Механізми та інструменти публічного управління регіональним розвитком на засадах економіки знань в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна

Механізми та інструменти публічного управління регіональним розвитком на засадах економіки знань в Україні

Черкаско Людмила Володимирівна,

аспірант кафедри публічної політики

Анотація

Стаття присвячена аналізу механізмів та інструментів публічного управління регіональним розвитком в Україні на засадах економіки знань. Обґрунтовано необхідність трансформації традиційної моделі державної регіональної політики у напрямку посилення інноваційної складової в умовах переходу до економіки знань. Систематизовано наявні бар'єри та проблеми формування ефективних регіональних інноваційних екосистем в Україні, серед яких відсутність системного підходу до стратегічного планування інноваційного розвитку регіонів, недостатня інституційна спроможність місцевої влади, нерозвиненість інноваційної інфраструктури, слабкість коопераційних зв'язків між стейкхолдерами, дефіцит фінансових ресурсів та креативного людського капіталу. Запропоновано комплекс взаємопов'язаних механізмів та інструментів публічного управління, спрямованих на розкриття та реалізацію інноваційного потенціалу регіонів відповідно до концептів смарт-спеціалізації, інноваційних екосистем, мереж колаборації. Обґрунтовано доцільність запровадження стратегічних (розробка та імплементація стратегій смарт-спеціалізації), інституційних (нові моделі координації стейкхолдерів, розвиток агенцій регіонального розвитку), фінансових (гранти, ваучери, відшкодування інноваційних витрат), інфраструктурних (наукові та технологічні парки, центри трансферу технологій, лабораторії), комунікаційних (платформи підприємницького відкриття, краудсорсинг ідей) механізмів. Розкрито роль розвитку регіональної інноваційної інфраструктури та мереж співпраці між владою, бізнесом, наукою і громадськістю у забезпеченні сталого ендогенного зростання на основі продукування та комерціалізації знань. Обґрунтовано напрями розбудови людського капіталу та креативного потенціалу регіонів через розвиток практико-орієнтованої освіти, дуальної освіти, підприємницьких та інноваційних компетентностей, навчання протягом життя. Окреслено перспективи подальших досліджень проблематики публічного управління регіональним інноваційним розвитком в частині аналізу кращих європейських практик, розроблення методології оцінки інноваційної спроможності регіонів, обґрунтування інструментів фінансового стимулювання інновацій з урахуванням процесів децентралізації.

Ключові слова: регіональний розвиток, інновації, економіка знань, розумна спеціалізація, інноваційна інфраструктура, регіональні інноваційні екосистеми, креативний потенціал.

Abstract

Cherkasko Lyudmyla Volodymyrivna post-graduate student of Public Policy Chair of V.N. Karazin Kharkiv National University

Mechanisms and instruments of public management of regional development on the basis of knowledge economy in Ukraine

The article is devoted to the analysis of mechanisms and instruments of public management of regional development in Ukraine on the basis of knowledge economy. The necessity of transforming the traditional model of state regional policy towards strengthening the innovation component in the context of transition to a knowledge economy is substantiated. The existing barriers and problems of forming effective regional innovation ecosystems in Ukraine are systematized, including the lack of a systematic approach to strategic planning of innovative development of regions, insufficient institutional capacity of local authorities, underdeveloped innovation infrastructure, weakness of cooperation between stakeholders, lack of financial resources and creative human capital. A set of interrelated mechanisms and tools of public management aimed at unlocking and realizing the innovative potential of regions in accordance with the concepts of smart specialization, innovation ecosystems, and collaboration networks is proposed. The expediency of introducing strategic (development and implementation of smart specialization strategies), institutional (new models of stakeholder coordination, development of regional development agencies), financial (grants, vouchers, reimbursement of innovation costs), infrastructural (science and technology parks, technology transfer centers, laboratories), communication (platforms of entrepreneurial discovery, crowdsourcing of ideas) mechanisms is substantiated. The role of developing regional innovation infrastructure and networks of cooperation between government, business, science and the public in ensuring sustainable endogenous growth based on the production and commercialization of knowledge is revealed. The directions of building human capital and creative potential of regions through the development of practice-oriented education, dual education, entrepreneurial and innovative competencies, lifelong learning are substantiated. Prospects for further research on public management of regional innovation development in terms of analyzing best European practices, developing a methodology for assessing the innovation capacity of regions, substantiating tools for financial incentives for innovation, taking into account decentralization processes are outlined.

Keywords: regional development, innovations, knowledge economy, smart specialization, innovation infrastructure, regional innovation ecosystems, creative potential.

Основна частина

Постановка проблеми. Економіка знань, що базується на продукуванні, розповсюдженні та ефективному використанні знань та інновацій, стає визначальним фактором глобальної конкурентоспроможності та стійкого зростання країн і регіонів у ХХІ столітті. У розвинених країнах спостерігається зміщення пріоритетів публічного управління регіональним розвитком від екзогенних чинників (залучення інвестицій, субсидій, розвиток інфраструктури) до ендогенного потенціалу територій, вираженого у нових знаннях, технологіях, компетенціях та мотиваціях місцевих спільнот. Натомість, в Україні домінуюча модель управління регіональним розвитком лишається переважно екстенсивною, не орієнтованою на інноваційні драйвери зростання. Незважаючи на декларовані цілі переходу до економіки знань, реальні механізми та інструменти публічної політики здебільшого спрямовані на підтримку традиційних галузей індустріальної економіки. За таких умов розкриття та ефективне використання інноваційного потенціалу регіонів перетворюється на ключове завдання системи публічного управління. Це актуалізує потребу у розробці нових концептуальних підходів та прикладного інструментарію стимулювання регіонального розвитку на засадах економіки знань в Україні.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблематика формування ефективної публічної політики управління регіональним розвитком на інноваційних засадах перебуває в центрі уваги багатьох вітчизняних та зарубіжних науковців. Теоретико-методологічні основи впливу економіки знань на трансформацію моделей регіонального розвитку розглядають Я. Жаліло, В. Жук, І. Сторонянська, Л. Федулова та ін. Особливості та виклики формування інноваційних екосистем на регіональному рівні аналізують І. Підоричева, М. Мельник, О. Амоша, О. Лях, М. Солдак та ін. Специфіку впровадження європейської концепції смарт-спеціалізації в українських реаліях розкривають Ю. Рижкова, С. Ітттук та ін. Проте, попри помітне зростання дослідницького інтересу до даної проблематики, бракує системного бачення комплексу механізмів та інструментів публічної політики стимулювання регіонального розвитку на засадах економіки знань, адекватних сучасним глобальним викликам та національній специфіці.

Формулювання мети статті. Мета статті полягає у визначенні та обґрунтуванні комплексу ключових механізмів та інструментів публічного управління регіональним розвитком на засадах економіки знань для України, а також передумов їх ефективного впровадження з урахуванням кращого європейського досвіду та національного інституційного контексту.

Виклад основного матеріалу. Ефективна публічна політика стимулювання регіонального розвитку на засадах економіки знань має комплексно поєднувати взаємодоповнюючі механізми та інструменти в рамках цілісного управлінського циклу.

Відправною точкою циклу є трансформація підходів до стратегічного планування розвитку регіонів. Чинні регіональні стратегії, попри формальну відповідність європейським підходам, переважно лишаються деклараціями про наміри та переліками точкових інфраструктурних проектів без чіткого фокусу на пріоритети інноваційного розвитку та синергії з іншими політиками. Процес їх розробки часто має закритий характер, без належного залучення всіх стейкхолдерів та врахування глобальних технологічних трендів.

Новим підходом до стратегування регіонального розвитку має стати розумна спеціалізація (smartspecialization). Це означає виявлення та цільову підтримку унікальних конкурентних переваг та прихованих інноваційних потенціалів кожного регіону на основі ендогенних активів, компетенцій, технологій. Формування таких стратегічних пріоритетів має відбуватися не адміністративно згори, а в процесі так званого підприємницького відкриття (entrepreneurialdiscoveryprocess) - інтенсивної взаємодії місцевої влади, бізнесу, науки та громадськості для спільного визначення смарт-спеціалізацій, оцінки викликів та можливостей, пошуку нових ніш на ринках [3].

Впровадження підходу розумних спеціалізацій потребує істотного посилення аналітичної бази та методології розробки регіональних стратегій:

- запровадження на постійній основі моніторингу глобальних технологічних трендів та викликів, потенційного попиту на нові продукти та рішення;

- здійснення бенчмаркінгу регіонів України між собою та з регіонами ЄС за ключовими параметрами інноваційного розвитку;

- проведення комплексної інвентаризації та оцінки інноваційних активів та потенціалу регіонів з урахуванням наявних ресурсів та компетенцій;

- синхронізація регіональних стратегій зі стратегіями смарт - спеціалізації суміжних регіонів та макрорегіонів ЄС [7].

Удосконалення процедур розробки та реалізації регіональних стратегій передбачає:

- інституціоналізацію процесу підприємницького відкриття через створення постійних комунікаційних платформ, що забезпечать безперервний діалог та координацію стейкхолдерів;

- перетворення стратегій на «живі» документи з чіткими інструментами моніторингу та гнучкої адаптації пріоритетів;

- запровадження багаторівневої системи імплементації стратегій - від загальної «дорожньої карти» до щорічних планів з бюджетами, відповідальними, KPIs;

- забезпечення постійного зворотнього зв'язку та широкого висвітлення перебігу та результатів реалізації стратегій;

- розвиток компетенцій стратегічного інноваційного менеджменту та комунікацій у представників стейкхолдерів [8].

Критично важливим є узгодження пріоритетів регіональних стратегій смарт-спеціалізації з іншими стратегічними і програмними документами національного та галузевого рівня в частині інновацій, зокрема Стратегією інноваційного розвитку, галузевими стратегіями смарт-спеціалізації (сільське господарство, промисловість тощо).

Реалізація якісно нових стратегій потребує істотного посилення інституційної спроможності органів влади. Необхідним є формування в кожному регіоні спеціалізованого проєктного офісу або агенції зі смарт - спеціалізації, які координуватимуть процес підприємницького відкриття, підтримку стейкхолдерів, пошук фінансування стратегічних проектів. Важливо також зміцнити кадровий потенціал підрозділів ОДА та ОМС, відповідальних за інновації, залучивши фахівців з бізнесу та експертного середовища.

Успіх стратегій смарт-спеціалізації залежить від наявності розгалуженої та ефективної інноваційної інфраструктури в регіонах. Ключовим завданням публічної політики має стати розбудова її базових елементів за європейськими стандартами, передусім:

- центрів трансферу технологій при університетах та наукових установах для надання послуг з охорони інтелектуальної власності, маркетингу розробок, пошуку партнерів;

- наукових, технологічних та індустріальних парків як майданчиків кооперації освіти, науки та виробництва, інкубації інноваційних компаній;

- галузевих і крос-секторальних інноваційних кластерів з фокусом на пріоритети смарт-спеціалізації регіонів;

- мереж бізнес-інкубаторів та акселераторів для виявлення та «упаковки» стартап-проектів;

- лабораторій та центрів колективного користування високотехноло - гічним обладнанням для потреб інноваційного бізнесу [2].

Розвиток м'якої сервісної складової інфраструктури охоплює:

- запровадження регіональних інноваційних ваучерів для МСП на придбання послуг з розробки бізнес-планів, інжинірингу, тестування;

- створення регіональних онлайн-платформ та баз даних науково - технологічних розробок, доступних для комерціалізації;

- формування регіональних інвестиційних мап інноваційних пропозицій для залучення внутрішніх та іноземних інвесторів;

- організацію на постійній основі тренінгів та воркшопів з методів створення інновацій, розвитку стартапів, цифрових компетенцій;

- впровадження регіональних програм інноваційного брокерства та менторства для підтримки інноваційних проектів [5].

Розвиток інноваційної інфраструктури вимагає поєднання різних фінансових механізмів підтримки:

- цільові державні субвенції та співфінансування проєктів створення базових об'єктів інфраструктури національного та міжрегіонального значення;

- надання облдержадміністраціями та органами місцевого самоврядування приміщень та землі для розміщення інноваційних структур на пільгових умовах;

- включення проєктів інфраструктури до переліку пріоритетів фінансування з Державного фонду регіонального розвитку;

- запуск регіональних конкурсних програм співфінансування створення інфраструктурних об'єктів, важливих для розумних спеціалізацій;

- залучення коштів міжнародних фінансових організацій, програм ЄС, іноземних грантів та інвестицій [9].

Для стимулювання бізнесу до створення корпоративних акселераторів, лабораторій, навчальних центрів доцільно:

- запровадити податкові пільги для підприємств, які інвестують у власні інноваційні структури або підтримують зовнішні об'єкти;

- встановити вимоги щодо створення сучасних навчальних центрів та R&Dпідрозділів для отримання бізнесом державної підтримки;

- залучати бізнес-асоціації до управління державними об'єктами інноваційної інфраструктури.

Створення «твердої» інноваційної інфраструктури має супроводжуватися розвитком мереж та спільнот інноваторів у регіонах. Тут публічна політика має бути спрямована на:

- регулярне картування та залучення ключових агентів інновацій з різних секторів (науковці, підприємці, стартапери, громадські активісти);

- ініціювання створення професійних асоціацій, комунікаційних хабів, експертних рад довкола пріоритетів смарт-спеціалізації;

- підтримку формування регіональних мереж бізнес-ангелів, менторів, краудфандингу, венчурних та приватних інвестиційних фондів;

- заохочення співпраці регіональних інноваційних екосистем між собою та з екосистемами в ЄС через програми обміну, спільні проєкти, консорціуми.

Особлива роль у регіональних інноваційних екосистемах належить університетам. Для активізації їх участі важливими є:

- стимулювання створення в університетах підрозділів з підтримки інновацій, підприємництва, захисту інтелектуальної власності;

- надання державної підтримки створенню університетських наукових парків, центрів трансферу технологій, інкубаторів, лабораторій;

- розширення автономії університетів щодо комерціалізації технологій, створення spin-offкомпаній, участі в статутному капіталі стартапів;

- включення показників трансферу знань та технологій, співпраці з бізнесом до оцінювання результативності університетів.

Ключовим фактором розкриття інноваційного потенціалу регіонів є цілеспрямований розвиток людського капіталу. Необхідна докорінна трансформація регіональних систем освіти у відкриті інноваційні екосистеми, інтегровані з потребами економіки та суспільства, що передбачає:

- запровадження інноваційних моделей управління закладами освіти з фокусом на співпраці з бізнесом та зовнішніми стейкхолдерами;

- перехід до практико-орієнтованих освітніх програм, розроблених спільно з роботодавцями на основі профілів компетенцій;

- розвиток дуальної освіти як поєднання теоретичного навчання з практичним навчанням на підприємствах;

- інтеграцію підприємництва, інновацій, сталого розвитку, креативності як обов'язкових компонентів в освітні програми;

- впровадження нових моделей фінансування освіти з багатоканальними джерелами та фокусом на результати навчання [7].

Розбудова регіональної інфраструктури підтримки навчання протягом життя та розвитку підприємницьких компетенцій передбачає:

- створення платформ неформального навчання із залученням бізнесу, громадськості та креативних індустрій;

- впровадження регіональних ваучерних програм для співфінансування навчання працівників МСП, молоді, безробітних;

- розбудову мережі інноваційних тренінгових центрів для поширення найкращих практик розвитку підприємницьких компетенцій;

- створення онлайн-платформ та масових відкритих онлайн-курсів (MOOCs) з підприємництва та інновацій.

Стійкий інноваційний розвиток регіонів вимагає формування культури безперервного навчання та саморозвитку через:

- широку інформаційну кампанію цінностей постійного розвитку, навчання через все життя, інвестицій громадян у власний людський капітал;

- впровадження податкових стимулів для бізнесу та громадян, що інвестують в освіту та підвищення кваліфікації;

- підтримку розвитку регіональних мереж та ресурсів самоосвіти - професійних спільнот, експертних блогів, онлайн-бібліотек.

Усі ці механізми та інструменти мають бути відображені в регіональних програмах розвитку людського капіталу та освіти синхронізовано зі стратегіями смарт-спеціалізації. Вони мають базуватися на аналізі прогалин між наявними та необхідними компетенціями, орієнтуватися на якісні результати навчання. До їх розробки мають бути залучені всі ключові стейкхолдери - органи публічної влади, освітні заклади, роботодавці, громадськість.

Висновки з даного дослідження і перспективи подальших розвідок у даному напрямку. Реалізація інноваційного потенціалу регіонів як основи їх сталого ендогенного зростання в умовах економіки знань вимагає трансформації моделі публічного управління регіональним розвитком в Україні. Традиційні підходи та інструменти недостатньо враховують зростаючу роль знаннєвих чинників конкурентоспроможності територій. Натомість, актуалізується потреба в запровадженні комплексу новітніх взаємодоповнюючих механізмів стимулювання регіонального розвитку на інноваційних засадах.

Представлені у статті стратегічні, інституційні, фінансові, інфраструктурні механізми та інструменти публічного управління спрямовані на розкриття та ефективне використання ендогенного інноваційного потенціалу українських регіонів у процесі колаборації влади, бізнесу, науки та громад. Вони акцентують увагу на смарт-спеціалізації регіонів, розбудові регіональних інноваційних екосистем, цільовій підтримці інноваційної діяльності та інфраструктури, розвитку людського капіталу та креативного потенціалу.

Впровадження цих механізмів стикається з низкою викликів - браком довіри та кооперації стейкхолдерів, дефіцитом ресурсів та компетенцій, інерцією старої системи. Їх подолання вимагає цілеспрямованих зусиль з розбудови мереж співпраці, оновлення управлінського інструментарію, синергії політик та координації дій на всіх рівнях.

Перспективи подальших досліджень включають аналіз кращих європейських практик публічної підтримки інноваційного регіонального розвитку, розроблення методології оцінки інноваційної спроможності українських регіонів, обґрунтування інструментів фінансового стимулювання інноваційної діяльності на регіональному рівні з урахуванням викликів децентралізації.

Загалом, попри виклики та перешкоди, перехід до публічного управління регіональним розвитком на засадах економіки знань не має альтернативи, якщо Україна прагне посісти гідне місце в клубі розвинених інноваційних країн та забезпечити добробут і якість життя своїх громадян. Активи та потенціал українських регіонів у сфері освіти, науки, креативних індустрій, IT - сектору за належної державної підтримки здатні перетворитися на драйвери сталого ендогенного зростання та «розумної» спеціалізації у глобальних ланцюгах доданої вартості.

Ефективна реалізація окреслених механізмів та інструментів стимулювання інноваційної активності в регіонах вимагає їх закріплення в оновленій Державній стратегії регіонального розвитку та відповідних регіональних стратегіях. Політика підтримки економіки знань та інновацій має стати наскрізним пріоритетом цих документів, а не декларативним додатком. Лише в такий спосіб можливо мобілізувати національні та міжнародні ресурси на розвиток науково-інноваційного потенціалу регіонів України.

Невід'ємною передумовою успіху в розбудові економіки знань на регіональному рівні є також докорінна модернізація системи публічного управління загалом відповідно до принципів належного врядування - відкритості, підзвітності, ефективності та інклюзивності. Регіональні органи влади мають перетворитися з бюрократичних відомчих структур на гнучкі, проєктно та сервісно орієнтовані інституції, що дієво співпрацюють з бізнесом, наукою та громадами задля розкриття місцевого інноваційного потенціалу [9].

Підсумовуючи, слід зазначити, що розбудова ефективної моделі публічного управління регіональним розвитком на засадах економіки знань є амбітним завданням, що потребує системних та послідовних зусиль усіх стейкхолдерів. Необхідні цілеспрямовані інвестиції в розвиток регіональних інноваційних екосистем, креативних індустрій та інфраструктури. Критично важливими є подальше удосконалення нормативно-правової бази інноваційної діяльності, покращення захисту інтелектуальної власності, запуск національних наукових та інноваційних програм, інтеграція до європейського дослідницького простору. Лише через синергію місцевих, національних та міжнародних зусиль Україна зможе повною мірою розкрити потужний інтелектуальний та креативний потенціал свої регіонів та громадян заради інноваційного прориву та якісно нового рівня добробуту. Саме це, на наш поглід, має стати орієнтиром для державної регіональної політики на найближчі роки.

Література

1. Дунаєв І.В. Публічне управління регіональним розвитком в умовах діджита - лізації: виклики для України. Державне управління: удосконалення та розвиток. 2021. №1. URL: http://www.dy.nayka.com.ua/? op=1&z=1929.

2. Інноваційне Придніпров'я: гра на випередження: монографія / О.І. Амоша, Ю.С. Залознова, С.В. Іванов, В.І. Ляшенко та ін. Київ: Ін-т економіки пром-сті, 2021. 286 с.

3. Іщук С.О., Созанський Л.Й. Активізація участі України в реалізації проектів смарт-спеціалізації європейських регіонів. Регіональна економіка. 2021. №4. С. 78-87.

4. Петрова І.Л. Модернізація української освіти як умова розвитку економіки знань. Економічний вісник Донбасу. 2022. №1 (67). С. 144-151.

5. Підоричева І.Ю. Інноваційна екосистема в сучасних економічних дослідженнях. Економіка промисловості. 2020. №2 (90). С. 54-92.

6. Регіональна політика ЄС: підходи, механізми та інструменти / За ред. Я. Жаліла. Київ: НІСД, 2019. 272 с.

7. Рижкова Ю.О. Індустрія 4.0 та Розумне місто: передумови розвитку в Україні. Причорноморські економічні студії. 2019. Вип. 48. С. 93-97.

8. Сторонянська І.З., Мельник М.І., Лещух І.В. Проблеми та перспективи конвергенції регіонів України на засадах смарт-спеціалізації. Економіка України. 2021. №1. С. 39-55.

9. Федулова Л.І. Напрями розвитку регіональних інноваційних екосистем в Україні. Актуальні проблеми економіки. 2016. №7 (181). С. 240-248.

References

1. Dunaєv, IV. (2021). PubHchne upravlmnja regіonal'nim rozvitkom v umovah d^zh^^acd vikliki dlja Ukra'mi [Public management of regional development in conditions of digitization: challenges for Ukraine]. Derzhavne upravlmnja: udoskonalennja ta rozvitok - Public administration: improvement and development, 1. Retrieved from http://www.dy.nayka.com.ua/? op=1&z=1929. [in Ukrainian].

2. Amosha, O.I., Zaloznova, Ju.S., Ivanov, S.V., Ljashenko, V.I. (2021). Innovacijne Pridniprov'ja: gra na viperedzhennja [Innovative Prydniprovya: a game of preemption]. Kn'v: In- t ekonomdi prom-sti [in Ukrainian].

3. Ishhuk, S.O., Sozans'kij, L.J. (2021). Atomzac^ uchasti Ukra'mi v reaHzacn proektiv smart-spedaHzacn єvropejs'kih regrndv [Activation of Ukraine's participation in the implementation of smart specialization projects in European regions]. Regional'na ekonomika - Regional economy, 4, 78-87 [in Ukrainian].

4. Petrova, I.L. (2022). Modern^c^ ukraїns'koї osvHi jak umova rozvitku ekonomdi znan' [Modernization of Ukrainian education as a condition for the development of the knowledge economy]. Ekonomichnij visnik Donbasu - Economic Herald ofDonbass, 1 (67), 144-151 [in Ukrainian].

5. Pdoricheva, I. Ju. (2020). Innovadjna ekosistema v suchasnih ekonomdhnih dosbdzhennjah [Innovative ecosystem in modern economic research]. Ekonomikapromislovosti - Economy of industry, 2 (90), 54-92 [in Ukrainian].

6. Zhabla, Ja. (2019). Regional'na politika ЄS: pidhodi, mehanizmi ta instrumenti [Regional policy of the EU: approaches, mechanisms and tools], Kirv: NISD [in Ukrainian].

7. Rizhkova, Ju.O. (2019). Industrija 4.0 ta Rozumne mdto: peredumovi rozvitku v Ukra'd [Ryzhkova Industry 4.0 and the Smart City: prerequisites for development in Ukraine]. Prichornomorski ekonomichni studit - Black Sea Economic Studies, 48, 93-97 [in Ukrainian].

8. Storonjans'ka, I.Z., Mel'nik, M.I., Leshhuh, I.V. (2021). Problemi ta perspektivi konvergencn regddv Ukrami na zasadah smart-spedaHzacn [Problems and prospects of convergence of the regions of Ukraine on the basis of smart specialization]. Ekonomika Ukra'ini - Ukraine economy, 1, 39-55 [in Ukrainian].

9. Fedulova, L.I. (2016). Naprjami rozvitku regіonal'nih mnovadjnih ekosistem v Ukra'd [Development directions of regional innovation ecosystems in Ukraine]. Aktual'ni problemi ekonomiki - Actual problems of the economy, 7 (181), 240-248 [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru