Правове регулювання відносин, пов’язаних із індивідуалізацією фізичної особи, як особистого немайнового права

Размещено на http://www.allbest.ru/

Правове регулювання відносин, пов'язаних із індивідуалізацією фізичної особи, як особистого немайнового права

Микола Костянтинович Галянтич, доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент НАПрН України, завідувач відділу проблем приватного права НДІ приватного права і підприємництва ім. академіка Ф. Г. Бурчака НАПрН України; Олександр Олександрович Гармаш, аспірант Київського університету права НАН України

Резюме

У статті висвітлюються питання регулювання права на індивідуалізацію юридичних і фізичних осіб як особистого немайнового права в сучасних умовах. Зміст права на індивідуалізацію фізичної особи розглядається через право на використання імені; право на зміну імені; право на припинення незаконного використання прізвища, імя, по батькові. Визначаються проблеми усунення неузгодженості у законодавчих актах на стадії індивідуалізації, а також формулюються пропозиції щодо вдосконалення положень законодавства України в сфері особистих немайнових прав осіб відповідно до практики Європейського суду з прав людини.

Ключові слова: індивід, засоби індивідуалізації, право на використання імені; право на зміну імені; право на припинення незаконного використання прізвища, імя, по батькові.

Summary

Legal regulation of relations related to the individualization of a natural person as a personal non-property right

Mykola Haliantych, Oleksandr Garmash

The article highlights the issues of regulation of the right to individualization of legal entities and individuals as a personal nonproperty right in modern conditions. The right to individualization of a natural person includes the right to use a name; the right to change the name; the right to stop the illegal use of a surname, first name, patronymic.

It is determined that the term “individuality” is applied to physical persons due to the presence of innate natural, mental, physiological properties and qualities, and such qualities are inherent in an individual by nature. Civil-legal individualization of a person is considered as a process of self-identification among other participants in civil legal relations.

The content of the right to a name consists of the following powers: the right to use the name; the right to change the name; the right to stop the illegal use of a surname, first name, patronymic. The right to individuality, in its essence, consists in the possibility of a natural person to possess individuality, that is, to be the direct bearer of this personal non-property right. It was concluded that it is necessary to improve the norms aimed at limiting the exercise of the right to individuality in cases where this contradicts the ethical principles of the profession or occupation of an individual, the right of an individual to his own image should be enshrined in civil legislation.

It is concluded that the name of a natural person is a means of his individualization, which is enshrined in Art. 28 of the Civil Code of Ukraine, according to which a natural person acquires rights and obligations and performs them under his name. The name of a natural person who is a citizen of Ukraine consists of: surname, first name and patronymic, unless otherwise follows from the law or custom of the national minority to which he belongs. The meaning of this personal non-property good in civil circulation is that a natural person acquires rights and creates civil duties for himself, and also exercises these rights and performs civil duties under his name. Since the name is a personal non-property good that is protected by civil law, it is the object of civil relations in limited cases of using the name directly by its bearer in the field of his activity or by other persons in the manner established by parts 2-7 of Art. 296 of the Civil Code of Ukraine.

A set of ideas about a person's appearance and his internal qualities are associated with the name, which determine the individualization of the latter in society and civil circulation. The right to the name of a natural person also includes the right to require other persons to address the person in accordance with his name; the right to a pseudonym; the right to demand that the illegal use of one's name, as well as any other manifestations of its violation, be stopped.

The problems of eliminating inconsistencies in legislative acts are identified, proposals are given for improving the provisions of Ukrainian legislation in the field of personal non-property rights of a person in accordance with the practice of the European Court of Human Rights.

Key words: individual, means of individualization, the right to use a name; the right to change the name; the right to stop the illegal use of a surname, first name, patronymic.

індивідуалізація ім'я право

Постановка проблеми

Поняття «індивід» характеризується поняттями «особистість», «індивідуальність», які використовуються для позначення сукупності якостей, здібностей окремо взятої людини. Кожна особа володіє індивідуальністю, яка вирізняє це утворення серед інших суб'єктів цивільних правовідносин. Під індивідуалізацією слід розуміти неповторну своєрідність окремої людини, що включає в себе особливості характеру й психічного складу, що відрізняють одну людину від іншої, рівень розвитку особистості, оскільки фізична особа є носієм індивідуальних рис, певних характерних ознак. Звичайно, сам по собі термін «індивідуальність» застосовується до фізичних осіб. Це стосується наявності у конкретної фізичної особи вроджених природних, психічних, фізіологічних особливостей і якостей, і такі якості притаманні індивідові від природи. Індивідуальність є особливістю, що характеризує особистість в її якісних відмінностях, протиставляється типовому як загальному.

Цивільно-правову індивідуалізацію особи слід розглядати як процес самовирізнення, самоідентифікації серед інших учасників цивільних правовідносин. Індивідуалізація особи є комплексом цілком визначених і закріплених чинним законодавством і звичаями ділового обороту дій, тобто діяльність, спрямована на досягнення конкретної мети - виділитися, виокремитися серед інших осіб. Таким чином, основна мета цивільно-правової індивідуалізації - виокремлення особи серед інших суб'єктів цивільних правовідносин.

Індивідуалізація юридичної особи набувається через закріплення інших індивідуальних, особливих рис у конкретної юридичної особи. На процес надання юридичній особі індивідуальних рис не можна поширювати норми Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), що визначають права фізичної особи. Набуття ім'я юридичною особою в цивільному обороті відбувається засобами, передбаченими правом промислової власності, нормами адміністративного права. Штучне поширення норм природного особистого немайнового права і на юридичних осіб доводить, що це різні поняття за змістом та сутністю. Специфічні ознаки юридичної особи, що відображаються в її назві, повинні мати особливий правовий режим, відмінний від особистого немайнового права фізичної особи на ім'я, що підтверджується різними засобами правового регулювання. Така позиція має однозначно сприйматися в законодавстві та на практиці. Цивілістичні наукові дослідження не повинні гнатися за кількістю особистих немайнових прав, адже цивільне право не в змозі нормативно врегулювати та охороняти абсолютно усі правовідносини, що виникають у суспільстві.

Формулювання мети статті

Метою дослідження є цивільно-правова характеристика засобів індивідуалізації як способу відокремлення фізичних осіб серед суб'єктів цивільних правовідносин для забезпечення правильного й однакового розуміння норм цивільного законодавства. Участь особи в суспільних відносинах має бути індивідуалізована, оскільки у цивільних правовідносинах учасники мають бути чітко визначені. Також метою є з'ясування кола особистих немайнових прав, пов'язаних із індивідуалізацією фізичної особи, як особистого немайнового права, що входять до цивільно-правового статусу, та характеристика особистих немайнових прав, що впливають на індивідуалізацію фізичної особи, як природного права людини.

Викладення основного матеріалу

Поняття «індивід» тісно пов'язане з поняттями «людський організм», «особистість», «суб'єктність», «індивідуальність» і «духовність», які використовуються для позначення сукупності якостей, здібностей окремо взятої людини, сутнісних рівнів людського розвитку в онтогенезі¹. Кожна особа може бути своєрідною, володіти індивідуальністю, яка вирізняє це утворення серед інших суб'єктів цивільних правовідносин. Під індивідуальністю традиційно розуміють неповторну своєрідність якого-небудь явища, окремої істоти, людини, що охоплює особливості характеру й психічного складу, які відрізняють одну людину від іншої, рівень розвитку особистості, основну властивість індивіда в особі, оскільки особа є носієм індивідуальних властивостей, певних характерних ознак. Звичайно, сам по собі термін «індивідуальність» застосовується до фізичних осіб. Насамперед це стосується наявності у конкретної фізичної особи вроджених природних, психічних, фізіологічних властивостей і якостей, і такі якості притаманні індивіду від природи². Тому ці права віднесені до особистих немайнових прав. Індивідуальність є особливістю, що характеризує особистість в її якісних відмінностях, протиставляється типовому як загальному, властивому всім суб'єктам даного класу або значній їх частині.

Цивільно-правову індивідуалізацію особи слід розглядати як процес вирізнення, самоідентифікації серед інших учасників цивільних правовідносин. Як зазначає Ю.О. Заіка, право на ім'я забезпечує особі індивідуалізацію³. Індивідуалізація особи є комплексом цілком визначених і закріплених чинним законодавством та звичаями ділового обороту дій, тобто діяльність, спрямована на досягнення конкретної мети - виділитися, виокремитися серед інших осіб. Таким чином, основна мета цивільно-правової індивідуалізації - відокремлення особи серед інших суб'єктів цивільних правовідносин.

Фізична особа володіє комплексом особистих немайнових прав, що забезпечують не тільки соціальне буття фізичної особи, а й ті, що забезпечують природне існування фізичної особи. Потребують приведення у відповідність положення щодо співвідношення системи інших особистих немайнових прав (зокрема, права на інформацію, на особисті папери, на місцезнаходження, житло, здоров'я, право на свободу пересування, на власне зображення тощо) із правом на індивідуалізацію. Слід встановити не лише заходи охорони і захисту фізичної особи при зйомці і використанні її зображення, а й закріпити право фізичної особи на власне зображення.

Індивідуалізація юридичної особи набувається через закріплення певних індивідуальних, особливих рис у конкретної організації, оскільки юридична особа має бути відмінна від подібних організацій на відповідному ринку. Володіння індивідуальними рисами є необхідною і обов'язковою умовою повноцінної участі юридичної особи в цивільному обороті, з метою недопущення недобросовісної конкуренції, але набувається іншими засобами, передбаченими правом промислової власності. Л. В. Федюк у своїй монографії «Особисті немайнові права юридичних осіб» штучно поширює норми природного особистого немайнового права і на юридичних осіб, доводить, що у юридичних осіб назва теж має вирізнятися серед інших⁴.

Проте засоби, специфічні ознаки юридичної особи, що відображаються в її назві, повинні мати особливий правовий режим, відмінний від особистого немайнового права фізичної особи на ім'я, що підтверджується різними засобами правового регулювання. Така позиція має однозначно сприйматися в законодавстві та на практиці. Характерні індивідуальні ознаки вибираються засновниками юридичної особи, набуваються в процесі її легалізації та діяльності. Таким чином, спірною видається позиція Л. В. Федюк, яка розглядає право на індивідуальність юридичної особи через суб'єктивне особисте немайнове право, яке полягає «в можливості формувати та використовувати індивідуалізуючі її ознаки у вигляді найменування, місцезнаходження, печатки, установчих документів, логотипу, бренду, доменного імені тощо, сукупність яких становить особливість юридичної особи, що робить її своєрідною та впізнаваною серед інших осіб». Особисте немайнове право на ім'я автоматично не переходить при присвоєнні юридичним особам імен (псевдонімів) фізичних осіб, відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України «Про присвоєння юридичним особам та об'єктам права власності імен (псевдонімів) фізичних осіб, ювілейних та святкових дат, назв і дат історичних подій», де передбачено можливість присвоєння юридичним особам приватної форми власності та об'єктам права власності їх власниками, які за ними закріплені, імена фізичних осіб.

Засоби індивідуалізації є особистими немайновими правами для відокремлення від інших суб'єктів цивільних правовідносин. Зміст права на ім'я, за визначенням Ю.О. Заіки, становлять такі повноваження: право на використання імені; право на зміну імені; право на припинення незаконного використання прізвища, ім'я, по батькові. Найчастіше у практиці, констатує вчений, трапляються випадки незаконного використання чужого імені. Таким чином, кожна фізична особа має право на індивідуальність. Індивідуальністю є своєрідність будь-якої особи, яка становить її особливість, що складається з якісних відмінностей цієї особи. Завдяки індивідуальності фізична особа протиставляється розумінню особи в цивільному праві України в цілому. Право на індивідуальність за своїм змістом полягає в можливості фізичної особи володіти індивідуальністю, тобто бути безпосереднім носієм цього особистого немайнового права.

Дослідники особистих немайнових прав фізичних осіб, розглядаючи право на індивідуальність, розкривали його через різні аспекти. Так, В. І. Бобрик право на індивідуальність розглядає переважно через правомочності на свої дії мати індивідуальність, визначати її, тобто вільно вибирати форми та способи прояву своєї індивідуальності, та надавати дозвіл на використання форм прояву своєї індивідуальності іншим особам. Проте відзначає, що необхідно удосконалити норми, що доцільно обмежити здійснення права на індивідуальність у випадках, коли це суперечить етичним засадам професії чи роду занять фізичної особи; у цивільному законодавстві слід встановити не лише заходи охорони і захисту фізичної особи при зйомці і використанні її зображення, а й закріпити право фізичної особи на власне зображення⁵.

Індивідуальність, як зазначає Р.О. Стефанчук, включає можливість обрання будь-якої форми та способу прояву індивідуальності, що можуть виявлятися у зовнішньому вигляді фізичної особи, її голосі, манері поведінки, інтелектуальному, культурному та освітньому рівні інших ознак, які відрізняють фізичну особу серед інших⁶.

Схиляємось до позиції Р.О. Стефанчука, який зазначив, що «цивілістичні наукові дослідження не повинні гнатися за кількістю особистих немайнових прав. Адже цивільне право не в змозі нормативно врегулювати та охороняти абсолютно усі правовідносини, що виникають у суспільстві»⁷.

Право на ім'я закріплено у ст. 28 ЦК України, згідно з якою фізична особа набуває прав та обов'язків і здійснює їх під своїм ім'ям. Ім'я фізичної особи, яка є громадянином України, складається із прізвища, власного імені та по батькові, якщо інше не випливає із закону або звичаю національної меншини, до якої вона належить.

Як вище зазначалося, ім'я фізичної особи є засобом її індивідуалізації. Значення цього особистого немайнового блага в цивільному обороті полягає в тому, що фізична особа набуває прав і створює для себе цивільні обов'язки, а також здійснює ці права та виконує цивільні обов'язки під своїм іменем⁸.

Український вчений В.В. Кочин зазначає, що ім'я є об'єктом цивільних відносин, а саме особистим немайновим благом, яке охороняється цивільним законодавством (ч. 1 ст. 201 ЦК України), а використання імені можливе безпосередньо його носієм у всіх сферах своєї діяльності (ч. 1 ст. 296 ЦК України) або іншими особами у порядку, встановленому частинами 2-7 ст. 296 ЦК України⁹.

Під ім'ям у широкому сенсі розуміють власне ім'я людини, її по батькові і прізвище. І, як зазначає Н.В. Коробцова, з ім'ям пов'язують сукупність уявлень про зовнішність людини та її внутрішні якості, які визначають індивідуалізацію останньої в суспільстві і цивільному обороті¹⁰.

Право на використання імені передбачено ст. 296 ЦК, згідно з якою фізична особа має право використовувати своє ім'я у всіх сферах своєї діяльності, у тому числі при вчиненні правочинів, зазначення свого імені у різного роду посвідченнях особи, документах про освіту, вимагати зазначення свого імені як автора тощо. Використання імені фізичної особи в літературних та інших творах, крім творів документального характеру, як персонажа (дійової особи) допускається лише за її згодою, а після її смерті - за згодою її дітей, вдови (вдівця), а якщо їх немає, - батьків, братів і сестер. Коли такого дозволу немає, то використовувати ім'я фізичної особи в даних об'єктах авторського права неможливо.

Використання імені фізичної особи з метою висвітлення її діяльності або діяльності організації, в якій вона працює чи навчається, що ґрунтується на відповідних документах (звіти, стенограми, протоколи, аудіо-, відеозаписи, архівні матеріали тощо), допускається без її згоди.

Ім'я фізичної особи, яка затримана, підозрюється чи обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, або особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, може бути використане (обнародуване) лише в разі набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо неї або винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення та в інших випадках, передбачених законом. Ім'я потерпілого від правопорушення може бути обнародуване лише за його згодою. Ім'я учасника цивільного спору, який стосується особистого життя сторін, може бути використане іншими особами лише за його згодою. Використання початкової літери прізвища фізичної особи у засобах масової інформації, літературних творах не є порушенням її права.

Право на ім'я фізичної особи включає також право вимагати від інших осіб звертатись до особи згідно із її іменем; право на псевдонім; право вимагати зупинити незаконне використання свого імені, а також будь-які інші прояви його порушення.

В той же час З.В. Ромовська зазначає, що зміст права людини на ім'я складається насамперед з таких елементів, як: право бути названою; право називатися іншими так само, як нарекли батьки; противитися будь-яким спробам переінакшити надане батьками ім'я; право на звернення до відповідних органів із заявою про зміну наданого батьками імені¹¹.

Стаття 294 ЦК України передбачає, що кожна фізична особа має право на ім'я, а здійснення цього права можливо внаслідок реалізації батьками (усиновителями), опікунами, органами опіки та піклування або ж судом іншого особистого немайнового права - права на присвоєння імені. Прізвище дитини визначається за прізвищем батьків. У випадку, коли мати, батько мають різні прізвища, прізвище дитини визначається за їхньою згодою. При цьому батьки, які мають різні прізвища, можуть присвоїти дитині подвійне прізвище, утворене шляхом з'єднання їхніх прізвищ.

Ім'я дитини також визначається за згодою батьків. Ім'я дитини, народженої жінкою, яка не перебуває у шлюбі, у разі відсутності добровільного визнання батьківства визначається матір'ю дитини. При цьому дитині може бути дано не більше двох імен, якщо інше не випливає зі звичаю національної меншини, до якої належать мати і (або) батько. Присвоюючи ім'я, батьки мають право використовувати ім'я передбачене чи непередбачене Довідником власних імен, керуючись лише здоровим глуздом. Однак видається, що у випадку, коли батьки виявляють бажання присвоїти дитині певне «екзотичне» ім'я, то органи опіки та піклування або ж суд може відмовити батькам у реєстрації такого імені, керуючись інтересами дитини.

Найменування дитини по батькові визначається за іменем батька. У випадку народження дитини жінкою, яка не перебуває у шлюбі, за умови, що батьківство щодо дитини не визнано, визначається за іменем особи, яку мати дитини назвала її батьком. Однак згідно з Законом України «Про національні меншини в Україні» дозволяється громадянам, які слідують національним традиціям і не мають звичаю фіксувати «по батькові», записувати у паспорті дитини лише її прізвище та ім'я.

Якщо між батьками не досягнута згода щодо прізвища, імені та по батькові дитини, то цей спір може вирішуватись органом опіки та піклування або судом. Аналіз правового регулювання реєстрації особових імен дає всі підстави зробити висновок, що особове ім'я людини - це юридично зафіксована власна назва, засіб словесної індивідуалізації та легалізації особи у суспільстві та в державі. Для державної реєстрації власного імені дитини важливі як мотиви, так і чіткі, логічні й виважені критерії, які повинні бути передбачені на законодавчому рівні та покликані стати основною підставою національної ідентифікації українців у світі¹².

Право вимагати від інших осіб звертатись до особи згідно з її іменем полягає в тому, що ніхто не має права на довільне спотворення в написанні чи вимові імені. Будь-яке спотворення, наприклад шляхом перекручування імені, є порушенням цього права. Частина 3 ст. 294 ЦК передбачає, що у разі перекручення імені фізичної особи воно має бути виправлене. Коли перекручення імені було здійснене у документі, то такий документ підлягає заміні, а якщо перекручення імені здійснене у засобі масової інформації, воно має бути виправлене у тому ж засобі масової інформації.

Законодавчий порядок визначення імені встановлено Сімейним кодексом України (далі - СК України), зокрема окремо закріплено порядок визначення прізвища (ст. 145), імені (ст. 146) та по батькові (ст. 147) дитини. Ім'я дитини визначається за згодою батьків. Ім'я дитини, народженої жінкою, яка не перебуває у шлюбі, у разі відсутності добровільного визнання батьківства, визначається матір'ю дитини. Дитині може бути дано не більше двох імен, якщо інше не випливає із звичаю національної меншини, до якої належать мати і (або) батько. Спір між батьками щодо імені дитини може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. У судовому порядку, відповідно до позиції Верховного Суду, батько має довести необхідність зміни прізвища дитини, яка від народження проживає з матір'ю та має її прізвище, а також того, що зміна прізвища відповідатиме інтересам дитини, її психологічному та гармонійному розвитку. У такому випадку підстав для зміни прізвища дитини немає¹³.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), незважаючи на те, що право на ім'я окремо не закріплено у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у своїй практиці неодноразово визнавав застосовність ст. 8 щодо «приватного життя» та «сімейного життя» до суперечок щодо прізвищ і прізвищ людей¹⁴.

Варто навести щодо цього приклад з практики ЄСПЛ. Так, батьки вибрали ім'я «Axl Mick» для свого сина, однак Орган реєстрації населення м. Гювінкяа відмовив заявникам зареєструвати це прізвище, тому що ця форма правопису не відповідала фінській практиці називання. Суд зауважив, як зазначають заявники, що вибране прізвище «Axl» не може суттєво відрізнятися від імен, які зазвичай використовуються у Фінляндії, наприклад «Альф» та «Ульф». Ім'я не було смішним чи примхливим, і, ймовірно, не завдало б шкоди дитині. Воно також вимовляється фінською мовою і використовується в деяких інших країнах. Якби голосна не була залишена, воно автоматично було б офіційно зареєстровано як прізвище.

Тому ім'я не можна вважати непридатним для дитини. Суд надає особливого значення тому, що ім'я «Axl» не було «новим», оскільки три особи на ім'я «Axl» мали бути знайдені в офіційній інформаційній системі народонаселення, коли народився син заявників, а згодом, принаймні двом іншим дітям надавали ім'я. Принаймні чотири з них були громадянами Фінляндії. Тому очевидно, що назва вже отримала визнання у Фінляндії, і не стверджувалося, що це мало негативні наслідки для збереження культурної та мовної ідентичності Фінляндії. Це правда, що свобода оцінювання, якою користується держава у цій конкретній сфері, є широкою. Однак, враховуючи вищезазначені міркування, зокрема те, що назва «Axl» була прийнята для офіційної реєстрації в інших ситуаціях, Суду важко прийняти підстави національних органів не зареєструвати те саме ім'я для дитини заявників»¹⁵.

Також фізичну особу у 1933 р. внесли до реєстру цивільного стану під іменем «Guzel». У 2001 р. вона виявилася не в змозі отримувати субсидії, оскільки її прізвище не було написано однаково у всіх державних реєстрах: у 1989 р. її перше ім'я було написано «Gozel», що, за її словами, було правильним написанням. Вона відчула, що її ім'я було написано помилково, або що правопис було свідомо змінено владою без її відома. Європейський суд з прав людини зазначив, що мотивація суду не ґрунтується на застосуванні чітко встановленого законодавства. У зв'язку з цим він вважає, що неможливо здійснити заборону реєструвати імена, які не містяться в словнику Турецької мови¹⁶.

Абзацом першим ч. 1 ст. 28 ЦК України закріплені складові імені фізичної особи, якщо інше не випливає із закону або звичаю національної меншини, до якої вона належить. Так, відповідно до ст. 12 Закону України «Про національні меншини в Україні» кожному громадянину України надано право на національні прізвище, ім'я та по батькові, зокрема, право у встановленому порядку відновлювати свої національні прізвище, ім'я та по батькові, а у разі відсутності звичаю зафіксовувати «по батькові» мають право записувати в паспорті лише ім'я та прізвище, а у свідоцтві про народження - ім'я батька і матері.

Практикою Європейського суду з прав людини щодо транслітерування імен встановлені принципи: написання прізвищ та імен не може бути відмежоване від лінгвістичної політики, що проводиться державою; у більшості випадків захід, спрямований на захист та пропаганду національної мови, відповідає захисту «прав та свобод інших людей», свобода оцінювання, якою користуються державні органи влади у сфері зміни імен, є особливо широкою. ЄСПЛ дійшов висновку, що: оригінальну письмову версію прізвищ заявників було внесено до відповідних паспортів; відмінність між оригінальним написанням та адаптованим написанням була мінімальною; спірний захід не заважав ідентифікації заявників; практичні труднощі, з якими вони могли зіткнутися щодо цього, були або незначними, або неіснуючими¹⁷.

У цьому рішенні Судом встановлено факт, що існує ціла серія дублетів, в яких український елемент іноді може значно відрізнятися, наприклад, Dmitriy / Dmytro, Pavel / Pavlo, Nikolay / Mykola, Afanasiy / Opa- nas, Darya / Odarka, Yefim / Yukhym, Anna / Hanna and Aleksey / Oleksiy. Суд не вважає порушенням Конвенції відмову у зміні імені «Дмитро» на «Дмітрій» як результат транслітерації російського імені у зв'язку з існуванням українського дублету.

У випадку, якщо ім'я фізичну особу не влаштовує, вона може його змінити. Стаття 295 ЦК України надає право на зміну імені кожною фізичною особою, яка досягла шістнадцяти років, має право на власний розсуд змінити своє прізвище та (або) власне ім'я. Крім ЦК України, більшою мірою ці питання регулюються СК України. Так, фізичні особи можуть змінювати своє прізвище у випадках, передбачених ст. 35, ч. 5 ст. 40, 113, ч. 1, 2 ст. 148, ч. 3, 4 ст. 148; ст. 149, ст. 231 СК України. Певні правові наслідки у зміні прізвища, імені та по батькові має також і факт визнання усиновлення недійсним (ст. 236 СК) чи його скасування (ст. 238 СК). У цих випадках дитина має право відновити своє прізвище, ім'я та по батькові, які вона мала до усиновлення (ст. 237, 239 СК).

Реєстрація або відмова будь-яких змін прізвища, імені, по батькові громадян України провадиться органом РАЦС (ст. 144 СК) згідно з Порядком розгляду заяв про зміну імені (прізвища, власного імені, по батькові) фізичної особи, затвердженим Кабінетом Міністрів України від 11 липня 2007 р. № 915. ЄСПЛ зазначає: «Слід зауважити, що українська система зміни імен видається доволі гнучкою та особа може змінити своє ім'я, дотримуючись спеціальної процедури, яка передбачає тільки мінімальні обмеження, які застосовуються у дуже конкретних випадках, здебільшого пов'язаних з кримінальним судочинством»¹⁸.

Законом також передбачена можливість здійснення окремих цивільних прав з використанням псевдоніму або анонімно. Зокрема, йдеться про п. 3 ч. 1 ст. 438 ЦК України - особисте немайнове право обирати псевдонім у зв'язку з використанням твору. Таким чином, законодавством під іменем автора розуміється сукупність слів чи знаків, що ідентифікують автора: прізвище та ім'я автора; прізвище, ім'я та по батькові автора; ініціали автора; псевдонім автора; прийнятий автором знак (сукупність знаків) тощо (ст. 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права»).

Поняття «псевдонім» визначено Законом України «Про авторське право і суміжні права» як вигадане ім'я, вибране автором чи виконавцем для позначення свого авторства. Особливістю використання псевдоніму є наслідок, передбачений ч. 4 ст. 11 Законом України «Про авторське право і суміжні права». Так, якщо твір опубліковано анонімно чи під псевдонімом (за винятком випадку, коли псевдонім однозначно ідентифікує автора), видавець твору (його ім'я чи назва мають бути зазначені на творі) вважається представником автора і має право захищати права останнього. Це положення діє до того часу, поки автор твору не розкриє своє ім'я і не заявить про своє авторство. Прикладом застосування цієї норми слугуватиме такий висновок Верховного Суду: «частина четверта статті 11 Закону України «Про авторське право і суміжні права» застосовується лише тоді, якщо відомо, що твір опубліковано анонімно чи під псевдонімом (за винятком випадку, коли псевдонім однозначно ідентифікує автора), і тільки до того часу, поки автор твору не розкриє своє ім'я і не заявить про своє авторство»¹⁹.

Анонімність не надає можливості встановити авторство, у результаті чого знеособлюється суб'єкт, який діє у цивільних відносинах. Зокрема, можна навести положення ч. 1 ст. 8 Закону України «Про звернення громадян», яким передбачено, що письмове звернення без зазначення місця проживання, не підписане автором (авторами), а також таке, з якого неможливо встановити авторство, визнається анонімним і розгляду не підлягає. Такий підхід є цілком виправданим, оскільки неможливо взаємодіяти з невідомою особою.

В юридичній літературі звертається увага на проблематику анонімності інтернет-користувачів. Так, пропонується враховувати принцип пропорційності між правами інтелектуальної власності (а також іншими правами, які потенційно можуть зазнавати порушень) і правом на свободу вираження поглядів, правом на повагу до приватного й сімейного життя. Анонімність є запорукою конфіденційності і безпеки, що необхідні для здійснення права на свободу думки й слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Висновки

Право на індивідуальність фізичної особи - це суб'єктивне особисте немайнове право, яке полягає в можливості формувати та використовувати індивідуальні ознаки, сукупність яких становить особливість фізичної особи, що робить її своєрідною та впізнаваною серед інших осіб.

Фізична особа володіє комплексом особистих немайнових прав, що забезпечують не тільки соціальне буття фізичної особи, а й ті, що забезпечують природнє існування фізичної особи. Потребують приведення у відповідність положення щодо співвідношення системи інших особистих немайнових прав (зокрема, права на інформацію, на особисті папери, на місцезнаходження, житло, здоров'я, право на свободу пересування, на власне зображення тощо) із правом на індивідуалізацію.

Щодо правомочності по володінню індивідуальністю фізична особа-підприємець може мати різноманітні індивідуальні ознаки, які може набути в процесі реєстрації, наприклад, у найменуванні юридичної особи, а може формувати їх у процесі своєї діяльності. Особисті немайнові права фізичної особи не підлягають розпорядженню, крім наданих Законом можливостей використання імені, можливостей відмовитись від тієї чи іншої індивідуальної ознаки, змінити її.

Відмовитись від власного імені фізична особа може шляхом зміни прізвища, ім'я, по батькові. Юридична особа відмовитись від свого найменування не може без свого припинення.

Здійснення цивільних прав та обов'язків належним учасником цивільних відносин забезпечується засобами індивідуалізації для фізичної особи - завдяки використанню імені. Поряд з цим ім'я є об'єктом цивільних відносин, а саме особистим немайновим благом, яке охороняється цивільним законодавством. Таким чином, використання імені можливе безпосередньо його носієм у всіх сферах своєї діяльності або іншими особами у порядку, встановленому ст. 296 ЦК України.

Література

1. Індивід (людина) Вікіпедія.

2. Федюк Л.В. Право юридичної особи на індивідуальність. Наукові записки Інституту законодавства Верховної Ради України. 2013. № 6. С. 68-73. С. 69.

3. Заіка Ю.О. Українське цивільне право: навчальний посібник. 2-е вид., змін. і доп. Київ: Всеукраїнська асоціація видавців «Правова єдність», 2008. 368 с. С. 85, 72.

4. Федюк Л.В. Особисті немайнові права юридичних осіб: монографія. Івано-Франківськ: Прикарпатський національний університет ім. Василя Стефаника, 2013. 500 с.

5. Бобрик В.І. Цивільно-правова охорона особистого життя фізичних осіб: автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.03 / Нац. ун-т внутр. справ. Харків: 2004. 20 с. С. 5.

6. Стефанчук Р.О. Особисті немайнові права, що забезпечують соціальне буття фізичної особи. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України: у 2 т. 5-те вид., перероб. і доп. / за ред О.В. Дзери (кер. авт. кол.), Н.С. Кузнецової, В.В. Луця. Київ: Юрінком Інтер, 2013. Т. 1. 832 с. С. 502-503.

7. Стефанчук Р.О. Особисті немайнові права фізичних осіб у цивільному праві (поняття, зміст, система, особливості здійснення та захисту): монографія / відп. ред. Я.М. Шевченко. Хмельницький: Видавництво Хмельницького університету управління та права, 2007. 626 с. С. 249.

8. Шишка Р.Б. гл. 8. Індивідуалізація фізичної особи як учасника цивільних правовідносин. Цивільне право України: підручник. 2-е вид., перероб. і доп.: у 2 частинах / за ред. проф. Р. Б. Шишки (кер. авт. кол.), Ч. 1: Загальна. Київ: Ліра-К, 2018. 736 с. С. 176, 177, 496.

9. Кочин В.В. Стаття 28. Ім'я фізичної особи. Цивільний кодекс України: науково-практичний коментар. Т 1: Загальні положення. Особи / за ред. І.В. Спасибо-Фатєєвої. Харків: ЕКУС, 2020. С. 277-282. С. 277.

10. Цивільне право: підручник: у 2 т. / В.І. Борисова (кер. авт. кол.), Л.М. Баранова, Т.І. Бєгова та ін.; за ред. В.І. Борисовой І.В. Спасибо-Фатєєвої, В.Л. Яроцького. Харків: Право, 2011. Т. 1. 656 с. С. 258, 259.

11. Ромовська З.В. Українське сімейне право: академічний курс. Київ: Правова єдність, 2009. 500 с. С. 339.

12. Софінська І.Д. Право на ім'я в Україні: конституційно-правове регулювання. Часопис Київського університету права. 2014/1. С. 95-98. С. 98.

13. Постанова Верховного Суду у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 квітня 2020 року (справа № 365/322/17).

14. Право на повагу до приватного і сімейного життя: ключові рішення ЄСПЛ щодо України. Рішення у справі «Буглаков проти України» (заява 59894/00, 11 вересня 2007 р.).

15. Case of Johansson v. Finland (Application № 10163/02), 6 September 2007.

16. Affaire Guzel Erdagoz c. Turquie (Requete no 37483/02), 21 octobre 2008.

17. Case of Bulgakov v. Ukraine (Application no. 59894/00), 11 September 2007.

18. Case of Garnaga v. Ukraine - [Ukrainian Translation] by the Ministry of Justice of Ukraine.

19. Рішення Великої Палати Верховного Суду від 7 серпня 2019 року (Справа № 757/43793/18-ц).

Размещено на Allbest.ru