Актуальні проблеми оновлення системи принципів державно-приватного партнерства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Одеський національний університет імені І.І. Мечникова

АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ОНОВЛЕННЯ СИСТЕМИ ПРИНЦИПІВ ДЕРЖАВНО-ПРИВАТНОГО ПАРТНЕРСТВА

Гаран Ольга Володимирівна

доктор юридичних наук, професор,

професор кафедри адміністративного

та господарського права

м. Одеса

Анотація

Актуальність теми зумовлено тим, що принципи державноприватного партнерства представляють собою унікальне поєднання норм, ідей і теорій, що утворюють фундамент цього правового явища. Відзначено, що принципи державно-приватного партнерства є динамічним явищем, яке зазнає постійного розвитку нарівні з самим адміністративним правом. Ця взаємодія визначає еволюцію обох елементів - принципів та нормативної бази адміністративного права. Це взаємодія і взаємовплив сприяє сталому удосконаленню та сучасному узгодженню цих двох основоположних елементів. Метою цієї статті є науковий огляд принципів регулювання державно-приватного партнерства, аналіз деяких принципів державно-приватного партнерства в Україні, що дозволить більш широко розкрити сутність державно-приватного партнерства та розширити сферу застосування державно-приватного партнерства в Україні і, як наслідок, переведення застосування цього інституту на новітній рівень. Звертається увага, що окреме місце, враховуючи міжнародний досвід та міжнародні стандарти, потрібно відводити в національному законодавстві принципам щодо попередження, реагування та мінімалізації надзвичайних ситуацій підчас реалізації відносин державно-приватного партнерства. Доведено, що основоположні принципи державно-приватного партнерства ґрунтуються на використанні ключових категорій, таких як рівність, справедливість, прозорість, розподіл, урахування інтересів та ефективність. У зв'язку з різноманітністю завдань, які виникають у процесі впровадження державно-приватного партнерства, можливо розширити наявні підходи додатковими принципами, а саме: принципом соціальної відповідальності бізнесу; принципом партиситивності, принципом праксеологічного підходу тощо. На основі цього можна сформулювати загальну концепцію розвитку ДПП, де важливими принципами є суспільна корисність, забезпечення безпеки, підтримка інновацій, галузева особливість, інтегрованість та оптимальність механізмів регулювання.

Ключові слова: принципи, адміністративно - правове регулювання, державно-приватне партнерство, інвестиції, партнерство, приватний партнер.

Annotation

Haran Olha Volodymyrivna Doctor of Juridical Sciences, Professor the Department of Administrative and Commercial Law, Odesa I. I. Mechnikov National University, Odesa

CURRENT PROBLEMS OF UPDATE OF THE SYSTEM OF PRINCIPLES OF PUBLIC-PRIVATE PARTNERSHIP

The relevance of the topic is determined by the fact that the principles of public-private partnership represent a unique combination of norms, ideas and theories that form the foundation of this legal phenomenon. It was noted that the principles of public-private partnership are a dynamic phenomenon that undergoes constant development along with administrative law itself. This interaction determines the evolution of both elements - the principles and regulatory framework of administrative law. This interaction and mutual influence contributes to the constant improvement and modern coordination of these two fundamental elements. The purpose of this article is a scientific review of the principles of publicprivate partnership regulation, an analysis of some principles of public-private partnership in Ukraine, which will allow to more widely reveal the essence of publicprivate partnership and expand the scope of application of public-private partnership in Ukraine and, as a result, the transfer of application this institute to the latest level. Attention is drawn to the fact that, taking into account international experience and international standards, a special place should be given in national legislation to the principles of prevention, response and minimization of emergency situations during the implementation of public-private partnership relations. It has been proven that the fundamental principles of public-private partnerships are based on the use of key categories such as equality, fairness, transparency, distribution, consideration of interests and efficiency.In connection with the variety of tasks that arise in the process of implementing public-private partnership, it is possible to expand the existing approaches with additional principles, namely: the principle of social responsibility of business; principle of participation, principle of praxeological approach, etc. Based on this, it is possible to formulate a general concept of PPP development, where important principles are public utility, ensuring safety, supporting innovation, industry specificity, integration and optimality of regulatory mechanisms.

Keywords: principles, administrative-legal regulation, public-private partnership, investment, partnership, private partner.

Постановка проблеми

Упродовж останніх десятиліть стала актуальною проблема партнерської співпраці між державним та приватним сектором в певних галузях суспільного життя. Праці багатьох вчених наголошують на ефективності та необхідності такої співпраці, оскільки вона допомагає залучати інвестиції в різноманітні державні проекти без передачі державних об'єктів у приватну власність.

Державно-приватне партнерство (далі - ДПП) довело свою ефективність у зарубіжних країнах, передусім, в Європі та інших економічно успішних країнах. Тож, наразі постає питання щодо діяльності такого інституту в Україні. Важливою складовою правового регулювання державно-приватного партнерства є чітко сформована система його принципів. Враховуючи, що принципи здійснення державно-приватного партнерства є складовою принципів адміністративного права, то в цьому випадку буде доречним навести позицію Р. Мельника та В. Бевзенко стосовно значення принципів для національного правого простору. « Так, принципи адміністра-тивного права: виконують системо утворюючу роль... ; беруться до уваги у процесі законотворчої та нормотворчої діяльності, виступаючи орієнтирами для розвитку норм адміністративного права; створюють основу для судового контролю за адміністративними діями. Досить часто суд лише шляхом аналізу принципів адміністративного права може дійти висновку про законність або незаконність дій та/або рішень суб'єктів публічної адміністрації; заповнюють прогалини у сфері адміністративно-правового регулювання суспільних відносин» [1, с. 66].

Беручі до уваги стрімкі зміни в суспільстві під впливом різноманітних чинників: воєнною агресією рф, економічно стагнацією економіки, соціальними викликами, пов'язаними пошкодженням дуже великої кількості житлового фонду громадян, соціальної інфраструктури, недостатності фінансових ресурсів для фінансування вкрай необхідних проектів тощо. Тому, нині перед наукою адміністративного права стоїть важливе завдання формування оновленої системи принципів. Ці принципи повинні відповідати завданням, що стоїть перед сучасним адміністративним правом України, забезпечуючи його актуальність і відповідність сучасним викликам та потребам суспільства.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Питання пов'язані із системою принципів державно-приватного партнерства у своїх працях розглядають І. Брайловський, М. Білик, М.Соколов, Н. Бондар, А. Бровдій, І. С. Грищенко, Килимник, Т. Коляда, В.В. Круглов, Ю. Мех, А. Домбровська, І. Петрова та інші науковців, що дозволило їм обґрунтувати необхідність доповнення цієї системи принципів новими, сучасними. Проте проблемні питання принципів ДПП, із урахуванням реалій сьогодення, залишаються відкритими і потребують подальшого дослідження.

Метою статті є науковий огляд принципів регулювання державно-приватного партнерства, аналіз деяких принципів державно-приватного партнерства в Україні, що дозволить більш широко розкрити сутність державно-приватного партнерства та розширити сферу застосування державно-приватного партнерства в Україні і, як наслідок, переведення застосування цього інституту на новітній рівень.

Виклад основного матеріалу

Підчас формування системи або форми взаємодії між суб'єктами, яка передбачає управлінські відносини, виявлення закономірностей, що уособлюють універсальну основу та суттєве наповнення явища, має визначальне значення. У науковій теорії ці закономірності інтерпретуються та виражаються дефініцією «принципи». Принципи (від латин. principium - основа, початок) є основними, вихідними ідеями, які мають характер універсальності, загальної значущості, вищої імперативності та відтворюють важливі положення теорії, вчення, науки, системи права, державного устрою тощо. Щодо державного управління принцип є проявом закономірностей, відношенням або взаємозв'язками суспільно-політичного характеру та інших елементних груп державного управління, відтворюваних у певному науковому положенні, яке використовують у теоретичній та практичній діяльності сфери державного управління [2, с. 560-561].

Принципи адміністративного права складають собою унікальне поєднання норм, ідей та теорій, що є фундаментом цієї галузі права. Ці принципи, визначаючи підґрунтя функціонування адміністративного права, не є сталим явищем; вони активно розвиваються паралельно з еволюцією самої адміністративної правової системи. Цей динамічний характер принципів адміністративного права забезпечує їхню відповідність сучасним вимогам і реаліям. Цікавим є той факт, що принципи адміністративного права іноді можуть відігравати провідну роль у визначенні та формуванні розвитку адміністративних правовідносин. Це може виявитися у випереджаючому внесенні змін, що сприяють ефективнішому функціонуванню системи адміністративного права, навіть перед офіційним впровадженням відповідних нормативних актів. Такий взаємозв'язок між принципами та розвитком адміністративного права свідчить про їхню ключову роль у сучасному правовому просторі.

Р.С. Мельник., В.М. Бевзенко висловлюють думку, яка передбачає, що «Принципи адміністративного права займають щодо норм адміністративного права панівне становище. Вони є свого роду меганормами, на підставі яких мають розвиватися «звичайні» норми адміністративного права» [1, с. 65].

Дійсно, загальні принципи адміністративного права мають фундаментальне значення, що охоплює всю галузь права та є важливою основою для наукових досліджень. Ці принципи взаємопов'язані і є предметом найбільш ретельного вивчення в адміністративній науці. Водночас, в контексті вивчення категорії «інтерес особи», варто спрямувати увагу на окремі загальні принципи сучасного адміністративного права. Дослідження цих принципів сприяє більш повному розумінню та характеристиці даної юридичної категорії в адміністративному праві. Враховуючи декларовані цілі, аналіз категорії «інтерес особи» через призму окремих принципів дозволяє глибше вникнути в сутність та роль цієї категорії у сучасному адміністративному контексті.

Р. Ткач висловлює позицію, що « Загальні принципи українського адміністративного права закріплені в Конституції України, конкретизуються і розвиваються в законодавчих та інших нормативно-правових актах. Серед сучасних принципів адміністративного права слід виділити конституційні і організаційно, функціональні. До конституційних відносять принципи верховенства права; законності; пріоритету прав і свобод людини і громадянина; рівності громадян перед законом; демократизму нормотворчості й реалізації права; взаємної відповідальності держави і громадянина. До організаційно-функціональних принципів належать: підзвітність і підконтрольність державних органів; відкритість і прозорість; ефективність; неупередженість; професіоналізм і компетентність державних службовців» [3, с. 36-37].

Доцільно буде спочатку звернутися до законодавчого закріплення системи принципів державно-приватного партнерства, які визначені у частині 1 статті 3 Закону України № 2404-VI.

« До основних принципів здійснення державно-приватного партнерства належать:

• рівність перед законом державних та приватних партнерів;

• заборона будь-якої дискримінації прав державних чи приватних партнерів;

• узгодження інтересів державних та приватних партнерів з метою отримання взаємної вигоди;

• забезпечення вищої ефективності діяльності, ніж у разі здійснення такої діяльності державним партнером без залучення приватного партнера;

• незмінність протягом усього строку дії договору, укладеного в рамках державно-приватного партнерства, цільового призначення та форми власності об'єктів, що перебувають у державній або комунальній власності чи належать Автономній Республіці Крим, переданих приватному партнеру;

• визнання державними та приватними партнерами прав і обов'язків, передбачених законодавством України та визначених умовами договору, укладеного у рамках державно-приватного партнерства;

• справедливий розподіл між державним та приватним партнерами ризиків, пов'язаних з виконанням договорів, укладених у рамках державно-приватного партнерства;

• визначення приватного партнера на конкурсних засадах, крім випадків, встановлених законом» [4].

Враховуючи завдання, що можуть вирішуватися в процесі реалізації державно-приватного партнерства, існуючу систему принципів можливо доповнити окремими принципами, на основі яких потрібно формулювати загальну концепцію розвитку ДПП.

Наприклад, на даний час, поза увагою національних науковців та законодавства знаходяться група принципів щодо попередження, реагування та мінімалізації надзвичайних ситуацій підчас реалізації відносин державно-приватного партнерства, які широко популяризуються в документах та звітах, підготовлених в рамках діяльності ООН. Окреме місце, враховуючи міжнародний досвід та міжнародні стандарти потрібно відводити в національному законодавстві принципам принципів щодо попередження, реагування та мінімалізації надзвичайних ситуацій підчас реалізації відносин державно-приватного партнерства.

«Так, з метою надання урядам країн інформації щодо принципів, механізмів та кращого досвіду здійснення проектів в рамках державно-приватного партнерства Європейська економічна комісія ООН в 2008 р. оприлюднила «Практичний посібник з питань ефективного управління у сфері державно-приватного партнерства»[5]. В ньому відмічається, що характерними ознаками державно-приватного партнерства є довгостроковість та передача частини ризиків щодо функціонування систем життєзабезпечення приватному сектору. В Хіогській рамковій програмі дій, прийнятій на Всесвітній конференції ООН із зниження ризику лих (2005 р.), з-поміж основних заходів зі зменшення ризиків надзвичайних ситуацій називається [ 6, с.11 ]:

Майже не звертається увага на вирішення такого важливого питання, як «сприяння створенню державно-приватного партнерства для більш активного залучення приватного сектору до боротьби зі стихійними лихами», «заохочення приватного сектору до зміцнення заходів щодо запобігання стихійним лихам...» [7].

Тому, для ефективного вирішення цього питання потрібно спочатку визначитися із принципами, які мають враховувати специфіку та значення боротьби зі стихійними лихами.

Також, своєчасною, враховуючи катастрофічну нестачу фінансових ресурсів, є пропозиція Ю.В. Мех. Науковець пропонує на рівні законодавства закріпити «принцип ефективності бюджетних витрат, пріоритету публічних інтересів та інформаційної відкритості» [8, с. 227].

Участь приватних партнерів в публічних проектах надає широкий спектр можливостей для використання різних видів інвестицій, власних коштів, що в подальшому дозволяє зменшити фінансове навантаження на бюджетну систему України. Тому, тимчасово вільні фінансові ресурси, які таким чином з'являються, можуть бути раціонально використані для інших функцій та завдань держави, відповідно до принципу ефективності бюджетних витрат. Проекти, реалізовані через державно-приватне партнерство, спрямовані на виконання функцій держави, що відзначає їхню соціальну значимість. Одним із ключових принципів цього партнерства є пріоритет публічного інтересу, оскільки діяльність держави спрямована на задоволення потреб суспільства.

Але враховуючи сучасні виклики, більш доцільним буде закріплення такого принципу, як принципу праксеологічного підходу.

Можливості праксеологічного підходу дозволяють не тільки визначити норми здійснення діяльності, але і запропонувати рекомендації щодо оптимізації дій.

Л.І. Романовська звертає увагу, що «праксеологічний підхід відрізняється від інших підходів, по-перше, парадигмою (у значенні сукупності фундаментальних наукових установок, уявлень і термінів) людська діяльність як об'єкт розглядається з позиції оптимальності її здійснення. По-друге, синтагмою (у значенні «разом побудоване, сполучене; послідовність елементів, пов'язаних ставленням «що визначається - визначальне») має свою мову опису та способи аргументації. По-третє, прагматикою - має на меті обґрунтування норм ефективної діяльності, цінністю - максимальну ефективність і доцільність, завданнями - аналітичний опис, характеристику і класифікацію шляхів вдосконалення діяльності [9, 160]. державний приватний партнерство регулювання

Також безперечним є твердження Ю.В. Мех «Щодо принципу інформаційної відкритості, то він насправді є дуже важливим в умовах сучасного суспільства в галузі державного управління. Він забезпечує доступ населення до інформації про діяльність органів державної влади, що має ряд переваг, серед яких підвищення рівня суспільної довіри до державної влади» [8, с. 227].

Є.М.Чорний звертає увагу на необхідність закріплення в національне законодавство, враховуючи Практичні рекомендації з питань ефективного управління у сфері державно-приватного партнерства, розроблених у 2008 році, принципів, які досі не запроваджені в українському законодавстві про державно-приватне партнерство, серед яких слід назвати принципи «добросовісної поведінки», прозорості, підзвітності, сталого розвитку [10, с. 66-67].

Також, доцільним буде запровадження принципу партиситивності. «Партисипативне управління широко використовується в сучасному менеджменті. Термін «Participative Management» означає управління, засноване на участі всіх працівників організації в прийнятті управлінських рішень» [11, с.47]. Партисипативне управління, ґрунтоване на взаєморозумінні та визнанні взаємних інтересів усіх учасників відносин, є ключовим стимулом для інтеграції цих інтересів та активізації зацікавленості сторін у досягненні високих результатів. Це виражається у різних формах: участь у доходах (бюджетах) та збитках; участь у прибутках і власності; участь в управлінні. Хоча кожна з цих форм може функціонувати ізольовано, їхнє оптимальне поєднання забезпечує досягнення синергетичного ефекту. Взаємодія цих аспектів дозволяє створювати унікальне середовище, де спільна відповідальність, підтримка та взаємодія стають основою успішного функціонування організації. Цей синергетичний підхід впливає на культуру взаємодії, забезпечуючи ефективну та стійку динаміку управлінського процесу.

Партисипативне управління, на думку науковців та практиків, є одним з найперспективніших напрямів сучасного управління у різних галузях суспільної діяльності - бізнесі, освіті, соціальних відносинах [12] тощо.

У цьому контексті потрібно навести зауваження І. С. Нечітайло, О. В. Борюшкіна. Науковці доводять такий цікавий факт, що після «повномасштабного вторгнення росії в Україну, на тлі значного підвищення громадянської активності (індивідуальної, групової, організаційної), відбулося не тільки відновлення, але й утворення численних нових зв'язків і стосунків між громадянами та їх об'єднаннями. Ці зв'язки є «новими» не тільки тому, що об'єднали нових людей (раніше не залучених до громадянської активності), але й тому, що набули нових форм реалізації. Утворені зв'язки надали потужного імпульсу процесу соціальної капіталізації, значного посилення соціального капіталу як окремих індивідів і груп, так і всього українського суспільства. Цей капітал не є соціальною і громадянською активністю як такою, він містить ресурси і потенціал такої активності „.і завжди буде слугувати надійною основою для швидкого та ефективного згуртування і соціальної консолідації громад і суспільства в цілому» [13, с. 89].

Потребує уваги пропозиція А. В. Домбровської. Авторка пропонує доповнити систему принципів державно-приватного партнерства ще одним важливим принципом, а саме, « принципом соціальної відповідальності бізнесу». Обґрунтовує А.В. Домбровська свою позицію тим, що у сучасному світі соціально відповідальна діяльність бізнесу є загальноприйнятим правилом, якого дотримуються значна кількість великих, середніх, і навіть малих компаній по всьому світу. Зелена Книга Європейського Союзу визначає соціальну відповідальність бізнесу, як «інтеграцію соціальних та екологічних аспектів у щоденну комерційну діяльність підприємств та їхню взаємодію з зацікавленими сторонами на добровільній основі» [ 14, с. 106].

З огляду на вищезазначене, можливо стверджувати, що принципи адміністративного права не є застиглою категорією, вони розвиваються паралельно й одночасно з розвитком адміністративного права, хоча іноді можуть випереджати його розвиток, формуючи, як наслідок, магістральні напрями розвитку останнього [15]. Дана теза напряму стосується і принципів ДПП.

У світлі сучасних викликів і трансформацій, які відбуваються у всіх сферах життя, важливо акцентувати увагу на ефективності чинних у країні принципів. Визнання державою європейських цінностей, особливо верховенства права та пріоритету прав людини, повинно визначати основні вектори розвитку сучасного суспільства. Цей підхід відкриває нові перспективи для наукових досліджень і вимагає переосмислення принципів адміністративного права в умовах сучасності в контексті державно-приватного партнерства. Нова реальність накладає виклик стандартам і вимагає пошуку інноваційних рішень у сфері регулювання суспільних відносин. Також важливим є поглиблення наукових засад вітчизняного адміністративного законодавства, зокрема шляхом адаптації до європейських принципів. Дана теза напряму стосується і інституту державно-приватного партнерства. Це не лише сприятиме гармонізації нормативно-правового середовища, але й створить передумови для високого ступеня взаєморозуміння і взаємодії між країнами.

Розуміння ролі публічного, зокрема адміністративного права, у регулюванні суспільних відносин є важливою запорукою стабільності та розвитку. Сучасні умови вимагають не лише адаптації існуючих підходів, але й активного впровадження інновацій, які враховують виклики сьогодення та сприяють створенню прогресивної та справедливої правової системи.

Висновки

Основоположні принципи державно-приватного партнерства ґрунтуються на використанні ключових категорій, таких як рівність, справедливість, прозорість, розподіл, урахування інтересів та ефективність. У зв'язку з різноманітністю завдань, які виникають у процесі впровадження державно-приватного партнерства, можливо розширити наявні підходи додатковими принципами. На основі цього можна сформулювати загальну концепцію розвитку ДПП, де важливими принципами є суспільна корисність, забезпечення безпеки, підтримка інновацій, галузева особливість, інтегрованість та оптимальність механізмів регулювання.

Отже, перед наукою адміністративного права нині стоїть виключно важливе завдання, пов'язане з виробленням оновленої системи принципів адміністративного права, які повинні узгоджувалися із тим завданням, яке стоїть перед сучасним адміністративним правом України. Враховуючи зазначене вище, а також успішну міжнародну практику реалізації державно-правового партнерства, можна дійти висновку, що даний інститут є ефективним способом об'єднання ресурсів держави та інвестицій приватного сектора для розвитку інфраструктури, здійснення будівництва та реалізації проектів. Наведений короткий перелік додаткових принципів державного приватного партнерства не є вичерпним і не претендує на однозначність, водночас наведені принципи віддзеркалюють сучасні тенденції його розвитку й мають визначити напрямки і механізми адміністративно-правового регулювання ДПП.

Література

1. Мельник Р.С., Бевзенко В.М. Загальне адміністративне право: Навчальний посібник / За заг. ред. Р.С. Мельника. К.: Ваіте, 2014 376 с. URL: https://www.osce.org/files/f7documents/ d/c/358156.pdf (дата звернення 04.01.2024).

2. Енциклопедичний словник з державного управління / уклад.: Ю. П. Сурмін, В. Д. Бакуменко, А. М. Михненко та ін. ; за ред. Ю. В. Ковбасюка, В. П. Трощинського, Ю. П. Сурміна. Київ: НАДУ, 2010. 820 с. (дата звернення 04.01.2024).

3. Ткач Р. Сучасні принципи адміністративного права та їх концептуальні значення для оновлення змісту українського адміністративного права. Законодавство України: наук.практ. коммен. 2006. № 8. С. 36-37. (дата звернення 05.01.2024).

4. Про державно-приватне партнерство: Закон України від 01.07.2010 р. № 2404-VI. URL: https://zakon. rada.gov.ua/laws/show/2404-17 (дата звернення 04.01.2024).

5. Guidebook on Promoting Good Governance in Public-Private Partnerships. United Nations Economic Commission for Europe, 2008. URL: http://www.unece.org/ (дата звернення 04.01.2024).

6. Hyogo Framework for Action 2005-2015: Building the Resilience of Nations and Communities to Disasters. UN International Strategy for Disaster Reduction. URL: http:// www.unisdr.org/2005/wcdr/intergover/official-doc/L-docs/Hyogo-fr...(дата звернення 04.01.2024).

7. Державно-приватне партнерство в контексті попередження та реагування на надзвичайні ситуації: міжнародний досвід, проблеми та перспективи для України. Аналітична записка. URL: https://www.niss.gov.ua/doslidzhennya/nacionalna-bezpeka/derzhavno-privatne-partnerstvo-v-konteksti-poperedzhennya-ta (дата звернення 04.01.2024).

8. Мех Ю.В, Горобець Д.Д. Головко В.Р. Державно-приватне партнерство в секторі безпеки України: основні принципи та форми. Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія Право. 2022. Вип. 74. Ч.2. С.224-231. URL: http://visnyk-pravo.uzhnu.edu.ua/artide/view/273697/269045(дата звернення 04.01.2024).

9. Романовська Л.І. Праксеологічний підхід: теоретико-методологічні аспекти. Теорія і методика професійної освіти. Випуск 25. Т. 2. 2020 С.157-161. URL: http:// www.innovpedagogy.od.ua/archives/2020/25/part_2/33.pdf (дата звернення 04.01.2024).

10. Чорний Є. М. Правове регулювання принципів здійснення державно-приватного партнерстваJuris Europensis Scientia. Випуск 6, 2021.С.64-68. (дата звернення 04.01.2024).

11. Семяновський В. М. Партисипативне управління як модель управління територіальними громадами. Статистика України, 2018, № 1 С.47-51. URL: http:// 194.44.12.92:8080/jspui/bitstream/123456789/3424/1/47-51.pdf (дата звернення 04.01.2024).

12. Патинська-Попета, М. (2021). Упровадження в Україні європейських стандартів партисипативного управління територіальними громадами. InterConf, (42), 74-79. URL: https://doi.org/10.51582/interconf.19-20.02.2021.007 (дата звернення 03.01.2024).

13. Нечітайло І. С., Борюшкіна О. В., 2023 Підвищення громадянської активності та соціальна капіталізація: обґрунтування взаємообумовленості (на прикладі українського суспільства в умовах повномасштабного вторгнення росії). Соціальні технології: актуальні проблеми теорії та практики, 2023, Вип. 99. С.78-90 URL: http://soctech-journal.kpu.zp.ua/ archive/2023/99/6.pdf (дата звернення 04.01.2024).

14. Домбровська А.В. Принципи державно-приватного партнерства як віддзеркалення його сутності. Порівняльно-аналітичне право. 2016. №3. С.104-106. (дата звернення 04.01.2024).

15. Мельник Р. Інститут принципів адміністративного права в системі Загального адміністративного права України. Публічне право. 2012. № 3 (7). С. 51-60. (дата звернення 04.01.2024).

References

1. Melnyk, R.S., Bevzenko, & V.M. (2014). Zahalne administratyvne pravo: Navchalnyi posibnyk [General administrative law: Study guide ]. Retrieved from: https://www.osce.org/files/ f/documents/d/c/358156.pdf [in Ukrainian].

2. Entsyklopedychnyi slovnyk z derzhavnoho upravlinnia / uklad.: Yu. P. Surmin, V. D. Bakumenko, A. M. Mykhnenko ta in. (2010). [Encyclopedic dictionary of public administration]. [in Ukrainian].

3. Tkach, R. (2006). Suchasni pryntsypy administratyvnoho prava ta yikh kontseptualni znachennia dlia onovlennia zmistu ukrainskoho administratyvnoho prava [Modern principles of administrative law and their conceptual significance for updating the content of Ukrainian administrative law]. Zakonodavstvo Ukrainy: naukovo praktychnyi komentar, 36-37. [in Ukrainian].

4. Zakon Ukrainy «Pro derzhavno-pryvatne partnerstvo» (2010). [Law of Ukraine "On Public-Private Partnership", July 1,]. Retrieved from: https://zakon. rada.gov.ua/laws/show/2404-17 [in Ukrainian].

5. Guidebook on Promoting Good Governance in Public-Private Partnerships. United Nations Economic Commission for Europe (2008). Retrieved from http://www.unece.org/.

6. Hyogo Framework for Action 2005-2015: Building the Resilience of Nations and Communities to Disasters. UN International Strategy for Disaster Reduction. Retrieved from http: //www.unisdr.org/2005/wcdr/intergover/official-doc/L-docs/Hyogo-fr_.

7. Derzhavno-pryvatne partnerstvo v konteksti poperedzhennia ta reahuvannia na nadzvychaini sytuatsii: mizhnarodnyi dosvid, problemy ta perspektyvy dlia Ukrainy. Analitychna zapyska (2013). [Public-private partnership in the context of prevention and response to emergency situations: international experience, problems and prospects for Ukraine. Analytical note]. Retrieved from https://www.niss.gov.ua/doslidzhennya/nacionalna-bezpeka/derzhavnoprivatne-partnerstvo-v-konteksti-poperedzhennya-ta [in Ukrainian].

8. Mekh, Yu.V, Horobets, D.D.& Holovko, V.R. (2022). Derzhavno-pryvatne partnerstvo v sektori bezpeky Ukrainy: osnovni pryntsypy ta formy [Public-private partnership in the security sector of Ukraine: basic principles and forms ]. Naukovyi visnyk Uzhhorodskoho natsionalnoho universytetu. Seriia Pravo. 2022. Vyp. 74. Ch.2. 224-231. Retrieved from http: //visnykpravo.uzhnu.edu.ua/article/view/273697/269045 [in Ukrainian].

9. Romanovska, L.I. (2020). Prakseolohichnyi pidkhid: teoretyko-metodolohichni aspekty [Praxeological approach: theoretical and methodological aspects ]. Teoriia i metodyka profesiinoi osvity. Vypusk 25. T. 2. 157-161. Retrieved from http://www.innovpedagogy.od.ua/ archives/2020/25/part_2/33.pdf [in Ukrainian].

10. Chornyi, Ye. M. (2021). Pravove rehuliuvannia pryntsypiv zdiisnennia derzhavnopryvatnoho partnerstva. [Legal regulation of the principles of implementation of public-private partnership]. Juris Europensis Scientia. Vypusk 6. 64-68. [in Ukrainian].

11. Semianovskyi, V. M. (2018). Party sypatyvne upravlinnia yak model upravlinnia terytorialnymy hromadamy. [Participatory management as a model of management of territorial communities]. Statystyka Ukrainy. № 1. 47-51. Retrieved from http://194.44.12.92:8080/jspui/ bitstream/123456789/3424/1/47-51.pdf [in Ukrainian].

12. Patynska-Popeta, M. (2021). Uprovadzhennia v Ukraini yevropeiskykh standartiv partysypatyvnoho upravlinnia terytorialnymy hromadamy [Implementation of European standards of participatory management of territorial communities in Ukraine]. InterConf, (42), 74-79. Retrieved from https://doi.org/10.51582/interconf.19-20.02.2021.007 [in Ukrainian].

13. Nechitailo, I. S. & Boriushkina, O. V. (2023). Pidvyshchennia hromadianskoi aktyvnosti ta sotsialna kapitalizatsiia: obgruntuvannia vzaiemoobumovlenosti (na prykladi ukrainskoho suspilstva v umovakh povnomasshtabnoho vtorhnennia rosii). [Increasing civic activity and social capitalization: substantiation of interdependence (on the example of Ukrainian society in the conditions of a full-scale invasion of Russia) ] Sotsialni tekhnolohii: aktualni problemy teorii ta praktyky. Vyp. 99. 78-90. Retrieved from http://soctech-journal.kpu.zp.ua/archive/2023/99/6.pdf [in Ukrainian].

14. Dombrovska, A.V. (2016). Pryntsypy derzhavno-pryvatnoho partnerstva yak viddzerkalennia yoho sutnosti [Principles of public-private partnership as a reflection of its essence] Porivnialno-analitychnepravo. №3. 104-106. [in Ukrainian].

15. Melnyk, R. (2012). Instytut pryntsypiv administratyvnoho prava v systemi Zahalnoho administratyvnoho prava Ukrainy. [Institute of Principles of Administrative Law in the System of General Administrative Law of Ukraine] Publichnepravo. № 3 (7). 51-60. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru