Необхідно негайно підписати закон про покарання за воєнні злочини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Необхідно негайно підписати закон про покарання за воєнні злочини

Романенко Є.О., Національний Авіаційний Університет

Вступ

Зміни, що відбуваються останнім часом у сфері міжнародного правопорядку, об'єктивно потребують адекватної реакції міжнародного співтовариства з метою запобігання порушенням невід'ємних прав людини та нації, швидкої і постійної реакції на вчинювані міжнародні злочини. В чинному українському законодавстві, незважаючи на конституційні положення щодо пріоритету норм міжнародного права над внутрішньо-державними, наразі актуальним залишається питання щодо ступеня відповідності національного кримінального законодавства положенням МГП та міжнародного кримінального права (далі - МКП) у сфері регламентації відповідальності за вчинення воєнних злочинів. [1] Метою ухваленого Верховною Радою ще 20.05.2021 Закону "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо імплементації норм міжнародного кримінального та гуманітарного права" (законопроект №2689 від 27.12.2019) [2] є забезпечення повноти імплементації положень міжнародного гуманітарного права і міжнародного кримінального права до кримінально-правового переслідування за міжнародні злочини (геноциду, злочин агресії, злочини проти людяності та воєнні злочини), а також забезпечення виконання міжнародних зобов'язань щодо запобігання юридичній та фактичній безкарності за вчинення таких злочинів

Виклад основного матеріалу

Ситуація, внаслідок якої Україна сьогодні позбавлена можливості здійснення ефективного контролю над частиною своєї території, яка тимчасово окупована Російською Федерацією (території Автономної Республіки Крим і частково - Донецької та Луганської областей) кваліфікується як міжнародний збройний конфлікт і щодо такого стану діють норми міжнародного гуманітарного права, серйозні порушення якого визнаються міжнародними злочинами, передусім - воєнними злочинами.

21 лютого 2022 року президент Російської Федерації підписав укази про визнання так званих ДНР і ЛНР, і увечері того ж дня російські регулярні війська під приводом «забезпечення миру» перетнули державний кордон України та зайшли на окуповані території. 22 лютого 2022 року Державна дума Російської Федерації, а потім і Рада Федерації одностайно підтримали ратифікацію «угоди про дружбу, співпрацю, взаємну допомогу» з псевдореспубліками, яка, серед іншого, передбачає можливість будівництва, використання та вдосконалення збройними силами Російської Федерації військової інфраструктури та військових баз (об'єктів) на окупованих територіях.

Вкотре РФ грубо порушила принципи і норми міжнародного права, які гарантують суверенітет і територіальну цілісність України як незалежної держави та забороняють військову агресію. Здійснення збройними силами Російської Федерації «функції з підтримки миру» на окупованих ще у 2014 році територіях є черговим і наперед спланованим актом агресії і приводом легалізувати свій військовий контингент на території України з можливістю збільшення його кількості.

Вранці 24 лютого 2022 року президент РФ Володимир Путін оголосив про вторгнення російських військ до України.

Він заявив, що мета РФ - "демілітаризація та денацифікація України". Близько 5.00 збройні сили РФ атакували Україну з півдня, півночі (зокрема з території Білорусі) та сходу. Вони почали обстрілювати українські позиції на Донбасі, завдали ракетно-бомбових ударів по ряду аеродромів та інших військових об'єктів. Російські війська атакують житлові квартали, дитячі садки та лікарні. РФ застосовує в Україні реактивні системи залпового вогню "Град" та "Ураган", завдає авіаудари.

В Україні введено воєнний стан після нового вторгнення Росії. Президент Володимир Зеленський підписав указ про загальну мобілізацію. Країни Заходу почали застосовувати нові санкції проти Росії через її масштабний напад на Україну. Попри пряме вторгнення, Кремль заперечує наміри окупації України і заявляє, що метою вторгнення є «демілітаризація і денацифікація України».[3]

27 лютого Україна подала позов проти Росії до Міжнародного суду ООН, відповідно до Конвенції від 1948 року про запобігання злочину геноциду та покарання за нього. "Росія маніпулює міжнародним правом та, зокрема, згаданою Конвенцією, яка є фундаментальним міжнародним договором у сфері захисту прав людини, та використала її для збройної агресії проти України" - заявили в МЗС.

Українська делегація просить Міжнародний суд ООН призначити наступні запобіжні заходи у справі з метою припинення кровопролиття:

- Російська Федерація має негайно зупинити розпочаті 24 лютого 2022 року військові дії на території України;

- Російська Федерація повинна невідкладно забезпечити, щоб будь-які військові та інші збройні підрозділи під її контролем чи впливом припинили участь у військових діях.

Прокурор Міжнародного кримінального суду Карім Хан особисто ініціював розслідування щодо вторгнення РФ в Україну, а 3 березня повідомив про початок розслідування.[4]

4 березня 2022 року Рада ООН із прав людини (UNHRC) підтримала резолюцію, яка засуджує ймовірні порушення прав людини під час військової агресії Росії проти Україні, та створить незалежну комісію для їхнього розслідування. За це рішення проголосуавали 32 із 47 її учасників. 13 утрималися (це, зокрема, - Вірменія, Куба, Китай, Казахстан, Узбекистан). Проти виступили лише Росія й Еритрея. У свою чергу, Росія заперчила підґрунтя для скликання засідання Ради. Її представник Євген Устинов заявив, що прихильники резолюції «використовують будь-які засоби, щоб звинуватити Росію у подіях в Україні».

Це засідання Ради ООН із прав людини (UNHRC) було скликане на запит України.

Провідні українські економісті 7 березня 2022 року звернулися до світової економічної спільноти із закликом підтримати Україну, ізолювати Росію та вжити заходів, щоб не допустити Третьої світової війни або ядерної катастрофи. Вони просять посилити санкції, максимально ізолювати відносини з Росією на всіх рівнях та надати допомогу Україні для відновлення. Втрати України від військової агресії РФ вже понад 2000 цивільних осіб. І лише поточні економічні втрати обраховуються в понад $30 млрд. (майже 20% ВВП), а до кінця року втрати можуть перевищити половину річного ВВП України Україна вже стикається з гуманітарною катастрофою в оточених містах. Війська РФ обстрілюють житлові квартали, не дають змогу евакуювати дітей і поранених. Місцеві мешканці не отримують медичне забезпечення і їжу. . Вже 74% українських підприємств повністю або майже повністю зупинили власну діяльність (дослідження Advanter Group на 03.03.2022). Затягування російської агресії призведе до зриву аграрного циклу, що призведе до значного браку продовольства і зростання світових цін. Вимагати репарацій та контрибуцій від РФ, що включають не тільки відновлення всієї пошкодженої та зруйнованої інфраструктури, але й відшкодування втраченого ВВП за 2014-2022 роки.[5]

Окрім воєнних злочинів, на окупованих територіях України вчиняється й інші різновиди міжнародних злочинів - так звані злочини проти людяності. Потерпілі від вказаних злочинів обчислюються тисячами. Проте, винним у вчиненні більшості з них наразі вдається уникати кримінального переслідування, що, серед іншого, обумовлено невідповідністю законодавства України про кримінальну відповідальність положенням міжнародного кримінального і гуманітарного права. Іншими словами, через відсутність складу відповідного злочину у Кримінальному кодексі України (далі - КК) як підстави кримінальної відповідальності.

Так, КК на сьогодні не передбачає кримінальної відповідальності за злочини проти людяності та за воєнні злочини, що являють собою порушення звичаєвого, а не договірного міжнародного гуманітарного права. Ці прогалини зумовлені тим, що від моменту прийняття КК його положення системно не узгоджувались з сучасним міжнародним правом і тенденціями його імплементації у національні правові системи в аспекті кримінальної відповідальності за так звані міжнародні злочини.

В умовах міжнародного збройного конфлікту з Російською Федерацією, що триває вже понад 8 років, приведення положень законодавства України про кримінальну відповідальність у відповідність з вимогами міжнародного кримінального права і позитивною практикою його імплементації у національні правові системи є надзвичайно нагальною потребою.

Правовідносини регулюються Угодою між Україною, з однієї сторони, та європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами- членами, з іншої сторони, від 27.06.2014. Згідно з статтею 8 Угоди про асоціацію, що регламентує питання міжнародного кримінального суду, Сторони мають співробітничати з метою зміцнення миру та міжнародного правосуддя шляхом ратифікації та імплементації Римського статуту Міжнародного кримінального суду 1989 року та пов'язаних з ним документів. Також пунктом 3 статті 24 Угоди про асоціацію щодо судового співробітництва в кримінальних справах передбачено, що сторони намагаються посилити взаємодію щодо взаємної правової допомоги та екстрадиції, що включатиме, у разі необхідності, приєднання до відповідних міжнародних документів ООН та Ради Європи, зокрема Римського статуту Міжнародного кримінального суду 1998 року, та їх виконання, як зазначається у статті 8 цієї Угоди.[2]

Як відомо, Римський статут Міжнародного кримінального суду підписано від імені України 20 січня 2000 року. Після ратифікації Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом у 2014 році, відповідно до якої Україна зобов'язувалася ратифікувати та імплементувати положення Римського статуту Міжнародного кримінального суду та пов'язані з ним документи, і після номінального усунення конституційних перешкод щодо ратифікації цього документа шляхом внесення змін до статті 124 Конституції України в 2016 році та сплину визначеного у відповідному законі трирічного терміну ратифікації, Україна до сьогоднішнього дня не ратифікувала Римський статут.

Проте Україна, не ставши повноправною учасницею Римського статуту Міжнародного кримінального суду, вже двічі зверталася до цього органу в режимі ad hoc 14 квітня 2014 року і 8 вересня 2015 року із заявами про визнання юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо злочинів проти людяності і військових злочинів, вчинених на території України, починаючи з 20 лютого 2014 року, без вказаної кінцевої дати та незалежно від громадянства осіб, що вчинили зазначені злочини. В результаті звернень до Міжнародного кримінального суду на Україну повною мірою поширюються зобов'язання щодо співпраці держав-учасниць з ним, проте вона не може користуватися ані організаційними, ані процесуальними правами, що надаються Римським статутом державам, які його ратифікували. Ратифікувавши Римський статут, Україна стане повноправним членом Асамблеї держав-членів

Міжнародного кримінального суду - найвищого органу управління Міжнародного кримінального суду, і таким чином отримає право виносити певні питання на порядок денний Асамблеї, включаючи пропозиції внесення змін до Римського статуту та Правил процедури і доведення Міжнародного кримінального суду, а також брати безпосередню участь у її роботі з правом голосу. Крім того, Україна зможе вносити кандидатуру судді Міжнародного кримінального суду від України та буде брати участь у виборах прокурора Міжнародного кримінального суду. Натепер, визнавши юрисдикцію Міжнародного кримінального суду, Україна має лише обов'язки щодо співпраці з цією установою. Проте, ставши членом Міжнародного кримінального суду, Україна отримає, крім цих обов'язків, усі права держави-члена Міжнародного кримінального суду. Відтак, побудова повноцінних відносин України з Міжнародним кримінальним судом та долучення до системи міжнародної кримінальної юстиції можливе лише шляхом ратифікації Римського статуту Міжнародного кримінального суду. [2]

Разом з тим, на нашу думку, побудова відносин з Міжнародним кримінальним судом за схемою тимчасової вигідності того чи іншого звернення до Міжнародного кримінального суду й уникнення повноцінної асоціації з ним, закладає небезпечну основу подвійних стандартів кримінального переслідування за міжнародні злочини.

Необхідність приведення КК у відповідність із міжнародним правом в аспекті відповідальності за міжнародні злочини також прямо засвідчена в підпунктах 1, 2 пункту 3, підпунктах 3, 6 пункту 6 Плану дій з реалізації Національної стратегії у сфері прав людини на період до 2020 року, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2015 року, та рішенні Ради національної безпеки та оборони України від 25 січня 2015 року «Про надзвичайні заходи протидії російській загрозі та проявам тероризму, підтримуваним Російською Федерацією», відповідно до якого має бути підготовлено проект Закону України про внесення змін до КК щодо встановлення кримінальної відповідальності за злочини проти людяності.

Утім, положення законодавства України про кримінальну відповідальність потребували більш масштабних та системних змін. 27 грудня 2019 року у Верховній Раді було рареєстровано Проект Закону №2689 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо імплементації норм міжнародного кримінального та гуманітарного права». [2] 17 вересня 2020 року Верховна Рада 271 голосом ухвалила в першому читанні законопроект. Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо імплементації норм міжнародного кримінального та гуманітарного права» (реєстр. № 2689) було прийнято Верховною Радою України 20 травня 2021 року в другому читанні і в цілому («за» - 248 народних депутати України). 7 червня 2021 Закон направлено на підпис Президенту. За підписом Президента закон до парламенту не повертався. Не був і заветований.

Закон "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України про імплементацію норм міжнародного кримінального та гуманітарного права" мав на меті запровадити відповідальність за чотири види злочинів, які найбільше вчиняються на окупованих територіях та за скоєння яких найменше притягується людей до відповідальності. Йдеться про злочини проти людяності, військові злочини, злочини агресії та геноцид.

Які основні положення містить новий закон:

1. Зміни до статті 8 КК передбачають запровадження принципу універсальної юрисдикції щодо злочинів агресії, геноциду, злочинів проти людяності та воєнних злочинів, тобто такої дії законодавства про кримінальну відповідальність, яка не пов'язана з місцем вчинення злочину, громадянством, постійним місцем проживання підозрюваного чи потерпілого або шкодою національним інтересам держави.

За останніми підрахунками 147 (76,2 %) з 193 держав запровадили універсальну юрисдикцію щодо одного або декількох з вказаних міжнародних злочинів1, оскільки ці злочини є найтяжчими, порушують міжнародне право, переслідування за ці злочини є інтересом і обов'язком не лише однієї держави чи окремих держав, а всього міжнародного співтовариства.

Універсальна юрисдикція є потужним інструментом для запобігання безкарності за вказані злочини, що постійно доводить TRIAL International у своєму п'ятому щорічному огляді², за даними якого у 2018 році за результатами 60 випадків застосування такої юрисдикції у 16 державах: 149 осіб визнано підозрюваними, що на 18 % більше, ніж у 2017 році, 18 осіб - обвинуваченими; винесено 8 обвинувальних і 2 виправдувальних вироки; обвинувачення стосувалися 111 випадків вчинення воєнних злочинів, 90 - проти людяності, 15 - геноциду, 42 - катування³'

Наслідуючи практику більшості держав, які запровадили і практикують універсальну юрисдикцію, проект закону передбачає обов'язкову умову її застосування: іноземці або особи без громадянства, які не проживають постійно в Україні, які за межами України вчинили будь-який із злочинів, передбачених статтями 437-4385, 442, 4421 цього Кодексу, підлягають в Україні відповідальності згідно з цим Кодексом незалежно від випадків (умов), передбачених частиною першою цієї статті, якщо такі особи перебувають на території України і не можуть бути видані (передані) іноземній державі або міжнародній судовій установі для притягнення до кримінальної відповідальності або якщо їх видачу (передачу) було відмовлено".

Водночас закон передбачає відстрочку набрання чинності наведеними змінами до статті 8 КК, допоки не будуть розроблені та внесені зміни до Кримінального процесуального кодексу України та інших пов'язаних законів України про особливості здійснення кримінального провадження за принципом універсальної юрисдикції. Це зумовлено тим, що держави, які здійснюють кримінальне переслідування за відповідні злочини від імені міжнародного співтовариства, повинні мати не лише належне матеріальне, а й процесуальне право (відповідне до міжнародних стандартів), а також забезпечити свою інституційну здатність для такого переслідування.

2. Доповнення КК статтею 311 (Кримінальна відповідальність військових командирів, інших осіб, які фактично діють як військові командири та інших начальників) передбачає імплементацію інституту командної відповідальності (responsibility of commanders and other superiors), регламентованого статтею 28 Римського статуту Міжнародного кримінального суду, підписаного (далі - Римський статут). Цей інститут кримінальної відповідальності є надзвичайно важливим для ефективного переслідування за міжнародні злочини, оскільки методика доказування та його можливості суттєво відрізняється від інших злочинів, скоєних у співучасті.

Тобто, військовий командир або інша особа, яка фактично діє як військовий командир, підлягатиме кримінальній відповідальності за будь-який злочин, передбачений статтями 437-4385, 442, 4421 Кримінального кодексу, вчинений підлеглою особою, яка на момент скоєння злочину перебувала під його фактичним командуванням. та контролем.

3. Зміни до статей 44, 49, 68, 69, 74, 80 КК забезпечують належне виконання міжнародно-правового зобов'язання України запобігати юридичній та фактичній безкарності за міжнародні злочини, правовий зміст якого вимагає застосування реального та адекватного покарання до осіб, які вчинили зазначені злочини. Такі зміни переважно мають уточнюючий характер, у зв'язку з доповненням ХХ розділу Особливої частини КК щодо вже існуючих у КК обмежень застосування інститутів звільнення від відповідальності, покарання та його відбування, а також призначення покарання за незакінчений злочин щодо злочинів проти миру та безпеки людства .

У них говориться, що:

• звільнення від кримінальної відповідальності не застосовується у випадках скоєння злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку, передбачених у статтях 437-438-5, 442, 442-1 Кримінального кодексу;

• давність не застосовується під час скоєння злочинів проти основ національної безпеки України, передбачених у статтях 109-114-1, 439 Кримінального кодексу;

• довічне позбавлення волі за скоєння приготування до злочину та замах на злочин не застосовується, крім випадків скоєння злочинів проти основ національної безпеки України, передбачених у статтях 109-1141 КК, проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку, передбачених у статтях 437-438, 438 -4384, 439, 442, 4421, 443 Кримінального кодексу.

4. Виключаються з КК статті 432, 433, 435, а також зміни до статті 434, що обумовлено тим, що передбачені в них діяння охоплюються пропонованими статтями 438-4385 КК та чинними положеннями КК про "загальнокримінальні" злочини, які також передбачають більш правові наслідки. Депутати запевняють, що виключення зазначених статей та внесення змін до статті 434 КК не спричинить декриміналізації будь-яких діянь.

5. У новій редакції викладено статтю 436 КК (Публічні заклики до акту агресії або збройного конфлікту неміжнародного характеру), термінологія, що використовується в ній, наводиться до вимог міжнародного гуманітарного права та змінюється мінімальна межа покарання за цей злочин.

6. Статтю 437 КК (Злочин агресії) викладено відповідно до Римського статуту, який розширює сферу її застосування. Потреба в таких змінах зумовлена тим, що в період після завершення Другої світової війни поняття агресії в міжнародному праві зазнало серйозної трансформації і поки що не зводиться лише до агресивної війни.

7. Нові статті 438-4385 КК охоплюють всі різновиди військових злочинів, передбачені статтею 8 Римського статуту, а також інші серйозні порушення Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 р. про захист жертв війни та Додаткових протоколів до них.

Окремо варто зауважити, що стаття 4385 (Воєнні злочини проти рухомих та нерухомих цінностей, будівель та центрів, що перебувають під захистом міжнародного гуманітарного права) імплементує основні зобов'язання щодо криміналізації діянь, які містяться в статті 15(1) Другому протоколу до Гаазької конвенції про захист культурних цінностей у випадку збройного конфлікту 1954 року від 26 березня 1999 року. Слід враховувати, що зазначені зобов'язання в свою чергу є відображенням (кодифікацією) вимог сучасного звичаєвого міжнародного права.

8. Зміни в частині першій статті 442 (Геноцид) КК спрямовані на приведення її у відповідність до статті II Конвенції про запобігання геноциду та покарання за нього 1948 року та статті 6 Римського статуту, оскільки положення чинної норми значно звужують зміст діянь, за яке міжнародне право зобов'язує переслідувати чи, навпаки, що містять дії, невідомі міжнародному праву. Наприклад, у міжнародному кримінальному праві поняття "серйозні тілесні ушкодження" має ширший зміст, ніж поняття "тяжкого тілесного ушкодження" за кримінальним правом України; "Створення умов, розрахованих на скорочення дітонародження" - невідома міжнародним кримінальним правом форма геноциду. Частину другу статті 442 КК викладено відповідно до тексту статті III Конвенції про запобігання геноциду та покарання за нього у 1948 році, враховуючи специфічний юридичний зміст прямого та публічного підбурювання до геноциду. У контексті практики Міжнародного кримінального трибуналу для Руанди у сучасному міжнародному праві розуміється, що зазначене діяння є лише тоді, коли воно перебуває у причинному зв'язку з актом геноциду. Вітчизняна юридична конструкція "публічні заклики до [вчинення певних дій]" такого зв'язку не передбачає, а її використання створюватиме небезпеку необгрунтованого застосування серйозних кримінально - правових наслідків, про які йдеться у запропонованих цим законопроектом змінах до Загальної частини КК (див. зміни у статті 8, 44, 49, 68, 69, 74, 80 КК).

9. Стаття 4421 КК покликана забезпечити криміналізацію злочинів проти людяності. Передбачений цією статтею перелік дій повною мірою, з дотриманням національної юридичної техніки, передбачає зміст статті 7(1) Римського статуту, становище якої у сучасному міжнародному праві сприймається як зразок з погляду нормативної характеристики цього злочину з міжнародного права. Окрім того, подібний підхід до криміналізації злочинів проти людяності обрала й більшість європейських держав.

10. У запропонованих примітках до статей 436-4385, 442 та 4421 КК, з метою забезпечення належного правозастосування, наводяться визначення тих понять, тлумачення яких за міжнародним правом наголошується на певних специфіках та труднощах або тих, що є у кримінальному законодавстві України та різний зміст.

Також у примітці 2 до статті 437 КК передбачено, що для цілей статей 437-4385, 442 та 4421 цього Кодексу застосовуються положення міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України та звичайного міжнародного права, які діють на час вчинення відповідного діяння та практики застосування цих положень міжнародними судовими установами (трибуналами).

Важливість зазначеного положення обумовлена необхідністю забезпечення належної відповідності між конкретними положеннями складів відповідних міжнародних злочинів в КК та міжнародним кримінальним правом, яке відрізняється суттєвою динамікою, зокрема через те, що складається не тільки зі "статичних" договірних норм, але й " динамічних " нормальних норм, джерелом яких є насамперед практика міжнародних кримінальних судів (трибуналів).

11. Прикінцеві та перехідні положення КК доповнені новим розділом ІІІ, у пункті 1 якого врегульовано особливості застосування Закону України про кримінальну відповідальність до "подій минулого", які вже кваліфікувалися за міжнародним правом як злочин геноциду, злочин агресії, злочин проти людяності або військові злочини, але ще передбачалися як злочини за КК.

Пункт 1 підкреслює статус-кво, який виник у міжнародному праві після Другої світової війни, а саме те, що міжнародне кримінальне право є автономним (самостійним) правовим масивом, який існує незалежно від національних кримінально-правових систем, і здатен сам по собі бути критерієм злочинності діянь (див. І та ІІ Нюрнберзьких принципів). Зокрема, ІІ Нюрнберзький принцип проголошує: «Той факт, що національне право не встановлює покарання за діяння, що визнається злочином відповідно до міжнародного права, не звільняє особу, яка вчинила це діяння, від відповідальності за міжнародним правом».

У подальшому ці ідеї знайшли відображення в основоположних актах про права людини, зокрема в статті 7(1) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - ЄКПЛ) та статті 15(1) Міжнародного пакту про громадянські та політичні права (далі - МПГПП). В обох цих обов'язкових для України міжнародних договорах принцип законності сформульовано з посиланням як на внутрішньодержавне законодавство, так і на міжнародне право. Таким чином, Україна взяла на себе зобов'язання визнавати принцип законності не лише у його первинному (національному) аспекті, але й у міжнародно-правовому аспекті. [2]

Висновки

кримінальне законодавство покарання за воєнні злочини

Президент України Володимир Зеленський досі не підписав ухвалений Верховною Радою ще 20.05.2021 Закон "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо імплементації норм міжнародного кримінального та гуманітарного права" (законопроект №2689 від 27.12.2019). Підписання Закону забезпечить приведення законодавства України про кримінальну відповідальність у відповідність до положень міжнародного права в частині відповідальності за міжнародні злочини і запобігання юридичній та фактичній безкарності за їх вчинення. Вказане також дозволить органам прокуратури і досудового розслідування здійснювати належну кримінальну правову кваліфікацію діянь, що мають місце на тимчасово окупованих територіях України та під час збройної агресії РФ з наступних переслідування винних у вчиненні таких діянь.

Список використаних джерел

1. Головатий Микола, Романенко Євген. Політика: реальність і гра: монографія / М. Ф. Головатий, Є. О. Романенко. Київ : Міжрегіональна Академія управління персоналом, 2021. - 276 с. Бібліогр.: с.263-275. Головатий Микола, Романенко Євген. Політика: реальність і гра: монографія / М. Ф. Головатий, Є. О. Романенко. Київ : Міжрегіональна Академія управління персоналом, 2021. - 276 с. Бібліогр.: с.263-275.

2. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо імплементації норм міжнародного кримінального та гуманітарного права: проект Закону України від 27.12.2019 №2689 http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_17pf3511=67804

3. https://gordonua.com/news/war/v-kievskoy-oblasti-vsu- sbili-vertolet-rossiyskih-okkupantov-1598740.html

4. https://www.radiosvoboda. org/a/news-oon-voenni-zlochyny- rosia/31736253. html

5. https://agropolit.com/news/23372-cherez-rosiysku-agresiyu- ukrayina-vje-vtratila-mayje-20-vvp--ekonomisti

Размещено на Allbest.ru