Становлення комунікативної діяльності органів державної влади України в контексті розвитку інформаційного законодавства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Становлення комунікативної діяльності органів державної влади України в контексті розвитку інформаційного законодавства

Наталія Баюрко

Анотація

У статті проаналізовано основні етапи становлення комунікативної діяльності органів державної влади України в контексті розвитку інформаційного законодавства. Об'єктом дослідження є процес становлення та розвитку комунікативної діяльності органів державної влади України. На основі аналізу законів та нормативно-правових актів у сфері інформаційного законодавства запропоновано авторську періодизацію відповідних процесів в Україні: перший етап (1991 - 2000 рр.), другий етап (2000 - 2014 рр.), третій етап (2014 - 2020 рр.), четвертий етап (з початку 2020 р. й до нинішнього часу). Висвітлено основні досягнення та проблеми у сфері державних комунікацій, а також представлено узагальнені рекомендації щодо подальшої перспективи розвитку державної комунікаційної політики України.

Державні комунікації в контексті сучасності розглядають як невіддільний складник державного управління та розвитку українського суспільства. Ефективність комунікативної діяльності в органах державної влади обговорювана у зв'язку з розвитком стійких соціальних відносин, стратегічних реформ та доступу до ресурсів.

Відзначено важливість реалізації інформаційно-комунікаційної роботи центральних органів державної влади в Україні в умовах повномасштабного воєнного російського вторгнення на територію нашої держави.

Наголошено на необхідності використання сучасних вебресурсів, різноманітних соціальних мереж, месенджерів, інтерактивних чат-ботів, штучного інтелекту тощо. Відзначено, що їх активне впровадження в комунікаційну політику держави дозволить значно підвищити ефективність взаємодії органів влади та громадян, що, своєю чергою, сприятиме підвищенню рівня довіри та відкритому діалогу між державою та українським суспільством.

Презентовані висновки розкривають актуальність підтримки балансу в умовах кризи та євроінтеграційних зусиль через інтеграцію інноваційних комунікаційних засобів.

Ключові слова: комунікація; комунікативна діяльність; державні комунікації; урядові комунікації; ефективність комунікативної діяльності.

Baiurko Nataliia

The formation of communicative activities of state authorities in Ukraine in the context of information legislation development

The article analyzes the key stages of the formation of communicative activities of state authorities in Ukraine in the context of the development of information legislation. The object of the study is the process of formation and development of communicative activities of state authorities in Ukraine. Based on the analysis of laws and regulatory acts in the field of information legislation, the author proposes an original periodization of the relevant processes in Ukraine: the first stage (1991 -- 2000), the second stage (2000 -- 2014), the third stage (2014 -- 2020), and the fourth stage (from the beginning of 2020 to the present). The main achievements and problems in the field of state communications are highlighted, and generalized recommendations for the further development of Ukraine's state communication policy are presented.

State communications in the contemporary context are considered an integral component of state governance and the development of Ukrainian society. The effectiveness of communicative activities in state authorities is discussed in connection with the development of stable social relations, strategic reforms, and access to resources.

The importance of implementing information and communication work by central bodies of state power in Ukraine is emphasized in the conditions of full-scale Russian military invasion into our country's territory.

The necessity of using modern web resources, various social networks, messengers, interactive chatbots, artificial intelligence, etc., is stressed. It is noted that their active integration into the state's communication policy will significantly increase the efficiency of interaction between government bodies and citizens, thereby contributing to the enhancement of trust and open dialogue between the state and Ukrainian society.

The presented conclusions reveal the relevance of maintaining balance in times of crisis and eurointegration efforts through the integration of innovative communication tools.

Keywords: communication; communicative activity; state communications; government communications; effectiveness of communicative activity.

Вступ

Постановка проблеми. Державні комунікації в умовах сьогодення є невіддільною частиною державного управління України та розвитку українського суспільства. Ефективність комунікативної діяльності в органах державної влади впливає на розвиток стійких і довгострокових соціальних відносин, планування та реалізацію стратегічних реформ, розширення освітніх можливостей, доступ до соціальних послуг та інших ресурсів. Актуальною залишається проблема забезпечення рівних прав і можливостей для громадян, підвищення довіри до владних інституцій, зміцнення соціальної структури загалом. Динамічне медіасередовище визначає урядові комунікації як необхідний інструмент прийняття зважених рішень та їх тлумачення для всіх залучених стейкхолдерів. На відміну від сфери комерції чи бізнесу, суб'єкти комунікації в державних структурах мають принципово інший рівень відповідальності. Вони забезпечують передачу інформації громадянам, розкривають зміст проєктів і програм, дозволяють державі вдосконалювати плани відповідно до потреб суспільства. Реалізація державної інформаційної політики наразі не лише забезпечує узгодженість суспільних процесів і їх стабільне функціонування, а й створює необхідні умови для взаємодії внутрішніх авдиторій. Це особливо важливо в контексті повномасштабного російського вторгнення на територію України, зростання гібридних загроз, інформаційно-пропагандистського, морально-психологічного тиску на суспільну свідомість громадян. Аналіз останніх досліджень та публікацій.

Проблеми комунікативної діяльності в органах державної влади всебічно висвітлено в працях B. Бебика, А. Боровської, М. Бочарова, С. Денисюк, Т. Джиги, С. Єсімова, В. Іванова, М. Коваліва, Т. Костецької, О. Марценюка, І. Слісаренко, C. Чукут, Н. Шотурма, О. Яреми та ін. В українській науці питання державних комунікацій в контексті розвитку теорії масової комунікації вивчали В. Владимиров, В. Здоровега, Г. Почепцов, В. Різун. Концептуальні підходи до розробки стратегій, що формують систему комунікацій державної влади в умовах розвитку інформаційного суспільства, були об'єктом наукових дискусій A. Башук, P. Калюжного, О. Радченка.

Різні аспекти державних комунікацій аналізували іноземні науковці: Д. Банкаусайте, B. Вокер, Д. Еббот, Д. Ландсберт-Нун, К. Тернер, Х. Херодес, М. Ясько та ін. У наукових розвідках Л. Бальцеровича та І. Міклоша висвітлено питання взаємозалежності розвитку демократичного суспільства, інформаційного законодавства та комунікативної діяльності органів державної влади. Водночас проблема комунікативної діяльності в органах державної влади України в умовах упровадження й розвитку процесів цифровізації та диджиталізації недостатньо досліджена, тому пошук шляхів удосконалення комунікативної діяльності органів державної влади в Україні є актуальним та своєчасним.

Метою статті є виокремлення та характеристика етапів становлення комунікативної діяльності органів державної влади в Україні з часів незалежності, а також встановлення закономірностей розвитку відповідних етапів у контексті інформаційного законодавства.

Методи дослідження. Розв'язання конкретних завдань дослідження забезпечено шляхом вибору комплексу методів, а саме: за допомогою аналітичного методу здійснено вибір наукової інформації за темою дослідження; за допомогою причинно-наслідкового аналізу та групування виокремлено основні етапи становлення комунікативної діяльності органів державної влади в Україні в контексті розвитку інформаційного законодавства, визначено передумови їх інституціоналізації; емпіричною базою дослідження стали нормативно-правові акти, що регулюють сферу державних комунікацій.

Застосовано системний підхід, який передбачає дослідження комунікацій влади з громадськістю як цілісної та взаємопов'язаної системи. Метод контент-аналізу та дискурс-аналізу використано для визначення особливостей і характеристики виокремлених етапів розвитку державних комунікацій в Україні.

Результати дослідження

Проблеми розвитку законодавства про інформацію в демократичних країнах дещо схожі. На думку дослідників P. Калюжного та О. Марценюка, на початку формування національного законодавства доцільно розв'язати проблеми, пов'язані з розробкою та прийняттям нормативних актів, декларуючи та легітимуючи право людини на інформацію в цілому. На законодавчому рівні необхідно з'ясувати термінологію, визначити види режимів доступу до інформації, окреслити межі діяльності засобів масової інформації (Kaliuzhnyi & Martseniuk, 2012, p. 133). Н. Шотурма зазначає, що першочерговим у процесі становлення комунікативної діяльності органів державної влади є аспект інституціоналізації та законодавчого регулювання. Ці процеси закладають конституційне право громадян на доступ до інформації, створюють необхідні передумови для реалізації демократичних форм прямої участі громадян у розв'язанні питань місцевого та регіонального значення, забезпечують можливість для участі громадян в управлінні державними й громадськими справами через механізм офіційних звернень (Shoturma, 2016). Аналіз наукових джерел з проблеми дослідження дає можливість стверджувати, що перший етап становлення й розвитку комунікативної діяльності органів державної влади в Україні тривав упродовж першого десятиріччя з моменту проголошення незалежності (1991--2000 рр.).

На цьому етапі були поставлені завдання розвитку правової політики держави в інформаційній сфері. Українське інформаційне поле формувалося в контексті прийняття низки основних нормативно-правових актів, передусім: Закон України «Про інформацію» (1992); Закон України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» (1992); Закон України «Про телебачення і радіомовлення» (1994); Закон України «Про інформаційні агентства» (1995); Закон України «Про звернення громадян» (1996); Закон України «Про рекламу» (1996); Закон України «Про систему Суспільного телебачення і радіомовлення» (1997); Закон України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів» (1997); Закон України «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації» (1997); Закон України «Про національну програму інформатизації» (1998) тощо.

На думку науковців М. Коваліва, С. Єсімова та О. Яреми, зазначені нормативні документи можна об'єднати єдиним поняттям «інформаційне законодавство» (Kovaliv et al., 2022). Його метою є регулювання суспільних правовідносин щодо інформації як форми вираження інших правовідносин, а саме: права інтелектуальної власності, захисту інформації, інформатизації, інформаційної безпеки тощо. Розробка та прийняття вищевказаних документів засвідчила прагнення вітчизняних законодавців створити ефективну інформаційну політику на основі демократичних та ліберальних норм і принципів, забезпечуючи їх адаптацію до українських реалій.

Погодимося з думкою Т. Костецької, що запровадження інформаційного законодавства в Україні в цей період сприяло зміцненню демократичних принципів, забезпечуючи свободу слова, право на інформацію та доступ до неї (Kostetska, 2009).

Так, М. Юрченко та Н. Костова також зазначають, що «національне законодавство України у сфері доступу до публічної інформації за такими критеріями як системність, несуперечливість і відповідність міжнародним стандартам знаходиться на рівні, який можна порівняти із рівнем законодавства ЄС» (Yurchenko & Kostova, 2021, p. 322). Закони у сфері інформації відіграли важливу роль у створенні правового фундаменту для забезпечення вільного обміну інформацією, розвитку інформаційного простору, відкритості та демократії українського суспільства.

Водночас проведена законодавча робота не запропонувала вичерпного й однозначного юридичного трактування поняття «національні інформаційні ресурси».

Н. Грабовенко та О. Михайлова відзначають, що «глобальні трансформаційні процеси економічного, політичного та соціального характеру, що відбувалися наприкінці ХХ ст., викликали необхідність формування сучасної парадигми державного управління та побудови на її основі системи управління, яка б відповідала викликам сьогодення та могла б ефективно функціонувати в умовах інформаційної цивілізації» (Grabovenko & Mykhailova, 2022, p. 32).

Важливою проблемою залишалася певна хаотичність та безсистемність у формуванні та розвитку української правової політики в інформаційній сфері. Значна частка законодавчих актів була ухвалена з метою розв'язання локальних проблемних питань. Орієнтиром слугували не довгострокові стратегічні плани щодо розвитку інформаційної сфери, а вирішення тактичних завдань за допомогою «розмитих» формулювань для задоволення інтересів певних груп суспільства.

На нашу думку, другий етап розвитку державних комунікацій тривав упродовж 2000 -- 2014 рр. і характеризувався активним використанням можливостей мережі інтернет. Зокрема, у 2000 р. для забезпечення державних комунікацій було створено офіційні сайти уряду України та Президента України, ухвалено низку законів: Закон України «Про телекомунікації» (2005); Закон України «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007 -- 2015 рр.» (2007); Закон України «Про захист персональних даних» (2010), Закон України «Про доступ до публічної інформації» (2011) та ін.

Під використанням комунікативних інтернет- технологій у сфері урядових комунікацій С. Денисюк розуміє систему цілеспрямованих, послідовних, ефективних дій на основі використання інтернет-ресурсів та їх можливостей, розрахованих на досягнення політичного результату й формування взаємодії між політиками та громадянами (Denysiuk, 2012, p. 57).

О. Радченко в роботі «Роль інтернет- комунікацій в політичній взаємодії в Україні» зазначає: «З розвитком інтернет-комунікацій важливість доступності інформації була переосмислена: виникли нові уявлення про взаємодію влади та суспільства, політичну активність, презентацію влади, формування кіберпростору тощо. Використання можливостей інтернету в реалізації комунікативної діяльності органів державної влади сприяло розвитку складних аргументативних комунікативних мереж, надало реальну можливість зворотного зв'язку, творчої відповіді реципієнта на отриману інформацію, без яких неможливо уявити сучасну демократичну політичну систему» (Radchenko, 2012, p. 14).

Відзначимо, що на другому етапі розвитку державних комунікацій державні комунікації були недостатньо прозорими та мало задовольняли потреби громадськості в доступі до інформації. Потребувало подальшого розв'язання питання активності учасників державних комунікацій щодо реалізації вимог інформаційного законодавства, оскільки спостерігалася певна їх пасивність та формальність дій. Довготривалість підготовки відповідей на звернення громадян та засобів масової інформації в окремих випадках унеможливлювали забезпечення оперативності та повноти інформації, як основних стандартів журналістики.

Представники медіа, своєю чергою, досить часто керувалися мотивами пошуку провокаційної інформації, спрямованої на гостроту емоційного сприйняття реципієнта, а вірогідність/правдивість та відокремлення фактів від коментарів і збереження балансу думок перебувала поза фокусом уваги.

Є. Романенко, аналізуючи комунікативну діяльність органів державної влади в Україні, зазначає, що формування інституту громадськості відбувалося на незадовільному рівні через незбалансовану горизонтальну комунікацію та без належного інформаційного супроводу та роз'яснень, що стримувало розвиток внутрішнього інформаційної компетентності громадянського суспільства. На думку науковця, більшість проблем у цьому контексті була пов'язана з відсутністю дієвих механізмів ефективного діалогу між громадянами та владними інститутами (Interacting with the Public in the Implementation of Administrative Reform, 2012).

Дослідження І. Слісаренко свідчать про небажання тогочасної політичної верхівки роз'яснювати та популяризувати свої дії громадянам, а також звітувати за реалізацію державної політики. У суспільно-політичному устрої спостерігалася нагальна потреба панівної замкнутої еліти в популяризації своїх дій серед населення. В умовах першорядної боротьби за владу всередині еліти, потреби та інтереси громадян часто ігнорувалися, а прийняття суспільно значущих рішень здійснювалося на користь самої еліти (Slisarenko, 2001).

Низький рівень довіри населення до владних структур, маніпулятивні та неправдиві повідомлення, відсутність відкритого діалогу та інформаційної прозорості на початку 2014 р. сприяли наростанню невдоволення серед громадян. Одним із факторів, що призвів до суттєвих змін, була ситуаційна криза, коли влада відхиляла думку та інтереси громадян щодо підписання Угоди про асоціацію з Європейським Союзом. Замість пояснень і відкритого діалогу, тогочасний уряд України використовував маніпулятивні прийоми та дискредитацію активістів з-поміж громадянського суспільства. Державна пропаганда, контроль над медіа та штучне створення негативного образу протестувальників також нівелювали довіру громадян до офіційної інформації.

Незгода з корупцією, авторитаризмом та непрозорістю влади призвели до знакової та переломної події для розвитку комунікативної діяльності органів державної влади -- масового об'єднання людей на Майдані Незалежності. Євромайдан, який пізніше переріс у Революцію Гідності, ознаменував початок третього етапу розвитку державних комунікацій (2014 -- 2020 рр.).

Події Євромайдану привели до радикальних змін у суспільній свідомості, українському законодавстві, стратегічних державних пріоритетах, зокрема щодо курсу на європейську інтеграцію. 16 вересня 2014 р. Верховна Рада України та Європейський Парламент синхронно ратифікували Угоду про асоціацію між Україною та ЄС. У документі йшлося про здійснення комплексу заходів щодо розвитку інформаційного суспільства, поліпшення інформаційної безпеки та покращення комунікацій з громадськістю, бізнес-структурами, а також імплементацію національних стратегій інформаційного суспільства, розвиток всеосяжної нормативно-правової бази для електронних комунікацій і розширення участі України в дослідницькій діяльності ЄС (Government Portal, 2019). У 2015 р. нова редакція Воєнної доктрини вперше нормативно закріпила офіційне визначення поняття «стратегічні комунікації» як скоординоване й належне використання комунікативних можливостей держави -- публічної дипломатії, зв'язків із громадськістю, військових зв'язків, інформаційних та психологічних операцій, заходів, спрямованих на просування цілей держави. Пріоритетність напряму комунікаційного супроводу закріплювалась у «Стратегії реформування державного управління України на 2016 -- 2020 рр.». У розділі «Стратегічне планування, формування і координація політики» вирішальним вказано інформування громадськості про майбутні зміни, а також залучення великої кількості суб'єктів до вироблення політики, забезпечення чіткої їх координації, комунікації, та, як наслідок, взаємодії у створенні інформаційних мереж та використання сучасних технологій у діяльності державних органів (Strategy for Reforming Public Administration in Ukraine for 2016-2020, 2016). Не можна залишати поза увагою важливу роль «Плану пріоритетних дій Уряду до 2020 р.», затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 3 квітня 2017 р. № 275-р.

У документі неодноразово згадано про важливість ролі розвитку комунікаційної діяльності державних органів, необхідність її модернізації, координації внутрішніх інформаційних зусиль органів влади щодо спільних цілей, а також забезпечення ефективної комунікаційної підтримки реформ (On the Approval of the Medium-Term Plan of Priority Actions of the Government by 2020, 2017). Революція Гідності принесла Україні новий етап розвитку державних комунікацій в контексті запровадження низки системних та всеосяжних реформ. Упродовж 2014 -- 2018 рр. українська держава пройшла складний шлях макроекономічної стабілізації та комунікаційної трансформації. Україна вступила у фазу економічного зростання. Уряд зосередив увагу на підвищенні добробуту життя громадян шляхом досягнення п'яти стратегічних цілей: 1) економічне зростання; 2) ефективне управління; 3) розвиток людського капіталу; 4) верховенство права й боротьба з корупцією; 5) безпека та оборона. Передбачалося реформування аграрного та енергетичного секторів, реформа сфери охорони здоров'я, податкова та митна реформи, реформа державного управління, реформа управління державними фінансами, децентралізація та електронне урядування, судова реформа тощо.

Державна інформаційна політика була спрямована на нарощення потужності кібербезпеки, розвиток свободи слова, підготовку й реалізацію стратегічних реформ, протидію дезінформації та поширенню пропаганди, розвиток ініціатив з популяризації медіаграмотності серед населення. Однак попри активні заходи та інтенсивні зміни цього етапу становлення й розвитку комунікативної діяльності органів державної влади, -- українське суспільство й надалі потребувало якісного інформаційного супроводу реформ. Причина цього часто полягала в недооцінюванні представниками влади значення комунікації на державному рівні. На думку міжнародних експертів, в Україні спостерігалася суттєва прогалина в розумінні комунікаційних процесів, а також цілей та завдань системної комунікації. Успішні кейси висвітлення реформ (поліції, децентралізації, енергоефективності), на жаль, так і не стали загальним правилом. Стратегічна група радників з підтримки реформ «Strategic Advisory Group for Support of Ukrainian Reforms» під головуванням Л. Бальцеровича та І. Міклоша у звіті «Реформи в Україні після революції гідності: що зроблено, чому не більше і що робити далі» (2019) визначили недосконалість комунікації одним з основних факторів низької ефективності реформ в Україні. Експерти стверджували, що Україна докладає недостатньо зусиль для інформування внутрішньої та зовнішньої аудиторії про позитивні наслідки впровадження реформ, і це підживлює панівний негативний імідж країни в контексті новин про корупційні скандали. Це, своєю чергою, призвело до того, що наша держава не досягла максимуму прогнозованої успішності (Miklos & Kukhta, 2019). Україні було рекомендовано налагоджувати відкритий діалог між владою, громадськістю, експертним середовищем, громадськими організаціями, бізнес-асоціаціями, органами місцевого самоврядування тощо.

Четвертий етап формування та розвитку сучасної комунікативної діяльності органів державної влади України в контексті інформаційного законодавства розпочався у 2020 р. й триває нині. Українське інформаційне законодавство в умовах сьогодення розвивається відповідно до рекомендацій провідних країн Європейського Союзу. У грудні 2020 року набув чинності Закон України «Про електронні комунікації» який, крім термінологічної єдності та відповідності законодавству ЄС, вирішив значну кількість наявних проблем галузі, а саме: визначив повноваження держави щодо управління та регулювання комунікаційної діяльності, права, обов'язки та засади відповідальності фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у такій діяльності або користуються комунікаційними послугами (About Electronic communications, 2023). Ухвалення Закону «Про електронні комунікації» стало важливим стратегічним рішенням для розвитку галузі й необхідним кроком на шляху до євроінтеграції та входження нашої країни до Єдиного цифрового ринку ЄС. У липні 2021 р. Кабмін затвердив Стратегію реформування державного управління до 2025 р., основна мета якої полягає в побудові спроможної сервісної та цифрової держави, яка забезпечує захист інтересів громадян на основі європейських стандартів та досвіду. Розділ VII. «Комунікація» відповідного документа відзначає важливість здійснення стратегічних комунікацій із метою підвищення рівня обізнаності та підтримки реформи державного управління. Орієнтовний перелік комунікаційних заходів здійснюється за трьома напрямами: високоякісні послуги та зручні процедури, професійна публічна служба та управління персоналом, ефективне врядування (Strategy for Reforming Public Administration in Ukraine for 20222025, 2021).

Український уряд активно використовує інноваційні технології та розвиває диджиталізацію для спрощення та покращення надання державних послуг, полегшення доступу до інформації та підтримки тісної комунікації з населенням. З моменту створення у вересні 2019 р. Міністерства цифрової трансформації України започатковано та використовувано нові цифрові ресурси, підвищено конкурентоздатність вітчизняної економіки на глобальних ринках, відкрито нові можливості для реалізації людського капіталу. Так, глава відомства М. Федоров ключовими досягненнями у сфері цифровізації за 2020 -- 2023 рр. відзначає: розробку застосунку «Дія», яким користуються 11 мільйонів українців та який надає доступ до більше ніж 70 державних послуг у форматі онлайн; запуск цифрових документів; розширення можливостей доступу українців до цифрових ресурсів; запуск цифрової освіти тощо (Ministry of Digital Transformation of Ukraine, 2023). Безумовно, повномасштабне російське вторгнення на територію України та воєнна агресія країни-окупанта внесли корективи в усі сфери життя українського суспільства й унеможливили прогнозований активний розвиток інформаційно-цифрової сфери. Однак завдяки швидким та нестандартним рішенням керівництва країни, проведенню активної комунікативної діяльності органів державної влади з громадськістю державі вдалося втримувати баланс та максимально мінімізовувати негативні наслідки у всіх сферах життя країни. С. Максимів зазначає, що українські інституції виявилися збалансованими, палкими, впевненими та сміливими, що дало людям відчуття безпеки та єдності в час кризи (Maksymiv, 2022). На те, що сьогодні органи державної влади мають більш налагоджений механізм взаємодії з представниками ЗМІ та громадськістю, указує Л. Кочубей. Науковиця стверджує, що ефективна та відкрита інформаційна політика держави, наповнення інформаційного простору ключовими повідомленнями є одними з основних завдань влади в напрямі подолання дестабілізації у всіх її проявах (Kochubey, 2020, с. 152). Н. Зражевська відзначає, що «нові форми комунікації формуються залежно від актуального культурного дискурсу, який, своєю чергою, нерозривно пов'язаний з розвитком нових технологій» (Zrazhevska, 2023). Упродовж останніх років уряд України активно використовує різні канали комунікації для спілкування з громадянами та іншими зацікавленими сторонами.

Відповідальні за комунікацію представники органів державної влади активно використовують вебресурси та сторінки в соціальних мережах для публікації новин, інформаційних повідомлень і звернень до громадян; регулярно виступають на пресконференціях та дають інтерв'ю з метою роз'яснення актуальних питань державної політики; проводять вебконференції та онлайн - зустрічі з громадянами та представниками бізнесу для обговорення питань, що стосуються їх інтересів; використовують електронну пошту для розсилки інформаційних повідомлень та актуальних новин тощо. У такий спосіб урядові комунікації в Україні спрямовані на забезпечення активної взаємодії з громадянами та іншими зацікавленими сторонами, а також на поліпшення якості комунікації, сприяння розвитку демократичного суспільства. На нашу думку, для подальшої ефективної реалізації державних комунікацій органам влади України необхідно забезпечувати прозорість та доступність інформації про свою професійну діяльність. Важливою є розробка ефективних комунікаційних стратегій, використання державою можливостей соціальних мереж, вебсайтів, порталів, мобільних додатків, інтерактивних чат-ботів та інших онлайн-ресурсів для ширшого доступу до інформації та забезпечення двостороннього спілкування з громадянами. Своєю чергою використання аналітики та штучного інтелекту може допомогти аналізувати дані та реагувати на ситуації в реальному часі, що допомагає вдосконалити комунікаційну політику. Для забезпечення довіри громадян до комунікації з владою, важливо враховувати заходи забезпечення кібербезпеки та захисту даних. Крім того, органи державної влади повинні забезпечувати навчання та підтримку комунікаційних навичок своїх співробітників, а також навичок цифрової грамотності для населення, що спростить доступ до використання інструментів відкритого електронного врядування. Україна як країна-кандидат до Європейського Союзу, повинна враховувати та відповідати стандартам ЄС у галузі інформаційного законодавства щодо комунікаційної політики, захисту особистих даних, інтелектуальної власності, кібербезпеки та інших аспектів, пов'язаних з цифровими технологіями. У зв'язку з цим, подальший розвиток інформаційного законодавства України відповідно до практики ЄС є необхідним для забезпечення прав людей у цифровому просторі, захисту їх персональних даних та створення сприятливого середовища для бізнесу, який використовує цифрові технології.

Обговорення

Комунікативна діяльність органів державної влади в Україні пройшла значний шлях розвитку та трансформації: перший етап (1991 -- 2000 рр.), другий етап (2000 -- 2014 рр.), третій етап (2014 -- 2020 рр.), четвертий етап (з початку 2020 р. й до нинішнього часу). Значною мірою особливості кожного нового етапу формувалися у відповідь на потреби суспільства та з урахуванням наявних експертних і наукових можливостей. Нині державні комунікації реалізуються в контексті складних політичних, економічних і соціальних викликів. Тенденцією розвитку інформаційного законодавства є посилення прозорості та відкритості діяльності державних органів, що, своєю чергою, забезпечує ефективний діалог між державою та українським суспільством.

Використання інноваційних інформаційно- комунікативних технологій (вебресурсів, соціальних мереж, месенджерів, інтерактивних чат-ботів, штучного інтелекту) як засобів підвищення ефективності злагодженої взаємодії всіх учасників процесу комунікативної діяльності органів державної влади України дозволить зберегти баланс і, попри кризу, продовжити шлях розвитку з євроінтеграційним спрямуванням.

Висновки

комунікативний державна влада інформаційний

Результати дослідження можуть бути корисні представникам влади у сфері комунікацій, які опановують нові методи взаємодії з громадськістю або вже мають досвід роботи з сучасними інформаційно-комунікаційними технологіями, а також здобувачам вищої освіти за спеціальністю «журналістика», які вивчають сучасні тенденції розвитку комунікативної діяльності органів державної влади в Україні.

Перспективу подальших розвідок вбачаємо у вивченні європейського досвіду впровадження інформаційно-комунікаційних технологій як засобу комунікації органів державної влади; дослідженні закономірностей становлення, функціонування державних комунікацій у контексті подальшого розвитку національного інформаційного законодавства.

References

About Electronic communications, Law of Ukraine No. 1089-IX (2023).

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1089-20#Text

Cabinet of Ministers of Ukraine. (2016). Strategy for Public Administration Reform in Ukraine for 20162020.

Cabinet of Ministers of Ukraine. (2021). Strategy for Reforming Public Administration in Ukraine for 2022-2025

Denysiuk, S. G. (2012). Communicative Internet Technologies in the Modern Electoral Process. In Socium. Science. Culture: Proceedings of the of the eighth International Scientific and Practical Conference (pp. 57-60). Kyiv.

Government Portal (2019). Association Agreement between Ukraine and the European Union. http://bit.ly/3J2xg6k

Grabovenko, N. & Mykhailova, O. (2022).

Communicative Interaction between Civil Society and State Authorities as a Governance Process. Scientific Innovations and Advanced Technologies, 3(5), 27-34. https://doi.org/10.52058/2786-5274- 2022-3(5)-27-34

Interacting with the Public in the Implementation of Administrative Reform (2012). Ivano-Frankivsk Centre for Science, Innovation and Informatisation.

Kaliuzhnyi, R. & Martseniuk, O. (2012). Current Issues in the Development of Information Legislation. In Degree-based vocational education in the national and European educational space: Proceedings of the VIII International Scientific and Practical Conference (pp. 133-141). Chernihiv. https://er.nau.edu.ua/handle/NAU/26720

Kochubey, L. (2020). Government Authorities' Media - reputation in Ukraine: Anti-crisis Tools. Ukrainian Information Space, 2(6), 152-168. https://doi.org/10.31866/2616- 7948.2(6).2020.219845

Kostetska, T. A. (2009). Information Law of Ukraine. Kyiv National University of Trade and Economics. https://kul.kiev.ua/images/science/Kosteckae.pdf

Kovaliv, M. V., Yesimov, S. S. & Yarema, O. G. (2022). Information Law of Ukraine. Lviv State University of Internal Affairs.

https://dspace.lvduvs.edu.ua/bitstream/123456789 0/4844/1/InformPravoUKR.pdf

Maksymiv, S. (2022, October 5). How Strategic Communications Are Managed In Wartime Ukraine: Pros and Cons. Ukraineworld. https://ukraineworld.org/en/articles/analysis/strate gic-communications

Miklos, I. & Kukhta, P. (2019). Reforms in Ukraine after Revolution of dignity: what was done, why not more and what to do next. Strategic Advisory Group for Support of Ukrainian Reforms (SAGSUR). https://ces.org.ua/wp- content/uploads/2019/07/SAGSUR- book_WEB_ed.pdf

Ministry of Digital Transformation of Ukraine: Goals for 2024 (2023). Ministry of Digital Transformation of Ukraine. https://thedigital.gov.ua/ministry

On the Approval of the Medium-Term Plan of Priority Actions of the Government by 2020 (2017). Legislation of Ukraine.

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/275-2017- %D1%80#Text

Radchenko, O. V. (2012). The Role of Internet Communications in Political Interaction in Ukraine. National University "Odessa Law Academy".

Shoturma, N. V. (2016). Communicative Policy of Local Self-Government Bodies (on the Example of Ukraine and the Republic of Poland) [Doctoral Dissertation of Political Sciences: 23.00.02-political institutions and processes]. The Ivan Franko National University of Lviv

Slisarenko, I. (2001). PR in the System of Communication and Management. Interregional Academy of Personnel Management.

Yurchenko, M., & Kostova, N. (2021). EU International Standards for Access to Public Information: Comparative Analysis with Ukraine. Legal Scientific Electronic Journal, (5), 320-322.

https://doi.org/10.32782/2524-0374/2021-5/75

Zrazhevska, N. I. (2023). New Forms of Communication in the Era of Metamodernism. In: Social Communications: Tools, Technology, and Practice (pp. 65-68). https://doi.org/10.36059/978-966-397- 313-5-16

Размещено на Allbest.ru