Особливості правового регулювання праці жінок

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості правового регулювання праці жінок

Богдан Д.О., здобувач, Сачко Я.М. здобувач, Корнієнко С.О., здобувач вищої освіти 3 курс, Навчально-наукового інституту права та підготовки фахівців для підрозділів Національної поліцій; Ділігул А.С., кан. юрид. наук, доцент кафедри цивільного права та процесу; Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ

Анотація

Стаття, що розглядає правові норми, які стосуються працевлаштування та умов праці для жінок. Автор проаналізував законодавство, яке регулює права та обов'язки жінок на робочому місці, враховуючи особливості їхньої фізіології та сімейного статусу. Стаття розглядає питання вагітності та відпусток для догляду за дитиною, а також запобігання дискримінації на робочому місці з огляду на стать. Дослідження зосереджується на тому, як правові норми впливають на рівень захисту прав жінок на працю та їхню соціальну інтеграцію. Аналізуючи чинне законодавство та можливі напрями його подальшого розвитку, автор надає пропозиції щодо поліпшення умов праці та захисту прав жінок у сучасному суспільстві.

Ключові слова: умови праці, гендерний аспект, жінки, трудове право

Постановка проблеми

Гендерна рівність та заборона дискримінації у будь-якому її прояві є конституційними гарантіями, що передбачені в статтях 21 та 43 Конституції України. Ці норми визнаються фундаментальними принципами сучасного правового устрою, спрямованими на забезпечення рівних прав та можливостей для всіх громадян, незалежно від їх статі.

Незважаючи на закріплення таких принципів у законодавстві, на практиці виникають випадки дискримінації, зокрема щодо жінок. Це стосується різних сфер життя, включаючи трудову діяльність. Наприклад, виявляються випадки неправомірного обмеження доступу жінок до працевлаштування, недостатньої оплати праці порівняно з чоловіками та обмежень у зв'язку з охороною материнства. Причини такої дискримінації можуть бути різноманітними, проте серед них важливе місце займає недолік правового регулювання і контролю за додержанням встановлених норм. Багато роботодавців, ігноруючи правові вимоги, систематично порушують права жінок на працю та справедливі умови зайнятості.

Крім того, значними перешкодами на шляху до досягнення рівноправ'я жінок і чоловіків є сталі тенденції, традиції та уявлення суспільства про ролі та місце жінок у суспільстві. Ці уявлення, які часто базуються на стереотипах і призводять до соціального ущемлення жінок, потребують системної переоцінки та перетворення. Для забезпечення реальної рівності статей перед законом та можливостей у сфері праці необхідно активізувати заходи з підвищення освіченості суспільства щодо гендерних питань, посилення контролю за дотриманням законодавства та розвиток механізмів захисту прав жінок. Тільки через ці комплексні заходи можна досягти дійсного прогресу в гармонізації статевих відносин і побудові справедливого суспільства для всіх його членів.

Дослідженню питань правового регулювання праці жінок приділяли і приділяють увагу багато вчених зокрема: Б.О. Лозан, В.В. Герасименко, В.В. Костецький, Г.К. Дмітрієва, І.А. Вєртухова, І.Я. Кисельов, К.О. Кучава, Л.М. Завадска, М.А. Покровська, М.М. Грекова, М.М. Фесько, Н.Н. Шептуліна, О.А. Абрамова, О.В. Позняк та інші.

Виклад матеріалу

У сучасному суспільстві питання тендерної рівності та охорони праці стають ключовими складовими ефективної соціально - економічної політики. Становлення жінок як окремої категорії працівників, що потребує додаткового захисту їх здоров'я та прав, визначається законодавством України, спрямованим на забезпечення рівних можливостей у сфері трудових відносин та запобігання дискримінації за статевою ознакою [1].

Конституція України, визначаючи основні принципи правового статусу громадян, проголошує рівність прав і свобод жінок з чоловіками (ст. 24). Це відображається у низці законів, зокрема, в Кодексі законів про працю України та Законах «Про охорону праці» та «Про відпустки». Забезпечення рівних можливостей у сфері професійної підготовки, праці та винагороди є ключовим аспектом гендерної рівності (ст. 43) [9].

Однак, для забезпечення здоров'я жінок та запобігання можливій дискримінації, законодавство передбачає специфічні заходи. Наприклад, ст. 174 Кодексу законів про працю України встановлює заборону (обмеження) застосування праці жінок на певних видах робіт, які можуть бути шкідливими або небезпечними для їхнього здоров'я. Це включає роботу на важких, підземних роботах та роботи зі шкідливими умовами праці [5].

У світлі змін в законодавстві та міжнародних зобов'язань щодо гендерної рівності, Міністерство охорони здоров'я України прийняло рішення про скасування певних нормативно-правових актів, які обмежували працю жінок на певних видах робіт. Це рішення ґрунтується на необхідності відповідності законодавства вимогам тендерної рівності, які визначені у міжнародних документах та є складовою частиною національної стратегії розвитку [7].

Особливий правовий стан жінок у сфері праці не лише визначається законами та конституційними принципами, але й втілює принципи тендерної рівності та здоров'я. Це важлива складова соціально-економічного розвитку, спрямована на забезпечення не лише рівних можливостей, але й здорового та безпечного працевлаштування для жінок.

Стаття 175 Кодексу законів про працю України встановлює важливі положення щодо заборони праці жінок у нічний час та визначає винятки з цієї загальної заборони. Основною метою таких норм є захист здоров'я та безпеки жінок, що працюють, а також забезпечення їхнього права на належні умови праці. Відповідно до законодавства, забороняється залучення жінок до робіт у нічний час, а також до надурочних робіт та робіт у вихідні дні. Не допускається також направлення у відрядження вагітних жінок і матерів з малолітніми дітьми. Ці норми спрямовані на забезпечення безпеки та здоров'я жінок у період вагітності та раннього материнства [9].

Доцільно відзначити, що у випадках, коли праця жінок у нічний час є необхідною, власник підприємства має обов'язок мотивувати це рішення. Це може бути викликано особливою необхідністю або тимчасовим характером заходу. Такий підхід сприяє захисту прав працівників та визначенню обґрунтованих обставин для залучення жінок до робіт у нічний час. Особливу увагу заслуговує регулювання відпусток у зв'язку з вагітністю та пологами. Законодавство передбачає надання жінкам відпустки до пологів та після них. Тривалість такої відпустки обчислюється і складає 70 календарних днів до пологів та 56 після них, що загалом становить 126 днів. У випадках ускладнених пологів або народження двох і більше дітей, тривалість відпустки може збільшуватися [3].

Також важливо зазначити, що законодавство передбачає захист жінок від дискримінації на робочому місці через стан вагітності чи наявність малолітніх дітей. Відмова у прийнятті на роботу або зниження заробітної плати через такі обставини забороняється і може бути оскаржено в судовому порядку. Аналіз правових норм, що регулюють умови праці жінок у нічний час та під час періоду вагітності та материнства, свідчить про дотримання принципів гендерної рівності та захисту прав жінок на працю в Україні [4].

Правове регулювання праці жінок в Україні визначається комплексом норм, спрямованих на захист їхніх прав під час вагітності, виховання дітей та подальшого материнства. Основними джерелами цього регулювання є статті Кодексу законів про працю України та Закону «Про охорону праці» [2].

Стаття 184 КзпП України встановлює, що звільнення вагітних жінок, жінок з дітьми до трьох років (або до шести років у випадку інвалідності дитини), а також одиноких матерів забороняється без їхньої згоди, за винятком повної ліквідації підприємства або при звільненні з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування здійснюється навіть у випадку закінчення строкового трудового договору. Протягом цього періоду зберігається середня заробітна плата працівниці протягом не більше трьох місяців [5].

Згідно з частиною 2 статті 10 Закону України «Про охорону праці», праця вагітних жінок та жінок з неповнолітніми дітьми регулюється відповідним законодавством, що надає їм особливий правовий захист [3].

Українське законодавство передбачає низку гарантій для жінок, пов'язаних з материнством, зокрема:

- Заборона на залучення до нічних, надурочних та робіт у вихідні дні, а також на направлення у відрядження.

- Можливість переведення на легшу роботу під час вагітності та виховання дитини до трьох років.

- Надання додаткової відпустки та перерви на годування дитини.

- Заборона звільнення жінок у вагітність та після народження дитини [6].

Крім того, передбачаються інші пільги, такі як надання путівок до санаторіїв та будинків відпочинку, матеріальна допомога, обслуговування на підприємствах тощо. Порушення норм, що стосуються праці жінок, може призвести до адміністративної відповідальності для посадових осіб та фінансової відповідальності для підприємств.

Хоча законодавство України передбачає значну кількість пільг та гарантій для жінок, особливо тих, хто має дітей, проте воно потребує подальшого удосконалення, адже деякі норми можуть бути неефективними або застарілими [8].

Україна активно переглядає трудове законодавство з метою його адаптації до європейських стандартів, що є важливим етапом у процесі євроінтеграції. Країна, як член міжнародного співтовариства, прагне створити середовище для жінок та матерів, дотримуючись принципів демократії, рівності, миру та соціальної справедливості. Особлива увага приділяється категоріям працівників, які потребують особливого захисту через різноманітні об'єктивні та суб'єктивні чинники. Національне трудове законодавство, хоча й прийняте ще у 1971 році, потребує оновлення, оскільки багато з його положень не відповідають сучасним реаліям [2].

Законопроект «Про працю», опублікований 28 грудня 2019 року, визначає нові стандарти у трудових відносинах, включаючи гнучкі форми організації праці та заборону мобінгу. Незважаючи на позитивні нововведення, деякі аспекти законопроекту викликають обгрунтовані зауваження, особливо з погляду інтересів роботодавців та охорони праці жінок, зокрема вагітних. Однак, прийняття сучасного закону «Про працю» важливе для ефективного правового регулювання трудових відносин, зокрема щодо захисту прав жінок [4].

Цей процес реформування трудового законодавства в Україні стає ключовим кроком у впровадженні міжнародних стандартів та принципів у національне законодавство, особливо у контексті європейської інтеграції. Новий Закон «Про працю» повинен забезпечити ефективний механізм юридичного захисту для вразливих категорій працівників, зокрема жінок, враховуючи їх особливі потреби та права [8].

Трудове законодавство України встановлює особливі вимоги та права щодо надання відпусток для жінок, які мають дітей і бажають забезпечити їм належний догляд. Згідно з чинним законодавством, жінці надається право на відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трьохрічного віку, яка може супроводжуватися відповідними виплатами або компенсаціями. Підприємства, організації та установи також можуть надавати жінкам частково оплачену відпустку за власний рахунок без збереження заробітної плати для догляду за дитиною протягом подовженого періоду. Відповідно до статті 182-1 Кодексу законів про працю України, передбачено також щорічну оплачувану додаткову відпустку для жінок з двома або більше дітьми віком до 15 років або для матері дитини-інваліда.

Також важливо враховувати той факт, що деякі жінки можуть відмовлятися від відпустки по догляду за дитиною та продовжувати працювати. У цьому випадку роботодавець повинен забезпечити їм додаткові перерви для годування дитини, що забезпечуються в рамках робочого часу та оплачуються [9]. Незважаючи на законодавчі гарантії, наданими для жінок у зв'язку з вагітністю та материнством, на практиці існують випадки порушень соціальних прав. Ці порушення можуть стати перешкодою для жінок-матерів у реалізації їх професійних амбіцій та прав на рівні участь у робочому процесі [1].

На фоні цього, деякі країни, як Іспанія, демонструють високий рівень захисту прав жінок у сфері праці, в той час як інші, наприклад, країни Скандинавії, характеризуються практично повною відсутністю спеціальних норм з охорони праці жінок через закони про заборону дискримінації за ознакою статі [6].

Україна, розвиваючи своє трудове законодавство, має враховувати варіативний досвід інших країн та забезпечити ефективний захист прав жінок у сфері праці, що сприятиме не лише підвищенню рівня соціальної захищеності, але й стимулюванню демографічного розвитку країни.

Висновки

Отже, для подолання проблем, що виникають у сфері працевлаштування в Україні, необхідно розглядати та покращувати діючу ситуацію, враховуючи різницю в потребах чоловіків та жінок. Ефективні заходи повинні бути спрямовані на забезпечення рівних можливостей для обох статей, а також створення умов для професійного росту та розвитку кар'єри для обох гендерів. Для протидії низьким заробіткам жінок, що є актуальною проблемою, рекомендується дотримання міжнародних стандартів щодо тендерної рівності у заробітній платі. Необхідно боротися з гендерним проміжком у зарплатні та заохочувати жінок вибирати більш високооплачувану роботу, а також створювати нові джерела прибутку через розвиток навичок та можливостей для самореалізації на ринку праці.

Для того, щоб забезпечити можливість поєднання материнства та праці, жінкам пропонується альтернативний варіант у вигляді гнучкого робочого часу. Впровадження гнучких графіків роботи дозволить жінкам забезпечити необхідний догляд за дітьми та одночасно здійснювати професійну діяльність, що сприятиме створенню балансу між сімейним та трудовим життям.

Зазначені висновки є важливими для розробки та впровадження ефективних політик у сфері праці та соціального забезпечення, що сприятиме покращенню якості життя населення та створенню стійких передумов для соціально-економічного розвитку країни.

право жінка дискримінація

Список використаних джерел

1. Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків Закон України від 08.09.2005 р. № 2866-IV.

2. Осучаснення трудового законодавства. Міністерство соціальної політики України: вебсайт.

3. Головащенко О.С. Поняття та ознаки соціальної держави. Актуальні проблеми державного будівництва та місцевого самоврядування в контексті конституційної модернізації: зб. наук. ст. за матеріалами наук.-практ. семінару, м. Харків: Харків, 2016. С. 25- 35.

4. Крайник Г.С. Особливості правового регулювання праці жінок у Європейському Союзі. Літописець 2024. С. 142-148.

5. Єрофєєнко Л.В., Л.М. Неймирок. Удосконалення правового регулювання праці жінок, які поєднують роботу з материнством, в контексті останніх законодавчих напрацювань. 2021. С. 69

6. Кодекс законів про працю України від 10.12.1971 р. № 322-VIII.

7. Конвенція про нічнупрацю №171 від 26.06.1990р., МОП, № 933_033.

8. Про охорону праці: Закон України від 14.10.1992 р. № 2694-ХІІ.

9. Конституція України від 28.06.1996 р.

Размещено на Allbest.ru