До питання про фундаментальні права людини в умовах воєнного стану

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут держави і права імені В.М. Корецького НАН

До питання про фундаментальні права людини в умовах воєнного стану

Пашаєв Борис Вахідович аспірант відділу теорії держави і права

Анотація

Стаття присвячена аналізу реалізації та захисту фундаментальних прав людини в умовах повномасштабної війни в Україні. Акцентується, що права людини, особливо фундаментальні, не повинні декларуватися, а реалізовуватися адже це є не тільки ознакою правової держави, а й однією з її головних функцій. Таке дотримання та рівність у реалізації прав є відтворенням справедливості як ціннісної категорії, що виробляється в суспільстві у відповідності із сформованими уявленнями про мораль і норми поведінки.

Констатується, що права людини - це соціальна спроможність вільно діяти, самостійно обирати вид та міру своєї поведінки з метою задоволення різнобічних власних матеріальних та духовних інтересів, а також інтересів інших людей, окремих соціумів та громадянського суспільства в цілому. Забезпечення прав людини, в тому числі і фундаментальних, залежить від багатьох факторів: політичної стабільності; ступеня демократичності владних інститутів держави; культурних та правових традицій; моральних норм в суспільстві; стану законності та правопорядку; механізмів, що забезпечують відповідальність держави перед особою тощо. Саме у всьому комплексі ці фактори здатні забезпечувати на належному рівні людини та їх захист. Наголошується на значенні громадянського суспільства в контексті захисту прав людини. фундаментальний справедливість мораль поведінка

Зазначається, що в умовах воєнного стану змінилася усталена архітектоніка прав людини. Забезпечення фундаментальних прав потребують всі категорії наших громадян. Також на порядок денний вийшли права внутрішньо переміщених осіб, зовнішньо переміщених, права зихисників і захисниць, права ветеранів тощо. Підкреслюється неможливість врахувати єдиний підхід, єдині критеріїв, єдині вимоги і відповідальність зобов'язаних суб'єктів за порушення норм захисту прав людини, та пропонується «відпрацювання» представниками наукової спільноти тих мінімальних критерії «нижче» яких не може бути рівень життя людини.

Ключові слова: права людини, механізм захисту прав людини, правова держава, рівність прав і свобод, верховенство права, забезпечення прав людини, громадянське суспільство.

Abstract

Pashaiev Borys Vahidovich Post-graduate student of the Theory of State and Law Department, V. M. Koretskyi Institute of State and Law of National Academy of Sciences of Ukraine

ON THE ISSUE OF FUNDAMENTAL HUMAN RIGHTS UNDER MARTIAL LAW

The article is devoted to the analysis of the implementation and protection of fundamental human rights in the conditions of a full-scale war in Ukraine. It is emphasized that human rights, especially fundamental ones, should not be declared, but implemented, since this is not only a sign of a rule-of-law state, but also one of its main functions. Such observance and equality in the process of right execution is a reproduction of justice as a value category developed in society in accordance with the established ideas about morality and norms of behavior.

It is stated that human rights mean a social ability to act freely, independently choose the type and measure of their behavior to satisfy diverse material and spiritual interests, as well as the interests of other people, individual societies and civil society as a whole. Ensuring human rights, including fundamental ones, depends on many factors: political stability; the degree of democracy of the state's power institutions; cultural and legal traditions; moral norms in society; the state of law and order; mechanisms that ensure state responsibility to the individual, etc. All these factors are able to ensure the proper level of human protection. The importance of civil society in the context of the protection of human rights is emphasized.

It is noted that the established architecture of human rights has changed under martial law. All categories of our citizens need the provision of fundamental rights. Also the agenda covers the rights of internally displaced persons, externally displaced persons, the rights of defenders, veterans, etc. It is emphasized that it is impossible to consider a single approach, common criteria, common requirements, and responsibility of obligated subjects for violating the norms of human rights protection. It is suggested that representatives of the scientific community "work out" those minimum criteria "below" which a person's standard of living cannot fall.

Keywords: human rights, mechanism for the protection of human rights, rule- of-law state, equality of rights and freedoms, the rule of law, ensuring human rights, civil society.

Постановка проблеми

Одним з основних завдань юридичної науки сьогодення є надання «реалістичного» реалізаційного механізму правам, свободам та законним інтересам людини. Є давно продискутийованою істиною, що права не тільки повинні декларуватися, «ставати благими намірами», але в першу чергу, реалізовуватися. Ще гостріше постає це питання в періоди агресивних проявів з боку інших держав, руйнації національних правових порядків та «бездієвості» національних правових систем. Зрозуміло, що в такі періоди на першому плані постає проблема гарантованості прав, свобод і законних інтересів. При цьому задіяними повинні бути всі належні арсенали: від національних до міжнародних спроможностей. Заглибимося у проблематику фундаментальних прав людини детальніше.

Метою статті є аналіз зміни орієнтирів архітектоніки фундаментальних прав людини в умовах збройної агресії рф проти України.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Проблематику захисту прав людини в зв'язку з військовою агресією проти України, в своїх працях дослід - жували: Ю.В. Бисага, О.Л. Богініч, Д.В. Белов, В.А. Василенко, О.В. Задорожній, Н.М. Оніщенко, О.В. Петришин, С.В. Бобровник, М.М. Гнатовський, А.О. Кореневич, В.В. Лемак, О.М. Ковальчук, М.В. Марченко, Л.М. Шипілов. Питання захисту фундаментальних прав людини безпосередньо пов'язані з принципом незастосування сили досліджували: М.Г. Гнатовський, А.О. Кореневич та ін. При цьому, враховуючи актуальність питань захисту прав людини в умовах збройної агресії, вбачається доцільним проаналізувати зміни орієнти - рів в архітектоніці фундаментальних прав людини.

Виклад основного матеріалу

Світовий процес формування конституційного законодавства характеризується декларуванням у ньому принципу рівних прав і можливостей. Конституційне закріплення рівності статей є характерним поряд із такими особливостями, як національна і расова незалежність, мова, віросповідання, соціальне походження, політичні переконання та ін. [1 , с. 26-28].

Майже всі конституції визнають принципи і стандарти міжнародного права і зобов'язуються їх виконувати, закріпивши в Основному законі. Отже, логічно, що вони мають закріпити права та стандарти щодо рівності прав і можливостей. Конституція як вищий за юридичною силою закон є гарантом рівності для всіх громадян, незалежно від статі у їх правах і можливостях [2, с. 46].

Справжня природа будь-якої держави виявляється саме дотриманням прав і свобод кожної людини. Таке дотримання та рівність у реалізації прав є відтворенням справедливості як ціннісної категорії, що виробляється в суспільстві у відповідності із сформованими уявленнями про мораль і норми поведінки.

Слід зазначити, що свобода, рівність, честь, гідність - найкращі «орієнтири» демократичного становища особи в сучасному суспільстві. Юридичні критерії, що свідчать про більшу або меншу насиченість цих категорій, їх повноту та розвиток, згідно з європейськими стандартами, повинні бути в центрі уваги і справою честі науковців та юристів - практиків. А це відтворює успішний полілог держави, громадянського суспільства та особи.

Природа права і природа людини завжди викликали і викликають інтерес, дискутуються у філософії, політиці, соціології та правовій доктрині. Сьогодні ці дискусії широко проходять у громадянському суспільстві. Світова наукова думка в третьому тисячолітті характеризується появою нових напрямів наукових досліджень, переосмисленням, доопрацюванням усталених теорій і, безумовно, переоцінкою звичних (опрацьованих) соціальних, політичних, правових практик. Попри всі «законодавчі запевнення», що людина є найвищою соціальною цінністю, практична реалізація цього доленосного положення, на жаль, не відбулася. Не заглиблюючись у причини цього явища (вони добре всім відомі), хочемо нарешті запропонувати ті теоретичні напрацювання, кроки, теоретичні узагальнення, які демонструють контекст прав людини та природу рівності. Місце людини в соціумі, її соціальна роль значною мірою залежать від реалізації принципу рівності, що визначає її соціальні можливості, характер життєдіяльності, систему зв'язків людей у суспільстві.

Права людини - це соціальна спроможність вільно діяти, самостійно обирати вид та міру своєї поведінки з метою задоволення різнобічних власних матеріальних та духовних інтересів, а також інтересів інших людей, окремих соціумів та громадянського суспільства в цілому. Права і свободи нормативно забезпечені за умови дії в країні розвинутої системи (саме системи) юридичного регулювання, що підтримує принципи особистої свободи. Ця система сама по собі є нормативною гарантією, якщо вона не є суперечливою, виступає узгодженою та доступною [3].

Системний аналіз забезпечення прав і свобод особи може стосуватися і повинен характеризувати безпосередню дію Конституції, дотримання та гарантування рівності прав і свобод людини. У ст. 1 Загальної декларації прав людини виписано, що «всі люди народжуються вільними і рівними в своїй гідності і правах». Саме питання «рівності», яке було предметом багатьох наукових дискусій і полеміки, може розглядатися з багатьох точок зору, принаймні юридичної, економічної, політичної, гендерної тощо. У нашому суспільстві, згідно з Конституцією України, всім громадянам наданий і гарантований рівний обсяг прав та свобод. Їх використання пов'язане із запровадженням однакових стандартів для всіх без винятку осіб. Отже, кожний громадянин де-юре може користуватися на рівних умовах з іншими громадянами всім спектром прав і свобод без утиску з боку держави, дискримінації з боку державних органів, окремих посадовців або інших осіб. Таким чином, ідея прав людини сформована як певний правовий ідеал, на досягнення якого орієнтований розвиток національного законодавства, а способами забезпечення є загальні принципи права; один з основних таких принципів професор Н. Оніщенко вважає - принцип рівності в контексті верховенства права. Справжня природа будь-якої держави виявляється саме рівністю прав і свобод кожної людини. Рівність прав і свобод - один із основних принципів конституційного статусу людини і громадянина, показник загальнолюдської культури [3, с. 4].

В контексті вищезазначеного хочемо зупинитися на деяких умовах саме механізму забезпечення прав і свобод людини, процитувавши академіка Ю.С. Шемшученка: «Слід погодитися з тим, що забезпечення прав і свобод людини та громадянина залежить від багатьох факторів: ступеня демократичності владних інститутів держави; політичних, культурних та правових традицій; стану економіки; моральної атмосфери і злагоди в суспільстві; стану законності та правопорядку; механізмів, що забезпечують відповідальність держави перед особою тощо. Саме у всьому комплексі ці фактори здатні забезпечувати на належному рівні права і свободи людини та громадянина» [4, с. 4].

Забезпечення належного захисту прав людини та громадянина в Україні є важливим завданням держави і актуальним напрямом розвитку правової системи. Для реалізації спрямування змін «на краще» у сфері прав людини влада повинна поставити їх в центр державної політики. У наукових дослідницьких програмах неодноразово зазначалося, що поряд з поняттям «людина» є рівноцінними поняття «особистість», «індивідуальність», що характеризують передусім те особливе, специфічне, що відрізняє конкретну людину як індивіда та як особистість від усіх інших, з урахуванням як природ - них, фізіологічних, так і психічних і соціальних властивостей; як успадко - ваних, так і набутих, вироблених в процесі людського розвитку [5, с. 22 -23].

Сьогодні в нових реаліях, викликаних повномасштабним вторгненням рф в Україну, хотілося б не стільки внести новий змісту наповнення в саме поняття «права людини», скільки закцентувати увагу на деяких регіональних можливо, територіальних, можливо, пов'язаних із професійною діяльністю (вірніше не можливістю нею займатися) особливостях реалізації всієї палітри прав людини. Тобто, закцентувати увагу на тому, що відповідного забезпече - ння і захисту потребують всі категорії наших громадян.

Зокрема можемо констатувати, що наразі більша увага зосереджена науковою спільнотою на правах внутрішньо переміщених осіб. Нам видається, що при дослідженні захисту прав цієї групи слід враховувати і наступні фактори: регіональні особливості, тобто відповідні до територіального переміщення «потенції» тих чи інших державних органів, органів місцевого самоврядування тощо щодо можливостей «забезпечувальних» механізмів.

Зрозуміло, що вони не є однаковими на третьому році протистояння повномасштабному вторгненню рф в Україну. Тобто враховуватися повинні відповідні реалії. Хоча відразу зауважимо, що в ніякому разі не заперечуємо необхідність врахування «єдиного масштабу», єдиних критеріїв, єдиних вимог і відповідної відповідальності зобов'язаних суб'єктів за порушення норм захисту прав, свобод і законних інтересів людини. Втім, зрозуміло, що воєнні злочини рф на території України (руйнування економік, постійна загроза життю людини, загибель наших громадян, серед яких неповнолітні, намагання ідеологічного тиску в тимчасово захоплених регіонах) виключає наразі застосування, на жаль єдиного підходу. Тому, на наш погляд, повинні відпрацьовуватися представниками наукової спільноти ті мінімальні критерії «нижче» яких не може бути рівень життя людини.

Хочемо зауважити, що особливої уваги потребують не тільки права внутрішньо переміщених осіб, але й інших категорій громадян: права зихисників і захисниць, права тих, хто залишається у прифронтових регіонах; на лінії розмежування вогню; тих суб'єктів, що не можуть сьогодні в результаті цілого комплексу об'єктивних і суб'єктивних чинників, займатися своєю професійною діяльністю, права зовнішньо переміщених осіб, права ветеранів тощо.

Зрозуміло, що в реаліях сьогодення весь тягар «забезпечувальних механізмів» не може покладатися тільки на державу. Величезного значення тут повинні набувати інститути та структури громадянського суспільства.

Багато уваги зараз прикуто до процесів, які відбуваються в суспільному світовому розвитку. Слід зауважити, що саме процеси «ініційовані» націона - льними суспільствами багато в чому визначають процеси взаємодії держав щодо допомоги в різних сферах життєдіяльності людини після повномасштаб- ного вторгнення рф в Україну.

Отже, зрозуміло, що в умовах сучасних реалій, роль і значення глобалі - зованого, інтернаціоналізованого, консолідованого громадянського суспільства зростає в геометричній прогресії.

Втім, зауважимо, що мова йде про громадянське суспільство, яке сформоване і розвивається в умовах цивілізаційного поступу. Хочемо звернути увагу (побічно, тезисно) на висвітлення в теоретичній площині ролі, властивостей та характеристик сучасного громадянського суспільства. Відразу зауважимо, що не ставимо на меті аналіз дефініційного (понятійного) ряду, пов'язаного з терміно-поняттям громадянського суспільства: мова піде саме про окремі властивості та характеристики. Зокрема представимо декілька «азбучних», але важливих для викладу положень:

а) громадянське суспільство емансиповане, звільнене від держави;

б) інститути громадянського суспільства взаємопов'язані, взаємовідпо- відні розвитку демократичної, соціальної, правової держави;

в) громадянське суспільства «відповідає» за репрезентування інтересів людини перед державою; убезпечує від надмірного втручання держави в особисте/приватне життя;

г) саме громадянське суспільство і держава відповідають за соціалізацію особистості здатної самостійно мислити, приймати рішення і, що дуже важливо, відповідати за наслідки своєї, в тому числі, політичної діяльності;

д) громадянське суспільство не має на меті стати «двійником» або замінити державу. Воно (громадянське суспільство) не з'являється на «порожньому місці», йому передує і суспільний, і державний розвиток. Отже це дві реальності соціальної дійсності, що існують і розвиваються разом [3].

Після огляду характерних рис і властивостей громадянського суспільства, можемо з упевненістю констатувати, що сьогодні його роль, в умовах руйнацій світового, міжнародного, правових порядків, багатьох інститутів міжнародного права щодо захисту прав і свобод людини, суттєво зростає.

Слід зазначити, що в умовах демократичної правової держави відносини «особа-держава» зазнають суттєвих змін. Ці відносини не мають на меті забезпечити для однієї частини суспільства більший ступінь свободи, ніж для іншої; в цьому випадку необхідно вести мову про державну владу, що забезпечує умови свободи для всіх членів суспільства, всіх громадян держави. Свобода народу забезпечена лише тоді, коли народ дійсно організує без будь - якого втручання союзи, збори, видає закони, обирає за власним волевиявленням всіх посадових осіб держави, яким доручається проведення в життя законів і управління на основі цих законів. Отже, свобода народу забезпечена лише тоді, коли влада в державі повністю і остаточно належить народу, отже, забезпечене право на належне урядування. Як відомо, повновладдя народу складається в умовах демократичної правової держави. В такій державі народ має всю повноту і верховенство влади. Органи влади, що створюються, підкорені народу, обираються і контролюються народом. Тільки за таких умов забезпечується свобода особи. В демократичній правовій державі взаємовідносини органів влади і громадян, щодо свободи особи, будуються як паритетні, справедливі відносини. Народ однаково зацікавлений і в свободі окремої особи, і в нормальному функціонуванні органів держави, що забезпечують права і свободи людей [6].

Висновки

Проблематика прав людини відрізняється не тільки змістовним складним насиченням, пов'язаним з екстремальними умовами воєнного стану, але й різними підходами, що вимагають свого вивчення і аналітичного опрацювання.

Серед таких підходів: темпоральний, пов'язаний з часовим виміром щодо першого, другого, третього, четвертого покоління прав людини; права аналізуються як особистісні, економічні, політичні, соціальні та культурні; права можуть вивчатися як колективні та індивідуальні; також в полі зору права суб'єктів з соціально вразливих груп тощо. І це градація, яка існувала до повномасштабного вторгнення рф в Україну. Після повномасштабного вторгнення в полі зору науковців права внутрішньо переміщених осіб, зовнішньо переміщених, права зихисників і захисниць, права ветеранів.

Таким чином, можемо констатувати, що змінюється як усталена архітектоніка прав людини, так і необхідність проведення правоаналітичних досліджень саме фундаментальних прав людини у світі воєнної агресії проти України.

Література

1. Фулей Т.І. Основи гендерної рівності: навчально-методичний посібник для суддів. - К.: Тютюкін, 2010. 240 с.

2. Мельник Т.М. Міжнародний досвід гендерних перетворень. - К.: Логос, 2004. 320 с.

3. Оніщенко Н.М. (2022). ПРАВА ЛЮДИНИ: ДОКТРИНАЛЬНІ ПІДХОДИ В НОВИХ СВІТОВИХ РЕАЛІЯХ. Scientific Collection «InterConf», (51), С. 210-215.

4. Шемшученко Ю.С. Реалізація прав і свобод людини і громадянина в Україні: монографія. Київ, 2007. 424 с.

5. Оніщенко Н.М. Сучасний гендерний контекст: новели, перспективи, дискусії. Часопис Київського університету права. 2020. № 3. С. 22 - 26.

6. Сіренко В. Ф., Оніщенко Н.М., Пархоменко Н.М., Тарахонич Т.І. Актуальні проблеми забезпечення і охорони прав людини в Україні. Правова держава. 2014. Вип. 25. С. 16-43.

References

1. Fulej, Т.І. (2010). Osnovi gendernot rivnosti [Basics of gender equality]. K.: Tjutjukin [in Ukrainian].

2. Mel'nik, T.M. (2004). Mizhnarodnij dosvid gendernih peretvoren' [International experience of gender transformations], K.: Logos [in Ukrainian].

3. Onishhenko, N.M. (2022). PRAVA LJuDINI: DOKTRINAL"NI PIDHODI V NOVIH SVITOVIH REALIJaH [HUMAN RIGHTS: DOCTRINAL APPROACHES IN NEW WORLD REALITIES]. Scientific Collection «InterConf», (51), 210-215.

4. Shemshuchenko, Ju.S. (2007). Realizacija prav і svobod ljudini і gromadjanina v Ukrami [Realization of human and citizen rights andfreedoms in Ukraine], Kii'v [in Ukrainian].

5. Onishhenko, N.M. (2020). Suchasnij gendernij kontekst: noveli, perspektivi, diskusії [Modern gender context: novels, perspectives, discussions]. Chasopis Kitvs'kogo universitetu prava - Journal of the Kyiv University of Law, 3, 22 - 26.

6. Sirenko, V. F., Onishhenko, N.M., Parhomenko, N.M., Tarahonich, T.I. (2014). Aktual'ni problemi zabezpechennja i ohoroni prav ljudini v Ukrami [Actual problems of ensuring and protecting human rights in Ukraine]. Pravova derzhava - Constitutional state, 25, 16-43 [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru