Регресні зобов’язання в системі зобов’язального права

Размещено на http://allbest.ru

Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова

Регресні зобов'язання в системі зобов'язального права

Костюшко Уляна Вікторівна

здобувач вищої освіти соціально-правового факультету

Науковий керівник: Дубчак Леся Сергіївна

канд. юрид. наук, професор кафедри

правознавства та галузевих юридичних дисциплін

Україна

Дерегуляція та подальший розвиток ринкових відносин в країні, побудованих за європейським зразком згідно із зобов'язаннями, взятими під час підписання Угоди між Україною та ЄС, спонукали у тому числі до подальшого зростання інтересу до правової конструкції регресу, оскільки для стабільності ділового обороту часто не важливо ким буде виконане зобов'язання, проте важливо, щоб таке зобов'язання було виконане вчасно. Для кредитора, як правило, не має значення, ким буде погашено борг - боржником або іншою особою, проте саме регрес, при цьому, дає можливість захистити інтереси особи, яка погасила чужий борг. При цьому, можливість сплатити борг за іншу особу іноді є необхідною для забезпечення безпеки власних засобів. Тому все більшого поширення набувають регресні зобов'язання, завдяки яким учасники цивільного обігу мають можливість повернути витрачені в інтересах іншої особи кошти.

За часів Стародавнього Риму, саме у час формування правових першооснов, юристи по-різному тлумачили положення про виникнення регресу: одні - заперечували існування права на подальший регрес, інші, навпаки, визнавали вказане право. Загалом, виникнення на боці поручителя права регресу пов'язувалось із існуванням договору доручення (mandatum), згідно з яким головний боржник просив третю особу виступити його поручителем; «позовом з цього договору і користувалися для здійснення права регресу» поручителі за actio mandati contraria, дії поручителя також могли трактуватися і як negotiorum gestio. У такому разі боржник відповідав перед гарантом (поручителем), що виконав зобов'язання за нього, за actio negotiorum gestorum contraria [1].

В інституції Юстиніана в титулі про право справедливості встановлено, що «справедливість полягає в постійній і твердій волі віддавати кожному своє». «Кожному своє» означало не лише реалізацію свого суб'єктивного права, а й порівняння його з іншими правами та інтересами. Римське право надавало власникові захист від усіх порушень його права власності. Так само у римському праві зародився інститут гарантування зобов'язань.

Подальший розвиток та рецепція римського права не оминула і українське законодавство, хоча доцільно наголосити, що Цивільний кодекс України не наводить прямого визначення поняття «регресу». У ЦК України, а саме у статті 1191, наведено положення, яке в загальному охоплює поняття «регрес» - «особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом» [2].

Варто зазначити, що різні вченні-правники не завжди однаково розуміють і трактують інститут регресу. Так, на думку В.Т. Смірнова, регрес у системі майнових правовідносин виконує ті ж самі функції, що й відповідальність за невиконання договірного зобов'язання або зобов'язання, яке виникає із заподіяння шкоди. Проте насправді, виконання зобов'язання, сплата санкцій або відшкодування шкоди регредієнтом третій особі, відповідно до договору чи закону, приводить до врегулювання положення на стороні лише кредитора (потерпілого), водночас викликаючи порушення в економічному становищі платника (регредієнта), який не поніс би збитків за відсутності провини регресанта або виконання ним зобов'язання. Тобто є певна подібність регресу і відповідальності, що виявляється в однакових функціях цих інститутів. При цьому В.Т. Смірнов акцентує увагу на те, що регрес як за змістом, так і за своєю природою не є цілком самостійним інститутом цивільного права, а лише засобом перекладення збитків із платника на особу, відповідальну за ці збитки. Розглядаючи регрес як правовідношення, учений наголошував, що за своїм змістом регрес є «зобов'язанням із відшкодування збитку, понесеного однією особою з вини або за рахунок іншої, а тому може визначатися як зобов'язання з відшкодування збитку, що виникає в результаті перекладення сплаченого однією особою іншій на третю особу, на виконання обов'язку або з вини якої відбувся платіж». В свою чергу Е.А. Суханов говорить про регрес як про відповідальність, називаючи її регресною відповідальністю. На думку багатьох науковців, регресна відповідальність спрямована на відновлення майнової сфери тієї особи, яка зазнала збитків, компенсувавши потерпілому його майнові втрати за іншу особу (заподіювача) [3]. Наприклад, М.М. Агарков вважав регрес юридично-технічним способом покласти в підсумку відповідальність на винного [4]. Ю.В. Журавльова вказує, що в контексті регресної відповідальності співвідношення регресу й відшкодування збитків співвідносяться як форма та вид цивільно-правової відповідальності. Загалом, більшість вчених розглядають регрес як правовідносини, що за своїм змістом є зобов'язанням із відшкодування шкоди, понесеної однією особою з вини або за рахунок іншої [5].

Тому регрес може визначатися як зобов'язання з відшкодування шкоди, що виникає в результаті перекладення сплаченого однією особою іншій на третю особу, на виконання обов'язку або з вини якої відбувся платіж.

Регресна вимога завжди спрямована на відшкодування витрат, понесених за рахунок або з вини іншої особи, а тому регресне зобов'язання фактично є зобов'язанням із відшкодування збитків, а отже, формою цивільно-правової відповідальності. Термін «регрес» означає лише умови виникнення цих збитків і порядок їх відшкодування. Тому не випадково більшість науковців, які досліджували регресні зобов'язання, так чи інакше пов'язують їх із проблемою відповідальності.

Різноманітність в поглядах учених щодо правової природи й ознак регресу, спонукає до визначення його як такого, що виконує ті ж функції, що й відповідальність за невиконання договірного зобов'язання або зобов'язання, що виникає із завдання шкоди, а відтак особа усе одно нестиме відповідальність.

цивільний право зобов'язання боржник регрес

Список використаних джерел

[1]Крисань, Т.Є. (2013). Еволюція гарантування у римському праві. Часопис Київського університету права, (1), 167-170.

[2]Цивільний кодекс України (Закон України). № 435-IV. (2003). Вилучено з: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text.

[3]Жила, О.В. (2015). Місце регресних зобов'язань у системі зобов'язального права. Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету, (14), 9-11.

[4]Берестова, І.Є. (2004) Зобов'язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (автореф. дис. ... канд. юр. наук). Інститут держави і права ім. В. М. Корецького. Київ, Україна.

[5]Ніколаєнко, О.В. (2006). Концепція та поняття зобов'язань, які виникають внаслідок набуття або збереження майна без достатньої правової підстави. Актуальні проблеми держави і права, (28), 2310237.

Размещено на Allbest.ru