Відповідальність за злочини проти людяності в міжнародному та національному кримінальному законодавстві

Размещено на http://www.allbest.ru/

Університету Короля Данила

Відповідальність за злочини проти людяності в міжнародному та національному кримінальному законодавстві

Репецький Сергій Петрович, кандидат юридичних наук, доцент кафедри права та публічного управління

м. Івано-Франківськ

Анотація

Мета. Метою роботи є дослідження проблем відповідальності за злочини проти людяності в міжнародному та національному кримінальному законодавстві, формулювання пропозицій щодо імплементації міжнародних норм у цій сфері в національне кримінальне законодавство, а також окреслення позитивних змін та недоліків в наслідок здійснення таких нововведень. Методика. Методика включає комплексний аналіз і узагальнення наявного науково-теоретичного, законодавчого матеріалу та формулювання відповідних висновків. Під час дослідження використовувались наступні методи наукового пізнання: порівняльно-правовий, логіко-граматичний, системно-структурний, моделювання. Результати. В процесі дослідження визнано, що в чинному кримінальному законодавстві України відсутня єдина кримінально-правова норма, яка би передбачала відповідальність за злочини проти людяності. Здебільшого, кримінальні правопорушення у цій сфері закріплені в різних розділах Кримінального кодексу України, що не в повній мірі відображає всю суспільну небезпеку даних діянь. Особливо це стало помітним після повномасштабного вторгнення російських військ на територію нашої держави. У зв'язку з цим, виникла потреба в законодавчому закріплені злочинів проти людяності в розділі ХХ Особливої частини Кримінального кодексу України з метою ефективної протидії вчиненню кримінальних правопорушень проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку, а також справедливому покаранню за злочинні діяння російських військових на території України на рівні національного законодавства. Наукова новизна. В процесі дослідження визначено низку прогресивних положень щодо діянь, пов'язаних з посяганнями на мир, безпеку людства та міжнародний правопорядок, які в подальшому можна врахувати для законодавчих ініціатив щодо кримінальної відповідальності за кримінальні правопорушення у цій сфері. Практична значимість. Результати дослідження можуть бути використані у правотворчій діяльності при подальшому вдосконаленні національного кримінального законодавства щодо кримінальних правопорушень проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку, а також у навчальному процесі під час викладання і вивчення навчальних дисциплін «Міжнародне кримінальне право», «Актуальні проблеми кримінального права та процесу» та «Кримінальне право України. Особлива частина».

Ключові слова: злочини проти людяності, кримінальні правопорушення проти миру, насильницьке зникнення, напад, імплементація.

Abstract

Serhii Repetskyi

PhD in Law, Associate Professor of the Department of Law and Public Administration at

the King Danylo University,

Ivano-Frankivsk

RESPONSIBILITY FOR CRIMES AGAINST HUMANITY IN INTERNATIONAL AND NATIONAL CRIMINAL LEGISLATION

Purpose. The purpose of the article is to analyze the problems of responsibility for crimes against humanity in international and national criminal legislation, proposals for the implementation of international norms in the national criminal legislation, as well as determination of positive and negative changes as a result of such implementation innovations. Methodology. The methodology includes a complex analysis and generalization of available scientific and theoretical, legislative material and formulation of relevant conclusions. Such methods of scientific knowledge during the research were used: comparative legal, logical-grammatical, system-structural, modeling. Results: It was recognized, that in the modern criminal legislation of Ukraine lackes the only criminal- legal norm that would provided responsibility for crimes against humanity. Mostly, crimes in this area are fixed in different parts of the Criminal Code of Ukraine, which does not fully reflect everything social danger of these acts. In this connection, there was a need for a legislative enshrinement crimes against humanity in chapter XX of the Special part of the Criminal Code of Ukraine, with the aim of effectively countering the commission of criminal offenses against peace, human and international security law and order, as well as fair punishment for criminal acts of the Russian military on the territory of Ukraine at the national level legislation. Scientific novelty. According to the results of the study, it was recognized such progressive provisions regarding actions related to encroachments on peace and security humanity and the international legal order, which can be taken into account in the future for legislative initiatives on criminal liability for criminal offenses in this area. Practical significance. The research results can be used in law-making activities by improvement of the national criminal legislation on criminal offenses against peace, security of humanity and the international legal order, as well as in the educational process during the teaching and studying of the academic disciplines «International criminal law», «Actual problems of criminal law and process» and «Criminal law of Ukraine. A Special part».

Key words: crimes against humanity, criminal offenses against peace, enforced disappearance, attack, implementation.

Постановка проблеми

З початку широкомасштабного вторгнення Російської федерації на територію України, російськими військовими було вчинено та надалі вчиняються масові вбивства мирного населення, викрадення представників органів місцевого самоврядування, катування полонених та цивільних осіб, зґвалтування, авіа удари по цивільним об'єктам інфраструктури, тощо. Так, станом на 27 листопада 2023 року зареєстровано 114 105 тисяч кримінальних правопорушень проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку [8], що вказує на грубе порушення норм міжнародного гуманітарного права, насамперед, положень Женевських конвенцій та Римського Статуту Міжнародного Кримінального Суду.

Варто відмітити, що зазначені положення знайшли своє відображення в Розділ ХХ Кримінального кодексу України «Кримінальні правопорушення проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку». Однак, це стосується, насамперед, таких злочинів, як злочин агресії, геноцид та воєнні злочини, тоді, як злочини проти людяності закріплені в різних розділах цього кодексу, що не в повній мірі відображає всю суспільну небезпеку їх.

Наведене свідчить, що російсько-українська війна стала серйозним викликом як для міжнародного кримінального права, так і для чинного національного кримінального законодавства. За таких умов, назріла потреба в змістовному аналізі зазначених правових норм, а питання імплементації злочинів проти людяності в національне кримінальне законодавство стало вкрай необхідним. злочин кримінальний законодавство безпека

Аналіз останніх досліджень та публікацій

Дослідження проблем відповідальності за злочини поти людяності в міжнародному та національному кримінальному законодавстві здійснювало чимало вітчизняних вчених (А.В. Андрушко, І.І. Бойко, М.О. Баймуратов, Ю.А. Войтенко, М.М. Гнатовський, М.Г. Корабель, М.П. Куцевич, О.К. Марін, О.О. Скрильник, О.В. Столярський, Б.А. Футей та інші), чиї праці стали теоретичним підґрунтям даного дослідження. Однак, чимало питань даної проблематики в теоретичному та прикладному значенні залишаються не дослідженими взагалі або недосконало дослідженими через інші правові реалії.

Постановка завдання

Дослідити проблеми відповідальності за злочини проти людяності в міжнародному та національному кримінальному законодавстві, встановити особливості кримінально-правових норм, якими передбачена відповідальність за вказані кримінальні правопорушення, а також сформулювати авторські висновки та пропозиції щодо імплементації цих норм до Розділу ХХ КК України.

Виклад основного матеріалу дослідження

Найбільш повним нормативним джерелом на сьогодні, в якому наведені міжнародні злочини, є Римський Статут Міжнародного Кримінального Суду 1998 року, який набув чинності 01 липня 2002 року. Зокрема, в його ст. 5 вказано, що юрисдикція Суду обмежується найбільш тяжкими злочинами, які викликають занепокоєння всього міжнародного співтовариства, а саме: злочином геноциду, злочинами проти людяності, воєнними злочинами та злочином агресії [9].

Так, у ст. 6 Римського Статуту Міжнародного Кримінального Суду окреслені діяння «геноциду», які вчиняються з наміром знищити повністю або частково будь -яку національну, етнічну, расову чи релігійну групу як таку; у ч. 2 ст. 8 наведені «воєнні злочини», які для цілей цього Статуту означають, зокрема, грубі порушення Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року та інші серйозні порушення законів і звичаїв, що застосовуються в міжнародних збройних конфліктах у встановлених рамках міжнародного права; у ст. 8 bis визначений «злочин агресії», який означає планування, підготовку, ініціювання або вчинення особою, яка спроможна фактично здійснювати контроль за політичними чи військовими діями держави або керувати ними, акту агресії, який за своїм характером, тяжкістю та масштабами є грубим порушенням Статуту Організації Об'єднаних Націй (вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави чи будь-яка військова окупація, будь-яка анексія із застосуванням сили на території іншої держави або її частини, бомбардування збройними силами держави території іншої держави, блокада портів чи берегів держави збройними силами іншої держави, тощо) [9].

Водночас, у ч. 1 ст. 7 Римського Статуту Міжнародного Кримінального Суду йдеться про «злочини проти людяності», до яких віднесені будь -які діяння, вчинені в рамках свідомого широкомасштабного або систематичного нападу проти цивільного населення, зокрема: а) вбивство; b) винищення; с) обернення в рабство; d) депортація або насильницьке переміщення населення; е) ув'язнення або інше жорстке позбавлення фізичної свободи в порушення основоположних норм міжнародного права; f) катування; g) зґвалтування, сексуальне рабство, примушення до проституції, примусова вагітність, примусова стерилізація чи будь-яка інша подібна за тяжкістю форма сексуального насильства; h) переслідування будь-якої групи або спільноти, яку можна ідентифікувати, за політичними, расовими, національними, етнічними, культурними, релігійними, гендерними, як це визначено в пункті з, або іншими ознаками, що загально визнані неприпустимими згідно з міжнародним правом, у зв'язку з будь-яким діянням, зазначеним в цьому пункті, чи будь-яким злочином, що підпадає під юрисдикцію Суду; і) насильницьке зникнення осіб; j) злочин апартеїду; k) інші нелюдські діяння подібного характеру, що умисно заподіюють сильних страждань чи тяжких тілесних ушкоджень або серйозної шкоди психічному чи фізичному здоров'ю. Окрім того, в ч. 2 цієї статті наведено тлумачення цих діянь, зокрема: нападу, спрямованого проти будь-якого цивільного населення; винищення; обернення в рабство; депортації або насильницького переміщення населення; катування; примусової вагітності; переслідування; злочину апартеїду; насильницького зникнення осіб [9].

В національному кримінальному законодавстві положення Женевських конвенцій та Римського Статуту Міжнародного Кримінального Суду знайшли своє відображення в розділі ХХ «Кримінальні правопорушення проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку» Кримінального кодексу України, де злочин агресії, зокрема, закріплено в статтях 436 «Пропаганда війни», 436-2 «Виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України, глорифікація її учасників» та 437 «Планування, підготовка, розв'язування та ведення агресивної війни»;

злочин геноциду - в ст. 442 «Геноцид»; воєнні злочини - в ст. 438 «Порушення законів та звичаїв війни. Натомість, злочинів проти людяності в чинному Кримінальному кодексі України не має, хоча відповідальність за них передбачена в різних розділах цього кодексу (наприклад, ст. 115 «Умисне вбивство», ст. 127 «Катування», ст. 146 «Незаконне позбавлення волі або викрадення людини», ст. 146-1 «Насильницьке зникнення», ст. 149 «Торгівля людьми», ст. 152 «Зґвалтування», тощо) [3].

Відсутність в чинному Кримінальному кодексі України кримінально-правової норми, яка б передбачала відповідальність за злочини проти людяності, спонукала органи влади до законодавчих ініціатив щодо врегулювання цієї проблеми.

Так, з метою забезпечення повноти імплементації положень міжнародного кримінального і гуманітарного права щодо кримінально-правового переслідування за міжнародні злочини (злочин геноциду, злочин агресії, злочини проти людяності та воєнні злочини), а також забезпечення виконання міжнародних зобов'язань щодо запобігання юридичній та фактичній безкарності за вчинення таких злочинів, 20 травня

2021 року Верховна Рада України прийняла законопроект № 2689 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо імплементації норм міжнародного кримінального та гуманітарного права». Ним, з поміж іншого, передбачено доповнення Кримінального кодексу України ст. 442-1 «Злочини проти людяності», де перелік діянь повною мірою, з дотриманням національної юридичної техніки, передбачає зміст ч. 1 статті 7 Римського Статуту, положення якої у сучасному міжнародному праві розглядається як еталон з точки зору нормативної характеристики цього злочину за міжнародним правом [6].

Дещо згодом, 14 квітня 2022 року у парламенті був зареєстрований та 06 вересня 2022 року включений у порядок денний законопроект № 7290 «Про внесення змін до Кримінального кодексу України та Кримінального процесуального кодексу України», поданий Кабінетом Міністрів України, який також спрямований на імплементацію у кримінальне законодавство України положень Міжнародного кримінального права, зокрема і злочинів проти людяності. Варто зауважити, що стаття 442-1 цього законопроекту ідентична статті 442-1 законопроекту № 2689 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо імплементації норм міжнародного кримінального та гуманітарного права» [7].

Дійсно, обидва законопроекти визначають, що злочином проти людяності вважатиметься умисне вчинення (заподіяння) в межах усвідомленого широкомасштабного нападу або систематичних нападів на цивільне населення: переслідування; депортації населення; насильницького переміщення населення; зґвалтування, сексуальної експлуатації, примушування до зайняття проституцією, примусової вагітності, примусової стерилізації або будь-яких інших форм сексуального насильства; обернення в рабство або торгівлі людьми; насильницького зникнення; незаконного позбавлення волі; катування; середньої тяжкості або тяжкого тілесного ушкодження. Водночас, у законопроектах наведено визначення переслідування, депортації населення, насильницького переміщення населення, нападу, насильницького зникнення, апартеїду, винищення, катування [6, 7].

Безумовно, зазначені законопроекти містять прогресивні положення щодо боротьби зі злочинами проти людяності та є кроком вперед у цій сфері, проте на даний час залишається ще багато питань, які потребують уточнення та подальшого аналізу.

Приміром, Римський Статут Міжнародного Кримінального Суду та наведені законопроекти визначають обов'язкову умову злочинів проти людяності - вчинення їх в рамках свідомого широкомасштабного або систематичного нападу проти цивільного населення. Проте, якщо поняття «нападу» в тій чи іншій мірі розкрито як в Римському Статуті, так і в законопроектах № 2689 і № 7290, то визначення таких ознак, як «широкомасштабний» та «систематичний» не містить жодних з аналізованих документів.

Варто наголосити, також, на неоднозначному трактуванні поняття «нападу» в Римському Статуті та вказаних законопроектах. Зокрема, в Римському Статуті під «нападом, спрямованим проти будь-якого цивільного населення» розуміється лінія поведінки, що включає багаторазове вчинення діянь, зазначених у пункті 1, проти будь - якого цивільного населення в рамках проведення політики держави або організації, спрямованої на вчинення такого нападу, чи з метою сприяння реалізації такої політики [9], тоді як в законопроекті № 2689 під «нападом на цивільне населення» слід розуміти вчинення будь-якого з діянь (переслідування; депортації населення; насильницького переміщення населення; зґвалтування, сексуальної експлуатації, тощо) проти цивільного населення на виконання або на підтримку політики держави чи організації, спрямованої на вчинення такого нападу [6].

В цьому аспекті слушною є думка професора А.В. Андрушка, який дійшов до висновку, що визначення нападу на цивільне населення, надане вітчизняним законодавцем, є недосконалим, адже Римський Статут Міжнародного Кримінального Суду виходить з того, що напад має бути лінією поведінки, що включає вчинення актів, зазначених у вказаній статті, проти будь-яких цивільних осіб. Таку позицію вчений обґрунтував з посиланням на спеціальну літературу, в який підкреслено, що одиничний акт, спрямований проти цивільного населення, не формує напад у розумінні ст. 7 Римського Статуту, а вимога щодо широкомасштабності або систематичності застосовна якраз до нападів, а не до одиничних актів [1, с. 175].

Заслуговує на увагу й той факт, що розбіжності щодо злочинів проти людяності існують і в самих міжнародно-правових актах. Так, «насильницьке зникнення» у Римському Статуті Міжнародного Кримінального Суду наведене як «арешт, затримання або викрадення осіб державою чи політичною організацією або з їхнього дозволу, за їхньої підтримки чи за їхньою мовчазною згодою з подальшою відмовою визнати таке позбавлення волі або повідомити про долю чи місце перебування цих осіб з метою залишення їх без законодавчого захисту протягом тривалого періоду часу» [9], тоді як у Міжнародній конвенції про захист усіх осіб від насильницьких зникнень йдеться про «арешт, затримання, викрадення чи позбавлення волі в будь -якій іншій формі представниками держави чи особами або групами осіб, які діють з дозволу, за підтримки чи за згодою держави, при подальшій відмові визнати факт позбавлення волі або приховування даних про долю чи місцезнаходження зниклої особи, унаслідок чого цю особу залишено без захисту закону» [5].

Наведене свідчить про суттєві розбіжності в трактуванні зазначених діянь, що в подальшому може призвести до проблем при впровадженні міжнародно-правових актів у сфері протидії злочинам проти людяності в національне кримінальне законодавство.

На завершення, варто наголосити на тому, що низка науковців ставлять під сумнів доцільність імплементації норм міжнародного кримінального права у вигляді окремої кримінально-правової норми в національне кримінальне законодавство. Зокрема, доцент О.К. Марін вважає, що найкращим виходом є негайна ратифікація Римського Статуту Міжнародного Кримінального Суду та розробка й прийняття закону про кримінальну відповідальність за міжнародні злочини (чи злочини за міжнародним правом). Реалізація цього рішення, на його погляд, забезпечить належну імплементацію норм міжнародного кримінального права в національне законодавство без створення випадів надмірної конкуренції кримінально-правових норм шляхом цивілізованого колізійного врегулювання [4, с. 273].

На наше переконання, такий підхід не дасть змогу в повній мірі відобразити специфічну правову природу злочинів проти людяності та не дозволить забезпечити незастосування строків давності за вказані діяння, а також передбачити за їх вчинення більш суворі покарання.

Тому, варто погодитися з думкою Марії Корабель, яка зауважила, що питання законодавчого закріплення злочинів проти людяності має бути врегульовано на законодавчому рівні в найближчий час, оскільки відсутність складів кримінального правопорушення унеможливлює притягнення до кримінальної відповідальності за діяння російських військових на території України на рівні національного законодавства [2, с. 66].

Висновки

Національна кримінально-правова політика протидії злочинам проти миру та міжнародної безпеки потребує вироблення ефективних методів, способів і засобів. Деталізація складу злочинів проти людяності та чітке регламентування їх в Кримінальному кодексі України є вкрай необхідним для забезпечення принципу невідворотності покарання, притягнення до відповідальності осіб, винних у скоєнні цих злочинів, а також виконання Україною своїх міжнародних зобов'язань.

Список використаних джерел

1. Андрушко А. В. Проблемні питання імплементації норм міжнародного права про відповідальність за злочини проти людяності. Права людини та публічне врядування в сучасних умовах: матеріали V Міжнародного правничого форуму, 10 червня 2022 р. Чернівці: Технодрук, 2022. С. 173-175.

2. Корабель М. Г. Актуальні питання кваліфікації злочинів проти людяності в умовах війни Російської федерації проти України. Виклики правничої професії в умовах воєнного стану: тези доповідей та наукових повідомлень учасників круглого столу присвяченого до Дня юриста, 6 жовтня 2022 р. Харків: ХНПУ імені Г.С. Сковороди, 2022. С. 65-67.

3. Кримінальний кодекс України. Кодекс України; Закон, Кодекс від 05.04.2001 № 2341-ІІІ.

4. Марин О. К. Проблеми імплементації норм міжнародного кримінального права в законодавство України. Кримінологічні дослідження : збірник наук. праць. Івано-Франківськ- Кропивницький: РВВ ДонДУВС. 2023. Вип. 13. С. 261-276.

5. Міжнародна конвенція про захист усіх осіб від насильницьких зникнень від 20.12.2006.

6. Проект закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо імплементації норм міжнародного кримінального та гуманітарного права від 27.12.2019 № 2689.

7. Проект Закону про внесення змін до Кримінального кодексу України та Кримінального процесуального кодексу України від 15.04.2022 № 7290.

8. Про зареєстровані кримінальні правопорушення та результати їх досудового розслідування. Генеральна прокуратура України.

9. Римський Статут Міжнародного Кримінального Суду від 17.07.1998.

References

1. Andrushko, А. V. (2022). Problemni pytannia implementatsii norm mizhnarodnoho prava pro vidpovidalnist za zlochyny proty liudianosti [Problematic issues of implementation of norms of international law on responsibility for crimes against humanity]. Prava liudyny ta publichne vriaduvannia v suchasnykh umovakh: Materialy V Mizhnarodnoho pravnychoho forumu (pp. 173-175). Chernivtsi: Tekhnodruk. (in Ukrainian)

2. Korabel, М. G. (2022). Aktualni pytannia kvalifikatsii zlochyniv proty liudianosti v umovakh viiny Rosiiskoi federatsii proty Ukrainy [Current issues of the qualification of crimes against humanity in the conditions of the war of the Russian Federation against Ukraine]. Vyklyky pravnychoi profesii v umovakh voiennoho stanu: tezy dopovidei ta naukovykh povidomlen uchasnykiv kruhloho stolu prysviachenoho do Dnia yurysta (pp. 65-67). Kharkiv : KhNPU imeni H.S. Skovorody. (in Ukrainian)

3. Criminal Code of Ukraine. Code of Ukraine, Law, Code (2001, April 5) № 2341-ІІІ.

4. Maryn, О. К. (2023). Problemy implementatsii norm mizhnarodnoho kryminalnoho prava v zakonodavstvo Ukrainy [Problems of implementation of norms of international criminal law in the legislation of Ukraine]. Kryminolohichni doslidzhennia: zbirnyk nauk. prats (pp. 261-276). Ivano- Frankivsk-Kropyvnytskyy: RVV DonDUVS. (in Ukrainian)

5. International Convention for the Protection of All Persons from Enforced Disappearance of 20.12.2006

6. Draft Law on Amendments to Certain Legislative Acts of Ukraine on the Implementation of International Criminal and Humanitarian Law (2019, December 27) No. 2689.

7. Draft Law on Amendments to the Criminal Code of Ukraine and the Criminal Procedure Code of Ukraine (2022, April 15).

8. About registered criminal offenses and the results of their pre-trial investigation. General Prosecutor of Ukraine.

9. Rome Statute of the International Criminal Court (1998, July 17).

Размещено на Allbest.ru