Агресія Російської Федерації проти України: правові наслідки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України

Агресія Російської Федерації проти України: правові наслідки

Васецький Вячеслав Юрійович,

кандидат юридичних наук, науковий співробітник

Анотація

У зв'язку з війною, що розв'язана Російською Федерацією проти України, аналізуються підстави існуючого законодавства і практики його застосування для засудження злочинців. Наводяться основні положення, що викладені у Статуті Міжнародного кримінального суду стосовно визначенню воєнних злочинів, злочини проти людяності, геноциду. Зазначаються докази, які можуть бути покладені у кваліфікацію злочинів стосовно владних державних органів, держслужбовців, починаючі з президента РФ, конкретних виконавців, звичайних військових, що вбивали, катували мирних громадян, здійснювали акти мародерства тощо.

Ключові слова. Агресія Російської Федерації проти України, відповідальність згідно міжнародного законодавства, кваліфікація злочинів.

Основна частина

Війна в Україні, що розв'язана Російською Федерацією, від якої потерпає наш народ і наша держава, має не тільки суто український масштаб. Ці події стосуються значної кількості цивілізованих країн світу - про це свідчить безпрецедентна всебічна допомога Україні зі сторони США, Великої Британії, країн Євросоюзу, Японії, Австралії, Канади і багатьох інших держав. Генеральна асамблея ООН 141 голосом своїх членів засудила вторгнення Росії в Україну і закликає Москву негайно вивести всі сили з України, вимагає також деокупацію Криму та Донбасу [1]. Створений центр управління допомогт Україні «Рамштайн», отриманий назву свого першого зібрання, керує мережею з більш ніж 40 країн-партнерів та союзників [2]. В Україні сформовано Інтернаціональний легіон оборони України, який вже 7 березня 2022 р. нараховував у своїх лавах більш, ніж 20 тисяч добровольців та ветеранів із 52 країн світу [3]. Російська Федерація опинилася в ізоляції на задвірках цивілізації. Цей факт належить усвідомити як правлячої верхівці РФ, так і значної частини зомбованого населення країни.

Війна, що розв'язана Російською Федерацією проти України - це подія такого масштабу, яка після закінчення, без сумніву, поразкою РФ у багатьох напрямах, буде мати суттєві наслідки, у тому числі і в правовій сфері.

Метою роботи є визначення відповідності основним ознакам складових злочинів, за які повинні відповісти загарбники РФ, що можуть бути також підставою для удосконалення міжнародного і національного законодавства для засудження злочинців.

В історичному аспекті є певна аналогія - Нюрнберзький процес - міжнародний судовий процес над колишніми керівниками гітлерівської

Німеччини, який проходив з 20 листопада 1945 до 1 жовтня 1946 у Міжнародному військовому трибуналі. Один з безпосередніх учасників процесу зазначав: «Міжнародний військовий трибунал не міг не бути створений, оскільки світова громадська думка ніколи не примирилася б з визволенням злочинців від покарання. Заснування Нюрнберзького Міжнародного трибуналу цілком відповідало і сподіванням народів про суворе покарання головних гітлерівських військових злочинців» [4].

Гітлерівські підсудні, серед іншого, обвинувачувалися у таких злочинах:

- злочини проти миру: всі звинувачувані брали участь у плануванні, підготовці, розв'язанні та веденні агресивних війн, які також були війнами, що порушують міжнародні договори, угоди та зобов'язання;

- військові злочини: вбивства і жорстоке поводження з цивільним населенням на окупованих територіях; вивезення цивільного населення з окупованих територій; вбивства та жорстоке поводження з військовополоненими та військовослужбовцями; безцільне руйнування великих і малих міст і сіл, спустошення, не виправдані військовою необхідністю;

- злочини проти людяності: переслідування, репресії та знищення ворогів нацизму, приниження, тортури та вбивства людей [5].

Злочини, які скоїла і продовжує скоювати РФ, її військове і політичне керівництво, окремі виконавці лежать як у військовій сфері, так й у пропагандистській, економічній областях. У міжнародному законодавстві кожна з цих складових має свої ознаки і практику застосування по відношенню до подій, що мали місце, зокрема, у міждержавних конфліктах. Повний перелік злочинів, а також покарання за них міститься у Статуті Міжнародного кримінального суду («Римському статуті») [6], який був прийнятий 17.07.1998 р. у Римі. Суд має міжнародну правосуб'єктність і може здійснювати свої повноваження на території іншої держави - учасниці статуту [7].

Воєнний злочин - свідоме грубе порушення законів та звичаїв війни. Поштовхом для визначення поняття воєнних злочинів стала Друга світова війна та засудження колишніх керівників гітлерівської Німеччини.

Згідно Статуту Міжнародного кримінального суду до них відносяться такі злочини:

- Будь-які із діянь проти осіб чи майна, що користуються міжнародним захистом, які застосовуються до міжнародних збройних конфліктів (ст. 8 (2) (a) Римського статуту), зокрема, умисне вбивство, незаконне, безглузде та значне за обсягами знищення чи привласнення майна, що не викликане воєнною необхідністю, примушування служити у збройних силах ворожої сторони тощо.

- Серйозні порушення законів та звичаїв війни, що застосовуються до міжнародних збройних конфліктів (ст. 8 (2) (b) Римського статуту), зокрема, умисний цілеспрямований напад на цивільне населення чи окремих цивільних осіб; умисний напад на цивільні об'єкти, тобто об'єкти, які не є воєнними цілями; напад на незахищені міста, села, жилі приміщення чи будівлі чи їх обстріл; пряме або непряме переміщення окупаційною державою частини її власного цивільного населення на окуповану нею територію, чи депортація населення окупованої території; зґвалтування; умисне вчинення дій, які піддають цивільне населення голоду та створення завад для допомоги.

Обов'язковими ознаками є наступні: подія сталася у зв'язку чи у контексті збройного конфлікту; порушник усвідомлював фактичні обставини, які визначили наявність збройного конфлікту.

Українське законодавство не містить визначення поняття «воєнний злочин». Проте у Кримінальному кодексі України є деякі зі злочинів, які є саме воєнними злочинами: насильство над населенням у районі воєнних дій (ст. 433 ККУ); погане поводження з військовополоненими (ст. 434 ККУ); мародерство (ст. 432 ККУ). Відповідно до ст. 438 ККУ «Порушення законів та звичаїв війни» вважається злочином - жорстоке поводження з військовополоненими або цивільним населенням, вигнання цивільного населення для примусових робіт, розграбування національних цінностей на окупованій території, застосування засобів ведення війни, заборонених міжнародним правом. Якщо такі діяння були поєднані з умисним вбивством, то застосовується покарання у вигляді позбавлення волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років або довічного позбавлення волі.

Злочини проти людства або злочини проти миру та безпеки людства, є найбільш ненависними злочинами, так як являють собою серйозний руйнівний вплив на людську гідність, принижують та спричиняють деградацію особистості. Традиційне розуміння військових злочинів не містило жодного положення про злочини, вчинені владою проти своїх власних громадян. Тому ст. 6 Статуту Римського суду була розроблена як така, що містить не тільки традиційні військові злочини і злочини проти миру, але були зазначені і злочини проти людства, які визначаються як вбивство, масове винищення людей, поневолення, депортація та інші нелюдські діяння, вчинені щодо цивільного населення до або під час війни, чи переслідування з політичних, расових або релігійних мотивів у зв'язку з будь - яким злочином, підлягають юрисдикції Трибуналу, незалежно від того чи порушують ці діяння внутрішнє законодавство країни, у якій вони були скоєні.

Генеральною Асамблеєю ООН 9 грудня 1948 р. була прийнята Конвенція про запобігання злочину геноциду та покарання за нього. Карність геноциду як міжнародного злочину передбачена статутами Нюрнберзького і Токійського трибуналів і схвалена Конвенцією [8]. В Україні згідно ст. 442 Кримінального кодексу України геноцид визначається як діяння, умисно вчинене з метою повного або часткового знищення будь-якої національної, етнічної, расової чи релігійної групи шляхом позбавлення життя членів такої групи чи заподіяння їм тяжких тілесних ушкоджень, створення для групи життєвих умов, розрахованих на повне чи часткове її фізичне знищення, скорочення дітонародження чи запобігання йому в такій групі або шляхом насильницької передачі дітей з однієї групи в іншу. Діяння геноциду карається позбавленням волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років або довічним позбавленням волі.

Зазначимо, що у Конвенції ООН «Про незастосування строку давності до воєнних злочинів і злочинів проти людства» від 1968 року встановлено, що термін давності не застосовується до воєнних злочинів та злочинів проти людства.

Зараз війна в Україні ще далеко не закінчилася. Однак ознаки, які мали місце у війні фашистської Німеччини проти людства, простежуються і у війні, що розв'язана Російською Федерацією в Україні. Також і оцінки, які надають цій війні різні, навіть самі авторитетні автори, свідчать про її нелюдський характер, який неприпустимий у цивілізованому суспільстві ХХІ ст. Політичні діячі та державні органи більшості країн світу кваліфікують діяння РФ в Україні як геноцид та закликають до суду над злочинцями.

Парламентська асамблея ради Європи (ПАРЄ) підтримала українські та міжнародні ініціативи, спрямовані на забезпечення відповідальності Росії, а також її політичного та військового керівництва за розв'язання війни проти України, Асамблея закликала держави терміново створити та профінансувати спеціальний Міжнародний кримінальний трибунал для притягнення російського керівництва за злочини агресії. Резолюції ПАРЄ містять конкретні рекомендації щодо повноважень та порядку створення такого трибуналу, які відповідають баченню України.

Призначений Прокурор Міжнародного кримінального суду в Гаазі Карім Хан та призначені ним слідчі Суду зараз розслідують можливі воєнні злочини. Прокурор назвав всю Україну містом злочину і вважає, що є всі підстави вважати, що тут здійснюються злочини.

На закінчення треба зауважити, що незважаючи на боротьбу по суті за існування нашої держави, на воєнний стан, кровопролитні бої, важкі втрати - вже зараз уявляється необхідним приділяти увагу переосмисленню свого становища, причин, які призвели до нападу на нашу країну, прикладати зусилля до майбутньої перебудови країни і змін в правовій сфері, які б були запобіжником неможливості безкарної діяльності проти держави.

Війна, що розв'язана Російською Федерацією проти України за своїми масштабами стосується значної кількості цивілізованих країн світу і її наслідки, особливо в області безпеки, призведуть також до суттєвих змін і у правовій сфері. Злочинці, без сумніву, понесуть законне покарання за свої злодіяння. Для цього існують всі підстави згідно існуючого законодавства і практики його застосування. Питання з правової точки зору стосується не лише кваліфікації злодіянь, важка робота в правовій сфері очікується також в напрямі створення умов недопущення подібного у майбутньому.

Список використаних джерел

законодавство злочин воєнний геноцид

[1] Aggression against Ukraine: resolution / adopted by the General Assembly (2022). UN. General Assembly. 11 th emergency special sess. A_RES_ES-11_1-EN - PDF. Вилучено із https://digitallibrary.un.org/record/3965290? ln=ru.

[2] Рамштайн-4: Наступна зустріч відбудеться онлайн 20 липня, - Пентагон (2022). Цензор. нет. Вилучено із https://censor.net/ua/n3353542.

[3] В Україні створено спецпідрозділ міжнародного легіону (2022). Українська правда. Вилучено із https://www.pravda.com.ua/news/2022/03/7/7329133/.

[4] Полторак, А.И. (1983). Нюрнбергский эпилог (с. 4-5). Москва: Юридическая литература.

[5] Шемшученко, Ю.С. (ред.). (2003). Юридична енциклопедія. (Т. 4: Н-П, с. 199-201); Київ: Українська енциклопедія ім. М.П. Бажана.

[6] Римський статут міжнародного кримінального суду. (Верховна Рада України). Документ 995_588. (2002). Вилучено з https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_588#Text.

[7] Шемшученко, Ю.С. (ред.). (2003). Юридична енциклопедія. (Т. 5: П-С, с. 682-683); Київ: Українська енциклопедія ім. М.П. Бажана.

[8] Шемшученко, Ю.С. (ред.). (1998). Юридична енциклопедія. (Т. 1: А-Г, с. 573-574); Київ: Українська енциклопедія ім. М.П. Бажана.

Размещено на Allbest.ru