Плюралістичні засади розуміння права і прав людини в дискурсі про інформаційні права

Размещено на http://www.allbest.ru/

Плюралістичні засади розуміння права і прав людини в дискурсі про інформаційні права

Інформаційні права людини як об'єкт осмислення правовою наукою

Досліджувані інформаційні прав людини з їх природними властивостями та особливостями формування й розвитку належать до явищ правової дійсності. Звісно, для виокремлення інформаційних прав як самостійного об'єкту наукового сприйняття визначальними є глибинні трансформації людського життя, зумовлені соціальною інформатизацію, а також іншими змінами, які інформатизація посилює і прискорює. Але, як частина правової дійсності, інформаційні права виникають і розвиваються у нерозривному зв'язку з іншими правовими явищами, а також різноманітними визначальними для них тенденціями і чинниками.

Як правове явище інформаційні права поступово стають об'єктом наукового осмислення в системі прав людини (як своєрідний компонент, комплекс, вимір, вияв тощо) і у праві в цілому (як показник, орієнтир його розвитку в інформаційному суспільстві). Тому наукова інтерпретація інформаційних прав людини можлива в усіх аспектах, притаманних правовому науковому сприйняттю, зокрема в межах антропології, аксіології, феноменології, герменевтики, праксеології тощо.

У феноменологічному ракурсі, пізнання сутності права пов'язане з виділенням його ідеальної основи - «ейдосу», який відображає іманентний стан буття, вирізняє право серед явищ соціальної дійсності, зокрема серед інших соціальних регуляторів. Права людини у тому значенні, яке їм надається сьогодні, зокрема як першоджерела права, із впевненістю можна віднести до «ейдосу» права. Отже, будь-які зміни прав людини, зокрема їх інформаційний розвиток, мають сприйматися, оцінюватися і осмислюватися саме як сутнісні перетворення права. Згідно з цією ідеєю інформаційні права людини, якщо вже вони набули визнаної соціальної цінності та втілення у реальному житті, є логічним розвитком сутності прав людини в інформаційному суспільстві.

Складність осмислення інформаційних прав людини часто-густо схиляє дослідників до феноменології як однієї із базових методологічних засад їх пізнання. «Інформаційні права і свободи людини та громадянина становлять цілісний екзистенціальний феномен, який можна пізнати виключно крізь призму їхніх системних властивостей...», зазначає І. Діордіца. Така думка дає автору змогу говорити про інформаційні права людини «.в екологічній сфері, економічній сфері, політичній сфері, управлінській сфері тощо, які корелятивно поєднані і в своїй інтегративній сукупності становлять систему інформаційних прав і свобод» 1. Загалом цю позицію варто підтримати.

Однією з найважливіших методологічних засад сучасного теоретико-правового осмислення правових явищ є праворозуміння. І в разі наукового формування концепту інформаційних прав людини праворозуміння забезпечує повноту й різноманіття знань, дає змогу уникнути обмеженого однобічного сприйняття, орієнтує на природну багатогранність, притаманну правовим явищам.

Дискусія щодо праворозуміння в цілому, та розуміння прав людини зокрема, у правовій науці належить до вічних. Напевно жоден з видатних теоретиків та філософів права, які не потребують додаткового представлення, у свій час не оминув увагою цієї дискусії у тому чи іншому контексті. Таким чином у науковій правовій думці закріпився плюралізм праворозуміння, який збагачує знання про право і його явища.

Ще в перший половині ХХ століття український учений Б.О. Кістяківський наголошував на незрівнянній суперечливості теорій у науці про право і запропоновував визначати поняття права багатоаспектно.

Хоча дискусії щодо розуміння права точаться і зараз, в сучасній правовій науці, зарубіжній і вітчизняній, спостерігається відмова від намагань знайти єдине універсальне визначення праву. Французький правознавець Норбер Рулан (Norbert Rouland) пояснює це тим, що «право - це процес інтелектуальної кваліфікації, а не реальний об'єкт, наданий апріорі природою» Діордіца І. Класифікація інформаційних прав і свобод людини та громадянина. Підприємництво господарство і право. 2016. № 7. С. 117. Norbert Rouland. Introduction historique au droit Droit fundamental. Presses Universitaires de France, 1998. Р. 30..

Подібні підходи набули широкої підтримки, особливо в західному загальнотеоретичному правознавстві, та, на противагу універсальності, орієнтують на багатогранність права як феномену. Як наслідок, сучасне праворозуміння орієнтується на множинність правової дійсності - її вияв у суб'єктах і нормах права, правах і обов'язках, правосвідомості і культурі, реалізації права тощо. Очевидно, що в умовах глобальної інформатизації компоненти та прояви права піддаються певним змінам не тільки формального, а й більш глибинного, сутнісного характеру. В результаті формується система своєрідних інформаційно зумовлених компонентів правової дійсності - інформаційно-правова свідомість і культура, інформаційні правовідносини, інформаційні правопорушення (делікти) та відповідальність тощо. Розвиток і взаємозв'язки цих явищ визначають динаміку утвердження нових своєрідних правових цінностей інформаційного суспільства, якими є інформаційні права людини, а також можливості їх праксеологічного вияву - у вигляді конкретних юридичних принципів, прав, гарантій тощо.

Проблема осмислення інформаційних прав людини зумовлена не тільки плюралізмом розуміння права як явища, а й багатозначністю сприйняття самих прав людини в межах цього плюралізму - в моральному чи юридичному вимірі, у взаємозв'язку з державою і нормами права, у співвідношенні з правами громадянина, в контексті впливу на право, і навпаки, багатьох інших чинників, передусім політичних, культурних, ідеологічних. Осягненню такого спектру кореляцій і варіацій прав людини безумовно сприятимуть антропологічні підходи у праворозумінні.

Навіть в уявленнях про те, які права вважати саме правами людини, єдності немає. Ключова проблема тут пов'язана з виділенням категорії «фундаментальні права людини», якою акцентуються права, належні людській істоті від її природи і з народження. Вважається, що такі права походять з особистісної сфери людини, є невідчужуваними та відображають передусім виміри свободи й гідного життя, наприклад, право на життя, право на особисту недоторканність.

Утім, це не означає незмінюваності фундаментальних прав людини. Вони дійсно є першоджерелом права, ядром ідеї прав людини. Але засади соціальної організації в різні часи, в різних умовах не були однаковими. Із розвитком, уявлення про гідне життя ускладнюються, доповнюються новими невід'ємними змістовими елементами, якими у наш час є інформаційні блага. Тому, в антропологічному аспекті іманентність змісту фундаментальних прав людини логічно розглядати на конкретному етапі еволюції людства, а сьогодні, - в умовах глобального інформаційного суспільства, з його життєво важливими інформаційними цінностями й потребами та своєрідною інформаційною культурою, що знаходять своє відображення в засадничих елементах правової реальності.

Інформаційні права людини в парадигмі сучасного праворозуміння

Повертаючись до сприйняття інформаційних прав людини крізь призму сучасного праворозуміння, із властивою йому плюралістичністю, інтегративністю, варто звернутися до дефініції прав людини, наданої М.І. Козюброю: «права людини - це визнані світовим співтовариством блага й умови життя, яких може домагатися особа від держави і суспільства, в яких вона живе, та забезпечення яких реальне в умовах досягнутого людством прогресу» 1. У цьому визначенні наголошується на розумінні прав людини не як суто моральних чи юридичних можливостей, які без належного ставлення нерідко залишаються номінальними, а на їх реальній цінності як певного блага, підкріпленого спроможністю людини вимагати його забезпечення.

М.В. Савчин, узагальнюючи підходи до обґрунтування прав людини у правовій доктрині, акцентує увагу на поєднанні трьох акцентів - морального, процедурного та сутнісного, який «примирює суперечливі аспекти морального та процедурного підходів і розкриває права людини в контексті людської гідності». У зв'язку з цим поняття прав людини осмислюється в низці контекстів, серед яких: розуміння свободи як здатності особи до вільного і відповідального вибору; нерозривного зв'язку прав людини та рівності і її рівного масштабу (стверджувальна рівність); недопущення дискримінації; гідності як фундаменту прав людини; юридичної техніки та прав людини у світлі основоположних конституційних цінностей Загальна теорія права: підручник / за заг. ред. М.І. Козюбри. Київ: Ваіте, 2015. C. 50. Савчин М.В. Права людини у світлі конституційної реформи. Український часопис міжнародного права. 2015. Спецвипуск. Конституція України та міжнародне право. С. 67-79..

Такі підходи ґрунтуються на природно-правовій доктрині, яка становить основу сучасної юриспруденції. Вихідні її положення - природні невідчужувані права людини, справедливість, рівність, свобода, гідність, а також зумовленість цих гуманістичних ідеалів самою природою людини та не залежність від держави і різниці в соціальних умовах.

В інформаційному суспільстві зазначені моральні й правові цінності в своїй основі залишаються незмінними, але набувають нових проявів і масштабів, з якими людство раніше не стикалося. Саме тому, документи ООН, ЮНЕСКО, РЄ про інформаційне суспільство у своїх перших рядках завжди наголошують на людиноцентричності, необхідності розвитку людини, інформаційній автономії особистості, що загалом мають підвищувати якість життя кожної людини і людства в цілому.

Так, повноцінна свобода в інформаційному суспільстві виявляється не тільки в її традиційних вимірах, а й в широкому залученні кожної людини до комунікацій, інформаційних обмінів, доступності інформаційних технологій і ресурсів, можливостях самовираження «он-лайн». Проблема досягнення рівності зумовлюється подоланням нової форми соціальної диференціації - так званої «цифрової нерівності» (digital divide), забезпеченням якості і доступності Інтернету та інших технологічних здобутків інформаційного прогресу. Життя в мережі, on-line або віртуальне життя, нерідко анонімне, із своєрідною свободою, сприяє формуванню «віртуальної особистості», що чинить істотний вплив на реальність та виводять на новий рівень проблеми соціалізації, самоідентифікації та гідності людини.

Інформаційні трансформації змінюють і саму людину - її життєві горизонти, ступінь автономії, прагнення до розвитку, бачення свого місця серед інших людей, що не може не вплинути й на уявлення про природні права. Як слушно зазначає О.О. Золотар, «умови дотримання прав людини в інформаційному суспільстві залежать не тільки від ступеня сприяння інформаційного середовища, але також від внутрішніх характеристик самого суб'єкта (наприклад, інформаційного потенціалу, когнітивності, здатності до саморозвитку)» 1.

Отже, нові невід'ємні інформаційні засади й цінності людського життя визнаються в інформаційному суспільстві тими природними благами, відображенням яких у правовому вимірі стають інформаційні права людини.

Підтвердженням останньої тези є не тільки природно-правовий ракурс інформаційних прав людини. В сучасному синтезованому праворозумінні природно правова доктрина закладає відправні світоглядно-ціннісні засади права. Водночас, відкидати надбання інших правових концепції не варто, особливо якщо абстрагуватися від їх суперечливих світоглядних засад і зосередитися на тому, що відображає багатоманітність форм прояву права, його реальні грані і аспекти як цілісності Золотар О.О. Права людини - від епохи Просвітництва до інформаційного суспільства. Studia nad Autorytaryzmem i Totalitaryzmem 38, nr 3. Wroclaw, 2016. URL: https://wuwr.pl/sfzh/article/download/1279/1250/ (дата звернення: 12.02.2023). Козюбра М. Праворозуміння: поняття, типи та рівні. Право України. 2010. № 4. С. 10-21..

Юридико-позитивістський підхід, попри всі його засадничі «вади», дає змогу здійснити нормативну інституалізацію інформаційних прав людини, розглянути їх як сучасний компонент правової системи, як реальний правовий інститут, що має не тільки ціннісний чи ідеологічний вимір, а й закріплення в об'єктивному (писаному) праві. Вважати сьогодні інформаційні права людини суто моральними, абстрактними установками інформаційного суспільства було б не правильно як с позицій теорії прав людини і практики їх забезпечення, так і з огляду на вже набуту інформаційними правами юридичну конкретизацію в актах міжнародного права та національного права різних держав, зокрема й України.

Починаючи з нормативного концепту «право на інформацію», визначеного Законом України «Про інформацію», інформаційні права людини стали даністю українського законодавства. Деталізацію їх компонентів можна знайти на галузевому рівні законодавства. Приміром такими є: права фізичної особи на таємницю особистого життя, на інформацію про стан свого здоров'я, на достовірну інформацію про стан довкілля, право споживача на інформацію про продукцію - у цивільному законодавстві; або ж права, що виходять з принципу гласності судочинства, - у процесуальних галузях, зокрема право на інформацію про розгляд своєї справи, на ознайомлення з відповідними процесуальними рішеннями тощо.

Утім, юридизація частини інформаційних прав людини наразі перебуває в фазі свого становлення. І тут раціональне позитивістське мислення багато в чому сприятиме удосконаленню зовнішнього закріплення правових норм, передусім набуттю інститутом інформаційних прав людини передбачуваності, визначеності, упорядкованості, гарантованості - тих необхідних якостей, які виступають сьогодні критеріями верховенства права.

Соціологічне праворозуміння орієнтує на сприйняття прав людини як певної соціальної дійсності, що зумовлює зміст правових норм. Дійсно, юридична інституалізація інформаційних прав людини не відбувається штучно, вона зумовлена розвитком своєрідного «живого» інформаційного порядку сучасного соціального життя. Інформаційні відносини, зумовлені технологічним розвитком, органічним чином вживлюються в усі царини людської діяльності та поступово стають звичною, невід'ємною їх частиною, формуючі й відповідні правові потреби.

Наприклад, вільний доступ до інформації не можливо уявити без Інтернету, навіть більше, сьогодні проблема полягає не стільки в його наявності, скільки в якості, насамперед, у надійності, швидкості й безпечності. Реальні загрози безпеці людини зумовили відхід від романтичних ідей повної самоорганізації Інтернету. Прийшло усвідомлення того, що в Інтернет-середовищі, як і в будь-якому іншому, по-своєму виявляються проблеми прав людини, безпеки, правопорушень, відповідальності. інформаційний право праворозуміння інформація

Загалом, нові обговорювані права людини, зокрема ті що відносять до третього і четвертого поколінь, наприклад, право на інформаційну безпеку, значною мірою ґрунтується саме на засадах соціологічної юриспруденції, тобто на усвідомленні й визнанні того соціально-правового, що наразі не набуло юридичних обрисів у писаному праві. Окрім того, в соціологічному розрізі інформаційних трансформацій суспільства постають обговорювані сьогодні проблеми інформаційної та інформаційно-правової культури, інформаційної екології, інформаційної гігієни, існування і вирішенні яких також безпосередньо пов'язане з інформаційними правами людини.

У сучасній правовій науці природно-правовий, юридико-позитивістський, соціологічний типи праворозуміння нерідко називаються основними, оскільки саме на позиціях синтезу їх ідей - поєднанні в праві природно-людського, суспільно-правового й формально-державного, ґрунтується інтегративне праворозуміння. Однак, цінність сучасного праворозуміння виявляється у його змістовому плюралізмі в межах інтеграції основних ідей, що адаптується до потреб часу і простору. Тому, можливі варіації розгляду інформаційних прав людини крізь призму різних концепцій інтегративного праворозуміння. Приміром, в комунікативному напрямі інформаційні права людини відіграватимуть роль сутнісних правомочностей людини, опосередкованих новими природними інформаційними потребами соціальної комунікації, а в компаративному - потребують осмислення в контексті альтернативності соціальних регуляторів (лише одним з яких є право), що діють в конкретних суспільствах в умовах інформаційного зростання.

Зрештою, плюралізм та інтеграція концепцій розуміння права надають можливості розглядати перспективи доповнення системи правових уявлень інформаційним праворозумінням, яке базуватиметься на первинності інформаційної природи соціальних взаємозв'язків, сприйнятті права як інформації і знань, а механізмів його дії як потоків правової інформації, що здійснюють визначальний вплив на суспільство, в якому інформація і знання становлять фундаментальну цінність.

Размещено на Allbest.ru