Роль і місце законодавчої влади у формуванні культурної функції держави

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Роль і місце законодавчої влади у формуванні культурної функції держави

Одним з найважливіших призначень держави -- є гарантування злагоди в суспільстві та її найважливіша мета -- забезпечення прав і свобод людини та громадянина. Однією з важливіших сфер людського буття, яка забезпечує мир та злагоду в суспільстві належить культурі.

Проблема становлення і розвитку державного управління досить довгий час є предметом дослідження вітчизняних науковців, зокрема: В. Авер'янова, Ю. Богуцького, І. Безгіна, Р. Войтовича, О. Гриценка, В. Карлової, І. Кресіної, А. Коваленка, С. Майбороди, В. Маліновського, А. Ручки, П. Надолішнього, І. Надольного, В. Цвєткова тощо.

Українські дослідники визначають державне управління як цілеспрямований організаційний та регулюючий вплив держави на стан і розвиток суспільних процесів, свідомість, поведінку та діяльність особи і громадянина з метою досягнення цілей та реалізації функцій держави, відображених у Конституції та законодавчих актах, шляхом запровадження державної політики, виробленою політичною системою та законодавчо закріпленої, через діяльність органів державної влади, наділених необхідною компетенцією.

Державне управління як динамічна складна система, що виступає засобом цілісного та ефективного розвитку суспільства, має власну функціональну стратегію, свою структуру та систему управління. Зокрема Р. Войтович зазначає, що система державного управління - це сукупність взаємодіючих елементів, які забезпечують цілісне функціонування держави та її інститутів, кожен з яких має свою внутрішню структуру.

Функції державного управління являють собою специфічні за предметом, змістом і засобом забезпечення цілісні управляючи впливи держави. За характером і послідовністю дій до загальних функцій управління відносяться: аналіз, прогнозування планування, організація, регулювання, робота з персоналом, облік, контроль. Кожна функція державного управління здійснюється через певний комплекс управлінських функцій закріплених за кожним рівнем органів державної влади та органами місцевого самоврядування.

Існуючи в усьому світі сучасні тенденції розвитку культури ставлять перед українською державою вирішення ряду першочергових невідкладних завдань, серед яких є визначення правового становища та механізмів взаємодії органів державного управління у галузі культури, їх структурних підрозділів та посадових осіб, на засадах обґрунтованого встановлення їх функцій, завдань, компетенції, відповідальності, підпорядкованості та організації роботи.

Саме тому, не викликає сумніву положення про те, що всебічне і повне уявлення про функції держави неможливе без знання механізму їх здійснення, тобто елементів, суб'єктів державної діяльності. Цілком природно, що держава здійснює свої функції, насамперед завдяки власному механізму -- механізму держави. Він утворюється у відповідності із завданнями, що стоять перед державою та цілями для реалізації її функції.

Отже, для реалізації своїх функцій держава повинна створювати й забезпечувати функціонування різноманітних організацій, які у сукупності утворюють механізм держави.

Механізм держави -- це система нормативно визначених, взаємодіючих органів та організацій держави, створених для реалізації її завдань і функцій та наділених спеціальними повноваженням у відповідній сфері діяльності.

Як самостійна юридична категорія, механізм держави характеризується наступними ознаками:

- це ієрархічно підпорядкована система державних структур, якій притаманні єдині принципи організації та діяльності; єдині завдання і цілі;

- первинними структурними елементами механізму є створення державою формування (органи, організації);

- основним призначенням механізму держави є реалізація завдань і функцій держави;

- чітка функціональна визначеність кожного з елементів структури;

- одним з найважливіших завдань механізму є здійснення державної влади;

- наявність певних структур, які забезпечують примусове виконання державних велінь;

- наявність визначеної структури, яка має динамічний характер та залежить від змін завдань управління і етапу розвитку держави;

- залежність методів і форм діяльності механізму держави від її сутності та реального впливу на суспільні відносини;

- залежність механізму держави від об'єктивних шляхів розвитку суспільства та рівня досконалості економічних і політичних відносин;

- важливе значення має людський фактор, який забезпечує державне управління;

- забезпечений необхідними матеріально-технічними, фінансовими, організаційними засобами, що складають основу його функціональної діяльності;

- покликаний гарантувати і охороняти правопорядок, права і свободи людини.

У свою чергу, дана частина державних організацій наділяється владними повноваженнями, що використовуються для здійснення управління в суспільстві з метою реалізації завдань і функцій держави. За характером і змістом діяльності ці органи поділяються на: органи законодавчої влади: органи виконавчої влади; органи судової влади. Поділ влади є одним із основних принципів організації і діяльності державної влади і одночасно основоположний принцип організації і функціонування демократичної правової і соціальної держави.

За визначенням І. Процюка теорія розподілу влад передбачає обґрунтування ідеї організації і здійснення державної влади на основі раціонального розподілу праці в рамках державного механізму як єдиної системи органів, що знаходяться у певному співвідношенні і організаційно відокремлені. Розподіл влад потребує чіткого розмежування функцій і закріплення кордонів між гілками влади, прерогатив, забезпечення їх юридичної самостійності і певної незалежності, ділової взаємодії і взаємного стримування. Цей принцип вимагає ефективного контролю і нейтралізації неконституційних дій кожної з гілок влади, збалансування повноважень і певного суперництва, рівноправного партнерства і недопущення непомірного підвищення ролі одного органу за рахунок статусу іншого. Розподіл влад є обов'язковою умовою знищення деспотизму і свавілля, недопущення зловживання владою, є необхідною передумовою помірного правління, забезпечення суспільного порядку і законності, гарантії прав і свобод особи.

О. Скакун вважає, що принцип поділу влади включає певну систему вимог, а саме: поділ функцій і повноважень між органами різних галузей державної влади відповідно до вимог поділу праці; закріплення певної самостійності кожного органу всіх галузей влади при здійсненні своїх повноважень, неприпустимість втручання в прерогативи один одного та їх злиття; наділення органів кожної галузі влади можливістю протиставляти свою думку рішенню органу іншої галузі влади; виключення зосередження всієї повноти влади в одній з галузей, її органах чи окремої людини або групи осіб, тобто запобігання узурпації влади; узгодженість і взаємний правовий контроль дій органів усіх галузей влади; рівність органів галузей влади перед законом, здійснення повноважень у межах, встановлених законами і відповідно до них, неможливість зміни компетенції органів держави поза конституційним шляхом.

Згідно зі статтею 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України.

В інших країнах демократичного спрямування державна влада також здійснюється на засадах поділу на три незалежні влади. Власне, закономірним є те, що юридично закріплений принцип поділу влад у демократичних конституціях різних країн світу та Конституції України є ознакою парламентаризму, який у нас нині перебуває на етапі становлення.

За для практичної реалізації суспільних відносин у сфері культури, сучасній демократичній державі потрібне відповідне законодавство, злагоджена та скоординована діяльність всіх гілок державної влади.

Питання вітчизняного законодавства, його системи, а також проблеми його становлення і розвитку досить довгий час були і є предметом дослідження вітчизняних науковців, зокрема: С. Бобровник, О. Богініча, П. Євграфова, Є. Євграфової, А. Зайця, О. Зайчука, М. Козюбри, А. Колодія, О. Копиленка, В. Котюка, В. Копєйчикова, О. Лисенкова, Л. Луць, О. Мурашина, Ю. Оборотова, Н. Оніщенко, В. Опришка, П. Рабіновича, О. Скакун, В. Тація, В. Цвєткова, М. Цвіка, Ю. Шемшученка, О. Ющика тощо.

Вітчизняні науковці визначають законодавство - як сукупність нормативно-правових актів, виданих вищим органами державної влади й управління з метою регулювання суспільних відносин або одного з їхніх видів. Під законодавством нерідко розуміється також один з основних методів здійснення державою своїх функцій, що полягають у виданні органами державної влади законів.

За юридичною силою нормативно-правових актів відбувається ієрархічна (вертикальна) побудова системи законодавства. Юридична сила нормативно-правових актів залежить від її форми та від порядкування в системі органів державної влади, органу, який приймає ці акти. Найвищу юридичну силу має Конституція. Далі йдуть конституційні закони, кодифіковані закони, звичайні закони та підзаконні нормативно-правові акти, які видаються на виконання законів і не повинні суперечити їм. Відповідно ієрархії нормативно-правові акти слідують наступним чином: Конституція, конституційні закони, звичайні закони, укази президента, нормативно-правові акти Уряду та міністерств, нормативно правові акти органів місцевого самоврядування, локальні нормативно правові акти.

Отже, особливе місце в запропонованій ієрархічній схемі нормативно-правових актів, належить указам Президента. Зокрема, указ -- це правовий акт загальнонормативного або індивідуального характеру, що видається одноособового главою держави чи вищим державним колегіальним органом.

Президента України, як главу держави, визначає Конституція України. Президент виступає гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини. Свої функції і повноваження Президент здійснює у певних правових організаційних формах, які, як правило, властиві лише цьому інституту державної влади.

Інститут Президента посідає особливе місце в системі органів державної влади. За загальною думкою вчених Інститут Президента не уособлює окремого виду державної влади, але бере участь у здійсненні майже всіх загальновизнаних видів влади в межах наданих повноважень.

Президент України наділений визначальними повноваженнями в державі. Як глава держави, Президент уособлює державу і державну владу в цілому. Він є найвищою посадовою особою в державі і наділяється повноваженнями виступати від імені, як у внутрішньому житті крани, так і в міжнародних відносинах. Коло повноважень Президента України окреслене в Конституції України. Президент України на основі і на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України.

За юридичною чинністю укази Президента поділяються на: нормативні та піднормативні. О. Скакун визначає нормативний акт (указ) президента - як підзаконний акт-документ, що ухвалюється на підставі та на виконання закону з найважливіших питань життя суспільства і держави з метою сприяння ефективній реалізації закону. До ознак нормативних указів президента відносять: пріоритетне місце в ієрархії підзаконних нормативних актів; багатоаспектність й об'ємність регулювання суспільних відносин залежно від масштабності функцій і повноважень президента; загальнообов'язковість на всій території країни; відповідність конституції та іншим законам держави; одноособовий порядок ухвалення з колегіальністю підготовки, попереднього розгляду, посвідчення та відповідальності за виконання.

В залежності від функцій держави нормативний указ поділяють на: внутрішні та зовнішні; в залежності від правової природи повноважень: ухвалені в межах власних повноважень; ухвалені на основі повноважень, делегованих парламентом; за їх функціонально-регулятивним призначенням: деталізуючи, реформуючи, затверджуючи.

Останні роки позначилися особливою увагою Президента України до питань розвитку і підтримки національної культури, збереження культурно-історичної спадщини, забезпечення культурних прав і свобод громадян.

За для реалізації пріоритетного напряму державної культурної політики, який стосується культурно-історичної спадщини, а також з метою збереження історико-культурних територій та об'єктів в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь Президентом України було видано ряд указів: «Про деякі питання розвитку Національного заповідника «Хортиця»», «Питання охорони пам'яток сакральної культури в Україні» тощо.

Так, згідно Указу Президента України «Про заходи щодо впорядкування забудови території та збереження історико-культурних територій і об'єктів в місті Києві» Київській міській державній адміністрації у тримісячний строк: потрібно було вжити заходів щодо заборони будівництва в історичному центрі міста Києва висотних житлових та громадських будинків та інших складних споруд; розробити та затвердити схему розташування таких будинків та споруд поза межами історичного центру та історичних ареалів міста; а також розробити та вжити заходів щодо затвердження в установленому порядку меж історичних ареалів міста Києва і режимів використання територій цих ареалів; забезпечити визначення територій у місті Києві, що мають особливу історико-культурну цінність, встановлення передбачених законодавством обмежень їх забудови та використання з порушенням установленого режиму; тощо. Генеральній прокуратурі України: здійснити перевірку законності забудови історичного центру міста Києва, також додержання при цьому прав та інтересів жителів міста; тощо. Згодом, даний Указ втратив чинність на підставі іншого указу.

Визначаючи роль в історії Української держави, утвердженні духовних цінностей українського народу та з метою збереження і реабілітації унікальних культурно історичних пам'яток як національного так і світового значення Президентом України було видано ряд указів.

Так, згідно Указу «Про невідкладні заходи щодо відродження Софії Київської як загальнонаціонального духовного центру» Кабінету Міністрів України було доручено здійснити комплекс заходів щодо відновлення Софії Київської; розробити план заходів на 2006-2008 роки щодо проведення науково-дослідних та ремонтно-реставраційних; опрацювати питання щодо фінансування окремим рядком із загального фонду Державного бюджету України; забезпечити збереження Заповідника як цілісного музейного та майнового комплексу в межах закріплених за ним територій.

Поза увагою не залишились і культурно-історичні місця і селища України, а саме були видані укази «Про збереження історико-культурної спадщини та розвиток туристичної інфраструктури міста Глухова», «Про деякі питання розвитку Національного історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця» та селища Батурин».

Значна увага приділена поліпшенню справи зі збереження та популяризації національного культурного надбання, історичного минулого Українського народу. За для реалізації даного напрямку видано Укази «Про забезпечення підготовки і випуску багатотомного енциклопедичного видання «Звід пам'яток історії та культури України» та «Про додаткові заходи з підготовки і випуску багатотомного енциклопедичного видання «Звід пам'яток історії та культури України»». Згідно даних нормативних актів Кабінету Міністрів України за участю Національної академії наук України, Міністерства культури і туризму України, Міністерства освіти і науки України, Міністерства регіонального розвитку та будівництва України, Державного комітету архівів України, зокрема: доручено вжити заходів щодо забезпечення підготовки і випуску до 2018 року 28-томного енциклопедичного видання «Звід пам'яток історії та культури України».

Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям: забезпечити створення належних умов для роботи регіональних редакційних колегій, авторських колективів та робочих груп, які опрацьовують матеріали для підготовки томів Зводу.

Для реалізації конституційного права громадян щодо всебічного культурного розвитку, також сприянню консолідації та розвитку української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, підняття статусу національної культури серед громадян країни, особливо молоді, Президентом України видано укази, щодо відзначення видатних пам'ятних дат.

Так, згідно Указу Президента «Про відзначення 900-річчя заснування Михайлівського Золотоверхого монастиря» постановлено: утворити Організаційний комітет з підготовки та відзначення даної дати; розробити і затвердити план заходів; створити документальний фільм про історію Михайлівського Золотоверхого монастиря; організувати виставки сакрального мистецтва. Державному комітету телебачення та радіомовлення України забезпечити висвітлення в засобах масової інформації щодо даних заходів. державний культурний законодавчий

Не менш важливою подією для збереження світової культурно- історичної спадщини є святкування 1020-річчя хрещення Київської Русі за для забезпечення святкових заходів Президентом України було підтримано ініціативу громадськості і видано Указ «Про відзначення в Україні 1020-річчя хрещення Київської Русі». Святкування передбачає: створення серії документальних фільмів про визначні вітчизняні пам'ятки сакральної культури та історичний шлях християнства в Україні; відкриття туристичних маршрутів та організацію подорожей та екскурсій визначними місцями, пов'язаними з історією християнства в Україні; карбування та введення в обіг у встановленому порядку ювілейних монет.

Міністерству закордонних справ України забезпечити здійснення закордонними дипломатичними установами України за участю християнських церков та української громадськості за кордоном заходів з відзначення 1020-річчя хрещення Київської Русі.

Міністерству освіти і науки України забезпечити проведення в навчальних закладах тематичних заходів з висвітлення історії християн- ства в Україні з метою виховання у молоді почуття поваги до духовної спадщини Українського народу.

З метою вшанування пам'яті видатних діячів культури Президентом видано ряд указів, якими постановлено про організацію і проведення ювілейних заходів серед яких: «Про вшанування пам'яті Василя Стуса», «Про вшанування пам'яті Олександра Довженка», «Про відзначення 125- річчя від дня народження Кирила Стеценка», «Про відзначення 200-річчя від дня народження Миколи Васильовича Гоголя».

З метою створення умов для більш глибокого вивчення та подальшої популяризації літературної, публіцистичної, наукової спадщини видатних українських письменників в 2006 році були проведені культурно- просвітні заходи згідно Указу «Про заходи щодо вивчення та популяризації духовної спадини Івана Франка».

Останні роки позначились увагою Президента України щодо підтримки різних галузей культури.

Так, з метою створення сприятливих умов для розвитку національної кінематографії, відновлення її ролі в соціальній і духовній сферах суспільства та збереженні національної самобутності у 2007 році виданий Указ «Про заходи щодо сприяння розвитку національної кінематографії».

За для забезпечення даних заходів постановлено: Кабінету Міністрів України: підготувати проект Закону України «Про Загальнодержавну програму розвитку національної кіноіндустрії на 2008-2012 роки»; прискорити доопрацювання та подати на розгляд Верховної Ради України проекту закону «Про збір на розвиток національної кінематографії»; підготувати зміни до ряду законодавчих актів.

Міністерству культури і туризму України: розробити заходи з виготовлення реставрації, відновлення вітчизняної кінопродукції, створеної в різні часи, та тиражування національних фільмів; вивчити питання щодо створення центру дитячих, юнацьких, анімаційних та неігрових фільмів тощо.

З метою забезпечення реалізації конституційного права громадян на інформацію, задоволення їх освітніх, духовних потреб у 2006 році було здійснено ряд заходів щодо підтримки української книги (Указ Президента України «Про деякі заходи з розвитку книговидавничої справи в Україні»).

2007 рік на виконання Указу Президента України «Про проведення в Україні Року української книги» позначився проведенням ряду заходів просвітницького характеру.

Для забезпечення всебічного розвитку і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя, заохочення молоді до вивчення та навчання державною мовою Президентом України постановлено: заснувати, починаючи з 2008 року, 14 щорічних стипендій Президента України переможцям Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика.

Для реалізації конституційного права на свободу творчості Президентом України видано Указ «Про Фестиваль мистецтв України», згідно якого, починаючи з 2008 року, на підтримку пропозиції Міністерства культури і туризму України та Національної ради з питань культури і духовності при Президентові України започатковано проведення Фестивалю мистецтв України.

У межах свої повноважень Президент України видає піднормативні укази, які не містять норми права, а є актами застосування норм права. Серед піднормативних актів є укази про нагородження державними нагородами, встановлення президентських відзнак та нагородження ними видатних діячів культури і мистецтва, працівників культури та професійних творчих працівників, за значний особистий внесок в культурний розвиток Української держави. Президент України надає стипендії та гранти творчий молоді України та довічні стипендій видатним діячам культури.

Для поліпшення управлінської діяльності, формування та реалізації державної політики у сфері культури, у 2006 році Указом Президента було створено Національну раду з питань культури і духовності. Остання є консультативно-дорадчим органом при Президентові України, завданнями якої є: вивчення та аналіз стану розвитку культури і духовності в Україні, здійснення підготовки в межах своїх повноважень пропозицій щодо відродження традицій українського народу; внесення у встановленому порядку пропозиції щодо формування національної стратегії створення цілісного інформаційно-культурного простору, як одного з важливих консолідуючих факторів суспільства; аналіз проектів, програм розвитку інноваційної культури суспільства; розгляд проектів законів, інших нормативно-правових актів з питань культури і духовності, внесення у встановленому порядку пропозиції щодо вдосконалення законодавства з цих питань; координація діяльності органів державної влади, громадських організацій, підприємств, установ і організацій у питаннях розвитку культури і духовності; впровадження нових підходів до управлінського, правового, інституційного, інформаційного, технологічного, фінансового і матеріально-технічного забезпечення формування цілісного споживчого ринку культурно-мистецьких послуг в Україні та виходу на світовий ринок. У свою чергу рішення Національної ради мають рекомендаційний характер і є обов'язковими для розгляду центральними та місцевими органами виконавчої влади.

Для посилення заходів щодо реалізації етнонаціональної політики Указом Президента була створена Рада з питань етнонаціональної політики. Основним завданням Ради є розроблення пропозицій щодо сприяння формуванню та реалізації державної етнонаціональної політики, спрямованої на збереження громадянської злагоди в суспільстві, гармонізацію міжнаціональних відносин, консолідацію та розвиток української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також щодо розвитку етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності національних меншин України.

Досить важливим кроком щодо практичної реалізації державної культурної політики став Указ «Про проведення у 2008 році Року міжку- льтурного діалогу в Україні». Згідно з останнім, планувалось проведення міжрегіональних та місцевих культурних обмінів, днів культури та інших культурно-мистецьких акцій із залученням професійних та аматорських творчих колективів, митців, художників, письменників, майстрів народного мистецтва, працівників освіти та науки; створення веб-порталу та заснування періодичного видання з проблематики міжкультурного діалогу для висвітлення внеску культур національних меншин у національне культурне надбання, запровадження обміну інформацією про розроблені та успішно реалізовані на місцевому та регіональному рівнях проекти у сферах науки, освіти, культури, туризму тощо, співпрацю між населеними пунктами щодо можливого виконання спільних проектів з таких напрямів; активізації наукових досліджень, проведення науково-практичних конференцій, семінарів та інших тематичних заходів з питань міжкульту- рного діалогу в Україні та європейському культурному середовищі; розроблення та затвердження в установленому порядку державних цільових програм, спрямованих на задоволення інтелектуальних та духовних потреб людини, розв'язання проблем національно-культурного розвитку, зокрема, видання творів класичної української літератури та літератури національних меншин державною мовою, здійснення перекладів кращих творів української літератури, історії та філософії іноземними мовами, світової художньої та наукової літератури українською мовою; сприяння співпраці представників національного культурного середовища з міжнародними культурними організаціями та забезпечення національного представництва у міжнародних наукових, культурних та мистецьких заходах тощо.

Як складова частина ієрархічної системи нормативно-правових актів держави укази Президента України мають важливий вплив на розвиток та підтримку вітчизняної культури.

Законодавча влада, зазначає Ю. Шемшученко - це одна з гілок державної влади. Головним призначенням законодавчої влади є здійснення державної влади шляхом законотворення.

У статті 75 Конституції України указано, що єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент -- Верховна Рада України.

Парламент - це вищий орган народного представництва, який виражає суверенну волю народу, регулює найважливіші суспільні відносини -- головним чином шляхом прийняття законів -- і здійснює контроль за діяльністю органів виконавчої влади та вищих посадових осіб.

Під функцією державного органу розуміється його роль у державному механізмі. Функція представницького органу держави, його місце у державному механізмі полягає в тому, щоб виражати волю народу, надавати їй загальнообов'язкового характеру, тобто трансформувати цю волю шляхом прийняття відповідних правових актів, іншими словами здійснювати державну владу.

Функції відображають змістовну діяльність парламенту, наголошує А. Георгіца, і великою мірою характеризують його сутність.

В. Погорілко зазначав, що функції Верховної Ради України - це напрями діяльності українського парламенту.

На сьогодні, порядок діяльності Верховної Ради України визначається Регламентом Верховної Ради України.

Верховна Рада України здійснює ряд важливих функцій, що сприяє удосконаленню її діяльності в цілому, зокрема: а) розглядає і вирішує питання державного і суспільного життя, що потребують врегулювання законами України; б) приймає закони України; в) здійснює установчі, контрольні, координаційні, міжнародні, представницькі та інші напрямки діяльності, передбачені Конституцією України.

Функції Верховної Ради України у сфері культурної політики регулюються Конституцією України. Так, у статті 85 основні повноваження Верховної Ради України у сфері культури визначаються правом:

- затверджувати Державний бюджет України та зміни до нього (а отже, й визначати в кінцевому підсумку обсяги асигнувань на культуру та основні напрями їх використання);

- визначати основні засади внутрішньої і зовнішньої політики;

- затверджувати загальнодержавні програми соціального та національно-культурного розвитку (згідно зі ст. 3 Закону України «Основи законодавства України про культуру», пріоритети в розвитку культури визначаються саме такими програмами);

- затверджувати переліки об'єктів, що не підлягають приватизації.

Основною і найбільш важливою функцією Верховної Ради України є прийняття законів України. На неї покладено завдання -- прийняти значний обсяг законів, створити практично нову систему законодавства і права України. Це дуже важлива місія Українського парламенту, без реалізації якої Україна не зможе просуватися на шляху подальшої демократизації державного і суспільного життя, побудови в Україні повноцінного громадянського суспільства і правової держави. Законотворчість в Україні здійснюється за певною процедурою, яка закріплена в Конституції України.

Закон -- це нормативно-правовий акт найвищої юридичної сили, який регулює найважливіші суспільні відносини шляхом визначення юридичного статусу і встановлення загальнообов'язкових правил поведінки суб'єктів цих відносин та юридичної відповідальності за порушення цих правил.

Це визначення увібрало в себе багато ключових ознак закону, про які більш детально можна зазначити таким чином:

- закон ухвалюється тільки вищим представницькими органами державної влади -- парламентом чи безпосередньо референдумом;

- закон регулює основні, найбільш значимі, найбільш важливі суспільні відносини, які визначаються виключною компетенцією вищого органу державної влади. При правовому регулюванні суспільних відносин у формі закону, він має вичерпно точним та ясним;

- закон має вищу юридичну силу в правовій системі держави. Будь- який інший правовий акт, виданий не на підставі і не на виконання закону, а тим паче, який не відповідає чи суперечить закону, скасовується у визначеному порядку;

- закон є нормативним актом, тобто таким, що встановлює загальні правила поведінки (норми) обов'язкові для всіх підданих держав, державних органів, громадських організацій та рухів, посадових осіб, для фізичних та юридичних осіб, визначених у законі.

Регулюючи відповідні суспільні відносини, закон найбільш стійкий та стабільний. Він підлягає змінам, доповненням чи відміні лише у виняткових випадках в силу об'єктивної суспільної необхідності.

Закон приймається в особливому порядку, визначеному конституцією та регламентом парламенту.

Стаття 92 Конституції України встановлює які питання можуть визначатися або встановлюватися виключно законами України, наприклад:

- права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов'язки громадянина;

- правовий режим власності;

- правові засади і гарантії підприємства; правила конкуренції та норми антимонопольного регулювання;

- Державний бюджет України і бюджетна система України;

- система оподаткування, податки і збори тощо;

- законом України оголошується амністія.

Інші норми статей Конституції визначається предмет законів, а саме:

- частина перша статті 36 -- законом можуть передбачатися обмеження права громадян на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації;

- частина друга статті 4 -- підстави набуття та припинення громадянства України визначаються законом;

- частина четверта статті 10 -- застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом;

- частина шоста статті 17 -- на території України забороняється створення і функціонування будь яких збройних формувань, не передбачених законом;

- частина друга статті 19 -- органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

- частина друга статті 95 -- виключно Законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків тощо.

Закон є основою для указів та розпоряджень Президента України, що, згідно з частиною третьою статті 106, видаються на основі та на виконання Конституції та законів України. Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, актами Президента України. Стаття 92 Конституції України визначає перелік відносин, що регулюються та встановлюються виключно законами України. Отже, закон не тільки безпосередньо регулює правові відносини, а й створює ба- зис для правової нормативної бази -- підзаконних нормативно-правових актів.

За часи незалежності України Верховною Радою України було прийнято значна кількість законів України які регулюють відносини у сфері культури, а також ратифіковано ряд конвенцій.

У статті 22 «Основ законодавства України про культуру» визначається, що Верховна Рада України формує політику держави у сфері культури, правові, економічні і соціальні гарантії її реалізації, систему соціального захисту працівників культури, а вищі органи виконавчої влади та державного управління забезпечують реалізацію політики держави у сфері культури.

Інші державні інституції мають втілювати цю політику в життя. У формуванні та реалізації культурної політики бере участь широке коло органів державної влади, які керуються у своїй діяльності як Законами та Постановами Верховної Ради, так і Указами Президента або іншими нормативними актами. Одним із таким органів влади є Міністерство культури і туризму України.

Конституція України створила засади для формування таких структурних інститутів Верховної Ради України, як Рахункова Палата, інститут Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, інститут представника Президента у Верховній Раді України. Окрім вищезазначених інститутів на сьогодні до структурних інститутів Верховної Ради України також відносяться апарат, депутатські фракції і групи, комітети, тимчасові спеціальні комісії.

Зокрема, Верховна Ради України (її комітети) і створювана нею Рахункова палата мають значні контрольні повноваження, хоч вони стосуються лише «державної» частини культурної сфери.

Особливе місце в системі парламентського контролю займає Інститут Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. У всьому світі ця посада називається «омбудсман».

Однією з головних функцій омбудсмана у світі є контроль за діяльністю виконавчих та інших органів державної влади шляхом розгляду скарг громадян на дії тих чи інших органів або посадових осіб, що призвели до порушення прав та свобод людини. У цьому сенсі важливим невід'ємним правом омбудсмана є право проводити розслідування, у тому числі й за власною ініціативою, і на їх підставі вносити рекомендації щодо шляхів відновлення порушених прав у конкретному випадку, вносити пропозиції стосовно змін до законодавства або перегляду неправомірної адміністративної практики органів державної влади. Процедура звернення до омбудсмана максимально неформальна та гнучка, а доступ до нього є безплатним і відкритим для всіх громадян держави.

Характерною особливістю є незалежність інституції, що виявляється передусім у високому статусі посади омбудсмана, яка у більшості країн закріплена в Конституції, а також в обранні омбудсмана парламентом держави, що забезпечує його незалежність від усіх гілок влади, включаючи законодавчу, незалежність омбудсмана передбачає неприпустимість і пряму заборону втручання у його діяльність органів державної влади, політичних партій, громадських організацій, засобів масової інформації. У суспільстві омбудсман виступає своєрідним арбітром між людиною та владою, тому має діяти незалежно і неупереджено.

15 січня 1998 року набрав чинності Закон України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини». 14 квітня того ж року Верховна Рада України обрала першого в історії держави Уповноваженого з прав людини.

Запровадження спеціального інституту Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини стало новацією у державно-правовій системі захисту прав і свобод людини в нашій країні. У Конституції України закріплюється право особи звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого (ст. 55) і визначається, що через нього здійснюється парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина (ст. 101). Статус, функції та компетенція Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини закріплені у конституційному Законі України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини». При розробці цього закону було враховано позитивний досвід інституту омбудсмана європейських країн. Віднині цей інститут є універсальним інструментом виявлення і сприяння усуненню порушень прав і свобод людини і громадянина в Україні. Усвідомити природу, функції та мандат нового для України демократичного інституту позасудового захисту прав і свобод людини неможливо без аналізу подібних правозахисних інституцій у демократичних країнах світу.

Водночас Уповноважений Верховної Ради з прав людини -- є складовою юридичної системи держави, у зв'язку з чим безпосередньо взаємодіє також із судовою системою державної влади, до якої людина повинна звертатися за захистом порушення прав.

Одним із структурних елементів організації діяльності Верховної Ради України є комітети Верховної Ради України.

Правовий статус комітетів Верховної Ради України, їх функції та організаційні основи діяльності визначає Закону України «Про комітети Верховної Ради України». Комітет Верховної Ради України -- є органом Верховної Ради України, який утворюється з числа народних депутатів України для здійснення законопроектної роботи, підготовки і попереднього розгляду питань, віднесених до повноважень Верхової Ради України, виконання контрольних функцій. Комітет відповідальний перед Верховною Радою України і підзвітний їй.

Діяльність комітетів координує Голова Верховної Ради України згідно з Конституцією України та в порядку, встановленому Регламентом Верховної Ради України. Організація, повноваження та порядок діяльності комітетів Верховної Ради України визначаються Конституцією України, цим Законом, Законом України «Про статус народного депутата України», іншими законами України, Регламентом Верховної Ради України та постановами Верховної Ради України.

Комітети Верховної Ради України при здійсненні повноважень взаємодіють з іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями, їх посадовими особами, які зобов'язані сприяти комітетам Верховної Ради України у здійсненні покладених на них повноважень, реагувати відповідно до закону на їх звернення та рекомендації.

Законопроекта функція комітету Верховної Ради України полягає в розробці проектів законів та інших нормативних актів Верховної Ради України, попередньому розгляді та підготовці висновків і пропозицій щодо законопроектів, внесених суб'єктами законодавчої ініціативи на розгляд парламенту, доопрацюванні законопроектів за результатами їх розгляду в першому та наступних читаннях.

Організаційна функція комітету Верховної Ради полягає у плануванні своєї роботи; проведені збору та аналізу інформації з питань, що належать до повноважень комітетів, організації слухань із цих питань, у тому числі на засіданнях Верховної Ради України; попередньому обговоренні відповідно до предметів їх відання кандидатур посадових осіб, яких згідно з Конституцією України обирає, призначає, затверджує Верховна Рада України або надає згоду на їхнє призначення, підготовку до розгляду Верховною Радою України відповідних висновків щодо цих кандидатур; підготовці питань на розгляд Верховної Ради відповідно до предметів їх відання.

Контрольна функція комітету Верховної Ради полягає у контролі за виконанням Державного бюджету України в частині, що віднесена до предметів їх відання, для забезпечення доцільності, економності та ефективності використання державних коштів у порядку, встановленому законом; взаємодії з Рахунковою палатою; взаємодії з Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини; направленні матеріалів для відповідного реагування в межах, установлених законом, органам Верховної Ради України, державним органам, їх посадовим особам.

Кількість комітетів, їх назви та предмети відання затверджує Верховна Рада України. Мінімальна та максимальна кількість осіб, які можуть входити до складу одного комітету, визначається постановою Верховної Ради України.

Здійсненням законопроектної роботи, підготовкою і попереднім розглядом питань щодо культури, віднесених до повноважень Верховної Ради, та виконання організаційних і контрольних функцій покладається на Комітеті Верховної Ради України з питань культури і духовності, правовий статус якого, їх функції та організаційні основи діяльності визначає Закону України «Про комітети Верховної Ради України».

Комітет Верховної Ради України з питань культури і духовності утворений з числа народних депутатів України для здійснення законопроектної роботи, підготовки і попереднього розгляду питань в галузі культури, віднесених до повноважень Верховної Ради України, виконання контрольних функцій.

Комітет здійснює відання з питань: культурно-просвітницької діяльності (видавничої справи, бібліотечної справи, кінематографії, народних художніх промислів); мистецької діяльності (професійних творчих спілок, театрів, шкіл естетичного виховання, концертно-гастрольної діяльності тощо); охорони історико-культурної спадщини (музейна справа, архівна справа, діяльність заповідників, вивезення, ввезення і повернення культурних цінностей); державної політики у сфері розвитку та використання мов в Україні; державної політики у сфері свободи совісті та релігійних організацій; благодійної діяльності.

Для забезпечення конкретних напрямів своєї діяльності комітет Верховної Ради України з питань культури і духовності створив у своєму складі слідуючи підкомітети: з питань охорони історико-культурної спадщини; з питань державної політики у сфері розвитку та використання мов; у справах релігій; з питань благодійної діяльності та фінансування культури; з питань творчої діяльності, мистецтва, культурно- просвітницької політики.

Комітет при здійсненні повноважень взаємодіє з виконавчою владою їх посадовими особами, які зобов'язані сприяти комітету Верховної Ради України у здійсненні покладених на нього повноважень, реагувати відповідно до закону на їх звернення та рекомендації. Вітчизняні вчені і практики зазначають, що правовий статус комітетів, потребує вдосконалення.

Так, Регламентом Верховної Ради України не визначена їх юрисдикція, через що існує чимало сфер діяльності, на які претендують або які поділяють різні комітети. Відсутність в українському парламенті системи комітетів з чітко визначеною юрисдикцією є істотним недоліком її структури. Зокрема вітчизняна дослідниця Г. Федоренко зазначає, що такий стан справ пояснюється відсутністю належного нормативного забезпечення діяльності комітетів Верховної Ради України. На її думку чинний закон України «Про комітети Верховної Ради України» не відповідає вимогам Конституції України. Ні вказаний закон, ні Регламент Верховної Ради України не визначають ті процедурні норми, які необхідні у роботі комітетів і комісій. Крім того авторка визначає, що проблеми вдосконалення організації Верхової Ради України необхідно пов'язувати не лише з тими факторами, що визначають державно-правовий розвиток тієї чи іншої держави, але також із тим, що сприяють злагоді в державі та суспільстві, забезпеченню врівноваженого підходу у парламентській роботі більш прийнятною в нинішніх умовах є двопалатна структура парламенту України, призначенням якої має стати узгодження загальнодержавних і регіональних інтересів.

І. Процюк проаналізувавши положення законодавчої влади в системі поділу влади, її основні функції, ми бачимо, що законодавча влада, яка має своє походження безпосередньо від народу, займає особливе місце в цій системі, проте не височіє над іншими гілками влади.

Головною функцією законодавчої влади є законотворча діяльність а саме в залежності від ефективності її здійснення, визначається ефективність роботи законодавчого органу. Головним напрямом роботи законодавчого органу -- парламенту повинно бути прийняття, якісних, ефективних законів, які б відповідали вимогам суспільного розвитку і дотримувалися суспільством. І тому робота законодавчого органу повинна бути в основному направлена на вирішення стратегічних завдань, які стоять перед суспільством і державою шляхом прийняття саме таких законів, а не на розгляді другорядних, хоча і достатньо важливих питань, що щоденно постають перед органами державної влади і повинні вирішуватися, як правило виконавчою гілкою влади.

Отже, здійснюючи культурну функцію Верховна Рада України затверджує загальнодержавні програми культурного розвитку, законодавчо визначає порядок застосування мов, основ виховання, освіти та культури, забезпечує свободу літературної, художньої, наукової та технічної творчості, захист інтелектуальної власності, збереження історичних пам'яток та об'єктів, що становлять культурну цінність.

Размещено на Allbest.ru