Персональні дані у компіляціях (базах) даних:збереження балансу між правом на свободу вираження та правом на приватність

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський університет права НАН України

Персональні дані у компіляціях (базах) даних:збереження балансу між правом на свободу вираження та правом на приватність

Вишневський Владислав Олегович,

Анотація

приватність право персональний база

У статті автор досліджує питання балансу між правом на приватність та правом на свободу вираження в аспекті персональних даних у компіляціях (базах) даних шляхом аналізу відповідної практики Європейського суду з прав людини.

Оскільки вагому роль у питанні пошуку балансу між цими правами міститься у рішеннях ЄСПЛ, автор детально розбирає відповідні рішення на предмет наявності важливих критеріїв та принципів, які використовує ЄСПЛ при розгляді таких спорів.

Так, автором розглянуто за яких підстав може бути порушено право особи на приватність та розкрито принципи, з урахуванням яких розглядаються справи в аспекті баз даних з персональними даними.

Також автором коротко проаналізовано останні законодавчі тенденції ЄС, які можуть вплинути на баланс прав на при - ватність та свободу вираження.

Ключові слова: права людини, право на приватність, право на свободу вираження, компіляції даних, бази даних, персональні дані, Європейський суд з прав людини, ЄСПЛ.

Abstract

Preventing unauthorized intrusion into people's private lives is one of the main challenges for a modern state, especially with the advent and rapid development of the Internet, which has facilitated the collection and dissemination of information. These circumstances contribute to the formation of databases, including compilations of data containing personal information.

While the disclosure of personal data by the state is characteristic of democratic societies and is based on the right to freedom of expression, this process has negative consequences. The openness of personal data facilitates unauthorized data collection and the creation of data compilations without the individual's consent, violating their rights to respect for private life. Collecting sensitive information or the extent of data collection also poses significant problems.

In certain situations, the right to privacy may conflict with the right to freedom of expression, necessitating the establishment and preservation of a fair balance between these rights. However, current legislation in Ukraine lacks clear legal norms defining a precise balance in resolving such disputes. Therefore, there is a need to investigate this problematic issue, identify possible ways to address the balance preservation issue in the relevant practice of the European Court of Human Rights. The article explores the balance between the right to privacy and the right to freedom of expression in the aspect of personal data in compilations (databases) through an analysis of the relevant practice of the European Court of Human Rights. Since both rights are not absolute and require reconciliation with other rights, a detailed analysis of the case context and circumstances is necessary.

In its decisions, the European Court of Human Rights often encounters conflicts between the mentioned rights, and the author thoroughly examines the relevant decisions to identify crucial criteria for resolving such disputes. The article delves into the grounds on which an individual's right to privacy can be violated, analyzing the content and scope of such grounds. It discloses principles applied in cases involving databases with personal data, illustrating the application of these principles through examples from the judicial practice of the European Court of Human Rights.

Additionally, the author briefly analyzes recent legislative trends in the EU regarding data circulation and predicts their impact on the balance between the right to privacy and freedom of expression.

Key words: human rights, right to privacy, freedom of expression, data compilations, databases, personal data, European Court of Human Rights, ECHR.

Основна частина

Постановка проблеми. Недопущення несанкціонованого втручання у приватне життя людей є одним із головних викликів для сучасної держави, адже з появою та стрімким розвитком мережі інтернет, збір і поширення інформації значно полегшились. Такі обставини сприяють формуванню баз даних, зокрема і компіляцій даних, що містять персональну інформацію.

Разом з тим, більшість технологічних компаній у своїй роботі уже використовують такі бази даних з персональною інформацію. Ці бази даних, завдяки можливості обробки та глибокої аналітики великих обсягів інформації, забезпечують значне зростання ефективності і продуктивності роботи, а також оптимізації фінансових витрат.

Варто відзначити, що і держава активно збирає та накопичує персональну інформацію про різні аспекти життя населення. До останнього часу більшість державних реєстрів в Україні не мали публічного доступу, але послідовна політика України щодо оприлюднення даних вивела Україну на перше місце серед країн Європи у рейтингу сфери відкритих даних.

Хоча оприлюднення особистих даних державою характерно саме демократичному суспільству та ґрунтується на праві на свободу вираження, цей процес має і негативні наслідки. Так, відкритість особистих даних уможливлює несанкціонований збір даних, а також наповнення та формування компіляцій даних без згоди на це особи, що порушує права такої особи на повагу до її приватного життя. Важливими проблемами також є і збір інформації чутливого характеру або обсяг збору інформації.

Тобто у певних ситуаціях право на приватність може суперечити праву на свободу вираження поглядів, тому існує необхідність у встановленні та збереженні справедливого балансу між цими правами. Водночас у чинному законодавстві України відсутні правові норми, що мають визначити чіткий баланс у вирішенні таких спорів.

Тому є необхідність дослідити дане проблемне питання, виявити можливі шляхи вирішення проблеми збереження балансу у відповідній практиці Європейського суду з прав людини (надалі - «ЄСПЛ»).

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Тема захисту персональних даних досліджувалася низкою вітчизняних науковців, зокрема можна відзначити А. Баранова, В. Брижко, Ю. Базанова, А. Пазюка. Кожен з них вніс значний вклад у розвиток юридичної науки у цій сфері, проте, проблема саме балансу права на приватність та права на свободу вираження в контексті компіляцій даних з персональними даними не була достатньо досліджена вітчизняними науковцями. Варто зазначити, що вагому роль у дослідження питання балансу між цими правами відіграє ЄСПЛ, який у своїх рішеннях робить важливі правові висновки. Відтак проблема пошуку балансу між правом на свободу вираження та правом на приватність в аспекті персональних даних у компіляціях (базах) даних потребує дослідження та подальшого опрацювання.

Формулювання мети статті. Метою статті є дослідження питання балансу між правом на приватність та правом на свободу вираження в аспекті персональних даних у компіляціях (базах) даних шляхом аналізу відповідної практики ЄСПЛ.

Викладення основного матеріалу дослідження. Спори щодо зберігання персональних даних у національних і європейських базах даних все частіше виникають перед ЄСПЛ, з огляду на те, що поширення таких баз даних є сучасною необхідністю. Наприклад такі бази даних як, SIS (Шенгенська інформаційна система), CIS (Митна інформаційна система), VIS (Візова інформаційна система) та EURODAC (Європейська база даних відбитків пальців), дозволяють боротися зі зростаючими проблемами у сфері безпеки і очевидною проблемою з імміграцією. Приватні компанії аналогічним чином активно впроваджують та використовують у своїй діяльності бази даних з персональними даними. Це пояснюється тим, що це дозволяє значно підвищити прибуток та покращити ефективність роботи. Однак існування таких баз даних, передбачає конфлікт права на приватність та права та права свободу вираження. Водночас право на свободу вираження та право на приватність визнані у численних універсальних та регіональних міжнародних угодах. Наприклад, статті 12 (про приватність) та 19 (про свободу вираження) Загальної декларації прав людини¹ та статті 17 (про приватність), 19 (про свободу вираження) Міжнародного пакту з громадянських та політичних прав², визнають права на приватність та свободу вираження. На регіональному рівні Європейська конвенція про права людини³ (надалі - «ЄКПЛ») також визнає обидва права в статтях 8 (про приватність) і 10 (про свободу виразу). Тобто обидва права є рівнозначно важливими та основоположними.

Зауважимо, що у деяких випадках допускається обмеження зазначених прав. Так, статтею 8 ЄКПЛ передбачено, що обмеження права на приватність може бути здійснено згідно із законом, для досягнення законної мети та у разі необхідності у демократичному суспільстві.

На думку ЄСПЛ, втручання визнається законним, якщо заходи такого втручання, передбачені у національному законодавстві, при цьому таке законодавство має бути доступними для зацікавлених осіб і передбачуваними щодо наслідків їх дії. На додачу до вищезгаданого, такі заходи ще мають бути сумісними із верховенством права. Наприклад, у справі «TrajkovskiandChipovskiv. NorthMacedonia», ЄСПЛ визнав порушення права на приватність, оскільки у законодавстві Північної Македонії відсутні чіткі законодавчі межі використання, обробки, зберігання та видалення зразків ДНК, при цьому на визначена тривалість зберігання, а цілі збирання та використання були сформульовані надто широко⁴.

Причому у справі «M.M. v. theNetherlands», ЄСПЛ зазначив, що якщо захід втручання, не відповідає «закону», це може бути достатньою підставою для визнання порушення статті 8 ЄКПЛ⁵. Отже, надалі немає необхідності перевіряти, чи переслідувало таке втручання «законну мету» чи було «необхідним у демократичному суспільстві».

Законна мета може бути в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Для прикладу, у справі «S.A.S. v. France», заявниця оскаржила заборону носіння одягу, що закриває обличчя⁶. Суд вказав, що передбачена заборона дійсно порушила право особи на приватність, однак врахував, що обмеження введено для забезпечення громадської безпеки, тому визнав таке порушення допустим.

Поняття «необхідності у демократичному суспільстві» ЄСПЛ розтлумачив у справі «Zv. Finland», вказавши, що при оцінці того, чи були оскаржувані заходи «необхідними в демократичному суспільстві», важливим є питання щодо виправданості, належності та достатності причин, які обґрунтовують ці заходи⁷. При цьому термін «необхідність» у контексті статті 8 означає, що втручання повинно відповідати нагальній соціальній потребі і, зокрема, має бути пропорційним досягнутій законній меті.

Зокрема у справі «Piechowiczv. Poland», ЄСПЛ підкреслив, що при розгляді «необхідності» втручання, враховуються межі розсуду, наданого державним органам влади, проте, державі-відповідачу потрібно довести наявність нагальної соціальної потреби, що обґрунтовує введення такого втручання⁸.

Варто відзначити, що статтею 10 ЄКПЛ передбачені аналогічні підстави обмеження права на свободу вираження: законність, необхідність у демократичному суспільстві та досягнення законної мети, при цьому підходи ЄСПЛ до тлумачення таких обмежень теж є тотожними. Тобто обидва права у їх застосовуванні необхідно узгоджувати один з одним.

В аспекті балансу між правом на приватність та правом на свободу вираження слід згадати відому пре - цедентну справу «VonHannoverv. Germany (NO. 2)» щодо порушення права на приватність⁹. Узагальнюючи, суд визначив перелік критеріїв, якими повинні керуватися національні суди при вирішенні справ, пов'язаних із забезпеченням балансу між правом на приватність, та правом на свободу вираження. Наприклад, наявність публічного інтересу у суспільства до певних персональних даних суб'єкта, наскільки відомий суб'єкт, попередня поведінка такого суб'єкта, зміст, форма та наслідки розповсюдження. У підсумку суд встановив порушення права на приватність допустимим та зазначив, що свобода вираження може обмежувати дотримання права на приватність та дійшов висновку про відсутність порушення статті 8 ЄКПЛ.

Зауважимо, що за своїм змістом спір у зазначеній справі стосувався публікації персональних даних, що не пов'язані з базами даних. Однак критерії передбачені судом, надалі застосовуються при розгляді справ, де присутній конфлікт захисту права на приватність та права на свободу вираження, в контексті баз з персональними даними, що ми і розглянемо далі.

У свою чергу взаємозв'язок між правом на захист персональних даних, а отже, і стосовно права на приватність та свободою поглядів додатково регулюється загальним регламентом про захист даних від 27 квітня 2016 року (надалі - «GDPR»), який наразі є головним нормативно-правовим документом, який регулює збір та обробку персональних даних¹⁰. Так, статтею 23 GDPR, допускається відступ від вимог щодо захисту персональних даних через законодавчий інструмент, якщо такі обмеження: зберігають сутність фундаментальних прав і свобод, є необхідним та пропорційним заходом у демократичному суспільстві для забезпечення низки законних цілей. Окремо у статті 85, передбачені винятки для узгодження права на захист персональних даних, зі свободою вираження, зокрема для цілей журналістики чи наукової, художньої чи літературної діяльності. Окрім цього, ЄСПЛ детально вивчає обставини справ, що стосуються можливого порушення права на приватність в контексті компіляцій з персональними даними з урахуванням принципів, передбачених GDPR.

Так, принцип законності, передбачає, що обробка персональних даних може проводитися за наявності визначених законом підстав, конкретних і законних цілей, які визначені за згодою суб'єкта, або передбачених законом. Цей принцип детально розкрито у справі «Rotaruv. Romania»¹¹. ЄСПЛ визнав порушення права на приватність через відсутність в законодавстві Румунії належних обмежень та конкретизації щодо збирання, обробки та зберігання, інформації, яка може зашкодити інтересам національної безпеки. При цьому ЄСПЛ наголосив, що закони повинні бути доступними для зацікавлених осіб і передбачуваними щодо наслідків їх дії. Подібною до наведеної є справа «Zaichenkov. Ukraine (No. 2)», суд заявив про недостатнє законодавче регулювання процедури збору інформації під час проведення психіатричної експертизи та внаслідок цього визнав порушення права особи на приватність¹².

Принцип визначеності мети вимагає, щоб цілі збору та обробки персональних даних були легітимні та чітко визначені. Цей принцип також передбачає, що зібрані дані повинні використовуватися лише у відповідності до поставлених цілей, при цьому мета обробки персональних даних не може бути сформульована так, щоб вона давала необмежені чи невизначені можливості обробки. У цьому контексті слід згадати справу «М.К. v. France»¹³. Поліція та в подальшому національні суди відмовили заявнику у видаленні його даних з бази даних у зв'язку з закриттям справи, аргументуючи відмову накопиченням даних для полегшення майбутніх розслідувань. ЄСПЛ визнав порушення права на приватність, оскільки на його думку вказані цілі обробки, занадто широкі та непропорційні, а держава не збалансувала інтереси заявника з суспільними, чим порушила його право на приватність.

Принцип пропорційності означає, що характер, зміст та спосіб обробки персональних даних, повинні бути адекватними, відповідними та ненадмірними відносно своєї мети. Тобто оброблятися повинні лише ті дані, які необхідні для досягнення мети, а якщо мету можна досягти без проведення такої обробки, вона буде незаконною. У цьому контексті слід згадати справу «L.H. v. LATVIA». За обставинами цієї справи, у ході проведення розслідування невдалої операції, зробленої заявниці у 1997 року, інспекція зібрала інформацію щодо надання заявниці медичної допомоги з 1996 по 2003 роки¹⁴. ЄСПЛ констатував порушення права на приватність через необґрунтовано непропорційний обсяг зібраної інформації. Іншого висновку суд дійшов у справі «M.S. v. Sweden» щодо передачі лікарнею медичної інформації про особу на запит державного органу¹⁵. Суд визнав, що існували відповідні та достатні підстави для передачі клінікою персональної інформації державному органу і що цей захід не був непропорційним законній меті, яку переслідували.

Також важливий тип і характер даних, наприклад у справі «Leanderv. Sweden», ЄСПЛ постановив, що сам факт зберігання даних, які стосуються приватного життя особи, становить втручання у розумінні статті 8 Конвенції¹⁶. Надалі у справі «M.D. andothersv. Spain» суд визнав, що створення поліцією бази даних з персональними даними порушує право на приватність заявників¹⁷. ЄСПЛ аргументував, що таке втручання в приватне життя не відповідає законодавству, а саме існування бази даних порушує приватність осіб, чия діяльність не була злочинною.

Також принцип пропорційності передбачає збереження даних не довше, ніж це є необхідним для мети, заради яких дані були зібрані чи оброблені, а рівень захисту персональних даних повинен бути пропорційним до характеру та обсягу даних. Таким чином, персональні дані повинні бути видалені, якщо відповідна мета вже не існує. Зокрема у справі «S. andMarperv. theUnitedKingdom», ЄСПЛ дійшов висновку, що збереження даних має бути пропорційним меті збирання та обмежуватись у часі¹⁸. Крім того, у цьому рішенні суд відзначив, що для забезпечення балансу з правом на приватність, власник повинен передбачити суб'єкту механізм припинення обробки, зміни чи виправлення даних.

Принцип справедливості обробки персональних даних означає, що інформація про обробку персональних даних повинна бути відкритою, регламентованою зрозумілими та доступними правилами, а суб'єкт персональних даних повинен мати доступ до інформації про обробку своїх персональних даних, включаючи те, хто та яким чином обробляє його дані, і мати можливість контролювати цей процес. Наприклад у справі «Gaskinv. TheUnitedKingdom», суд визнав, що заявник має право на інформацію про своє дитинство, тому обмеження доступу заявнику до цієї інформації є порушенням його права на приватність¹⁹.

Принцип вірогідності та точності передбачає, що персональні дані, які обробляються, повинні бути точними та достовірними, володілець зобов'язаний підтримувати актуальність цих даних. Суб'єкт персональних даних має право звертатися до володільця з вимогою виправлення своїх персональних даних. Так у справі «Ciubotaruv. Moldova», суд визнав порушення права на приватність заявника, оскільки йому відмовили у виправлені його даних про етнічне походження²⁰.

Принцип підзвітності передбачає, що володільці баз з персональними даними зобов'язані здійснювати заходи щодо підтримки та захисту даних під час їх обробки. Цей принцип також передбачає відповідальність володільців за відповідність операцій обробки вимогам законодавства та готовність в будь-який момент демонструвати таку відповідність перед суб'єктами даних та наглядовими органами. У цьому аспекті слід згадати справу «I. v. Finland», де суд визнав, що недостатній облік операцій щодо надання доступу до медичної документації заявниці, призвів до неможливості встановлення особи, яка, ймовірно, поширила інформацію, що містилася у ній²¹.

Принцип ефективного захисту персональних даних полягає, в тому, що володільці і розпорядники повинні застосовувати належні організаційні та технічні заходи для забезпечення високого рівня захисту персональних даних від випадкової втрати, знищення чи незаконної обробки, включаючи незаконний доступ до них. При цьому у разі визначені рівня захисту необхідно врахувати: характер та обсяг персональних даних, можливі наслідки від втрати чи незаконної обробки, доступні технології захисту та вартість їх імплементації, ймовірність реалізації потенційних ризиків. У даному аспекті варто згадати справу «AffaireB.B. v. France» щодо зберігання даних у національній базі осіб, які вчинили статеві злочини²². ЄСПЛ не визнав порушення права на приватність, врахувавши, що зберігання даних у цій базі обґрунтоване, необхідне та пропорційне для досягнення своєї мети. При цьому захисні гарантії для заявників передбачали перегляд строку зберігання та можливість оскарження рішення про відмову в суді, а доступ до даних був обмежений необхідним обсягом для досягнення визначеної мети.

Зауважимо, про існування низки нормативно-правових актів ЄС, які були прийнятті на сьогодні ще не пройшли імплементацію державами членами. Аналізуючи їх зміст, слід виділити законодавчу тенденцію, яка має на меті полегшити доступ до баз даних, які містять у тому числі персональні для суспільного використання. Так, Регламентом Європейського парламенту і Ради №2018/1807 від 14 листопада 2018 року²³, передбачається запровадження принципу вільного руху даних в межах ЄС та заборона локалізація даних, тобто обмежень щодо їх обробки в межах однієї країни, а Регламент Європейського Парламенту і Ради №2022/868 від 30 травня 2022 р.²⁴, встановлює принципи використання даних на основі: недискримінації, прозорості, пропорційності та відсутності обмежень для конкуренції, а також передбачає відкриття державою баз даних, закритість яких до цього пояснювалась захистом права на приватність. Прийняття таких змін має на меті прибрати перешкоди для інноваційного розвитку. Однак на наш погляд, це може мати негативний вплив на захист права на приватність у контексті використання баз даних з персональними даними.

Водночас, варто відзначити поточну позицію ЄСПЛ щодо публічних баз даних, зокрема у справі «SatakunnanMarkkinaporssiOyandSatamediaOyv. Finland»²⁵. У цій справі ЄСПЛ визнав, що право на інформаційне самовизначення означає, що особи можуть розраховувати на захист права на приватність, навіть коли їхні дані знаходяться в публічному доступі. Суд зауважив, що збір та використання персональних даних повинні бути передбачуваними, а національне законодавство повинно надавати відповідні гарантії для запобігання використанню даних в спосіб, що суттєво перевищує очікувані межі.

Тобто перед країнами ЄС одночасно з прийняттям відповідних рішень щодо відкриття баз даних стоїть задача щодо запобігання використанню даних, а це в умовах сучасності дуже важка задача. Тому вважаємо, що імплементації цих нормативних документів країнами ЄС, може змістити баланс між правом на приватність та правом на свободу вираження.

Висновки. Пошук балансу між правом на приватність та правом на свободу вираження є складним процесом, адже обидва права не є абсолютними і при застосовуванні необхідно узгоджувати їх з іншими правами. Це вимагає проведення глибокого аналізу контексту та обставин справи.

Так, ЄСПЛ при вирішення таких спорів, в першу чергу встановлює на яких підставах порушено право на приватність за рахунок права на свободу вираження чи є вони законні. Згодом суд визначає чи зроблено це для досягнення законної мети та чи є у цьому необхідність у демократичному суспільстві.

При вирішенні питання балансу права на приватність та права на свободу вираження в контексті захисту компіляцій з персональними даними, ЄСПЛ також детально вивчає обставини справи з урахуванням принципів, встановлених у GDPR, а саме: законності, визначеності мети, пропорційності, справедливості обробки персональних даних, вірогідності та точності, підзвітності, ефективного захисту персональних.

Водночас з огляду на імплантацією країнами ЄС останніх нормативно-правових актів у сфері захисту персональних даних, які передбачають відкриття державами баз даних, закритість яких до цього пояснювалась захистом права суб'єктів даних на приватність, баланс між правом на приватність та правом на свободу вираження може зміститись.

Література

1 The Universal Declaration of Human Rights (1948). URL: https://www.un.org/en/about-us/universal-declaration-of-human-rights

2 International Covenant on Civil and Political Rights (1966). URL: https://treaties.un.org/doc/treaties/1976/03/19760323% 2006 - 17% 20am/ch_iv_04.pdf

3 European Convention on Human Rights (1950). URL: https://www.echr.coe.int/documents/d/echr/Convention_ENG

4 Case of Trajkovski and Chipovski v. North Macedonia, 53205/13 and 63320/13, European Court of Human Rights, 13 June 2020. URL: https://hudoc.echr.coe.int/? i=001-200816

5 Case of M.M. v. the Netherlands, 39339/98, European Court of Human Rights, 8 April 2003. URL: https://hudoc.echr.coe.int/? i=001-61002

6 Case of S.A.S. v. France, 43835/11, European Court of Human Rights, 1 July 2014. URL: https://hudoc.echr.coe.int/? i=001 - 145240

7 Case of Z v. Finland, 22009/93, European Court of Human Rights, 25 February 1997. URL: https://hudoc.echr.coe.int/? i=001-

58033

8 Case of Piechowicz v. Poland, 20071/07, European Court of Human Rights, 17 July 2012. URL: https://hudoc.echr.coe.int/? i=001-110499

9 Case of Von Hannover v. Germany (no. 2), №40660/08 and 60641/08, European Court of Human Rights, 7 February 2012. URL: https://hudoc.echr.coe.int/fre? i=001-109029

10 Regulation (EU) 2016/679 of the European Parliament and of the Council of 27 April 2016 on the protection of natural persons with regard to the processing of personal data and on the free movement of such data, and repealing Directive 95/46/EC (General Data Protection Regulation) (Text with EEA relevance). URL: https://eur-lex.europa.eu/legal-content/EN/TXT/? uri=CELEX% 3 A32016R0679&qid=1701377719830

11 Case of Rotaru v. Romania, 28341/95, European Court of Human Rights, 4 May 2000. URL: https://hudoc.echr.coe.int/? i=001-

58586

12 Case of Zaichenko v. Ukraine 45797/09, European Court of Human Rights, 25 February 2015. URL: https://hudoc.echr.coe.int/? i=001-192503

13 Case of М.К. v. France, 29369/10, European Court of Human Rights, 23 April 2015, URL: https://hudoc.echr.coe.int/fre? i=1154265

14 Case of L.H. v. Latvia, 52019/07, European Court of Human Rights, 29 April 2014. URL: https://hudoc.echr.coe.int/fre? i=29365

15 Case of «M.S. v. Sweden», 74/1996/693/885, European Court of Human Rights, 27 August 1997. URL: https://hudoc.echr. coe.int/? i=001-58177

16 22 Case of Leander v. Sweden, 9248/81, European Court of Human Rights, 26 March 1987. URL: https://hudoc.echr.coe.int/? i=001-57519

17 Case of M.D. and others v. Spain, 36584/17, European Court of Human Rights, 28 August 2022. URL: https://hudoc.echr. coe.int/? i=001-218034

18 Case of S. and Marper v. The United Kingdom, 30562/04 and 30566/04, European Court of Human Rights, 4 December 2008. URL: https://hudoc.echr.coe.int/? i=001-90051

19 Case of S. Gaskin v. The United Kingdom, 10454/83, European Court of Human Rights, 07 July 1989.URL: https://hudoc.echr. coe.int/? i=001-57491

20 Case of Ciubotaru v. Moldova, 27138/04, European Court of Human Rights, 27 April 2010. URL: https://hudoc.echr.coe.int/? i=001-98445

21 Case of I. v. Finland, 20511/03, European Court of Human Rights, 17 October 2008. URL: https://hudoc.echr.coe.int/? i=001-87510

22 Case of AFFAIRE B.B. c. FRANCE, 5335/06, European Court of Human Rights, 17 December 2009 URL: https://hudoc.echr. coe.int/ukr? i=001-96361

23 Regulation (EU) 2018/1807 of the European Parliament and of the Council of 14 November 2018 on a framework for the free flow of non-personal data in the European Union (Text with EEA relevance.). URL: https://eur-lex.europa.eu/legal-content/EN/TXT/? uri=CELEX % 3A32018R1807&qid=1673276776969#ntr1-L_2018303EN.01005901-E0001

24 Regulation (EU) 2022/868 of the European Parliament and of the Council of 30 May 2022 on European data governance and amending Regulation (EU) 2018/1724 (Data Governance Act) (Text with EEA relevance). URL: https://eur-lex.europa.eu/legal-content/ EN/TXT/? uri=CELEX % 3A32022R0868&qid=1672950557346

25 Case OF SATAKUNNAN MARKKINAPORSSI OY AND SATAMEDIA OY v. FINLAND, 931/13 European Court of Human Rights, 27 June 2017. URL: https://hudoc.echr.coe.int/rus? i=001-175121

Размещено на Allbest.ru