Правовий статус сторін та третіх осіб у справах про визнання необгрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави (у контексті реалізації принципу правової визначеності)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Правовий статус сторін та третіх осіб у справах про визнання необгрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави (у контексті реалізації принципу правової визначеності)

Боровська Ірина Анатоліївна кандидат юридичних наук, доцент, професор кафедри цивільно-правових дисциплін, Національна академія внутрішніх справ, м. Київ

Анотація

Стаття присвячена дослідженню принципу правової визначеності, а також окремих аспектів його реалізації при здійсненні цивільного судочинства у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави щодо визначення правового статусу учасників справи.

У контексті підвищення ефективності правосуддя розглянуто основні вимоги принципу правової визначеності у нормотворчій діяльності та правозастосовної діяльності суду. Проаналізовано судову практику Європейського суду з прав людини та рішення Конституційного Суду України щодо розуміння та тлумачення досліджуваного принципу. За результатами аналізу відповідної судової практики та доктрини цивільного процесуального права визначено зміст принципу правової визначеності, який розглядається як сукупність складових вимог нормотворчого та правозастосовного характеру, зокрема вимог до визначеності законодавства, відповідно до якого суд вирішує цивільні справи та вимоги до визначеності судових рішень.

У межах дослідження реалізації принципу правової визначеності при здійсненні правосуддя у справах про визнання необґрунтованим активів та їх стягнення в дохід держави проаналізовано окремі норми Цивільного процесуального кодексу України щодо визначення правового статусу учасників справи та проблемні аспекти їх застосування судом. Зокрема, автором приділена увага правовому статусу прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (прокурорів Генеральної прокуратури України) як учасника справи з урахуванням правової невизначеності ч. 1 ст. 290 цього кодексу, а також неоднозначним науковим підходам у цій площині. За наслідками проведеного дослідження вироблено власну позицію, що у відповідній категорії справ прокурор має статус органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (не набуває статусу позивача). Такий висновок обґрунтовується загальними положеннями теорії права, оскільки якщо правовий статус прокурора Спеціалізованої антикоруп- ційної прокуратури (прокурорів Генеральної прокуратури України) не конкретизований спеціальними нормами (ст. 290-292 ЦПК України), застосуванню підлягають загальні норми ЦПК України (ст. 56, 57 ЦПК України).

У контексті указаних наукових підходів приділена увага невизначеності процесуальних норм щодо покладення обов'язку залучення у справу про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на конкретного учасника справи внаслідок відсутності чіткого законодавчого розмежування правового статусу.

За результатами проведеного дослідження вироблено висновки.

Ключові слова: принципи цивільного судочинства, верховенство права, Європейський суд з прав людини, треті особи, органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, необґрунто- вані активи. цивільне судочинство верховенство права

Borovska Iryna Anatoliivna PhD of Science of Law, Associate Professor, Professor of the Department of Civil Law Disciplines, National Academy of Internal Affairs, Kyiv

LEGAL STATUS OF PARTIES AND THIRD PARTIES IN CASES OF RECOGNITION OF UNJUSTIFIED ASSETS AND THEIR RECOVERY INTO STATE REVENUE (IN THE CONTEXT OF

IMPLEMENTATION OF THE PRINCIPLE OF LEGAL CERTAINTY)

Abstract. The article is devoted to the research of legal certainty, as well as certain aspects of its implementation in civil proceedings in cases of recognition of unjustified assets and their recovery into state revenue to determine the legal status of the trial participants.

In the context of increasing the efficiency of justice, the basic requirements of legal certainty in rule-making activity and law enforcement activity of the Court have been considered. The judicial practice of the European Court of Human Rights and the decisions of the Constitutional Court of Ukraine have been analysed in order to understand and interpret the issue under study. According to the analysis of relevant judicial practice and the doctrine of civil procedural law, the principle of legal certainty has been determined, which is regarded as set of constituent requirements of rule-making and law enforcement nature, in particular requirements for the certainty of legislation, according to which the court rules the civil cases and requirements for the certainty of court rulings.

Certain rules of the Civil Procedural Code of Ukraine about determination of the legal status of the trial participants and problematic aspects of their application by the court have been analised, regarding to the study of the implementation of the principle of legal certainty in judgment in cases of recognition of unjustified assets and their recovery into state revenue.

In particular, the attention is paid to the legal status of the prosecutor of the Specialized Anti-Corruption Prosecutor's Office (prosecutor of the Prosecutor General's Office of Ukraine) as a participant in the case, taking into account the legal uncertainty of Part 1 of Art. 290 of this Code, as well as ambivalent scientific approaches in this field. Based on the results of the research, an own position has been established that in the relevant category of cases the prosecutor has the status of bodies and persons authorised by law to apply to the court in the interests of other persons (does not acquire plaintiff status).

Such a revision is based on the fundamental provisions of the theory of law, due the legal status of the prosecutor of the Specialized Anti-Corruption Prosecutor's Office (prosecutors of the General Prosecutor's Office of Ukraine) is not specified by special norms (Art. 290-292 of the Civil Code of Ukraine), general norms of the Civil Code of Ukraine (Art. 56, 57 of the Civil Code of Ukraine ) are subject to application.

In the context of these scientific approaches, attention is paid to the uncertainty of procedural rules regarding the obligation of involvement of third parties in the case of recognition of unjustified assets and their recovery into state revenue, who aren't saying independent requirements concerning a dispute subject, on a particular trial participant, due to the lack of a clear legislative delineation of legal status.

According to the results of the conducted research, respective conclusions have been formulated.

Keywords: principles of civil proceedings, the rule of law, the European Court of Human Rights, third parties, bodies and persons authorised by law to apply to the court in the interests of other persons, unjustified assets.

Постановка проблеми

Основним напрямом реформування цивільного процесуального законодавства України є одночасна його адаптація до існуючих реалій та побудова на національному рівні такої моделі цивільного судочинства, що буде спроможна забезпечити досягнення його мети - ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

Розглядаючи проблему оптимізації і модернізації цивільного судочинства в контексті правової реформи, варто звернути увагу на принцип правової визначеності та деякі аспекти його реалізації при здійсненні правосуддя у окремих категоріях справ, що вирізняються специфічною процесуальною формою, а саме справ про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави.

Необхідність запровадження у цивільному процесуальному законодавстві інституту визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави шляхом прийняття Закону України від 31 жовтня 2010 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо конфіскації незаконних активів осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, і покарання за набуття таких активів» викликана попереднім прийняттям низки нормативно-правових актів, предметом правового регулювання яких є відносини у сфері запобігання корупції, а також відповідальність за наслідками вчинення корупційних дій, зокрема конфіскація незаконно набутих активів осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Наразі дослідження особливостей позовного провадження у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави становить значний науковий інтерес з урахуванням специфіки об'єкту відповідних правовідносин, правового статусу учасників справи та недосконалістю (правовою невизначеністю) окремих процесуальних норм у відповідній сфері правового регулювання.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

У світлі актуальності відповідної проблематики, дослідженню принципів цивільного судочинства, їх значення для розвитку цивільного процесуального права загалом, а також реалізації у процесі нормотворчої діяльності та правозастосовній діяльності суду при розгляді і вирішенні окремих категорій справ, присвячені праці багатьох науковців, таких як: А. В Андрушко, Ю. В. Білоусов, П. Д. Гуйван, В. В. Комаров, В. Кравчук, В. А. Кройтор, Н. В. Міловська, С. П. Погребняк, А. М. Примак, І. М. Резніченко, Г. П. Тимченко та ін. Особливості позовного провадження у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення у дохід держави були предметом наукових розвідок А. В. Біцюка, Б. Г. Безгинского, О. З. Гладуна, С. О. Ковальчука, В. В Ковтуненко, Ю. Г. Коросташивець, Є. В. Крука, В. В. Михайленко, А. В. Петровського, Т. М. Хутор та ін.

Наукові доробки указаних учених є підґрунтям для подальших пошуків у зазначеній сфері. Водночас, більшість наукових праць присвячено дослідженню сутності та юридичної природи окремих основних засад (принципів) цивільного судочинства, а також їх місця в системі принципів цивільного процесуального права, що здебільшого розглядалися у доктринальному та концептуальному значенні. У свою чергу, розширення у цивільному процесуальному законодавстві переліку окремих категорій справ, для розгляду і вирішення яких призначене позовне провадження, а саме справ про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави, актуалізує необхідність наукових розробок щодо удосконалення процесуальної форми їх розгляду, у тому числі через призму інтеграції та реалізації принципів цивільного судочинства, як імперативних регуляторів розвитку права.

Наведене свідчить про необхідність наукових розвідок у цій сфері, що опосередковується метою статті - дослідження сутності принципу правової визначеності та окремих проблемних аспектів його реалізації при розгляді і вирішенні справ про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави, зокрема щодо визначення правового статусу учасників справи.

Виклад основного матеріалу

У світлі розуміння юридичної природи і сутності принципу правової визначеності, варто зазначити, що у різні періоди історичного розвитку науки цивільного процесуального права висловлювалися неоднозначні думки щодо сутності загальновизнаних принципів права, до яких відноситься досліджуваний принцип, та їх належності до системи основних засад (принципів) цивільного судочинства і до сфери права взагалі, і кваліфікували їх здебільшого як ідеї правосвідомості і правової науки, такі, що мають доктринальний характер. Відповідні наукові підходи здебільшого обґрунтовувалися відсутністю імперативного впливу таких принципів з урахуванням того, що вони не закріплені на законодавчому рівні.

Водночас така наукова позиція в подальшому не знайшла свого розвитку та після внесення змін до цивільного процесуального законодавства шляхом прийняття Закону України від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» імперативний вплив принципів, сформованих судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), не викликав сумніву у зв'язку із закріпленням на позитивному рівні положення щодо віднесення практики Європейського суду з прав людини до джерела права (ч. 4 ст. 10 ЦПК України). Такий законодавчий підхід в свою чергу посилив роль загальновизнаних принципів не тільки як основоположних імперативних норм міжнародного права, а також як імперативних норм вітчизняного цивільного процесуального права та унеможливив в подальшому відхилення від них у нормотворчій діяльності та в процесі їх правозастосування [1, с. 49-50].

У площині розуміння сутності принципу правової визначеності і його реалізації у правозастосовній діяльності слід звернути увагу на низку рішень ЄСПЛ, у висновках яких сформовано його основні вимоги (складові), зокрема рішень від 1 липня 2008 року у справі «Ліберті» та інші проти Сполученого Королівства» (Liberty and Others v. the United Kingdom), заява № 58243/00 (п. 59), від 20 травня 2010 року у справі «Курочкін проти України», заява № 42276/08 (п. 44) [2], від 25 липня 2002 року у справі «Совтрансавто- Холдинг» проти України, заява № 48553/99 (п. 72) [3]. З аналізу висновків указаної міжнародної судової установи можна дійти твердження, що принцип правової визначеності (правової певності) розглядається як один з основних елементів верховенства права, що виявляється у багатоаспектному значенні, зокрема у якості, доступності (зрозумілості) і передбачуваності закону.

Правові висновки щодо розуміння сутності принципу правової визначеності та основних його вимог надані також Конституційним Судом України. Так, у рішенні від 22 вересня 2005 року у справі № 5-рп/2005 (щодо постійного користування земельними ділянками) ним зазначається, що «із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі» (підпункт 5.4 пункту 5) [4]. Конституційний Суд України також звертає увагу, що «одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями» (підпункт 3.1 пункту 3 рішення від 29 червня 2010 року у справі №17-рп/2010) [5] та виокремлює основні вимоги принципу правової визначеності - чіткість, зрозумілість й однозначність правових норм, зокрема їх передбачуваність (прогнозованість) та стабільність (підпункт 2.1 пункту 2 рішення від 20 грудня 2017 року у справі № 1-5/2017 щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 7 частини другої статті 42 Закону України «Про вищу освіту») [6].

Таким чином, виходячи із змісту розглянутих вище рішень, до вимог правової визначеності Конституційний Суд України відносить: 1) ясність, недвозначність правової норми на рівні правотворчої діяльності, що у свою чергу унеможливить неоднакове застосування закону до подібних правовідносин, оскільки неясність та двозначність таких норм є підґрунтям для можливості їх необмеженого трактування і зловживань у правозастосовній діяльності, у тому числі при ухваленні судових рішень; 2) передбачуваність правових норм, тобто можливість із їх змісту «відокремити правомірну поведінку від протиправної» та передбачити майбутні правові наслідки, що неминуче настануть у разі порушення закону; 3) стабільність правових норм. Відповідні вимоги Конституційний Суд України пов'язує з конституційними принципами рівності і справедливості [1, с. 52].

У цивілістичній доктрині принцип правової визначеності розглядається залежно від його інтеграції у матеріальному чи процесуальному праві у двох площинах - як такий, що виявляється: 1) у вимогах нормотворчого характеру щодо чіткості, зрозумілості, передбачуваності і несуперечливості нормативно- правових актів; 2) у поєднанні вимог нормотворчого та правозастосовного характеру, зокрема як вимоги визначеності законодавства, відповідно до якого суд вирішує цивільні справи, та вимоги до визначеності судових рішень.

Так, С. Погребняк розглядає принцип правової визначеності як «спеціальний і більш детальний принцип», який базується на принципі верховенства права. Зміст принципу правової визначеності він розглядає через призму структури складових вимог, які диференціюється на дві групи: вимоги до нормативно-правових актів і вимоги до їх застосування. У свою чергу, вимоги до нормативно-правових актів можуть бути поділені на вимоги змістовні і процедурні. Серед змістовних вимог насамперед слід виділити такі: акти мають бути зрозумілими (доступними), несуперечливими і повинні пропонувати повне врегулювання суспільних відносин, не допускаючи існування прогалин. Найважливішими процедурними вимогами є: вимога про обов'язкове оприлюднення актів; вимога, що забороняє зворотну силу актів; вимога розумної стабільності права; вимога послідовності правотворчості; вимога надання достатнього часу для змін у системі правовідносин, викликаних прийняттям нового закону [7, с. 35-36]. Що стосується іншої вимоги, яка становить зміст принципу правової визначеності, до застосування нормативно-правових актів, така вимога опосередковується у наступних її змістовних складових, а саме: нормативно-правові акти повинні виконуватися; повинна існувати практика уточнення (конкретизації) змісту нормативно- правових актів; має існувати практика одноманітного застосування закону; рішення судів щодо застосування закону мають бути остаточними і обов'язковими та підлягати виконанню [8, с. 51- 53].

А. М. Примак поряд з групами вимог, які випливають із принципу правової визначеності, - вимоги до визначеності законодавства і вимоги до визначеності судових рішень, включає третю групу - вимоги до визначеності повноважень державної влади, що передбачають чіткий розподіл повноважень між гілками державної влади, наявність спеціального дозвільного типу правового регулювання діяльності органів державної влади, чітке визначення меж дискреційних повноважень і виняткове законодавче закріплення повноважень органів державної влади [9, с. 54-55].

Водночас на думку деяких учених принцип правової визначеності тісно пов'язаний із принципами «доброго врядування» і «належної адміністрації» (встановлення процедури і її дотримання), а також частково збігається з принципом законності (чіткість і передбачуваність закону, вимоги до «якості» закону) [10, с. 62].

Таким чином, у сучасній юридичній науці, правозастосовній і судовій практиці правова визначеність розглядається як основоположний принцип права, зумовлений об'єктивними властивостями права, насамперед його нормативністю і формальною визначеністю [11, с. 21], є імперативною нормою міжнародного права, що має найвищу юридичну силу [12, с. 132] та інтерпретується як один із загальних і складних за змістом принципів правової системи, який, зокрема, включає низку вимог до прийняття, дії та застосування нормативно-правових актів, а також обов'язковості виконання судових рішень [13, с. 83].

Серед вимог правової визначеності в аспекті правотворчої діяльності виділяються: вимоги до змісту нормативно-правових актів, що полягають у визначеності, доступності, несуперечливості нормативно-правових актів, а також чітко визначають межі дискреційних повноважень; вимоги до процедури прийняття нормативно-правових актів, що полягають у доведенні їх до відома населення, стабільності та своєчасності оновлення нормативно- правових актів тощо. Указані вимоги спрямовані на гарантування стабільності законодавства, ефективне врегулювання правових відносини на основі визначеності прав та обов'язків [14, с. 57].

У правозастосуванні принцип правової визначеності вимагає, щоб нормативно-правові акти виконувалися; щоб мала місце практика уточнення (конкретизації) змісту нормативно-правових актів; щоб практикувалося одноманітне застосування закону; щоб рішення судів щодо застосування закону були остаточними й обов'язковими [8, с. 47-48].

При цьому основу принципу правової визначеності утворює концепція передбачуваності, відповідно до якої закон має бути прогнозований щодо наслідків його застосування: норми закону повинні формулюватися з достатньою чіткістю, повнотою, транспарентністю та зрозумілістю [15, с. 60]. У сфері правореалізації передбачуваність ґрунтується на можливості точного очікування, сподівання певних наслідків своєї поведінки учасниками суспільних відносин, точного прогнозування результатів своїх дій, гарантованості та захищеності їхніх прав [11, с. 19].

Що стосується реалізації досліджуваного принципу при здійсненні правосуддя у справах про визнання необґрунтованим активів та їх стягнення в дохід держави, варто звернути увагу на деякі норми щодо визначення правового статусу учасників справи та проблемні аспекти їх застосування судом.

З аналізу положень ч. 1, 4 ст. 290 ЦПК України випливає, що указана категорія справ характеризується специфікою складу учасників справи та їх процесуального статусу. Так, правом на пред'явлення позову про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави в залежності від відповідача у справі наділені: 1) прокурор Спеціалізованої антикорупційної прокуратури; 2) прокурори Генеральної прокуратури України за дорученням Генерального прокурора - якщо відповідачем у справі є працівник Національного антикорупційного бюро України (Директор бюро, його перший заступник, заступник, особи начальницького складу та державні службовці Національного антикорупційного бюро України), прокурори Спеціалізованої антикорупційної прокуратури чи інші особи, у випадках передбачених ст. 290 ЦПК України.

При цьому, особливої уваги заслуговує з'ясування правового статусу прокурора у відповідній категорії справ. Відповідно до ст. 56 ЦПК України прокурор як учасник справи належить до складу органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, та може набути правового статусу позивача лише у випадку передбаченому частиною 5 цієї статті. Водночас, спеціальними нормами ЦПК України (ч. 1 ст. 290), предметом правового регулювання яких є особливості позовного провадження у справах про визнання необгрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави, не конкретизовано правовий статус прокурора на відміну від загальних положень, передбачених статтями 56, 57 ЦПК України щодо форм вступу та участі прокурора у цивільному судочинстві.

Законодавець у даному випадку оминає регламентацію відповідної процедури, з урахуванням специфіки досліджуваної категорії справ, та не конкретизує правовий статус прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (прокурорів Генеральної прокуратури України), вказуючи при цьому, що відповідні особи здійснюють подання позову про визнання необгрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави та представництво держави в суді. Тому залишається невизначеним питання: який правовий статус у відповідній категорії справ має прокурор Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (прокурори Генеральної прокуратури України) - позивача, органу та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, представника держави у суді? [16, с. 141].

З цього приводу у науковій літературі існує думка, що у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави матеріальним позивачем є держава. Законодавчий орган наділено правом делегувати процесуальне представництво його інтересів іншим органам державної влади, а процесуальним позивачем - уповноважений прокурор, який діючи в інтересах держави і суспільства, реалізуючи право матеріальної вимоги держави на підставі доказів щодо необґрунтованості активів та маючи рівні права з іншою стороною, звертається (зобов'язаний) з позовом до суду на захист інтересів зазначених суб'єктів, у тому числі з метою забезпечення економічної безпеки держави [17, с. 141].

Вбачається, що указана позиція є дискусійною, оскільки по-перше, позивач як учасник справи у судовому процесі має завжди матеріально- правовий, а по-друге, вищенаведене міркування не співвідноситься із регламентацією правового статусу указаних учасників справи, виходячи з наступного.

Так, відповідно до ч. 5 ст. 56 ЦПК України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача. Водночас, із змісту приписів ч. 1 ст. 290 ЦПК України, можна дійти висновку, що прокурор Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (прокурор Генеральної прокуратури України) пред'являє позов про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави з метою представництва держави в суді ( в інтересах держави) як орган та особа, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб в особі органу - Національного антикорупційного бюро України, який відповідно до законодавчо визначеного спеціального статусу у разі відкриття провадження у справі про визнання необгрунтованих активів і їх стягнення у дохід держави набуває правового статусу позивача у цивільному процесі. Указане випливає із положень ч. 1 ст. 1 Закону України від 14 жовтня 2014 року «Про Національне антикорупційне бюро України», відповідно до якої Національне антикорупційне бюро України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, на який покладається попередження, виявлення, припинення, розслідування та розкриття корупційних та інших кримінальних правопорушень, віднесених до його підслідності, а також запобігання вчиненню нових [18].

З урахуванням загальних засад теорії права при наявності змістовної колізії, тобто при конкуренції загальних та спеціальних норм права, спеціальний закон скасовує дію загального [19, с. 278], відповідно спеціальні норми скасовують дію загальних. У даному випадку спеціальними нормами (ст. 290-292 ЦПК України) не конкретизується правовий статус прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (прокурорів Генеральної прокуратури України), тому можна дійти висновку, що застосуванню підлягають загальні норми ЦПК України (ст. 56, 57 ЦПК України).

Разом з тим відсутність чіткої законодавчої регламентації правового статусу прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (прокурорів Генеральної прокуратури України) тягне за собою наслідки неоднозначного застосування норм права, якими визначаються спеціальні процесуальні права учасників відповідної категорії справ (позивача, органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб), зокрема статей 49, 57 ЦПК України, а також окремих положень щодо особливостей позовного провадження у справах про визнання необгрунтованих активів та їх стягнення в дохід держави - ст. 290 ЦПК України. Так, відповідно до ч. 7 цієї статті у разі якщо ухвалення судового рішення щодо визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави може вплинути на права та обов'язки третіх осіб щодо таких активів, позивач зобов'язаний одночасно з пред'явленням позову повідомити про це таких третіх осіб і подати до суду заяву про залучення їх до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. Зважаючи на невизначеність досліджуваних вище норм ЦПК України, якими визначається правовий статус прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (прокурорів Генеральної прокуратури України), застосування указаної норми може створити неоднозначні підходи щодо покладення відповідного обов'язку на конкретного учасника справи внаслідок відсутності законодавчого розмежування правового статусу.

Висновки

Таким чином з урахуванням наукових підходів та висновків, наведених у судовій практиці ЄСПЛ та рішеннях Конституційного Суду України, можна дійти висновку, що принцип правової визначеності є одним з невід'ємних елементів (складових) верховенства права, що в свою чергу підкреслюється його роллю і значенням, та реалізується шляхом дотримання тих вимог, що становлять його зміст у площині - нормотворчої діяльності та правозастосовної діяльності, зокрема при здійсненні правосуддя, тобто що виявляється не тільки через вимоги нормотворчого характеру (вимоги до якості норм права), а й правозастосовного (вимоги до судових рішень). У свою чергу, відсутність чіткої правової регламентації норм цивільного процесуального права може призвести до неоднозначного тлумачення його норм, у тому числі правового статусу прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (прокурорів Генеральної прокуратури України). Указане актуалізується складністю застосування процесуальної аналогії та можливістю її застосування «лише в екстраординарних ситуаціях, з дотриманням ряду умов», «недопустимістю спрощеного підходу до її застосування у сфері процесуальних відносин» [20, с. 50-51], про що неодноразово підкреслювалося у юридичній літературі.

Література:

1. Боровська І.А. Принцип правової визначеності у системі принципів цивільного судочинства / І.А. Боровська // Право і суспільство. 2020. № 4. С. 47-54.

2. Рішення Європейського суду з прав людини від 20 травня 2010 р. у справі «Курочкін проти України», заява № 42276/08. Офіційний вісник України. 2012. № 81. С. 315. Ст. 3301.

3. Рішення Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 р. у справі «Совтрансавто-Холдинг» проти України», заява № 48553/99. Офіційний вісник України. 2003. № 44. С. 321. Ст. 2344.

4. Рішення Конституційного Суду України у справі № 1-17/2005 від 22 вересня 2005 р. (справа про постійне користування земельними ділянками). Офіційний вісник України. 2005. №» 39. С. 95. Ст. 2490. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/v005p710-05#Text (дата звернення: 28.12.2023).

5. Рішення Конституційного Суду України у справі № 1-25/201029 червня 2010 року щодо відповідності Конституції України (конституційності) абзацу восьмого пункту 5 частини першої статті 11 Закону України «Про міліцію». Вісник Конституційного Суду України. 2010. № 5. С. 11. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v017p710-10#Text (дата звернення: 28.12.2023).

6. Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року у справі № 15/2017 щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 7 частини другої статті 42 Закону України «Про вищу освіту». Офіційний вісник України. 2018. № 18. С. 71. Ст. 619. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v002p710-17#Text (дата звернення: 28.12.2023).

7. Погребняк С. Принцип верховенства права: деякі теоретичні проблеми / С. Погребняк // Вісник Академії правових наук України. 2006. № 1 (44). С. 26-36.

8. Погребняк С. Вимоги до нормативно-правових актів, що випливають з принципу правової визначеності / С. Погребняк // Вісник Академії правових наук України. 2005. № 3 (42). С. 42-53.

9. Примак А.М. Принцип правової визначеності: поняття та окремі аспекти / А.М. Примак // Наукові записки Національного університету «Києво-Могилянська академія». Юридичні науки. К., 2010. Т. 103. С. 53-55.

10. Фулей Т.І. Застосування практики Європейського суду з прав людини при здійсненні правосуддя: Науково-методичний посібник для суддів / Т.І. Фулей. 2-ге вид. випр., допов. - Київ, 2015. - 208 с.

11. Дмитрієва М.М. Правова визначеність поняття і зміст / М.М. Дмитрієва // Вісник Запорізького національного університету. Юридичні науки. № 3. 2020. С. 15-22.

12. Курс цивільного процесу : підручник / Комаров В. В., Бігун В. А., Баранкова В. В. та ін. ; за ред. В. В. Комарова. - Х. : Право, 2011. - 1352 с.

13. Гультай М., Кияниця І. Правова визначеність у рішеннях Конституційного Суду України / М. Гультай, І. Кияниця // Вісник Конституційного Суду України. 2012. № 5. С. 83-93.

14. Панкратова В.О. Принцип правової визначеності: загальнотеоретична характеристика: [моногр.] / В.О. Панкратова. - Суми, 2016. - 185 с.

15. Міловська Н.В. Принцип правової визначеності в контексті оновлення цивільного законодавства України / Н.В. Міловська // Нове українське право. Вип. 1. 2022. С. 57-63.

16. Боровська І.А. Реалізація принципу пропорційності у цивільному судочинстві України за участю третіх осіб у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави / І.А. Боровська // Юридичний науковий електронний журнал. 2023. № 11. С. 139-143.

17. Вороніжський Я.В., Петровський А.В. Сторони процесуальних відносин щодо визнання необґрунтованими активів / Я.В. Вороніжський, А.В. Петровський // Юридичний науковий електронний журнал. 2023. № 3. С. 136-143.

18. Про Національне антикорупційне бюро України : Закон України від 14 жовтня 2014 року № 1698-VII. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/1698-18#Text (дата звернення: 28.12.2023).

19. Теорія держави і права : підруч. / О.В. Петришин, С.П. Погребняк, В.С. Смородинський та ін. за ред. О.В. Петришина. - Х. : Право, 2015. - 368 с.

20. Практика застосування цивільного процесуального кодексу України (цивільний процес у питаннях і відповідях) : Коментарі, рекомендації, пропозиції / М. І. Балюк, Д. Д. Луспеник. - Х.: Харків юридичний, 2008. - 708 с.

References:

1. Borovs'ka, І.А. (2020). Princip pravovo'i' viznachenosti u Б^еші ргіпеіріу civti'nogo sudochinstva [The principle of legal importance in the system of principles of civil justice]. Pravo і suspil'stvo - Law and matrimony, 4, 47-54 [in Ukrainian].

2. Rishennja Єvropejs'kogo sudu z prav ljudini vM 20 travnja 2010 r. u spravі «Kurochkm proti Ukra'ini», zajava № 42276/08 [Decision of the European Court on Human Rights dated May 20, 2010. at the right "Kurochkin against Ukraine", application No. 42276/08]. Oficijnij visnik Ukra'ini - Official newsletter of Ukraine, 81, 315 [in Ukrainian].

3. Rishennja Єvropejs'kogo sudu z prav ljudini vM 25 lipnja 2002 r. u spravi «Sovtransavto- Holding» proti Ukra'ini», zajava № 48553/99 [Decision of the European Court of Human Rights dated 25 June 2002. at the right of "Sovtransavto-Holding" against Ukraine", application No. 48553/99]. Oficijnij visnik Ukra'ini - Official newsletter of Ukraine 44, 321[in Ukrainian].

4. Rishennja Konstitudjnogo Sudu Ukra'ini u sprav! № 1-17/2005 vM 22 veresnja 2005 r. (sprava pro postijne koristuvannja zemel'nimi dUjankami) [Decision of the Constitutional Court of Ukraine in reference No. 1-17/2005 dated June 22, 2005. (on the right about the gradual exploitation of land plots)]. (n.d). zakon.rada.gov.ua Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/v005p710-05#Text [in Ukrainian].

5. Rishennja Konstitudjnogo Sudu Ukra'ini u sprav! № 1-25/201029 chervnja 2010 roku shhodo vidpovidnosti Konstitudi' Ukra'ini (konstitucynosti) abzacu vos'mogo punktu 5 chastini pershol statti 11 Zakonu Ukra'ini «Pro milidju» [The decision of the Constitutional Court of Ukraine in reference No. 1 -25/201029 of 2010 is consistent with the conformity of the Constitution of Ukraine (constitutionality) with paragraph eight of paragraph 5 of part one of Article 11 of the Law of Ukraine "About the police."]. (n.d). zakon.rada.gov.ua Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/v017p710-10#Text [in Ukrainian].

6. Rishennja Konstitudjnogo Sudu Ukra'ini vM 20 grudnja 2017 roku u sprav! № 1-5/2017 shhodo vidpovidnosti Konstitudi' Ukra'ini (konstitucynosti) punktu 7 chastini drugoi statti 42 Zakonu Ukra'ini «Pro vishhu osvtiu». [The decision of the Constitutional Court of Ukraine dated April 20, 2017 was issued in reference No. 1-5/2017 in accordance with the conformity of the Constitution of Ukraine (constitutionality) with paragraph 7 of part of another article 42 of the Law of Ukraine “On I'm looking for light.”]. (n.d). zakon.rada.gov.ua Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v002p710-17#Text [in Ukrainian].

7. Pogrebnjak, S. (2006). Princip verhovenstva prava: dejak teoretichrn problemi [The principle of the rule of law: theoretical problems]. Visnik Akademiipravovih nauk Ukra'ini - Bulletin of the Academy of Legal Sciences of Ukraine, 1 (44), 26-36 [in Ukrainian].

8. Pogrebnjak, S. (2005). Vimogi do normativno-pravovih aktiv, shho viplivajut' z principu pravovo'i viznachenosti [Vimogi to normative and legal acts that arise from the principle of legal significance]. Visnik Akademii pravovih nauk Ukraini - Bulletin of the Academy of Legal Sciences of Ukraine, 3 (42), 42-53 [in Ukrainian].

9. Primak, A.M. (2010). Princip pravovo'i viznachenosti: ponjattja ta okremi aspekti [The principle of legal importance: concepts and other aspects]. Naukovi zapiski Nacional'nogo universitetu «Kwvo-Mogiljans'ka akademija». Juridichni nauki - Scientific notes of the National University “Kiev-Mohyla Academy”. Legal sciences, 103, 53-55 [in Ukrainian].

10. Fulej, T. І. (2015). Zastosuvannjapraktiki Cvropejs'kogo sudu zprav Ijudinipri zdijsnenni pravosuddja [Establishment of the practice of the European Court on human rights in modern justice]. (vol. 1-2). Kiiv [in Ukrainian].

11. Dmitrkva, M.M. (2020). Pravova viznachenist' ponjattja і zmist [Legal significance of concept and meaning]. Visnik Zaporizkogo nacional'nogo universitetu. Juridichni nauki - Bulletin of Zaporizhzhya National University. Legal sciences, 3. 2020, 15-22 [in Ukrainian].

12. Komarov, V. V., Bigun, V. A., Barankova ,V. V. ta in. (2011). Kurs civil'nogoprocesu [Civilprocess course]. H. : Pravo [in Ukrainian].

13. Gul'taj, M., Kijanicja, І. (2012). Pravova viznachenist' u rishennjah Konstitucijnogo Sudu Ukraini [Legal significance of decisions of the Constitutional Court of Ukraine]. Visnik Konstitucijnogo Sudu Ukratni - Bulletin of the Constitutional Court of Ukraine, 5, 83-93 [in Ukrainian].

14. Pankratova, V.O. (2016). Princippravovotviznachenosti: zagal'noteoretichna harakteristika [The principle of legal importance: extra-theoretical characteristics], Sumi [in Ukrainian].

15. Milovs'ka, N.V. (2022). Princip pravovoi viznachenosti v konteksti onovlennja civil'nogo zakonodavstva Ukraini [The principle of legal importance in the context of updating the civil legislation of Ukraine]. Nove ukratns'kepravo - New Ukrainian law, 1, 2022, 57-63 [in Ukrainian].

16. Borovs'ka, I.A. (2023). Realizacija principu proporcijnosti u civil'nomu sudochinstvi Ukraini za uchastju tretih osib u spravah pro viznannja neobiTuntovanimi aktiviv ta ih stjagnennja v dohid derzhavi [Implementation of the principle of proportionality in the civil justice system of Ukraine with the participation of third parties on the right about the recognition of unsecured assets and their reduction in the income of the state]. Juridichnij naukovij elektronnij zhurnal - Legal scientific electronic journal, 11, 139-143 [in Ukrainian].

17. Voronizhs'kij, Ja.V., Petrovs'kij, A.V. (2023). Storoni procesual'nih vidnosin shhodo viznannja neobiruntovanimi aktiviv [The parties to the procedural agreements should recognize the unfunded assets]. Juridichnij naukovij elektronnij zhurnal - Legal scientific electronic journal , 3, 136-143 [in Ukrainian].

18. Zakon Ukraini “Pro Nacional'ne antikorupcijne bjuro Ukraini” [The Law of Ukraine “About the National Anti-Corruption Bureau of Ukraine”]. (n.d). zakon.rada.gov.ua Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1698-18#Text [in Ukrainian].

19. Petrishin, O.V. , Pogrebnjak, S.P. , Smorodins'kij, V.S. ta in. (2015). Teorija derzhavi iprava [Theory of power and law], H. : Pravo. [in Ukrainian].

20. Baljuk, M. І. , Luspenik, D. D. (2008). Praktika zastosuvannja civil'nogo procesual'nogo kodeksu Ukratni (civil'nij proces u pitannjah i vidpovidjah) [The practice of establishing the civil procedural code of Ukraine (civil process in food and drink): Comments, recommendations, propositions]. H.: Harkiv juridichnij [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru