Конституційно-правові основи здійснення розподілу влади у Республіці Польща

Размещено на http://www.allbest.ru

Рівненський державний гуманітарний університет

Конституційно-правові основи здійснення розподілу влади у Республіці Польща

Лесняк Віталій Юрійович кандидат політичних наук, доцент кафедри міжнародних відносин

Анотація

У статті розглянуто сутність принципу розподілу влади та особливості його реалізації в Республіці Польща. З'ясовано конституційну форму польської держави за чинною Конституцією 1997 року. На основі аналізу польської моделі державного правління зроблено загальний висновок про її парламентсько-президентський характер. У статті подано розгорнуту інституціональну та функціональну практики реалізації конституційного принципу поділу влади в Республіці Польща. Встановлено, що реалізація у Конституції Польщі принципу поділу влади передбачає його розширення на основі взаємобалансування органів усіх гілок влади та вимоги щодо їх співпраці. Зазначається, що конституційний розподіл влади постає не лише втіленням механізму стримувань і противаг серед гілок державної влади, але й одним із базових критеріїв досягнення ефективності реалізації основних завдань держави, забезпечення виконання її функцій.

Окреслено конституційно-правовий статус вищих органів державної влади Республіки Польща. Визначено, що Конституція 1997 р. передбачає двопалатну модель польського парламенту. Встановлено, що Сейм та Сенат, як палати Парламенту Республіки Польща, мають статус найвищих конституційних органів - палат загальнодержавного представництва суверенної польської нації. Забезпечено аналіз конституційно-правового статусу глави держави в Республіці Польща. Визначено, що в умовах функціонування змішаної форми правління президент швидше виступає арбітром, який стабілізує політичну систему, а також постає органом символічної влади, і зазвичай не бере постійної участі у здійсненні державної політики, віднесеної до сфери діяльності виконавчої гілки влади. Охарактеризовано роль і місце Ради Міністрів в системі органів виконавчої влади Польської республіки. З'ясовано, що у межах механізму стримувань і противаг у здійсненні виконавчих повноважень головну роль відіграє саме Рада Міністрів, яка є поряд із Президентом один з найголовніших конституційних органів, хоча й не підпорядковується йому. Визначено, що

Рада Міністрів є колегіальним органом, при цьому більшість її членів також є самостійними конституційними органами, наділеними власними повноваженнями. Встановлено, що в умовах переходу Польщі до демократичного політичного режиму було впроваджено системний розподіл влади на основі застосування принципів стримування і противаг.

Ключові слова: конституційний устрій, принцип розподілу влади, Республіка Польща

розподіл влада польський

Lesnyak Vitaliy Yuriyovych PhD in Political Science, Associate Professor of The Department of International Relations, Rivne State University of Humanities, Rivne,

CONSTITUTIONAL AND LEGAL PRINCIPLES OF IMPLEMENTATION OF POWER SEPARATION IN THE REPUBLIC

OF POLAND

Abstract

The article describes the main points of the principle of division of the powers and peculiarities of it's realization in the Polish Republic. The form of the Polish state under the current Constitution of 1997 has been clarified. Based on the analysis of the Polish model of government, the author has made the general conclusion about its parliamentary-presidential nature. In the article the detailed institutional and functional characteristics of the practice of realization of the constitutional principle of separation of powers in the Republic of Poland have been provided. It has been established that the implementation of the principle of separation of powers in the Constitution of Poland presupposes its supplementation with the principle of balance of all branches of power and the obligation of their cooperation. It has been noted that the constitutional principle of separation of powers is not only the embodiment of the mechanism of checks and balances within the branches of state power, but also one of the basic criteria for effective implementation of basic state functions.

The constitutional and legal status of the highest state authorities of the Republic of Poland has been determined. It has been proved that the Constitution of 1997 provides an bicameral model of the Polish Parliament. It has been established that the Sejm and the Senate, as chambers of the Parliament, have the status of the highest state institutions - the chambers of political representation of the sovereign Polish nation. A analysis of the constitutional and legal status of the head of the state in the Republic of Poland has been carried out. It has been argued that in the realities of the mixed form of government of the Republic of Poland, he rather acts as an arbiter who stabilizes the political system, and also becomes an agency of the so-called symbolical power, and usually does not take constant part in realizing public policy related to the Government sphere of activity. The role and place of the Government of the Republic of Poland in the system of executive agencies has been clarified. It has been proved that the Council of Ministers plays the main role in the principle of checks and balances within the functioning of the executive power in Poland. The Council of Ministers coexists with the President as an equal constitutional agency and is not subordinated to him. It has been noted that the Council of Ministers is a collegial agency, with the majority of its members also being separate, sole constitutional agencies endowed with their own authoritative powers. The work also gives arguments that in terms of transition to democratic rule in Poland there was a systematic mechanism of power division applied that had their basis in the principles of checks and balances.

Keywords: constitutional system, the principle of separation of powers, the Republic of Poland

Постановка проблеми. Державні функції в кожній країні здійснюються розгалуженою системою спеціально створених органів. Серед них завжди виділяються найвищі органи влади - парламент, глава держави, уряд, а також конституційний та верховний суди. Саме вони реалізують основні владні повноваження та державні функції. Завдяки дослідженню роботу найвищих конституційних органів, можна повною мірою визначити, в яких формах здійснюється державна влада та функціонує державний механізм.

Конституційна система Польської Республіки склалася в результаті реалізації низки трансформаційних реформ розпочатих після 1989 року, що мали за мету забезпечити перехід до демократичної системи. Поправки до Конституції, прийняті у грудні 1989 року, внесли початок змін щодо основ суспільного устрою, визнали рівний захист різним формам власності, ініціювали впровадження політичного плюралізму. Важливими етапами конституційного процесу стали пізніше як прийняття у жовтні 1992 року конституційного закону про взаємовідносини між законодавчою і виконавчою владами та місцевим самоврядуванням, що отримав назву «Малої Конституції», так і Конституції 1997 року, яка на сьогоднішній день є ключовим нормативно-правовим актом щодо регулювання системи розподілу влади у сучасній Польщі.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Не зважаючи на досить широке представлення тематики конституційного устрою Польської Республіки, проблематика конституційно-правового регулювання побудови розподілу влади як системи стримування та противаг досліджена недостатньо. Конституційно-правові аспекти державного устрою сучасної Польщі розглянуті українськими дослідниками: М. Марчуком [5], І. Задорожнім [3], Є. Яскернею [11], М. Шаповалом [10] та ін. Зокрема, український дослідник М. Марчук у докторській дисертації здійснив ґрунтовний аналіз державного ладу Республіки

Польща [6]. Аналізуючи вказані та інші праці з проблематики польського конституційного устрою, варто підкреслити необхідність конкретизації нормативно-правової бази забезпечення функціонування механізму стримувань і противаг між органами державної влади Польщі, що становлять вагомий практичний інтерес в умовах реформування української політико- правової системи.

Мета статті - проаналізувати конституційно-правові основи здійснення розподілу влади у Польській Республіці. Дослідницькі завдання передбачали з'ясування законодавчих основ співвідношення функцій та повноважень між органами законодавчої, виконавчої та судової гілок влади, виявлення правових механізмів забезпечення ефективної міжінституційної взаємодії у сучасній Польщі.

Виклад основного матеріалу. Принцип розподілу влад одночасно є “політико-правовою доктриною та конституційним принципом” [12, с. 6], який передбачає “конституційне розмежування владних компетенцій та повноважень між законодавчою, виконавчою і судовою гілками влади” [2, с. 112]. Іншими словами, цей принцип “означає, що кожна з влад діє самостійно і не втручається в повноваження іншої” [4, с. 18].

“У сучасній правовій науці принцип розподілу влад прийнято відносити до основ демократичного конституційного ладу” [12, с. 20]. Даний принцип діє чи не в усіх правових державах, але способи розподілу та взаємодії влад суттєво різняться. Тому й доцільність та актуальність дослідження даної проблеми зумовлюється спрямованістю на пізнання устрою держав, основних принципів реалізації влади у них. Навіть “Статут Юнеско передбачає зміцнення взаєморозуміння між народами шляхом розвитку у світовому масштабі вивчення зарубіжного права” [7, с. 29].

Розподіл влад як політико-правова доктрина має глибокі історичні корені. Зазвичай, авторство приписують англійцю Джону Локку та французу Шарлю Монтеск'є [1, с. 12]. Інші дослідники йдуть ще глибше, називаючи стародавніх мудреців Аристотеля, Епікура та Полібія [12, с. 6; 9, с. 20]. А вчений П. Баренбойм намагається ще більш удревнити дану доктрину та звертається до Біблії, мотивуючи це тим, що “саме там вперше незалежна судова влада протиставляється владі царській” [1, с. 12].

У класичному розумінні розподіл влади є засобом недопущення концентрації влади в одних руках шляхом розмежування владних функцій між законодавчими, виконавчими та судовими інститутами. Його варто розглядати у двох можливих аспектах реалізації розподілу влади у державі - по горизонталі та по вертикалі.

У сучасних державах розподіл влади по горизонталі реалізується між суб'єктами державної влади, що знаходяться на одному і тому ж рівні. Влада у цьому випадку поділяється на три самостійні гілки.

Законодавча влада формується шляхом вільних виборів, вносить зміни до конституції, приймає закони, контролюючи їх виконання; визначає основи внутрішньої та зовнішньої політики, затверджує державний бюджет. Дана влада має бути підконтрольною виборцям завдяки оптимальній виборчій системі. Виконавча влада повинна виконувати закони, маючи право на законодавчу ініціативу та видання нормативних актів в межах своєї компетенції. Виконавча влада повинна діяти в рамках закону і не мати права узурповувати чужі повноваження. Контроль за її діями повинен здійснюватись законодавчою владою. Судова влада покликана захищати норми законодавства, карати за їх порушення; контролювати законність діяльності двох перших влад; забезпечувати конституційність законів та підзаконних актів.

Розподіл влади по вертикалі реалізується між суб'єктами управління різного рівня, перш за все загальнонаціонального, регіонального та місцевого, що пов'язано з процесами децентралізації влади, при дослідженні якої дуже важливо проаналізувати шляхи формування інститутів місцевого самоврядування, широту їх повноважень, підконтрольність місцевих інститутів органам центральної і регіональної влади. Такий підхід дає можливість цілісно відслідкувати та проаналізувати механізми стримувань і противаг між владними інститутами на центральному, регіональному та місцевому рівнях.

Чинну Конституцію Республіки Польща [14] прийнято 25 травня 1997 р. за результатами референдуму. У січні 1997 року конституційна комісія схвалила проект Основного Закону, 22 березня 1997 р. його прийняли Національні збори (451 за, 40 проти, 6 утрималося), 2 квітня 1997 року Національні збори прийняли поправки президента А.Кваснєвського, а 25 травня проект Конституції був ратифікований референдумом, на якому „за” висловилися 52,7%, хоча взяло участь в референдумі 42,9% виборців [13, s. 88]. Саме у ст.10 Конституції зафіксовано реалізацію принципу розподілу влади в Республіці Польща: “Устрій Польської Республіки опирається на поділі та рівновазі влади законодавчої, влади виконавчої та влади судової. Виконавчу владу здійснюють Сейм та Сенат, виконавчу владу Президент Республіки Польща та Рада Міністрів, а судову владу суди та трибунали” [14].

Згідно зі ст.95 Конституції, “законодавча влада в Республіці Польща здійснюється Сеймом і Сенатом” [14]. Іншими словами, тут функціонує двопалатний парламент. Нижня палата - Сейм - складається з 460 депутатів, які обираються шляхом загальних і прямих виборів за пропорційною системою терміном на чотири роки. У такий же спосіб і на такий самий термін обирається верхня палата - Сенат, до складу якого входить 100 сенаторів. Конституція не відкидає можливості поєднання мандатів депутата або сенатора з посадою члена уряду.

Спільне засідання обох палат - Національні збори - проходить, згідно Конституції, під головуванням Маршалка Сейму при складанні присяги президентом, висуванні йому обвинувачення та визнанні його стійкої нездатності виконувати свої функції, також заслуховують звернення президента (ст. 130, 144 п. 8, 131 п.4. Конституції Республіки Польща) [14]. Обидві палати з різними повноваженнями беруть участь у прийнятті законів, постанов, формують особливі конституційні органи, які покликані забезпечити законність у діяльності державних органів, посадових осіб - Верховну Палату контролю, Конституційний трибунал і Державний трибунал, тощо.

Усі законопроекти спочатку розглядаються в Сеймі і лише після цього передаються до Сенату. При цьому правом законодавчої ініціативи, відповідно до ст. 113 Конституції, наділено депутатів, сенаторів, главу держави і уряд [14]. Передбачено також народну законодавчу ініціативу, здійснювану від імені 100 тис. виборців. Сенат може відхилити або змінити ухвалений нижньою палатою законопроект, але це рішення має реальне значення тільки за умов, якщо Сейм не відхилить його абсолютною більшістю голосів. На прийнятий палатами закон глава держави може накласти вето, яке долається кваліфікованою більшістю у три п'ятих від не менше, ніж половини складу при повторному голосуванні тільки в нижній палаті. Важливим є й те, що Сенат не може відхилити ухвалений Сеймом проект закону про державний бюджет, - він обмежений лише можливістю вносити до нього зміни. Отже, й тут останнє слово належить нижній палаті.

Про пріоритетну компетенцію нижньої палати свідчить і те, що тільки вона може здійснювати функцію парламентського контролю за урядом. Тільки Сейм може висловити недовіру урядові або його окремим членам, а депутати наділені правом запиту (інтерпеляції) до глави уряду або окремих міністрів. Уряд зобов'язаний подавати саме Сейму звіт про виконання закону про державний бюджет. До компетенції саме нижньої палати віднесено прийняття рішення про стан війни і про проголошення миру. Нарешті, за рішенням Сейму може бути призначено референдум, хоча, водночас, його може призначити і глава держави за згодою Сенату.

Сейм може ініціювати саморозпуск, ухваливши відповідне рішення кваліфікованою більшістю у дві третини від свого складу. Нижня палата може бути розпущена достроково главою держави в разі, коли передбачена Конституцією процедура формування уряду виявиться нерезультативною, а також за умов, якщо протягом чотирьох місяців після його подання державний бюджет не буде ухвалено палатами. У разі саморозпуску і розпуску Сейму закінчується достроково і термін повноважень Сенату.

Повноваження Сенату є значно вужчими за обсягом, ніж повноваження Сейму. Ця відмінність виявляється у мірі участі Сенату в законодавчій

діяльності та відсутності галузевих комісій і комісій конституційної відповідальності. Він має право законодавчої ініціативи й розглядає закони, прийняті Сеймом. Також, Сенат дає згоду президентові призначити у справах, які мають особливе значення для держави, референдум. Аналізуючи повноваження Сенату в законодавчій процедурі, можна зробити висновок, що вони не досить ефективні, слабші порівняно з повноваженнями нижньої палати.

Відповідно до ст.126 Конституції, “Президент Республіки Польща є вищим представником Республіки Польща і гарантом наступництва державної влади. Президент повинен забезпечувати додержання Конституції, він стоїть на сторожі суверенітету і безпеки держави, недоторканності і цілісності її території” [14]. Президент обирається шляхом загальних і прямих виборів терміном на п'ять років. При цьому одна особа може бути повторно обрана лише один раз.

Маршалок Сейму призначає вибори на день, що припадає на період не раніше 100 днів і не пізніше 75 днів до завершення строку повноважень діючого президента, a y випадку вакантності посади президента - у двотижневий термін призначається дата виборів, які мають відбутися за 60 днів з цього часу. Кандидат, який здобув понад половину голосів виборців вважається обраним. Якщо під час першого туру жоден з кандидатів не дістав необхідної кількості голосів, то на 14-й день після першого голосування проводиться повторне голосування. У цьому голосуванні беруть участь ті два кандидати, які під час першого голосування отримали найбільшу кількість голосів. У другому турі для перемоги достатньо здобути просту більшість голосів виборців. У результаті президентських виборів, у 1990-1995 роках країну очолював Лех Валенса, у 1995-2005 роках - Александр Кваснєвський, у 2005-2010 роках - Лех Качинський, у 2010-2015 роках - Броніслав Коморовський, у 2015-2025 роках - Анджей Дуда.

Президент Польської Республіки є верховним представником країни і гарантом неперервності державної влади, дотримання Конституції, захисту суверенітету і безпеки держави, недоторканості та цілісності її території. Конституція Польщі та інші закони надають главі держави значні повноваження в усіх галузях державного життя.

Президент є суб'єктом законодавчої ініціативи; має право вето стосовно законів, прийнятих парламентом; має право на розпуск парламенту; висуває кандидатуру і призначає голову Ради міністрів та приймає його відставку; скликає Раду міністрів з питань особливого значення; призначає суддів за пропозицією судової ради; ратифікує та денонсує міжнародні договори; є верховним головнокомандувачем збройними силами, та інші. Президент також призначає вибори до Сейму і Сенату, скликає перше засідання Сейму і Сенату, здійснює загальне керівництво у галузі внутрішньої та зовнішньої безпеки країни. Серед повноважень Президента слід виділити його право ратифікувати і денонсувати міжнародні договори (про що він сповіщає Сейм і Сенат), призначати і відкликати представників в іноземних державах і при міжнародних організаціях, за поданням глави уряду оголошувати загальну або часткову мобілізацію, на три місяці вводити надзвичайний стан, який може бути продовжений ще на два місяці за згодою Сейму. За Конституцією, дорадчим органом при Президентові з питань внутрішньої і зовнішньої безпеки є Рада національної безпеки. Частина актів глави держави має бути контрасигнована главою уряду, котрий несе за них відповідальність перед Сеймом.

Постанову про притягнення Державним трибуналом президента до відповідальності Національні збори приймають не менш як двома третинами голосів від всієї кількості парламентарів і за умови, що пропозиція про це буде внесена не менш як однією чвертю всіх членів Національних зборів. Президент, від моменту прийняття постанови про висунення обвинувачення проти нього, відсторонюється від виконання своїх функцій. Президент звільняється з посади постановою Державного трибуналу. Тимчасово, до зайняття посади новообраним президентом, його функції виконує Маршалок Сейму, а якщо він не може їх виконувати - Маршалок Сенату [14].

Уряд - Рада Міністрів - визначено у ст.146 Конституції як такий орган, що “здійснює внутрішню і зовнішню політику Республіки Польща” [14]. Керує роботою уряду Голова Ради Міністрів, який водночас “забезпечує виконання політики Ради Міністрів і визначає засоби її виконання” (ст.148 Конституції) [14]. З питань “особливого значення” Президент може скликати так звану раду кабінету. Радою кабінету є, по суті, Рада Міністрів, яка засідає під головуванням Президента. Проте, як застережено в Конституції, раді кабінету не належить компетенція уряду.

У Конституції визначено порядок формування уряду. Зокрема, Президент призначає Голову Ради Міністрів і за його пропозицією інших членів уряду. Голова Ради Міністрів у двотижневий термін після його призначення і сформування складу уряду подає Сеймові програму діяльності уряду з метою отримати вотум довіри (процедура інвеститури уряду). У разі невдачі сформувати уряд через зазначену процедуру сам Сейм обирає Голову Ради Міністрів з числа тих, хто попередньо був пропонований до складу уряду. Президент зобов'язаний затвердити обраного нижньою палатою главу уряду. Якщо передбачена Конституцією процедура формування уряду виявиться нерезультативною, Президент, як зазначалось, може розпустити Сейм, заслухавши думку голів обох палат парламенту.

За Конституцією члени сформованого уряду складають спеціальну присягу перед Президентом. Водночас увесь склад уряду подає у відставку перед новообраною нижньою палатою.

Суддів загальних судів, зокрема суддів Верховного Суду, призначають на посади безстроково. Окрім системи загальних судів, функціонує система адміністративних судів на чолі з Вищим адміністративним судом. Особливий статус має Конституційний Трибунал, котрий є органом конституційного контролю. До складу Конституційного Трибуналу входить п'ятнадцять суддів, обраних Сеймом терміном на дев'ять років без права на переобрання. Голову і заступника Голови Конституційного Трибуналу призначає Президент з числа кандидатів, визначених самим Конституційним Трибуналом.

З приводу розподілу влади по вертикалі - на центральну, регіональну та місцеву, реформа системи публічної адміністрації, проведена у 1998 році забезпечила функціонування з 1 січня 1999 року влади в межах трьохланково- вого поділу території Польщі, котрий мав «історичний» характер [15, s.26-27] - на рівні 16 воєводств, 380 повітів (314 загальних повітів і 66 міст на правах повіту) та 2477 ґмін (1577 сільських, 638 сільсько-міських та 302 міських). Аналіз функціонування такого трьохланкового поділу пояснює логіку виокремлення відповідних органів публічної адміністрації, які передбачаючи відповідний поділ повноважень та компетенції, виокремлюються на такі групи:

самоврядна адміністрація або ж адміністрація місцевого самоврядування - з подальшим її поділом на ґмінну (муніципальну), повітову (районну) та воєводську. Її завданням є виконання конкретних виконавчих завдань на обмеженій території (відповідно ґмін, повітів та воєводств) з метою задоволення потреб людей, які там проживають; прикладами публічної адміністрації на рівні місцевого самоврядування є безпосередньо ґмінні, повітові, міські, воєводські служби, залежні від відповідних виборних органів на місцях; наприклад, повітові служби праці тощо. З організаційної точки зору самоврядна адміністрація є системою інституцій, що займаються публічними справами місцевих спільнот, однак на рівні ґміни та повіту - самоврядна адміністрація є «самостійним суб'єктом, що здійснює публічні функції», а у воєводстві - суб'єктом, який “спільно приймає рішення з урядовою адміністрацією в публічних справах” [16, s.30].

урядова адміністрація - поділяється на центральну адміністра

цію (до її складу входить прем'єр-міністр, рада міністрів, міністри та інші центральні адміністративні органи) та регіональну, що представлена воєводами та відповідними управліннями, що діють на регіональному рівні: наприклад, воєводське управління поліції,

воєводське управління охорони пам'яток, управління освіти тощо;

державна адміністрація - органи, що не підпорядковані Уряду, тому що діють незалежно від нього. До цієї групи відносяться такі інституції, як Найвища контрольна палата, Національна рада з питань

радіомовлення та телебачення, Національна рада правосуддя та Національний банк Польщі. До органів центральної державної адміністрації належать також Президент Республіки та Омбудсмен. Структура публічної адміністрації Польщі є важливим інституційним елементом системи державного та місцевого управління, взаємопов'язаним з особливостями територіального поділу Польщі, що забезпечує функціонування розгалуженої мережі центральних, регіональних та місцевих органів влади.

Висновки

Принцип розподілу влади в Республіці Польща є чітким дієвим конституційним принципом, реалізація якого в країні впливає на співвідношення владних повноважень між парламентом, президентом, урядом та судовою системою. Польський досвід взаємодії між основними вищими державними органами, успішний досвід розв'язання урядових та парламентських криз шляхом перезавантаження влади у процесі проведення президентських та парламентських виборів, демонструє функціональність розподілу влади між трьома гілками влади, ефективність реалізації на практиці конституційних прийомів принципу стримувань і противаг, що має також надзвичайно важливе значення для країн, які, опираючись на передовий зарубіжний досвід, реалізують становлення демократичних механізмів у своїх конституційно- правових системах.

Література

Баренбойн П. 3000 лет разделения властей. Суд Сьютера: Учебное пособие. М.: Белые альвы, 1995. 176 с.

Головченко В.В., Ковальський В.С. Юридична термінологія: Довідник. К.: Юрінком Інтер, 1998. 224 с.

Задорожний І. Трансформація політичної системи Польщі в умовах переходу до демократії // Науковий вісниу Ужгородського університету. Серія: Політологія, Соціологія, Філософія. Випуск 14, 2010. С.174-179.

Коваленко А.Й. Краткий словарь-справочник по теории государства и права. М.: Исток, 1994. 96 с.

Марчук М. Форма польської держави за чинною Конституцією 1997 року // Національний юридичний журнал:теорія і практика. 2019. С.42-45.

Марчук М. Державний лад Республіки Польща : дис... доктора юр. наук. 12.00.02. Х: Національна академія внутрішніх справ, 2020. 516 с.

Рене Давид. Основные правовые системы современности / Пер. с фр. В. А. Туманова. М.: Прогресс, 1988. 496 с.

Романюк А. Порівняльний аналіз політичних систем країн Західної Європи: інституційний вимір. Львів: Тріада плюс, 2004. 392 с.

Федоров К.Г. Історія держави і права зарубіжних країн: Навчальний посібник. К.: Вища школа, 1994. 464 с.

Шаповал В. Державний лад країн світу: довідник. К.: Український центр правничих студій, 1999. 320 с.

Яскерня Є. Система правління в Республіці Польща: тенденції розвитку. Науковий вісник Чернівецького університету. Серія «Правознавство». 2012. № 641. С. 84-93.

Энтин Л.Н. Разделение властей: опыт современных государств. - М.: Юрид. лит., 1995. - 176 с.

Bonusiak W. Trzecia Rzeczpospolita (1989-2007). Rezszow: Wydawnictwo Uniwersytetu Rzeszowskiego, 2008. 299 s.

Konstytucja Rzeczypospolitej Polskiej z dnia 2 kwietnia 1997 r. URL: https://isap.sejm.gov.pl/ isap.nsf/DocDetails.xsp?id=wdu19970780483

Malec J., Malec D. Historia administracji i mysli administracyjnej. Krakow: Wydawnictwo Uniwersytetu Jagiellonskiego, 2003. 267 s.

Zielinski E. Administracja rz^dowa i samorz^dowa w Polsce. Warszawa: Wyzsza Szkola Administracyjno-Spolwczna, 2013. 438 s.

References

Barenboym P. (1995) 3000 let razdelenia vlastey. SudSiutera [3000years of separation of powers. Suter's court] Moskva: Belye alvy, 1995. 176 с. [In Russian]

Golovchenko V.V., Kovalskyi V.S. (1998) Yurydychna terminologiya: Dovidnyk [Legal terminology: Handbook]. Kyiv: Yurinkom Inter, 1998. 224 с. [In Ukrainian]

Zadorozhnyi I. (2010) Transformatsiya politychnoyi systemy Polshchi v umovach perehodu do demokratiyi [Transformation of the political system of Poland in the conditions of the transition to democracy] Naukovyi visnyk Uzhhorodskogo universytetu. Seria: Pllitologia, Sotsiologia, Folosofiya. Vypusk 14, 2010. С.174-179. [In Ukrainian]

Kovalenko A. (1994) Kratkiy slovar'-spravochnik po teorii gosudarstva i prava [A short dictionary-reference book of the theory of the state and law] Moskva: Istok, 1994. 96 с. [In Russian]

Marchuk M. (2019) Forma polskoyi derzhavy za chynnoyu konstytutsiyeyu 1997 roku [The form of the Polish state on the base of Constitution 1997] Natsionalnyi yurydychnyi zhurnal: teoriya i praktyka. 2019. С.42-45 [In Ukrainian]

Marchuk M. (2020) Derzhavnyi lad Respubliky Polshcha [The state system of the Republic of Poland] Extended abstract of Doctor's thesis. 12.00.02. Kharkiv: Natsionalna akademiya vnutrishnih sprav, 2020. 516 с. [In Ukrainian]

Rene David (1988) Osnovnyie pravovyie sistemy sovremennosti [Basic legal systems of our time] Per. s fr. V. A. Tumanova. Moskva: Progress, 1988. 496 с. [In Russian]

Romaniuk A. (2004) Porivnialnyi analiz politychnyh system krain Zahidnoyi Yevropy: instytutsiynyi vymir [Comparative analysis of political systems of Western European countries: institutional dimension] Lviv: Triada plus, 2004. 392 s. [In Ukrainian]

Fedorov K. (1994) Istoriya derzhavy I prava zarubizhnyh krain: Navchalnyi posibnyk [History of the state and the law offoreign countries: Study guide] Kyiv: Vyshcha shkola, 1994. 464 с. [In Ukrainian]

Shapoval V. Derzhavnyi lad krain svitu [The state system of the countries of the world: a guide] Kyiv: Ukrainskyi tsentr pravnychyh studiy, 1999. 320 s. [In Ukrainian]

Yaskernia Y. (2012) Systemapravlinnia w Respublitsi Polshcha: tendentsiyi rozvytku [The system of government in the Republic of Poland: development trends] Naukovyi visnyk Chernivetskogo universytetu. Seria Pravoznavstvo. 2012. № 641. С. 84-93. [In Ukrainian]

Entin L. (1995) Razdelenie vlastey: opyt sovremennych gosudarstv [Separation of powers: the experience of modern states]. Moskva: Yurid. lit. 1995. 176 с. [In Russian]

Bonusiak W. (2008) Trzecia Rzeczpospolita (1989-2007) [Third Polish Republic (1989-2007)] Rezszow: Wydawnictwo Uniwersytetu Rzeszowskiego, 2008. 299 s. [In Polish]

Konstytucja Rzeczypospolitej Polskiej z dnia 2 kwietnia 1997 r. Retrieved from https://isap.sejm.gov.pl/isap.nsf/DocDetails.xsp?id=wdu19970780483 [In Polish]

Malec J., Malec D. (2003) Historia administracji i mysli administracyjnej [History of administration and administrative thought] Krakow: Wydawnictwo Uniwersytetu Jagiellonskiego, 2003. 267 s. [In Polish]

Zielinski E. (2013) Administracja rzqdowa i samorzqdowa w Polsce [Government and local government administration in Poland] Warszawa: Wyzsza Szkola Administracyjno- Spolwczna, 2013. 438 s. [In Polish]

Размещено на Allbest.ru