Космічне право: деякі аспекти застосування юрисдикції

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний університет біоресурсів і природокористування України

КОСМІЧНЕ ПРАВО: ДЕЯКІ АСПЕКТИ ЗАСТОСУВАННЯ ЮРИСДИКЦІЇ

Олексій Юрійович Піддубний, доктор юридичних наук,

професор, завідувач кафедри цивільного та господарського права

Людмила Олександрівна Головко, кандидат юридичних наук, доцент,

доцент кафедри міжнародного права та порівняльного правознавства

Постановка проблеми

Питання державної і міжнародної юрисдикції в космосі і нині залишається невирішеним, що призводить до невизначеності у багатьох питаннях, таких як відповідальність за шкоду, завдану космічною діяльністю на Землі й на її орбіті, сміття на орбіті Землі, колонізація та використання небесних тіл тощо.

Своєю чергою невирішеність цього питання, з одного боку, гальмує розвиток приватної космічної діяльності, а з другого - провокує держави на новий виток космічної гонки, яка може призвести до прямих зіткнень у космосі. Отже, визначення державної юрисдикції і юрисдикції міжнародних органів та організацій у космічному просторі й на небесних тілах у найближчій перспективі допоможе розв'язати конфліктні питання в космічній діяльності і значно збільшити розміри інвестицій у космічну галузь.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

космічний юрисдикція небесний державний

Питання юрисдикції в космічній діяльності складається з двох основних елементів: висота просторової юрисдикції держав у повітряно-космічному просторі (поділ повітряного простору держав і космічного простору разом з небесними тілами на так звані домашню кімнату і чужу кімнату¹ і статус космічного простору і небесних тіл (зокрема, можливість застосування юрисдикції держав у космічному просторі й на небесних тілах).

Щодо висоти просторової юрисдикції держав існує багато пропозицій, але жодна з цих пропозицій не має належного правового обґрунтування і узгодженості серед держав, і тому це питання свідомо не розглядається на обговореннях Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй.

Своєю чергою щодо статусу космічного простору і небесних тіл за період, починаючи з 1958 до 2023 року, вчені запропонували багато версій і теорій, у тому числі щодо порядку визначення державної юрисдикції у космосі. Однак незалежно від цих теорій, формально, держави продовжують здійснювати космічну діяльність на основі концепції міжнародного права, за якої вони мають право діяти у власних інтересах всюди, де для них не встановлено чітких заборон².

Така ситуація з часом може призвести до виникнення космічних конфліктів у боротьбі за космічні ресурси, які можуть поширитися і на поверхню Землі. У зв'язку з цим необхідно поступово вирішувати питання державної юрисдикції, зокрема в частині можливості дослідження і використання космічного простору і небесних тіл.

Формулювання мети статті

Враховуючи складність і обсяговість питання юрисдикції, у цій статті запропоновано лише декілька варіантів можливого застосування юрисдикції в космічній діяльності, а саме: універсальний принцип, принцип імунітету та інші обмеження юрисдикції.

Викладення основного матеріалу

Загальні теорії юрисдикції

Фактично відповідно до існуючих положень міжнародного права юрисдикція ООН обмежується юрисдикцією держав, які входять до її складу та які також обмежені своєю власною юрисдикцією³. Тому останнім часом неодноразово виникали питання щодо статусу космосу й щодо того, як мають діяти держави в космосі.

На сьогодні загальновідомими теоріями з питань статусу космічного простору і небесних тіл є три теорії: «Res Communis», «Res Nullius», «the Common Heritage of Mankind» або «Res Communis Humanitatus»⁴. При цьому, на думку деяких вчених, станом на кінець 1963 року держави фактично і негласно стали дотримуватися теорії, згідно з якою космос є територією «Res Nullius»⁵.

Однак кілька років тому ця позиція почалася змінюватися й на міжнародних наукових конференціях почала висловлюватися думка щодо переходу держав і міжнародних органів до теорії, згідно з якою космос є територією «Res Communis», яка є привабливою тому, що дозволяє державам безперешкодно використовувати космічний простір і небесні тіла у власних інтересах.

При цьому останнім часом також з'явилися й нові теорії щодо визначення статусу космосу. Найбільш цікавою з них є теорія «Res Nullius Civitatis»⁶, яка примушує держави використовувати космічний простір і небесні тіла лише в інтересах людства й обмежує великі космічні держави у поширенні свого впливу на космос⁷. При цьому лише ця теорія повністю відповідає загальним умовам «принципу вільного космосу»⁸ і «принципу корисного космосу», запровадженого Генеральною Асамблеєю ООН у Резолюції № 1721⁹ і в Декларації правових принципів¹⁰.

Фактично відповідно до всіх викладених вище теорій виключна юрисдикція держав не може поширюватися на космічний простір та небесні тіла. Однак існують випадки, коли держави вимушені діяти за межами своєї юрисдикції для захисту своїх інтересів або для захисту основних міжнародних принципів з прав людини. Саме такі випадки можливого застосування державної юрисдикції розглянуті у цій статті.

Юрисдикція згідно з універсальним принципом

Принцип універсальності передбачає те, що можуть існувати певні правопорушення та дії, які можуть підпадати під дію юрисдикції усіх держав на Землі, незалежно від місця їхнього вчинення, за умови, що вони взагалі підпадають під юрисдикцію.

При цьому універсальна юрисдикція базується на тому, що певні правопорушення суперечать інтересам міжнародного співтовариства, і саме тому такі правопорушення не можуть залишатися безкарними. Очевидно, що цей принцип може бути застосований у космічному праві.

Акт піратства в міжнародному праві та військові злочини є двома яскравими прикладами універсальної юрисдикції¹¹. Геноцид, наркотики, торгівля жінками і дітьми та підробка грошей є додатковими випадками застосування принципу універсальної юрисдикції.

Враховуючи те, що принцип універсальної юрисдикції може виконувати кілька корисних функцій щодо, зокрема, піратства у міжнародному праві, то цілком може виникнути питання про його застосування в космічному праві. Згідно з міжнародним правом акт піратства може вчиняти лише приватне судно або літак.

Своєю чергою в космічному праві держава реєстрації несе міжнародну відповідальність за національну космічну діяльність (у тому числі за дії приватних суб'єктів космічної діяльності), а в аспекті міжнародної відповідальності таку відповідальність несе також держава, що здійснює запуск космічного корабля. Враховуючи це, відсутність відмінностей між приватними і державними космічними апаратами стає несуттєвою в контексті піратства. Якщо космічний корабель виконує доручення свого уряду та вчиняє дії, які могли б бути кваліфіковані як піратство, якби такі дії вчинялись приватним космічним кораблем, і якщо такий космічний корабель чинить невиправдані акти насильства, то відшкодування шкоди слід вимагати від держави прапора, яка повинна покарати командира космічного корабля та відшкодувати збитки, якщо це буде потрібно¹².

Сенс акту піратства в міжнародному космічному праві може полягати в тому, що вчинення певних дій у космічному просторі ipso facto (за замовчуванням) являє собою настільки серйозне зазіхання на інтереси міжнародного співтовариства, що кожна держава повинна наділятись юрисдикцією на затримання і покарання правопорушників «як за акт піратства»¹³. Так, для порівняння можна навести історичний приклад з перуанським броненосцем «Huascar», описаний у статті «Exploits of the Peruvian ironclad Huascar» у газеті «Plymouth Morning News» від 28 червня 1877 року і опублікований повторно у газеті «The Sydney Morning Herald» від 18 серпня 1877 року¹⁴.

Відповідно до інформації в цій статті після захоплення броненосця «Huascar» повстанцями президент Перу Маріано Ігнасіо Прадо видав таку прокламацію: «Враховуючи, що нелояльність деяких офіцерів «Броненосця Huascar», яким допомагали інші сумнівні громадяни, призвела до того, що згадане судно вийшло з підпорядкування національному уряду, тому я постановляю: 1) щоб організатори та їхні співучасники, що скоїли злочини на борту «Броненосця Huascar» в ніч на 6-е число, були піддані належній правовій процедурі; 2) уряд знімає з себе будь-яку відповідальність за будь-які дії, які можуть вчинити згадані повстанці; 3) уряд дає дозвіл на захоплення «Huascar» і пропонує задовільну винагороду будь-якій особі або особам, які не належать до екіпажів суден, що входять до складу «Оперативної ескадри», які можуть підкорити його владі уряду або сприяти цьому». Тобто фактично державне судно було прирівняне до піратського судна внаслідок його захоплення державними офіцерами, які вийшли з-під контролю центральної влади.

Отже, випадок із судном «Huascar» свідчить про наявність прецеденту, коли державне судно розглядалося як піратське. З огляду на глобальну зацікавленість у збереженні миру і порядку в космічному просторі, згідно з міжнародним космічним правом, піратськими можуть бути визнані такі дії: виведення на орбіту або розміщення в космічному просторі чи на небесних тілах ядерної зброї чи інших видів зброї масової вражаючої дії; піратське мовлення з космічної орбіти, що може створювати радіоперешкоди і тим самим загрожувати безпеці космічного зв'язку та порушувати свободу космічного простору чи регламент міжнародного радіозв'язку і подібні дії. Очевидно, що поняття піратства потребуватиме перегляду, якщо цей інститут буде включено до космічного права.

Іншими словами, необхідно буде створити поняття «піратство в міжнародному космічному праві». Із зазначеного випливає те, що спільні риси між актом піратства в міжнародному праві та піратством у міжнародному космічному праві є лише формальними. Міжнародному космічному праву залишається визначити, які дії свідчать про вчинення акту піратства, тобто за яких умов «пірат» втрачає захист держави реєстрації космічного апарату або держави свого громадянства.

Однак необхідно визнати, що застосування поняття піратства в космічному праві в тому вигляді, в якому воно існує в міжнародному праві, вбачається проблемним. Зважаючи на те, що держава, яка запускає об'єкт, несе безпосередню відповідальність за дії, вчинені за допомогою об'єктів, запущених у космічний простір, незалежно від того, чи будуть такі об'єкти кваліфікуватися як приватні або державні, існують три варіанти застосування поняття піратства в космічному праві.

Згідно з першим варіантом необхідно здійснити чітке розмежування між «приватними» і «державними» космічними апаратами і віднести наслідки піратських дій до першої категорії. Це підпорядкувало б приватні космічні апарати, що беруть участь у актах, визначених як піратські, під юрисдикції всіх держав. Своєю чергою держава, що здійснює юрисдикцію над таким кораблем, може, відповідно до ст. VI Договору про космос¹⁵, безпосередньо звернутися зі своєю вимогою про допомогу та/або відшкодування, якщо це доцільно, до держави, що візьме на себе «міжнародну відповідальність за національну діяльність». Згідно з такою моделлю державні космічні апарати будуть звільнені від юрисдикції третіх держав без порушення ст. VI Договору про космос. Однак при цьому дане рішення ще потребує визначення державних і приватних космічних апаратів, а також дій, які можуть вважатися піратськими (наприклад, «піратські» супутники зв'язку, супутники, оснащені ядерною зброєю або іншою зброєю масового знищення тощо).

Згідно з другим варіантом немає необхідності розрізняти державні та приватні космічні апарати, оскільки кожна держава може здійснювати юрисдикцію і притягати до відповідальності будь-який космічний апарат, що вчиняє піратські дії, а держава, що запускає, нестиме пряму відповідальність за такі дії. Така конструкція передбачає деякі складнощі. Зокрема, ця модель зумовить модифікацію поняття піратства, оскільки розширить його сферу дії на космічні апарати, що експлуатуються урядом. Отже, держави, ймовірно, не захочуть відмовлятися від імунітету, яким вони користуються, але не від відповідальності, яку вони несуть щодо своїх космічних апаратів.

Згідно з третім варіантом можливо було б залишити під питанням виключну юрисдикцію над піратськими діями за державою, яка несе міжнародну відповідальність за відповідну національну діяльність. Така конструкція заперечувала б поняття піратства в космічному праві.

Взагалі, якою б корисною не була концепція піратства, дуже сумнівно, що її обсяг і зміст можна буде визначити без труднощів. Великі держави, безумовно, не дійдуть згоди щодо використання або розміщення зброї в космічному просторі. Тому прийнятність цієї концепції видається малоймовірною, але можливою, особливо у разі визначення космічного простору і небесних тіл за принципом «Res Nullis» або «Res Nullius Civitatis».

Для порівняння можна зазначити, що національна юрисдикція також ґрунтується на принципі універсальності щодо аварій і порятунку. Зіткнення між космічними апаратами не є неможливими, але відповідальність за зіткнення між космічними апаратами, а також додаткові правові питання, скоріше, будуть регулюватися окремою міжнародною угодою.

Принцип імунітету та інші обмеження юрисдикції

Згідно з міжнародним правом керівники іноземних держав, дипломатичні представники та консули, державні судна та інша власність іноземних держав, збройні сили іноземних держав і міжнародні організації користуються імунітетом від територіальної юрисдикції держав¹⁶. Міжнародне право також накладає певні обмеження на поводження держави з іноземцями та власними громадянами.

Для цілей цього дослідження важливими вважаються лише два аспекти імунітету від державної юрисдикції в міжнародному праві.

По-перше, слід розглянути те, наскільки космонавти й космічні апарати можуть вважатися захищеними від територіальної юрисдикції третьої держави. У цьому випадку доречно нагадати, що необхідно розрізняти дві сфери застосування норм, що регулюють державну юрисдикцію: а) застосування щодо земних наслідків космічної діяльності, і б) застосування до діяльності в космічному просторі й на самих небесних тілах.

По-друге, згідно з міжнародним звичаєвим правом глави іноземних держав не підлягають юрисдикції жодної іншої держави. Дія цього правила не обмежується землею, воно поширюється і на космічний простір. Концепція імунітету дипломатичних представників від юрисдикції держави перебування може бути застосована й до космічного права, якщо виникне потреба заснувати такі представництва на небесних тілах.

Однак для регулювання таких непередбачуваних ситуацій необхідно створити спеціальні правила. Зрозуміло, що космонавти не користуються жодним привілейованим становищем через свій статус на території іноземних держав, незважаючи на те, що Декларація правових принципів¹⁷ і Договір про космос¹⁸ називають їх «посланцями» людства. Своєю чергою Віденська конвенція про дипломатичні зносини та імунітети від 18 квітня 1961 року¹⁹ стосується дипломатичних агентів як таких, і з цієї причини космонавти не можуть розглядатися як дипломатичні агенти своєї національної держави або держави реєстрації космічного корабля. Їхня характеристика як «посланців» людства є лише лексичним образом.

Своєю чергою щодо транспортних суден існують інші правила. Державні судна іноземних держав значною мірою звільнені від територіальної юрисдикції. Державні комерційні судна не звільняються від цивільного процесу in rem (предметна підсудність), якщо вони перебувають у територіальних водах або проходять через територіальне море після виходу з внутрішніх вод. Ці правила тісно пов'язані з конкретними національними та суспільними інтересами щодо морського судноплавства. Отже, поширення цих правил на космічний простір є неможливим.

Однак немає відмінностей між державними та приватними космічними апаратами з точки зору обов'язку третіх держав повертати такі апарати до держави реєстрації у випадку аварійної посадки на їхній території. Втім, може виникнути необхідність у створенні спеціальних правил, що регулюють питання імунітету різних типів космічних апаратів від територіальної юрисдикції держав.

У цьому контексті корисною аналогією можуть слугувати згадані вище правила щодо державних і приватних суден. Наприклад, може бути застосований принцип, прийнятий у судовій справі Chung Chi Cheung проти Великої Британії у 1939 році²⁰. Згідно з обставинами цієї справи громадянин Великої Британії, який працював юнгою на борту китайського морського торгового крейсера (тобто іноземного озброєного державного судна), вбив капітана судна, також громадянина Великої Британії, який перебував на службі у китайського уряду, коли судно перебувало в територіальних водах Гонконгу. Цей громадянин був заарештований у Гонконзі, і, оскільки процедура екстрадиції, розпочата китайською владою, не вдалася на тій підставі, що апелянт був громадянином Великої Британії, він був знову заарештований і звинувачений у вбивстві в британському суді. Зрештою, він був визнаний винним і засуджений до смертної кари, а виконувач обов'язків старшого офіцера і троє членів екіпажу китайського крейсера дали свідчення на користь обвинувачення під час судового процесу. Тоді цей громадянин подав апеляцію, стверджуючи, що місцевий британський суд не мав юрисдикції судити його. Згідно з висновком суду було встановлено, що державний військовий корабель в іноземних територіальних водах не повинен розглядатися як частина території своєї держави. Імунітети, які зазвичай надаються іноземному державному військовому кораблю та його екіпажу, залежать не від об'єктивної екстериторіальності, а скоріше від положень національного законодавства і випливають з відмови суверенної держави від своєї повної територіальної юрисдикції. Отже, ці імунітети є умовними й можуть бути скасовані державою походження. Оскільки уряд Китаю не звернувся з дипломатичним запитом про видачу заявника після невдалої процедури екстрадиції, а військовослужбовцям цієї країни згодом було надано дозвіл давати свідчення в британському суді на користь обвинувачення, юрисдикція британського суду була застосована правомірно.

Тобто згідно з цим принципом імунітет державних суден ґрунтується не на теорії «плавучої території», а на тому, що імунітет надається місцевими муніципальними законами - тобто це договірна юрисдикція і договірний імунітет. Метою юрисдикційного імунітету є забезпечення ефективного функціонування державного судна. Отже, судно зобов'язане дотримуватися звичайних правил порту. У випадку надзвичайної небезпеки такому судну може бути надано притулок.

Тобто, якщо буде доведено державне походження судна, «проти нього не може бути порушено жодного судового провадження, ні щодо володіння, ні щодо відшкодування збитків за зіткнення, ні щодо членів його екіпажу». Отже, можна зробити висновок про те, що принцип імунітету неможливо застосувати в космічному просторі й на небесних тілах у разі визначення космосу як об'єкта «Res Nullius», але можливо застосувати в межах територіальної юрисдикції певних договірних держав, а також у випадку визначення космосу як об'єкта «Res Communis» за умови певних міжнародних домовленостей.

При цьому не слід забувати про те, що можливість судового переслідування космічних апаратів є доволі віддаленою. Цей матеріал лише вказує на те, що в загальному міжнародному праві існують певні принципи та аналогії, на які може спиратися юрист-міжнародник.

Висновки

У межах цього дослідження було проаналізовано різні варіанти застосування універсального принципу юрисдикції і юрисдикційного принципу імунітету на поверхні Землі в межах національних територій і на територіях «Res Nullius» (нейтральні води відкритого моря).

Враховуючи певні приклади і аналогію, було встановлено теоретичну можливість застосування цих принципів до космічних апаратів і до астронавтів, але за певних умов.

Так було встановлено можливість застосування принципу імунітету до державних космічних апаратів і до астронавтів у разі їх потрапляння в межі національної території певних держав. Однак застосування цього принципу в космічному просторі і на небесних тілах маловірогідно внаслідок відсутності певних умов міжнародного права (крім випадків потрапляння астронавтів на територію іноземного космічного апарату).

Своєю чергою застосування універсального принципу загалом є можливим навіть за сучасних положень міжнародного права. Однак для уникнення можливих правових колізій важливим є доопрацювання міжнародного космічного права в частині визначення термінів «пірат» і «піратські дії», особливо щодо можливого використання чи переміщення у космосі зброї масового знищення, пошкодження чи неправомірне використання систем супутникового зв'язку тощо.

Посилання

1. Marinich V. K., Myklush M. I. Space Law, Subjects and Jurisdictions: pre-1963 period. Аналітично-порівняльне правознавство. 2023. Випуск 4. С. 569-581. С. 577. DOI: 10.24144/2788-6018.2023.04.90.

2. Christol C. Q. Outer space exploitability. Space Policy. Вип. 6. № 2. С. 146-160. С. 146. DOI: 10.1016/0265-9646(90)90050-8.

3. Marinich V. K., Myklush M. I. С. 577.

4. Там само. C. 578.

5. Там само.

6. Marinich V. K., Myklush M. I., Yara O. S. Outer Space Public Law: the 1958-1963 period. Part 2. Аналітично-порівняльне правознавство. 2023. Випуск 5. С. 639-647. С. 642. DOI: 10.24144/2788-6018.2023.05.113.

7. Marinich V. K., Myklush M. I., Yara O. S. Outer Space Public Law: the 1958-1963 period. Part 1. Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: Право. 2023. Том. 2. Випуск 79. С. 347-355. С. 351. DOI: https://doi.org/ 10.24144/2307-3322.2023.79.2.54

8. Там само. С. 350-351.

9. The United Nations General Assembly (16th. Sess.). International co-operation in the peaceful uses of outer space. Resolution. № 1721. URL: https://digitallibrary.un.org/record/665195

10. The United Nations General Assembly (18th. Sess. 1280th plenary meeting). Declaration of Legal Principles Governing the Activities of States in the Exploration and Use of Outer Space. № 1962. URL: https://digitallibrary.un.org/record/203965

11. Starke J. G. An Introduction to International Law. 6 edition. London: Butterworths, 1967. С. 248, 249-252, 441-444.

12. Oppenheim L. F. International law. Vol. 1: Peace. ed. H. Lauterpacht. 8 edition. London: Longman, 1974. ISBN 978-0-58248808-3. С. 610-611.

13. Там само. С. 613.

14. Plymouth Morning News: Exploits of the Peruvian ironclad Huascar (28 june 1877). The Sydney Morning Herald. 1877. С. 8.

15. Treaty on Principles Governing the Activities of States in the Exploration and Use of Outer Space, including the Moon and Other Celestial Bodies. No. 2222 / Signed at Moscow, on 19 December 1966. URL: https://www.unoosa.org/oosa/en/ourwork/ spacelaw/treaties.html

16. Oppenheim L. F. International law. Vol. 1: Peace. ed. H. Lauterpacht. 8 edition. London: Longman, 1974. ISBN 978-0-58248808-3. С. 264-267, 271-275, 800-801.

17. The United Nations General Assembly (18th. Sess. 1280th plenary meeting). Declaration of Legal Principles Governing the Activities of States in the Exploration and Use of Outer Space. № 1962. URL: https://digitallibrary.un.org/record/203965

18. Там само.

19. Vienna Convention on Diplomatic Relations. No. 7310. Signed at Vienna, on 18 April 1961. URL: https://treaties.un.org/Pages/ ViewDetails.aspx?src=TREATY&mtdsg_no=III-3&chapter=3&clang=_en

20. Teacher, Law. (November 2013). Chung Chi Cheung v R-1939. Retrieved from https://www.lawteacher.net/cases/chung-chicheung-v-r.php?vref=1

Резюме

Піддубний О.Ю., Пушкар М.В., Головко Л.О. Космічне право: деякі аспекти застосування юрисдикції.

Протягом останніх шістдесяти років розвитку космічної галузі багато вчених, юристів і дипломатів намагалися визначити юридичний статус космічного простору і небесних тіл. Вирішення цього питання постійно гальмувалося великими космічними державами, які весь цей період беруть участь у космічній гонці, що в будь-який час може призвести до їхнього прямого зіткнення на орбіті й у відкритому космосі.

Важливим елементом, який може не допустити такого зіткнення, є встановлення певних умов і заборон для космічної діяльності держав, які завжди ґрунтуються на основних елементах юрисдикції. Однак, враховуючи нейтральний статус космосу, визначення його юрисдикційного статусу завжди викликало багато складнощів. Саме тому в цьому дослідженні розглядаються питання можливості застосування лише деяких елементів юрисдикції: універсальний принцип юрисдикції, а також принцип імунітету та пов'язані з цим обмеження юрисдикції.

Ключові слова: космічне право, космічна діяльність, космічний простір, юрисдикція, принципи, міжнародне право.

Summary

Oleksii Piddubnyi, Maryna Pushkar, Liudmyla Holovko. The Space right: some aspects of application of jurisdiction.

During the last sixty years of the development of the space industry, many scientists, lawyers, and diplomats have tried to determine the legal status of outer space and celestial bodies.

The resolution of this issue was constantly hindered by the powerful space states that through this period participated in the space race, which at any time could lead to their direct conflict in orbit and in outer space.

An important element that can prevent such a collision is the establishment of certain conditions and prohibitions on the space activities of states, which are always based on the main elements of jurisdiction.

However, given the neutral status of space, determining its jurisdictional status has always caused many difficulties.

That is why, this study examines the possibility of applying only some elements of jurisdiction, namely, the universal principle of jurisdiction, as well as the principle of immunity and the related limitations of jurisdiction.

Key words: space law, space activity, outer space, jurisdiction, principles, international law.

Размещено на Allbest.ru