Національна система стійкості

Размещено на http://www.allbest.ru/

Збройні Сили України

Національний авіаційний університет

Національна система стійкості

Романенко Є.О.

Непомнящий О.М.

Вступ

національний стійкість громада самоврядування

Національна система стійкості - комплекс цілеспрямованих дій, методів та механізмів взаємодії органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, інститутів громадянського суспільства, які гарантують збереження безпеки і безперервності функціонування основних сфер життєдіяльності суспільства і держави до, під час і після настання кризової ситуації.

Національна стійкість - здатність держави і суспільства ефективно протистояти загрозам будь-якого походження і характеру, адаптуватися до змін безпекового середовища, підтримувати стале функціонування, швидко відновлюватися до бажаної рівноваги після кризових ситуацій.

На даний час в провідних країнах стійкість розглядається як забезпечена відповідним законодавством сукупна готовність та спроможність населення, громад, органів влади та органів місцевого самоврядування протистояти загрозам воєнного та невоєнного характеру. Втілювати концепт стійкості в організацію управління державою цивілізовані країни стали нещодавно. Тому різні країни визначають стійкість по-різному і різними способами інтегрують стійкість до існуючих структур (переважно до структур цивільної оборони та кризового управління). Конкретні цілі, шляхи та способи досягнення кожна країна вибирає та формує відповідно до пріоритетів власних національних інтересів та умов зовнішнього та внутрішнього середовищ. Зрозуміло, що форми та механізми забезпечення стійкості в аспекті попередження та протидії гібридним загрозам та загрозам воєнного характеру не афішуються.

Виклад основного матеріалу

Міжнародні організації, такі як, НАТО, ЄС та ОЕСР (Організація економічного співробітництва та розвитку) розглядають стійкість із різних кутів. НАТО - з військової точки (постачання військ, завдання для цивільної оборони, опір). ЄС дивиться з точки зору економічної безпеки та національної безпеки (скринінг інвестицій, безпека постачання, енергетична безпека, цифрова стійкість, стійкість і захист критичної інфраструктури і т. д.). OECР - з погляду покращення інвестиційного клімату, фокусуючись на стійкості бізнесу, інфраструктури, цифрової сфери, на добробуті жителів і т. п.[1]

29 червня 2022 року Глави держав і урядів НАТО на засіданні в Мадриді затвердили нову Стратегічну концепцію для Альянсу, визначивши пріоритети Альянсу, головні завдання і підходи на наступне десятиріччя. В концепції описано середовище безпеки, яке постає перед Альянсом, підтверджуються наші цінності, і виписано головне призначення НАТО - забезпечення нашої колективної безпеки. Там також визначені три головні завдання НАТО - стримування і оборона; запобігання кризам і їх врегулювання; і безпека через співпрацю.

В документі Росія визначена як «найбільш значна і пряма загроза» безпеці Альянсу, і вперше приділяється увага Китаю і викликам, які Пекін кидає безпеці, інтересам і цінностям Альянсу. В документі також стверджується, що зміна клімату є «визначальним викликом нашого часу». Стратегічна концепція оновлюється приблизно кожні десять років і є другим за важливістю документом НАТО. В ній підтверджуються цінності Альянсу, міститься колективна оцінка проблем безпеки і вона є керівним документом для політичної і військової діяльності Альянсу. Попередня версія була затверджена на Лісабонському саміті НАТО в 2010 році. [2]

Європейська стратегічна автономія - амбітна ідея окремих лідерів ЄС про необхідність підвищувати рівень незалежності та самостійності Євросоюзу в галузях безпеки, оборони та зовнішньої політики. Ця концепція підкреслює бажання ЄС мати здатність та потужність діяти автономно на світовій арені, а не сильно покладатися на зовнішніх акторів, як, скажімо, на Сполучені Штати. Ідея стратегічної автономії часто сприймається як французький винахід, адже саме у Білій книзі з питань безпеки виданій у Франції у 1994 році цей термін згадується вперше. Щоправда ставлення до такого підходу виявилось неоднозначним.

Надалі, ідея європейської стратегічної автономії набула популярності на початку 2010-х років як реакція на зміни геополітичного ландшафту. Серед ключових тригерів дискусії стало занепокоєння щодо зміни пріоритетів Сполучених Штатів у зовнішній політиці, зростання глобальних викликів (таких як тероризм та кіберзагрози) та потреба Європи брати на себе більшу відповідальність за власну безпеку.[3]

21 березня 2022 р., у рік тридцятиліття заснування Європейського Союзу, на зустрічі у Брюсселі міністри закордонних справ та оборони 27 країн-учасниць Євросоюзу схвалили рішення про прийняття першої в історії спільної стратегії ЄС в галузі безпеки та оборони - «Стратегічний компас безпеки та оборони для Європейського Союзу, який захищає своїх громадян, цінності й інтереси та сприяє міжнародному миру і безпеці». Стратегічний Компас у 2022 році - всеосяжний план, спрямований на зміцнення політики безпеки та оборони ЄС до 2030 року. Ця ініціатива набуває особливої важливості в критичний час, на тлі російської війни проти України. Стратегічний Компас має на меті забезпечити можливість ЄС діяти рішучіше, зміцнити його стійкість та інвестувати в оборонні спроможності для захисту своїх громадян та сприяння глобальному миру та безпеці. Документ наголошує на важливості єдності, солідарності та рішучості в межах Союзу і спрямований на зміцнення стратегічної автономії ЄС. Компас також підкреслює взаємозв'язок з НАТО та підтримку глобального порядку, заснованого на правилах. Він надає докладну оцінку стратегічного оточення, пропонує конкретні заходи та виокремлює чотири ключові складові: діяти, інвестувати, формувати партнерства та забезпечувати спроможності. Ці складові передбачають створення збройних сил швидкого реагування, зміцнення аналітичних можливостей розвідки, розробку команд для боротьби з гібридними загрозами, підвищення видатків на оборону та технологічні інновації, а також розширення співпраці зі стратегічними партнерами у всьому світі.

Таким чином Лісабонський договір (2009 рік) створив правові рамки для втілення ідеї стратегічної автономії, Глобальна стратегія ЄС пропонує візію втілення цієї ідеї, PESCO (Постійна структурована співпраця. 2017 рік) та Європейська ініціатива з інтервенції (European Intervention Initiative, 2018 рік) є першими спробами втілення ідеї у життя, EPD та EDF (Європейський оборонний фонд, 2021 рік) є інструментами, що можуть фінансувати конкретні проєкти спрямовані на набуття автономії, а Стратегічний Компас - це скоригований план зі зміцнення політики безпеки і оборони, що окреслює перспективу на найближчі 7 років.

Загалом документ подає необхідний інструментарій для перетворення ЄС у реального гравця глобальної оборонно- безпекової сфери. Закріплення визначення російської агресії в Україну змінило практичний підхід ЄС у бік консолідації зусиль по наданню нам потужної комплексної допомоги. Вагоме значення тут має співпраця держав ЄС з партнерами у рамках колективних домовленостей у Рамштайні і спільність дій з США. На перспективу Стратегічний компас може бути одним із вагомих імпульсів для підвищення рівня і змісту співробітництва між Євроспільнотою і Україною як державою- кандидатом у члени ЄС.[4]

Для ОЕСР (Організації економічного співробітництва та розвитку) стійкість означає, що держави можуть краще переживати екологічні, політичні, економічні та соціальні шоки і стреси.

Це передбачає здатність окремих людей, громад і держави та їх установ поглинати шоки та відновлюватися після них, водночас позитивно адаптуватися й трансформувати свої структури та засоби життєзабезпечення в умовах довгострокових змін та невизначеності [5]. Питання розбудови стійкості перебуває у фокусі цієї організації після світової фінансової кризи 2008-2009 рр. Основними напрямами діяльності ОЕСР у сфері підвищення стійкості є такі:

надання рекомендацій щодо того, як спільно оцінювати ризики (із політичними групами, донорами, державами та місцевим населенням) завдяки адаптації систем і методик, які донори використовують для оцінювання ризиків в інших країнах;

надання рекомендацій щодо необхідних стимулів для використання результатів спільного оцінювання ризиків у розробленні відповідної політики, стратегій і програм підвищення стійкості щодо певних ризиків;

збирання та поширення кращих практик щодо посилення стійкості за різними компонентами;

розроблення рекомендацій щодо налагодження комунікацій стосовно аналізу ризиків та результатів виконання програм зі стійкості [5].

Наразі формування планів діяльності ОЕСР у сфері зміцнення стійкості відбувається з урахуванням цілей і завдань, визначених Порядком денним у сфері сталого розвитку до 2030 року [6] та Порядком денним для людства [7].

Президент України своїм Указом від 27.09.2021 № 479 ввів в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 20 серпня 2021 "Про запровадження національної системи стійкості", яким схвалено Концепцію забезпечення національної стійкості.[8] Відсутність системи національної стійкості не лише знижує рівень обороноздатності країни, але й призводить до того, що дуже неефективно використовується потенціал активної частини населення з високим рівнем національної самосвідомості та громадянської ідентичності.

Реальність, що формується в умовах стрімкого розвитку сучасних технологій, змінює традиційні уявлення про загрози як такі, що зумовлені причинами переважно природного, техногенного, соціального або воєнного характеру. Новітні методи створення конфліктів і кризових ситуацій потребують розуміння природи їх виникнення на основі системного аналізу та оцінювання ризиків для найбільш важливих сфер життєдіяльності суспільства і держави, зокрема, економічної, енергетичної, інформаційної, кібернетичної, екологічної, продовольчої, охорони здоров'я, освіти та культури. На цей час протидія загрозам воєнного та невоєнного характеру в Україні фактично звужена до діяльності Міноборони, ДСНС та НГУ у відповідних сферах, яка часто регламентується застарілими нормами. Крім того, внаслідок вимог конфіденційності та різних завдань за призначенням, взаємодія між цими компонентами є обмеженою. Це призводить до багатьох негативних наслідків. Водночас на сьогодні спостерігається відсутність єдиних принципів, процесів і механізмів забезпечення національної стійкості на державному, регіональному та місцевому рівнях. Не вирішено також питання законодавчого, інституційного, методологічного забезпечення функціонування національної системи стійкості та взаємодії суб'єктів її забезпечення.

Впроваджувана національна система стійкості має передбачати забезпечення функціонування таких базових елементів:

гарантована дієвість та спроможність до повноцінного функціонування системи державних органів, їх інституційна стійкість;

безпека та захищеність об'єктів критичної інфраструктури, зокрема:

стійке постачання продовольства, водопостачання, енергопостачання, постачання теплової енергії;

стійке функціонування транспортних систем;

кібербезпека;

захищеність та безперебійне функціонування інформаційних та комунікаційних послуг;

забезпечення оборони та правопорядку;

здатність системи охорони здоров'я функціонувати в умовах посилених навантажень;

спроможність єдиної державної системи цивільного захисту до дій в умовах загрози чи виникнення надзвичайних ситуацій;

здатність ефективно реагувати на неконтрольоване масове переміщення людей;

суспільна стійкість, зокрема, до інформаційних впливів;

фінансово-економічна стійкість, зокрема, безперервність основних бізнес-процесів.

Перелік базових елементів, на забезпечення яких має бути спрямована національна система стійкості, не є вичерпним і може бути розширений відповідно до особливостей розвитку безпекової ситуації.

Вимоги, рекомендації і показники оцінювання базових елементів національної стійкості мають визначатися окремими нормативно-правовими актами.

Національна система стійкості має бути організована та функціонувати на державному, регіональному та місцевому рівнях.

В основу національної системи стійкості мають бути покладені такі принципи, як:

комплексність -- передбачає вжиття комплексу заходів щодо будь-яких загроз і кризових ситуацій на всіх етапах циклу забезпечення національної стійкості;

широка взаємодія -- передбачає, що усі суб'єкти забезпечення національної стійкості постійно обмінюються необхідною інформацією, комунікують між собою у різних форматах, спільно виконують визначені завдання у межах своєї відповідальності;

передбачуваність -- означає своєчасну ідентифікацію загроз, виявлення вразливостей та оцінювання ризиків;

надійність -- передбачає, що система функціонує повноцінно і здатна долати збої у роботі, які виникають під впливом загроз і кризових ситуацій, усі суб'єкти забезпечення національної стійкості мають достатні ресурси і спроможності для реагування на загрози;

обізнаність -- передбачає, що усі суб'єкти забезпечення національної стійкості володіють належними знаннями і практичними навичками щодо реагування на загрози і кризові ситуації на будь-якому етапі;

готовність -- передбачає наявність планів дій щодо спільного реагування на будь-які загрози, належний рівень теоретичної і практичної підготовки усіх суб'єктів забезпечення національної стійкості до реагування на загрози і кризові ситуації на усіх етапах циклу забезпечення національної стійкості;

мобільність -- передбачає здатність до швидкого залучення основних і резервних сил, засобів, ресурсів та об'єднання зусиль для вирішення завдань в умовах виникнення загрози, настання кризової ситуації;

адаптивність -- передбачає здатність системи пристосовуватися до кризових умов і нових обставин, які виникли під впливом загрози або кризової ситуації, забезпечувати виживання, еволюцію, можливість трансформувати негативні результати в позитивні, а також застосовувати інноваційні рішення;

наявність резервів -- передбачає наявність у системі додаткових спроможностей, які можуть бути задіяні внаслідок виходу з ладу основних, а також альтернативних планів, стратегій розвитку;

безперервність -- передбачає, що в умовах виникнення загрози, настання кризової ситуації система продовжує діяти без значної втрати функціональності, усі суб'єкти забезпечення національної стійкості здатні виконувати основні функції;

субсидіарність -- передбачає розподіл повноважень і відповідальності, за якого ключові рішення щодо реагування на загрози і кризові ситуації ухвалюються на найнижчому можливому рівні з координацією на вищому доцільному рівні.

Концепцію передбачається реалізувати протягом 2021--2025 років. За строками реалізації завдання поділяються на короткострокові (першочергові) (до 2-х років) та середньострокові (3-5 років).[8]

В Україні йде війна, в якій українська нація веде небачену у 21-му сторіччі битву за своє існування. Країна-агресор РФ розв'язала війну проти України 2014 року, коли окупувала Крим і частини Донецької та Луганської областей. 24 лютого 2022 року Росія розпочала широкомасштабне вторгнення в Україну з північного, східного та південного напрямків. У квітні сили оборони вигнали окупантів із північних областей України, восени деокупували частини Херсонської, Миколаївської та Харківської областей. Росія заперечує, що веде проти України загарбницьку війну на її території та називає це «спеціальною операцію». Москва, попри численні докази, також заперечує свої атаки на цивільних в Україні. [9]

Глобальні ризики, які загрожують світу, сформували нові виклики у сфері забезпечення стійкості. Ключові стейкхолдери протистоять загрозам у військовій сфері, в економіці, політиці, екології, соціальним ризикам, техногенним катастрофам, фінансовій нестабільності, спроможним дестабілізувати суспільно-економічне життя будь-якої країни. [10]

10 листопада, Кабінет Міністрів України затвердив План заходів із реалізації Концепції забезпечення національної системи стійкості до 2025 року.[11] План сформовано з урахуванням результатів оцінювання системи стійкості України в умовах війни та наданих рекомендацій із усунення виявлених міжсекторальних вразливостей. Оцінювання проведено на початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну за підтримки американських партнерів.

План містить заходи щодо запровадження цілісної системи ідентифікації, пріоритезації, запобігання та ефективного реагування на загрози та ризики будь-якого характеру. Документ сприятиме посиленню спроможності органів влади та місцевого самоврядування у цій сфері, у тому числі підвищенню компетенцій їх представників. Також План спрямований на розвиток навичок та алгоритмів поведінки громадян під час загрози і виникнення кризових ситуацій, у тому числі щодо підтримки сил безпеки і оборони цивільним населенням. Документ містить заходи з моніторингу та аналізу ефективності функціонування національної системи стійкості.

Органи місцевого самоврядування можуть забезпечувати виконання плану у межах своїх повноважень.[11]

Висновки

Відсутність системи національної стійкості не лише знижує рівень обороноздатності країни, але й призводить до того, що дуже неефективно використовується потенціал активної частини населення з високим рівнем національної самосвідомості та громадянської ідентичності. Результатом впровадження системи стійкості стане здатність суб'єктів системи стійкості функціонувати в умовах впливу дестабілізуючих факторів. Стійкість - одна з головних характеристик національного спротиву. Без стійкості спротив неможливий. Тому національна система стійкості безумовно буде охоплювати і всі аспекти національного спротиву. Ефективність запровадження національної системи стійкості в Україні буде залежати, в першу чергу, від вибору: ми створюємо систему стійкості тому що є такий світовий тренд, чи ми усвідомлюємо існуючі загрози та необхідність виважених рішень щодо створення правових засад для побудови, розвитку та функціонування системи стійкості, формування організаційної структури системи необхідного рівня тощо.

Список використаних джерел

1. "Концепція забезпечення національної стійкості": для чого вона потрібна https://defence-ua.com/minds_and_ideas/v_ukrajini_zjavilasja_kontseptsija_zabezpechennj a_natsionalnoji_stijkosti_dlja_chogo_vona_potribna-5661.html.

2. Лідери НАТО затвердили нову Стратегічну концепцію https://www.nato.int/cps/ru/natohq/news_197281.htm? selectedLocale=uk.

3. Чому в ЄС говорять про стратегічну автономію? http://prismua.org/чому-в-єс-говорять-про-стратегічну-авт/.

4. Стратегічний компас: оборонно-безпекова стратегія ЄС http://buk-visnyk.cv.ua/news/2123/.

5. OECD. What does “resilience” mean for donors? An OECD factsheet. URL: https://www.oecd.org/dac/May%2010%202013%20FINAL%20resilience%20PDF.pdf.

6. United Nations (UN) General Assembly. United Nations Millennium Declaration. General Assembly Resolution A/RES/55/2. URL: https://www.un.org/en/development/desa/population/migration/generalassembly/docs/globalcompact/A_RES_55_2.pdf.

7. United Nations (UN). Agenda for Humanity. Annex to the Report of the Secretary-General for the World Humanitarian Summit. URL: https://sustainabledevelopment.un.org/content/documents/2282agendaforhumanity.pdf (дата звернення: 15.06.2021).

8. Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 20 серпня 2021 року «Про запровадження національної системи стійкості»: Указ Президента України від 27 вересня 2021 року № 479/2021 https://www.president.gov.ua/documents/4792021-40181.

9. Романенко Є.О. Російська федерація є державою-терористом //Modern! aspekty vedy: XXVII. Dil mezinarodni kolektivni monografie / Mezinarodni Ekonomicky Institut s.r.o.. Ceska republika: Mezinarodni Ekonomicky Institut s.r.o., 2023. - str.10-22.

10. Nepomnyashchyy, O. Quintessence of Ukraine's Financial Security Strengthening in the Context of Economic Space Volatility / N. Novikova, O. Nepomnyashchyy, Yu. Sonko, O. Marusheva, T. Derun // Financial and credit activity: problems of theory and practice. - 2020. - Vol. 2, № 33. - P. 482-491. DOI: 10.18371/fcaptp.v2i33.207212.

11. Про затвердження плану заходів з реалізації Концепції забезпечення національної системи стійкості до 2025 року: розпорядження Кабінету міністрів від 10 листопада 2023 р. № 1025-р https://www.kmu.gov.ua/npas/pro-zatverdzhennia-planu-zakhodiv-z-realizatsii-kontseptsii-zabezpechennia-natsionalnoi-systemy-stiikosti-do-2025-roku-i101123-1025.

Размещено на Allbest.ru