Стратегічні орієнтири транснаціональної демократії в умовах сучасного глобального управління

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Стратегічні орієнтири транснаціональної демократії в умовах сучасного глобального управління

Вступ

Глобалізаційні процеси та виклики на сучасному етапі суспільного розвитку змушують уряди країн своєчасно та результативно реагувати на відповідні зміни та потреби (запити) суспільства. Оскільки використання маніпулятивних технологій у глобальних процесах, розгорнутий арсенал різноманітних інструментів політичного тиску виявляють гостру проблематичність виведення демократичного порядку ухвалення політичних рішень на глобальний рівень. Глобалізація, з одного боку, стимулює впровадження реалізації глобальної демократії, стимулює пошук і розгортання демократичних форм глобальної взаємодії. З іншого боку, натомість, підтримує зворотні процеси, виступаючи чи не головним суперником практичної реалізації втілення глобальної демократії, що призводить до виникнення своєрідного парадоксу, коли «демократична риторика маскує антидемократичний зміст політичного процесу».

Виклад основного матеріалу

Процеси, пов'язані з розвитком ринкових відносин, поширення ліберальної доктрини створили важливі передумови для виникнення в європейських державах політичної поліпартійності, розвитку парламентаризму, конституціоналізму, громадянських і соціальних прав, запровадження і поширення загального виборчого права - основних, базових інститутів демократії, яка під впливом глобалізації стала ідеалом для багатьох народів. З'являються труднощі з усвідомленням неспроможності демократичного потенціалу наявних структур глобального та регіонального врядування, бо дії цих структур мають безпосередній вплив на власних громадян [1, с.172].

Насамперед зазначимо, що в українському науковому дискурсі транснаціональну демократію подекуди визначають, як «демократію без кордонів» або глобальну демократію, демократію, яка стала глобальним стандартом. Проте в західній політичній думці в обігу дещо інше тлумачення транснаціональної демократії. Так, австрійський вчений Г. Кюхлер [2] характеризує транснаціональну демократію як гібридну форму демократії, називаючи її також пост- національною та демократією на мета-рівні. Визначення «транснаціональна», за його твердженням, описує демократію поза межами суверенної національної держави в цілому і не є субкатегорією організації міжнародних відносин. Д. Бохмен виразно відносить транснаціональну демократію до різновиду космополітизму, що підтримує нові політичні інституції для забезпечення глобальної справедливості та гуманності [3, с.130].

Основними проблемами транснаціональної демократії, що проявляються як на міжнародному, так і внутрішньополітичному рівнях - звуження сфери суверенної влади державних демократичних інститутів; суперечності між системою міжнародного права, національними інтересами і правами людини; а також автономізація політики. Змінюються головні параметри глобальних міжсуб'єктних відносин, а разом з цим і фундаменту міжнародної безпеки - якщо раніше вони були пов'язані з військовою рівновагою, рівнем конфліктності та загрозою світової війни, то сьогодні на перший план виступає боротьба з нетрадиційними небезпеками - міжнародним тероризмом, транснаціональною злочинністю, незаконною міграцією населення, інформаційними диверсіями [1, с.172].

Ключовими акторами глобального врядування за умов транснаціональної демократії, за оцінками зарубіжних науковців, виступають: структури глобального чи регіонального урядування, в яких більшість належить демократичним країнам; міжнародні (наднаціональні) представницькі інституції; міжнародні організації, які стають аренами, де виражаються інтереси національних держав [3, с.132].

У третьому тисячолітті країни дедалі більше усвідомлюють слабкість демократичного потенціалу наявних структур глобального та регіонального врядування, тим паче, що дії цих структур безпосередньо впливають на їхніх громадян. Оскільки демократичні держави починають становити більшість у складі глобальних інституцій, зростає тиск, спрямований на збільшення прозорості та підзвітності інституцій. До глобальних управлінських інституцій відносяться, наприклад, організації загальної компетенції, що охоплюють всі сфери політичних, економічних, соціальних та культурних відносин (ООН, Рада Європи, Ліга арабських держав), і спеціальної компетенції, які здійснюють співробітництво в будь-якій визначеній сфері (Всесвітній поштовий союз, Міжнародна організація праці, Всесвітня організація охорони здоров'я); організації, які регулюють світові фінансові ринки і міжнародні, валютно- фінансові відносини (МВФ, група Світового банку та ін.); організації, що регулюють товарні ринки і міжнародні торговельні відносини (СОТ, ОПЕК та ін.); регіональні міжнародні організації (ЄС).

За даного врядування сучасне суспільство стикається з проблемою дисбалансу між системою міжнародного права, заснованою на концепції держави і національних інтересів, та правами людини, що стали символічним капіталом демократичного театру світової політики, провідна роль в якому належить США та низці західних демократій. Її специфіку характеризують реалії, коли право громадян на свободу вступає в суперечність з правом держави на суверенітет. Проявляється це у випадках необхідності чи доцільності застосування сил міжнародного порядку, санкцій, з метою захисту громадян країни, їхніх прав та свобод, від авторитарного (недемократичного) уряду. Військові операції в Югославії, Іраку, Лівії, Сирії - це, одночасно, і захист прав людини, але й обмеження прав держав на свій суверенітет. Однак, нині бачимо, що чимало інших зовнішньополітичних суб'єктів використовують подібну карту, аби ствердити свій вплив на глобальній політичній арені, маскуючи, щоправда, ці ж прийоми та інструменти відмінною концептуальною прерогативою. Найяскравіший приклад - оборона «життєвого» простору «руського миру»: захист прав національних меншин, представників етнічних (та й не тільки) російськомовних громад, що проживають за межами території Російської Федерації. І результати порівняння підходів полярних концепцій - глобальної демократії та «великой России - свідчать не на користь останньої [1, с.172-173].

Основним гравцем на полі глобального управління є всесвітня мережа фінансово-економічних транснаціональних структур, серед яких чи не найбільш відомі ТНК - транснаціональні корпорації. Вони виступають головними суб'єктами сучасного етапу глобалізації поряд з такими агентами транснаціональної економічної діяльності, як Міжнародний валютний фонд, Світовий банк, Світова організація торгівлі - СОТ, різноманітні регіональні об'єднання, багатонаціональні корпорації (їх налічується понад 60 тис.), інституційні інвестори (страхові та пенсійні фонди), міжнародні неурядові організації.

Загроза нівелювання демократичних здобутків під тиском ТНК і культивованої ними знеособленої та позбавленої громадянських цінностей споживацької культури безумовно існує. Проте їй протистоять модифіковані, але ще достатньо сильні національні держави як основний осередок розвитку сучасної транснаціональної демократії. Набір основних функцій національної держави піддається реконструкції, але відбувається швидше адаптація держави до потреб пост-індустріального суспільства у глобалізованому світі, аніж її руйнування. Фактично йдеться про народження в умовах глобалізації держави нового типу. Місце людини в ній визначається не лише матеріальними чинниками, але й інформацією, знаннями, загальним рівнем культури [ 4, с. 21]. глобальний демократія врядування політичний взаємодія

Становлення сучасного врядування та транснаціонального середовища світової політики отримує сьогодні різні втілення. Серед них [5, с. 106, 110-111; 6, с.134]:

- чітко проявилася в 1980-1990-і рр. економічна неефективність авторитаризму, особливо як інструменту соціально-економічної модернізації, яка спростовує уявлення про результативність «авторитарної модернізації» економіки;

- закріплення в якості легітимних учасників міжнародних відносин недержавних і наддержавних гравців зі своїми специфічними інтересами і позиціями - від транснаціональних корпорацій (ТНК), неурядових організацій (НУО) та міжнародних неурядових організацій (МНПО) до суспільно-політичних і інших рухів, деяких груп інтересів, навіть окремих індивідів. Цих нетрадиційних учасників міжнародних відносин нерідко називають транснаціональними акторами;

- формування і розвиток самостійної сфери активних транснаціональних взаємодій і взаємозв'язків, що володіють власними закономірностями. Саме в цьому полягає суть відмінності сучасного транснаціонального підходу до міжнародних наукових досліджень в дусі парадигми світової політики від колишньої державно-центристської схеми. Подібні взаємодії і взаємозв'язку нових міжнародних акторів здійснюються в економічній, політичній, культурній, інформаційній та інших середовищах. Вони включають в себе і сферу глобального громадянського суспільства;

- становлення і більшу різноманітність власне міждержавних взаємодій;

- поява нових, нетрадиційних каналів та інструментів транснаціональних взаємодій, таких, наприклад, як: нові інформаційні та комунікаційні технології; надсучасні мережеві канали взаємин насамперед НУО та МНВО, але також ТНК та інших учасників світової політики;

- міжнародний вплив на внутрішню політику окремих держав, зокрема, відповідно до нормативних критеріїв дотримання прав людини і демократичних свобод (англ. democratic conditionality);

- вихід внутрішніх регіонів держав на міжнародний рівень;

- поширене в сучасному світі нормативне ставлення до демократії як до декларованого (нехай навіть на практиці далеко не завжди реалізується) ідеалу і мети суспільно- політичних перетворень;

- зростаюча в світовому середовищі привабливість (за деякими винятками в мусульманських країнах і «комуністичних анклавах») демократичних моделей в якості результату широких культурних впливів західного цивілізаційного типу і обумовлена цим делегитімізация авторитаризму як моделі національного розвитку;

- реально відбувається в багатьох країнах розширення демократичних прав і свобод, будівництво більш- менш ефективних демократичних інститутів;

- утворення специфічного міжнародного контексту (включаючи інституційний, підтримуваний різними міждержавними і неурядовими організаціями), який особливо сприятливий для стимулювання і підтримки переходу від авторитаризму до більш демократичним формам правління;

- активна роль опозиції при формуванні публічної політики збалансовує інтереси; стабілізує політичну ситуацію; стимулює, контролює, критикує владу; висловлює узагальнену громадську думку, подає розроблені варіанти альтернативних рішень, програм та проектів соціально-економічного розвитку;

- деполітизація інформаційного простору як результат науково-технічного прогресу, інтенсивного розвитку інформаційних технологій, з одного боку, глобалізації та демократії, з другого виступає одним із критерії формування позитивного іміджу органів публічної влади та процесом демократизації врядування. Інтегруючи знання вона дозволяє використовувати досвід людства на практиці і тим сприяє усуненню маніпулятивного впливу під час формування громадської думки. Деполітизація інформаційного простору проявляється у незалежності, самостійності діяльності засобів масової інформації, відсутності цензури, наявності громадських медіа, які проводячи відкриту редакційну політику, залучають громадськість, забезпечуючи її зацікавленість у питаннях публічного управління та адміністрування і сприяючи залучення до безпосереднього обговорення, прийняття й реалізації управлінських рішень;

- контроль за діяльністю органів державної влади полягає у звітності органів публічної влади, збалансуванні відносин між владою та громадськістю. Збалансування в цьому контексті необхідно розглядати крізь призму стримування та противаг, принцип поділу влади за такої функції характерний не лише для державних органів, а й суспільства загалом. Це пояснюється демократичною складовою врядування, якому саме й притаманна участь населення в управлінні та адмініструванні (безпосередньо або через представників). Відтак і громадський контроль може здійснюватися у двох формах: безпосередній та представницькій. Для першої характерним є здійснення громадської експертизи діяльності органів публічної влади, звернення громадян до державних органів за відповідною інформацією й участь у звітуванні цих органів за певний період діяльності. Представницька функція контролю наділяє об'єднання громадян (громадські організації), спеціально створені органи контролюючими повноваженнями. В переліку функціональних обов'язків органів такої сфери діяльності зазначається який вид контролю і за якою сферою здійснюватиметься.

Зрозуміло, що питання глобального врядування не байдуже і державним органам США та ЄС, оскільки Національна розвідувальна рада США та Інститут Європейського Союзу з досліджень безпеки восени 2010 року опублікували аналітичну доповідь «Глобальне управління 2025: вирішальний момент» , в якій увага зосереджується на аналізі критичного моменту в колективному управлінні складними глобальними проблемами. Експерти доповіді роблять висновок, що глобальне управління може бути ефективним з огляду на три чинники швидкої глобалізації: економічну взаємозалежність, взаємопов'язаний характер сучасних світових викликів та переплетення внутрішніх та зовнішньополітичних проблем.

Також слід відзначити, що зацікавленість в концепції «глобальне управління» серед вчених, політиків та громадськості відображена в появі спеціалізованих видань. Непоодинокі випадки заснування спеціальних структур, центрів, організацій з дослідження концепції глобального управління: Center of Global Governance at London School of Economics & Political Sciene, заснований в 1992 році; Global Governance Watch - спільний проект American Enterprise Institute (AEI) та Federalist Society for Law and Public Policy Studies; The Global Governance Project - спільна дослідницька програма тринадцяти європейських дослідних інститутів, які обговорюють нове бачення та розуміння акторів, установ та механізмів глобального управління. Значна частина їхніх досліджень присвячена глобальним змінам в навколишньому середовищі та сталому розвитку; Forum for a new World Governance; Global Governance Institute - неурядовий, неприбутковий аналітичний центр в ЄС, який займається дослідженнями в сфері безпеки та миру в світі, міжнародного права та прав люди, навколишнього середовища та сталого розвитку, економічної політики [7, с 295-296].

Слід зазначити, що вимірювання якості та ефективності управління глобальним розвитком за своєю сутністю є досить специфічним і неоднозначним процесом, оскільки передбачає певні можливі відмінності між зовнішніми оцінюваннями, експертними оцінюваннями і самооцінюванням. Прикладами зовнішніх оцінювань є оцінювання з боку донорських організацій або зіставляння порівняльних показників, отриманих міжнародними неурядовими організаціями.

Важливою проблемою на шляху втілення концепції Global Governance є формування системи вимірів (індексів та індикаторів) для кількісного і якісного оцінювання глобального розвитку відповідно до певних цільових характеристик та домінант цього складного процесу, яким є глобальне врядування. Слід підкреслити, що під час оцінювання даних, які характеризують результати суспільного розвитку країни, їх структуризація у вигляді статистичних показників - результатів розвитку може здійснюватися відповідно до складу і характеру цілей розвитку (економічних, соціальних, демографічних, екологічних, правопорядку, національної безпеки та ін.).

Ці статистичні показники можна умовно поділити на три блоки:

1) показники, що віддзеркалюють результати розвитку країни (економічні, соціальні, екологічні) та надають оцінки поточного стану функціонування системи, а також розвитку тієї чи іншої сфери;

2) показники, що характеризують фактори розвитку, під якими розуміються процеси, явища, що безпосередньо впливають на результати розвитку тієї чи іншої сфери і склалися в результаті впливу зовнішніх сил або інструментів, що знаходяться поза межами цієї сфери;

3) показники, що відбивають ресурси або інструменти розвитку, тобто джерела свідомого або зумовленого впливу на результати розвитку країни. При цьому інструменти і ресурси відрізняються від факторів тим, що більшою мірою піддаються управлінню або перебувають під прямим впливом керівної системи (наприклад, держави або міжнародної спільноти). До складу ресурсів розвитку слід відносити: матеріальні, фінансові, трудові, природні, інтелектуальні та інші ресурси [8, с. 6-7].

Громадянське суспільство є критично важливим елементом забезпечення стійкої демократії. Громадянин як суб'єкт управління може самостійно висловлювати свою думку щодо потреби у прийнятті того чи іншого рішення, однак його думка є індивідуальною і має суб'єктивний характер. Відповідно представник громадян - виражає колективну волю суспільства.

Враховуючи сутність демократичного глобального управління потрібно удосконалити саме перелік функцій демократичного врядування в умовах глобальних викликів: вирішення суспільно значущих завдань і досягненню суспільно важливих цілей; налагодження комунікації та взаємодії між суб'єктами публічного управління та адміністрування; участь населення у формуванні публічної політики як вимога глобального суспільного розвитку сприяє мінімізації негативних наслідків глобалізації; створення механізмів визначення суспільних потреб й інтересів, їх узгодженню та забезпеченню.

За умови взаємодії влади і суспільства виконуються основні функції публічної політики: артикуляція суспільних інтересів; публічний контроль за діяльністю влади та станом справ у суспільстві, державі, економіці та в соціальній сфері; вплив на формування державної політики, політична просвіта громадян.

Що стосується досліджуваної функції, то вона спрямована на активізацію громадськості під час вироблення та впровадження політико-управлінських рішень. Відтак для її реалізації важливе значення мають принципи доступності, транспарентності й участі, кожен із яких покликаний забезпечити співпрацю приватного сектору, громадськості та держави. Основними проявами участі громадськості у формуванні публічної політики є: вибори, референдуми, загальні збори, громадські слухання, місцеві ініціативи, громадські ради та інші об'єднання громадян. Участь - як важлива умова демократичного врядування може, на думку дослідників, мати й певні негативні наслідки, що проявляються у масовому вироблення політики та прийнятті рішень некомпетентними особами, які й не нести муть відповідальності за них [6, с. 134].

Прогнозуючи майбутнє, лідери громадянського суспільства повинні зрозуміти, як зміна зовнішнього контексту впливатиме на їхні можливості здійснювати вплив та, зокрема, що означає ця еволюція для їхніх відносин із бізнесом, урядами та міжнародними організаціями. У бурхливому та невизначеному оточенні актори не зможуть більше ефективно працювати в ізоляції: нові, все більш ефективні способи вирішення суспільних проблем неминуче подолають традиційні секторні кордони. А це означає, що актори громадянського суспільства повинні шукати незвичні джерела для натхнення і актуальної успішної адаптації [9, с. 137].

Встановлено, що функції глобального демократичного управління - це основні напрями діяльності, які здійснюються за демократичного виду врядування і направлені в процесі публічного управління та адміністрування на запобігання виникненню загроз, а при їх виникненні - на своєчасне їх вирішення. Разом із тим, функціям демократичного врядування в умовах глобалізації притаманні характерні особливості, а саме [6, с. 135]:

- загальнообов'язковість - нормативна урегульованість функцій демократичного врядування;

- реальне впровадження - виконання функцій демократичного врядування покладається на суб'єктів публічного управління та адміністрування;

- динамічний характер, який про являється у здатності реагувати на потреби й запити суспільства в державі та глобального світу загалом;

- системність - сукупність функцій, які охоплюють усі основні напрями діяльності за демократичного врядування у глобальному світі;

- зваженість - урахування основних запитів та зіставлення їх з наявними можливостями;

- цілісність - дозволяє розглядати функції демократичного врядування як сукупність складових одного цілого;

- єдність - спрямованість на досягнення поставленої мети (наприклад, сталого розвитку держави в умовах глобалізації чи зайняття державою лідерських позицій серед інших держав у глобальному світі);

- збалансованість - відсутність пріоритетів;

- загальність - поширюється на всіх суб'єктів публічного управління та адміністрування.

Висновки

Отже, розуміння транснаціональної демократії набула форми неінституціоналізованого формального глобального контролю за діяльністю суверенних держав. Такі цінності і принципи транснаціональної демократії, як свобода, плюралізм, відкритість, співучасть, змагання різних думок, набувають іншого сенсу, що сприяє збереженню політичного режиму за допомогою ефективної адаптації до навколишньої дійсності.

Для удосконалення процесу демократичного врядування демократичні цінності, які стануть ключовими факторами в процесі розвитку демократії, доцільно подати в такому порядку: професіоналізм; порядність; неупередженість; колективне керівництво з урахуванням потреб та запитів громадян; компетентність; підконтрольність та підзвітність гілок влади; орієнтація на потреби країни з урахуванням попереднього історичного досвіду в минулому; відкрита, прозора, некорумпована, соціально орієнтована система публічного управління. Аналітичний супровід процесів, що пов'язаний з формуванням системи управління глобальним розвитком може бути одним із компонентів забезпечення його ефективності.

Список використаних джерел

1. Транснаціональна модель демократії та її вплив на процеси глобального врядування в умовах сучасного світу / Н. Палас // Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку: Зб. наук. пр. - Львів, 2008. - Вип. 21 - С. 145-150.

2. Hirsh J. The democratic potential of non-governmental organizations // Transnational Democracy: Political spaces and border crossing / Ed. by J. Anderson. - London: Routledge, 2002. - P. 195214.

3. Транснаціональна демократія і охорона громадського здоров'я / Т. Семигіна // Політичний менеджмент. - 2011. - №6. - С. 129-136.

4. Основи демократії. Підручник для студентів вищих навчальних закладів. Видання третє / За заг. ред. А.Колодій. Розділ 24. - Львів: Астролябія, 2009. - С. 716-746.

5. Мельвиль А.Ю. Становление транснациональной политической среды и волны демократизации / А. Ю. Мельвиль // Современные международные отношения и мировая политика: Учебник для вузов / Отв. ред. А.В. Торкунов; МГИМО(У) МИД России. - М.: Просвещение, 2004. - С. 106-142.

6. Функції демократичного врядування в умовах глобалізації / В. О. Зозуля // Інвестиції: практика та досвід. - 2017. - №17. - С. 132-136.

7. Суть поняття та основні етапи розвитку концепції «глобального управління» / Я.І. Тимків // Актуальні проблеми міжнародних відносин. - 2011. - Вип. 99(2). - С. 290-297.

8. Домінанти Global Governance у вимірах глобального розвитку / Д.В. Карамишев // Теорія та практика державного управління. - 2018. - Вип. 4. - С. 8-20.

9. Роль громадянського суспільства у контексті глобалізаційних процесів. О Дем'яненко. Вісник НТУУ «КПІ» Політологія. Соціологія. Право. - 2016. - С. 136-142.

Размещено на Allbest.Ru