у 2015 році - 5,73%, у 2016 році - 6,22%, у 2017 році - 8,66%. Варто зазначити, що в цей же період часу відсоток виправдувальних вироків загалом у всіх кримінальних провадженнях (по всім без винятку видам злочинів) був значно меншим: у 2014 році - 0,44%, в 2015 році - 0,61%, в 2016 році - 0,76%, у 2017 році - 0,71% [13]. Ці відомості, аналізовані в сукупності з невтішними показниками Індексу сприйняття корупції, дають підстави для таких висновків:

по-перше, набрання чинності змінами до КК України, внесеними Законом України № 1698VII, не збільшило кількість засуджень за вчинення корупційних злочинів. Навпаки кількість обвинувальних вироків систематично зменшувалася, за відсутності при цьому жодних об'єктивних підстав стверджувати про те, що так само систематично зменшувався і рівень корупційної злочинності;

по-друге, існують підстави вважати, що сторона захисту в кримінальних провадженнях щодо корупційних злочинів частіше обирає таку стратегію захисту, як обстоювання невинуватості, замість такої стратегії захисту, як пом'якшення відповідальності при визнанні вини. Адже друга стратегія захисту перестала бути ефективною в умовах, коли суд не може ні звільнити особу від відбування покарання з випробуванням, ні застосувати покарання нижче від найнижчої межі. Наприклад, якщо до набрання чинності Законом України №1698-VII обвинувачений у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.368 КК України, визнавав вину і суд приходив до висновку про можливість його виправлення без ізоляції від суспільства, то він міг бути звільнений від відбування покарання з випробуванням; в свою чергу, після набрання чинності цим Законом - навіть за наявності кількох пом'якшуючих обставин, обвинуваченому доведеться відбути реальне покарання тривалістю щонайменше 5 років позбавлення волі. Тому в цих категоріях справ єдиною ефективною стратегією захисту стало невизнання вини, що в сукупності з не завжди якісною роботою правоохоронних органів і дає зростаючий і такий великий відсоток виправдувальних вироків порівняно з іншими справами.

В довершення слід звернути увагу на ще один показник судової статистики - кількість закритих кримінальних проваджень у справах про злочини у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов'язаної з наданням публічних послуг. У 2018 році (тобто через кілька років після набрання чинності Законом України №1698-VII) цей показник вперше за багато років перевищив кількість обвинувальних вироків. Так, якщо обвинувальних вироків за цими статтями КК України в 2018 році було ухвалено 1030, то кількість кримінальних проваджень, які були закриті, становила 1074 [13]. На жаль, ця статистика не деталізує підстави, з яких закривалися провадження. Водночас, враховуючи те, що закриття провадження в суді не здійснюється з підстав відсутності події і складу злочину (адже за цих обставин суд ухвалює виправдувальний вирок, а не закриває провадження), а крім того - щодо корупційних злочинів звільнення від кримінальної відповідальності (з наступним закриттям провадження) можливо застосувати лише з підстави закінчення строку давності - є підстави вважати, що серед 1074 закритих проваджень переважну частину займають провадження, закриті у зв'язку зі спливом строку давності. Це також логічно узгоджується із тим, що цей показник раптово виріс у 2018 році, а Закон №1698-VII набрав чинності на початку 2015 року, тобто бачимо відкладений ефект внесених змін. Адже перехід сторони захисту в цих справах до стратегії виправдання (замість визнання вини) неодмінно призводив до повної процедури дослідження доказів (яка є тривалою), а це, в свою чергу, в сукупності з високим рівнем завантаження судів - призводило до спливу строків давності.

Отже, зміни, внесені до КК України Законом №1698-VII, - не лише не зменшили сприйняття корупції в Україні, а ще й негативним чином вплинули на притягнення осіб до відповідальності за корупційні правопорушення. Адже опинившись у положенні «все або нічого», обвинувачені у такій категорії справ не визнають своєї вини, адже в разі визнання вини на них очікуватиме реальне покарання незалежно від кількості пом'якшуючих обставин. Ще однією тенденцією стало затягування розгляду таких кримінальних проваджень з метою спливу строку давності, як єдиної підстави для звільнення від кримінальної відповідальності, яка залишилась доступною в цій категорії справ. Таким чином, реалізуючи політичну волю, законодавець не завжди приймає обґрунтовані з наукової точки зору акти, а прагнення побороти таке негативне явище як корупція не може виправдовувати прийняття законів, спрямованих на відмову від індивідуального характеру юридичної відповідальності. Наслідком помилкових законодавчих рішень може стати, навпаки, зростання латентної корупції та зменшення дієвості інституту відповідальності за ко- рупційні правопорушення.

Дискусія

В теоретичній літературі, як правило, не формується рейтинг цілей юридичної відповідальності за рівнем їхньої значущості. Хоча саме розуміння того, що ставиться за мету при запровадженні відповідальності, і повинно визначати політичну волю законодавця до закріплення тих чи інших форм відповідальності. Формулювання основної мети юридичної відповідальності як явища взагалі, і мети відповідальності за корупційні правопорушення - зокрема - має бути предметом наукової дискусії.

На думку автора, каральна функція юридичної відповідальності не може вважатися головною в демократичному суспільстві, інакше відповідальність буде «річчю в собі», «відповідальністю заради відповідальності». Адже покарання правопорушника не є самоціллю, а натомість основною метою відповідальності є те, щоб правопорушення не вчинялися взагалі. Норми про відповідальність (і корупційні правопорушення тут не виняток) мають бути однією зі складових частин системи норм, які заохочують правомірну поведінку.

В свою чергу, другою метою відповідальності (якщо не вдалося досягти першої) є виправлення особи, яка вже вчинила правопорушення. В цих умовах необхідно, щоб відповідальність осіб, які самі бажають стати на шлях виправлення, була суттєво м'якшою ніж відповідальність осіб, які належних висновків для себе не зробили. Тому гуманізація та індивідуалізація юридичної відповідальності, в тому числі щодо такої чутливої для соціуму сфери як корупційні правопорушення, має бути тенденцією у правовому регулюванні в демократичній державі. А для того, щоб сформувати цю позитивну тенденцію, суб'єктам законотворчості необхідно пояснювати громадянам необхідність гуманізації відповідальності, і формувати свою політичну волю на основі стратегічного бачення подолання корупції, а не на основі задоволення мінливих суспільних запитів.

Висновки

Обґрунтовано, що нинішній стан правового регулювання відповідальності за корупційні правопорушення потребує перегляду з точки зору дотримання принципів справедливості (адекватності) та індивідуального характеру юридичної відповідальності. З'ясовано, що зміни, внесені до Кримінального кодексу України Законом України №1698-VII, - не лише не зменшили сприйняття корупції в Україні, а ще й негативним чином вплинули на притягнення осіб до відповідальності за корупційні правопорушення. Отже, досягнення мети відповідальності за корупційні правопорушення потребує дотримання принципів такої відповідальності.

Законодавцю необхідно формувати політичну волю щодо запровадження і зміни форм відповідальності за корупційні правопорушення виходячи зі стратегічного бачення, на основі статистичних показників та експертних досліджень, а не лише на основі суспільної думки. Розмаїття заходів відповідальності та її максимальна індивідуалізація - повинні заохочувати бажання особи стати на шлях виправлення. Крім того, відхилення від принципу індивідуалізації відповідальності - суперечить Конституції України. Тому, задля досягнення мети відповідальності за корупційні правопорушення, пропонується виключити положення, які були внесені Законом України № 1698-VII до статей 45-48, 69, 74, 75, 79, 81, 82, 86, 87 та 91 Кримінального кодексу України, а також виключити частину четверту статті 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Бібліографічний список

1. Dorokhina, Yu.A., & Moroz, I.O. (2019). Koruptsiia ta koruptsiini zlochyny v Ukraini [Corruption and corruption crimes in Ukraine]. Vcheni zapysky TNU imeni V.I. Vernadskoho. Seriia: yurydychni nauky - Academic notes of TNU named after V.I. Vernadskyi. Series: legal sciences, 3, vol. 30 (69), 95-100. DOI: 10.32838/16063716/2019.3/17.

2. Lysko, T., & Shpak, I. (2023). Kryminalna vidpovidalnist za koruptsiini pravoporushennia v umovakh voiennoho stanu [Criminal liability for corruption offenses under martial law]. Publichne pravo - Public law, 1 (49), 74-80.

3. Vedmidskyi, O.V., & Kryvenko, V.V. (2018). Koruptsiini pravoporushennia v orhanakh mistsevoho samovriaduvannia Ukrainy ta yikh kryminolohichni pokaznyky [Corruption offenses in local self-government bodies of Ukraine and their criminological indicators]. Yurydychnyi biuleten - Legal bulletin, 7, part 2, 204-211.

4. Ivantsov, V.O. (2016). Pryntsypy zapobihannia ta protydii koruptsii: analiz antykoruptsiinoho zakonodavstva [Principles of preventing and countering corruption: analysis of anti-corruption legislation]. Naukovo-praktychnyi seminar «Pravovi, ekonomichni ta sotsialni aspekty protydii koruptsii» - Scientific and practical seminar «Legal, economic and social aspects of combating corruption» (Mykolaiv, May 20-21st, 2016). Mykolaiv: National University of Shipbuilding.

5. Bandurka, O.M. (Ed.). (2018). Teoriia derzhavy i prava [Theory of the state and law]. Kharkiv: Kharkiv National University of Internal Affairs.

6. Volynka, K.H. (2003). Teoriia derzhavy i prava [Theory of the state and law]. Kyiv: Interregional Academy of Personnel Management.

7. Konstytutsiia Ukrainy vid 28 chervnia 1996 roku [The Constitution of Ukraine of 28 June 1996].

8. Pro Natsionalne antykoruptsiine biuro Ukrainy: Zakon Ukrainy vid 14 zhovtnia 2014 roku №1698-VII [About the National Anti-Corruption Bureau of Ukraine: Law of Ukraine of 14 October 2014 No. 1698-VII].

9. Kodeks Ukrainy pro administratyvni pravoporushennia vid 7 hrudnia 1984 roku №8073-X [Code of Ukraine on Administrative Offenses of 7 December 1984 No. 8073-X].

10. Kryminalnyi kodeks Ukrainy vid 5 kvitnia 2001 roku №2341-III [Criminal Code of Ukraine of 5 April 2001 No. 2341-III].

11. Pro zatverdzhennia Polozhennia pro Yedynyi derzhavnyi reiestr osib, yaki vchynyly koruptsiini abo poviazani z koruptsiieiu pravoporushennia: rishennia Natsionalnoho ahentstva z pytan zapobihannia koruptsii vid 9 liutoho 2018 roku №166 [On the approval of the Regulation on the Unified State Register of Persons Who Committed Corruption or Corruption-related Offenses: Decision of the National Agency of Ukraine for the Prevention of Corruption of 9 February 2018 No. 166].

12. Indeks spryiniattia koruptsii CPI 2023 [Corruption Perception Index CPI 2023].

13. Vypravduvalni ta obvynuvalni vyroky: statystychnyi analiz spivvidnoshennia obvynuvalnykh ta vypravduvalnykh vyrokiv 2014-2018 [Acquittals and convictions: statistical analysis of the ratio of convictions and acquittals in Ukraine in 2014-2018].

Размещено на Allbest.Ru