Роль сім’ї у запобіганні протиправної поведінки дітей

Размещено на http://www.allbest.ru/

Роль сім'ї у запобіганні протиправної поведінки дітей

Вступ

криміналізація діти закон покарання

Питання забезпечення найкращих інтересів дитини лежить у площині права, психології, педагогіки, моралі. Коли діти вступають у контакт із законом як потерпілі, свідки, позивачі або в конфлікт - як правопорушники, важливо, щоби вони зустрілися із системою, яка розуміє та поважає їхні права.

Актуальність вивчення даної проблеми має соціально-правову значущість у площині профілактики й зумовлюється, перш за все, потребами вдосконалення стратегії і тактики попередження криміналізації дітей. Поряд з цим виступає проблематика застосування до дитини, яка опинилась у конфлікті із законом, комплексу заходів виховного характеру або порушення питання про застосування до неї більш суворого покарання. Дитина, яка опинилась у конфлікті із законом, є специфічним суб'єктом правовідносин і потребує застосування заходів, які є відмінними від тих, що застосовуються до дорослих правопорушників. Водночас діяння, що вчиняються дітьми, які не досягли віку кримінальної відповідальності, часто набувають більшого резонансу та навіть осуду з боку суспільства, окремі представники якого вимагають застосування жорсткіших покарань до дітей.

Разом із тим, ті покарання, які застосовуються наразі, за оцінками ряду експертів, не є дієвими та не сприяють ресоціалізації цієї категорії дітей. Тож одним із важливих завдань у сфері реформування системи юстиції щодо дітей є реалізація завдань правосуддя, дружнього до дитини, приведення його положень до міжнародних стандартів [1].

Виклад основного матеріалу

Сьогодні світову спільноту непокоїть комплекс проблем, що зачіпає абсолютно всі сфери життєдіяльності дітей, і тому було прийнято низку міжнародних нормативно-правових документів щодо захисту прав дитини. Втім, вивчення правозастосовчої практики дозволяє констатувати факт, що норми міжнародного права, ратифіковані в національне законодавство України, носять переважно декларативний характер, тому прямі посилання на його правові приписи у професійній діяльності всіх суб'єктів системи профілактики правопорушень неповнолітніх мають переважно формальний характер.

Викликає занепокоєння той факт, що правопорушення перетворилися на одне з найтиповіших соціальних явищ в Україні і стали нормою в середовищі неповнолітніх. Цей феномен полягає в тому, що безкарність за малозначні адміністративні правопорушення породжує безвідповідальність, сприяє формуванню стійкої антисуспільної установки особистості неповнолітнього, а у майбутньому - вчиненню ним суспільно-небезпечного винного діяння, тобто злочину, за який передбачена більш сувора санкція - кримінальна відповідальність.

Принагідно зазначимо, що аналіз чинного законодавства України свідчить про відсутність єдності у визначенні терміну «дитина» та «неповнолітній» у нормативно-правових актах, що подекуди створює труднощі правового регулювання. Юридичне визначення поняття «діти» містить у собі поняття особи, яка не досягла повноліття, охоплює і «неповнолітніх», і «малолітніх» осіб.

Згідно зі статистичними даними та результатами досліджень науковців за останні десятиріччя, незважаючи на зниження рівня злочинності в державі, її структура залишається складною, відбувається значне її омолодження [2, с. 18]. Одним із напрямів боротьби зі злочинністю взагалі та злочинністю неповнолітніх зокрема є профілактична діяльність. Профілактика проводиться зусиллями соціально-психологічних служб, педагогів, співробітників соціальних служб, служб у справах дітей, працівниками правоохоронних органів. Однак традиційні підходи щодо протидії злочинності на даний час не є достатньо ефективними. Сьогодні громадянське суспільство України надає перевагу особистісним якостям, що спонукають молодь до вироблення нової моделі поведінки.

Важливу роль у вихованні молоді держава покладає на сім'ю як соціальний інститут суспільства. Разом із тим, чим далі, тим активніше ведеться дискурс про кризу сім'ї як інституту. Та попри те, що змінюються її форми, структура сімейних відносин, сім'я не втрачає своєї значущості. За останні 20-25 років соціологічних досліджень цінність сім'ї в уявленнях українців не зменшилася. Родина залишається важливим для людини простором, де людина віднаходить щастя, емоційний комфорт, простором турботи і піклування [3].

Вагомий внесок у формування методології і методики вивчення особистості неповнолітніх правопорушників та чинників, що впливають на правопорушення дітей, внесли М. Гребенюк, О. Джужа, А. Закалюк, А. Зелінський, Л. Казміренко, М. Костицький, В. Лефтеров, В. Медведєв, Л. Мороз, С. Яковенко та інші українські науковці - юристи і психологи. Проте надзвичайна динамічність самого феномену правопорушень, зокрема неповнолітніх, залежність його від соціокультурних умов, які швидко змінюються, реформування системи правоохоронних органів не дозволяють вважати проблему правового й організаційного забезпечення профілактичної діяльності вирішеною.

Делінквентна поведінка, поряд із адиктивною та патопсихологічною, є різновидами девіантної поведінки. Девіант - особа, чия поведінка не співпадає з вимогами будь-яких нормативних систем, зокрема й неформальних; делінквент - особа, чия поведінка суперечить нормам, встановленим правовими приписами, за виключенням кримінального права [4]. Виходячи з цього, ґенеза «становлення» особистості злочинця виглядає таким чином: девіант - делінквент - злочинець [5]. Протиправна поведінка (неправомірні дії, злочини, правопорушення, делікти, проступки) є проявом антисоціальної спрямованості особистості, що проявляється в нехтуванні чи посяганні на інтереси суспільства загалом чи особистих інтересів громадян. За своєю сутністю така поведінка неоднорідна, а за спричиненими наслідками - характеризується різним ступенем суспільної небезпеки.

Детермінує протиправну поведінку взаємодія певних властивостей особи із середовищем та ситуацією її життєдіяльності. Основними «чинниками ризику» щодо формування делінквентної поведінки є біологічні, психологічні і соціальні. Наведені чинники є взаємопов'язаними. Наприклад, дитині, якій складно дається засвоєння навчального матеріалу та, відповідно, яка має низьку успішність у навчанні, набагато важче, ніж успішним учням, встановити позитивні й емоційно сприятливі контакти з учителями та однолітками. До такої дитини з боку педагогів можуть висуватися жорсткіші вимоги, яким, водночас, вона не здатна відповідати. Таким чином, на думку вітчизняних вчених і практиків [6, с. 327], формується своєрідне замкнене коло, з якого дитина не бачить виходу та починає порушувати встановлені норми і правила (навчання, спілкування, дисципліни), залучається до молодіжних субкультурних груп, виникають конфлікти з батьками. Найчастіше жоден окремий чинник не призводить до протиправної поведінки. Що більша їх кількість чинить вплив на дитину, то вищий ризик скоєння нею правопорушення.

Відтак відсутність чинників захисту може спричиняти у подальшому житті дитини різні проблеми, як-то нездатність створювати тривалі стосунки з найближчим оточенням, схильність до асоціальних проявів та поведінки, прийняття моделі насильницької взаємодії в стосунках як єдиної можливої; нездатність долати проблеми, приймати рішення та нести за них відповідальність тощо. Вплив більшості з названих чинників можна нейтралізувати, якщо їх своєчасно виявити та вибудувати систему профілактичних втручань [7]. Це засвідчує актуальність проведення системної профілактичної роботи з дітьми за участі закладів освіти, охорони здоров'я, соціальних служб, підрозділів Національної поліції України, громадських організацій.

На провідну роль родини в забезпеченні психологічних потреб дитини вказували З. Фрейд, А. Фрейд, А. Адлер, К. Юнг, Е. Берн, Л. Виготський, Б. Зейгарнік, О. Леонтьев, В. Мясищев та багато інших вчених. Сім'я займає центральне місце у формуванні особистості дитини. В сім'ї закладаються основи буття людини, її духовні, моральні, світоглядні якості.

Окрім того, сім'я задовольняє цілу низку психологічних потреб особистості, серед яких прагнення моральної підтримки, безпеки, захищеності від зазіхань, емоційного комфорту, визнання та прийняття з боку значущих людей. Зазвичай родину об'єднують позитивні почуття любові, які визначають характер взаємин членів сім'ї. Ці почуття та взаємини сприятливо впливають на дитину, яка сприймає родичів як захисників, порадників, старших друзів. У протилежному випадку домінування негативних почуттів, родина стає джерелом травматизації дитини [8, с. 85].

На жаль, для багатьох дітей, які стають жертвами жорстокості власних батьків та піклувальників, родинний спокій є нездійсненною мрією. Згідно з результатами проведеного опитування [9, с. 110], понад половина дітей в сучасній Україні зростає у дисфункціональних сім'ях (неспроможних забезпечувати їх матеріально та соціалізаційно, неадаптованих до умов проживання, незацікавлених в успішному навчанні своїх дітей). При цьому стосунки в кожній третій родині (37,7%) оцінюються дітьми як негативні, а для значної кількості з них (41,9%) батьки не є найбільш авторитетними людьми. У третини опитаних підлітків батьки зловживають алкоголем чи вживають наркотики, вчиняють дрібні крадіжки. До того ж лише у 62,3% опитаних респондентів відносини у родині дружні, а загальна кількість негативних стосунків (нерівноправних - 13,0%, ворогуючих - 5,2%, байдужих - 4,5%, інше - 5,2%) складає 37,7%, тобто кожна третя родина, що свідчить про наявність підґрунтя для сімейної занедбаності та бездоглядності, які, в свою чергу, штовхають дитину до неправомірних дій, обумовлених цими соціально-психологічними чинниками мікросередовища.

У сім'ї прищеплюються цінності і формується правосвідомість, які згодом повинні стати правовою установкою, що регулює поведінку особи в юридично значущій ситуації, ситуації вибору між правомірним і протиправним [10]. Міжособистісна взаємодія в родині (дитина - батьки) від початку побудована на емоційній основі, позитивних і негативних емоціях, які виникають у зв'язку зі схваленням чи засудженням вчинку батьками, а також на сприйнятті зразків поведінки, які демонструються батьками.

У межах згаданого вище дослідження встановлено, що основним засобом проведення вільного часу все більше стає спілкування в Інтернет-мережах (39,6%), при цьому батьки знають дуже мало або ж взагалі нічого не знають про те, чим займаються діти в кіберпросторі. Викликає занепокоєність змістова наповненість спілкування респондентів: у 53,2% опитаних є друзі, які мали проблеми з законом; у 27,6% - які раніше вчиняли адміністративні правопорушення; у 42,5% - близькі знайомі вживають наркотичні речовини; у 59,1% - алкогольні напої. При цьому третина підлітків мають і власний досвід вживання алкогольних напоїв чи наркотичних речовин; 17,5% респондентів вже потрапляли до відділів поліції з негативних причин, а дві третини - отримували зауваження в школі за неналежну поведінку.

Різний за характером і ступенем вплив на дитину здійснює низка чинників і, насамперед, особистість самих батьків як суб'єктів взаємодії. Систематизація чинників соціального ризику, що негативно позначаються на функціях сім'ї, має такий вигляд: соціально-економічні; медико-санітарні; соціально-демографічні; кримінальні: алкоголізація, наркотизація, викривлена мораль батьків, сімейні бешкети, прояв жорстокості і садизму, наявність судимих членів сім'ї, котрі є носіями норм і традицій субкультури злочинного світу; психолого-педагогічні чинники: деструктивні емоційно-конфліктні стосунки подружжя, батьків і дітей, педагогічна неспроможність і низький загальноосвітній рівень батьків, деформовані ціннісні орієнтації; соціально-психологічні чинники: особистісні (розширення сфери батьківських почуттів, виховна невпевненість батьків, фобія втрати дитини, нерозвиненість батьківських почуттів, проекція на дитину власних небажаних якостей, перенесення конфлікту між подружжям у сферу виховання, зсув в установках батька щодо дитини залежно від статі дитини); порушені внутрішньосімейні відносини (недолік тепла у взаємостосунках батьків і дітей; дисгармонія між дорослими в сім'ї; вороже ставлення до дитини; тілесні покарання; сексуальні зловживання (інцест)); гострі, обтяжуючі життєві події (втрата любові; стрес унаслідок приміщення в чужу сім'ю; стрес унаслідок появи нового члена сім'ї ) [11, с. 59].

Благополучною вважається сім'я з високим рівнем внутрішньої сімейної моральності, духовності, координації та кооперації, взаємної підтримки та взаємодопомоги, з раціональними способами вирішення сімейних проблем [12]. До неблагополучних відносять сім'ї, які через об'єктивні або суб'єктивні причини втратили свої виховні можливості, внаслідок чого виникають несприятливі умови для виховання дитини.

У контексті морально-етичного ризику з кримінальними характеристиками - це сім'ї з так званим прямим десоціалізуючим впливом, в яких відкрито демонструються зразки асоціальної поведінки та антигромадські переконання батьків. Зокрема розрізняють кримінально-аморальні сім'ї, в яких переважають кримінальні чинники ризику; аморально- асоціальні сім'ї характеризуються антигромадськими установками і орієнтаціями, моральні норми і обмеження розмиті; сім'ї з непрямим десоціалізуючим впливом, які у зв'язку з різними соціально-психологічними і психолого-педагогічними утрудненнями внутрішньосімейного характеру втратили свій вплив на дітей, не здатні виконувати функції соціалізації.

Дослідження психологічних механізмів впливу батьків на особистість дитини у роботах вітчизняних та зарубіжних психологів М. Боришевського, Г. Варги, Е. Ейдеміллера, В. Юстицькиса, О. Захарова, А. Лічко, О. Насонової, А. Співаковської, В. Століна, О. Шарган, А. Болдуін, С. Броді, В. Сатір, Д. Джексон, Р. Бендлер, Дж. Гріндер, Дж. Уотсон, Дж. Вікленд, Дж. Левінгер, Ж. Бенвеню та ін. обґрунтовано демонструє залежність розвитку особистості дитини від стилю виховання в сім'ї, типів батьківського ставлення до дитини, особливостей родинного спілкування, характеру подружніх стосунків, особистісних якостей батьків.

Так, А. Варга виділяє п"ять типів батьківського ставлення: прийняття-відкидання; кооперація; симбіоз; авторитарна гіперсоціалізація; «маленький невдаха» [13]. Широко відомою є модель Д. Баумрінд, яка містить чотири основні стилі батьківських відносин: авторитетний, авторитарний, ліберальний та індиферентний [14]. На думку сімейного психотерапевта В. Сатір, позитивна модель поведінки батьків характеризується гнучкістю, врівноваженістю, різні прийоми використаються не автоматично, а свідомо, з урахуванням наслідків своїх дій [15].

Як зазначає психолог Л. Шнейдер [16], родина приховує в собі складності, суперечності та недоліки виховного впливу. До найбільш розповсюджених несприятливих чинників сімейного впливу вчена віднесла неадекватний вплив матеріальних факторів; аморальність і протиправність родинної економіки; бездуховність батьків, відсутність прагнення до духовного розвитку дорослих і дітей; неадекватне використання батьківської влади; неприйнятні сімейний психологічний мікроклімат і характер взаємодії; фанатизм у всіх його проявах; психолого-педагогічну безграмотність у вихованні: відсутність цілеспрямованості, послідовності та узгодженості виховного впливу членів родини; фізичні покарання, моральні пригнічення дитини.

Крім того, дослідниця виокремлює найбільш типові негативні ролі дитини в сім'ї: "Цап-відбувайло" - свої подружні проблеми батьки переносять на дитину; "Улюбленець" - подружню відстороненість батьки компенсують підвищеною увагою до дитини; "Третій зайвий" - надмірна близькість батьків витісняє потреби й ініціативу дитини; "Миротворець" - дитина регулює, зменшує й усуває конфлікти між батьками. У зв'язку з цим, якщо сімейному вихованню притаманні стійкі несприятливі ознаки, що провокують формування негативних рис особистості дитини, то йдеться про порушення родинного виховного впливу. Вони виникають на підґрунті низки несприятливих характеристик родини в цілому та особистостей, які її складають.

Профілактика та корекція порушень сімейного виховання досягається, за думкою О. Захарова, за рахунок культивування трьох якостей батьківської позиції - адекватності, гнучкості та прогностичності [17]. Адекватність передбачає вміння батьків розпізнавати та розуміти індивідуальність дитини. Гнучкості батьків характерна здатність перебудовувати вплив на дитину в процесі її дорослішання та у зв'язку зі змінами обставин життя. Прогностичність виявляється як спроможність батьків передбачати та проектувати наслідки виховного впливу на дитину.

Загалом під профілактикою правопорушень серед дітей розуміють діяльність органів і служб у справах дітей, спеціальних установ для дітей, спрямовану на виявлення та усунення причин і умов, що сприяють вчиненню дітьми правопорушень, а також позитивний вплив на поведінку окремих дітей на території України, в її окремому регіоні, в сім'ї, на підприємстві, в установі чи організації незалежно від форм власності, за місцем проживання [18]. На думку Я. Квітки, до суб'єктів, які безпосередньо здійснюють індивідуальну профілактику, належать родина, трудові і навчальні колективи, громадські об'єднання населення, а також організаційні структури раннього і безпосереднього попередження правопорушень правоохоронних органів. [19, с. 80-84]. Зазначене засвідчує визнання сімейного виховання першоосновою розвитку дитини і важелем профілактики протиправної поведінки дітей.

В Україні з 1991 р. було прийнято низку законів, що стосуються профілактики правопорушень серед дітей, попри це науковці наголошують на відсутності у теорії та практиці концептуальних правових, методологічних, організаційних основ та відповідно нескоординованість і поверхневість профілактичної діяльності [20, с. 234]. Слушною видається пропозиція розробити і прийняти закон “Про основи системи профілактики бездоглядності і правопорушень неповнолітніх в Україні”, в якому, відповідно до Конституції України та міжнародних правових актів, визначити відповідну систему державних органів, та врегулювати діяльність державних і недержавних органів, установ, об'єднань і організацій у цій галузі [19, с. 183-184].

Варто звернути увагу на те, що поняття «профілактика» не обмежується впливом лише на поведінку дитини, а й передбачає виявлення та усунення причин, чинників та умов, що сприяють вчиненню дітьми правопорушень, що охоплює більш комплексний підхід до вжиття заходів реагування та надання допомоги дитині. Профілактична робота може здійснюватись на рівні всього суспільства, окремого регіону, макросередовища (макрорівень), окремої соціальної групи, установи, організації, мікросередовища (мікрорівень), окремого індивіда (індивідуальний рівень) [5, с. 60]. Характерно, що результативність корекції спілкування в сім'ях дітей з девіантною поведінкою залежить від вмілого поєднання як прямого (психологічна освіта батьків), так і опосередкованого (здійснюється через дітей, організацію спільної діяльності та спілкування дітей і дорослих в сім'ї, школі, за місцем проживання) впливу на сім'ю.

Поміж напрямів соціально-педагогічної допомоги сім'ї слід виокремити соціально-педагогічний супровід сім'ї, що знаходиться в зоні ризику, як процес сумісного з членами сім'ї визначення мети і можливостей виховання й освіти дитини, реалізації комплексної програми розвитку, що передбачає вирішення проблем, які заважають нормальному розвитку дитини і її позитивній соціалізації.

Висновки

Як підсумок зазначимо, що питання ролі сім'ї у запобіганні протиправної поведінки дітей доцільно розглядати комплексно, у площині системи профілактики, до суб'єктів якої належать, крім родини, органи і служби у справах дітей трудові і навчальні колективи, громадські об'єднання населення. Профілактика повинна містити соціальний, освітній та психологічний компоненти. У нашому дослідженні окреслена проблема розглядається в контексті соціально-профілактичного підходу, в основу якого покладено виявлення, усунення і нейтралізацію причин і умов, що створюють різного роду негативні явища, а також соціально-педагогічного - психологічна освіта батьків, психологічна корекція сімейних, зокрема батьківсько-дитячих стосунків, відновлення чи корекція якостей особистості дитини з девіантною поведінкою.

Список використаних джерел

1. Аналіз міжнародного досвіду щодо роботи з дітьми, які на момент вчинення суспільно небезпечного діяння не досягли віку, з якого настає кримінальна відповідальність / П. Пархоменко. Представництво Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) в Україні. 22 с. URL: https://www.unicef.org/ukraine/documents/work-children-under-age-criminal-responsibility (дата звернення: 23.08.2021).

2. Денисов С.Ф. Запобігання молодіжній злочинності в Україні. Науковий часопис Національної академії прокуратури України. 2014. № 4. С. 49-57. URL: http://www.chasopysnapu.gp.gov.ua/chasopys/ua/pdf/4-2015/denisov.pdf (дата звернення: 02.09.2021).

3. Сімейні трансформації: Чому ми не повернемось до ідеалу традиційної родини. WOMO. URL: https://womo.ua/suchasni-transformatsiyi-rodini-ta-batkivstva-yak-sotsiologiya-peremagaye-mifotvorchist (дата звернення: 19.08.2021).

4. Менделевич В.Д. Психология девиантного поведения: уч. пособ. Санкт-Петербург: Речь, 2005. 445 с.

5. Головко Н.І. Соціальна профілактика правопорушень: навч. посіб. Київ: ДП «Видавничий дім «Персонал», 2017. 174 с.

6. Підготовка працівників структурних підрозділів Національної поліції України у частині забезпечення та захисту прав дітей: навч.-метод. посіб. / Журавель Т.В. та ін. Київ: ФОП Буря О.Д., 2019. Ч. 1. 518 с.

7. Підготовка працівників структурних підрозділів Національної поліції України у частині забезпечення та захисту прав дітей: навч.-метод. посіб. / Журавель Т.В. та ін. Київ: ФОП Буря О.Д., 2019. Ч. 2. 502 с.

8. Психологія сучасної сім'ї: навч. посіб. / О.А. Столярчук. Кременчук: ЇДІ Щербатих О.В., 2015. 136 с.

9. Мураненко К.Ю. Юридико-психологічні засади профілактики адміністративних правопорушень, вчинюваних неповнолітніми дітьми: дис. ...канд. психол. наук: 19.00.06. Київ, 2020. 229 с.

10. Ємець Ю.І. Правова освіченість підлітків. URL: https://www.naiau.kiev.ua/files/naukova-diyalnist/naukovi-zaxodi/zbirnuki/zbir-aktpr-urud-psix1.pdf (дата звернення: 20.08.2021).

11. Вольнова Л.М. Профілактика девіантної поведінки підлітків: навч.-метод. посіб. Вид. 2-ге, переробл. і допов. Київ, 2016. Ч. 1. 188 с.

12. Дети группы риска в общеобразовательной школе / под ред. С.В. Титовой. Санкт-Петербург: Питер, 2008. 240 с.

13. Варга А.Я. Системная семейная психотерапия. Краткий лекционный курс. Санкт-Петербург: Речь, 2001. 144 с.

14. Берк Л.Е. Развитие ребенка: моногарфия. Санкт-Петербург: Питер, 2006. 1056 с.

15. Сатир В. Вы и ваша семья: Руководство по личностному росту.; Москва: Институт Общегуманитарных Исследований, 2013. 114 с.

16. Шнейдер Л.Б. Психология семейных отношений Москва: Апрель - Пресс, ЭКСМО-Пресс, 2000. 512 с.

17. Захаров А.И. Психотерапия неврозов у детей и подростков. Москва: Медицина, 1982. 216 с.

18. Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей: Закон України від 24.01.1995 № 20/95-ВР. Дата оновлення: 09.02.2017. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/20/95-%D0%B2%D1%80 (дата звернення: 26.08.2021).

19. Квітка Я.М. Попередження адміністративних правопорушень серед неповнолітніх: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.07. Київ, 2002. 226 с.

20. Лесько Н.В. Проблеми правового регулювання профілактики правопорушень в Україні. Вісник Національного університету "Львівська політехніка". 2014. № 807: Юридичні науки. С. 231-235.

Размещено на Allbest.ru