Особливості визначення предмету незаконних дій з документами на переказ, платіжними картками та іншими засобами доступу до банківських рахунків

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості визначення предмету незаконних дій з документами на переказ, платіжними картками та іншими засобами доступу до банківських рахунків

Попович Євген Миколайович доктор юридичних наук, професор, головний науковий співробітник, Національний науковий центр «Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М. С. Бокаріуса», м. Харків

Анотація

Стаття присвячена особливостям визначення предмету незаконних дій з документами на переказ, платіжними картками та іншими засобами доступу до банківських рахунків. Зазначено, що на сучасному етапі економічної розбудови України, в умовах трансформації національної економіки важливе значення має ефективне функціонування банківської системи. Для вивчення предмету дослідження використано систему загально- наукових методів, а саме: теоретичне узагальнення, порівняння, системний аналіз і формалізацію. У науковій роботі автором зазначено, що останнім часом широко впроваджуються новітні інформаційні технології, які надають можливість значно вдосконалити діяльність банків у розрахункових відносинах з їх клієнтами, в тому числі у сфері переказу грошових коштів, при цьому поряд із цим виникло і таке негативне явище, як незаконні дії з документами на переказ, платіжними картками та іншими засобами доступу до банківських рахунків. Суспільна небезпечність зазначених діянь полягає в тому, що вони, перш за все, завдають істотної шкоди відносинам у сфері забезпечення нормального функціонування банківської і кредитно-фінансової систем з емісії й обігу платіжних засобів. Здійснивши аналіз вже існуючих наукових підходів до визначення предмету незаконних дій з документами на переказ, платіжними картками та іншими засобами доступу до банківських рахунків, автор запропонував вважати в якості предмета досліджуваного злочину платіжні засоби на паперовому, електронному чи іншому виді носії інформації, використання яких ініціює (чи може ініціювати) переказ грошей з відповідного рахунка платника. Також у статті виокремлено розмежування складових предмету незаконних дій з документами на переказ, платіжними картками та іншими засобами доступу до банківських рахунків, на підставі яких проводиться відмежування суміжних злочинів, передбачених ст. ст. 366 і 358 КК та ін.

Ключові слова: слідча ситуація, тактична операція, розслідування кримінальних правопорушень у сфері господарської діяльності, підробка документів, підробка банківських карток, використання підроблених документів, використання електронних грошей, спеціальні знання, судова експертиза, криміналістичне дослідження документів, цифрова криміналістика.

Abstract

Popovich Evgen Mykolayovych Doctor of Legal Science, Professor, Principal researcher, National Scientific Center «Hon. Prof. M. S. Bokarius Forensic Science Institute», Kharkiv

FEATURES OF DETERMINING THE SUBJECT OF ILLEGAL ACTIONS WITH TRANSFER DOCUMENTS, PAYMENT CARDS AND OTHER MEANS OF ACCESS TO BANK ACCOUNTS

This article is devoted to the subject of illegal actions with transfer documents, payment cards and other means of access to bank accounts. It is noted that at the current stage of the economic development of Ukraine, in the conditions of the transformation of the national economy, the effective functioning of the banking system is of great importance. To study the research subject, a system of general scientific methods was used, namely: theoretical generalization, comparison, system analysis and formalization. In the scientific work, the author states that the latest information technologies have recently been widely implemented, which make it possible to significantly improve the activities of banks in settlement relations with their clients, including in the field of money transfers, while at the same time such a negative phenomenon has arisen, such as illegal actions with transfer documents, payment cards and other means of accessing bank accounts. The public danger of these actions lies in the fact that, first of all, they cause significant damage to relations in the sphere of ensuring the normal functioning of the banking and credit and financial systems for the issuance and circulation of means of payment. Having analyzed the already existing scientific approaches to determining the subject of illegal actions with transfer documents, payment cards and other means of accessing bank accounts, the author proposed to consider as the subject of the investigated crime payment means on paper, electronic or other forms of information, the use of which initiates (or can initiate) the transfer of money from the relevant account of the payer. The article also distinguishes the components of the subject of illegal actions with documents for transfer, payment cards and other means of access to bank accounts, on the basis of which the delimitation of related crimes, provided for in Art. Art. 366 and 358 of the Criminal Code, etc.

Keywords: investigative situation, tactical operation, investigation of criminal offenses in the field of economic activity, forgery of documents, forgery of bank cards, use of forged documents, use of electronic money, special knowledge, forensic examination, forensic examination of documents, digital forensics.

Постановка проблеми

незаконні дії з документами банківський

Безперервний розвиток економічних відносин зумовлює появу нових умов ведення бізнесу, підвищує значення часу та перетворює банки та інші фінансові установи на активних учасників економічних відносин. Стабільність банків, кредитних установ та інших фінансових установ є індикатором збалансованого економічного розвитку, важливою умовою інвестиційного зростання та, зрештою, складовою системи захисту національних інтересів та національної безпеки в економічній сфері. Такий висновок ґрунтується на положеннях статті 26 Закону України від 21 червня 2018 року № 2469-УШ "Про національну безпеку України", яка розглядає зниження інвестиційної активності та зростання кредитних ризиків як загрозу національним інтересам і національній безпеці України в економічній сфері. Зокрема, у сфері господарської діяльності збільшення кількості грошових розрахунків між учасниками господарських відносин та зростання пропозиції валюти, необхідної для забезпечення товарообміну між цими учасниками, зумовлюють необхідність використання альтернативних засобів платежу, які є зручними у використанні та не обмежують реалізацію права власності особи, таких як грошові знаки. Ця проблема може бути вирішена шляхом широкого залучення банківських установ, що зберігають кошти, та впровадження у фінансовий розподіл різних способів доступу до банківських рахунків. Водночас, питання захисту права власності на кошти від злочинних посягань вирішується на принципово іншому рівні. В ідеалі банківські установи повинні контролювати кошти вкладників, можливо, дещо краще, ніж останні. Безготівкові розрахунки мають й інші переваги, які відображають потреби окремих осіб, суспільства та держави в цілому. Ці міркування дають підстави якісно по-новому поглянути на небезпеку протиправної діяльності з використанням засобів доступу до банківських рахунків. Втручання в діяльність банківських установ, спроби використання або виведення чужих коштів для власних потреб шляхом маніпулювання платіжними картками, документами на переказ грошей та іншими засобами доступу до банківських рахунків порушують авторитет держави та руйнують умови спокою в суспільстві. Робота автора містить результати комплексного дослідження особливостей предмету злочину, передбаченого статтею 200 Кримінального кодексу "Незаконні дії з документами на переказ, платіжними картками, іншими засобами доступу до банківських рахунків та обладнанням для їх виготовлення". Автор дотримуються класичної процедури аналізу предмету цього правопорушення, детально розглядаючи як склад злочину, так і покарання за нього. Позитивним моментом є комплексний огляд існуючих у теорії кримінального права поглядів на поняття предмету злочину та виявлення його сильних і слабких сторін. Предмет злочину, передбаченого ст. 200 КК України, слід розглядати на рівні загального поняття платіжних засобів. Зміст цього поняття розкривається через аналіз загальних ознак, притаманних кожному об'єкту злочину (соціальні, фізичні та юридичні), та спеціальних ознак об'єкта злочину (інформаційне, імперативне та функціональне (спеціальне) призначення).

Аналіз основних досліджень і публікацій. У доктрині кримінального процесу до дослідження визначення предмету незаконних дій з документами на переказ, платіжними картками та іншими засобами доступу до банківських рахунків у різний час зверталися М. В. Карчевський, О. Є. Радутний, С. О. Орлов , А. А. Музика, Д. С. Азаров, П. П. Андрушко , М. І. Панов та інші вчені. Додамо, що дослідження цих науковців проводилися в різний час і деякі з них стосувалися лише окремих особливостей визначення предмету незаконних дій з документами на переказ, платіжними картками та іншими засобами доступу до банківських рахунків, проте за останні роки відбулись суттєві зміни щодо розуміння суті самого злочину, які не могли бути враховані у повній мірі. Тому ця обставина, як видається, зумовлює необхідність перегляду та переосмислення низки наукових положень і рекомендацій щодо особливостей визначення предмету незаконних дій з документами на переказ, платіжними картками та іншими засобами доступу до банківських рахунків.

Метою статті є дослідження особливостей визначення предмету незаконних дій з документами на переказ, платіжними картками та іншими засобами доступу до банківських рахунків.

Виклад основного матеріалу

Згідно зі статтею 200 Кримінального кодексу, злочин завжди вчиняється у зв'язку з конкретним предметом, прямо зазначеним у законі, а саме документами на переказ, платіжними картками та іншими засобами доступу до банківських рахунків. Кримінальне законодавство країн СНД по-різному визначає предмет злочину. У кримінальних кодексах держав СНД предмет розглядуваного злочину визначається по- різному: «кредитные либо расчетные карты или иные платежные документы, не являющиеся ценными бумагами» (ст. 205 КК Азербайджанської Республіки), «кредитные или расчетные карты, иные платежные документы или документы, удостоверяющие имущественные правомочия, которые не являются ценными бумагами» (ст. 210 КК Грузії), «кредитные либо расчетные карты, а также иные платежные документы, не являющиеся ценными бумагами» (ст. 203 КК Киргизької Республіки), «платежный инструмент» (ст. 214 КК Литовської Республіки), «кредитные или расчетные карты, а также иные платежные документы, не являющиеся ценными бумагами» (ст. 253 КК Туркменистану), «платежные документы, то есть ценные бумаги или валюта либо иные документы, не считающиеся ценными, но свидетельствующие об имущественных правах, устанавливающие или предоставляющие эти права» (ст. 203 КК Республіки Вірменія), «кредитные карты или иные платежные документы, не являющиеся валютой или ценными бумагами, но удостоверяющие, устанавливающие либо предоставляющие имущественные права или обязанности» (ст. 237 КК Республіки Молдова), «платежные карточки, а также иные платежные и расчетные документы, не являющиеся ценными бумагами» (ст. 207 КК Республіки Казахстан), «ценная бумага, кредитная карта или иной денежный документ» (ст. 193 КК Латвійської Республіки) [1].

Тому злочин належить до категорії «предметних», особливою та точною ознакою яких є предмет злочину. При цьому дослідження цього досить складного предмета (предметів), з'ясування його обов'язкових ознак, положення в структурі складу злочину, зв'язку з іншими елементами та ознаками складу та значення для кримінальної відповідальності неможливі без загальної кримінально-правової характеристики предмета цього злочину на рівні його загального поняття. Цей підхід базується на основному твердженні.

Суттєва проблема предмета злочину -- одна із складних і дискусійних у теорії кримінального права, де й досі немає єдності поглядів відносно цього поняття. Однак її вирішення потребує особливої уваги, тому що предмет злочину вказує на зв'язок об'єкта з його об'єктивною стороною та іншими елементами складу злочину. Без з'ясування змісту і обсягу поняття «предмет злочину» іноді може бути значно ускладнено і правильне встановлення тих суспільних відносин, на які спрямоване злочинне посягання. Між тим визначення об'єкта допомагає з'ясувати також предмет злочину і його істотні ознаки. Вплив злочинного діяння на предмет, спосіб вчинення цього діяння, а також фізична, інтелектуальна чи інша зміна предмета поряд з іншими ознаками злочину дозволяють у різних випадках дійти висновку щодо його характеру і ступеня суспільної небезпечності. Саме тому дослідженню предмета злочину завжди приділялася велика увага.

Для початку необхідно вирішити питання щодо співвідношення об'єкта і предмета злочину. Думки науковців щодо цього можна поділити на дві протилежні позиції. Одні науковці вважають, що предмет -- це стороннє стосовно об'єкта правове явище, яке не має з ним органічного зв'язку. Інші ж, на відміну від перших, не вбачають якоїсь різниці між ними і на цій підставі роблять висновок про тотожність цих понять, тобто -- про недоцільність розроблення самої проблеми предмета злочину в системі загального вчення про злочин. Із такими поглядами не можна погодитися, адже їх автори в одних випадках не вбачають єдності і внутрішнього зв'язку об'єкта як суспільних відносин і предмета злочину, який часто виступає одночасно об'єктом суспільних відносин і тому входить в їх зміст, а в інших -- ігнорують роль предмета злочину як ознаки складу злочину на рівні його загального поняття. Через це слід визнати достатньо вірною позицію В. Я. Тація, відповідно до якої предмет злочину як самостійна ознака складу останнього існує поряд з об'єктом. При цьому вони завжди знаходяться у органічному («рідному») зв'язку і єдності у випадках, коли предмет є обов'язковою ознакою складу злочину.

Щодо визначення поняття «предмет злочину», то мають місце ззовні різні, але при цьому схожі точки зору. Так, на думку М. І. Загороднікова, предметом злочину виступають ті речі матеріального світу, впливаючи на які суб'єкт заподіює шкоду об'єкту злочину. С. Ф. Кравцов визначає це поняття як матеріальний (речовинний) елемент суспільних відносин, на який прямо вказує кримінальний закон або який безпосередньо випливає із його змісту і шляхом протиправного впливу на який порушуються ці суспільні відносини . Згідно з позицією М. І. Бажанова предмет злочину -- це та річ (фізичне утворення) матеріального світу, поводження з якою закон пов'язує з певною кваліфікацією злочину, а відтак, і з кримінальною відповідальністю.

Інші вчені вважають, що предметом злочину є те, з приводу чого виникають відносини між людьми. Поруч з цим вони уточнюють, що предмет суспільних відносин може бути предметом злочину за умови, якщо цінності, з приводу яких складаються відносини, по-перше, зазнають злочинного впливу в процесі посягання, внаслідок чого кому-небудь заподіюється або створюється загроза заподіяння шкоди; по-друге, через це вони поставлені під кримінально-правову охорону.

На думку Є. В. Фесенка, предмет злочину -- це матеріалізоване утворення, безпосередньо впливаючи на яке шляхом його вилучення, створення, знищення чи зміни його вигляду або правового режиму тощо, винна особа посягає на цінності, що охороняються законом. М. Й. Коржанський визнає предметом злочину конкретний матеріальний об'єкт, у якому відбиваються певні сторони, властивості суспільних відносин (тобто об'єкта злочину), шляхом фізичного або психічного впливу на який заподіюється суспільно небезпечна шкода у сфері цих відносин.

Ознайомившись з наведеними поглядами можна зробити висновок про те, що в науці кримінального права переважає розуміння до визначення предмета злочину як предметів (речей) матеріального світу, але з певними властивостями яких кримінальний закон пов'язує існування у діях особи ознак конкретного складу злочину.

Ще дуже складним є питання щодо визначення як предмета злочину інформації, під якою розуміють певні відомості у будь-якій формі, у будь- якому вигляді, на будь-яких носіях щодо явищ і процесів об'єктивного світу. Звісно, інформація як «відомості», може бути віднесена до категорії «предмета» чи «речі» об'єктивного світу тільки умовно. Але тим не менш інформація у багатьох нормах КК визнається предметом злочину -- обов'язковою ознакою складу злочину. Різновидами інформації є: комп'ютерна, професійна, інсайдерська інформація як таємниця (державна, лікарська, комерційна) та ін. Одним із предметів злочинів, передбачених ст. ст. 361-363-1 КК (розділ XVI Особливої частини «Злочини у сфері використання електронно- обчислювальних машин (комп'ютерів), систем та комп'ютерних мережі мереж електрозв'язку»), визнається саме комп'ютерна інформація. До професійної інформації можна віднести відомості про проведення медичного огляду -- ст. 132 КК («Розголошення відомостей про проведення медичного огляду на виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби»), до інсайдерської -- відомості про емітента, його цінні папери або правочини щодо них -- ст. 232-1 КК («Розголошення або використання неоприлюдненої інформації про емітента або його цінні папери»). Державна таємниця є предметом злочинів, передбачених ст. 114 КК («Шпигунство»), ст. 328 КК («Розголошення державної таємниці»), ст. 329 КК («Втрата документів, що містять державну таємницю») та ін. Лікарська таємниця виступає предметом злочину, передбаченого ст. 145 КК («Незаконне розголошення лікарської таємниці»), комерційна таємниця -- злочинів, передбачених ст. 231 КК («Незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю»), ст. 232 КК («Розголошення комерційної або банківської таємниці») та ін. [2].

Отже, до поняття «предмет злочину» слід включати не тільки фізичні предмети (речі, майно), а й також реально існуючі явища об'єктивного світу: енергію (електричну, теплову, ін.), а також інформацію, у зв'язку з існуванням чи створенням яких або з їх обігом вчиняється злочин. Саме з приводу цих явищ складаються й існують суспільні відносини як об'єкт кримінально- правової охорони та саме у зв'язку із цими явищами (енергії, інформації) вчиняється той чи інший злочин. Таке розуміння до тлумачення предмета злочину має принципове та суттєве значення і при дослідженні предмета розглядуваного злочину. При підробленні документів на переказ, платіжних карток чи інших засобів доступу до банківських рахунків майже постійно має місце фальсифікація певної інформації, яка відображається у цих предметах. Особливо чітко це проявляється при підробленні електронних документів. При зберіганні, придбанні, перевезенні, використанні чи збуті підроблених предметів вчиняються незаконні дії з документами на переказ чи платіжними картками, які також є носіями фальсифікованої інформації. Відтак, запропоноване тлумачення поняття предмета злочину (на рівні загального поняття) надає можливість встановити і дослідити основні й істотні ознаки предметів розглядуваного злочину [3].

Переходячи безпосередньо до аналізу предмета злочину, передбаченого ст. 200 КК, треба сказати, що останній має важливе кримінально-правове значення перш за все для: 1. Встановлення в суспільно небезпечному діянні складу злочину як підстави кримінальної відповідальності, 2. Правильної кваліфікації злочину, 3. Його відмежування від суміжних злочинів, 4. Оцінки ступеня суспільної небезпечності злочину. Відомо, що предметами досліджуваного злочину виступають: (1) документи на переказ, (2) платіжні картки, (3) інші засоби доступу до банківських рахунків. Кожен із цих предметів має свої, притаманні тільки йому індивідуальні ознаки. Вони визначені як кримінальним законом (ст. 200 КК), так й іншими нормативно- правовими актами, що регулюють банківську та фінансову діяльність в Україні. Але, як видається, надзвичайно важливо встановити перш за все родові (типові, узагальнені) ознаки, властиві всім цим предметам даного злочину. Такий підхід наддасть змогу глибше і повніше встановити й конкретні (видові) ознаки, притаманні кожному із зазначених предметів розглядуваного злочину.

Розв'язуючи цю проблему, треба, перш за все, визначити насамперед більш широке за обсягом поняття і відповідний йому термін, які б об'єднували усі вказані у ст. 200 КК предмети злочину. Таким, як уже вказувалося, є термін «платіжний інструмент». Саме він застосовується у ст. 1 Закону України «Про платіжні послуги». Платіжний інструмент -- це персоналізований засіб, пристрій та/або набір процедур, що відповідають вимогам законодавства та погоджені користувачем і надавачем платіжних послуг для надання платіжної інструкції. До платіжних інструментів належать документи на переказ та спеціальні платіжні засоби. Але цей термін навряд чи можна визнати прийнятним. Термін «інструмент» завжди використовується щодо певного знаряддя праці, певних матеріальних предметів для виконання якихось робіт. При цьому даним терміном («інструменти») не охоплюються у точному сенсі цього слова документи на переказ (особливо документи в електронній формі), а також інші засоби доступу до банківських рахунків (які теж належать до категорії «документи»). З огляду на викладене при визначенні усіх предметів досліджуваного злочину пропонуємо користуватися терміном «платіжні засоби», який більш точно характеризує ці предмети. Термін «засоби» за змістом є більш широким, ніж термін «інструменти». Ним визнається широке коло предметів, які можуть використовуватися людиною в її свідомій, цілеспрямованій діяльності: матеріальні та нематеріальні, які, наприклад, несуть інформацію, в тому числі фальсифіковану. Отже, термін «платіжний засіб» охоплює і матеріальні предмети (як «інструменти»), і підроблені носії інформації чи саму інформацію, як засіб доступу до банківських рахунків [4].

Більш детально розберемо основні ознаки предмета (предметів) досліджуваного злочину. Громадська ознака вказує на зв'язок предмета з об'єктом злочину. Платіжні засоби є не чим іншим, як предметом, щодо якого існують суспільні відносини у сфері безпеки функціонування системи емісії і обігу платіжних засобів, майнових прав та інтересів її суб'єктів, що охороняються кримінальним законом від злочинних посягань і становлять безпосередній об'єкт розглядуваного злочину. Саме платіжні засоби виступають чинниками, які зумовлюють виникнення й існування суспільно значущої (позитивної) діяльності суб'єктів системи їх емісії і обігу -- нормального функціонування установ кредитно-фінансової системи. Шкода цьому об'єкту заподіюється в одних випадках шляхом протиправного створення певних предметів (підроблення документів на переказ, платіжних карток чи інших засобів доступу до банківських рахунків), а в інших -- протиправним вчиненням певних дій з підробленими предметами (придбання, зберігання, перевезення, пересилання з метою збуту чи збут таких документів на переказ, платіжних карток чи їх використання). В усіх цих випадках у сфері суспільних відносин, що забезпечують безпечність функціонування системи емісії і обігу платіжних засобів, з'являються підроблені (фальсифіковані), а тому недійсні платіжні засоби, внаслідок чого винні особи протиправно одержують доступ до банківських рахунків і можливість безпідставно ініціювати переказ грошових коштів. Тим самим створюється реальна загроза заподіяння шкоди функціонуванню суспільних відносин у цій сфері, а також майновим інтересам суб'єктів кредитно-фінансових відносин [5].

Предметна ознака предмета злочину свідчить про те, що він за загальним правилом є матеріальним виразом існування тих чи інших суспільних відносин. В одних випадках він, як відомо, є субстратом (квінтесенцією) останніх (наприклад, майно у відносинах власності), а в інших -- матеріальним відтворенням цих відносин або свідченням їх існування. До предмета досліджуваного злочину на підставі розглядуваної ознаки слід віднести й інформацію як об'єктивно існуюче явище, що може емпірично визначатися і сприйматися органами чуттів людини або технічними засобами. Предметна ознака платіжних засобів виражається в тому, що вони існують у вигляді матеріальних об'єктів -- платіжних засобів (паперові документи на переказ, платіжні картки), а також, як уже зазначалось, у нематеріальному стані -- у вигляді інформації, яка становить зміст цих засобів і викривляється (фальсифікується) при підробленні названих предметів, а також у вигляді. комп'ютерної інформації (електронних даних) у разі їх створення (підроблення) у формі електронних документів . З урахуванням аналізу дефініції документа, що міститься в Законі України від 9 квітня 1999 р. N° 595-XIV «Про обов'язковий примірник документів», як матеріальної форми одержання, зберігання, використання і поширення інформації, зафіксованої на папері, магнітній, кіно-, фотоплівці, оптичному диску або іншому носієві , вважаємо, що платіжні засоби за своєю природою в цілому підпадають під поняття «документи» як родового поняття [6].

Нормативна ознака вказує на предмет злочину (платіжний засіб) як на обов'язкову ознаку його складу. Зміст останньої детальніше розкривається у ст. 200 КК, примітці до неї і в низці інших нормативно-правових актів. Це означає, що платіжними засобами, тобто предметом злочину, можуть бути визнані лише предмети (засоби) того виду і у тій формі, що визначаються як кримінальним законодавством, котре встановлює кримінально-правову заборону, так і законодавством, яке регулює кредитно-фінансові відносини і відносини у сфері банківської діяльності (позитивне право). Крім того, юридична ознака, як це випливає зі ст. 200 КК, свідчить про те, що платіжні засоби -- документи на переказ, платіжні картки, інші засоби доступу до банківських рахунків -- визначаються предметом розглядуваного злочину лише тоді, коли відносно них вчиняються певні, зазначені в ст. 200 КК незаконні дії: має місце їх підроблення, а також вчиняються інші незаконні дії: придбання, зберігання перевезення чи пересилання з метою збуту підроблених документів на переказ чи платіжних карток, їх збут або використання. Підроблення платіжних засобів, інші незаконні дії з ними охоплюються об'єктивною стороною даного злочину, що буде предметом дослідження в подальшому [7].

Щодо спеціальних ознак предмета (предметів) досліджуваного злочину, то виокремлюють наступні. Комунікативність як ознака предмета даного злочину свідчить про те, що платіжний засіб містить у собі певну специфічну інформацію стосовно його емітента, а також фізичної чи юридичної особи, яка його використовує, дані щодо особи, якій адресовано платіжний засіб, відповідний код (пін-код) чи шифр, номери банківських рахунків, інформацію про суму грошових коштів, які підлягають перерахуванню або видачі готівкою, інші реквізити, встановлені у відповідних нормативно-правових актахі і притаманні цим засобам. Причому ця інформація за зовнішньою формою має вигляд справжньої, тобто майже правдивої. Насправді ж за своїм змістом вона при вчиненні названого злочину є підробленою, фальсифікованою, а відтак, виступає в такому разі різновидом обману (обман дією) [8].

Владність як ознака платіжних засобів тісно пов'язана з їх юридичною (нормативною) ознакою і вказує на те, що приписи, які за змістом містяться у цих засобах, повинні беззастережно виконуватися суб'єктами кредитно- фінансових відносин. Владність платіжних засобів показує, що вони виконані належним суб'єктом на підставі відповідних повноважень і мають юридичну силу, тобто містять у собі приписи, обов'язкові до виконання особами, яким ці документи адресовані. У дійсності ж ці платіжні засоби як предмети злочину, передбаченого ст. 200 КК, за своїм змістом (інформаційна ознака) і волевиявленням суб'єкта, котрий їх використовує, також є фальсифікованими. Вони завжди спрямовані на введення суб'єктів, яким ці документи адресовані, в оману щодо доступу до банківських рахунків та ініціювання переказу грошових коштів або ж видачі їх готівкою [9].

Практична ознака, об'єднуючи в собі дві попередні, вказує на спеціальне призначення платіжних засобів для ініціювання переказу грошей з відповідного рахунка платника. Це означає таке. По-перше, ці платіжні засоби емітовані (видані) належним суб'єктом (емітентом) і їх обіг є законним, тобто таким, що породжує належні права і обов'язки для суб'єктів кредитно- фінансових відносин. Так, Закон України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні»1 не тільки встановлює види документів на переказ, а й визначає їх правовий статус, у тому числі суб'єктів обігу даних документів. Емісія платіжних карток у межах України провадиться виключно банками, що мають ліцензію Національного банку України на здійснення таких операцій. Таким чином, емісія і обіг платіжних засобів завжди мають легальний (тобто офіційний) характер. По-друге, за своїм змістом платіжні засоби (у розумінні зв'язку з інформаційною та імперативною ознаками) дають підстави для ініціювання переказу грошей із банківських рахунків одного суб'єкта кредитно-фінансових відносин до банківського рахунка іншого суб'єкта. По-третє, платіжні засоби з урахуванням змісту їх імперативних приписів є не чим іншим, як засобом доступу до банківських рахунків (їх використання, функціонування) щодо переказу грошових коштів із рахунка платника на рахунок іншого суб'єкта кредитно-фінансових відносин чи одержання грошових коштів готівкою. Але ці приписи при вчиненні досліджуваного злочину є фальсифікованими і не відображають волевиявлення дій суб'єктів зазначених відносин за ініціювання переказу грошових коштів, вчиняються всупереч їх волі та інтересам. Отже, кредитно-фінансова установа (банк), одержавши підроблені платіжні засоби (в особі її представників (працівників), сприймає їх як справжні (хоча в дійсності вони є підробленими) і виконує внаслідок цього певні дії з переказу грошових коштів або видачі їх готівкою, хоча в дійсності об'єктивно для цього правових підстав немає [10].

Усі три спеціальні ознаки платіжних засобів у їх єдності дозволяють дати їм загальну оцінку як засобам доступу до банківських рахунків, змістовним призначенням яких є ініціювання і переказ грошових коштів від одного суб'єкта кредитно-фінансових відносин до іншого (інших) чи одержання їх готів кою. Цей висновок ґрунтується на семантичному тлумаченні третього виду предметів цього злочину -- «інші засоби доступу до банківських ресурсів». Слово «інші» вказує на те, що зміст словосполучення «засоби доступу до банківських рахунків» поширюється також на «документи на переказ» і «платіжні картки». Відтак, істотною рисою платіжних засобів (цих трьох видів) є те, що вони виступають засобами доступу до банківських рахунків. Крім того, зі змісту примітки до ст. 200 КК (вона виступає як структурний елемент кримінально-правової норми, передбаченої цією статтею) слід зробити висновок про те, що ці засоби використовуються банками чи їх клієнтами для передачі доручень або інформації на переказ грошових коштів між суб'єктами переказу грошових коштів. Це і є основною (головною) і, отже, конститутивною функцією даних платіжних засобів [11].

Висновок

Проведене нами дослідження дає підстави зробити такі висновки. Предметом дослідженого злочину визнано: документи на переказ, платіжні картки, інші засоби доступу до банківських рахунків. Кожен із цих предметів має свої, притаманні тільки йому видові ознаки, що визначаються як кримінальним законом, так і іншими законами та підзаконними нормативно-правовими актами, що регулюють банківську і кредитно- фінансову діяльність в Україні. І хоча ці предмети охоплюються єдиним, загальним за обсягом поняттям -- платіжний засіб, кожен з них має особисті ознаки. Платіжним засобам як предметом злочину властиві й загальні (родові) ознаки. До них належать соціальна, фізична та юридична (нормативна) ознаки як універсальні, притаманні кожному предмету злочину, що мають певні особливості, зумовлені його об'єктом (видовим і безпосереднім). Поряд з ними виокремлюються також спеціальні ознаки предмета, які зазвичай залежать від безпосереднього об'єкта і в той же час впливають як на визначення специфічних (особистих) ознак кожного із платіжних засобів, так і на об'єктивні і суб'єктивні ознаки предмета досліджуваного злочину в цілому. До останніх належать інформативність, імперативність та функціональне (спеціальне) призначення.

Наявність усіх розглянутих ознак у сукупності дає підставу вважати платіжні засоби предметом аналізованого злочину. В той же час відсутність хоча б однієї з них свідчитиме про те, що документ не може бути визнано платіжним засобом. На підставі виокремлених загальних і спеціальних ознак предмета даного складу злочину проводиться відмежування від злочинів суміжних, передбачених ст. ст. 366 і 358 КК та ін.

Література

1. Кримінальне право України: Загальна частина: підруч. для студ. юрид. спец. вищ. закл. освіти / За ред. М. І. Бажанова, В. В. Сташиса, В. Я. Тація. К. Харків: Юрінком, 2001. С. 96.

2. Кримінальний процесуальний кодекс України : Закон України від 13.04.2012 р. № 4651-VI (зі змінами та доповненнями). Відомості Верховної Ради України (ВВР). 2013. № 9-10, № 11-12, № 13, ст. 88. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/4651-17#Text (дата звернення: 05.01.2024).

3. Фесенко Є. В. Цінності як об'єкт злочину. Право України. 1999. № 6. С. 75-78.

4. Відомості Верхової Ради України. 2005. № 27. С. 359.

5. Карчевський М. В. Кримінальна відповідальність за незаконне втручання в роботу електронно-обчислювальних машин, систем та комп'ютерних мереж. Луганськ: РВВ ЛАВС. 2002.

6. Орлов С. О. Кримінально-правова охорона інформації в комп'ютерних системах та телекомунікаційних мережах: автореф. дис. ... канд. юрид. наук. Х., 2004. С. 9-10.

7. Музика А. А., Азаров Д. С. Законодавство України про кримінальну відповідальність за комп'ютерні злочини: науково-практичний коментар і шляхи вдосконалення. К.: Вид. Паливода А. В., 2005. С. 14-20;

8. Андрушко П. П. Коментар до статей розділу XVI «Злочини у сфері використання електронно-обчислювальних мереж і мереж електрозв'язку». Законодавство України: Науково-практичні коментарі. 2005. № 3. С. 68.

9. Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар / За заг. ред. В. В. Сташиса, В. Я. Тація. Х.: ТОВ «Одісей», 2006. С. 965-966.

10. Лащук Е. В. Предмет злочину в кримінальному праві України: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. К., 2005. С. 7-9.

11. Панов М. М. Об'єкт незаконних дій з документами на переказ, платіжними картками та іншими засобами доступу до банківських рахунків, обладнанням для їх виготовлення (ст. 200 КК). Вісник Академії правових наук України. 2005. №3 (42). С. 190-200.

References

1. Bazhanova, M. I., Stashysa, V. V., Tatsiia, V. Ya. (2001). Kryminalne pravo Ukrainy [Criminallaw of Ukraine], Kharkiv: Yurinkom [in Ukraine].

2. Kryminalnyi protsesualnyi kodeks Ukrainy [Criminal Procedure Code of Ukraine]. (2012, April 13). Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy (VVR). Retrieved from: https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/4651-17#Text [in Ukraine].

3. Fesenko, Ye. V. (2005). Tsinnosti yak obiekt zlochynu [Values as an object of crime]. Pravo Ukrainy. 6, 75-78 [in Ukraine].

4. Vidomosti Verkhovoi Rady Ukrainy [Information of the Verkhovna Rada of Ukraine] (2005), 27, 359.

5. Karchevskyi, M. V. (2002). Kryminalna vidpovidalnist za nezakonne vtruchannia v robotu elektronno-obchysliuvalnykh mashyn, system ta kompiuternykh merezh [Criminal responsibility for illegal interference in the operation of electronic computing machines, systems and computer networks]. Luhansk: RVV LAVS [in Ukraine].

6. Orlov, S. O. (2004). Kryminalno-pravova okhorona informatsii v kompiuternykh systemakh ta telekomunikatsiinykh merezhakh [Criminal law protection of information in computer systems and telecommunication networks]. Doctor's thesis. Kharkiv [in Ukraine].

7. Muzyka, A. A., Azarov, D. S. (2005). Zakonodavstvo Ukrainy pro kryminalnu vidpovidalnist za kompiuterni zlochyny [Legislation of Ukraine on criminal liability for computer crimes]. K.: Vyd. Palyvoda A. V., 14-20 [in Ukraine].

8. Andrushko, P. P. (2005). Komentar do statei rozdilu XVI «Zlochyny u sferi vykorystannia elektronno-obchysliuvalnykh merezh i merezh elektrozviazku» [Commentary on the articles of Chapter XVI "Crimes in the field of use of electronic computing networks and telecommunications networks"]. Zakonodavstvo Ukrainy: Naukovo-praktychni komentari, 3, 68 [in Ukraine].

9. Kryminalnyi kodeks ukrainy [Criminal Code of Ukraine]: naukovo-praktychnyi komentar / Za zah. red. V. V. Stashysa, V. Ya. Tatsiia. Kh.: TOV «Odisei», 2006, 965-966 [in Ukraine].

10. Lashchuk, E. V. (2005). Predmet zlochynu v kryminalnomu pravi Ukrainy [The subject of the crime in the criminal law of Ukraine] Doctor's thesis. Kharkiv [in Ukraine].

11. Panov, M. M. (2005). Obiekt nezakonnykh dii z dokumentamy na perekaz, platizhnymy kartkamy ta inshymy zasobamy dostupu do bankivskykh rakhunkiv, obladnanniam dlia yikh vyhotovlennia (st. 200 KK) [Object of illegal actions with transfer documents, payment cards and other means of access to bank accounts, equipment for their production (Article 200 of the Criminal Code)]. Visnyk Akademiipravovykh nauk Ukrainy, 3 (42), 190-200 [in Ukraine].

Размещено на Allbest.ru