Проблема застосування принципів процесуальної економії та правової визначеності в умовах ускладнення розгляду цивільних спорів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Проблема застосування принципів процесуальної економії та правової визначеності в умовах ускладнення розгляду цивільних спорів

Берестова Ірина Еріївна --

доктор юридичних наук, професор, заслужений юрист України, головний науковий співробітник відділу проблем приватного права Науково-дослідного інституту приватного права і підприємництва імені академіка Ф.Г. Бурчака Національної академії правових наук України

Анотація

Стаття присвячена дослідженню об'єктивного п'ятирічного зрізу успішності процесуальних реформ крізь призму розкриття проявів порушення принципів процесуальної економії і правової визначеності в умовах ускладнення розгляду цивільних спорів.

Констатовано, що у процедурі судового захисту прав осіб, у спорах, що пов'язані із ухваленими рішеннями КСУ про визнання законів неконституційними, суди як правило концентруються виключно на процесуальному аспекті (постановлення процесуальних ухвал), що порушує принцип процесуальної економії. Доведено сучасне існування надмірних процесуальних дій, що ускладнюють процес розгляду справу у змушують суб 'єкта звернення до суду, ходити "колами" в намаганні вирішити власний спір на підставі норм Конституції України. Суди оминають проблему свідомого законодавчого упущення відповідно до ч. 3 ст. 152 Конституції України, тобто суди не розглядають проблему відсутності закону, який регулює питання відшкодування шкоди, завданої неконституційним законом у порушення ч. 10 ст. 10 ЦПК України, чим створюються засади істотного подорожчання судових процесів для особи з боку судів. Констатовано, що послідовна відмова судів у відкритті провадження за виключними обставинами чи повернення такої заяви скаржнику, свідчить про перебування сторони процесу у правовому статусі правової невизначеності: не може знати і передбачити належну правову процедуру, підстави і порядок відновлення судового провадження за виключними обставинами після ухвалення КСУ рішення про визнання конкретного закону неконституційними.

Зроблено висновок про реальність ризику комплексного порушення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у майбутньому: порушення економічної доступності до правосуддя, відсутність ефективного захисту права протягом розумного строку і як такого у зв'язку із відсутністю в країні закону, який врегульовує спірні відносини (компенсаторний механізм у зв 'язку із завданням шкоди неконституційним законом). порушення правовий цивільний

Ключові слова: цивільний спір, принципи судочинства, принцип процесуальної економії, правова визначеність, верховенство права, судове рішення, судове тлумачення.

I. E. Berestova The Problem of Applying the Principles of Procedural Economy and Legal Certainty in the Context of Complicated Civil Litigation

The article is devoted to the study of an objective five-year period of the success of procedural reforms through the prism of disclosure of manifestations of violation of the principles ofprocedural economy and legal certainty in the context of complicated civil dispute resolution, and formation of the ways of interaction of these principles. It is stated that in the procedure of judicial protection of human rights, in disputes related to the CCU's decisions on declaring laws unconstitutional, courts usually focus exclusively on the procedural aspect (issuance of procedural rulings), which violates the principle of procedural economy. The author proves the current existence of excessive procedural actions that complicate the process of consideration of a case andforce the subject of the appeal to go in circles in an attempt to resolve their dispute on the basis of the Constitution of Ukraine. The courts ignore the problem of deliberate legislative omission in accordance with Part 3 of Article 152 of the Constitution of Ukraine. The courts do not consider the problem of the absence of a law regulating the issue of compensation for damage caused by an unconstitutional law in violation of Part 10 of Article 10 of the Civil Procedure Code of Ukraine, which creates the basis for a significant increase in the cost of litigation for a person by the courts. Consistent refusal of courts to open proceedings under exceptional circumstances or return of such an application to the complainant indicates that a party to the proceedings is in the legal status of legal uncertainty: it cannot know andforesee the due process, grounds andprocedure for reopening court proceedings under exceptional circumstances after the CCU has made a decision to declare a particular law unconstitutional. The author concludes that there is a real risk of a comprehensive violation of Article 6 of the Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms in the future: violation of economic access to justice, lack of effective protection of rights within a reasonable time and, as such, due to the absence of a law in the country regulating disputed relations (compensatory mechanism for damage caused by an unconstitutional law).

Keywords: civil dispute, court decision, principles of legal proceedings, principle of procedural economy, legal certainty, rule of law, judicial interpretation.

Постановка проблеми. На сьогодні у будь-якій демократичній державі залишається активним запит суспільства на забезпечення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Україна у цьому процесі не є виключенням, а навпаки - ключовим прикладом виборювання власної незалежності і демократичного шляху розвитку. Здійснюючи рішучий опір за наведені цінності під час повномасштабного вторгнення російської федерації, наша держава продовжує розвивати право іншими законодавчими новелами системного та епізодичного характеру у зв'язку із потребою уточнення окремих моментів судово-конституційної реформи 2016-2017 років.

Серед першочергових завдань Стратегії реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 2015-2020 роки було, серед іншого, "утвердження такого правопорядку, який ґрунтується на високому рівні правової культури в суспільстві, діяльності всіх суб'єктів суспільних відносин на засадах верховенства права та захисту прав і свобод людини, а в разі їх порушення - справедливого їх відновлення в розумні строки. Судова система України та суміжні правові інститути існують для захисту прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина, прав та законних інтересів юридичних осіб, інтересів держави шляхом своєчасного, ефективного і справедливого вирішення правових спорів на засадах верховенства права" [5].

Сьогодні, у 2024 році, вже можна зробити об'єктивний п'ятирічний зріз успішності цих реформ у виділеному аспекті, а також висвітлити певні прорахунки, що існували як на момент проведення реформи, так і ті, які виникли під час судового застосування приписів законодавства в межах захисту прав і свобод людини і громадянина (фізичних та юридичних осіб - мовою цивільного судочинства). Здійснення таких зрізів діаметрального спрямування є необхідним для визначення рівня сталості здійснених реформ чи постановки питання про їх мінливість; можливих подальших реформ із формуванням прогнозів, та, на жаль, певних ризиків подальшого порядку судового захисту прав і свобод кожного в порядку цивільного судочинства.

Аналіз попередніх досліджень і публікацій. Проблема забезпечення верховенства права під час вирішення цивільних спорів судами в межах використання повного правозастосовного циклу в інстанційному та позаінстанційному оскарженнях, перебуває у колі наукової уваги багатьох вчених. Проблеми комплексного захисту цивільних прав осіб в порядку цивільного судочинства, конституційного провадження і знову в порядку цивільного судочинства О.В. Гетманцев, К.В. Гусаров, І. О. Ізарова, В.В. Комаров, В.А. Кройтор, В.В. Лавров, К.М. Пільков, Д.Ю. Притика, А. І. Рибачук, Н.Ю. Сакара, Т.А. Цувіна та інші. Серед останніх праць варто виділити публікації Т.А. Цувіної "Інститут конституційної скарги та перегляд судових рішень за виключними обставинами в контексті принципу верховенства права" (2019); А. І. Рибачука "Застосування судами норм Конституції України як норм прямої дії (за матеріалами практики судів адміністративної, господарської та цивільної юрисдикцій)" (2023); В.В. Лаврова "Перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами у цивільному судочинстві (2023).

Невирішені раніше проблеми. Проте, проблема вичерпності процесуальних дій, їх економності і ємності, насамперед, в механізмі відновлення судових проваджень - перегляду судового рішення за виключними обставинами після ухвалених рішень Конституційного Суду України (далі - КСУ), як правило не були предметом комплексних досліджень взаємодії цивільного судочинства та конституційного проваджень в механізмі ефективного захисту права людини судом. На сьогодні абсолютно невирішеною залишається проблема фактичної неможливості відкриття вказаного провадження у зв'язку із суто процедурними перепонами, створеними судами під час судового тлумачення норм Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), що потребує окремого наукового дослідження.

Метою цієї статті визначаємо розкриття проявів порушення принципів процесуальної економії і правової визначеності в умовах ускладнення розгляду цивільних спорів та формування авторських прогнозів взаємодії цих принципів.

Виклад основного матеріалу

дослідження. В Україні, у зв'язку із конституційними змінами щодо правосуддя 2016 року (розділ VIII Конституції України), сталися новели і в розділі, яким закріплюються основні права, свободи та обов'язки людини і громадянина (розділ ІІІ Основного Закону України). Зокрема, однією із загальних ідей здійснених реформ того часу визначалося посилення активності особи (насамперед людини) в механізмі реалізації власного права на захист різними засобами, насамперед судом; запровадження нового інституту конституційної скарги (ч. 4 ст. 55, ст. 151-1 Конституції України) та нова конституційне засада правосуддя - верховенство права, замість принципу законності як раніше (ч. 1 ст. 129 Конституції України). Також серед нових конституційних засад здійснення судочинства, знайшло місце поступове повернення до триланкової судової системи (ст. 124 Конституції України) і встановлення спеціальних правил здійснення судочинства, наприклад, у малозначних спорах (ч. 5 ст. 131 Конституції України). Крім того, відбулося закріплення конституційних засад права так званої "повної апеляції" (апеляційний перегляд) та касаційне оскарження у визначених законом випадках (п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України) через подальші законодавчо закріплені процесуальні фільтри доступу. Також конституційне закріплення обов'язкової участі адвокатури в судових процесах (ст. 131 Конституції України).

Для цілей цієї статті науковий інтерес становить проблема реального забезпечення верховенства права як головної конституційної засади судочинства (ч. 1 ст. 129 Конституції

України). Особливо йдеться про такий його складник як правова визначеність, коли під час розгляду цивільної справи особа наголошує, що застосований в її справі закон суперечить Конституції України, обґрунтовує це на всіх стадіях судового процесу, або в подальшому - в межах конституційної скарги, і цей факт у подальшому підтверджується у рішенні КСУ.

Наразі ЦПК України закладена процесуальна множинність дій суду з приводу застосування норм Конституції України як норм прямої дії під час вирішення цивільного спору. Це істотно ускладнює його розгляд, нерідко суб'єкт права, який звертається до суду, ходить "колами" в намаганні вирішити власний спір на підставі норм Конституції України. Це вступає у суперечність із принципом процесуальної економії, збільшуючи кількість судових розглядів і переглядів, однак не отримує захисту свого порушеного права, навіть після підтвердження конституційних вад закону КСУ шляхом визнання такого закону неконституційним. За п'ять років проблема застосування норм Конституції України як норм прямої дії не тільки постала, вона трансформувалася у надзвичайно глибоку правову дилему в частині забезпечення стабільності правопорядку, зважаючи на виключно перспективну дію рішень КСУ. Наразі в судах створилася об'єктивна неможливість захисту особою власних прав на засадах верховенства права шляхом застосування в її справі того закону, який би не містив конституційних вад, а відповідав би Основному Закону України.

Актуальна удова практика. Для ілюстрації наявності вказаної проблеми, наведемо актуальний випадок із практики судів цивільної юрисдикції.

1. ОСОБА_1, реалізуючи власне конституційне право на судовий захист, звернулася до суду за захистом свого права, порушеного приписами закону, що визнаний неконституційним із позовною вимогою про відшкодування шкоди, завданої неконституційним актом. Йдеться про рішення КСУ № 10-р/2020 (скасовані обмеження заробітної платні певним категоріям осіб Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 № 553-IX у зв'язку із COVID-19). Свою вимогу позивач обґрунтував тим, що шкода, завдана йому прийняттям закону, який визнано неконституційним, є підставою для стягнення коштів з Державного бюджету України відповідно до ст. 1175 ЦК України. Рішенням Печерського районного суду м. Києва у справі № 757/31586/21-ц від 02 червня 2022 року було ухвалене рішення про відмову у позові.

Основні мотиви суду: Незважаючи на намагання позивача перевести цей спір в площину деліктних правовідносин і відповідного нормативного регулювання, необхідно зазначити, що розглядуваний спір є спором, який виник у зв 'язку з виплатою позивачу зарплати у розмірі, меншому ніж він сподівався. Обраний позивачем спосіб захисту порушеного права шляхом стягнення коштів на відшкодування майнової шкоди та обґрунтовування позовних вимог у спосіб, притаманний спорам про відшкодування шкоди з наведенням відповідного нормативного регулювання, не змінює суті спірних правовідносин, що виникли між сторонами в цій справі, і підстави їх виникнення, а отже не робить цей спір спором про відшкодування шкоди.(Постанова ВС від 11.02.21р.№120/2112/19, від 14.05.21р.№560/4720) ^[8].

Вказана позиція суду підтримана постановою Київського апеляційного суду у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ від 17 січня 2023 року ^[4] (апеляційна скарга ОСОБИ_1 залишена без задоволення), та ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 лютого 2023 року (ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження, а також відмовлено у задоволенні клопотання про передачу справи на розгляд ВП ВС).

Основні мотиви касаційного суду: У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Відповідно до пункту 1 частини шостої, частини дев'ятої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Ціна позову у справі № 757/31586/21-ц становить 59 257 грн та не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Тобто справа № 757/31586/21-ц є малозначною у силу вимог закону. ОСОБА 1 у касаційній скарзі вказує, що справа має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Посилання у касаційній скарзі на порушення норм матеріального та процесуального права фактично підтверджує незгоду особи, яка подала касаційну скаргу, з оскарженими судовими рішеннями. І, відповідно, не свідчить, що скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики [9].

Таке мотивування суду стало підставою для звернення ОСОБИ_1 до КСУ із конституційною скаргою. Рішенням КСУ № 10- р/2023 було визнано неконституційними п.п.1, 5 ч. 6 ст. 19 ЦПК України, тобто цим рішення КСУ гарантував право на судовий захист у малозначних спорах (остаточне судове рішення у конституційній скарзі) [7].

2. Після ухваленого судового рішення ОСОБА_1 звернулася з заявою про перегляд ухвали Верховного Суду (далі - ВС) від 01 грудня 2023 року за виключними обставинами, в якій просила суд скасувати ухвалу ВС та постановити нову, якою відкрити касаційне провадження за його касаційною скаргою на рішення Печерського районного суду м. Києва від 02 червня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 січня 2023 року.

Ухвалою КЦС ВС від 1 грудня 2023 року ОСОБІ_1 повернуто заяву про перегляд ухвали ВС від 03 лютого 2023 року за виключними обставинами у справі за його позовом до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої неконституційним правовим актом.

Основні мотиви: У постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 21 серпня 2018 року у справі № 463/6259/15-ц (провадження № 61-2146св 18), від 03 червня 2021 року у справі № 2-1210/11 (провадження №61-1537св 21), від 08 червня 2021 року у справі № 2-1207/2011 (провадження № 61-1546св 21) вказано, що ухвалами, якими закінчено розгляд справи, є: ухвали суду першої інстанції про закриття провадження у справі чи залишення заяви без розгляду; про відмову у задоволенні заяви про скасування рішення третейського суду; про скасування рішення третейського суду; про видачу виконавчого листа та відмову у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду; ухвали суду апеляційної чи касаційної інстанції про скасування судового рішення із закриттям провадження у справі або залишення заяви без розгляду. Подібні роз'яснення судам щодо терміну "ухвали, якими закінчено розгляд справи" надано у пункті 2 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 30 "Про застосування цивільного процесуального законодавства при перегляді судових рішень у зв'язку з нововиявленими обставинами". Заява ОСОБА 1 про перегляд за виключними обставинами ухвали Верховного Суду від 03 лютого 2023 року не підлягає прийняттю до розгляду Верховним Судом, оскільки ухвала Верховного Суду про відмову у відкритті касаційного провадження не є ухвалою суду, якою закінчено розгляд справи. Отже, вказана ухвала не може бути переглянута за виключними обставинами, так як відсутній об'єкт перегляду, а Верховний Суд не є судом тієї інстанції, яким змінено або ухвалено нове судове рішення у цій справі [10].

Наведена вище ілюстрація процесів у справах ОСОБИ_1 угрупована в окремі пункти. Це пов'яано із тим, що в її справах судовий захист послідовно стосувався поширенням негативних правових наслідків застосування законів, що надалі були визнані неконституційними, на її права. У першому випадку окремі приписи закону були визнані неконституційними, що стало підставою для звернення із позовом. В другому - наявне спочатку переконання особи і обґрунтування суперечності закону Конституції України у конституційній скарзі, що було підтверджено у подальшому КСУ в рішенні № 10-р/2023.

Ключовою проблемою цих судових процесів, на наш погляд, стало порушення принципу правової визначеності як основного складника верховенства права саме з боку судів під час вирішення спору.

Так, в процедурі судового захисту прав особи суди сконцентрувалися виключно на процесуальному аспекті шляхом постановлення суто процесуальних ухвал про неможливість подальшого перегляду судових рішень з різних причин. Суди оминали і не розглядали проблему відсутності закону, який регулює питання відшкодування шкоди, завданої неконституційним законом - тобто суди оминали проблему свідомого законодавчого упущення (ч. 3 ст. 152 Конституції України). Важливо, що при цьому суди не звертали увагу на те, що ЦПК України e ч. 10 ст. 10 прямо містить норму - заборону: "Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.

З цього приводу слід нагадати, що КСУ неодноразово вказував на відповідальність держави за свою діяльність перед людиною та порядок такої відповідальності. Зокрема, у рішенні від 30 травня 2001 року 7-рп/2001 КС України встановив, що "Конституція України закріпила принцип відповідальності держави перед людиною за свою діяльність, що виявляється насамперед у конституційному визначенні обов 'язків держави (статті 3, 16, 22 Основного Закону України). Така відповідальність не зводиться лише до політичної чи моральної відповідальності публічної влади перед суспільством, а має певні ознаки юридичної відповідальності як застосування заходів публічно-правового (у цьому разі - конституційно-правового чи міжнародно-правового) характеру держави та її органів за невиконання чи неналежне виконання своїх обов'язків. Зокрема, ... стаття 152 Конституції України зобов'язує державу відшкодувати матеріальну або моральну шкоду, заподіяну фізичним або юридичним особам актами та діями, що визнані неконституційними. ... Конституція України передбачає відповідальність державних органів, органів місцевого самоврядування та їхніх посадових і службових осіб, встановивши за певні дії чи бездіяльність відповідні заходи впливу (санкції) до них. Йдеться, зокрема, про... скасування незаконних правових актів, визнання неконституційними законів, інших правових актів (статті 106, 118, 152 Конституції України)"" (абзаци четвертий, п'ятий пункту 2 мотивувальної частини цього Рішення від 30 травня 2001 року 7-рп/2001) [6].

Крім того, у проблематиці пошуку ефективного захисту порушеного права особи після ухвалених рішень КСУ суди не застосували доктрину, що останнім чином набирає все більшої популярності "jura novit curia" (ч. 2 ст. 5 ЦПК України). Проблема додатково ускладняється тим, що два судових процеси однієї і тієї особи були пов'язаними із ухваленими рішеннями КСУ, в тому числі і одне рішення саме в її справі.

Наразі ОСОБА_1 знову подала нову конституційну скаргу, провадження за якою відкрито КСУ. І стосується конституційна скарга процедури ускладнення (а фактично - унеможливлення) перегляду рішення судом за виключними обставинами після ухваленого КСУ рішення стосовно сполучення слів "рішенням, яким розгляд справи закінчено" у ч. 1 ст. 423 ЦПК України. КСУ розглядає конституційну скаргу за остаточним ухваленим судовим рішенням у справі. Тобто у даному випадку слід говорити про потенційно третій виток-спробу досягнути ефективного захисту права в суді через використання конституційної скарги як нового засобу юридичного захисту, та надалі за допомогою інституту виключних обставин в цивільному судочинстві. І у цій спробі ми вбачаємо існування правового пуризму і прогнози реального порушення принципу процесуальної економії також з боку судів. А також створення засад істотного подорожчання судових процесів для особи.

Зважаючи на те, що провадження за виключними обставинами - це різновид перегляду судових рішень, якими закінчено розгляд справи, що набрали чинності (ч. 1 ст. 423 ЦІ ПК України), то конституційне провадження, за результатами якого закон визнається неконституційним, завжди має місце після провадження в суді загальної юрисдикції. Після ухвалення рішення КСУ справа розглядається судом загальної юрисдикції з урахуванням такого рішення. Зазначене свідчить про те, пише Т.А. Цувіна, що ухвалення рішення суду в порядку цивільного судочинства, про перегляд якого за виключними обставинами просить заявник, завжди передує ухваленню рішення КСУ щодо неконституційності закону. Незважаючи на те, що втрата чинності положеннями нормативного акта в разі визнання його неконституційним відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України та ст. 91 Закону України "Про Конституційний Суд України" визначається днем ухвалення відповідного рішення Конституційним Судом України (якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення), це не свідчить про те, що таке рішення не може бути підставою для перегляду за виключними обставинами судових рішень, ухвалених раніше ухвалення відповідного рішення Конституційного Суду України [10, с. 137].

Оскільки у межах провадження за виключними обставинами здійснюється перегляд судових рішень тим самим судом, що ухвалив рішення, важливим для розуміння призначення інституту виключних обставин, є проблема наявності чи відсутності судової помилки. На наш погляд має місце щонайменше потенційна або можлива помилка суду наявності, зокрема, за такої виключної обставини, як встановлена КСУ неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи (п. 1 ч. 3 ст. 423 ЦПК).

У цьому випадку йдеться про те, що у справі були застосовані положення законодавства, які суперечать Конституції України, що також свідчить про незаконність судового рішення. Незважаючи на те, що за своєю суттю неконституційність закону є обставиною, яка не була і не могла бути відома суду під час розгляду справи та ухвалення судового рішення, на наш погляд, дискреційні повноваження судді та алгоритм дій щодо прямого застосування Конституції України, передбачений у ч. 6 ст. 10 ЩІК, свідчить про наявність судової помилки у діях судді при первісному розгляді справи, якщо в подальшому застосовний закон був визнаний неконституційним. При перегляді справи за виключними обставинами можна говорити про наявність судової помилки в об'єктивному значенні з тієї точки зору, що сам факт необхідності перегляду зумовлений недосягненням мети цивільного судочинства, якою є ефективний захист прав осіб. Водночас, можна виснувати, що у випадку перегляду за виключними обставинами помилка суду наявна у суб'єктивному значенні, і вона свідчить про незаконність судового рішення, тобто йдеться про пов'язаність виключних обставин передусім із питаннями права [1, с. 56-57].

У цьому аспекті слід зауважити, що послідовна відмова у відкритті провадження за виключними обставинами чи повернення такої заяви скаржнику, свідчить, що наразі кожен, хто ініціює судове звернення із аргументами про суперечність закону Конституції України, наразі перебуває у правовому статусі правової невизначеності, оскільки не може знати і передбачити належну правову процедуру, зокрема, відновлення судового провадження за виключними обставинами після ухвалення КСУ рішення про визнання конкретного закону неконституційними/або конституційним з одночасним висновком, що суд витлумачив конкретні приписи закону у спосіб, що не відповідає Конституції України (ч. 3 ст. 89 Закону України "Про Конституційний Суд України").

Так, ч. 3 ст. 89 Закону України "Про Конституційний Суд України" закріплює, що "Якщо Суд, розглядаючи справу за конституційною скаргою, визнав закон України (його положення) таким, що відповідає конституції України, але одночасно виявив, що суд застосував закон України (його положення), витлумачивши його у спосіб, що не відповідає Конституції України, то Конституційний Суд вказує на це у резолютивній частині рішення".

Вказана норма викликала неоднозначне сприйняття ще на етапі обговорення проекту Закону України "Про Конституційний Суд України" і продовжується в процесі моделювання наслідків його застосування. Адже ні Конституція України, ні акти чинного законодавства (жоден процесуальний акт також не розкриває змісту цієї категорії) чи рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) та правова доктрина, а також інша правозастосовна практика не містять підходів до визначення категорії "у спосіб, що не відповідає Конституції України".

На наш погляд, застосування ч. 3 ст. 89 Закону України "Про Конституційний Суд України" видається можливим шляхом застосування методів "безпосереднього конституційного нормозакріплення" та позитивного зобов'язання, які допоможуть закріпити взаємозв'язок між конституційним провадженням та судовим захистом права кожного, якщо КСУ при цьому закріпить у резолютивній частині порядок застосування положень законодавства у спосіб, що відповідає Конституції України. Правильне застосування ч. 3 ст. 89 Закону України "Про Конституційний Суд України", на наш погляд, сприятиме формуванню сталих зв'язків між судами та КСУ, створить фундаментальні засади для ефективного захисту прав і свобод людини, а також істотно розвантажить ЄСПЛ.

Як слушно підкреслює з цього приводу В.В. Городовенко: "Суд має спеціальне повноваження, яке надане йому саме у справах за конституційними скаргами, що обумовлено насамперед необхідністю посилення ефективності інституту конституційної скарги у випадках, коли порушено конституційні права і свободи не законом (його окремими положеннями), а внаслідок ухвалення судових рішень, в яких застосовано цей закон (його окремі положення)" [2].

Проте, до цих пір, з 2017 року, на практиці вказана норма залишається недієвою і жодного разу не була реалізована у практичній діяльності КСУ.

Частина 3 статті 89 Закону України "Про Конституційний Суд України" містить ряд складників, кожний із яких має власні юридично значущі наслідки, проте досліджувати їх треба у системному зв'язку та сукупністю.

Для того, щоб встановити, що суд застосував закон України (його положення), витлумачивши його у спосіб, що не відповідає Конституції України, передусім КСУ повинен констатувати, що сам по собі закон (його окремі положення) відповідають Конституції України (перший складник). Тобто, КСУ під час конституційного провадження нерідко визначає зміст закону у конституційному розумінні, якщо конституційна справа того вимагає.

Використовуючи різні методи наукового пізнання КСУ встановлює відповідність і взаємозв'язок між приписом Конституції та нормою закону, що розкриває, конкретизує чи уточнює Основний Закон України, чим конституціоналізує конкретний закон (його окремі положення), висновуючи про його відповідність Конституції України. Другим складником, що перебуває у зв'язку із попереднім, є формування висновку КСУ, що суд застосував закон України (його положення), витлумачивши його у спосіб, що не відповідає Конституції України, то Конституційний Суд вказує на це у резолютивній частині рішення. На наш погляд, під час реалізації такого законодавчого повноваження КСУ не може не уникнути звернення до аналізу обставин у конкретній судовій справі (не завжди тільки юридично значущих), також відбувається певна переоцінка судового рішення, що не підлягає оскарженню і набуло законної сили, та перебуває в процесі виконання (чи вже виконано). Ризиком здійснення такого повноваження є ймовірність впливу КСУ на остаточні рішення судів, що певним чином може вступати у суперечність із ч. 1 ст. 124, ст. 126 та ст. 129 Основного Закону України. Це може привести до виникнення прихованого формування в Україні суду конституційної касації (суду четвертого рівня), незважаючи на те, що КСУ не інтегрований у систему судової влади, хоча за спрямованістю функцій своєї діяльності цей орган, атрибутивно здійснює повноваження, притаманні судам.

Наступним складником є формат мотивування КСУ у рішенні ступеню тлумачення, що має відповідати Конституції України. КСУ має розкрити, який спосіб тлумачення судом в остаточному судовому рішенні закону відповідає Конституції України, та встановити, в чому саме спосіб витлумачення застосованого закону судом не відповідає Основному Закону України, і чітко відобразити це у резолютивній частині рішення (останній складник).

У даному випадку КСУ може вдатися до неофіційного тлумачення норми ЦПК України, визначивши конституційний спосіб застосування окремого положення ч. 1 ст. 423 ЦПК України, а в резолютивній частині чітко закріпити, в чому саме полягає неконституційність способу застосування цієї норми.

О.Ю. Водянніков з цього приводу наголошує, що для цілей ч. 4 ст. 55 Конституції України в її взаємозв'язку з положеннями ст. 151-1 Конституції України слід виходити з природи та функції інституту конституційної скарги, які полягають у забезпеченні ефективного захисту конституційних прав і свобод та, як наслідок, захисту Конституції України, її цінностей і принципів. Тому зміст конкретного "закону" для цілей цього положення має визначатися, зважаючи на те значення, яке йому надається судовою практикою. Саме тому законодавець, передбачивши у ч. 3 ст. 89 Закону України "Про Конституційний Суд України" можливість визнання КСУ у своєму рішенні неконституційності тлумачення загальним судом законодавчого положення, імпліцитно визначив, що термін "закон" для цілей застосування інституту конституційної скарги має включати практику (тобто тлумачення і застосування) такого закону судами. Тобто КСУ має враховувати не лише текст оскаржуваного законодавчого положення, а й контекст і те, як таке положення розуміється і застосовується на практиці. А якщо ні, тобто у разі виключно текстуального аналізу для цілей конституційного контролю, то система захисту конституційних прав і свобод, встановлена ст. ст. 55, 151-1 Конституції України, була б обмежена у своїй ефективності [3, с. 138].

Наведене вище та сукупність виділених складників, встановлених при вивченні досліджуваного остаточного рішення, дає підстави вважати, що окреме положення ч. 1 ст. 423 ЦПК України "якими закінчено розгляд справи" за своїм змістом і чіткістю викладення відповідає Конституції України, проте ВС тлумачить це положення у спосіб, що не відповідає Конституції України, оскільки відносить ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження до судових рішень, що перешкоджають провадженню у справі (але перешкоджати нема чому і нема до якого судового органу), а не судових рішень, яким розгляд справи закінчується без ухвалення рішення по суті. Постановлення такого виду ухвал унеможливлює будь-який подальший перегляд того самого спору на національному рівні, а відтак таке тлумачення ВС суперечить ч.2, 4 ст. 55, ч. 1 ст. 124, п.8 ч. 3 ст. 129, ст. 151, ст. 151-1 Конституції України, оскільки таким судовим тлумаченням не просто порушується принцип процесуальної економії розгляду справи і ухвалення справедливого рішення на засадах верховенства права. Таким тлумаченням нівелюється право кожного на захист прав судом, реалізоване за правилами юрисдикції та відповідно до вичерпання правил інстанційності.

У сукупності всіх процесів можна сказати, що тут вбачається комплексне порушення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: порушення економічної доступності до правосуддя, відсутність ефективного захисту права протягом розумного строку і як такого у зв'язку із відсутністю в країні закону, який врегульовує спірні відносини (компенсаторний механізм у зв'язку із завданням шкоди неконституційним законом).

Висновки

Закладена процесуальна множинність дій суду з приводу застосування норм Конституції України як норм прямої дії під час вирішення цивільного спору істотно ускладнює його розгляд, нерідко суб'єкт права, який звертається до суду, ходить "колами" в намаганні вирішити власний спір на підставі норм Конституції України. Це вступає у суперечність із принципом процесуальної економії, збільшуючи кількість судових розглядів і переглядів, однак не отримує захисту свого порушеного права, навіть після підтвердження конституційних вад закону КСУ шляхом визнання такого закону неконституційним.

Ключовою проблемою цих судових процесів видається порушення принципу правової визначеності. У процедурі судового захисту прав осіб, у спорах, що пов'язані із ухваленими рішеннями КСУ про визнання законів неконституційними, суди як правило концентруються виключно на процесуальному аспекті (постановлення процесуальних ухвал). Суди оминають проблему свідомого законодавчого упущення відповідно до ч. 3 ст. 152 Конституції України, тобто суди оминають і не розглядають проблему відсутності закону, який регулює питання відшкодування шкоди, завданої неконституційним законом. Наразі судами оминається проблема заборони відмови у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини (ч. 10 ст. 10 ЦПК України) та не застосовується доктрина "jura novit curia" (ч. 2 ст. 5 ЦПК України). У таких процесах прогнозується реальне порушення принципу процесуальної економії з боку судів та створення засад істотного подорожчання судових процесів для особи. Послідовна відмова у відкритті провадження за виключними обставинами чи повернення такої заяви скаржнику, свідчить, що наразі кожен, хто ініціює звернення до суду із аргументами про суперечність закону Конституції України, наразі перебуває у правовому статусі правової невизначеності, оскільки не може знати і передбачити належну правову процедуру, зокрема, підстави і порядок відновлення судового провадження за виключними обставинами після ухвалення КСУ рішення про визнання конкретного закону неконституційними/або конституційним з одночасним висновком, що суд витлумачив конкретні приписи закону у спосіб, що не відповідає Конституції України.

У сукупності всіх процесів вбачається у майбутньому комплексне порушення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: порушення економічної доступності до правосуддя, відсутність ефективного захисту права протягом розумного строку і як такого у зв'язку із відсутністю в країні закону, який врегульовує спірні відносини (компенсаторний механізм у зв'язку із завданням шкоди неконституційним законом).

Список використаних джерел

1. Лавров В.В. Перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами у цивільному судочинстві: дис. на здоб. наук.ступ. докт.філос. за спеціальн. 081 "Право". Харків. 2023. 240 с.

2. Окрема думка судді Конституційного Суду України Городовенка В.В. стосовно Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) у справі за конституційною скаргою Жабо Тетяни Максимівни щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю України від 4 вересня 2019 року № 6-р(ІІ)/2019. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/ng06d710-19.

3. Водянніков О. Прогалини в праві як предмет конституційної скарги. Право України. 2018. № 12. С. 126-147.

4. Постанова апеляційного суду міста Києва у справі № 757/31586/21-ц від 17 січня 2023 року. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/108466861.

5. Про Стратегію реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 2015-2020 роки: Указ Президента України № 276/2015 від 20 травня 2015 року. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/276/2015#Text.

6. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням відкритого акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" щодо офіційного тлумачення положень пункту 22 частини першої статті 92 Конституції України, частин першої, третьої статті 2, частини першої статті 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення (справа про відповідальність юридичних осіб) від 30 травня 2001 року. URL: http://www.ccu.gov.ua/docs/430.

7. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними скаргами Дорошко Ольги Євгенівни, Євстіфеєва Микити Ігоровича, Кушаби Івана Петровича, Якіменка Володимира Петровича щодо відповідності Конституції України (конституційності) пунктів 1, 5 частини шостої статті 19, пункту 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (щодо гарантування права на судовий захист у малозначних спорах) від 22 листопада 2023 року № 10-р(ІІ)/2023. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v010p710-23#Text.

8. Рішення Печерського районного суду міста Києва у справі № 757/31586/21-ц від 02 червня 2022 року. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/104840898.

9. Ухвала Верховного Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у № 757/31586/21-ц від 03 лютого 2023 року. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/108822120.

10. Ухвала Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду у справі № 757/31586/21-ц від 01 грудня 2023 року. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/115409152.

11. Цувіна Т.А. Інститут конституційної скарги та перегляд судових рішень за виключними обставинами в контексті принципу верховенства права. Прикарпатський юридичний вісник. 2019. Випуск 3(28) Том 1. С.136-141.

References:

1. Lavrov V. V. Perehliad sudovykh rishen za novovyiavlenymy abo vykliuchnymy obstavynamy u tsyvilnomu sudochynstvi: dys. na zdob. nauk.stup. dokt.filos. za spetsialn. 081 "Pravo". Kharkiv. 2023. 240 s.

2. Okrema dumka suddi Konstytutsiinoho Sudu Ukrainy Horodovenka V. V. stosovno Rishennia Konstytutsiinoho Sudu Ukrainy (Druhyi senat) u spravi za konstytutsiinoiu skarhoiu Zhabo Tetiany Maksymivny shchodo vidpovidnosti Konstytutsii Ukrainy (konstytutsiinosti) polozhen chastyny tretoi statti 40 Kodeksu za- koniv pro pratsiu Ukrainy vid 4 veresnia 2019 roku № 6-r(II)/2019. URL: https://za-kon.rada.gov.ua/laws/ show/ng06d710-19.

12. Vodiannikov O. Prohalyny v pravi yak predmet konstytutsiinoi skarhy. Pravo Ukrainy. 2018. № S. 126-147.

3. Postanova apeliatsiinoho sudu mista Kyieva u spravi № 757/31586/21-ts vid 17 sichnia 2023 roku. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/108466861.

4. Pro Stratehiiu reformuvannia sudoustroiu, sudochynstva ta sumizhnykh pravovykh instytutiv na 2015-2020 roky: Ukaz Prezydenta Ukrainy № 276/2015 vid 20 travnia 2015 roku. URL: https://za- kon.rada.gov.ua/laws/show/276/2015#Text.

5. Rishennia Konstytutsiinoho Sudu Ukrainy u spravi za konstytutsiinym zvernenniam vidkrytoho aktsionernoho tovarystva "Vseukrainskyi Aktsionernyi Bank" shchodo ofitsiinoho tlumachennia polozhen punktu 22 chastyny pershoi statti 92 Konstytutsii Ukrainy, chastyn pershoi, tretoi statti 2, chastyny pershoi statti 38 Kodeksu Ukrainy pro administratyvni pravoporushennia (sprava pro vidpovidalnist yurydychnykh osib) vid 30 travnia 2001 roku. URL: http://www.ccu.gov.ua/docs/430.

6. Rishennia Konstytutsiinoho Sudu Ukrainy u spravi za konstytutsiinymy skarhamy Doroshko Olhy

Yevhenivny, Yevstifeieva Mykyty Ihorovycha, Kushaby Ivana Petrovycha, Yakimenka Volodymyra Petrovycha shchodo vidpovidnosti Konstytutsii Ukrainy (konstytutsiinosti) punktiv 1, 5 chastyny shostoi statti 19, punktu 2 chastyny tretoi statti 389 Tsyvilnoho protsesualnoho kodeksu Ukrainy (shchodo harantuvannia prava na sudovyi zakhyst u maloznachnykh sporakh) vid 22 lystopada 2023 roku № 10-r(II)/2023. URL: https://za-kon.rada.gov.ua/laws/show/v010p710-23#Text.

7. Rishennia Pecherskoho raionnoho sudu mista Kyieva u spravi № 757/31586/21-ts vid 02 chervnia 2022 roku. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/104840898.

8. Ukhvala Verkhovnoho Sud u skladi kolehii suddiv Druhoi sudovoi palaty Kasatsiinoho tsyvilnoho sudu u № 757/31586/21-ts vid 03 liutoho 2023 roku. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/108822120.

9. Ukhvala Verkhovnoho Sudu u skladi suddi Kasatsiinoho tsyvilnoho sudu u spravi № 757/31586/21-ts vid 01 hrudnia 2023 roku. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/115409152.

10. Tsuvina T. A. Instytut konstytutsiinoi skarhy ta perehliad sudovykh rishen za vykliuchnymy ob- stavynamy v konteksti pryntsypu verkhovenstva prava. Prykarpatskyi yurydychnyi visnyk. 2019. Vypusk 3(28) Tom 1. S.136-141.

Размещено на Allbest.ru