Сутність і призначення соціальної держави в контексті правового досвіду сучасної України: теоретико-правовий аналіз

Размещено на http://www.allbest.ru/

Сутність і призначення соціальної держави в контексті правового досвіду сучасної України: теоретико-правовий аналіз

Сергій Сергійович Полесов,

Харківський національний університет внутрішніх справ (аспірант)

У статті доведено, що соціальна держава наділена низкою важливих правових ознак і характеристик, які можна виокремити на підставі системного аналізу конституційних норм. Концепт соціальної держави подано в Конституції України у гранично узагальненій формі, без конкретизації проявів соціальної держави, її ознак, функцій, завдань тощо. Показано, що наявна модель соціальної держави як константна і визначальна юридична характеристика держави Україна заразом не є сталою в конституційному сенсі, вона потребує свого розвитку і зміцнення.

Ключові слова: Конституція України, соціальна держава, демократична держава, правова держава, соціальні права громадян, соціальна політика, Конституційний Суд України.

Polesov S. S. The essence and purpose of the social state in the context of the legal experience of modern Ukraine: theoretical and legal analysis

The concept of the social state is one of the elements of the constitutional identity of Ukraine. In the context of the Constitution of Ukraine, the social state is endowed with a number of important legal features and characteristics that can be distinguished on the basis of a systematic analysis of constitutional norms, where the concept of the social state is directly mentioned. This concept is included among the fundamental legal characteristics of the Ukrainian state and, at the same time, among the defining characteristics of the Ukrainian constitutional system. It is presented in the Constitution of Ukraine in an extremely generalized form, without specifying the manifestations of the social state, its features, functions, tasks, etc. The characteristics of the Ukrainian state as a social state cannot be changed in any other way than by amending the Constitution of Ukraine in a particularly complicated con- stitutional procedure. Any changes in the constitutional and legislative organization of state power or in its implementation should not take place if they are inconsistent with the legal nature of Ukraine as a social state, or directly or indirectly contradict the essence and purpose of the social state as such.

The characteristic of the Ukrainian state as a social one is used in the constitutional text as independent, separate, self-sufficient next to other similar, but not identical in the legal sense, characteristics of the same state, such as “democratic” and “legal”. At the same time, the concept of a social state cannot be identified with the concepts of a democratic or legal state, nor can it be defined through them, through their signs, features, and manifestations. The simultaneous application in relation to Ukraine of its constitutional definition as a social state and, next to it, as a democratic and legal state leads to the presence of complex relationships between these characteristics, where each of them acts as an independent manifestation of the current and prospective state existence of Ukraine, but at the same time, all these manifesta- tions have a constitutional and legal character and reflect a certain section of the essence of this state.

It should be emphasized that there is an essential connection between the existence of the social state and the functional purpose of the Constitution of Ukraine: the latter, as follows from its preamble, is aimed, in particular, at the development and strengthening of the social state in Ukraine. The concept of the development and strengthening of the social state indicates the constitutionally defined context of its dynamic existence: the existing model of the social state, being a constant and defining legal characteristic of the state of Ukraine, is nevertheless not stable in the constitutional sense, it needs its development and strengthening, first, in the interests of the Ukrainian people, secondly, in a direction that should not lead to distortion of the essence and purpose of the social state, distortion or emasculation of its essence and pur- pose, thirdly, such development and strengthening should take place within the framework defined by the Constitution of Ukraine.

Key words: Ukraine, Constitution of Ukraine, social state, democratic state, rule of law, social rights of citizens, social policy, Constitutional Court of Ukraine.

Постановка проблеми

соціальна держава правовий

У сучасній науці спостерігається певна парадоксальність слововживання термінопоняття «соціальна держава». Вона полягає в тому, що частота його використання на правовому та політичному рівнях не підкріплюється єдністю розуміння її сутності й призначення. Це часто пояснюється поліджерельністю та методологічною «строкатістю» наукових тлумачень соціальної держави, породжених різними науковими дисциплінами, в межах яких вони опрацьовуються, та певною політизацією ще не належною мірою усталеного наукового слововжитку, адже цьому поняттю (природно, з політичних позицій) надаються ледь не діаметрально протилежні значення й інтерпретації. Отже, у цілому закономірним є висновок, що «соціальна держава - це фундаментальне і, разом з тим, одне з найбільш невизначених правових понять» [1, с. 25].

Стан дослідження проблеми

Термін «соціальна держава» (Der Sozialstaat) виник у Німеччині у другій половині ХІХ ст. і пов'язується з іменами Л. фон Штайна, А. Вагнера, Р. Гнейста, Т. Мейєра, Ф. Тьонніса, М. Вебера, які вважали, що така держава покликана гарантувати добробут своїм громадянам. У подальшому спроби практичної апробації концепції соціальної держави пов'язуються з діяльністю німецького канцлера О. фон Бісмарка наприкінці ХІХ ст. і з періодом так званої Веймарської республіки в Німеччині (1919-1933), коли ідеї соціальної держави набули юридизованого вираження в перших досвідах формування й реалізації соціального законодавства.

У другій половині ХХ ст. концепцію соціальної держави остаточно перестали сприймати як суто німецький інтелектуальний і науково- правовий «винахід», вона стала справді універсальною з огляду як на її поширення в різних державах, так і на ступінь наукового осмис- лення правознавцями, економістами й політологами різних країн.

Найбільшою увагою з початку ХХІ ст. у зарубіжній науці користуються ті аспекти, що зумовлюють виокремлення й типологізацію різних моделей соціальної держави, а так само й ті, що присвячені аналізові систем соціального забезпечення, їх економічних і соціальних засад, структур і функцій, вивченню чинників і наслідків розвитку та трендів еволюції соціальної держави в сучасних умовах. Такі дослідження зарубіжних учених мають здебільшого міждисциплінарний характер та, відповідно, вирізняються порівняно незначною акцентуацією на суто юридичних складових соціальної держави, які тісно інтегровані в системи соціального забезпечення.

У сучасній українській юриспруденції ступінь опрацювання проблематики сутності соціальної держави є порівняно нижчим, аніж у зарубіжній науці, що зумовлено тривалою відсутністю (принаймні до початку 1990-х рр.) умов для незалежного наукового пошуку в цій сфері. Зараз можна виокремити доробок вітчизняних фахівців, які досліджують соціальну державу в теоретико-правовому та галузевоправовому (переважно конституційно-правовому й адміністративно-правовому) аспектах [2, с. 16]. Аналіз численних публікацій дає підстави погодитися з висновком про те, що з-поміж досліджень ві- тчизняних учених-юристів саме теоретико-правові розробки пробле- матики соціальної держави є пріоритетними [3, с. 4].

Мета і завдання дослідження

Метою статті є теоретико-правове дослідження сутності та приз- начення соціальної держави на прикладі правового досвіду сучасної України. З урахуванням визначеної мети поставлено такі завдання репрезентованої статті: 1) розкрити концепт соціальної держави як один з ключових елементів конституційної ідентичності України;

2) показати сутнісній зв'язок між існуванням соціальної держави й функціональним призначенням Конституції України.

Наукова новизна дослідження

Визначено та розкрито низку важливих правових ознак і характеристик соціальної держави, які можна виокремити на підставі системного аналізу конституційних норм, де концепт соціальної держави безпосередньо згаданий.

Виклад основного матеріалу

Відправним пунктом для пізнання сутності соціальної держави в Україні закономірно вважається конституційний рівень аналізу [4, с. 102]. У контексті Конституції України йдеться про соціальну дер- жаву, наділену низкою важливих правових ознак і характеристик, які можна виокремити на підставі системного аналізу конституцій- них норм, де концепт соціальної держави безпосередньо згаданий:

- це така держава, соціальний характер якої констатується як наявний, присутній, зафіксований у конституційно-правовій пло- щині, інституціалізований на найвищому юридичному рівні;

- цей концепт віднесено до основоположних юридичних (консти- туційно-правових) характеристик Української держави і водночас до визначальних характеристик українського конституційного ладу;

- концепт соціальної держави подано в Конституції України у гранично узагальненій формі, без конкретизації проявів соціальної держави, її ознак, функцій, завдань тощо;

- характеристика цієї держави як соціальної не може бути змі- нена інакше, аніж шляхом унесення змін до Конституції України, зо- крема до ст. 1 Основного Закону - в особливо ускладненому консти- туційному порядку (відповідно до положень розділу ХІІІ Конституції України, що передбачає, зокрема, проведення всеукраїнського рефе- рендуму);

- будь-які зміни в конституційній та законодавчій організації державної влади чи в її здійсненні не повинні мати місце, якщо вони не узгоджуватимуться з юридичною природою України як соціальної держави, явно чи опосередковано суперечитимуть сутності й приз- наченню соціальної держави як такої;

- одночасне застосування щодо України конституційної її дефіні- ції як соціальної держави та як демократичної й правової зумовлює наявність складних зв'язків між цими характеристиками, де кожна з них виступає як самостійний прояв актуального та перспективного державного буття України, але водночас всі ці прояви мають консти- туційно-правовий характер і відображають певний зріз сутності цієї держави;

- вказано сутнісний зв'язок між існуванням соціальної держави й функціональним призначенням Конституції України: остання, як випливає з її преамбули, спрямована, зокрема, на розвиток і зміц- нення соціальної держави в Україні;

- поняття розвитку й зміцнення соціальної держави вказує на конституційно окреслений контекст її динамічного буття: наявна мо- дель соціальної держави як константна й визначальна юридична характеристика держави Україна водночас не є сталою в конститу- ційному сенсі, вона потребує свого розвитку й зміцнення, по-перше, в інтересах Українського народу (як того вимагає преамбула Конститу- ції України), по-друге, у напрямі, що не повинен призводити до спо- творення, перекручення чи вихолощення сутності й призначення со- ціальної держави (як того вимагає константність характеристики України як соціальної держави тепер і на майбутнє), по-третє, такий розвиток і зміцнення мають відбуватися в межах, визначених Консти- туцією України, з урахуванням окресленої нею системи конституційних органів державної влади та їх співвідношення із правовими зобов'язан- нями, котрі випливають із необхідності забезпечення соціальних прав громадян України (це є наслідком юридичної вищості Конституції Ук- раїни в ієрархії чинних нормативно-правових актів);

- вищезазначене функціональне призначення Конституції Укра- їни (її спрямування на розвиток і зміцнення соціальної держави) зу- мовлює конкретизацію загальної формули, вжитої щодо України як соціальної держави (преамбула та ст. 1 Конституції), в інших поло- женнях Основного Закону України та в законодавчих актах на заса- дах конституційної узгодженості, юридичної визначеності, несупере- чливості, послідовності, відповідності правомірним очікуванням громадян тощо;

- єдиним суб'єктом, уповноваженим конкретизувати положення щодо соціальної держави на рівні законів України, є Верховна Рада України як єдиний орган законодавчої влади в державі (відповідно до ст. 75 Конституції України), а на рівні офіційного тлумачення кон- ституційних положень про соціальну державу - Конституційний Суд України (згідно з п. 2 ч. 1 ст. 150 Конституції України).

Отже, виходячи з наведених міркувань, стає очевидним, що кон- цепт соціальної держави, конституціалізований в Україні, потребує своєї предметної конкретизації. Тому цілком закономірно, що автори науково-практичного коментаря до ст. 1 Конституції України заува- жили, що поняття «соціальна держава» є загальною правовою кате- горією, яка потребує подальшого визначення його змісту [5, с. 11]. Із цим твердженням важко не погодитися. Проте авторський спосіб «подальшого визначення» змісту конституційного концепту соціаль- ної держави щонайменше викликає сумніви. Так, авторитетними вченими для розуміння цього поняття запропоновано звертатися до норм чинного законодавства, судової практики та до аналізу наяв- них у суспільстві традицій [5, с. 11]. Проте такий підхід видається методологічно хибним: не Конституція та її зміст мають обумовлюва- тися змістом поточного законодавства і судової практики, а на- впаки, саме Конституція України, і тільки вона, повинна постійно детермінувати зміст і всього законодавства, і судової практики. Саме такий підхід випливає з нормативної вищості Основного Закону в си- стемі законодавства України (ч. 2 ст. 8 Конституції України).

Невипадково, що значна кількість науковців пов'язують соціа- льну державу зі сферою буття (зокрема, реалізації) низки людських прав, а саме з: 1) гарантованою реалізацію людських прав і свобод, рівними умовами вільного розвитку й розвитку окремої особистості, соціальним захистом нужденних, досягненням соціальної та політич- ної стабільності мирними засобами і в інтересах усього суспільства [6, с. 15]; 2) визнанням людини найвищою соціальною цінністю, на- данням соціальної допомоги індивідам, які перебувають у важкій життєвій ситуації, з метою забезпечення кожному гідного рівня життя [7, с. 10-11]; 3) пріоритетним захистом соціальних прав [8, с. 217]; 4) проведенням соціальної політики на основі принципу со- ціальної справедливості [9, с. 13], політики, спрямованої на захист прав людини [10, с. 8]; 5) визнанням і захистом соціальних прав як природних і невідчужуваних, коли головним завданням держави стає створення належних умов відтворення життя людини як біоло- гічної істоти і як суб'єкта різних видів суспільної життєдіяльності [11, с. 28]. Вищенаведені концептуальні підходи окреслення сутності со- ціальної держави через соціальні права індивіда відповідають пара- дигмі соцієтального конституціоналізму, який переважно ґрунту- ється на ідеях забезпечення не лише ліберальних прав і свобод, а й соціальних прав індивіда [12, с. 11]. При цьому їх забезпечення та проведення активної соціальної політики вважаються неодмінними, мінімальними» функціями сучасної держави [13, с. 10].

У зарубіжній науці домінують переважно людиноцентричні та фу- нкціоналістські тлумачення соціальної держави. Г. Мюрдаль наголо- шує на широких позитивних зобов'язаннях соціальної держави у сфері економічного розвитку, повної зайнятості, рівності можливос- тей, соціального забезпечення й захищених мінімальних соціальних стандартів у сфері доходів, житла, охорони здоров'я та освіти для людей всіх регіонів і соціальних груп [14, с. 45]. А. Бріггс звертає увагу на те, що в соціальній державі публічна влада використову- ється з метою змінити гру ринкових сил щонайменше у трьох напря- мах: 1) гарантуючи окремим особам мінімальний дохід, попри рин- кову вартість їхньої праці або власності; 2) звужуючи ступінь їх незахищеності, що дає змогу окремим особам долати соціально непе- редбачувані обставини, які могли б призвести до індивідуальних чи сімейних криз; 3) шляхом забезпечення всім громадянам доступних стандартів щодо певного визначеного набору соціальних послуг [15, с. 228]. «Концепцію потреб» як ідеологічну основу соціальної держави запропонував Р. Тітмусс: всі ресурси, що колективно надаються, призначаються для задоволення певних соціально визнаних потреб; вони є проявами, по-перше, волі суспільства до виживання як органі- чного цілого, по-друге, вираженого бажання всіх людей сприяти вижи- ванню найбільш соціально незахищенних верств населення [16, с. 39]. У цілому можна погодитися з Дж. Вейт-Вілсоном у тому, що тео- ретикам соціальної держави не поталанило розробити динамічний та універсальний критерій для розрізнення соціальної держави від ін- ших форм державної організації суспільства [17, с. 22]. Але, попри ві- дмінності в підходах, здається, всі дослідники соціальної держави так чи інакше акцентують увагу на тому, що саме ця держава повинна піклуватися й піклується про гідні умови життя людини та праці інди- віда, захищає громадян від ризиків втрати доходів унаслідок хвороби, інвалідності, віку і безробіття, а також гарантує соціальну безпеку, соціальну справедливість і суспільну інтеграцію [18, с. 49].

Своєрідність соціальної держави полягає і в її цільовому призна- ченні: досягнення стану суспільного прогресу, який ґрунтується на закріплених правом принципах соціальної рівності, загальної соліда- рності та відповідальності [19, с. 18], а також соціальної безпеки та економічних умов вільного, гідного існування людини. Такі цілі соці- альної держави досягаються завдяки реалізації її основних функцій: соціального захисту, забезпечення суспільними благами тощо [20, с. 19-25]. Отже, її політика має пріоритетну соціальну спрямова- ність, що виражається у відповідному обслуговуванні державою гро- мадянського суспільства, створенні необхідних та достатніх умов для реалізації економічних, соціальних та культурних прав людини, га- рантуванні її соціального захисту та соціальної безпеки, виходячи із соціально-економічних можливостей держави, на основі принципів справедливості, пропорційності та гармонічного поєднання (балансу) інтересів суспільства й людини [21, с. 35]. У цьому сенсі соціальну державу можна також назвати, скориставшись положеннями Допо- віді про людський розвиток 2013 р., «державою, дружньою до лю- дини» [22, с. 13].

Як бачимо з переліку ознак соціальної держави, її зміст станов- лять здебільшого державні обов'язки, сформульовані частково на ос- нові відповідних конституційних норм, частково - певних юридич- них доктрин.

Основні риси соціальної політики соціальної держави можна ви- значити, скориставшись узагальненням низки юридичних позицій ві- тчизняного органу конституційної юрисдикції: 1) у соціальній державі людська гідність є стрижнем формування державою соціальної полі- тики1; 2) соціальна політика в соціальній державі має здійснюватися задля убезпечення людини від бідності та гарантування їй у зв'язку з цим базового соціального захисту, мінімальним стандартом якого є прожитковий мінімум, що має реально забезпечувати людині доста- тній і гідний рівень життя1; 3) така політика має передбачати ство- рення ефективної системи соціального захисту різних категорій осіб, у якій заходи соціального захисту мають втілювати ідеї соціальної со- лідарності та справедливості2. При цьому також важливо врахову- вати, що соціальна політика в соціальній державі виявляється похі- дною від низки фундаментальних позитивних обов'язків держави у сфері соціального захисту, які, зокрема, полягають у: 1) належному внормуванні відносин у цій сфері, а право на соціальний захист ґру- нтується на тому, що розміри пенсій, інших видів соціальних виплат і допомоги, що є основним джерелом існування, мають бути визна- чені з урахуванням потреб людини3; 2) утвердженні та дотриманні закріплених у нормативно-правових актах соціальних стандартів4;

3) забезпеченні реалізації громадянами соціальних, культурних та еко- номічних прав, а гарантування державою конституційного права на соціальний захист є однією з необхідних умов існування особи і суспі- льства1; 4) створенні державою ефективної системи соціального захи- сту різних категорій осіб, яка сприяла б узгодженню рівня їхнього життя з реалізацією права на достатній життєвий рівень для них та їхніх сімей шляхом надання відповідного соціального забезпечення2;

5) забезпеченні реалізації громадянами соціальних, культурних та еко- номічних прав3; 6) гарантуванні державою конституційного права на

соціальний захист, яке є однією з необхідних умов існування особи й суспільства та має здійснюватися на основі Конституції України та у спосіб, що відповідає їй1.

Цілком очевидно, що вищезазначені та інші позитивні обов'язки соціальної держави повинні набути належної нормативної конкрети- зації через законодавчий механізм регулювання відповідного ком- плексу правовідносин.

Маємо констатувати, що, на жаль, нині в Україні відсутня така довгострокова концепція соціальної політики держави, що передба- чалася б на законодавчому рівні [23, с. 84]. Зокрема, останній стра- тегічний акт у цій сфері - Основні напрями соціальної політики Ук- раїни на період до 2004 року - був схвалений Указом Президента України ще 24 травня 2000 р.2 і відтоді не переглядався, не оновлю- вався та не змінювався новим документом на наступні роки, що не сприяло юридичній визначеності й передбачуваності у здійсненні со- ціальної політики держави. Проте за сучасних умов доконечною по- требою є формулювання на рівні державного стратегічного докуме- нта раціонального балансу між підтримкою соціально вразливих верств населення, забезпеченням державних соціальних гарантій і соціальним захистом, з одного боку, та реалізацією такої соціальної політики, яка б стимулювала розвиток в Україні «середнього» класу, забезпечення працездатному населенню гідних умов оплати праці та соціальної підтримки - з іншого [24, с. 178].

Висновки

Концепт соціальної держави є одним із ключових елементів кон- ституційної ідентичності України. Його віднесено до основополож- них юридичних (конституційно-правових) характеристик Українсь- кої держави і водночас до визначальних характеристик українського конституційного ладу. Однак зазначений концепт подано в Консти- туції України у гранично узагальненій формі, без конкретизації про- явів соціальної держави, її ознак, функцій, завдань тощо.

Характеристика Української держави як соціальної не може бути змінена інакше, аніж шляхом унесення змін до Конституції України в особливо ускладненому конституційному порядку. Будь-які зміни в конституційній та законодавчій організації державної влади чи в її здійсненні не повинні мати місце, якщо вони не узгоджувати- муться з юридичною природою України як соціальної держави, явно чи опосередковано суперечитимуть сутності і призначенню соціаль- ної держави як такої.

Концепт соціальної держави не може ототожнюватися з понят- тями демократичної чи правової держави, а так само не може ви- значатися через них, через їхні ознаки, риси, прояви. Одночасне за- стосування щодо України конституційної її дефініції як соціальної держави та як демократичної і правової зумовлює наявність склад- них зв'язків між цими характеристиками, де кожна з них виступає як самостійний прояв актуального й перспективного державного буття України, але водночас всі ці прояви мають конституційно-пра- вовий характер і відображають певний зріз сутності цієї держави.

Розвиток і зміцнення соціальної держави є самостійним актуальним та перспективним напрямом конституційно-державного розви- тку України, що має узгоджуватися, з одного боку, із синхронним розвитком і зміцненням її ж як «демократичної» і «правової» держави (відповідно до положень преамбули та ст. 1 Конституції України), а з іншого - з визначенням засад внутрішньої і зовнішньої політики, а також реалізацією стратегічного курсу держави на набуття повно- правного членства України в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору.

Єдиним суб'єктом, уповноваженим конкретизувати положення щодо соціальної держави на рівні законів України, є Верховна Рада України як єдиний орган законодавчої влади в державі, а на рівні офіційного тлумачення конституційних положень про соціальну дер- жаву - Конституційний Суд України.

Інституціалізація України як соціальної держави детермінує ви- значення юридичного механізму і тих державних органів, на які покладається обов'язок реалізації завдань та функцій соціальної дер- жави, зокрема її соціальної політики та захист соціально-економіч- них прав громадян, у межах та у спосіб, що встановлені Конститу- цією та законами України.

Список бібліографічних посилань

1. Головащенко О.С. Поняття та ознаки соціальної держави // Актуальні проблеми державного будів- ництва та місцевого самоврядування в контексті конституційної модер- нізації : зб. наук. ст. за матеріалами наук.-практ. семінару (м. Харків, 14 жовт. 2016 р.). Харків, 2016. С. 25-35.

2. Королевська Н. Ю. Консти- туція України 1996 року: положення про соціальну державу. Південноу- країнський правничий часопис. 2021. № 2. С. 15-19. DOI: https://doi.org/ 10.32850/sulj.2021.2.3.

3. Колот А., Герасименко О., Поплавська О. До формування нової моделі соціальної держави. Україна: аспекти праці. 2017. № 1-2. С. 3-15.

4. Пехник А. В. Виникнення та розвиток концепції виникнення та розвиток концепції соціальної держави. Актуальні про- блеми політики. 2010. Вип. 39. С. 96-105.

5. Конституція України. Нау- ково-практичний коментар / редкол.: В.Я. Тацій (голова редкол.), О. В. Петришин (відп. секретар), Ю. Г. Барабаш та ін. ; Нац. акад. прав. наук України. 2-ге вид., перероб. і допов. Харків : Право, 2011. 1128 с.

6. Сіленко А. О. Соціальна держава: еволюція ідеї, сутність та перспек- тиви становлення в сучасній Україні : автореф. дис. … д-ра політ. наук: 23.00.02. Київ, 2000. 38 с.

7. Яковюк І. В. Соціальна держава: питання теорії і шляхи її становлення : автореф. дис. … канд. юрид. наук : 12.00.01. Харків, 2000. 19 с.

8. Копейчиков В. В. Соціальна держава як політична реальність. Вісник Академії правових наук України. 2001. № 2 (205). С. 216-227

9. Сокуренко В. В. Роль соціальної справедливості в розбудові правової соціальної держави : автореф. дис. … канд. юрид. наук : 12.00.12. Київ, 2002. 19 с.

10. Жмир В. Соціальна держава, соці- альна політика, соціальна робота (спроба концептуального аналізу). Соці- альна політика і соціальна робота. 1997. № 1 (2). С. 7-11.

11. Малетич М. М. Соціальна держава Україна: конституційно-правові засади. Нау- ковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Серія: Юрис- пруденція. 2021. № 53. С. 28-32. DOI: https://doi.org/10.32841/2307- 1745.2021.53.6.

12. Конституційні засади економічної системи України: монографія / В. А. Устименко, Р. А. Джабраілов, В. М. Кампо та ін. ; НАН України ; Ін-т економ.-правов. досліджень. Донецьк : ТОВ «Юго-Во- сток», 2011. 258 с.

13. Fukuyama F. State building: Governance and World Order in the 21st Century. New York : Cornell University Press, 2004. 208 p.

14. Myrdal G. Beyond the Welfare State: Economic Planning and Its International Implications. New Haven : Yale University Press, 1960. 287 р.

15. Briggs A. The Welfare State in Historical Perspective. European Journal of Sociology. 1961. Vol. 2, Iss. 2. Рр. 221-258.

16. Titmuss R. M. Essays on the Welfare State. London : Allen and Unwin, 1958. 232 р.

17. Veit-Wilson J. States of Welfare: A Conceptual Challenge. Social Policy & Administration. 2000. Vol. 34, No. 1. Рр. 1-25.

18. Панкевич О. З. Соціальна держава: проблеми загальної теорії : монографія / за заг. ред. П. М. Рабіновича. Львів : Львів. юрид. ін.-т МВС України, 2004. 183 с.

19. Актуальні про- блеми забезпечення сталого розвитку держави і права : монографія / за ред. Р. Ф. Гринюка, А. Є. Краковської, О. Г. Турченко. Вінниця : ДонНУ ім. Василя Стуса, 2019. 362 с.

20. Скрипнюк О. В. Соціальна держава та права і свободи людини. Наукові записки Національного університету «Острозька академія». Серія «Право». 2001. Вип. 2, ч. 1. С. 19-25.

21. Кру- сян А. Р. Україна як соціальна держава: концептуальні положення та кон- ституційно-правові реалії. Актуальні проблеми політики. 2012. Вип. 44. С. 35-47.

22. Геєць В. М. Яке майбутнє у соціальної держави? Економіка України. 2013. № 7 (620). С. 4-20.

23. Чанишева Г. Соціальна політика: поняття, цілі та правове забезпечення. Підприємництво, господарство і право. 2020. № 11. С. 80-85. DOI: https://doi.org/10.32849/2663-5313/ 2020.11.13.

24. Медяник В.А. Сучасні напрями державної соціальної по- літики України: питання адміністративно-правового забезпечення. Юри- дичний науковий електронний журнал. 2021. № 7. С. 176-178. DOI: https://doi.org/10.32782/2524-0374/2021-7/43.

Размещено на Allbest.ru