Актуальні питання нормативного регулювання протидії незаконному обігу зброї в Україні

Виклад основного матеріалу

Наведені на початку публікації статистичні дані щодо незаконного обігу зброї, а також численні випадки її протиправного застосування щодо цивільних осіб зумовили розробку народними депутатами України кількох законодавчих ініціатив, спрямованих на вдосконалення відповідальності за незаконний обіг зброї, боєприпасів та вибухових речовин, а саме:

1) Проекту Закону про внесення змін до статті 263 Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності за незаконне придбання, передачу чи збут вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв в умовах воєнного або надзвичайного стану від 13 вересня 2023 року № 100411;

2) Проекту Закону про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо удосконалення відповідальності за незаконне виготовлення та обіг зброї, складових частин вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин від 23 жовтня 2023 року № 101791.

У першому законопроєкті автори пропонують внести зміни до ст. 263 КК України, поділивши її частину першу на дві окремі частини такого змісту:

«Стаття 263. Незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами

1. Носіння, зберігання, придбання, передача чи збут вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв без передбаченого законом дозволу - караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

2. Придбання, передача чи збут вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв без передбаченого законом дозволу, вчинені в умовах воєнного або надзвичайного стану, - караються позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років та зі штрафом від двадцяти тисяч до п'ятдесяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян»2.

У другому законопроєкті передбачено встановлення кримінальної відповідальності за порушення правил обігу складових частин вогнепальної зброї, а саме: пропонуються зміни до статей 201, 262, 263 КК України, які встановлюють покарання за придбання, зберігання, перевезення, носіння чи збут таких частин вогнепальної зброї. Окремо цим законопроєктом змінюється ст. 410 КК України, яка повинна врегулювати питання кримінальної відповідальності за вищевказані дії, вчинені військовослужбовцями.

Аналіз Законопроєкту від 13 вересня 2023 року № 10041

Автори Законопроєкту № 10041 у ст. 263 КК України формулюють таку дефініцію «…придбання, передача чи збут вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв без передбаченого законом дозволу, в умовах воєнного або надзвичайного стану, - карається позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років та зі штрафом від двадцяти тисяч до п'ятдесяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян»1. Отже, можна зробити висновок, що передачу чи збут вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин в умовах воєнного або надзвичайного стану авторами пропонується віднести до групи особливо тяжких злочинів2. Враховуючи вищевикладене, слід зважати на те, що відповідний крок призведе до виникнення додаткових кримінально-процесуальних відносин, на які треба звернути увагу.

По-перше, відповідно до ст. 52 Кримінального процесуального кодексу України в цих кримінальних провадженнях буде обов'язковою участь захисника. Враховуючи, що зараз триває воєнний стан, майже всі злочини, вчинені за ст. 263 КК України, будуть кваліфікуватися за пропонованою ч. 2 ст. 263. Тобто для таких проваджень слід буде залучити щонайменше 2-3 тисячі захисників.

По-друге, за такими справами збільшиться розмір застави, адже п. 3 ч. 5 ст. 182 Кримінального процесуального кодексу України передбачено, що розмір застави щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, складає від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

По-третє, у разі визнання таких злочинів особливо тяжким за ними не можна буде укладати угоду про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним, оскільки вона може бути укладена відповідно до положень ст. 469 Кримінального процесуального кодексу України щодо: «кримінальних проступків, нетяжких злочинів, тяжких злочинів особливо тяжких злочинів, вчинених за попередньою змовою групою осіб, організованою групою чи злочинною організацією або терористичною групою за умови викриття підозрюваним, який не є організатором такої групи або організації, злочинних дій інших учасників групи чи інших, вчинених групою або організацією злочинів, якщо повідомлена інформація буде підтверджена доказами»1 (сьогодні у ст. 263 КК України немає кваліфікуючих ознак щодо вчинення цих злочинів організованою групою чи організацією).

По-четверте, викликають деякі сумніви пропоновані авторами проєкту розміри штрафу та позбавлення волі, причому штраф використовується як додаткове покарання та в максимально можливому розмірі. Аналіз статей чинного КК України свідчить, що штраф як додаткове покарання застосовується тільки при призначенні покарання за кримінальні правопорушення у сфері службової діяльності і в розмірі, який не перевищує однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Слід звернути увагу на невизначеність термінології щодо так званих вибухових об'єктів. У тексті ст. 263 КК України використо- вується термін-словосполучення «вибухові речовини» або «вибухові пристрої».

У пункті 13.1 Інструкції про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної, холодної і охолощеної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та патронів до них, а також боєприпасів до зброї, основних частин зброї та вибухових матеріалів, затвердженої наказом МВС України від 21 серпня 1998 року № 622, зазначено, що термін «вибухові матеріали» «об'єднує в собі два терміни - вибухові речовини (ВР) та засоби ініціювання (ЗІ). Вибухові речовини ? це хімічні сполуки чи суміші, здатні під впливом зовнішнього імпульсу до самопоширення з великою швидкістю хімічної реакції із утворенням газоподібних продуктів та виділенням тепла»2. Таким зовнішнім імпульсом є засоби ініціювання, які в сукупності з вибуховими речовинами утворюють потенційно небезпечний об'єкт - вибуховий матеріал, який є об'єктом дозвільної системи.

З урахуванням зазначеного можна констатувати штучне обмеження предмета злочину внаслідок використання терміна «вибухові речовини», який є вужчим, ніж поняття «вибухові матеріали», оскільки засоби ініціювання, як і вибухові матеріали, є не менш небезпечними, а за здійснення операцій із ними без належного дозволу також повинна наставати кримінальна відповідальність, особливо в умовах дії режиму воєнного стану.

Слід також вказати на те, що чинним законодавством та підзаконними нормативними актами чітко не визначена належність таких предметів, як міни, гранати, снаряди:

1) відповідно до Інструкції про поводження з вибуховими матеріалами в органах і підрозділах Національної поліції України та під- розділах Експертної служби Міністерства внутрішніх справ України, затвердженій наказом МВС України від 19 серпня 2019 року № 691, реактивні снаряди, мінометні міни, гранатометні постріли, ручні гранати визначені як вибухові матеріали1;

2) наказ Служи безпеки України «Про затвердження Зводу відомостей, що становлять державну таємницю» від 23 грудня 2020 року № 383 говорить: «боєприпаси - артилерійські та стрілецькі, бомби авіаційні та їх складові одиниці, гранати, бойові частини, боєголовки та вибухові компоненти керованих (некерованих) ракет та снарядів, міни наземні та фугаси…»2.

На підставі вищевикладеного вважаємо, що в чинному законодавстві України має бути чітко визначена класифікаційна належність гранат, гранатометних пострілів, мін, фугасів тощо. Це дасть змогу здійснювати належну кваліфікацію відповідних правопорушень, пов'язаних з їх незаконним обігом.

Аналіз Законопроєкту від 23 жовтня 2023 року № 10179

У пояснювальній записці зазначено, що поняття «складова частина вогнепальної зброї» сформульовано з урахуванням таких положень нормативно-правових актів: 1) п. «b» ст. 3 Протоколу проти незаконного виготовлення та обігу вогнепальної зброї, її складових частин і компонентів, а також боєприпасів до неї Конвенції ООН проти транснаціональної організованої злочинності, затвердженого Резолюцією № 55/255 Генеральної Асамблеї від 31 травня 2001 року;

2) розділу 1 Директиви (ЄС) від 24 березня 2021 року № 2021/555 Європейського Парламенту та Ради про контроль за придбанням та зберіганням зброї; 3) п. 8.13 Інструкції про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної, холодної і охолощеної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та патронів до них, а також боєприпасів до зброї, основних частин зброї та вибухових матеріалів1.

Водночас порівняння складових частин і компонентів зброї, які вказані в дефініціях п. «b» ст. 3 Протоколу, ст. 2 розділу 1 Директиви, п. 8.13 Інструкції та Законопроєкту № 10179 доводить, що поняття ««складова частина вогнепальної зброї» сформульовано в цих документах по-різному.

Таблиця 1. Складові частини (компоненти) зброї, які прямо вказані в дефініціях нормативних актів

Водночас перелік основних частин зброї є набагато ширшим, аніж ті, що наведені в таблиці. Наприклад, пістолет Макарова складається з таких семи основних частин: «рамка зі стволом і спусковою скобою, затвор з ударником, викидачем і запобіжником, зворотна пружина, ударно-спусковий механізм, руків'я з гвинтом, затримка затвору, магазин» [10, с. 94-95].

Слід зауважити, що приклади складових частин вогнепальної зброї, які наведені в Законопроєкті № 10179, формують їх виключний перелік: «ствол, рамка, ствольна коробка, затвор чи інший пристрій для запирання ствола, барабан, а також будь-який пристрій, призначений або адаптований для зменшення звуку, спричиненого пострілом»1. Отже, в разі незаконного обігу частин ударно-спускового механізму, магазинів, зворотних пружин тощо відповідальність за такі дії (за умови ухвалення Законопроєкту № 10179) не буде встановлена, що є неприйнятним.

Згідно з чинною редакцією ч. 3 ст. 263 КК України в діях особи, яка добровільно здала органам влади зброю, бойові припаси, вибухові речовини або вибухові пристрої, склад закінченого кримінального правопорушення, передбаченого частинами 1, 2 і 3 ст. 263 КК України, начебто «зникає», хоча раніше він і був присутній. Маємо наголосити, що це суперечить ч. 1 ст. 2 КК України, згідно з якою підставою кримінальної відповідальності є «вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом»1. Сам по собі факт добровільної здачі особою органам влади зброї, бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв є нічим іншим, як одним з особливих різновидів дійового каяття, про яке йдеться у ст. 45 КК України та у зв'язку з яким особа звільняється від кримінальної відповідальності, а не щодо якої відбувається виключення кримінальної відповідальності.

Отже, вважаємо, що в проєкті ч. 5 ст. 263 КК України має йтися саме про звільнення від кримінальної відповідальності, а не про те, що особа не підлягає вказаному виду юридичної відповідальності, а отже, відповідну частину слід сформулювати таким чином: «5. Особа звільняється від кримінальної відповідальності за вчинення дій, передбачених частиною першою, другою або третьою цієї статті, … якщо вона добровільно здала органам влади зброю (крім гладкоствольної мисливської), складову частину вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойові припаси, вибухові пристрої…».

Висновки

1. Аналізовані законодавчі ініціативи щодо належного врегулювання адміністративно-правових та кримінально-правових суспільних відносин, пов'язаних із незаконним обігом зброї, боєприпасів та вибухових матеріалів, безумовно заслуговують на увагу. Водночас зміст поданих законодавчих ініціатив не повною мірою відповідає правилам нормотворення, містить низку суперечливих положень та не враховує сучасну практику правозастосування.

2. Чинне кримінальне законодавство та нормативно-правові акти МВС України потребують суттєвого вдосконалення щодо:

– визначення поняття «складова частина вогнепальної зброї» чи«конструктивна частина вогнепальної зброї» та встановлення відповідальності за їх незаконний обіг;

– єдиного тлумачення та розуміння термінів «вибухові пристрої», «вибухові речовини», «вибухові матеріали», окреслення нормативних підстав їх застосування та розмежування;

– вироблення єдиного підходу до предметної класифікації та розуміння правового режиму ручних гранат, мін, боєприпасів до гранатометів;

– встановлення правового режиму трофейної зброї, що є актуальним в умовах воєнного стану та ведення на території нашої держави бойових дій;

- визначення таких кваліфікуючих ознак учинення кримінальних правопорушень у сфері незаконного обігу зброї: вчинення злочину в умовах правового режиму воєнного стану, вчинення злочину організованою злочинною групою тощо.

вогнепальний зброя правовий збут

Список бібліографічних посилань

1. Джафарова О.В., Дунаєва Т.Є. Запобігання незаконному обігу вогнепальної зброї в умовах повномасштабної агресії РФ проти України. Наукові перспективи. 2023. № 11 (41). С. 848-857.

2. Документування та розслідування фактів незаконного поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами, а також кримінальних правопорушень у сфері незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, учинених із застосуванням новітніх технологій: наук.-метод. рек. / розроб.: В.В. Кікінчук, В.В. Романюк, С.О. Книженко та ін. Харків: ХНУВС, 2022. 130 с.

3. Миронюк С. Особливості реалізації дозвільної та контрольної функції Національної поліції у сфері обігу вогнепальної зброї в умовах воєнного стану. Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ. 2022. № 4 (119). С. 21-27.

4. Мітрухов П.М. Аналіз офіційної статистики незаконного обігу зброї, бойових припасів або вибухових речовин під час воєнного стану в Україні // Сучасні проблеми правового, економічного та соціального розвитку держави: тези доп. ХII Міжнар. наук.-практ. конф. (м. Вінниця, 1 груд. 2023 р.) / МВС України, Харків. нац. ун-т внутр. справ, Наук. парк «Наука та безпека»; Консультат. місія Європейського Союзу. Вінниця: ХНУВС, 2023. С. 59-61.

5. Сокуренко В.В. Сучасний стан попередження злочинів, пов'язаних з незаконним поводженням зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами // Сучасні проблеми правового, економічного та соціального розвитку держави: тези доп. Х Міжнар. наук.-практ. конф., присвяч. 27-й річниці створення Харків. нац. ун-ту внутр. справ (м. Харків, 19 листоп. 2021 р.) / МВС України, МОН України, Харків. нац. ун-т внутр. справ, Наук. парк «Наука та безпека». Харків: ХНУВС, 2021. С. 25-26.

6. Шевелев К.Є. Проблеми протидії незаконному обігу зброї і боєприпасів серед військовослужбовців в умовах війни // Злочинність і протидія їй в умовах війни: глобальний, регіональний та національний виміри: зб. доп. наук.-практ. конф. (м. Вінниця, 12 квіт. 2023 р.) / МВС України, Харків. нац. ун-т внутр. справ, Кримінол. асоц. України, Наук. парк «Наука та безпека». Харків: ХНУВС, 2023. С. 246-248.

7. Мельник С.В., Грецьких О.В. Закон про зброю в Україні: воєнна необхідність чи вимога часу? Аналітично-порівняльне правознавство. 2022. № 3. С. 250-253.

8. Луценко Ю.В. Проблеми законодавчого регулювання обігу зброї в Україні. Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія: Юридичні науки. 2023. Т. 34 (73), № 4. С. 108-113.

9. Чепіжко А.А. Актуальні питання порядку видачі зброї в період дії воєнного стану проти збройної агресії російської федерації. Прикарпатський юридичний вісник. 2022. № 1 (42). С. 97-101.

10. Вогнева підготовка: навч.-метод. посіб. / А.В. Жбанчик, О.Г. Комісаров, В.П. Тимофєєв та ін. Дніпро: ДДУВС, 2017. 149 с.

Размещено на Allbest.ru