Практика Європейського Суду з прав людини щодо тимчасово окупованих територій України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський університет інтелектуальної власності та права

Національний університет «Одеська юридична академія»

Практика Європейського Суду з прав людини щодо тимчасово окупованих територій України

Драган Олена Василівна професор кафедри кримінального права, процесу і криміналістики, доктор юридичних наук, професор, Заслужений юрист України

Анотація

Метою статті є узагальнити практику ЄСПЛ щодо захисту прав людини, коли йдеться про тимчасово окуповані території. При цьому наголошено, що ЄСПЛ є одним із центральних органів контролю за дотриманням прав та свобод людини, які передбачені не тільки національним законодавством, а й Конвенцією про захист прав і основних свобод людини. В даній статті автором узагальнено наявні на сьогодні правові позиції Європейського суду з прав людини щодо тимчасово окупованих територій України. суд свобода конституційний

На сучасному етапі частина території України тимчасово окупована. Цей конфлікт породжує багато юридичних питань, пов'язаних зі статусом цих територій, правами людини, гуманітарним правом і правами національних меншин.

Констатовано, що на тимчасово окупованих територіях України виникає ціла низка серйозних конституційно-правових проблем, які стосуються прав людини. Автор підкреслює, що насамперед це стосується окремих суб'єктивних прав, які реалізуються індивідуально. Окуповані регіони України продовжують бути її суверенною територією, незважаючи на те, що вони лишаються тимчасово непідконтрольними. На цих територіях продовжують залишатись громадяни України, юридичні особи, їхнє майно.

Також автором акцентовано увагу на проблемних питаннях, які можуть бути при виконанні рішень ЄСПЛ проти РФ по захисту прав громадян на тимчасово окупованих територіях України. При цьому наголошено, що Судом перш за все при розгляді справ даної категорії вирішується питання щодо правового статусу території - чи було встановлено РФ фактичний або ефективний, або загальний контроль на відповідній території, коли відбувались порушення прав громадян. Головна проблема полягає у тому, що РФ не має наміру виконувати рішення ЄСПЛ

Автором статті за результатами проведеного узагальнення зроблено висновок, що оскільки при формуванні в Україні нового законодавства, Верховна Рада України орієнтується не тільки на досвід інших країн, а й на практику Європейського суду з прав людини, з метою більш дієвого захисту прав і свобод громадян потрібно врахувати вказані проблемні питання при прийнятті змін до чинного законодавства України.

Ключові слова: тимчасово окуповані території, захист прав людини, гарантії дотримання прав і свобод людини, правові позиції ЄСПЛ, виконання рішень ЄСПЛ, позов, відшкодування шкоди, компенсація заподіяних збитків.

Abstract

Dragan Olena Vasylivna Professor of the Department of Criminal Law, Procedure and Criminalistics of the Kyiv University of Intellectual Property and Law, National University "Odesa Law Academy", Doctor of Law, Professor, Merited Lawyer of Ukraine,

THE CASE LAW OF THE EUROPEAN COURT OF HUMAN RIGHTS ON THE TEMPORARILY OCCUPIED TERRITORIES OF UKRAINE

The purpose of the article is to summarize the ECHR case-law on human rights protection in relation to the temporarily occupied territories. It is emphasized that the ECHR is one of the central bodies for monitoring the observance of human rights and freedoms provided for not only by national legislation, but also by the Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms. Currently, part of the territory of Ukraine is temporarily occupied. This conflict raises many legal issues related to the status of these territories, human rights, humanitarian law and the rights of national minorities.

In this article, the author summarizes the j legal incentives of the European Court of Human Rights on the temporarily occupied territories of Ukraine which are currently available.

It is stated that a number of serious constitutional and legal issues relating to human rights arise in the temporarily occupied territories of Ukraine. The author emphasizes that this primarily concerns certain subjective rights which are realized individually. The occupied regions of Ukraine continue to be its sovereign territory, despite the fact that they remain temporarily uncontrolled. Ukrainian citizens, legal entities and their property continue to remain in these territories.

The article also draws attention to the problematic issues that may arise in the implementation of the ECHR judgments against the Russian Federation on the protection of the rights of citizens in the temporarily occupied territories of Ukraine. It is emphasized that the Court primarily decides whether the territory is temporarily occupied when considering cases of this category - whether the Russian Federation had actual or effective or general control over the relevant territory when the rights violations occurred. The main problem is that Russia does not intend to comply with the ECHR judgement

The author of the article concludes that since the Verkhovna Rada of Ukraine is guided not only by the experience of other countries, but also by the practice of the European Court of Human Rights when formulating new legislation in Ukraine, in order to more effectively protect the rights and freedoms of citizens, it is necessary to take into account these problematic issues when adopting amendments to the current legislation of Ukraine.

Keywords: temporarily occupied territories, guarantees of observance of human rights and freedoms, legal positions of the ECHR, enforcement of ECHR judgments, lawsuit, compensation for damages, damage caused.

Постановка проблеми

Відповідно до ст. 1 Конституції України 1996 року Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава. Згідно ст. 2 Основного Закону суверенітет України поширюється на всю її територію. Україна є унітарною державою. Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною [1].

Разом з тим, на сучасному етапі частина території України тимчасово окупована. Цей конфлікт породжує багато юридичних питань, пов'язаних зі статусом цих територій, правами людини, гуманітарним правом і правами національних меншин.

Україна як правова та соціальна держава взяла на себе обов'язки гарантувати й забезпечити права фізичних та юридичних осіб. І окупована територія не є виключенням. Окуповані регіони України продовжують бути її суверенною територією, незважаючи на те, що вони лишаються тимчасово непідконтрольними. На цих територіях продовжують залишатись громадяни України, юридичні особи, їхнє майно..

При цьому військова агресія Росії, окупація українських територій, з огляду на перспективу врегулювання та подолання наслідків цих дій, є тривалою та затяжною.

Закон України від 15 квітня 2014 року «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» [2] визначив, що тимчасово окупована територія є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України».

Цей факт підтверджується рішеннями провідних міжнародних установ, зокрема Резолюцію Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй «Агресія проти України» A/RES/ES-11/1 від 2 березня 2022 року, якою визнається, що Росія вчинила агресію проти України, порушивши базові норми ООН, а також проміжним рішенням Міжнародного суду Організації Об'єднаних Націй від 16 березня 2022 року, відповідно до якого на найвищому юридичному рівні констатовано факт вторгнення Росії на територію України [3].

Генеральна Асамблея Організації Об'єднаних Націй (далі - Асамблея) офіційно підтвердила, що „референдум, проведений в Автономній Республіці Крим і місті Севастополі 16 березня 2014 року, не маючи законної сили, не може бути основою для будь-якої зміни статусу Автономної Республіки Крим або міста Севастополя^ (пункт 5 Резолюції Асамблеї „Територіальна цілісність України“ від 27 березня 2014 року № A/RES/68/262). Асамблея закликала всі держави, міжнародні організації та спеціалізовані установи „не визнавати будь-яких змін статусу Автономної Республіки Крим та міста Севастополя на основі зазначеного референдуму й утриматися від будь-яких дій чи кроків, що їх можна було б тлумачити як визнання такого зміненого статусу“ (пункт 6 Резолюції Асамблеї „Територіальна цілісність України“ від 27 березня 2014 року № A/RES/68/262) [3].

Асамблея засудила „нинішню тимчасову окупацію Російською Федерацією частини української території - Автономної Республіки Крим та міста Севастополя^, підтвердила „невизнання її анексії“ і наголосила, що «посадові особи Російської Федерації, які діють на території тимчасово окупованого Криму, є нелегітимними і мають називатися „окупаційна влада Російської Федерації^» (Резолюція Асамблеї „Ситуація щодо прав людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі, Україна“ від 16 грудня 2020 року № A/RES/75/192) [3].

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Дослідження питань тимчасово окупованих територій має велику актуальність, вони неодноразово були у центрі уваги дослідників. Багато вчених і юристів публікували книги та монографії про міжнародне право та конфлікти, включаючи питання тимчасово окупованих територій. Разом з тим, попри наявні дослідження питання розгляду ЄСПЛ справ щодо тимчасово окупованих територій наразі стоїть дуже гостро, існує потреба актуалізувати відповідні розробки з урахуванням умов сьогодення .

Мета статті - узагальнити наявну практику рішень ЄСПЛ щодо захисту прав людини на тимчасово окупованих територіях України з метою виявлення проблемних питань.

Виклад основного матеріалу

У зв'язку з агресією Російської Федерації проти України, що має своїм наслідком масові порушення прав людини в Автономній Республіці Крим та м. Севастополь, тимчасово окупованій території Донецької та Луганської областей, а також інших територіях України, де наразі РФІ здійснюється військова агресія, Урядом України було подано до ЄСПЛ низку позовів проти Уряду Російської Федерації.

Українські позови проти Росії в ЄСПЛ стосуються російської окупації Криму та порушень прав людини на де факто контрольованих Росією територіях Донецької і Луганської областей з 2014 року, а також звинувачень про злочини росіян після вторгнення Росії 24 лютого 2022 року.

грудня 2023 року у засобах масової інформації України появилось повідомлення, що у приміщенні Європейського суду з прав людини у м.Страсбург відбулися усні слухання щодо прийнятності та суті міждержавної справи "Україна проти Росії" за №№ 20958/14 та 38334/18.

Як зазначалось на офіційному сайті Міністерства юстиції України, першу міждержавну заяву про порушення прав людини Україна подала в 2014 році, зокрема 13 березня 2014 року Уряд України подав до Європейського суду з прав людини першу міждержавну заяву проти Росії щодо подій на території Криму. Уряд України стверджує, що з 27 лютого 2014 року Російська Федерація контролює Автономну Республіку Крим, яка є невід'ємною частиною України. Україна посилається на порушення декількох статей Конвенції про захист прав людини і основних свобод [4].

січня 2021 року ЄСПЛ оголосив ухвалу від 16 січня 2020 року щодо прийнятності справи «Україна проти Росії (щодо Криму)» за заявою №20958/14, визнавши її частково прийнятною Крім того в цій ухвалі, як зазначає Мінюст України, ЄСПЛ визнав, що Росія має ефективний контроль над Кримом, починаючи з кінця лютого 2014 р. (після де-факто окупації Росією Криму) [5]. ЄСПЛ вказав на відсутність юрисдикції визначати легальність переходу контролю над територією однієї держави до іншої та втрати суверенітету. Суд ухвалив забезпечувальний захід, заборонивши сторонам застосовувати силу (як порушення Женевської конвенції). Але разом з тим Суд вирішив, що більшість пунктів скарги, яку подала українська сторона, підтверджені наданими доказами.

ЄСПЛ визнав прийнятними скарги України щодо: насильницьких зникнень та відсутності ефективного розслідування у цьому зв'язку (стаття 2 Конвенції про захист прав людини і основних свобод); жорстокого поводження (стаття 3 Конвенції); незаконних затримань (стаття 5); примусового насадження російського громадянства (стаття 8); незаконних обшуків приватної власності (стаття 8); утисків, переслідування та конфіскації майна релігійних організацій, що не належать до Російської православної церкви (стаття 9); припинення діяльності українських медіа (стаття 10); заборони публічних зібрань, а також залякування та незаконне затримання організаторів демонстрацій (стаття 11); експропріації майна цивільних осіб та приватних підприємств без компенсації (стаття 1 Першого протоколу); заборони української мови в школах та переслідування україномовних дітей у школі (стаття 2 Першого протоколу); обмеження свободи пересування між Кримом та материковою частиною України (стаття 2 Протоколу № 4); переслідування кримських татар відповідно до статті 14 у поєднанні зі статтями 8, 9, 10 та 11 Конвенції та зі статтею 2 Протоколу № 4 до Конвенції. У даній справі ЄСПЛ розглядає по суті вказані звинувачення [6].

У рамках розгляду іншої справи за скаргою України та Нідерландів Європейський суд з прав людини визначив дату початку окупації Росією окремих районів Донецької та Луганської областей з 11 травня 2014 року. Справа, про яку йдеться, включає три міждержавні позови [7]. Зокрема, це позов «Україна проти Росії» (№8019/16) щодо тверджень України щодо порушення Росією Європейської Конвенції про права людини внаслідок конфлікту на сході України у 2014 році, «Україна проти Росії» (II) ( № 43800/14), поданий 13 червня 2014 року щодо імовірного викрадення трьох груп дітей на сході України в період з червня до серпня 2014 року та їхнє тимчасове переміщення до РФ, а також «Нідерланди проти Росії» (№ 28525/20), поданий 10 липня 2020 року, про збитий 17 липня 2014 року авіалайнер Malaysia Airlines, рейс MH17, внаслідок чого загинули 298 осіб, у тому числі 196 громадян [8].

28 лютого 2022 року Україна подала клопотання до ЄСПЛ проти Росії із вимогою вжити термінові забезпечувальні заходи і зобов'язати Росію зупинити військову агресію проти України.

01 березня ЄСПЛ задовольнив повністю клопотання України.

ЄСПЛ, враховуючи свою попередню практику застосування тимчасових заходів у справах «Україна та Нідерланди проти Росії» (№ 8019/16, 43800/14 та 28525/20), «Грузія проти Росії (II)» (№ 38263/08), «Україна проти Росії» (№ 20958/14), вирішив наказати Уряду Росії утримуватися від військових нападів на цивільне населення та цивільні об'єкти, включаючи житлові приміщення, автомобілі екстрених служб та інші цивільні об'єкти, що охороняються, такі як школи та лікарні, а також негайно забезпечити безпеку медичних установ, їх особового складу та аварійно-рятувальних служб, автомобілів швидкої допомоги у межах території, атакованої, або захопленої російськими військами.

01 березня 2022 року ЄСПЛ підтвердив, що дії російських збройних сил становлять ризик серйозного порушення прав людини, захищених ЄКПЛ, зокрема: права на життя; заборони тортур та нелюдського або принизливого поводження чи покарання; права на повагу до особистого та сімейного життя.

04 березня ЄСПЛ розширив своє рішення щодо тимчасових заходів у міждержавній скарзі «Україна проти Росії» на усі наступні індивідуальні клопотання про застосування таких заходів, якщо заявниками буде надано достатньо доказів того, що їм загрожує серйозний і неминучий ризик непоправного заподіяння шкоди їх фізичній недоторканності та/або праву на життя.

По вказаній заяві Україна отримала забезпечувальний захід. ЄСПЛ вказав Росії на те, що, відповідно до своїх зобов'язань за ЄКПЛ вона повинна гарантувати безпечний прохід гуманітарної допомоги, забезпечити безперешкодний доступ цивільного населення до безпечних шляхів евакуації, медичних послуг, їжі та інших предметів першої необхідності, швидкий і безперешкодний прохід гуманітарної допомоги та переміщення гуманітарних працівників.

23 червня 2022 року Україна подала новий міждержавний позов щодо дій Росії про «масові та грубі порушення прав людини порушення, вчинені РФ під час її військових дій на території України у період з 24 лютого по 07 квітня 2022 року. ЄСПЛ прийняв до розгляду даний позов, у який додано вимогу про компенсацію завданих збитків на попередню суму у 80 мільярдів доларів [7].

Поряд з цим потрібно зазначити, що при розгляді вказаних справ виникають деякі проблемні питання, які пов'язані як з предметом юрисдикції ЄСПЛ, так і з юрисдикцією на відповідній території.

Насамперед це стосується того, що будь-які порушення, які відбуваються саме в контексті збройних конфліктів, не є предметом юрисдикції ЄСПЛ.

Разом з тим, окремі дії під час збройного конфлікту можуть бути розцінені як такі, що порушують власне основні права людини, як-то право на життя та інші. І тоді ці порушення можуть стати предметом розгляду ЄСПЛ відповідно до ЄКПЛ.

Крім того, з аналізу тексту Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та усталеної практики ЄСПЛ випливає наступне: необхідна умова для притягнення будь-якої держави-учасниці Конвенції до відповідальності за порушення прав, свобод, що передбачені нею - здійснення юрисдикції на відповідній території - подібний висновок було зроблено ЄСПЛ у справі "Ілашку та інші проти Молдови та Росії". Отже, йдеться про те, що Суд, розглядаючи справу, має відповісти на питання: "Чи поширювались владні повноваження держави-відповідача на певну територію в той час, коли, за твердженням заявника (заявників), там відбувались порушення прав та свобод?"

Очевидно, що за умов сьогодення - наявність заморських територій, збройних конфліктів, юрисдикція не може обмежуватись лише національною територією, а отже можливою є відповідальність однієї держави за порушення прав і свобод, що мали місце на території інших держав. Проте, це можливо лише у виняткових випадках [9].

Крім цього, головна проблема полягає у тому, що РФ не має наміру виконувати рішення ЄСПЛ. Про це свідчить те, що 13 червня 2022 року Державна Дума Росії ухвалила Закон, що дозволяє не виконувати рішення

Європейського суду з прав людини, які вступлять в силу після 15 березня 2022 року. Більше того, за статистикою Комітету Міністрів Ради Європи, на даний момент Росія не виконала рішень у більш ніж 2000 справах, і це перше місце серед усіх держав-членів Ради Європи.

Чому саме дата 15 березня 2022 року? Тому що 16 березня 2022 року Росія була виключена із складу Ради Європи. Для заявників, які зазнали збитків через російсько-українську війну, це означає, що на все, що РФ вчинить до 16 вересня, можна буде поскаржитися в ЄСПЛ.

Це пояснюється правилами ст. 58 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно якого держава-учасниця Конвенції, в тому числі і РФ, звільняється від виконання своїх зобов'язань за Конвенцією через шість місяців після того, як держава перестає бути членом Ради Європи.

Питання чи є територія окупованою має велике значення при розгляді та прийнятті ЄСПЛ рішення по справі. З огляду на практику, що склалася, Суд визначатиме, чи було встановлено РФ фактичний або ефективний, або загальний контроль на відповідній території, коли відбувались порушення прав власності.

У випадку ствердної відповіді, Росія нестиме відповідальність за заподіяні збитки, і, навпаки, якщо буде встановлено, що мали місце бомбардування, артилерійські обстріли, однак контролю над територією не було, до прикладу, як це відбувається у місті Харків, то держава-терорист, ймовірно, не відповідатиме за заподіяні збитки.

Висновки

На тимчасово окупованих територіях України виникає ціла низка серйозних конституційно-правових проблем, які стосуються прав людини і насамперед це стосується окремих суб'єктивних прав, які реалізуються індивідуально.

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи України проти Росії, перш за все встановлює - чи мали місце порушення прав і свобод громадян на території інших держав, у тому числі чи є територія тимчасово окупованою. Тобто Суд встановлює чи було встановлено РФ фактичний або ефективний, або загальний контроль на відповідній території, коли відбувались порушення прав громадян. Крім того, вирішує чи є спор предметом розгляду саме ЄСПЛ.

З огляду на це, вважаємо за доцільне запропонувати наступне : при формуванні змін до чинного законодавства Верховна Рада України повинна орієнтуватись не тільки на досвід інших країн, а й на практику Європейського суду з прав людини.

З метою більш дієвого захисту прав і свобод громадян потрібно врахувати проблемні питання, які вже виникають при розгляді ЄСПЛ справ, які стосуються тимчасово окупованих територій, при прийнятті змін до чинного законодавства України.

Література

1. Конституція України : Закон України від 28 червня 1996 року. №254к/96-ВР.

2. Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України: Закон України від 15 квітня 2014 року №1207-VII.

3. Н. Мішина. Тимчасово окуповані території: зарубіжний досвід захисту прав людини. Law. State. Technology, Вип. 3, 2023.с.11-15.

4. Європейський суд з прав людини визнав прийнятною справу України проти Росії через окупацію Криму.

5. Ухвала по справі ЄСПЛ «Україна проти Росії (щодо Криму)»

6. 7 ключових питань щодо позовів України до ЄСПЛ.

7. ЄСПЛ визначив дату початку окупації Росією окремих районів Донецької та Луганської областей.

8. УКРАЇНА VS РОСІЯ: Юридична боротьба в ЄСПЛ за притягнення країни- агресорки до відповідальності за порушення прав людини.

9. Відшкодування збитків від війни в ЄСПЛ: захмарні очікування чи ефективний інструмент притягнення Росії до відповідальності.

References

1. Zakon Ukrainy. [Constitution of Ukraine: Law of Ukraine of June 28, 1996. №о254к/96-ВР. [The Law of Ukraine (n.d.).

2. Zakon Ukrainy. [The Law of Ukraine] On ensuring the rights and freedoms of citizens and the legal regime in the temporarily occupied: of April 15, 2014, No. 1207-VII» (2014, April 15).

3. Н. Mishina (2023). Temporarily occupied territories: foreign experience of human rights protection. [Temporarily occupied territories: foreign experience of human rights protection]. Law. State. Technology, Issue 3, pp. 11-15. [in Ukrainian].

4. The European Court of Human Rights has recognized the case of Ukraine against Russia over the occupation of Crimea as admissible (2021).

5. Ministry of Justice website: Judgment in the ECHR case "Ukraine v. Russia (concerning Crimea)"

6. 7 key issues in Ukraine's claims to the ECtHR. (2022)

7. The ECHR determined the date of the beginning of the occupation of certain districts of Donetsk and Luhansk regions by Russia. (2022)

8. Ministry of Justice website .UKRAINE VS RUSSIA: Legal struggle in the ECHR to bring the aggressor country to justice for human rights violations (2022).

9. Ministry of Justice website Compensation for War Damages in the ECHR: Excessive Expectations or an Effective Tool to Bring Russia to Account. (2021)

Размещено на Allbest.ru