До питання про юридичні гарантії права людини на мир

Размещено на http://www.allbest.ru/

До питання про юридичні гарантії права людини на мир

Ноняк Михайло Васильович, кандидат економічних наук, докторант відділу теорії держави і права, Інститут держави і права імені В.М. Корецького НАН України

Анотація

Актуальність досліджуваної теми викликана, насамперед, реаліями сьогодення, які пов'язані з повномасштабним вторгненням РФ на територію України, що ставить перед державою першочергове завдання збереження життя і здоров'я людини. Це у повній мірі може бути досягнуте тільки під час миру, тобто способу існування, коли всі члени суспільства можуть користуватися своїми правами людини. В свою чергу, стабільний і довготривалий мир та безпека можуть бути отримані тільки тоді, коли всі права людини будуть реалізовані і підкріплені юридичними гарантіями без яких такі права перетворюються на своєрідні «заяви про наміри». В загальному під юридичними гарантіями прав людини слід розуміти законодавчо закріплені спеціально-правові засоби та обов'язки уповноважених суб'єктів реалізовувати, охороняти і захищати такі права.

Зазначається, що юридичні гарантії права на мир, як і інші права та свободи людини, у своїй системі (у міжнародному і національному вимірах) можуть включати такі складові: 1) інституційні гарантії, що пов'язані з функціонуванням органів, діяльність яких спрямована на охорону і захист права людини на мир і реалізується на підставі документального комплексу, створеного на національному, регіональному та міжнародному рівнях; 2) процесуальні, які застосовуються у момент звернення до уповноважених органів за умов виникнення для особи загрози позбавлення її права на мир (реалізуються у судових інстанціях або через звернення до Уповноваженого Верховною Радою України з прав людини); 3) матеріальні, які виражаються у вигляді права особи на компенсацію збитків, спричинених порушенням її прав.

Звертається увага на те, що єдиним інструментом впливу з боку міжнародної спільноти на Росію як агресора, є санкції, які не змогли забезпечити потрібної ефективності. Відтак вбачається актуальним розроблення Міжнародного Санкційного Кодексу, який би встановлював жорстку систему покарань, у разі порушення імперативних норм міжнародного права, в тому числі за сприяння агресору іншими країнами обходити таке покарання, і міг би слугувати «запобіжником», тобто реальним розумінням того що від агресії найбільше втрачає сам агресор.

Ключові слова: право людини на мир, юридичні гарантії прав людини, захист права людини на мир, санкції, права і свободи людини, механізм захисту прав людини.

Abstract

On the question of legal guarantees of the human right to peace

Noniak Mykhailo Vasylovych PhD in Economics, doctoral student ofthe Department of Theory of State and Law, Institute of State and Law named after V.M. Koretsky NAS of Ukraine

The relevance of the researched topic is caused, first of all, by the realities of today, which are connected with the full-scale invasion of the Russian Federation on the territory of Ukraine, which sets before the state the primary task of preserving human life and health. This can be fully achieved only in times of peace, that is, a way of existence where all members of society can enjoy their human rights. In turn, stable and long-lasting peace and security can be obtained only when all human rights are realized and supported by legal guarantees, without which such rights turn into a kind of "statements of intent". In general, legal guarantees of human rights should be understood as legally established special legal means and duties of authorized subjects to implement, protect and defend such rights.

It is noted that legal guarantees of the right to peace, like other human rights and freedoms, in their system (in international and national dimensions) may include the following components: 1) institutional guarantees related to the functioning of bodies whose activities are aimed at protection and protection of the human right to peace and is implemented on the basis of a documentary complex created at the national, regional and international levels; 2) procedural, which are applied at the time of applying to the authorized bodies under the conditions of the threat of deprivation of the person's right to peace (implemented in the courts or through an application to the Commissioner of the Verkhovna Rada of Ukraine for human rights); 3) material, expressed in the form of a person's right to compensation for damages caused by the violation of his rights.

Attention is drawn to the fact that the only instrument of influence by the international community on Russia as an aggressor is sanctions, which could not ensure the required effectiveness. Therefore, the development of the International Sanctions Code is considered relevant, which would establish a strict system of punishments in case of violation of the imperative norms of international law, including with the assistance of the aggressor by other countries to circumvent such punishment, and could serve as a "safeguard", that is, a real understanding of what comes from aggression the aggressor himself loses the most.

Keywords: human right to peace, legal guarantees of human rights, protection of human right to peace, sanctions, human rights and freedoms, human rights protection mechanism.

Постановка питання

Агресія РФ проти України не тільки підірвала регіональну і глобальну безпеку, вкрай негативно вплинув на світову економіку, енергетичну та продовольчу безпеку, спричинивши наймасштабнішу хвилю міграції в Європі з часів Другої світової війни, а й поставила на порядок денний ряд проблем, розв'язання яких вимагає ґрунтовних наукових досліджень з метою теоретичного насичення та подальшого практичного застосування. Серед низки таких проблем, є питання пов'язані з правом людини на мир, а також юридичними гарантіями такого права. Можна переконливо стверджувати, що стабільний, довготривалий мир та безпека можуть бути отримані тільки тоді, коли всі права людини будуть реалізовані і підкріплені юридичними гарантіями.

Взагалі саме питання права людини на мир у ХХІ сторіччі, є парадоксальним. Здавалося б, що право, яке має своє закріплення у різних міжнародних документах, у час активного розвитку суспільства, коли відбуваються трансформаційні зміни, основою яких є гуманістична і демократична мета, забезпечення права на мир могло підніматися тільки в контексті свого теоретичного «насичення», і аж ніяк практичного осягання. Проте реальність інша: в час коли цілий народ у самому центрі Європи бореться просто за право жити, міжнародне право виявляється не здатним це гарантувати. Тож на порядок денний постала низка питань пов'язаних із забезпеченням та гарантуванням прав людини, в тому числі і права на мир.

Погоджуємось з думкою Л. Богачової що утвердження і забезпечення прав і свобод людини -- головний обов'язок держави. Забезпечення прав людини відбувається шляхом створення відповідних умов для їх реалізації, охорони та захисту як на внутрішньодержавному, так і на міжнародному рівні. Ступінь гарантованості прав людини і засоби, які при цьому використовуються, неоднакові в різних країнах. Найбільш ефективні процедури захисту прав людини вироблені у межах європейського правового простору [1, с. 56].

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Дана проблематика є відносно новим напрямом дослідження у сучасній правовій доктрині, тож вимагає свого змістовного насичення. І якщо питання пов'язані з юридичними гарантіями в цілому є досить опрацьованими сучасною правовою наукою (Л. Богачова, С. Лахтадир, І. Переш, Ю. Шемшученко ), то питання права людини на мир, як і його гарантії наразі тільки актуалізуються. Певні аспекти означеної проблематики розкривали у своїх працях та виступах такі вчені як О. Скрипнюк, Н. Оніщенко, С. Сунєгін тощо. Тож зі зміною доктрини прав людини, пов'язаними з розвитком глобальної співзалежності, відповідно виникає необхідність дослідити право людини на мир та його юридичні гарантії.

Мета статті є аналіз існуючих джерел права людини на мир та шляхи удосконалення їх юридичних гарантій в умовах повномасштабної війни.

Виклад основного матеріалу

Неодмінною умовою реального існування прав людини є наявність відповідних обов'язків у інших людей, держави тощо і, передусім, обов'язку їх непорушення. При цьому у держави, яка визнає права людини, виникає також обов'язок їх гарантування. Тож піднімаючи питання про право людини на мир, яке в умовах збройної агресії РФ стало головною потребою українського суспільства, слід говорити і про юридичні гарантії такого права. Дійсно, без гарантій права та свободи людини перетворюються на своєрідні «заяви про наміри», що не мають ніякої цінності ні для особи, ні для суспільства. На початку дослідження зробимо екскурс по дефінітивному визначенню «юридичні гарантії прав людини».

У загальній теорії держави і права під юридичними гарантіями прав і свобод людини у національному праві включають систему засобів та інститутів, спрямованих на створення умов для реалізації прав людини, забезпечення їх всебічної охорони та захисту від порушень [2, с. 456]. В європейському праві під гарантіями прав і свобод людини (у вузькому, юридичному сенсі) розуміють засоби захисту прав від порушень, процедури поновлення порушених прав і порядок відшкодування завданої шкоди [1, с. 58]. Таким чином, коли ми говоримо про юридичні гарантії прав людини маємо на увазі, законодавчо закріплені спеціально-правові засоби та обов'язки уповноважених суб'єктів реалізовувати, охороняти і захищати їх. Юридичні гарантії є тією ланкою, яка дає змогу здійснити необхідний у правовому статусі людини перехід від передбаченої в Конституції та в законах України можливості до їх реалізації в житті. І в контексті права людини на мир, яке можна розглядати як у площині окремої особистості, певних соціальних груп та суспільства, так і людства в цілому, доцільно розглядати юридичні гарантії у національному і міжнародному (регіональному та універсальному) вимірах. Тож розмірковуючи про юридичні гарантії права на мир можемо запропонувати наступну ілюстративну базу.

Юридичні гарантії права на мир, як і інші права і свободи людини, у своїй системі (як у міжнародному так і національному вимірах) можуть включати такі складові: 1) інституційні гарантії 2) процесуальні; 3) матеріальні. Розглянемо кожну із них детальніше.

Інституційні гарантії пов'язані з функціонуванням органів, діяльність яких спрямована на охорону і захист права людини на мир, тож повинен відтворюватися із врахування документального комплексу, створеного на національному, регіональному та міжнародному рівнях.

Зокрема, важливими документами, що закріплюють право людини на мир на міжнародному рівні, є Декларація про виховання народів у дусі миру 1978 року [3], в якій відзначається, що всі народи і всі люди, незалежно від раси, переконань, мови і статі, мають невід'ємне право на життя в мирі, а дотримання цього права є фундаментальним обов'язком кожної країни, що передбачає також ліквідацію загрози війною та усунення застосування сили у міжнародних суперечках, а розв'язання їх мирними способами, та Декларація про право народів на мир 1984 р. [4], в якій ГА ООН визнається, що забезпечення мирного життя для народів є священним обов'язком кожної держави.

На регіональному рівні мова йтиме про конституційні акти ЄС. Вважаємо за необхідне наголосити на тому, що ст. 3 договору про Європейський Союз визначає що мета Союзу - підтримувати мир, свої вартості та добробут своїх народів. А також зазначено, що Союз пропонує своїм громадянам простір свободи, безпеки та правосуддя без внутрішніх кордонів, де забезпечено вільне переміщення осіб і водночас належні заходи щодо контролюю на зовнішніх кордонах, притулку, імміграції, запобігання злочинності та боротьби проти неї [5, с. 35]. Основними інститутами європейської системи захисту прав людини виступають Суд Європейського Союзу, Європейський суд з прав людини, Європейська комісія, Європейський Омбудсмен, Комітет міністрів Ради Європи, Комісар Ради Європи з прав людини, Парламентська асамблея Ради Європи, Європейський комітет з соціальних прав, Європейський комітет запобігання катуванням тощо. Наявність різних за природою органів і відповідно механізмів захисту прав людини обумовлюють поділ інституційних гарантій на судові і позасудові [1, с. 58 -59].

Особливу роль у гарантуванні прав людини у європейському регіоні відіграє Європейський суд з прав людини, предметом звернення до якого виступають основні права людини, закріплені в Європейській конвенції і протоколах до неї. Втім права людини на мир не має свого прямого закріплення у даній Конвенції, проте якщо розглядати деякі справи, які стосуються питань ефективного контролю над територією та деяких міждержавних скарг, то можна дійти такого висновку: суд визнає факт того, що порушення прав людини може бути наслідком порушення права на мир Зокрема у справі «Аль-Скейні та інші проти Сполученого Королівства» (Al-Skeini and Others v. the United Kingdom), у якій Суд визнав порушення процесуального аспекту права на життя (ст. 2). Заявники стверджували, що їхні родичі на момент своєї загибелі в Іраку перебували під юрисдикцією Сполученого Королівства, і що у зв'язку з порушенням ст. 2 ЄКПЛ не було проведено ефективного розслідування обставин їхньої загибелі. Для того, щоб зрозуміти міжнародно-правовий аспект у вказаній справі, потрібно звернути увагу на те, що коаліція щодо роззброєння Іраку, в якій серед учасників було Сполучене Королівство, була створена на виконання Резолюції 1441 Ради Безпеки ООН від 8 листопада 2002 р. Отже, за порушення права на життя громадян Іраку на території Іраку відповідальним є Сполучене Королівство, представники котрого перебували в Іраку завдяки дозволу Ради Безпеки ООН.

Конфлікт набув міжнародного значення через порушення права людини на мир, що потягло порушення інших прав людини [6, с. 88].

Аналізуючи практику ЄСПЛ, можна простежити чітку тенденцію щодо використання інструментів Конвенції для захисту, які не містяться власне у Конвенції, в тому числі права на мир. Яскравим прикладом є чеченські справи. Станом на березень 2009 р. Росія була притягнута до відповідальності у 60 справах, пов'язаних з примусовими зникненнями, 22 випадками позасудових страт, чотирма справами з невибірковими атаками і чотирма випадками катувань, а також одним випадком смерті внаслідок недбалості та знищення майна (у деяких випадках - за більше ніж одне порушення) позасудових страт, чотирма справами з невибірковими атаками і чотирма випадками катувань, а також одним випадком смерті внаслідок недбалості та знищення майна (у деяких випадках - за більше ніж одне порушення). Суд також встановив, що у багатьох випадках члени сім'ї жертв зазнали нелюдського поводження внаслідок дій уряду або бездіяльності перед порушеннями. У кожному випадку Європейський суд визнавав, що Росія не провела ефективного розслідування. Більшість з цих справ стосуються катувань, насильницьких зникнень та позасудового розстрілу, які використовувалися в російських контрнаступальних діях на Північному Кавказі. Наприклад, у справі «Умаєва проти росії» (Umayeva v. rnssia) заявниця проживала у будинку в м. Грозний, який був зруйнований російськими військовими. Вона залишалася в підвалі одного з будинків, коли мешканці були повідомлені через гучномовець у військовому гелікоптері, що наступного дня буде їхній останній шанс залишити місто через гуманітарний коридор. Коли група втікачів проминула російський військовий пост, прямуючи так званим «безпечним коридором», вони потрапили під обстріл артилерії і снайперів. Заявниця отримала кулеві поранення в праву руку, обидва стегна і ліву колінну чашечку. Унаслідок отриманих травм вона стала частково непрацездатною і могла ходити тільки з великими труднощами. Кримінальне розслідування її справи не дало жодних результатів. ЄСПЛ визнав Росію відповідальною за невибірковий обстріл федеральними військовими силами цивільних осіб, які намагалися втекти з Грозного, порушуючи у такий спосіб право на життя, але як вже раніше зазначалося, ЄСПЛ через право на життя захищає також право на мир, яке не закріплене в ЄКПЛ прямо, проте порушення якого тягне порушення права, закріпленого у Конвенції [6, с. 88-89].

Практика ЄСПЛ визнається de farto джерелом загальноєвропейських стандартів прав людини і має враховуватися органами влади всіх держав -- учасниць Конвенції і на сьогоднішній день є яскравим приклад юридично обґрунтованого і цілком виправданого втручання світового співтовариства у внутрішні справи держав, де такі права порушуються.

Що стосується національного рівня, то право людини на мир на разі не закріплене., але, на наш погляд, це право повинно знайти своє закріплення в

Основному Законі після закінчення війни. Як наслідок такого закріплення, відповідно до ст.3 Конституції України, держава стане гарантом його дотримання. Важливо наголосити, що коли ми говоримо про права людини в цілому, вони мають не тільки відповідати запитам суспільства та бути юридично визначеними, головне - відповідати можливостям їх реалізації. Особливо актуальним це є у питаннях права людини на мир, реальне гарантування якого, насамперед, залежить від політичних чинників у суспільстві. Людина, її права та свободи у правовій державі займають найвищу соціальні цінність. У даному питанні найголовнішим є те, що на їхнє забезпечення і реалізацію у суспільному житті має бути спрямована вся міжнародна і державна діяльність та, насамперед, діяльність у сферах державного управління. Головним обов'язком з боку держави є реальне (не декларативне) гарантування прав та свобод, адже остання несе повну відповідальність перед людиною та суспільством загалом за свою діяльність.

У зазначеному контексті справедливим є твердження Ю. Шемшученка «проголошення державою прав та свобод є важливою, але не єдиною ознакою правопорядку в суспільстві. Необхідно також створити умови для реалізації відповідних прав, що може бути забезпечено надійною системою гарантій у цій сфері. Йдеться, зокрема, про соціально-економічні, організаційні, правові, духовні та інші гарантії» [7].

Зрозуміло, що право людини на мир повинно ще бути розроблене (опрацьоване) сучасною соціогуманітарною наукою загалом і правовою доктриною зокрема з безумовним урахуванням практичної складової. Проте, навіть при поверхневому, оглядовому вивченні природи даного права зрозуміло і те, що воно (це право) повинно охоплювати убезпечення від агресивних проявів з боку інших держав, особливо держав-спонсорів тероризму, терористичних організацій, терористичних угрупувань; убезпечення від застосування ядерної зброї, біологічної, хімічної, інших видів зброї масового ураження; убезпечення від будь-якого знищення мирного населення (особливо дітей), руйнування інфраструктури тощо [8, с. 138].

Наступний блок юридичних гарантій - процесуальні, які реалізуються у момент звернення до уповноважених органів за умов виникнення для особи загрози позбавлення її права на мир. Найчастіше процесуальні гарантії реалізуються у судових інстанціях, мова про які частково йшла вище (насамперед ЄСПЛ). Також існує й позасудовий механізм захисту прав людини - інститут омбудсмана. В нашій державі - це Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, на якого, згідно з Конституцією України, покладено парламентський контроль за дотриманням конституційних прав людини та розгляд звернень громадян щодо захисту цих прав. Проте такий позасудовий захист права людини на мир буде можливий за умови його закріплення в Основному Законі, доцільність чого була обґрунтована в попередніх статтях автора.

Матеріальні гарантії виражаються у вигляді права особи на компенсацію збитків, спричинених порушенням її прав. Зрозуміло що не все можна оцінити у грошовому виразі, адже якби, до прикладу, Росія не вдалася до такої агресії, сьогодні десятки тисяч людей були б живі. При цьому матеріальна складова відіграє важливе значення у повоєнному відновленні, як кожної окремої людини так і держави в цілому.

У контексті юридичних гарантій прав людини слід звернути увагу на доповідь до щорічного Послання Президента України до Верховної Ради України «Про внутрішнє та зовнішнє становище», в якому говориться про юридичні гарантії права людини на життя (реалізація яких також, як показали реалії війни, можлива тільки у мовах миру). Зокрема серед них можна виокремити гарантії реалізації та гарантії охорони. До першої групи належать: межі прав і свобод, їх конкретизація в діючому законодавстві; юридичні факти, з якими пов'язується їх володіння і безпосереднє користування; процесуальні форми реалізації; заходи заохочення та пільги для стимулювання правомірної та ініціативної їх реалізації. Другу групу юридичних гарантій складають конституційний нагляд; заходи захисту і заходи відповідальності винних за порушення права людини на життя; процесуальні форми здійснення контролю й нагляду; засоби попередження і профілактики порушень права людини на життя та інші правові засоби. Система гарантій реалізації права людини на життя полягає в покладанні на державу низки обов'язків, які можна поділити на дві групи: що стосуються всіх громадян України та ті, які стосуються життя окремої людини [9, с. 95].

Окремо хотіли б зупинитися на питаннях пов'язаних із санкціями (зокрема у контексті російсько-української війни), які на сьогоднішній день залишаються чи не єдиним інструментом впливу на Росію з боку демократичної світової спільноти в питаннях повернення до цивілізованих правил гри в міжнародних відносинах та поваги до незалежності й суверенітету Української держави. Після повномасштабного вторгнення РФ зазнала досить значну кількість міжнародних санкцій.

Зокрема найбільше санкцій з обмеженнями проти РФ накладено з боку США (2684), Швейцарії (2109) та Канади (1946). Більшість із них спрямовані проти фізичних осіб, і лише 3495 санкцій (із 13 840) накладено на юридичних осіб, морські чи повітряні судна. Ці дані не враховують секторальні санкції, як-от загальні торговельні ембарго на газ або нафту. До широкомасштабного вторгнення Росії в Україну найбільше санкцій в історії було введено проти Ірану - це 3616 активних санкцій з боку США, ООН, ЄС, Австралії, Канади, Індії та Ізраїлю [10, с. 17]. Проте існуюча система санкцій (не дивлячись на їх кількість) продемонструвала недостатню ефективність у боротьбі з агресором, який зумів віднайти лазівки і постійно вдається до тіньових схем.

Тому вважаємо за доцільне розроблення так званого «Міжнародного санкційного кодексу», який би встановлював жорстку систему покарань (наприклад за різні прояви агресії агресор платив і своїми активами і можливостями), в тому числі за сприяння іншими країнам агресору обходити таке покарання. Такий кодекс міг би слугувати, в першу чергу, «запобіжником», реальним розумінням того що від агресії найбільше втрачає саме агресор. Важливість такого Кодексу полягає у встановленні чіткого покарання за порушення імперативних норм міжнародного права, адже від дієвості та ефективності застосування міжнародних норм, в тому числі і з прав людини, залежить стан і рівень захисту безпеки особистості і на міжнародному, і на національному рівнях, а відтак і гарантування її права на мир.

Система гарантій реалізації права людини, в тому числі і на мир, полягає в покладанні на державу низки обов'язків. Чим більше держава (і суспільство також) сприяє, захищає і виконує права своїх людей, тим вищі шанси в приборканні насильства та мирного вирішення конфліктів. Мир це основоположний елемент для дотримання прав і свобод людини. І належне його закріплення та «міцна» система юридичних гарантій сприятиме реалізації цієї мети та побудови суспільства де життя буде безпечним і комфортним, а цінності - загальнолюдські у поєднанні з національними. Тож наше сьогоднішнє завдання наближати цей світ, насамперед належною підтримкою Збройних Сил України, науковими «насиченням» актуальних питань, зокрема пов'язаних з миробудівництвом, якісною освітою, продуктивною наукою тощо.

право юридичний гарантія мир

Висновки

Оскільки зростає сприйняття миру як основоположного права людини, виникає потреба у його законодавчому закріпленні та обов'язку держави його гарантувати. В загальному під юридичними гарантіями людини слід розуміти законодавчо закріплені спеціально-правові засоби та обов'язки уповноважених суб'єктів реалізовувати, охороняти і захищати такі права й свободи. Право людини на мир у повній мірі відповідає сьогоднішнім запитам суспільства, відтак має бути юридично визначеними і містити гарантії свого забезпечення.

Юридичні гарантії права на мир, як і інші права і свободи людини, у своїй системі (як у міжнародному так і національному вимірах) можуть включати такі складові: 1) інституційні гарантії, що пов'язані з функціонуванням органів, діяльність яких спрямована на охорону і захист права людини на мир і реалізується на підставі документального комплексу, створеного на національному, регіональному та міжнародному рівнях; 2) процесуальні, які реалізуються у момент звернення до уповноважених органів за умов виникнення для особи загрози позбавлення її права на мир (реалізуються у судових інстанціях або через звернення до Уповноваженого Верховною Радою України з прав людини); 3) матеріальні, які виражаються у вигляді права особи на компенсацію збитків, спричинених порушенням її прав.

У зв'язку з недостатньою ефективністю санаційної політики спрямованої проти РФ, яка змогла знайти механізми обходу, є актуальним розроблення Міжнародного Санкційного Кодексу, що встановлював би жорстку систему покарань, в тому числі за сприяння іншими країнам агресору обходити таке покарання і міг би слугувати «запобіжником» - реальним розумінням того що від агресії найбільше втрачає саме агресор.

Література

1. Богачова Л.Л. Юридичні гарантії прав і свобод людини і громадянина в європейському та національному праві. Державне будівництво та місцеве самоврядування. 2011. № 22. С. 56-70.

2. Загальна теорія держави і права: підручник / за ред. М.В. Цвіка, О.В. Петришина. Харків: Право, 2009. 584 с.

3. Declaration on the Preparation of Societies for Life in Peace.

4. Declaration on the Right of Peoples to Peace.

5. Конституційні акти Європейського Союзу (в редакції Лісабонського договору) / пер. Г. Друзенко, С. Друзенко, за заг.ред Г. Друзенка. Київ: «К.І.С.», 2010. 536 с.

6. Переш І.Є., Барна О. Право на мир в системі прав людини. Аналітично- порівняльне правознавство. 2022. № 5. С. 86-90.

7. Конституційні права, свободи і обов'язки людини і громадянина в Україні / За ред. акад. НАН України Ю.С. Шемшученка. Київ: Видавництво «Юридична думка», 2008. 252 с.

8. Оніщенко Н.М., Сунєгін С.О. Система прав людини: нові підходи та бачення. Наукові інновації та передові технології. 2023. № 1(15). С. 133-144.

9. Доповідь до щорічного Послання Президента України до Верховної Ради України «Про внутрішнє та зовнішнє становище». Національний інститут стратегічних досліджень. 2022.

10. Міжнародні санкції як інструмент стримування російської агресії проти України: аналіт. доп. / за заг. ред. М. Паламарчука. Київ: НІСД, 2023. 76 с.

References

1. Bogachova L.L. (2011). Juridichrn garantfi prav і svobod ljudini і gromadjanina v єvropejs'komu ta nadonal'nomu pravі [Legal guarantees of human and citizen rights and freedoms in European and national law]. Derzhavne budlvnictvo ta mtsceve samovrjaduvannja - State construction and local self-government, 22, 56-70. [in Ukrainian].

2. Cvivka M.V., Petrishin O.V. (2009). Zagal'na teorija derzhavi іprava [General theory of the state and law]. Harkiv: Pravo [in Ukrainian].

3. Declaration on the Preparation of Societies for Life in Peace. [in English].

4. Declaration on the Right of Peoples to Peace. [in English].

5. Druzenko G. (2010). Konstitucym akti Єvropejs'kogo Sojuzu (v redakcii Lisabons'kogo dogovoru) [Constitutional acts of the European Union (as amended by the Treaty of Lisbon)]. Kirv: «K.I.S.» [in Ukrainian].

6. Peresh І.Є., Barna O. (2022). Pravo na mir v sistemі prav ljudini [The right to peace in the system of human rights]. Analitichno-porlvnjal'ne pravoznavstvo - Analytical and comparative jurisprudence, 5, 86-90 [in Ukrainian].

7. Shemshuchenko Ju.S. (2008). Konstitucym prava, svobodi і obov'jazki ljudini і gromadjanina v Штаті [Constitutional rights, freedoms and obligations of a person and a citizen in Ukraine]. Ki'iv: Vidavnictvo «Juridichna dumka» [in Ukrainian].

8. Onishhenko N.M., Sunegin S.O. (2023). Sistema prav ljudini: novi pidhodi ta bachennja [The human rights system: new approaches and visions]. Naukovі mnovacu taperedovі tehnologtt - Scientific innovations and advanced technologies, 1(15), 133-144 [in Ukrainian].

9. Dopovid' do shhorichnogo Poslannja Prezidenta Ukraini do Verhovnoi Radi Ukraini «Pro vnutrish ta zovnishnє stanovishhe» [Report on the annual Message of the President of Ukraine to the Verkhovna Rada of Ukraine "On the internal and external situation"]. [in Ukrainian].

10. Palamarchuk M. (2023). Mtzhnarodnt sankcujak Instrument strimuvannja rostjs'kot agrestt proti Ukrami [International sanctions as a tool to deter Russian aggression against Ukraine]. Ki'iv: NISD [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru