Негласні слідчі (розшукові) дії і використання конфіденційного співробітництва під час їх проведення

Університет економіки та права «КРОК»

Анотація

Актуальність розглядуваних питань обумовлюється запровадженням у кримінальне судочинства інституту негласних слідчих (розшукових) дій як засобів формування судових доказів. Зазначено, що запровадження інституту негласних слідчих (розшукових) дій у кримінальне судочинство обумовлено змінами в структурі й характері сучасної злочинності, яка набуває все більшої корумпованості й становить загрозу інститутам держави. Звернено увагу на відсутність у чинному законодавстві чіткого переліку тих процесуальних дій, які слід відносити до слідчих (розшукових), що проводяться гласно або негласно. Відсутність нормативного визначення переліку негласних слідчих (розшукових) дій призводить до дискусій серед науковців.

Неоднозначний підхід спостерігається у встановленні природи такої процесуальної дії, як негласне отримання зразків, необхідних для порівняльного дослідження: чи слід вважати це негласною слідчою (розшуковою) дією, чи забезпечувальним заходом. Проаналізовано думки науковців щодо поняття та сутності використання конфіденційного співробітництва під час проведення негласних слідчих розшукових дій.

Обґрунтована необхідність та доцільність визначення на нормативному рівні переліку процесуальних дій, які відносяться до слідчих, у тому числі негласних. Розглянуто положення, що регулюють використання конфіденційного співробітництва під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій. Зазначено, що підвалини для цього були закладені законодавством про оперативно-розшукову діяльність та нормами КПК, які визначали порядок накладення арешту на кореспонденцію й зняття інформації з каналів зв'язку.

У висновках запропоновано главу 20 КПК доповнити статтею з нормативним визначенням слідчих дій (гласних і негласних) та навести їх вичерпний перелік. Зважаючи на те, що використання конфіденційного співробітництва є характерним для всього досудового розслідування, порядок і правила його використання доцільно сформулювати в ст.222 КПК, де йдеться про недопустимість розголошення відомостей досудового розслідування.

Ключові слова: засоби доказування, слідчі (розшукові) дії, негласні слідчі (розшукові) дії, конфіденційне співробітництво, слідчий, конфідент, таємність, негласність.

Виклад основного матеріалу

Розслідування кримінальних правопорушень припустимо розглядати як інформаційно-пізнавальний процес уповноважених на те суб'єктів із використанням передбачених законом засобів. Пізнавальна діяльність слідчого спрямована на відшукання слідів кримінального правопорушення їх збереження (фіксація) та дослідження з метою отримання інформації про обставини події та особу, що її вчинила. Суттєвою особливістю такої діяльності є те, що вона відбувається у визначеній законом процесуальній формі з використанням тільки тих засобів пізнавальної діяльності, що закріплені в законі (процесуальні дії, частину з яких складають слідчі (розшукові) дії, заходи забезпечення кримінального провадження тощо).

У міру того як розвивається суспільство, змінюються способи вчинення кримінальних правопорушень. Злочинність набуває загрозливих масштабів, суттєво впливає на формування громадської думки, підриває авторитет органів державної влади та управління. Масштаби криміналізації та корумпованості влади, зазначає В.І. Шакун, мають тенденцію до невпинного зростання, сягаючи критичної межі, за якою настає втрата важелів керування державою з боку легітимної влади [2, с. 12]. З огляду на офіційні повідомлення ЗМІ з приводу закупівель Міністерства оборони чи подій у Верховній раді, останнім часом годі й говорити про покращення криміногенної ситуації в країні. Незадоволеність суспільства станом протидії кримінальним правопорушенням спонукає науковців і практиків до подальших пошуків нових та удосконалення наявних способів пізнавальної діяльності у кримінальному провадженні та їх унормування. Проте під час розроблення пропозицій щодо вдосконалення норм КПК України треба мати на увазі, що хаотичне внесення змін і доповнень призводить до неузгодженості його положень та порушення логічності змісту [3, с. 14].

Прийняттям чинного КПК України 2012 року розпочався новий етап нормативного врегулювання кримінальної процесуальної діяльності. Інститут слідчих дій (основних засобів відшукання слідів кримінальних правопорушень і формування судових доказів) зазнав суттєвих змін. Поряд із традиційними слідчими діями: допит, пред'явлення для впізнання, обшук, огляд, слідчий експеримент, освідування КПК України доповнено інститутом негласних слідчих (розшукових) дій (глава 21 КПК). Негласні слідчі (розшукові) дії (у подальшому - НСРД) законодавець розглядає як різновид слідчих (розшукових) дій, відомості про факт та методи проведення яких не підлягають розголошенню, за винятком випадків, передбачених КПК. Проведення більшості з них допускається у провадженнях щодо тяжких та особливо тяжких злочинів у випадках, якщо відомості про злочин та особу, яка його вчинила, неможливо отримати в інший спосіб (чч. 1, 2 ст.246).

Нормативні, а відповідно, і наукові, передумови введення в кримінальне провадження інституту негласних слідчих (розшукових) дій були закладені ще в КПК 1960 року. У його шістнадцятій главі, присвяченій таким слідчим діям, як обшук і виїмка, містилася ст.187 «Накладення арешту на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв'язку» та ст.187-1 «Огляд і виїмка кореспонденції та дослідження інформації, знятої з каналів зв'язку». У коментарі до ст.187 КПК зазначалося, що ефективність слідчої дії залежить від збереження її в таємниці, а тому понятими для участі в її проведенні запрошували співробітників відділення зв'язку. У разі необхідності в присутніх відбирали підписку про нерозголошення відомостей, які стали їм відомі під час проведення слідчої дії [4, с. 271-272].

Практика застосування цих слідчих дій у кримінальному провадженні дозволила накопичити певний досвід негласного отримання інформації для формування судових доказів і використати цей досвід для нормативного врегулювання інституту негласних слідчих (розшукових) дій у чинному КПК України. Слід зазначити, що в процесі обговорення проектів КПК пропозиція про включення до нього інституту негласних слідчих (розшукових) дій викликала дискусії серед науковців. Ю.М. Грошевий вважав, що таємна спрямованість цих дій більше притаманна не процесуальній, а оперативно-розшуковій діяльності, а зазначені дії мають бути передбачені в спеціальному законі та не відносяться до слідчих дій [5, с. 33].

Запровадивши новий інститут - негласні слідчі (розшукові) дії, зазначає В.Г. Уваров, чинний КПК чітко не визначився ні з їх системою, ні з процесуальною формою їх провадження та залишив по тому багато запитань [6, с. 164]. З такою думкою важко не погодитися. Дійсно, у главі 21 КПК в окремій статті не наведено перелік процесуальних дій, які законодавець відносить до негласних слідчих (розшукових) дій, так само як відсутній перелік слідчих дій взагалі, що викликає певні розбіжності в поглядах науковців. Незважаючи на різні підходи науковців до характеристики негласних слідчих (розшукових) дій, слід погодитися з думкою В.А. Колесника про те, що, попри всю їх негласність, вони все ж таки залишаються різновидом дій процесуальних [7, с. 283].

На підставі аналізу положень, закріплених у 21 главі КПК, окремі науковці вважають, що в ній міститься вичерпний перелік НСРД, що не відповідає дійсності [8, с. 7]. З метою формування єдиного підходу до віднесення тих або інших процесуальних дій до негласних слідчих (розшукових) дій, бажано в главі 21 КПК, а ще краще в главі 20 навести визначення слідчих дій, перелік таких, що відносяться до гласних і негласних, на кшталт того, як це зроблено щодо переліку загальних засад кримінального провадження (ст.7 КПК), заходів забезпечення кримінального провадження (ст.131 КПК) або запобіжних заходів (ст. 176 КПК).

Відсутність нормативного визначення переліку негласних слідчих (розшукових) дій породжує розмаїття думок. Так, негласне отримання зразків, необхідних для порівняльного дослідження (ст.274 КПК) В.М. Тертишник без жодних сумнівів відносить до негласних слідчих дій [9, с. 145], а Д.Б. Сергєєва вважає, що це є заходом забезпечувального характеру, а не слідчою дією [10, с. 50]. Інші автори до негласних слідчих (розшукових) дій відносять використання конфіденційного співробітництва [11, с. 165-167], а дехто, не без підстав, вважає, що дана стаття містить унормування загальних умов використання конфіденційного співробітництва під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій. Проте в подальшому зазначають, що порядок та тактика встановлення конфіденційного співробітництва визначаються законодавством України у сфері оперативно-розшукової та контррозвідувальної діяльності [12, с. 601].

Конфіденційне співробітництво в юридичній енциклопедії розглядають як довірчі таємні відносини особи з працівниками оперативно-розшукових, розвідувальних, контррозвідувальних органів та спеціальних служб, які встановлюються з метою отримання інформації про підготовку або скоєння злочину, про факти, що загрожують безпеці держави і суспільства. Особи, які негласно співпрацюють із правоохоронними органами, у літературі і нормативних джерелах називаються по-різному: агенти, інформатори, довірені особи, зв'язківці, резиденти та ін. [13, с. 334].

Наближене до цього визначення наводить В.М. Тертишник у коментарі до ст.275 КПК. Конфіденційна співпраця, зазначає він, це негласна співпраця між уповноваженими особами оперативних підрозділів оперативно-розшукової юрисдикції з повнолітніми особами на засадах добровільності та конспіративності, яка, відповідно до законодавства про оперативно-розшукову діяльність, використовується для вирішення завдань кримінального провадження та завдань ОРД [14, с. 593].

В обох випадках конфіденційність пов'язують з оперативно-розшуковою діяльністю оперативних підрозділів, у той час як правом конфіденційного співробітництва наділений слідчий безпосередньо під час кримінального провадження. Конфіденційність (конспіративність) слідчої діяльності, наголошувалося науковцями ще до закріплення цього поняття в КПК, забезпечує можливість застосування чинника раптовості, використання якого обумовлюється наявністю протидії розслідуванню. Заінтересовані особи вдаються до різноманітних хитрощів, штучно створюють алібі, для того щоб істина залишилася не встановленою, а процесуальне спілкування не дало результатів, необхідних для успішного розслідування. Етичний аспект виявляється в тактичних прийомах збереження таємниці слідства (результатів слідчих дій і факту їх проведення) [15, с. 134-139].

Звертаючись до аналізу даного питання, К. Каряжа слушно зазначає, що термін «конфіденційне співробітництво» був вперше застосований на нормативному рівні в Законі України «Про оперативно-розшукову діяльність» 1992 року. Відповідно до нього, конфіденційне співробітництво було віднесено до повноваження оперативних підрозділів при здійсненні оперативно-розшукової діяльності, але сутність його не розкривалася [16, с. 143].

Дійсно, у п.13 ч. 1 статті 8 Закону України Про оперативно-розшукову діяльність визначаються права підрозділів, які її здійснюють, і одним із них є право «встановлювати конфіденційне співробітництво з особами на засадах добровільності [17, с. 357].

Спробу нормативного визначення конфіденційного співробітництва здійснено розробниками проекту Закону України від 04.04.2017 №6284 «Про оперативно-розшукову діяльність». Під конфіденційним співробітництвом пропонують розуміти взаємодію громадян з оперативними підрозділами правоохоронних органів або розвідувальних органів України, яка полягає в наданні ними на засадах добровільності систематичної законспірованої допомоги у вирішенні завдань оперативно-розшукової діяльності [18].

У даному визначенні йдеться про використання конфіденційного співробітництва оперативними підрозділами або розвідувальними органами, а про слідчих не згадується. З таким підходом до визначення конфіденційного співробітництва в оперативно-розшуковій і розвідувальній діяльності можна погодитися. Кримінально-процесуальна, оперативно-розшукова, розвідувальна та контррозвідувальна діяльності, незважаючи на деяку спільність завдань, мають суттєві специфічні відмінності за сферою і суб'єктами такої діяльності, способами і методами вирішуваних завдань, а тому їх регулювання здійснюється відповідними законами, а також підзаконним нормативними актами, доступ до яких мають далеко не всі слідчі і, навіть більше, науковці.

В аналізованому нами визначенні зазначається, що допомога в процесі конфіденційного співробітництва має бути систематичною й законспірованою у вирішенні завдань оперативно-розшукової діяльності. Про кримінально-процесуальну діяльність не згадується. У такому разі постає питання про доцільність дотримання таких вимог до конфіденційного співробітництва в кримінальному провадженні. Якщо казати про законспірованість такої діяльності слідчого, це відповідає її сутності - конспіративна, засекречена або така, що не підлягає розголосові, довірча, таємнича [19, с. 303, 451]. Вимога про недопустимість розголошення відомостей досудового розслідування міститься в ст.222 КПК, що може розглядатися передумовою до закріплення в ст.275 КПК положення про можливість використання конфіденційного співробітництва з необґрунтованим, на нашу думку, обмеженням тільки під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій. Можливість використання конфіденційного співробітництва з учасниками кримінального провадження була закріплена до того, як у КПК запроваджено інститут негласних слідчих (розшукових) дій. Свідченням цьому є стаття 222 КПК, про яку ми згадували, а також Закон України Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві (далі - Закон) [20]. Конфіденційне (негласне, приховане, законспіроване) співробітництво слідчого може встановлюватися з особами, які мають право на забезпечення безпеки в кримінальному провадженні (ст.2 Закону). Про можливість конфіденційного співробітництва слідчого з учасниками кримінального провадження свідчать заходи забезпечення безпеки таких осіб, наприклад, заміна документів та зміна зовнішності; зміна місця роботи або навчання; забезпечення конфіденційності даних про особу (ст.ст.7, 15 Закону), пред'явлення особи для впізнання в умовах, коли особа, яку пред'являють для впізнання, не бачить і не чує особу, яка впізнає (поза візуальним та аудіоспостереженням) (ч.4 ст.228 КПК). Конфіденційність у кримінальному провадженні, на нашу думку, не слід пов'язувати тільки з залученням особи до участі у проведенні негласних слідчих (розшукових) дій. Вона має поширюватися на всю діяльність слідчого, що дозволить, до певного часу, зберегти в таємниці від інших осіб, у тому числі й колег по кабінету, відомості, якими він володіє та запобігти протидії розслідуванню з боку зацікавлених осіб.

При визначенні конфіденційного співробітництва в оперативно-розшуковій діяльності акцентується на його систематичності. Чи можна вважати таку вимогу визначальною для конфіденційного співробітництва в кримінально-процесуальній діяльності, чи воно може бути не систематичним, а епізодичним і поширюватись або на увесь процес розслідування, або на визначені слідчим етапи.

Аналізуючи питання про використання конфіденційного співробітництва слідчим, Д.Б. Сергєєва спробувала визначити перелік негласних слідчих (розшукових) дій, під час проведення яких таке співробітництво може бути використане, а в яких воно не є доцільним. Зважаючи на ситуаційний характер досудового розслідування, доцільність конфіденційного співробітництва визначає сам слідчий. По-друге, навряд чи можливо наперед визначити, під час проведення яких слідчих або інших процесуальних дій може виникнути необхідність конфіденційного співробітництва. У подальшому й сама авторка зазначає, що отримання інформації від таких осіб (виділено - нами), є доцільним для використання не тільки в ході проведення всіх без винятку негласних слідчих (розшукових) дій, але й у ході провадження інших процесуальних дій, що проводяться в межах досудового розслідування, а законодавець безпідставно обмежив таку можливість лише провадженням негласних слідчих (розшукових) дій [10, с. 50-51]. конфіденційний співробітництво слідчий кримінальний судочинство

В аналізованих ними визначеннях конфіденційного співробітництва не називається процесуальний статус осіб, з якими воно може встановлюватися слідчим. Різноаспектність сфер використання конфіденційного співробітництва, зазначають С.С. Кудінов та Р.М. Шехавцов, вплинула на закріплення за його суб'єктами цілого ряду термінів для визначення таких осіб - агенти, інформатори, негласні співробітники (штатні та позаштатні), конфіденційні співробітники (конфіденти), конфіденційні джерела, довірені особи, співробітники під прикриттям тощо [21, с. 377]. Наведені назви суб'єктів, з якими може встановлюватися конфіденційне співробітництво є характерними для оперативно-розшукової, розвідувальної, контррозвідувальної та інших видів діяльності. Жодна з цих назв суб'єктів не використовується ні в кримінально-процесуальному законодавстві, ні в теорії кримінального процесу.

У такому разі постає питання: чи це має бути новий учасник кримінального провадження, чи конфіденційне співробітництво слідчий може встановити з уже відомими (заявник, викривач, свідок тощо, до певного моменту або на все кримінальне провадження). Відсутність чіткості у визначенні процесуального статусу осіб, з якими може встановлюватися конфіденційне співробітництво у кримінальному провадженні, під впливом спеціалістів в галузі теорії оперативно-розшукової діяльності, призвело до того, що такого учасника провадження запропоновано називати «конфідентом» і під ним розуміти особу, з якою орган досудового розслідування встановив на платній або безоплатній основі відносини співробітництва, що передбачають надання нею сприяння на конфіденційних засадах вирішенню покладених на неї завдань щодо розкриття кримінального правопорушення. Права конфіденційного співробітника, зазначає автор, передбачені Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність» [22, с. 132], проте всі вони пов'язані з виконанням завдань оперативно-розшукової діяльності, а не участі особи в кримінальному провадженні. Чинне кримінально-процесуальне законодавство не згадує таку особу серед учасників кримінального провадження (п.25 ч.1 ст.3 КПК), і про нього відсутні відомості в главі 3 КПК, в якій визначається правовий статус осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні.

Якщо конфідента віднести до учасників кримінального провадження, це має знайти відображення в п.25 ст.3 КПК, а також у §5 глави 3 КПК, як це зроблено відносно інших учасників провадження. На сьогодні можемо констатувати, що формулювання ст.275 КПК не відповідає вимогам засади верховенства права, на що звертав увагу Європейський суд з прав людини у справі «Круслен проти Франції», зазначаючи, що закон має містити досить зрозумілі й чіткі формулювання, які давали б громадянам належне уявлення про обставини та умови, за яких державні органи уповноважені вдаватись до цього таємного й потенційно небезпечного втручання у право на повагу до приватного життя. Небезпека свавілля особливо очевидна, коли влада здійснює свої функції таємно [23].

Кримінальна процесуальна діяльність, у порівнянні з оперативно-розшуковою, є більш відкритою й регулюється нормами кримінального процесуального законодавства. Чинний КПК наділяє слідчого правом використовувати інформацію, отриману під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій внаслідок конфіденційного співробітництва з іншими особами, або залучати цих осіб до проведення негласних слідчих (розшукових) дій у випадках, передбачених КПК (ст.275 КПК).

Нерозголошення до певного часу відомостей досудового розслідування, задовго до запровадження інституту негласних слідчих дій, розглядається як одна з умов, що гарантує його успішність. Завчасне розголошення матеріалів слідства, з одного боку, може негативно вплинути на хід розслідування, про що свідчать непоодинокі приклади з практики, а з іншого - завдати шкоди доброму імені, честі і гідності особи, яку підозрюють у злочині.

Висновки

З огляду на викладене вище, пропонуємо:

1. Главу 20 Кримінального процесуального кодексу, перед статтею про вимоги до проведення слідчих (розшукових) дій (ст.223 КПК), доповнити статтею з нормативним визначенням слідчих дій (гласних і негласних) та навести їх вичерпний перелік відповідно до кожної з цих груп. Це буде стримуючим чинником від бажання використовувати для формування судових доказів тих засобів, які не набули закріплення на нормативному рівні.

2. Зважаючи на те, що дотримання конфіденційного співробітництва є характерною умовою для забезпечення результативності усього досудового розслідування, порядок і правила його використання доцільно сформулювати в ст.222 КПК, де йдеться про недопустимість розголошення відомостей досудового розслідування.

Використані джерела

1. Шепітько В.Ю. Трансформації в кримінальному процесі та деякі тенденції криміналістики в сучасних умовах. Актуальні проблеми застосування нового кримінального процесуального законодавства України та тенденції розвитку криміналістики на сучасному етапі: мат-ли Всеукр. наук.-практ. конф. (Харків, 5 жовт. 2012 р.). Харків: ХНУВС, 2012. С. 35-39.

2. Шакун В.І. Нова парадигма у досудовому розслідуванні. Становлення системи негласного розслідування у кримінальному-процесуальному законодавстві України: матеріали круглого столу (Київ 7 жовтня 2011 р.). Київ: ФОП Ліпкан О. С., 2011. С. 12-14.

3. Шумило М.Є., Гмирко В.П. Формування концепції трансформування чинної моделі вітчизняного кримінального процесу - актуальне завдання науки. Кримінальне процесуальне право на сучасному етапі розвитку України: матеріали круглого столу, присвяч. 40-річчю кафедри кримінального процесу (Київ, 27 жовт. 2023 р.). Київ: Нац. акад. внутр. справ, 2023. С. 14-18.

4. Тертишник В.М. Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодексу України. Харків: Арсіс, 2000. 512 с.

5. Грошевий Ю.М. До питання про можливість проведення негласних слідчих дій у кримінальному процесі України. Теоретичні основи забезпечення якості кримінального законодавства та правозастосовчої діяльності у сфері боротьби зі злочинністю в Україні: матер. наук. конф. (Харків, 15 трав. 2009 р.). Харків : Право, 2009. С. 29-33.

6. Уваров В.Г. Негласні слідчі (розшукові) дії: проблеми юридичної визначеності та ефективності. Правова позиція. 2016. №2. С. 163-169.

7. Колесник В.А. Окремі вимоги до суб'єктів здійснення негласних слідчих (розшукових) дій. Актуальні питання реформування правової системи: зб. матеріалів ХІІІ Міжнар. наук.-практ. конф. (Луцьк, 24-25 червня 2016 р.) / уклад. Л.М. Джурак. Луцьк: Вежа-Друк, 2016. С. 281-283.

8. Негласні слідчі (розшукові) дії та використання результатів оперативно-роз- шукової діяльності у кримінальному провадженні: Навчально-практичний посібник. Харків: «Оберіг», 2013. 344 с.

9. Тертишник В.М. Кримінальний процес України. Особлива частина: підручник. 9-те вид., доповн. і переробл. Київ: Алерта, 2021. 438 с.

10. Сергєєва Д.Б. Негласне співробітництво в кримінальному процесі. Вісник кримінального судочинства. 2016. №4 С. 47-54.

11. Шепітько В.Ю. Тенденції криміналістики та деякі новели кримінального процесу. Криміналістичне провадження: новації процесуальної теорії та криміналістичної практики: матеріали Міжнародної науково-практичної конференції, 18-19 квітня 2013 року. Сімферополь: ДІАЙПІ, 2013. С. 165-167.

12. Кримінальний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар / За загальною редакцією професорів В.Г. Гончаренка, В.Т. Нора, М.Є. Шумила. Київ: Юстініан, 2012. 1224 с.

13. Юридична енциклопедія: в 6. Т. 3. Київ : «Укр. енцикл.», 2001. 792 с.

14. Тертишник В.М. Науково-практичний коментар Кримінального процесуального кодексу України. Вид. 16-те, доповн. і перероб. Київ: Алерта, 2020. 1070 с.

15. Кузьмічов В.С., Чорноус Ю.М. Слідча діяльність: характеристика та напрями удосконалення: Монографія. Київ: ЗАТ «НІЧЛАВА» 2005. 448 с.

16. Каряжа К. Конфіденційне співробітництво в Україні: проблемні аспекти. Організаційно-правове забезпечення національної безпеки в умовах воєнного стану: матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції (м. Кропивницький, 7 липня 2023 року). Донецький державний університет внутрішніх справ. Кропивницький, 2023. С. 143-146.

17. Баглай І.П., Богатирьов І.Г. Настільна книга професійного судді при розгляді кримінальних справ: науково-практичний коментар. Харків: Харків юридичний, 2009. 624 с.

18. Проект Закону України від 04.04.2017 №6284 «Про оперативно-розшукову діяльність».

19. Великий тлумачний словник сучасної української мови / [упоряд. і голов. ред. В.Т. Бусел]. Київ, Ірпінь: ВТФ «Перун», 2001. 1440 с.

20. Закон України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» [Електронний ресурс]

21. Кудінов С.С., Шехавцов Р.М. Щодо законодавчого визначення конфіденційного співробітництва. Юридичний науковий електронний журнал. 2023. №9. С. 377-380.

22. Кримінальний процес: підручник. Харків: Право, 2019. 584 с.

23. Практика міжнародних органів з прав людини. [Електронний ресурс]

References

1. Shepitko, V.Yu. (2012) Transformatsii v kryminalnomu protsesi ta deiaki tendentsii kryminalistyky v suchasnykh umovakh. Aktualni problemy zastosuvannia novoho kryminalnoho protsesualnoho zakonodavstva Ukrainy ta tendentsii rozvytku kryminalistyky na suchasnomu etapi: m-ly Vseukr. nauk.-prakt. konf. (Kharkiv, 5 zhovt. 2012 r.) Aktualni problemy zastosuvannia novoho kriminalnoho tsesualnoho zakonsudatov Ukrainy ta tendentsii rozvytku kryminalistyky na suchasnomu etapi: m-ly Vseukr. nauk.-prakt. conference (Kharkiv, 5zhovt. 2012 r.), 35-39. Kharkiv: KhNUVS. [in Ukrainian].

2. Shakun, V.I. (2011) Nova paradyhma u dosudovomu rozsliduvanni. Stanovlennia systemy nehlasnoho rozsliduvannia u kryminalnomu-protsesualnomu zakonodavstvi Ukrainy: materialy kruhloho stolu (Kyiv 7 zhovtnia 2011 r.). - Formation of the system of secret investigation in the criminal procedural legislation of Ukraine: materials of the round table (Kyiv, October 2011), 12-14. Kyiv: FOP Lipkan O.S. [in Ukrainian].

3. Shumylo, M.Ye., Hmyrko, V.P. (2023) Formuvannia kontseptsii transformuvannia chynnoi modeli vitchyznianoho kryminalnoho protsesu - aktualne zavdannia nauky. Kryminalne protsesualne pravo na suchasnomu etapi rozvytku Ukrainy: materialy kruhloho stolu, prysviach. 40-richchiu kafedry kryminalnoho protsesu (Kyiv, 27 zhovt. 2023 r.) - Criminal procedural law at such a stage of the development of Ukraine: materialy kruhloho stolu, prysviach. 40-richchiu kafedry kryminalnoho protsesu (Kyiv, zhovt. 27, 2023), 14-18. Kyiv: Nats. akad. vnutr. Sprav. [in Ukrainian].

4. Tertyshnyk, V.M. (2000) Naukovo-praktychnyi komentar Kryminalno-protsesu- alnoho kodeksu Ukrainy. Kharkiv: Arsis. [in Ukrainian].

5. Hroshevyi, Yu.M. (2009) Do pytannia pro mozhlyvist provedennia nehlasnykh slidchykh dii u kryminalnomu protsesi Ukrainy. Teoretychni osnovy zabezpechennia yakosti kryminalnoho zakonodavstva ta pravozastosovchoi diialnosti u sferi borotby zi zlochynnistiu v Ukraini: mater. nauk. konf. (Kharkiv, 15 trav. 2009 r.) - Theoretical foundations of ensuring the quality of criminal legislation and human rights activities in the field of fighting crime in Ukraine: Mater. scientific conference (Kharkiv, February 15, 2009), 29-33. Kharkiv: Pravo.

6. Uvarov, V.H. (2016) Nehlasni slidchi (rozshukovi) dii: problemy yurydychnoi vyznachenosti ta efektyvnosti. Pravova pozytsiia - Legal position, 2, 163-169.

7. Kolesnyk, V.A. (2016) Okremi vymohy do sub'iektiv zdiisnennia nehlasnykh slidchykh (rozshukovykh) dii. Aktualni pytannia reformuvannia pravovoi systemy: zb. materialiv XIII Mizhnar. nauk. -prakt. konf. (Lutsk, 24-25 chervnia 2016 r.) - Actual issues of reforming the legal system: coll. materials of the XIII International science and practice conf. (Lutsk, June 24-25, 2016), 281-283. / uklad. L.M. Dzhurak (Ed.). Lutsk: Vezha-Druk. [in Ukrainian].

8. Nehlasni slidchi (rozshukovi) dii ta vykorystannia rezultativ operatyvno-rozshu- kovoi diialnosti u kryminalnomu provadzhenni: Navchalno-praktychnyi posibnyk. (2013) Kharkiv: «Oberih». [in Ukrainian].

9. Kryminalnyi protses Ukrainy. Osoblyva chastyna: pidruchnyk. 9-te vyd., dopovn. i pererobl. Kyiv: Alerta. [in Ukrainian].

10. Serhieieva, D.B. (2016) Nehlasne spivrobitnytstvo v kryminalnomu protsesi. Visnyk kryminalnoho sudochynstva - Herald of criminal justice, 4, 47-54.

11. Shepytko, V.Yu. (2013) Tendentsyy krymynalystyky y nekotorbie novellb uholovnoho protsessa. Kryminalistychne provadzhennia: novatsii protsesualnoi teorii ta kryminalistychnoi praktyky: materialy mizhnarodnoi naukovo-praktychnoi konferentsii, 18-19 kvitnia 2013 roku. - Forensic proceedings: innovations in procedural theory and forensic practice: materials of the international scientific and practical conference, April 18-19, 2013, 165-167. Simferopol: DIAIPI.

12. Kryminalnyi protsesualnyi kodeks Ukrainy (2012). Naukovo-praktychnyi komentar / V.H. Honcharenko, V.T. Nora, M.Ye. Shumylo (Eds.). Kyiv: Yustinian.

13. Yurydychna entsyklopediia (2001): (Vol 1-6; Vol. 3) Kyiv: «Ukr. entsykl.»

14. Tertyshnyk, V.M. (2020) Naukovo-praktychnyi komentar Kryminalnoho protse-sualnoho kodeksu Ukrainy. Vyd. 16-te, dopovn. i pererob. Kyiv: Alerta.

15. Kuzmichov, V.S., Chornous, Yu.M. (2005) Slidcha diialnist: kharakterystyka ta napriamy udoskonalennia: Monohrafiia. Kyiv: ZAT «NIChLAVA».

16. Kariazha, K. (2023) Konfidentsiine spivrobitnytstvo v Ukraini: problemni aspekty. Orhanizatsiino-pravove zabezpechennia natsionalnoi bezpeky v umovakh voiennoho stanu: materialy Vseukrainskoi naukovo-praktychnoi konferentsii (m. Kropyvnytskyi, 7 lypnia 2023 roku) - All-Ukrainian Scientific and Practical Conference (Kropivnytskyi, July 1, 2023), 143-146. Donetskyi derzhavnyi universytet vnutrishnikh sprav. Kropyvnytskyi. [in Ukrainian].

17. Bahlai, I.P., Bohatyrov, I.H. Nastilna knyha profesiinoho suddi pry rozghliadi kryminalnykh sprav: naukovo-praktychnyi komentar. Kharkiv: Kharkiv yurydychnyi, 2009. 624 s. [in Ukrainian].

18. Proekt Zakonu Ukrainy vid 04.04.2017 №6284 "Pro operatyvno-rozshukovu diialnist" (2017) [Electronic resource] N.p.

19. Velykyi tlumachnyi slovnyk suchasnoi ukrainskoi movy (2001) / [uporiad. i holov. red. V.T. Busel (Ed.)]. Kyiv, Irpin: VTF «Perun». [in Ukrainian].

20. Zakon Ukrainy Pro zabezpechennia bezpeky osib, yaki berut uchast u kryminalnomu sudochynstvi (N.d.) [Electronic resource] N.p.

21. Kudinov, S.S., Shekhavtsov, R.M. (2023) Shchodo zakonodavchoho vyznachennia konfidentsiinoho spivrobitnytstva. Yurydychnyi naukovyi elektronnyi zhurnal - Legal scientific electronic journal, 9, 377-380.

22. Kryminalnyi protses: pidruchnyk (2019). Kharkiv: Pravo. [in Ukrainian].

23. Praktyka mizhnarodnykh orhaniv z prav liudyny. (N.d.) [Electronic resource] N.p.

Размещено на Allbest.Ru