Концепт "інформаційні обов’язки людини"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Концепт «інформаційні обов'язки людини»

Дослідження інформаційних прав людини є порівняно молодими і тільки набувають популярності на теренах юридичної науки. Тому й інформаційні обов'язки людини важко назвати сформованим об'єктом наукового інтересу, що також є наслідком впливу ліберальної доктрини прав людини, яка традиційно не зосереджується на конкретних обов'язках людини.

Наразі, в роботах європейських авторів «інформаційний обов'язок» досліджується здебільшого як обов'язок певної особи щодо інформування інших осіб, зокрема у сфері прав споживачів, медицині, комерції, захисту даних (М. Donnelly, F. White 1, A. Janssen, J. Howells Donnelly M., White F. Digital content and consumer protection: An empirical study of supplier compliance with consumer information obligations. Computer Law & Security Review. Volume 35. Issue 6. November 2019. URL: https://doi.org/10.1016/j.clsr.2019.105343 (дата звернення: 22.02.2023). Janssen A., Howells G. Information rights and obligations: a challenge for party autonomy and transactional fairness. Routledge. 2016. P. 1-2., F.G. Wilman Wilman F.G. Two emerging principles of EU internet law: A comparative analysis of the prohibitions of general data retention and general monitoring obligations. Computer Law & Security Review. Volume 46. September 2022. 105728. URL: https://doi.org/10.1016/ j.clsr.2022.105728 (дата звернення: 22.02.2023)., J.A. Wijesuriya, D. Walker Wijesuriya J.A., Walker D. Duty of candour: a statutory obligation or just the right thing to do?. BJA: British Journal of Anaesthesia. 2017. 119(2), 175-178.). Загалом у такому ракурсі зосередження відбувається на змісті обов'язку і його значенні як елементу забезпечення різних правовідносин (прагматичний інструментальний підхід), предмет яких часто-густо не належить до інформаційної сфери.

Українські дослідники приділяють увагу інформаційним обов'язкам переважно в структурному аспекті розгляду «інформаційно-правового статусу» різних суб'єктів (О.О. Золотар Золотар О.О. Правовий статус людини в інформаційному суспільстві. Юридичний науковий електронний журнал. №1. 2018. С. 84-87., М.Ю. Кузнецова Кузнецова М.Ю. Інформаційно-правовий статус: поняття, ознаки, структура. Науковий вісник Державного херсонського університету. Серія: юридичні науки. 2018. Вип. 2. Т. 1. С. 165-168., І.П. Кушнір Кушнір І.П. Інформаційно-правовий статус Державної прикордонної служби України. Приватне та публічне право. 2018. № 4. С. 50-53., О.В. Харенко Харенко О.В. Інформаційно-правовий статус друкованих засобів масової інформації. Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Серія: Юриспруденція. 2018. № 16(1). С. 82-86.). Щодо людини як правило це відбувається на основі суто конституційно-правової інтерпретації обов'язку та не заглиблюючись в іманентні зв'язки прав і обов'язків людини, їх моральні й соціокультурні виміри.

Інформаційний обов'язок як необхідна поведінка саме людини, що виходить із системи її інформаційних прав, має ширший характер і спрямованість та виконує більш масштабну роль. Сьогодні систему тих обов'язків, що вже набули юридичного виразу, необхідно відносити до механізму реалізації та гарантування інформаційних прав людини як загальносуспільного орієнтиру в інформаційному суспільстві з пріоритетним завданням - створити рівні можливості реалізації інформаційних прав кожним в певному соціокультурному середовищі. Інші - претендують на поступове визнання їх як моральних, етичних ідеалів соціально-корисної поведінки людини в інформаційному суспільстві.

Продемонстрована вище присутність у міжнародних стандартах прав людини положень, які за певними ознаками можуть бути представлені як інформаційні обов'язки людини, підтверджує існування цієї групи обов'язків, а також робить можливою принаймні теоретичну дискусію щодо їх змісту та ролі в системі прав людини. Пошук подальшої нормативної аргументації і деталізації інформаційних обов'язків людини відбуватиметься на рівні більш конкретизованих правових актів національних законодавств.

Наявні формати текстуального закріплення - абстрактного чи конкретизованого, безпосереднього чи опосередкованого - вказують на різний ступінь юридичного значення регламентації тих варіантів поведінки, які пропонується розуміти як інформаційні обов'язки. Спектр їхніх функцій простирається від загальних декларацій, які фіксують ціннісне визнання, до конкретних вимог, що на різних рівнях законодавства створюють юридичні кордони інформаційних прав (інструментальна роль), сприяючи рівності й справедливості їх реалізації всіма в суспільстві.

У науковому дискурсі про юридичний обов'язок загальновідомі декілька підходів до сприйняття його сутності - зокрема через категорії «належного», «необхідного», іноді «можливого».

Українські учені, коли йдеться про конституційний обов'язок людини і громадянина, здебільшого схиляються до розуміння його виходячи передусім з вимог правової визначеності і гарантованості виконання відповідними юридичними засобами. Тоді в обов'язку серед сутнісного превалює «правова необхідність». Наприклад, конституційний обов'язок - це «матеріально зумовлена і гарантована необхідність у поведінці особи, межі якої визначені нормами об'єктивного права...» (О.В. Білоскурська 1), або ж - «необхідність, заснована на нормах міжнародного права та передбачена Конституцією...» (Т.П. Попович 1).

Утім, первинні джерела обов'язків людини становлять природне право, універсальні моральні принципи, а також етичні засади, притаманні тому чи іншому суспільству. Через форми позитивного права, зокрема конституцію, обов'язки людини можуть набувати юридичної визначеності як певні варіанти необхідної поведінки, але тільки ті, що визнаються суспільством універсальною вимогою до своїх членів. Тому, з метою охоплення всіх виявлених аспектів інформаційного обов'язку людини, доцільно спиратися на більш широкі й гнучкі трактовки конституційного обов'язку, приміром, як визначеної нормами Конституції та законів «міри обов'язкової, належної поведінки та діяльності у політичній, економічній, соціальній, культурній (духовній) сферах суспільного життя» (В.Ф. Погорілко, В.Л. Федоренко Попович Т.П. Конституційно-правовий обов'язок: наукові підходи до розуміння. Visegrad Journal on Human Rights. 2018. 6 (volume 1). С. 159. Конституція України. Текст Основного Закону з офіційним тлумаченням Конституційного Суду / огляд і коментарі В.Ф. Погорілка та В.Л. Федоренка. Київ: Наукова думка, 2006. С. 129.).

Наразі, якщо інформаційні обов'язки розглядати суто крізь призму юридичної визначеності, то міра необхідної поведінки - це здебільшого конкретизований обов'язок негативного характеру, що створює рамки використання певного інформаційного права, а міра належної - абстрактні обов'язки у формі загальних декларацій, які відображають значущість зусиль кожного на шляху суспільного інформаційного розвитку.

Останні не є безумовними і мають більше морально-етичну природу ніж юридичну. Суспільство безперечно потребує «належної поведінки» людини, але вимоги щодо неї не можуть у рівній мірі висуватися до всіх, оскільки їх виконання залежить від можливостей і здібностей кожної людини (інтелекту, культури, освіти, фаху тощо). Тому відносно конкретної людини сутність таких обов'язків краще відображає формула «бажаної поведінки в межах колективного досягнення суспільних цілей». Наприклад, обов'язок брати участь у формуванні безпечного і багатоманітного інформаційного простору, як продовження обов'язку діяти заради добробуту свого суспільства, є саме таким. Особливо гостро суспільна потреба у виконанні цього обов'язку, що в майбутньому приведе до відповідного юридичного оформлення, постає стосовно розвитку національного інформаційного простору як ознаки ідентичності в епоху глобальної інформатизації.

Разом із тим, ст. 17 Конституція України вже містить приклад своєрідного юридичного акценту на беззаперечній важливості участі кожного у спільній справі як морального обов'язку перед суспільством - «забезпечення економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу» Конституція України: Закон України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР.

URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр (дата звернення: 15.02.2023)..

Рівень зумовленості мораллю, відсутність обов'язкової юридичної формалізації, гнучкість сприйняття у доктрині прав людини зумовлюють необхідність більш складної інтерпретації інформаційних обов'язків людини. У зв'язку з цим пропонується введення концепції «м'якого» і «жорсткого» обов'язку людини, яка застосовна не тільки для обов'язків інформаційних.

М'який обов'язок ґрунтується на усвідомленні людиною своєї активної ролі в суспільстві та перспективній відповідальності, передбачає певну свободу виконання, що зумовлено індивідуальними можливостями та морально-етичними якостями людини як члена певного соціуму.

В інформаційній сфері до таких спроможностей людини належать інтелектуальний розвиток, інформаційна культура, навички використання інформаційних технологій, здатність критичного ставлення до інформації, технологічна готовність тощо.

М'який обов'язок людини - це універсальний моральний обов'язок, що може мати абстрактне (суто декларативне) юридичне визначення без усталеного зв'язку з юридичними засобами забезпечення, а тому не зумовлений зовнішньою мотивацію, притаманною юридичному обов'язку.

Варіаціями м'якого інформаційного обов'язку людини є участь у формуванні інформаційної культури суспільства, інформаційного простору, контенту, сприяння інформаційному розвитку тощо.

Жорсткий обов'язок - безпосередньо формалізований в міжнародних домовленостях з прав людини, конкретизований в актах національних законодавств та забезпечений механізмами виконання, зокрема засобами юридичної відповідальності.

До перспективної форми жорсткого обов'язку можуть належати варіанти юридично визначеної необхідної активно соціально-корисної поведінки (позитивний обов'язок), або ж рамки неприпустимої поведінки (негативний обов'язок), яка забезпечує баланс прав та інтересів в суспільстві. До ретроспективної форми можна віднести обов'язки, пов'язані з відновленням порушених прав, зокрема обов'язки юридичної відповідальності, приміром визначені законом необхідні дії щодо спростування недостовірної інформації.

Наприклад, в національному контексті України вимога щодо поваги до прав і свобод інших людей в контексті реалізації права на свободу вираження поглядів (ст. 19 Загальної декларації прав людини) розкривається зокрема через такі безпосередньо визначені інформаційні обов'язки:

- утриматися від пропаганди війни, підбурювання до дискримінації, ворожнечі або насильства (ст. 20 Загальної декларації прав людини, ст. 436 Кримінального кодексу України);

- не втручатися в особисте життя інших шляхом збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди (ст. 32 Конституції України, ст. 302 Цивільного кодексу України, ст. 182 Кримінального кодексу України);

- переконатися у достовірності поширюваної інформації (ст. 302 Цивільного кодексу України);

- спростувати недостовірну інформацію у разі її поширення (ст. 277 Цивільного кодексу України).

Таким чином, м'який обов'язок людини втілює найбільш загальні космополітичні цінності, набуваючи юридичних форм на нормативному рівні не нижче конституційного. Жорсткий - відповідає класичній концепції юридичного обов'язку в форматі позитивного і негативного обов'язку, заборони тощо. інформаційний обов'язок право гарантування

Вивчення інформаційних обов'язків людини класифікаційним методом може бути продовжено в різних ракурсах, утворених багатьма вже відомими критеріями. Зокрема і серед них можливе виділення таких дуальних форм як самостійні і кореспондовані, абсолютні і відносні, активні і пасивні, позитивні і негативні, індивідуальні і колективні, визначені юридичними документами і не визначені, ті, що ґрунтуються на перспективній і ретроспективній відповідальності.

Разом із тим сприйняття інформаційних обов'язків людини як елементу системи прав людини, дає можливість інтерпретувати їх крізь призму поколінь прав людини.

Тут не пропонується тут поділ обов'язків людини за традиційними принципами концепції поколінь, оскільки значна їх частина наразі має моральний-етичний вимір, а юридичне закріплення відбувається фрагментарно й ситуативно та здебільшого не на рівні міжнародних домовленостей, які свідчать про загальне визнання. Утім, через іманентний зв'язок «право - обов'язок», щонайменше інформаційний обов'язок, кореспондований визнаним правом людини певного покоління, набуває співвідносності з цим поколінням. Тоді, обов'язок утриматися від поширення забороненого контенту, кореспондований правом на свободу вираження поглядів, належатиме до першого покоління, а, приміром, обов'язок щодо власної початкової освіти, що походить від права на освіту, - до другого.

Окрім того, інформаційні обов'язки можна подавати в контексті дискусії щодо прав людини нових поколінь. Йдеться, про формування уявлень щодо нових самостійних обов'язків людини в глобальному інформаційному суспільстві, які претендують на рівень загальних моральних еталонів, наприклад необхідність вкладу кожного у забезпечення інформаційної безпеки, формування багатоманітного інформаційного простору, створення якісного контенту.

Размещено на Allbest.ru