До питання про участь держави у міжнародних договірних відносинах у сфері торгівлі

Размещено на http://www.allbest.ru/

До питання про участь держави у міжнародних договірних відносинах у сфері торгівлі

Оксана Анатоліївна Музика-Стефанчук, д.ю.н., професор, зав. кафедри, Науково-навчальний інститут права (Київський національний університет імені Тараса Шевченка); п.н.с., Науково-дослідний інститут інтелектуальної власності Національної академії правових наук України

Статтю присвячено розгляду дискусійних аспектів, що стосуються регулювання сучасних торговельних угод. Взято до уваги думки дослідників права та документи міжнародних організацій, де висвітлено нетипові позиції щодо даної групи договорів. Викладено авторське бачення сутності таких проблем та аргументовано власну позицію стосовно них. Комісія ООН з міжнародного права постійно досліджує проблеми, що стосуються міжнародних договорів. Так, багато років актуальними є питання: міжнародних угод, що не мають обов'язкової сили та застосування такої форми правочинів у сфері торгівлі; надання юридичної сили незалежно від назви; усної та письмової форми договорів у сфері торгівлі; змісту поняття «регулювання міжнародним правом»; про зміст ст. 2 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969р. тощо.

Ключові слова: міжнародний договір, правові зобов'язання держави, міжнародна торгівля, міжнародні торговельні відносини, гарантії забезпечення виконання зобов'язань, міжнародний спір, відповідальність держави

On the issue of state participation in international contractual relations in the field of trade

Oksana Muzyka-Stefanchuk, Doctor of Legal Sciences, Professor, Head of department, Educational and Scientific Institute of Law of Taras Shevchenko National University of Kyiv; leading researcher, Scientific and Research Institute of Intellectual Property of the National Academy of Legal Sciences of Ukraine

The paper is devoted to the consideration of debatable aspects related to the regulation of modern trade agreements. The opinions of legal researchers and documents of international organizations are taken into account, where atypical positions regarding this group of treaties are highlighted. The author's vision of the essence of such problems is outlined and his own position regarding them is argued. The UN Commission on International Law constantly examines problems related to international treaties. Thus, for many years there are the topical issues of: non-legally binding international agreements and the application of thisform of transactions in the field of trade; providing legal force regardless of name; oral and written forms of agreements in the field of trade; the content of the concept of “regulation by international law”; the content of Article 2 of the Vienna Convention on the Law of International Treaties of 1969 is discussed, etc.

Keywords: international agreement, legal obligations of the state, international trade, international trade relations, guarantees of ensuring the fulfillment of commitments, international dispute, state's responsibility.

Вступ

Комісія ООН з міжнародного права постійно досліджує питання, що стосуються міжнародних договорів. Досі актуальними є питання: міжнародних угод, що не мають обов'язкової сили; назв міжнародних договорів і взагалі зміст ст. 2 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р.; врегулювання міжнародних спорів тощо.

Матеріали та методи

Науковою основою для написання статті стали наукові праці та звіти міжнародних організацій. Застосовано сукупність принципів, прийомів та підходів, яку засновано на загальнонаукових та спеціально-наукових методах.

Постановка завдання: висвітлення дискусійних аспектів, характерних для договорів у сфері торгівлі, їх специфіку. У статті ставиться мета задати вектор майбутніх досліджень з окресленої теми.

Результати

Зважаючи на поглиблення міжнародної співпраці, розвиток євроінтеграційних процесів, зростає значення міждержавних торговельних домовленостей. Останнім часом навіть спостерігається тенденція до наднаціонального регулювання внутрішньодержавних процесів. Такими засобами правового регулювання діяльності держави слугують як акти міжнародних організацій, які здавалось би мають рекомендаційний характер, так і сучасні міжнародні домовленості, як-от Угода про асоціацію. Проте навіть двосторонні угоди держав створюють для останніх зобов'язання, які необхідно імплементувати у внутрішню правову систему кожної договірної сторони. У рамках цієї статті буде проаналізовано низку спірних питань, що стосуються міжнародних договорів у сфері торгівлі.

Зважаючи на значну кількість укладених економічних угод, доцільним буде здійснити їх класифікацію. Передусім варто розібратися з місцем договорів у сфері торгівлі в системі міжнародних угод. Доктрина міжнародного права відносить їх до економічних договорів. Так, останні за об'єктом регулювання поділяються на: договори з фінансових питань (такі, що регулюють кредитні, податкові, валютні відносини тощо); договори у сфері торгівлі (торговельні угоди, угоди з питань торговельно-економічного співробітництва, угоди про вільну торгівлю тощо), договори з питань руху капіталів (угоди про сприяння інвестицій тощо) тощо. Така класифікація є загальноприйнятою і допомагає розмежувати сфери регулювання, проте не виключає взаємозв'язку таких угод. Наприклад, угоди про уникнення подвійного оподаткування, угоди про взаємний захист та сприяння інвестицій впливають на податкові, інвестиційні, торговельні правовідносини.

Зазначені міжнародні домовленості визначають, зокрема, характер торговельно-економічних політик держав, встановлюють пріоритети співпраці та створюють підґрунтя для зацікавленості в спільній торгівлі. Водночас конкретний договір не завжди відображає всі пріоритети держави. З огляду на це з однією державою часом укладаються кілька договорів не лише різних видів, а й безпосередньо у сфері торгівлі (наприклад, Україна з Грузією уклали договір про торговельно-економічне співробітництво та угода про вільну торгівлю тощо). Отже, очевидно, що міжнародні договори у сфері торгівлі є видом економічних угод, регулювання торговельної співпраці країн є глобальним процесом та потребує значної кількості домовленостей, що визначають як безпосередньо торговельні питання, так і суміжні з ними.

Актуальним також є питання синонімічності термінів «міжнародний договір» та «міжнародна угода». Вказану прогалину помітив й інший науковець у сфері міжнародного економічного права В.Ф. Опришко, який пропонує розмежовувати поняття договір як різновид угоди [4, с. 229]. Натомість на практиці керуються нормою ст. 2 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р. Згадана стаття визначає міжнародний договір як «угоду, укладену між державами в письмовій формі й регульовану міжнародним правом, незалежно від того, чи викладена така угода в одному документі в двох чи кількох зв'язаних між собою документах, а також незалежно від її конкретного найменування» [1].

Тобто незалежно від того, чи документ носить назву угода, конвенція, хартія, протокол, ініціатива тощо і регулює торговельні питання, ми можемо розглядати його в якості міжнародного договору у сфері торгівлі, якщо сторони визнають його як власне договір.

Погоджуємося з О.В. Бігняком в тому, що договірна форма закріплення міжнародних відносин обумовлює стабільність міжнародного правопорядку. Немає такої галузі міжнародного права, становлення і розвиток якої не пов'язано з договорами [5, с. 116]. Водночас постає таке питання: якою повинна бути форма правочину, щоб він вважався міжнародним договором? Як зазначалося, Віденська конвенція 1969 р. передбачає обов'язкову письмову форму угоди, щоб її можна було вважати міжнародним договором. На нашу думку, така норма є спірною. Погоджуємося з думкою про те, що «... форма, що надається документу, не є вирішальною для визначення його юридичного характеру як договору» [3, с. 51]. Відповідно міжнародні договори можуть бути як у письмовій, так і в усній формі. Визначальною буде саме воля держави на здійснення такої домовленості. Водночас найпоширенішою формою вираження правових зобов'язань у сфері торгівлі залишається письмова, що дає змогу чітко й виразно закріпити права та обов'язки сторін договору. Договірні держави можуть укласти домовленість відобразивши своє бачення змісту договору (сукупність умов, які визначають права та обов'язки сторін). Вони можуть відмовитися від традиційних положень і перерозподіляти обов'язки в договорі власний розсуд. Проте чинний договір є завжди обов'язковим для виконання сторонами. І саме тому особливе значення має його зміст та намір, з яким правочин укладався.

Також на увагу заслуговує словосполучення «регульоване міжнародним правом». Низка науковців, а також Комісія ООН з міжнародного права (1959 р.) [2] багато років тому висловили думку, що згадана фраза в собі містить елемент наміру. Джерела міжнародного публічного права створюються безпосередньо його суб'єктами. Відповідно зобов'язання, взяті на себе державами в момент вчинення правочину, можна вважати добровільними зобов'язаннями, оскільки, даючи згоду на обов'язковість договору, країни мають намір (планують) його належно виконувати.

До того ж Комісія ООН з міжнародного права також звертає увагу на наявність міжнародних договорів, що не мають юридичної сили. Тобто не кожна міжнародна домовленість з питань торгівлі вважатиметься міжнародним договором в його традиційному розумінні. Так, Матіас Форто наголошує, що такі угоди не лише мають місце, а викликають питання належності виконання зобов'язань за ними. До таких домовленостей відносять «політичні угоди», «неформальні угоди», «джентльменські угоди» [6]. На наш погляд, такі угоди часто мають місце за наявності деяких політичних, організаційних, правових перешкод. Так, їх поширеність зумовлюється відсутністю у проходженні складної та тривалої процедури укладення договору та не потребує подальшої ратифікації.

Варто також звернути увагу на «політичні угоди», що можуть укладатися як в письмовій, так і в усній формах. Наприклад, О.О. Мережко, будучи також прибічником цієї позиції, до таких угод відносить «декларацію про наміри». «Укладаючи політичну домовленість, зазначає науковець, - держави мають на меті виразити у спільному документі тимчасовий збіг їх політичних цілей. Причому в подальшому кожна сторона має право змінити свою політику й не нестиме жодної міжнародно-правової відповідальності за порушення досягнутої домовленості» [3, с 46-47]. Водночас те, що політичні домовленості не мають юридичної сили, автоматично не робить їх неефективними. Навпаки, в торговельних угодах, де необхідне швидке прийняття рішень, саме політичні домовленості можуть слугувати альтернативою. Проте в інших відносинах такі домовленості, як свідчать сучасні реалії, дійсно можуть викликати проблеми не лише політичного характеру. З огляду на це вважаємо, за доречне політичні домовленості оформлювати офіційно, письмово і передбачати ризики відмови однієї із сторін у виконанні взятих на себе зобов'язань.

Професор О.О. Мережко у своїй монографії «Право міжнародних договорів: сучасні проблеми теорії та практики» відмітив, що, враховуючи різні визначення міжнародного договору, в літературі зосереджено увагу на таких його рисах: договір є угодою юридично рівних суб'єктів, яка втілює в собі їхні спільні волевиявлення; договір повинен бути явно виражений у тому сенсі, що волевиявлення кожної зі сторін договору мають отримати чіткий зовнішній прояв; міжнародний договір виникає в результаті узгодження волевиявлення принаймні двох суб'єктів міжнародного права; міжнародні угоди укладаються не лише між державами, а й за участю інших суб'єктів міжнародного права [3, с. 40-44.]

Вважаємо, що міжнародний договір у сфері торгівлі є добровільно досягненою між суб'єктами міжнародного публічного права домовленістю, що регулюється нормами міжнародним правом та створює зобов'язання у сфері торговельних відносин для його учасників.

торговельний договір міжнародний

Висновки

Міжнародні договори у сфері торгівлі є видом економічних домовленостей, проте на торговельну діяльність держави впливає значно ширше коло міжнародних правочинів, не лише торговельних. Назва міжнародної домовленості, орієнтуючись на сучасне міжнародне законодавство, не має істотного значення. Міжнародний договір є обов'язковим для виконання договірними сторонами за умови, що таку домовленість укладено, а державами надано відповідну згоду на її виконання (ратифікація). В іншому разі виконання може залежати лише від політичної волі держави.

Під час укладення міжнародного договору вирішальною є не стільки форма, скільки намір договірних сторін. Проте міжнародні договори у сфері торгівлі є важливими для держав, відповідно їм переважно притаманна письмова форма, яка забезпечує додаткові гарантії їх виконання.

Сприйняття дослідниками словосполучення «регулювання міжнародним правом» досі є спірним. Розуміючи, що міжнародний договір є вираженням наміру держав, а міжнародне право одним із джерел визначає саме сукупність таких договорів, то зауваження стосовно того, що «регулювання міжнародним правом» містить елемент наміру певною мірою є справедливим.

Список використаних джерел

1. Віденська конвенція про право міжнародних договорів: Конвенція Орг. Об'єдн. Націй від 23.05.1969 р.: станом на 13 черв. 1986 р.

2. Yearbook of the International Law Commission (1959). United Nations.

3. Мережко О.О. Право міжнародних договорів: сучасні проблеми теорії та практики: монографія. Київ: Таксон, 2002. 344 с.

4. Опришко В.Ф. Міжнародне екoнoмічне право і процес. Київ, 2014. 518 с.

5. Теорія міжнародного права / ред. О.В. Бігняк. Херсон, 2020. 224 с.

6. Forto Par Mathias. Les accords internationaux juridiquement non-contraignants / (Non-legally binding international agreements).

References

1. Vienna Convention on the Law of Treaties : Convention United Nations of 23.05.1969: as of 13 June 1986.

2. Yearbook of the International Law Commission (1959). United Nations.

3. Merezhko O.O. Law of international treaties: modern problems of theory and practice: monograph. Kyiv, 2002. 344 p. [in Ukrainian].

4. Opryshko V.F. International economic law and process. Kyiv, 2014. 518 p. [in Ukrainian].

5. Theory of international law: educational and methodological manual / ed. O.V. Bihniak. Kherson, 2020. 224 p. [in Ukrainian].

6. Forto Par Mathias. Les accords internationaux juridiquement non-contraignants / (Non-legally binding international agreements).

Размещено на Allbest.ru