Сучасні тенденції трансформації правоохоронної системи: особливості вітчизняної державної політики

Размещено на http://allbest.ru

1Національна академія Національної гвардії України

2Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна»

Сучасні тенденції трансформації правоохоронної системи: особливості вітчизняної державної політики

1Бондаренко О.Г., 2Яровой Т.С.

Вступ

Узагальнення підходів щодо трансформації правоохоронної системи в Україні та державної політики є важливою умовою становлення та розвитку галузі у цій сфері.

Зосереджено увагу на проблематиці визначення трансформації як соціально-політичного процесу та тлумаченні правоохоронних органів.

У процесі дослідження здійснено огляд ідей та напрацювань зарубіжних та вітчизняних фахівців щодо явища трансформації, які дають підстави розглядати її як процес відчутної зміни структури, функцій, місії правоохоронних органів, скорочення, або ж навпаки - збільшення їх кількості, зміни їх позиціонування перед власним народом і міжнародною спільнотою. правоохоронний україна гвардія законний

Узагальнено підходи вітчизняних науковців до визначення правоохоронної системи, правоохоронних органів, кола їх функцій та ознак. При цьому автор схиляється до найширшого підходу, відносячи до правоохоронної системи всі правоохоронні органи, включно з судовими.

З'ясовано, що незважаючи на невпинну трансформацію, вітчизняні правоохоронні органи піддаються критиці фахівців, як в контексті виконання ними своїх обов'язків, так і щодо дублювання окремих функцій та формуванню міжвідомчого конфлікту. Окремим пунктом критики є збільшення фінансування правоохоронних органів, яке деякими дослідниками вважається необгрунтованим.

Трансформація правоохоронних органів відбувається або спонтанно - як реакція на певні суспільні процеси, внутрішній або зовнішній тиск, або ж унаслідок цілеспрямованого реформування.

Лише в останньому разі можна вести мову про наявність відповідної державної політики.

При цьому, мова не йде про оціночні судження, щодо ефективності такої політики, а лише про її наявність чи відсутність.

Акцентовано увагу на потребі подальших досліджень конкретизації місії та цінностей правоохоронних органів України, як визначальних факторів їх функціонування та базових складових повноцінної державної політики у правоохоронній сфері.

Виклад основного матеріалу

Повноцінний розвиток демократичних інститутів, який є передумовою становлення України як демократичної, правової, соціальної держави, вимагає ефективної діяльності правоохоронної системи, орієнтованої як на дотримання законності й правопорядку в країні, так і на протидію правопорушенням, а в ідеалі - на їх превенцію. При цьому, правоохоронні органи мають відповідати високим стандартам, а їх співробітники - бути кваліфікованими фахівцями, з високими морально-вольовими якостями, здатними діяти в межах правового поля та не порушувати права людини, в рамках виконання своїх повноважень.

Розвиток суспільних відносин несе громадянам не лише благо, але й численні загрози - як їх правам та законним інтересам, так і національній безпеці. Це вимагає від держави реагування на нові виклики, у тому числі - шляхом трансформації правоохоронної системи, яка відбувається вищими чи нижчими темпами, у кожній розвиненій країні.

Правоохоронні органи в Україні зазнавали невпинного реформування з перших років її незалежності. Ймовірно й наразі передчасно вести мову про не те що припинення, а бодай сповільнення реформаційних процесів. Однак, якою мірою можна вважати такі процеси трансформацією правоохоронних органів - ми і спробуємо визначити в ході дослідження.

Проблематику розвитку вітчизняних правоохоронних органів на сучасному етапі, з точки зору права, державного управління та політології, вивчали численні вітчизняні науковці: О. Ю. Амелін, М. І. Ануфрієв, О. М. Бандурка, О. К. Безсмертний, І. П. Голоснічєнко, С. М. Гусаров, В. О. Заросило, І. В. Зозуля, Р. А. Калюжний, М. В. Ковалів, А. Т. Комзюк, М. В. Кочеров, В. І. Курило, Т. П. Мінка, А. М. Подоляка, С. А. Подоляка, С. Г. Стеценко, Р. В. Миронюк та інші.

Водночас, як не парадоксально, з огляду на багаторічне вивчення цієї галузі, у вітчизняній науці досі відсутнє не лише єдине бачення місії правоохоронних органів, а навіть єдиний підхід до визначення правоохоронних органів. Крім того, замало уваги присвячено проблематиці трансформації правоохоронної системи України, що й обумовлює актуальність даного дослідження.

Вкрай важливим для розуміння природи будь-якого явища чи процесу є уточнення змістовного наповнення його категорій. Ведучи мову про трансформаційні процеси у вітчизняних правоохоронних органах, доречно в першу чергу визначитися з ключовими поняттями - «трансформація» та «правоохоронні органи» відповідно.

Е. Тоффлер тлумачить трансформацію доволі узагальнено, як «перетворення, різнобічні бурхливі події, зміни, поштовхи в нову систему, які є не продовженням розвитку в поточному напрямку, а радикальними змінами, що, можливо, заперечують попередній досвід» [1]. Тоді як Д. Белл розглядає її за більш суб'єктивістським підходом, як «задану і вироблену міру необхідних змін, в рамках яких триває відбір найбільш вагомого і перспективного, суспільство адаптується до змін середовища через формування програм, проектів, цілей, технологій вирішення протиріч тощо» [2]. Можна помітити, що ключовою відмінністю визначень є перехід від сприйняття трансформації як стихійних змін, що призводять до кардинальної перебудови об'єкту, до її розгляду як цілеспрямованого (а може й - керованого) процесу, спрямованого на оптимізацію об'єкту/ситуації.

Укладачі Уебстерського словника тлумачать «трансформацію» доволі багатозначно. Однак, у контексті нашого дослідження найбільш прийнятними є наступні визначення: 1) акт, процес або випадок перетворення; 2) операція зміни конфігурації або виразу в іншу форму (зміна змінних або координат, у якій функція нових змінних або координат замінюється на кожну вихідну змінну або координату); 3) операція, яка перетворює (наприклад, шляхом вставки, видалення або перестановки) один граматичний рядок (наприклад, речення) в інший; 4) генетична модифікація бактерії, клітини тощо [3]. В найбільш загальному розумінні, мова йде саме про разовий акт, або ж тривалий процес перетворення об'єкта, шляхом заміни його структурних елементів, та/або їх взаємного розташування, зміни правил їх взаємодії, що призводить до зміни функцій діяльності об'єкту.

Як доволі слушно зазначає з цього приводу дослідник трансформації в галузі економіки Є. А. Івченко, «очевидно, що трансформація є більш складним поняттям, ніж це представляється на перший погляд й навряд чи може бути повністю пояснена лише в межах одного визначення - певне визначення щодо поняття трансформації може бути справедливим та вірним, відповідаючи її змісту, але при цьому буде неповним, не розкриваючи повністю її природу» [4]. При цьому більшість дослідників сходяться в думці, що для будь-якої трансформації характерними є такі складові як: первинна форма, що передує трансформаційному процесу, характер трансформаційного процесу, рушійні сили, часовий аспект, рівень діяльності, результат трансформаційного процесу, опосередковані наслідки трансформаційного процесу.

Як не парадоксально, але дещо складніше визначитися з поняттям «правоохоронні органи», що до якого у вітчизняній науці досі точаться запеклі дискусії.

Відомий харківський правознавець О. М. Бандурка під правоохоронною діяльністю розуміє «специфічний тип саме державної діяльності яка здійснюється з метою охорони права спеціально уповноваженими органами шляхом застосування юридичних заходів впливу у суворій відповідності до закону та неухильному дотриманні встановленого ним правопорядку» [5]. Дещо деталізує цю позицію І. Й. Горінецький, який в ході дослідження функцій держави зазначає, що «правоохоронна функція сучасної держави - це самостійний і пріоритетний напрям державної політики, який за допомогою юридичних засобів здійснюється для досягнення певного соціального ефекту, як захист права загалом, основ конституційного ладу, в тому числі прав, свобод і законних інтересів людини та громадянина, зміцнення законності та правопорядку, і одночасно виступає правовою формою досягнення інших цілей суспільства і держави» [6]. Тобто правоохоронна діяльність тлумачиться ними саме як державна діяльність, спрямована на захист основ конституційного ладу, дотримання прав, свобод і законних інтересів людини та громадянина, зміцнення законності та правопорядку.

Натомість В. В. Євдокимов вважає, що правоохоронна діяльність «не може реалізовуватися лише державними органами влади, а в окремих випадках може забезпечуватися приватними структурами» [7]. При цьому дослідник все ж визнає визначальну роль державної політики у цій сфері.

Колектив авторів (М. В. Ковалів, С. С. Єсімов, Ю. С. Назар М. Т. Гаврильців, Г. Ю. Лук'янова, А. І. Годяк, М. М. Бліхар), що кілька років тому здійснили ґрунтовний аналіз судових та правоохоронних органів України, пропонують вважати ключовими наступні ознаки правоохоронної діяльності:

1) соціальну цінність (що передбачає функцію охороняти права фізичної або юридичної особи певними юридичними процедурами);

2) процедурну (процесуальну);

3) статусність (правоохоронний орган представляють професійні особи, які є уповноваженими державою суб'єктами правоохоронної діяльності) [8]. Уже згадуваний В. В. Євдокимов пропонує відразу чотири напрями ідентифікації змісту правоохоронної діяльності, розглядаючи її як:

1) функцію держави,

2) діяльність органів державної влади;

3) діяльність приватних установ; 4) об'єкт державної політики [7].

Не менш дискусійним є визначення кола органів, які відносяться до правоохоронної системи. Автор схиляється до найширшого підходу, відповідно до якого, правоохоронна система України включає всі державні органи, або їх підрозділи, що здійснюють правоохоронні функції: суд; прокуратуру; Національну поліцію; Службу безпеки України; антикорупційні органи (НАБУ, НАЗК тощо); Службу зовнішньої розвідки України; митні органи; органи охорони державного кордону; органи Державної податкової служби (у тому числі підрозділи податкової міліції органів Державної податкової служби);органи і установи виконання покарань; органи Державної фінансової інспекції тощо [8]. Більшість органів із наведеного переліку або ж виникли за роки незалежності, або ж зазнали чималих змін, зокрема - останніми роками.

Повертаючись до часового аспекту трансформації, як процесу, зазначимо, що важливими є дві його складові: час початку трансформації та її тривалість. І якщо тривалість трансформаційних процесів у правоохоронній системі України є питанням вкрай дискусійним (воліємо лишити його на розсуд майбутніх дослідників, для яких воно виступатиме визначальним критерієм періодизації реформ правоохоронної системи України), то їх початок (у більш-менш інтенсивному, а не виключно декларативному прояві) пов'язаний із соціальними зрушеннями, що відбувалися в українському суспільстві в процесі та після Революції Гідності (2013-2014 рр.). Саме тоді частково оновлена владна еліта вжила заходів щодо реабілітації окремих дискредитованих правоохоронних органів (МВС, прокуратури) та формування ряду нових (НАБУ, НАЗК, ДБР, САП).

Ймовірно, найбільш стабільною, а контексті трансформаційних процесів, лишається Служба безпеки України. На створений у 1992 році орган «покладається у межах визначеної законодавством компетенції захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб, а також забезпечення охорони державної таємниці» [9]. Звісно ж, така стабільність неодноразово робила СБУ об'єктом критики науковців і політиків (зокрема, щодо дублювання нею функцій інших правоохоронних органів та конфліктів з ними) [10], однак, вона ж виступає своєрідним доказом ефективності цього правоохоронного органу (що зміг захистити від кардинального реформування бодай себе самого).

На противагу СБУ, найбільш трансформованими на сьогодні видаються органи прокуратури та поліції. На думку дослідника реформування системи МВС М. В. Кочерова, започаткування реформ в системі МВС України можна пов'язувати ще з прийняттям Концепції розвитку системи Міністерства внутрішніх справ, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України № 456 від 24.04.1996 р. [11].

Однак, визначальний етап реформування МВС України офіційно розпочався із створення у квітні 2014 році Експертної ради з питань дотримання прав людини та реформування органів внутрішніх справ. Сформована переважно з представників громадськості і правозахисного середовища, Експертна рада поставила за мету розробити до листопада 2014 р. концепцію реформування та запропонувати цей програмний документ на розгляд Уряду [12].

Свіжі спогади про події Революції Гідності тиснули на політиків, Експертна рада не гаяла часу, і вже 22 жовтня 2014 року, після обговорення на розширеному засіданні колегії МВС України, Кабінет Міністрів України схвалив Розпорядженням № 1118-р Концепцію першочергових заходів реформування системи Міністерства внутрішніх справ [13]. Концепція передбачала розв'язання низки проблем та виконання умов європейської інтеграції шляхом забезпечення ефективного функціонування інститутів, які гарантуватимуть верховенство права, додержання прав і свобод людини і громадянина, їх ефективний захист [14].

Ймовірно, заради символізму, Стратегію розвитку органів внутрішніх справ Кабінет Міністрів України затвердив рівно через рік того ж дня (22 жовтня 2015 року) [12]. При цьому, вже у липні 2015 року побачив світ новий Закон України «Про Національну поліцію» [15]. Саме з цього моменту в Україні остаточно зникла «міліція», яка рахувала свою історію з радянських часів, і з'явився якісно новий правоохоронний орган.

Оцінку діяльності Національної поліції ще належить дати історії. Однак, уже нині можна зазначити окремі недоліки позиціонування нового правоохоронного органу. Визначальною рисою для керівництва Національної поліції стало всебічне демонстрування її «європейськості». Відомий дослідник правоохоронної сфери І. В. Зозуля, дискутуючи у 2018 році щодо результатів реформування правоохоронних органів, зокрема - поліції, зазначав, що вести мову про «європейськість» нового правоохоронного органу, щонайменше- передчасно.

«Під європеїзацією української поліції можна розуміти процес інтеграції Національної поліції України в правове коло поліцейської співдружності європейських країн на засадах рівноправного партнера» - зазначав він. «Українська поліція набуде умовного статусу європейської тільки тоді, коли її корпоративний менталітет та менталітет пересічного поліцейського стануть європейськими.

Інакше кажучи, Національна поліція України має не тільки професійно «самоідентифікуватись» у якості європейської, але й бути визнана за таку. Будь-яке штучне насаджування іміджу європейської поліції без реальних змін не є перспективним» [16].

Такий підхід заслуговує на увагу, оскільки, на переконання автора, пріоритетною ціллю трансформації правоохоронної системи має бути зміна змістовного наповнення функцій правоохоронних органів, а не лише окремих складових їх іміджу. Тим більше, не можна вважати ціллю трансформації правоохоронного органу зміну його назви.

Ще одним правоохоронним органом, що зазначав помітної трансформації, можна вважати вітчизняну прокуратуру. Ще у квітні 2012 року Верховною Радою України було схвалено новий Кримінальний процесуальний кодекс України (13.04.2012 № 4651-VI), до якого інтегровані європейські досвід та стандарти.

Для забезпечення належного виконання вимог нового кримінального процесуального законодавства у Генеральній прокуратурі України було створено Єдиний реєстр досудових розслідувань, аналогів якого на той час не було в жодній пострадянській країні та державах-членах Ради Європи [17].

В контексті згадуваних реформ, поштовхом до прискорення яких стали події Революції Гідності, вже восени 2014 року Верховною Радою України було схвалено новий Закон України «Про прокуратуру» (від 14.10.2014 № 1697-VII) [18].

Окрім перейменування структурних одиниць, законом вперше запроваджено створення органів прокурорського самоврядування та органу, що здійснює дисциплінарне провадження, а також відкрито на законодавчому рівні вільний доступ до професії прокурора за прозорою процедурою [17].

А вже у 2016-2018 роках було внесено зміни до Конституції України (від 02.06.2016 № 1401-VIII), які кардинально змінили вектор діяльності прокуратури як через наділення її іншими функціями, так і віднесення прокуратури до розділу «Правосуддя» [19].

При цьому, зміни викликали неоднозначну реакцію як громадськості, так і фахівців у даній галузі. Окремі з них (як то тричі заступник Генерального прокурора України О. В. Баганець) навіть ведуть мову про «планомірне знищення органів прокуратури, а тим самим і всієї системи органів досудового розслідування та органів правопорядку» [20]. З такими кардинальними судженнями складно погодитися, однак доцільність переведення прокуратури до судової гілки влади дійсно викликає сумнів навіть у окремих прибічників реформи.

Як уже зазначалося, 2014 року було створено ряд нових для правоохоронної системи України органів - Національного антикорупційного бюро України (НАБУ), Державного бюро розслідувань (ДБР), Національного агентства з питань запобігання корупції (НАЗК).

До прикладу, створення НАБУ було програмним пунктом Коаліційної угоди парламентської більшості та вимогою Міжнародного валютного фонду [21].

Одначе, НАБУ, НАЗК, ДБР є виключно створеними, а не трансформованими правоохоронними органами. Хоча якщо вести мову про трансформацію правоохоронної системи в цілому, то їх формування можна вважати важливою складовою відповідної державної політики.

Наразі відчутної критики зазнає фінансування правоохоронних органів. При цьому найдорожчим правоохоронним органом є Міністерство внутрішніх справ.

З 2014 по 2021 рік витрати на нього зросли в чотири рази. У 2014 році на МВС витратили 24,2 млрд грн, у 2015 - 36,5 млрд, у 2016 - 50,3 млрд, у 2017 - 58,8 млрд, у 2018 - 71,9 млрд, у 2019-му - 90,1 млрд. У 2020-му - 100,5 млрд. На 2021 рік у держбюджеті на МВС було передбачено 98,3 млрд.

Зростання витрат на Службу безпеки України відбувається не надто повільніше. У 2014 році на СБУ витратили 3,8 млрд грн, у 2015 - 4,9 млрд, у 2016 - 5,8 млрд, у 2017 - 7,2 млрд, у 2018 - 8,6 млрд, у 2019 - 10,3 млрд, в 2020 - 12,6 млрд. На 2021 рік на діяльність СБУ в бюджеті було передбачено 15 млрд грн.

Утримання Офісу генерального прокурора коштувало бюджету у 2014 році 2,8 млрд грн, у 2015-2016 - близько 3 млрд, у 2017 - 5,7 млрд, у 2018-2020 - 7,2-7,4 млрд. На 2021 рік на органи прокуратури у бюджеті передбачили 11,5 млрд грн.

Та, ймовірно, найвищими темпами зростали витрати на Національне антикорупційне бюро України. У рік його створення (2015-й) на НАБУ витратили всього 68,4 млн грн.

У 2016 році на утримання НАБУ пішло 476,7 млн грн, у 2017- 625,5 млн, у 2018 - 793,8 млн, в 2019 - 785,6 млн, 2020 року - 925,1 млн. А на 2021 рік на Антикорупційне бюро заклали в бюджет 1,1 млрд грн [22]. При цьому, поки що антикорупційна діяльність не дозволила державі компенсувати такі витрати.

Проте, цілком очевидно, що оцінювати правоохоронні органи за видатками на них не зовсім коректно. Жоден розрахунок не дозволить врахувати ефект превенції, адже нескоєні правопорушення не підлягають і обліку.

Окрім того, в діяльності кожного правоохоронного органу, незважаючи на політику публічності, відбуваються процеси, які підпадають під категорію «державної таємниці», а окремі результати протидії злочинності (як то врятовані людські життя, уникнення забруднення навколишнього середовища, усунення загрози національній безпеці) взагалі не можна оцінити фінансово.

Наразі ж можна констатувати реалізацію в Україні державної політики у галузі правоохоронної діяльності, що включає в себе трансформаційні процеси як на рівні правоохоронної системи в цілому, так і на рівні окремих правоохоронних органів. Наскільки ефективною буде така трансформація, і якими будуть її наслідки для держави і українського народу, покаже час.

Висновки

Трансформація є багатозначним поняттям, однак у найбільш загальному розумінні, мова йде саме про разовий акт, або ж тривалий процес перетворення об'єкта, шляхом заміни його структурних елементів, та/або їх взаємного розташування, зміни правил їх взаємодії, що призводить до зміни функцій діяльності об'єкту. Ведучи мову про трансформацію правоохоронної системи, доцільно розглядати її як процес відчутної зміни структури, функцій, місії правоохоронних органів, скорочення, або ж навпаки - збільшення їх кількості, зміни їх позиціонування перед власним народом і міжнародною спільнотою.

Варто мати на увазі, що трансформація правоохоронних органів відбувається або спонтанно - як реакція на певні суспільні процеси, внутрішній або зовнішній тиск, або ж унаслідок цілеспрямованого реформування. Лише в останньому разі можна вести мову про наявність відповідної державної політики. При цьому, мова не йде про оціночні судження, щодо ефективності такої політики, а лише про її наявність чи відсутність. В Україні державна політика у правоохоронній сфері формувалася з перших років незалежності, хоча й характеризувалася певною непослідовністю. Водночас, соціальні зрушення (зокрема - Революція Гідності 2013-2014 років) виступили вагомим каталізатором трансформації ряду правоохоронних органів.

Окремої уваги, в контексті подальших досліджень, заслуговує потреба конкретизації місії та цінностей правоохоронних органів України, як визначальних факторів їх функціонування та базових складових повноцінної державної політики у правоохоронній сфері.

Список використаних джерел

1. Тоффлер Е. Третя Хвиля / Елвін Тоффлер; пер. з англ. А. Євса; ред. пер. Шовкун. Київ: Вид. дім «Всесвіт», 2000. 475 с.

2. Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество. Опыт социального прогнозирования / Пер. с англ. Москва : Academia, 1999.786с.

3. Transformation. Merriam-webster.URL : https://www.merriam- webster.com/dictionary/transformation

4. Івченко Є. А. Трансформація як поняття та підходи до його розуміння в економічному контексті. Ефективна економіка № 12, 2015. URL :http://www.economy.nayka.com.ua/ ?op=1&z=5827

5. Теорія держави та права України: підручник для курсантів та студентів вищих навч. закл. / О.М. Бандурка, М.Ю. Бурдін, О.М. Головко та ін.; МВС України, Харків. нац. ун-т внутр. справ. Харків: Майдан, 2018. 436 с.

6. Горінецький Й. І. Правоохоронна функція держав Центральної Європи: теоретичніі практичні аспекти : дис... канд. юрид. наук : 12.00.01 / Й.І. Горінецький ; Нац. акад. внутр.справ України. Київ, 2005. 203 с.

7. Євдокимов В. В. Понятійно-категоріальний апарат державної політики в сфері правоохоронної діяльності. Державне управління: удосконалення та розвиток. Електронне видання. № 6. 2020. URL : http://www.dy.nayka.com.ua/ pdf/6_2020/4.pdfDOI: 10.32702/2307-2156-2020.6.2

8. Судові та правоохоронні органи України: навч. посіб. / М. В. Ковалів, С. С. Єсімов, Ю. С. Назар, М. Т. Гаврильців, Г. Ю. Лук'янова; Львів. держ. ун-т внутр. справ. Львів: ЛьвДУВС, 2016. 386 c.

9. Про Службу безпеки України: Закон України від 25 березня 1992р. № 25.03.1992. URL : https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/2229-12#Text

10. Захаров Є. Служба безпеки України та права людини Українська Гельсінська спілка з прав людини. 23.01.2017. URL : https://helsinki.org.ua/sluzhba-bezpeky-ukrajiny- ta-prava-lyudyny-e-zaharov/

11. Про Концепцію розвитку системи Міністерства внутрішніх справ/ постановою Кабінету Міністрів України № 456 від 24.04.1996р. Офіційний Веб-сайт Верховної Ради України URL : // https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/456-96-%D0%BF

12. Теличкін І. Реформування органів внутрішніх справ та прокуратури [Електронний ресурс]. URL : // https://helsinki.org.ua/ reformuvannyaorhaniv-vnutrishnih-sprav-ta-prokuratury-i-telychkin/

13. Питання реформування органів внутрішніх справ України: Розпорядження Кабінету Міністрів України від 22 жовтня 2014 р. № 1118-р. URL : https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/1118-2014-%D1%80#Text

14. Кочеров М. В. Передумови становлення реформ в Національній поліції України. Прикарпатський юридичний вісник. Випуск 1(16) том 4, 2017. С. 322-325.

15. Про Національну поліцію: Закон України від 2 липня 2015 р. № 580-VHI. Офіційний Веб-сайт Верховної Ради України. URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/580-19#Text

16. Зозуля І. В. Чи є європейською Національна поліція України? Forum Prava, 2018. (3). 30-39. DOI: http://doi.org/10.5281/ zenodo.1336836 URL : https://forumprava.pp.ua/files/030-039-2018-3- 6-.pdf

17. Історія прокуратури: основні віхи становлення та розвитку. Офіс генерального прокурора.Офіційний Веб-сайт. URL : https://www.gp.gov.ua/ua/posts/istoriya-prokuraturi

18. Про прокуратуру: Закон України від 14 жовтня 2014 р. № 1697-VII Офіційний Веб-сайт Верховної Ради України. URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1697-18#Text

19. Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя): Закон України від 2 червня 2016 р. № 1401-VIII Офіційний Веб-сайт Верховної Ради України URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1401-19#n2

20. Баганець О. «Агонія прокуратури, на жаль, добігає до кінця...» 22 травня 2020. Персональний Веб-сайт. URL : http://www.baganets.com/blogs-baganets/-agon-ja-prokuraturi-na- zhal-dob-ga-do-k.html

21. Національне антикорупційне бюро України. Звіт: квітень-серпень 2015 року // Урядовий кур'єр, 19 серпня 2015. URL : http://ukurier.gov.ua/uk/articles/nacionalne-antikorupcijne- byuro-ukrayini-oprilyudn/

22. Скільки коштує бюджету утримання правоохоронних органів та антикорупційної системи. Слово і діло.1 березня 2021 року. URL : https://www.slovoidilo.ua/ 2021/03/01/infografika/finansy/skilky-koshtuye-byudzhetu- utrymannya-pravooxoronnyx-ta-antykorupczijnyx-orhaniv

Размещено на Allbest.ru