Взаємозалежний вплив органів державної влади України на Збройні сили України з метою уніфікації дій на захист національної державності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Взаємозалежний вплив органів державної влади України на Збройні сили України з метою уніфікації дій на захист національної державності

Акімов Андрій Володимирович, доктор філософії, викладач кафедри бізнес-адміністрування і менеджменту зовнішньоекономічної діяльності, Запорізький національний університет

Анотація

В умовах повномасштабної збройної агресії зі сторони РФ проти України, питання забезпечення захисту територіальної цілісності та безпеки залишається провідним сектором усього державного управління. У контексті діяльності всього державного управління та відповідних державних інституцій, що здійснюють безпосередній захист територіальної цілісності та суверенітету України, слід визначити такі органи, а саме: Служба безпеки України, Національна гвардія України, легальні військові структури, Державна прикордонна служба України тощо. Проте, ключовим державним органом, що здійснює безпосередній захист територіальної цілісності та безпеки є Збройні сили України. У статті досліджено підходи до регулювання діяльності зазначеного органу в питанні взаємозалежного впливу органів державної влади України з метою уніфікації дій на захист національної державності. Для належного виконання покладених на Збройні сили України та суміжні органи завдань, у державно-владному механізмі сформувалася велика система координації та розгалуження компетенцій і функцій між профільними органами.

У статті досліджено механізм розподілу компетенцій між цими суб'єктами. Для належної відсічі збройної агресії зі сторони РФ ці органи мають безперервно та ефективно координувати свою діяльність між собою. Взаємозв'язок між цими органами відіграє провідну роль для нормальної діяльності сектору оборони і безпеки в частині ефективного функціонування органів державної влади. У статті досліджено ключові фактори координації між державними органами у секторі безпеки і оборони. Для діяльності Збройних сил України інформаційна політика держави є надзвичайно важливою, оскільки вона безпосередньо впливає на можливість та ефективність проведення військових операцій.

У статті досліджено вплив інформаційних технологій на діяльність Збройних сил України та суміжних органів. З метою узгодженості дій профільних державних органів на захист національної державності важливого значення набуває й діяльність цивільної складової та навіть громадськості. У статті досліджено роль таких структур у діяльності Збройних сил України.

Ключові слова: державне управління, публічна адміністрація, Збройні сили України, державність, загроза, інформаційні технології, координація.

Abstract

The interdependent influence of the public authorities of Ukraine on the Armed Forces of Ukraine with the purpose of unifying actions to protect the national state

Akimov Andrii Volodymyrovych Doctor of Philosophy Degree (PhD), Department of business administration and management of foreign economic activity, Zaporizhzhia National University

In the conditions of full-scale armed aggression by the Russian Federation against Ukraine, the issue of ensuring the protection of territorial integrity and security remains a leading sector of the entire state administration. In the context of the activities of the entire state administration and relevant state institutions that directly protect the territorial integrity and sovereignty of Ukraine, the following bodies should be identified, namely the Security Service of Ukraine, the National Guard of Ukraine, legal military structures, the State Border Guard Service of Ukraine and other bodies. Nevertheless, the key state body providing direct protection of territorial integrity and security is the Armed Forces of Ukraine.

The article examines approaches to regulating the activity of the said body in the matter of the interdependent influence of the state authorities of Ukraine on the Armed Forces of Ukraine with the aim of unifying actions to protect national statehood. In order to properly fulfill the tasks assigned to the Armed Forces of Ukraine and related bodies, a large system of coordination and branching of competences and functions between specialized bodies was formed in the state- power mechanism. The article examines the mechanism of competence distribution between these subjects. In order to properly repel armed aggression from the Russian Federation, these bodies must continuously and effectively coordinate their activities among themselves. The relationship between these bodies plays a leading role for the normal operation of the defense and security sector in terms of the effective functioning of state authorities.

The article examines the key factors of coordination between state bodies in the security and defense sector. For the activities of the Armed Forces of Ukraine, the information policy of the state is extremely important, as it directly affects the possibility and effectiveness of military operations. The article examines the influence of information technologies on the activities of the Armed Forces of Ukraine and related bodies. In order to coordinate the actions of specialized state bodies for the protection of national statehood, the activities of the civilian component and even the public become important. The article examines the role of such structures in the activities of the Armed Forces of Ukraine.

Keywords: public administration, public administration, Armed Forces of Ukraine, statehood, threat, information technologies, coordination.

Постановка проблеми

У питанні взаємозалежного впливу органів державної влади на Збройні сили України з метою уніфікації дій на захист національної державності важливого значення набуває діяльність державно-владного механізму при формуванні та реалізації державної політики у сфері оборони і безпеки. Ключовим державним органом, що здійснює безпосередній захист територіальної цілісності та безпеки України є Збройні сили України. Саме цей орган безпосередньо бере участь у проведенні військово-оборонних заходів задля недопущення порушення безпекових інтересів України. Проте, ефективне здійснення покладених завдань на Збройні сили України прямо залежить від координації діяльності інших суміжних органів, як-от Служби безпеки України, Національної поліції України, Державної прикордонної служби України та інших органів у сфері оборони та безпеки. Сучасні військові операції мають більш латентний характер у підготовці та забезпеченні, зокрема це проведення так званої гібридної війни, тобто поширення настроїв сепаратизму в органи публічної влади та в суспільство, а також інформаційна кампанія. Тому виникають нові виклики для державно-владного механізму в реагуванні на такі загрози.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

У науковій літературі питанню дослідження діяльності Збройних сил України присвячено багато праць. Більшість науковців концентрували свою увагу на загальних аспектах діяльності цього органу, зокрема в умовах воєнного стану. Однак, питання координації та підтримки уніфікації дій профільних силових органів залишається малодослідженим і є особливо актуальним для України сьогодні. Проте, варто визначити таких авторів, які досліджували подібні чи суміжні питання діяльності держави у визначеній проблематиці, а саме: Луцишин Г., Рибак В., Лещенко О., Котенко А., Ситник Г., Битяк Ю., Бутенко І. тощо. Тому вбачається за необхідне провести пропоноване дослідження.

Формулювання цілей статті. Головна ціль статті полягає у визначенні головних моментів діяльності державно-владного механізму у питанні взаємозалежного впливу органів державної влади України на Збройні сили України з метою уніфікації дій на захист національної державності. Для здійснення зазначеної цілі перед дослідженням були поставлені такі завдання: - дослідити сучасний стан координації Збройних сил України з іншими державними органами у сфері оборони і безпеки; - дослідити проблемні аспекти у координації між цими органами; - дослідити сучасні загрози для державності у сфері оборони і безпеки.

Виклад основного матеріалу

Внаслідок повномасштабної збройної агресії зі сторони РФ проти нашої держави, питання забезпечення захисту територіальної цілісності та безпеки залишається провідним сектором всього державного управління. Конституцією України передбачено, що саме держава здійснює всі необхідні адміністративні, військові та соціально-економічні заходи у векторі захисту національних інтересів. Для цього державно-владний механізм має забезпечити належні умови для організації, формування та діяльності профільних органів у військово-оборонному секторі публічного управління. Щодо державних інституцій, що здійснюють безпосередній захист територіальної цілісності та суверенітету України, то варто виділити такі органи, а саме: Служба безпеки України, Національна гвардія України, легальні військові структури, Державна прикордонна служба України та інші органи. Однак, найважливішим державним органом, що здійснює безпосередній захист територіальної цілісності та безпеки є Збройні сили України. Саме він безпосередньо бере участь у проведенні військово-оборонних заходів задля недопущення порушення безпекових інтересів України. Згідно профільних нормативно-правих актів, на Збройні сили України та суміжні органи у сфері оборони покладаються такі завдання: захист конституційно-державного ладу держави, захист суверенітету та територіальної цілісності, виявлення реальних та потенційних загроз для критичних сфер національних інтересів, нівелювання загроз для суспільства та громадян зі сторони зовнішніх суб'єктів, захист політико-соціальної складової діяльності публічної адміністрації, охорона та захист громадянського суспільства та безпосереднє проведення відповідних заходів щодо відвернення військової загрози для держави.

Проаналізувавши наукову літературу, можна знайти багато наукових поглядів у складових оборонно-безпекового сектору. Проте, поєднуючи доктринальні напрацювання та нормативне забезпечення визначеного питання, варто запропонувати таке: до основних аспектів виконання завдань державного управління у сфері оборонно-військових та безпекових функцій належать: чітке нормативно-правове визначення профільних суб'єктів, що здійснюють безпосередню діяльність та координацію у зазначеній сфері, зокрема Збройні сили України, визначення об'єктів національної безпеки та критичної інфраструктури, зокрема найважливіші матеріальні та нематеріальні активи, інтереси суспільства та громадян, безпекова діяльність публічної адміністрації, військові, політичні, міжнародні, соціально-економічні інтереси держави, енергетичні об'єкти та ресурси, структура оборонно-промислового комплексу та військово-промислового капіталу, діяльність критично важливих підприємств та організацій, незалежно від форми власності, а також інші важливі елементи нормальної життєдіяльності держави в умовах повномасштабної війни.

У цьому питанні важливого значення набуває й актуальне законодавство, що відповідає фактичним національним та геополітичним реаліям. На жаль, сьогодні ця проблема залишається вкрай актуальною для України, оскільки застарілий підхід до правового регулювання суспільних відносин у галузі військово-оборонного та безпекового сектору не дає можливості максимально ефективно здійснювати свої функції та завдання профільним органам, насамперед структурі Збройних сил України. Залишаються невирішеними такі критично важливі аспекти як: мобілізаційна підготовка військовозобов'язаних осіб, накопичення людських резервів для проведення військових стратегічних завдань, реалізація національних інтересів на міжнародній арені, діяльність та стратегічне планування військово-оборонного комплексу, зокрема організайно-матеріальне забезпечення потреб профільних силових органів, а також відсутність єдиного виваженого підходу у загальній діяльності державного механізму у зазначеній сфері. Водночас, саме останнє питання не дає у повній мірі здійснювати планування діяльності держави на стратегічному рівні. Україна користується Стратегією оборони та безпеки, що була розроблена у 2020 році, проте геополітична та безпекова ситуація навколо країни докорінно змінилася, що вимагає від держави оперативного втручання у цьому питанні.

Для ефективного здійснення покладених на Збройні сили України та суміжні органи завдань, в державно-владному механізмі сформувалася велика система координації та розгалуження компетенцій і функцій між профільними органами. У питанні військово-оборонного та безпекового сектору функціонують одразу декілька підсистем, що є взаємозалежними між собою та логічно доповнюють одна одну. Критеріїв розподілу загальної системи доволі багато, проте з погляду ефективного виконання покладених завдань, слід виділити територіальну класифікацію системи оборони та безпеки держави. За цим критерієм сформовані такі підсистеми: субрегіональна, що відповідає за сукупність адміністративно-територіальних одиниць держави і поєднується у відповідні регіони, зокрема схід, південь, північ та захід; регіональна, що найчастіше відповідає за конкретну адміністративно- територіальну одиницю, наприклад область; глобальна, що відповідає за загальний стан обороноздатності держави. Варто зауважити, що найважливішою територіальною підсистемою є субрегіональна.

Навіть в організації та виконанні Збройними силами України оборонних заходів під час відсічі збройної агресії зі сторони РФ, Генеральний штаб користується саме нею, тобто маючи сектори військових потужностей, як-от північ, схід, південь та північ. За допомогою такої диференціації оперативно приймаються ефективні рішення державним управлінням у сфері оборони. Проте, суміжні органи мають цілком підтримувати й інші підсистеми, зокрема за галузевою приналежністю. На профільні органи покладаються завдання у забезпеченні національних інтересів у правовому, економічному, політичному та соціальному векторах публічної діяльності всього державно-владного механізму. Стає очевидним, що для ефективної діяльності державного управління в умовах воєнного стану, має бути створена належна система взаємозв'язку та координації профільних органів, передусім зі Збройними силами України.

Під час дослідження взаємозалежного впливу органів державної влади України на Збройні сили України з метою уніфікації дій на захист національної державності в умовах воєнного стану та реальної загрози для всієї державності, Збройні сили України та інші профільні органи продовжують здійснювати критично важливі функції держави в оборонно-безпековому секторі. Стає очевидним той факт, що для належної відсічі збройної агресії зі сторони РФ ці органи мають безперервно та ефективно координувати свою діяльність між собою. Взаємозв'язок між цими органами відіграє провідну роль для нормальної діяльності сектору оборони і безпеки в частині ефективного функціонування органів державної влади, оскільки імперативно покладається на політику держави у цьому векторі і не дає можливості порушувати базові принципи правової і суверенної держави, а також зобов'язує владно-державний механізм утримувати баланс між державними інтересами та правами і свободами громадян, насамперед у питанні проведення військових дій зі сторони Збройних сил України.

В умовах повномасштабної війни на території України організаційно-координаційний механізм має бути на надвисокому рівні та забезпечуватись не тільки зі сторони держави, але й за допомогою інших суб'єктів, зокрема суспільства, приватних юридичних осіб та громадян. З цією метою державно-владний механізм має організувати всі передбачені правові заходи, а також контролювати ефективну роботу інших державних органів у цьому секторі [2]. Однак, і сьогодні це питання залишається вкрай актуальним у діяльності цієї сфери, оскільки виникають випадки, коли з боку нормативного забезпечення взаємозв'язок та координацію між Збройними силами України та іншими суб'єктами не передбачено. Через це Збройні сили України та інші суміжні органи особисто застосовують висхідні принципи своєї діяльності, зокрема безперервність взаємодії, узгодженість за місцем і часом, планування, незалежність суб'єктів взаємодії, організаційність, циклічність, професійність, відповідальність, оптимальне використання можливостей суб'єктів. Оскільки, з нормативної точки зору це питання не регулюється, то зазвичай застосовується так званий принцип незалежності, що означає самостійність кожного із зазначених суб'єктів у здійсненні координаційних дії між собою. У цьому аспекті виникають додаткові складнощі, оскільки така самостійність не є абсолютною і обмежується рамками передбаченої компетенції, а головне має слугувати лише для основної мети, тобто здійснення державно-владних функцій.

А проте, сам собою принцип самостійності у сфері оборони і безпеки виключає належну узгодженість в діях силових органів та інших суміжних публічних органів, так як саме спільна діяльність - це чинник діалектичного розвитку дійсності в умовах пристосування державного механізму до сучасних реалій. Усе це призводить до розгалуження діяльності державно-владного механізму через дискреційну можливість кожного з органів оборони й безпеки у своїй діяльності, що зі свого боку руйнує ефективну діяльність публічної адміністрації в умовах воєнного стану через нестабільність та відсутність взаємоузгодженості між ключовими органами у секторі оборони та безпеки. Для діяльності Збройних сил України такий недолік є відчутним під час виконані своїх функцій та завдань.

Сучасні військові операції мають інший характер порівняно з минулим століттям. Нинішні збройні конфлікти характеризуються більш латентним характером у підготовці, зокрема проведення так званої гібридної війни, тобто поширення настроїв сепаратизму в органи публічної влади та в суспільство, а також інформаційна кампанія. Подібна ситуація відбувалась в Україні, починаючи з 2014 року, як наслідок це призвело до окупації АР Крим та східної частини території України. Так в умовах нових інформаційних технологій під час здійснення військових операцій для всієї національної безпеки постає нова складова, а саме - інформаційна безпека.

Проаналізувавши доктринальні підходи до визначення складових інформаційної безпеки у розрізі питання забезпечення підтримки національної безпеки, варто визначити такі елементи: забезпечення зі сторони публічної адміністрації незалежності та плюралізму засобів масової інформації з урахуванням державного підходу до регулювання таких суспільних відносин під час військово-оборонних операцій; інтеграція інформаційної політики України в міжнародний інформаційний простір, насамперед в умовах воєнного стану, що значно впливатиме на допомогу Україні під час відсічі збройної агресії та звільнення тимчасово окупованих територій; запровадження сучасних інформаційних технологій у інформаційний простір, оскільки саме це неминуче впливатиме на суспільний настрій та правопорядок у державі в критичні моменти роботи державно-владного механізму; недопущення проявів монополізації та зосередження інформаційного ринку в окремих впливових групах, зокрема олігархів та потужних соціально-політичних ресурсів; розвиток державних каналів інформаційного забезпечення суспільства, зокрема на тимчасово окупованих територіях, що значно допоможе військовій структурі у звільненні цих регіонів; організація та здійснення ефективної державної політики щодо недопущення впливу ворожої інформаційної кампанії на українське суспільство, оскільки саме такі дезінформаційні дії та пропаганда становлять найбільшу загрозу для громадян та їх характеру поведінки; приведення законодавчої бази до сучасних реалій інформаційного витоку зі сторони агресора, зокрема й встановлення юридичної відповідальності за поширення такої інформації серед населення; впровадження нових заходів у державній інформаційній політиці щодо підтримки українських Інтернет-ресурсів, передусім в аспекті поширення їх діяльності та впливу на суспільне середовище; орієнтація на нові інформаційні простори, що мають великий вплив на суспільство, зокрема месенджери на кшталт телеграму, вайберу, твітеру, фейсбуку, оскільки саме ці ресурси надзвичайно сильно впливають на психічно-моральний настрій громадян та впровадження єдиного державного законодавчого підходу до регулювання діяльності таких ресурсів, насамперед в умовах воєнного стану та реальної загрози для державності. Для діяльності Збройних сил України інформаційна політика держави є надзвичайно важливою, оскільки вона безпосередньо впливає на можливість та ефективність проведення військових операцій.

Державно-владний механізм має організувати та регулювати діяльність профільних органів у визначеному секторі публічного управління. В умовах воєнного стану найбільш впливовим та дієвим органом у сфері забезпечення інформаційної безпеки держави є Служба безпеки України. Саме цей орган координує діяльність та забезпечує відповідною інформацією Збройні сили України. Варто зазначити, що взаємодіяльність та координація між цими двома органами є доволі ефективною, проте слід і надалі підвищувати рівень їхньої співпраці, скажімо за допомогою законодавчого регулювання. Не менш важливе значення відіграє Національна поліція Україна, що за допомогою кіберструктури допомагає нівелювати внутрішні й зовнішні загрози проведення військово-оборонної діяльності зі сторони Збройних сил України.

В аспекті взаємозалежного впливу органів державної влади України на Збройні сили України з метою уніфікації дій на захист національної державності важливого значення набуває діяльність цивільної складової та навіть громадськості. З початком повномасштабної збройної агресії зі сторони РФ з'явилася нова практика у поєднанні військової та цивільної структур у оборонних заходах. Йдеться про територіальну оборону, що включає відповідні регіональні штаби територіальної оборони, а також залучення добровольчих формувань серед територіальних громад, що беруть безпосередню участь у здійсненні координаційно-організаційної та охоронної діяльності. Публічне управління має максимально оперативно та ефективно проводити державну політику у регулюванні діяльності зазначених структур, що призведе до підтримки Збройних сил України та знизить розконцентрування у роботі профільних силових органів.

Висновки

Діяльність державно-владного механізму в умовах повно-масштабної збройної агресії зі сторони РФ має комплексний характер у військово-оборонному секторі. Суттєвого значення набуває узгодженість та координація між профільними силовими органами, насамперед між Збройними силами України, Службою безпекою України, Національною поліцією України, Державною прикордонною службою України та іншими органами у сфері оборони та безпеки. Державно-владний механізм має на безперервній основі підтримувати таку діяльність та впроваджувати нові заходи щодо підтримки координації між ними. Є очевидним той факт, що для належного здійснення покладених на Збройні сили України та суміжні органи завдань, публічна адміністрація має використовувати систему координації та розгалуження компетенцій і функцій між профільними органами. Саме тому у сфері оборони та безпеки функціонують одразу декілька підсистем за різними критеріями, що є взаємозалежними між собою та логічно доповнюють одна одну. До того ж, сучасні військові операції мають інший характер, порівняно з минулим століттям, оскільки сьогодні підготовка та підтримка збройного конфлікту характеризуються прихованим характером. Профільні органи мають заздалегідь проводити спільні дії у нівелюванні таких загроз.

Література

1. Деревянко Б. Про припустимість інформації, яка надається посадовими особами або передається через інших осіб в умовах активної війни. Діяльність державних органів в умовах воєнного стану: збірник матеріалів Міжнародного науково-практичного онлайн- семінару (в авторській редакції), (м. Кривий Ріг, 29 квітня 2022 року). Кривий Ріг, 2022. С. 25-27.

2. Котенко А. Гібридна війна як форма сучасного міжнародного конфлікту. Міжнародні відносини. Серія «Політичні науки». 2017. № 13.

3. Лещенко О. Вплив сучасних воєнно-політичних конфліктів на проблематику цивільного захисту: досвід Сирії та України. Вісник Дніпропетровського ун-ту. Серія: «Філософія. Соціологія. Політологія». 2016. № 5. С. 70.

4. Лещенко О. Гібридна війна як науковий конструкт: проблеми пошуку термінологічної та концептуальної сутності. Вісник Дніпропетровського університету. 2016. № 6. С. 60-71.

5. Лещенко О. Питання забезпечення цивільного захисту в зонах воєнно-політичного конфлікту: досвід України в умовах «гібридної війни». Вісник Дніпропетровського ун-ту. Серія: «Політологія». 2015. № 5. С. 234.

6. Луцишина Г. Особливості сучасних збройних конфліктів в умовах глобалізації. Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку. Випуск 26. 2014. С. 132.

7. Нашинець-Наумова А. Концептуальні підходи щодо забезпечення національної безпеки: інформаційно-правові та інституційні засади. Підприємництво, господарство і право. 2017. № 1. С.34-39.

8. Пилипенко Я. Об'єктивістський та інтерпретативний підходи до вивчення структури глобального конфлікту. Соціальні технології: актуальні проблеми теорії та практики: зб. наук. пр. Запоріжжя: Класич. приват. ун-т. 2017. Вип. 73. С. 28.

9. Рибак В. Гібридні виклики міжнародного гуманітарного права. Український тиждень. 11.09.2015.

10. Ситник Г. Вплив глобалізації на воєнну сферу та принципові особливості сучасних воєнних конфліктів. Науково-інформаційний вісник Академії національної безпеки. 2016. № 1-2. С. 99-115.

збройні сили національний державність

References

1. Derevianko B (2022). Pro prypustymist informatsii, yaka nadaietsia posadovymy osobamy abo peredaietsia cherez inshykh osib v umovakh aktyvnoi viiny [On the admissibility of information provided by officials or transmitted through other persons in conditions of active war]. B Derevianko (Eds.), Diialnist derzhavnykh orhaniv v umovakh voiennoho stanu - Activities of state bodies under martial law. Proceedings of the International scientific and practical online seminar (pp. 25-27). Kryvyi Rih [in Ukranian].

2. Kotenko A. (2017). Hibrydna viina yak forma suchasnoho mizhnarodnoho konfliktu [Hybrid war as a form of modern international conflict]. Mizhnarodni vidnosyny - International relations. [in Ukranian].

3. Leshchenko O. (2016). Vplyv suchasnykh voienno-politychnykh konfliktiv na problematyku tsyvilnoho zakhystu: dosvid Syrii ta Ukrainy [The influence of modern military and political conflicts on the issue of civil protection: the experience of Syria and Ukraine]. Visnyk Dnipropetrovskoho un-tu. Seriia: «Filosofiia. Sotsiolohiia. Politolohiia» - Herald of Dnipropetrovsk University. Series: "Philosophy. Sociology. Politology", 5, 70 [in Ukranian].

4. Leshchenko O. (2016). Hibrydna viina yak naukovyi konstrukt: problemy poshuku terminolohichnoi ta kontseptualnoi sutnosti [Hybrid war as a scientific construct: problems of finding a terminological and conceptual essence]. Visnyk Dnipropetrovskoho universytetu - Bulletin of Dnipropetrovsk University, 6, 60-71 [in Ukranian].

5. Leshchenko O. (2015). Pytannia zabezpechennia tsyvilnoho zakhystu v zonakh voienno-politychnoho konfliktu: dosvid Ukrainy v umovakh «hibrydnoi viiny» [The issue of providing civil protection in the zones of military-political conflict: the experience of Ukraine in the conditions of "hybrid war"]. Visnyk Dnipropetrovskoho un-tu. Seriia: «Politolohiia» -Herald of Dnipropetrovsk University. Series: "Political science", 5, 234 [in Ukranian].

6. Lutsyshyna H. (2014). Osoblyvosti suchasnykh zbroinykh konfliktiv v umovakh hlobalizatsii [Peculiarities of modern armed conflicts in the conditions of globalization]. Ukrainska natsionalna ideia: realii ta perspektyvy rozvytku - Ukrainian national idea: realities and prospects of development., 26, 132 [in Ukranian].

7. Nashynets-Naumova A. (2017). Kontseptualni pidkhody shchodo zabezpechennia natsionalnoi bezpeky: informatsiino-pravovi ta instytutsiini zasady [Conceptual approaches to ensuring national security: informational, legal and institutional foundations]. Pidpryiemnytstvo, hospodarstvo i pravo - Entrepreneurship, economy and law. [in Ukranian].

8. Pylypenko, Ya. (2017). Obiektyvistskyi ta interpretatyvnyi pidkhody do vyvchennia struktury hlobalnoho konfliktu [Objectivist and interpretive approaches to studying the structure of global conflict]. Sotsialni tekhnolohii: aktualniproblemy teorii tapraktyky - Social technologies: current problems of theory and practice: Proceedings of the International scientific and practical conference (Vols, 73), (28). Zaporizhzhia: Klasych. pryvat. un-t [in Ukranian].

9. Rybak V. (2015). Hibrydni vyklyky mizhnarodnoho humanitarnoho prava [Hybrid challenges of international humanitarian law]. Ukrainskyi tyzhden - Ukrainian week. [in Ukranian].

10. Sytnyk H. (2016). Vplyv hlobalizatsii na voiennu sferu ta pryntsypovi osoblyvosti suchasnykh voiennykh konfliktiv [The influence of globalization on the military sphere and the fundamental features of modern military conflicts]. Naukovo-informatsiinyi visnyk Akademii natsionalnoi bezpeky - Scientific and information bulletin of the Academy of National Security, 1-2, 99-115 [in Ukranian].

Размещено на Allbest.ru