Питання видів і юридичних підстав правонаступництва в праві Європейського Союзу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національного авіаційного університету

Питання видів і юридичних підстав правонаступництва в праві Європейського Союзу

Михайло Володимирович Куян, аспірант факультету міжнародних відносин

Резюме

Куян М. В. Питання видів і юридичних підстав правонаступництва в праві Європейського Союзу.

У статті досліджено види та юридичні підстави правонаступництва в праві Європейського Союзу. Констатовано, що розвиток і трансформації інтеграційних організацій та їх первинного законодавства, неодноразово супроводжувало правонаступництво. Проте правовідносини наступництва в ЄС не є змістовно тотожними щодо положень Віденських конвенцій про правонаступництво. Зауважено, що правонаступництво в праві ЄС є багатоаспектним.

Акцентовано, що особливості правової природи Європейського Союзу, пов'язані з поєднанням у ньому різних моделей організації влади визначають специфіку характеру та видів правонаступництва в ЄС. Розглянуто розвиток правовідносиннаступництва в ЄС за трьома основними напрямами: Співтовариства - ЄС; інститути (інституції) Співтовариств та ЄС; держа- ви-члени (кандидати в члени) - ЄС. Виділено організаційні, інституційні, змістовні й функціональні аспекти (види і моделі) правонаступництва в ЄС.

Виснувано, що ключові юридичні підстави для всіх видів правонаступництва в праві Європейського Союзу визначено в його установчих договорах - Договорі про Європейський Союз та Договорі про функціонування Європейського Союзу.

Зауважено про особливості взаємозв'язку внутрішнього, передовсім конституційного, права держав-членів або держав- кандидатів і права Європейського Союзу в інституті правонаступництва.

Відзначено, що з урахуванням видових (за критерієм суб'єктності) ознак правонаступництва у праві Європейського Союзу, можна констатувати його подібність до правонаступництва у конституційному праві, що є ще одним підтвердженням тенденції розвитку політико-правової природи Європейського Союзу у бік квазідержавної організації.

Ключові слова: Європейський Союз, право Європейського Союзу, правонаступництво держав, правонаступництво міжнародних організацій, підстави правонаступництва.

Summary

Mykhailo Kuian. The issue of types and legal grounds of succession in the law of the European Union.

The types and legal grounds of legal succession in the law of the European Union are analyzed in the article. It is stated that the development and transformation of integration organizations (the EU and the Communities) and their primary legislation - first of all, the treaties of establishment - were repeatedly accompanied by succession. However, the legal relations of succession in the EU are not substantially identical to the provisions of the Vienna Conventions on Succession. It is noted that succession in EU law is multidimensional.

The emphasis is placed on the fact that the peculiarities of the legal nature of the European Union, related to the combination of different models of government organization determine the particular nature and types of succession in the EU. The development of legal relations of succession in the EU in three main areas is considered: Communities - the EU; institutions (agencies) of the Communities and the EU; Member States (candidate States) - the EU. The organizational, institutional, substantive and functional aspects (types and models) of legal succession in the EU are highlighted.

It is concluded that the key legal grounds for all types of succession in the law of the European Union are laid down in its founding treaties - the Treaty on European Union and the Treaty on the Functioning of the European Union.

The peculiarities of the interconnection between the domestic, first and foremost, constitutional law of the Member States or Candidate States and the law of the European Union in the institute of succession are noted. Such peculiarities for the Member States stem from the doctrine of proportionality. The respective peculiarities for the Candidate States are related to the complex nature of the “acquis of accession” for them.

It is noted that the legal basis for succession in connection with the accession of a state to the European Union should first of all be provided for in its domestic law, which requires the establishment of an effective mechanism for the implementation of EU law, and effective constitutional and legal mechanisms for the interaction of international and domestic law, EU law and domestic law. Nowadays, these tasks are topical for Ukraine.

It is noted that, taking into account the generic (by the criterion of subjectivity) features of succession in the law of the European Union, it is possible to state that it is similar to succession in constitutional law, which is another confirmation of the trend of development of the political and legal nature of the European Union towards a quasi-state organization.

Key words: European Union, the law of the European Union, succession of states, succession of international organizations, grounds of succession.

Постановка проблеми

Інтенсифікація інтеграційних і реінтеграційних процесів у сучасних політичних системах зумовила значну затребуваність інституту правонаступництва в міжнародному праві. Закономірно, що цей інститут посів своє місце в праві ЄС. Він вважається одним із загальних інститутів у системі права Європейського Союзу. Однак неоднозначна практика правонаступництва держав у світі та труднощі кодифікації цього інституту в міжнародному праві спричиняють неоднакове тлумачення його правової природи, юридичних підстав, змісту та наслідків. Ще більш складним розуміння цього інституту є в праві ЄС, що зумовлюється особливостями політико-правової природи ЄС, правового статусу Європейського Союзу та специфікою власне самої цієї системи права ЄС, її місця в системі міжнародного права.

Аналіз останніх досліджень

Дослідженню різних аспектів правонаступництва держав і дотичної проблематики приділяли увагу багато вітчизняних і зарубіжних науковців у галузі міжнародного та європейського права, зокрема, такими, як: Д. Анцилотті, М. Баймуратов, Я. Броунлі, В. Буткевич, Ю. Волошин, Г. Даам, В. Денисов, А. Дмитрієв, В. Капоторті, Г. Кельзен, Д. О'Коннелл, А. Мельник, О. Мережко, В. Мицик, О. Стрєльцова, Л. Тимченко, В. Фідлер, А. Циммерманн, В. Шенборн, М. Шоу, І. Яков'юк та ін. Серед дискусійних аспектів інституту правонаступництва в міжнародному праві окремими вченими ставили і питання правонаступництва (у контексті катетеризації випадків, предмета (об'єкта) тощо), у зв'язку зі вступом держав до міжнародних організацій, у т. ч. до Європейських співтовариств (В. Вітковськи, Г. Даам, Ф. Дринзаузен, О. Коннелл, А. Мельник, В. Фідлер, А. Фердросс та ін.). Поряд із тим питання видів та юридичних підстав правонаступництва в праві ЄС ще не стали предметом самостійного дослідження. Але вони набувають все більшої актуальності у зв'язку із прагненнями України доєднатися до європейської спільноти та набути повноправного членства в Європейському Союзі.

Формулювання мети статті

Метою цієї статті є аналіз видів та юридичних підстав правонаступництва з урахуванням ґенези міжнародно-правового статусу Європейського Союзу. правонаступництво юридичний установчий договір

Викладення основного матеріалу

Як відомо, ключовими нормативними джерелами правонаступництва в міжнародному праві вважаються дві конвенції. Перша - Віденська конвенція про правонаступництво держав щодо міжнародних договорів 1978 року1, до неї Україна приєдналася згідно з Постановою Верховної Ради України № 2608-XII від 17.09.1992, набрала чинності для України 06.11.1996. Друга - Віденська конвенція про правонаступництво держав щодо державної власності, державних архівів і державних боргів 1983 року, до неї Україна приєдналася згідно з Постановою Верховної Ради України № 2784-ХП від 17.11.1992. Водночас зазначена Конвенція не була підтримана необхідною кількістю держав і нині залишається відкритою для приєднання.

Ці акти міжнародного права мають загальне значення для права Європейського Союзу. Так, згідно зі ст. 4 Віденської конвенції про правонаступництво держав щодо міжнародних договорів Конвенція застосовується до наслідків правонаступництва щодо будь-якого договору, що є установчим актом міжнародної організації, без шкоди для правил про придбання членства і без шкоди для інших відповідних правил цієї організації та щодо будь-якого договору, прийнятого в рамках міжнародної організації, без шкоди для відповідних правил цієї організації.

Цими конвенціями визначено поняття правонаступництва держави як заміну однієї держави іншою у несенні відповідальності за міжнародні відносини якої-небудь території. При цьому під «державою-поперед- ницею» розуміється держава, яка була змінена іншою державою у випадку правонаступництва держав, а «держава-наступниця» означає державу, яка замінила іншу державу у випадку правонаступництва держав.

Більш складним і неоднозначним видається розуміння правонаступництва у праві Європейського Союзу. Адже праву ЄС притаманний динамічний розвиток, який зумовлений перманентним характером правовідносин наступництва в Європейському Союзі. Й правовідносини наступництва в ЄС не є змістовно тотожними щодо положень Віденських конвенцій про правонаступництво.

Характеризуючи в цілому явище правонаступництва в праві ЄС, можемо відзначити властиву йому багатоаспектність.

Якщо розглядати загалом питання юридичних підстав правонаступництва в праві ЄС, їх можна знайти в низці актів ЄС (Європейських співтовариств), але, безпосередньо, відповідний нормативний комплекс, передусім визначений в установчих договорах ЄС.

Перший аспект правонаступництва слід пов'язати з поетапним заснуванням європейських інтеграційних організацій та їх реформуванням. Європейські співтовариства, як відомо, були засновані на договорах про заснування Європейського співтовариства з вугілля та сталі, Європейського економічного співтовариства, Європейського співтовариства з атомної енергії і на наступних договорах і актах, що змінюють або доповнюють їх. Отже, зазначені Європейські співтовариства постали першою опорою Європейського Союзу, а відповідні договори - заклали засади права Європейського Союзу й, отже, і засади інституту правонаступ- ництва.

Так, згідно з Договором про Європейський Союз 1992 року (Маастрихтським договором) було розширено напрями інтеграції для держав-членів (економічний, валютний, політичний) і реформування правового механізму Європейських співтовариств. Зміни у правовому статусі ЄЕС зумовили і необхідність зміни його назви на ЄС. Тож Європейське співтовариство стало правонаступником Європейського економічного співтовариства. Згідно з Амстердамським договором 1999 року відбулося розширення повноважень Європейського Союзу, натомість звуження повноважень держав-членів. Про «організаційне правонаступництво» в рамках Європейського Союзу також можна вести мову у зв'язку з ліквідацією Європейського співтовариства вугілля та сталі у зв'язку із закінченням терміну дії його установчого договору (2002 р.). У результаті його правонаступником стало Європейське співтовариство, до якого були переведені всі активи й пасиви ЄСВС.

У 2007 році на підставі Лісабонського договору було ліквідовано і Європейське співтовариство, натомість його правонаступником став Європейський Союз. Так, згідно зі ст. 1 Договору про Європейський Союз цим Договором високі договірні сторони засновують між собою Європейський Союз, якому держави-члени надають повноваження для досягнення їхніх спільних цілей. Цей Договір позначає новий етап процесу утворення як ніколи тісного союзу народів Європи, де рішення приймають якомога відкритіше та ближче до громадянина. Союз ґрунтується на цьому Договорі та на Договорі про функціонування Європейського Союзу. Ці два Договори мають однакову юридичну силу. Союз замінює та стає правонаступником Європейського Співтовариства2.

Отже, у Договорі про Європейський Союз було і формально закріплено термін «правонаступництво», а також засвідчено правовідносини наступництва організаційного характеру. Отже, цей аспект правонаступ- ництва в праві ЄС пов'язаний зі зміною статусу Європейських співтовариств. Слід зазначити, що при цьому установчий договір про заснування Європейського співтовариства не втратив чинності разом із ліквідацією самого Співтовариства, а був перейменований на «Договір про функціонування Європейського Союзу», що пояснюється його фундаментальною значущістю для правового регулювання відносин у рамках ЄС.

Згідно з Протоколом № 37 «Про фінансові наслідки закінчення строку дії Договору про заснування Європейського співтовариства з вугілля та сталі та про дослідницький фонд з вугілля та сталі» високі договірні сторони погодилися додати відповідні положення до Договору про Європейський Союз та Договору про функціонування Європейського Союзу. Йдеться про призначення активів для досліджень у галузях, пов'язаних із вугільною та сталеливарною промисловістю, і після завершення ліквідації'ці активи зазначаються як «активи Дослідницького фонду з вугілля та сталі». Відповідно до ст. 2 зазначеного Протоколу Рада, діючи згідно зі спеціальною законодавчою процедурою та після отримання згоди Європейського Парламенту, ухвалює всі необхідні положення для імплементації цього Протоколу, включаючи основні принципи. Рада за пропозицією Комісії та після проведення консультацій з Європейським Парламентом ухвалює заходи, якими встановлюються багаторічні фінансові керівні принципи щодо управління активами Дослідницького фонду з вугілля та сталі, а також технічні керівні принципи для дослідницьких програм Дослідницького фонду з вугілля та сталі.

Правонаступництво на рівні інститутів (інституцій) ЄС є ще однією складовою правонаступництва в Європейському Союзі. Вже при укладенні Римських договорів 1957 року питання раціональності управлінських структур Співтовариств знайшли часткове вирішення у Конвенції про деякі спільні для Європейських співтовариств інститути 1957 року, у якій передбачалося злиття двох інститутів Співтовариств та утворення загального Суду і загальної Асамблеї. При цьому у кожному зі Співтовариств продовжували функціонувати і свої основні політичні інститути. Так, паралельно з Верховним органом ЄОВС функціонували Комісія ЄЕС і Комісія Євратому та в кожному зі Співтовариств діяли три аналогічні за функціями Ради.

Початок наступної хвилі інституціональних реформ у Співтовариствах і подальший розвиток інститу- ціонального правонаступництва в ЄС відбувався на основі підписаного 8 квітня 1965 року у Брюсселі Договору про заснування єдиної Комісії та єдиної Ради Європейських співтовариств. Цей так званий Договір про злиття, що набув чинності у 1967 року, передбачав утворення спільного органу для всіх Співтовариств - Комісії Європейських співтовариств на заміну Комісій ЄЕС, Євратому і Верховного органу ЄОВС. Крім того, була утворена в якості єдиного органу для всіх Співтовариств і Рада. Надалі принцип інституціональної єдності Співтовариств набув закріплення у ст. 3 Маастрихтського договору (1992 р.), у якій закріплено положення про єдину інституційну структуру ЄС, що забезпечує узгодженість і тяглість його діяльності, спрямованої на досягнення цілей, панування та розвиток acquis communautaire. Ніццький договір 2001 року також був спрямований на реформування інституційного механізму ЄС.

Відповідно створювались юридичні підстави для другого аспекту правонаступництва. Умовно назвемо його інституційним. Цей аспект правонаступництва ще більше набув розвитку у зв'язку зі ухваленням Лісабонського договору 2007 року, згідно з яким трьохопорна структура Європейського Союзу була скасована, Союз набув єдиної правосуб'єктності, а інститути Європейських співтовариств стали інститутами Європейського Союзу - Європейська Рада, Рада Міністрів ЄС, Європейська Комісія, Європейський Парламент, Суд ЄС, Рахункова палата та Європейський центральний банк.

Щодо цього виду правонаступництва можна провести певну аналогію з публічним правонаступниц- твом у конституційному та адміністративному праві. В юридичній літературі під публічним правонаступ- ництвом розуміють «повне або часткове передавання (набуття) адміністративної компетенції одного суб'єкта владних повноважень (суб'єкта публічної адміністрації) до іншого суб'єкта або внаслідок припинення первісного суб'єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення його адміністративної компетенції; це вступ у існуючі адміністративно-правові відносини одного суб'єкта владних повноважень (суб'єкта публічної адміністрації) на місце суб'єкта, котрий або припинив своє існування, або повністю чи частково позбувся адміністративної компетенції»3. Така умовна аналогія, на нашу думку, може застосовуватись з огляду на схожість у функціях цих видів правонаступництва, що пов'язані із забезпеченням безперервної та ефективної реалізації адміністративних по суті повноважень відповідними суб'єктами.

Найбільш складним з огляду на юридичні підстави є правонаступництво на рівні держави-члена - Європейський Союз, про яке можна вести мову у зв'язку із набуттям членства у ЄС новими державами. Згідно з відповідними змінами до установчих договорів ЄС, актами про приєднання 1972 року (Велика Британія, Ірландія, Данія), 1979 року (Греція), 1985 року (Іспанія, Португалія), 1994 року (Австрія, Фінляндія, Швеція), 2004 року (Естонія, Кіпр, Латвія, Литва, Мальта, Польща, Словаччина, Словенія, Угорщина та Чехія), 2007 року (Болгарія і Румунія), 2013 року (Хорватія) Європейський Союз все більшою мірою набуває рис складної квазідержави. Збільшення чисельності суб'єктного складу Європейського Союзу сприяє поширенню європейських цінностей і водночас зумовлює ускладнення формування та реалізації спільної політики, а з іншого боку, і підстав для набуття членства в ньому новими суб'єктами.

Загальні підстави для набуття державою членства в Європейському Союзі встановлено у ст. 49 Договору про Європейський Союз. Будь-яка європейська держава, яка поважає цінності, зазначені в ст. 2, та віддана їх поширенню, може подати заявку на набуття членства у Союзі. Європейському Парламенту та національним парламентам повідомляється про таку заявку. Держава, що подає заявку, надсилає її до Ради, що діє одностайно після проведення консультацій з Комісією та після отримання згоди Європейського Парламенту, який діє більшістю складу своїх членів. Умови прийнятності, що погоджені Європейською Радою, мають бути враховані. Умови приєднання та зумовлені ним зміни до договорів, на яких заснований Європейський Союз, є предметом угоди між державами-членами та державою, що подає заявку. Угода надсилається для затвердження до усіх держав, що є договірними сторонами, згідно з їхніми відповідними конституційними вимогами.

Щодо цього виду правонаступництва можна провести певні паралелі із передбаченими в Міжнародній конвенції про правонаступництво держав щодо міжнародних договорів підставами правонаступництва у зв'язку із об'єднанням держав. Так, частина IV Конвенції, що має назву «Об'єднання і відокремлення держав» визначає наслідки об'єднання держав, відповідно до договорів, що є чинними на момент правонаступництва держав (ст. 31). Статтею 31 Конвенції передбачено такі правила правонаступництва: «Якщо дві або кілька держав об'єднуються і тим самим утворюють одну державу-спадкоємницю, будь-який договір, що є чинним на момент правонаступництва держав щодо кожної з них, залишається чинним щодо цієї держави- спадкоємниці, за винятком випадків, коли: а) держава-спадкоємиця й інша держава-учасниця або інші дер- жави-учасниці домовилися про інше; або b) з договору випливає або іншим чином встановлено, що застосування цього договору щодо держави-спадкоємиці було б несумісним з об'єктом і цілями цього договору або докорінно змінило б умови його дії».

У зв'язку з наведеним зазначимо, що відповідно до ст. 351 Договору про функціонування Європейського Союзу умовами Договору не порушуються права і обов'язки країн-засновниць, які випливають з угод, укладених до 1 січня 1958 року, а для країн, які приєднуються до Співтовариства, - до дати їхнього вступу між однією або кількома державами-членами, з однієї сторони, і однією чи кількома третіми країнами - з другої сторони. Таким чином утверджується відсутність правонаступництва Європейського Союзу щодо міжнародних угод, укладених державами-членами до їх вступу до Союзу.

На це є низка важливих причин. Передусім це стосується правової природи ЄС, яка на сучасному етапі розвитку не є до кінця визначеною, й як новий тип об'єднання «поєднує в собі елементи різних моделей організації влади»4. Натомість набуття державою повноправного членства в Європейському Союзі не пов'язане зі зміною її ідентичності. Тобто її територія, населення і система влади залишається незмінною і держава не позбавляється права самостійно брати участь у міжнародних відносинах. І водночас у держави- члена з'являється нова ідентичність - члена Європейського Союзу. При цьому компетенція Європейського Союзу згідно зі ст. 5 Договору про Європейський Союз обмежена колом тих предметів, що передані йому державами-членами, у сферах, що не належить до виключної компетенції Співтовариства, останній діє згідно з принципом субсидіарності5. Зазначені положення були підтверджені у Декларації щодо правосуб'єк- тності Європейського Союзу, де відзначалося, що правосуб'єктність Європейського Союзу не уповноважує Союз на законодавчу або іншу діяльність поза межами повноважень, покладених на нього державами-членами в договорах6.

Оскільки держави - члени ЄС не втрачають своєї міжнародної правосуб'єктності, їх зобов'язання щодо укладених раніше міжнародних договорів з іншими країнами не можуть бути припинені, крім випадків невідповідності положень таких договорів вимогам ЄС. Передусім це стосується належності відповідної сфери компетенції Європейському Союзу.

Так, у зв'язку зі вступом до ЄС Естонії, Латвії та Литви у 2004 році для України було припинено дію угод про вільну торгівлю з цими країнами. Також для вступу до ЄС низка країн (Австрія, Данія, Португалія, Фінляндія та ін.) припинили членство в Європейській асоціації вільної торгівлі, й наразі ця організація об'єднує лише митні території європейський країн, які не є членами ЄС.

З іншого боку, з огляду на зміни в суб'єктному складі, територіальному розширенню сфери владного впливу, зазнає змін і статус Європейського Союзу, сфери його територіального, політичного, економічного тощо впливу.

У такому контексті можна вести мову про часткове (за обсягом) і про обопільне для сторін правонас- тупництво в Європейському Союзі. Оскільки держави-члени передають Союзу частину своїх суверенних прав, а Євросоюз набуває відповідних зобов'язань та несе відповідальність за визначення і реалізацію відповідних політик у відповідних територіальних межах.

Також доцільно звернути увагу на особливості взаємозв'язку внутрішнього, передовсім конституційного, права держав-членів або держав-кандидатів та права Європейського Союзу в інституті правонаступниц- тва. Такі особливості для держав-членів випливають з доктрини правочинного верховенства, «суть якої полягає в тому, що право ЄС є вищим над національними законами, але не над національними конституціями - або, принаймні, не над основними елементами національної конституційної ідентичності»7. У зв'язку з цим доцільно відзначити, що багато держав, які нині є членами Європейського Союзу, були змушені врахувати перспективи членства в ЄС у своїх конституційних актах.

Ще більш виражені ці особливості для держав-кандидатів в члени Європейського Союзу, що пов'язано з комплексним характером «acquis вступу» для них. Як зазначається в науковій літературі, «acquis вступу» є динамічним поняттям, «.. .яке, хоча й ґрунтується, а й одночасно є ширшим за обсягом, ніж поняття «acquis communautaire». Обсяг і зміст «acquis вступу» фіксується в ході переговорів про вступ до ЄС і нормативно закріплюється в актах вступу. Відмінною рисою «acquis вступу» є те, що це поняття, крім елементів нормативного характеру, включає в себе різні політичні акти і дії, що не мають правової сили. Країни-кандидати повинні приєднатися до таких актів політичного характеру до вступу в ЄС, щоб брати участь у майбутніх ініціативах політичної інтеграції в середині ЄС»8.

Передусім «acquis вступу» включають, втілені нині в Договорі про Європейській Союз Копенгагенські критерії, що були прийняті у 1993 році на засіданні Європейської Ради в Копенгагені й підтверджені Європейською Радою 1995 року в Мадриді. Критерії зобов'язують державу-кандидата до поваги до людської гідності, свободи, демократії, рівності, верховенства права та поваги до прав людини, зокрема осіб, що належать до меншин. Ці цінності є спільними для всіх держав-членів у суспільстві, де панують плюралізм, недискримінація, толерантність, правосуддя, солідарність та рівність жінок і чоловіків (ст. 2 Договору про Європейський Союз). Крім того, держава-кандидат має забезпечити функціонування ринкової економіки та бути здатною виконувати зобов'язання, що випливають з членства в ЄС.

Загалом, як зазначалось, процедура набуття членства в ЄС визначена у ст. 49 Договору про Європейський Союз. У конкретних випадках юридичною підставою набуття державою членства в ЄС є відповідний договір, про приєднання до якого можуть додаватись декларації, заяви тощо.

Враховуючи, що на підставі договорів про приєднання вносяться зміни до установчих актів ЄС, ці договори і акти мають однаковий юридичний статус, що дає підстави науковцям розглядати їх як джерело первинного права9. Отже, договори про приєднання також створюють юридичні підстави наступництва державами відповідних прав ЄС.

Слід також зазначити, що юридичні підстави правонаступництва у зв'язку із набуттям державою членства в Європейському Союзі передусім мають бути забезпечені в її внутрішньому праві, що вимагає створення ефективного механізму імплементації права ЄС, дієвих конституційно-правових механізмів взаємодії норм міжнародного та національного права, права ЄС і національного права. Сьогодні ці завдання є актуальними для України.

Висновки

Розвиток і трансформації інтеграційних організацій (ЄС і Співтовариств) та їх первинного законодавства, передусім установчих договорів, неодноразово супроводжувало правонаступництво.

Неоднозначність на даний час правової природи Європейського Союзу у результаті поєднання в ньому різних моделей організації влади зумовлює розвиток правовідносин наступництва за трьома основними напрямами: Співтовариства - ЄС; інститути (інституції) Співтовариств і ЄС; держави-члени (кандидати в члени) - ЄС. Наведене дає підстави для твердження про існування кількох специфічних моделей (видів) пра- вонаступництва в праві Європейського Союзу, які відрізняються від контексту Віденських конвенцій про правонаступництво з огляду на реалізацію таких моделей у процесі розвитку ЄС. У визначенні юридичних підстав для всіх видів (моделей) правонаступництва в праві Європейського Союзу ключове значення мають його установчі договори - Договір про Європейський Союз і Договір про функціонування Європейського Союзу. З урахуванням видових (за критерієм суб'єктності) ознак правонаступництва у праві Європейського Союзу, можна констатувати його подібність до правонаступництва у конституційному праві. Це є ще одним підтвердженням тенденції розвитку політико-правової природи Європейського Союзу у бік квазідержавної організації. Віденська конвенція про правонаступництво держав щодо договорів.