Ґендерна політична ідентичність: теоретичний та практичний аспекти

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара

ВНПЗ «Дніпровський гуманітарний університет»

Ґендерна політична ідентичність: теоретичний та практичний аспекти

Клячин А.К.

Марфобудінова Л.І.

Вступ

ґендерний ідентичність політика

Становлення та розвиток сучасних ґендерних досліджень у політичних науках викликає все більше уваги наукового загалу. У сучасному світі політична діяльність на ґендерних засадах стає все більш активною. Отже, зростає політична предметна сфера, яка потребує вивчення. Специфікою ґендерних політичних досліджень має значний вплив ідеологічних, релігійних, філософських міркувань, які становлять стійкі фрейми та визначають погляди на ті чи інші явища. Взаємодія ґендерної ідентичності та світу політики на сучасному етапі потребує розвитку політичної теорії, яка формує цілісне пояснення для сучасного стану і перспектив просування питання у політиці, а також виходу його на новий рівень. Концептуалізація специфіки ситуації в сучасному світі щодо сприйняття ґендерних проблем здійснюється на основі експлікації великої емпіричної бази стосовно ґендерної нерівності та недосконалості представництва на основі ґендеру у політичній сфері [3]. Подальший розвиток ґендерної політичної теорії - це один з шляхів удосконалення теорії політичної модернізації та консолідованої демократії.

Осмислення емпіричного матеріалу, який формується внаслідок функціонування сучасної демократії у ґендерному аспекті висуває низку питань, пов'язаних із способом вимірювання достовірності даних. Однак, ще більш істотною проблемою політичного теоретизування на ґрунті ґендеру є необхідність систематизації інституційних проявів цілеспрямованої діяльності щодо виправлення становища ґендерних груп у суспільстві. Зусилля в цьому напрямі зосереджені на тих проявах емпіричної проявах політичній діяльності, які надають можливість їх формальної фіксації [5]. Такий підхід дещо упорядковує наявне різноманіття політичних проявів ґендерної ідентичності. Х. Коффі та К. Болзендал наводять дані модуля про громадянство «Міжнародної програми соціального обстеження» (ISSP) 2004 року, у якому вони оцінюють голосування та членство політичних партій як «інституційну» участь, а різноманітність менш інституціоналізованих, але все ж політично важливих форм поведінки, як «політичну активність». Наприклад: участь у демонстрації, підписання петиції, бойкотування продукції з політичних, етичних чи екологічних причин або зв'язки з політиком. Аналіз Х. Коффі та К. Болзендал підтримує теоретичне розмежування видів активізму, він зосереджується окремо на діях, які є більш приватними або колективними за своєю природою, і політичні дії, які передбачають прямий політичний контакт (Pattie et al. 2003) [31].

Крок до нової ґендерної політичної теорії у сучасних західних політологічних дослідженнях здійснюється через забезпечення сприйняття динаміки ґендерно зумовлених політичних процесів. Це потребує нових пояснень і в цілому теоретична думка стає більш доказовою. Х. Коффі та К. Болзендал використовують лінійні та логістичні регресійні моделі. Дослідниці вивчають ґендерний розрив цих форм участі, а також відмінності у впливі соціально-економічних та політичних релевантних характеристик ставлення серед жінок та серед чоловіків, вважаючи, що обидва типи участі та впливу на рівні участі відрізняються за статтю [31].

Виклад основного матеріалу

Особливими вимогами для оцінки евристичного потенціалу сучасної ґендерної політичні теорії слід вважати міждисциплінарність та потребу в осмислення даних щодо політизації ґендерного питання внаслідок застосування різноманітних методології та дослідних традицій. Прикладом є наукова репрезентація ґендерного питання в політиці на основі даних соціології та демографії. Х. Коффі та К. Болзендал зазначають, що демографічні та поведінкові характеристики можуть визначати не тільки кількісні показники політичної участі в різних режимах, а й участь різних чоловіків і жінок. Дослідження, як правило, передбачають соціально-економічні та політичні ресурси для вирішення подібних питань у визначенні участі жінок і чоловіків, тому подібні рівні ресурсів призведуть до подібного рівня участі. Проте, процеси, які сприяють створенню «ґендеру» (тобто, різних значень, які покладаються на чоловіче і жіноче становище в суспільстві, і впливу тиску соціалізації), свідчить, що однакові характеристики можуть призводити до різних результатів [31].

Охоплення всього різноманіття політичних проявів ґендерної ідентичності пов'язане з наявними інтелектуальними традиціями та звичними дослідними позиціями, які пресупозиційно тлумачать ґендерне значення політичних процесів [4]. Ідеться передусім про ієрархічні засади ґендерних проблем та їх значення для суспільства. Ріттер Гретхен і Ніколь Мелло зазначають, що хоча феміністська теорія стала прийнятою частиною політичної теорії, вона мала більш обмежений вплив в інших сферах. Крім того, там, де з'явилася ґендерна наука, вона часто керується інтелектуально консервативними епістемологічними та методологічними припущеннями. Орієнтуючись на поточні основні теми та значні роботи з цієї дисципліни, ця стаття досліджує відмінності в ґендерній науці між статями [40].

Істотним для побудови наукової теорії політичних проявів ґендерної ідентичності є вироблення позиції стосовно ґендерного суб'єктивізму авторів. Ідеться про ґендерні стереотипи, які визначають ту чи іншу схильність автора проблематизувати або уникати розгляду ситуацій впливу ґендеру на певні політико-інституційні взаємодії. Ш. Шеймс, враховуючи непропорційну спрямованість і статус дуже складної статистичної методології в політичній науці в цілому, наголошує на тому факті, що така методологія є набагато більш вірогідною для чоловіків, ніж жінок, це стосується як методологічної, так і ґендерної точки зору. Як практикуючі та критичні спостерігачі цієї дисципліни, і як самі методисти, науковці стурбовані зростаючим статусом складної статистичної методології (і сприйняттям того, що це якось «краще», ніж якісна чи набагато більш проста кількісна робота), а також наявність розбіжностей у стані різних статей на місцях - і бачать ці тенденції пов'язаними. Зрозуміло, що мета науковців полягає не в переосмисленні значення кількісних дебатів проти якісних, а в тому, щоб додати новий ракурс розгляду: це розмежування методів досліджень ґендерної політики не є ґендерно-нейтральним [52].

Розкриття особливостей формування сучасноі ґендерної політичної теорії виходить далеко за межі суто дисциплінарного підходу до визначення предметних елементів окремих досліджень. Багато дослідників ґендерних засад демократичної політики намагаються виразити своє ставлення до фемінізму як до базової міждисциплінарної метатеорії щодо ґендерних питань в суспільстві та політиці. Лорі Ватсон стверджує, що враховуючи різноманітність аналізів на обох фронтах, «фемінізм (и)», а не «фемінізм», є більш точним терміном для сукупності поглядів, які ототожнюються з ґендерно орієнтованими цілями. Враховуючи те, що одна з основних тем у феміністичних підходах демонструє, яким чином політика, що розуміється як відносини влади, присутній у нашому повсякденному житті, не було б перебільшенням описувати феміністську теорію як цілісну політичну філософію [67].

Світоглядне та нормативно-ціннісне значення політичних вимірів фемінізму потрібно враховувати не лише як методологічний засіб, але й як політико-ідеологічний важіль, який встановлює межі політкоректності [27]. Звідси формується питання вибору предметів дослідження та визначення його цілей. Згідно з Лорі Ватсон, існує потреба описувати більш вузьку сукупність феміністських теоретизувань, які мають безпосереднє відношення до традиційно зрозумілої політичної теорії. У центрі уваги такої феміністської політичної теорії часто є дослідження держави та її ролі у відтворенні ґендерної нерівності або її потенціалі для виправлення такої нерівності. Деякі феміністські політичні теорії містять положення критики традиційної політичної теорії, яка не зумовлює ґендерні відносини теоретично; його мета полягає в тому, щоб переформулювати багато центральних питань політичної теорії таким чином, щоб питання ґендерної нерівності виходили на перший план і в центр [30], [67].

Поряд із визначенням значення фемінізму як джерела світоглядних орієнтирів, потрібно враховувати політичні традиції розвинених демократичних країн, зокрема США [28], [29]. У таких державах політичний успіх фемінізму або його вплив на політичні події розглядається як прецедент для подальшого політичного розвитку цих країн та нормативний приклад для інших (насамперед для країн, що трансформуються). Р. Толлесон та Дж. Перкінс аналізують дані Національного виборчого комітету 1980 та 1984 років і вважають, що релігія не є більш консервативним впливом на поведінку жінок у голосуванні, ніж для чоловіків. На думку дослідниць, Р. Рейган побудував найкращі стосунки з невеликою групою жінок-фундаменталістів-віруючих, а також встановив досить добрі стосунки у середовищі високорелігійних католицьких жінок. У більшості інших випадків ґендерний розрив фактично розширився з підвищенням релігійності.

Незважаючи на те, що жінки є більш релігійними, ніж чоловіки, політичні спостерігачі попереджають, що цей висновок не можна вважати свідченням більшої підтримки жінок для консервативних кандидатів [58].

Підвищення статусу політичного фемінізму до рівня універсальної (загальнолюдської) ідейної і системи в політиці має значні наслідки для політичної теорії. З одного боку, це засіб інтерпретації та викладу певної політичної позиції на теоретичному рівні. З іншого боку, висувається претензія на вселюдське значення фемінізму як політико-філософського вчення. На основі даних словника, феміністична політична філософія - це сфера філософії, яка частково зосереджена на розумінні та критиці способу політичної філософії, який, як правило, без уваги приділяється феміністським проблемам, і формулюванню того, як політична теорія може бути реконструйована таким чином, що сприяє феміністичним проблемам. Феміністична політична філософія є галуззю як феміністської філософії, так і політичної філософії. Як галузь феміністичної філософії, вона служить формою критики або «герменевтики підозри» [44], [58].

Саме можливість збудувати на основі політичного фемінізму інтегральне поле смислів політичного втілення ґендеру робить його значення вищим за авторський методологічний принцип. Це підносить його до рівня етичного регулятиву, навіть аксіоматичного постулату, який не можна ставити під сумнів без побоювань наразитися на фундаменталістську критику та звинувачення у ретроградстві. У контексті смислів феміністичної політичної філософії вона служить способом відкриття або погляду на політичний світ, як це звичайно розуміють і розкривають способи, в яких жінки та їхні поточні та історичні проблеми слабко зображені, представлені та розглянуті. Як галузь політичної філософії, феміністична політична філософія виступає полем для розробки нових ідеалів, практик і обґрунтування того, як політичні інститути і практики повинні бути організовані і реконструйовані [58].

Разом з тим сучасна, ґендерна політична теорія як компонент дослідних політичних наук намагається здійснити демаркацію між світоглядними компонентами та предметним аналізом ґендерної зумовленості явищ і процесів [1] [20]. Як приклад подібних досліджень, Ненсі Гіршман через ретельне тлумачення великих і дрібних творів Гоббса, Локка, Руссо, Канта і Мілля, встановлює і вивчає ґендерні і класові основи сучасного розуміння свободи. Спираючись на соціальну конструктивістську модель свободи, яку вона здійснила у своїй розробці «Тема свободи: до феміністської теорії свободи», вона робить у своїй новій книзі ще один оригінальний і важливий внесок у політичну і феміністичну теорію [43].

Одним з шляхів є з'ясування значення ґендерних відмінностей у контексті впливу інших соціальних чинників політики. Зокрема, йдеться про класову структуру сучасного суспільства. Можливість ґендерної політичної теорії стати ефективним інструментом осягнення політичної реальності на основі раціоналістичних дослідних практик формується на основі конструювання нових понять та категорій. На зміну сталим поняттями та категоріями соціальної критики приходять нові, які більше відображають критичні потреби інтелектуального середовища [2]. Згідно з Н. Гіршман, незважаючи на важливість ідей «стану природи» в сучасній політичній теорії, теорії свободи фактично висувають соціальне конструктивістське розуміння людства. Переглядаючи «людську природу» у світлі цього розуміння, Н. Гіршман розкриває теорії свободи, які є більш історично точними і актуальними для сучасної політики. Вказуючи на канонічних теоретиків, як на прихильників «позитивної» або «негативної» свободи, вона демонструє історичну неточність, оскільки теоретики одночасно впроваджують обидві концепції свободи протягом своєї роботи [44].

На кожному новому етапі розгортання ґендерної політичної теорії з'являється необхідність уточнення статусу соціально-політичних феноменів, які формують систему обставин, що визначають глибину та значення ґендерно зумовлених політичних подій. Таким чином, резонансні політичні події потребують гнучкої теоретичної бази для їх зв'язку з попередніми подіями і твердженнями. На думку Й. Кантоли та M. Верлоо, потребою політичної науки є вивчення шляхів використання ґендерної рівності в ґендерних і політичних дослідженнях. Вчені стверджують, що політична та теоретична значимість вивчення різноманітних значень ґендерної рівності посилюється поточними кризами. Й. Кантола та M. Верлоо розрізняють чотири стратегії, що використовуються в ґендерних і політичних дослідженнях: (1) уникнення рівності; (2) закріплення рівності; (3) деконструювання рівності; або (4) делегування рівності політичній теорії. Ця стаття мотивується переконанням, що те, що потрібно - це не лише більше роздумів над цим вибором, а й продуктивний діалог між різними стратегіями [48].

Базові статусні категорії ґендерного політичного дискурсу також стають об'єктом політичного теоретизування внаслідок неможливості оминути їх поширення. На сучасному етапі ґендерна рівність є знаковим питанням політичного порядку денного і найпоширенішою одиницею політичних обговорень. С. Чайлдс і М.Л. Крук вважають, що ґендерна політична теорія відповідає на критику на основі есенціалізму, що підкреслює важливі розбіжності між жінками, а також занепокоєння щодо усунення фемінізму та політичного представництва жінок, послабляючи надмірно обмежуючі аналітичні рамки щодо форми та змісту «діючих» жінок [43].

Ґендерний політичний активізм як базове поняття та категорія сучасного феміністського руху виступає важливим об'єктам теоретичного аналізу. Специфічна поведінка жінок в політиці має визначатися як самостійний феномен. При цьому, порівняння з політичною поведінкою чоловіків у теоретичному плані не дає того результату, на який сподіваються сучасні вчені. С. Чайлдс і М.Л. Крук стверджують, що хоча цей підхід розглядає важливі емпіричні питання, пов'язані з суттєвим представництвом жінок, він висуває на перший план питання методів дослідження та методології, при цьому висуваючи, але не обов'язково вирішуючи питання, пов'язані з розробкою більш складної моделі законодавчої поведінки жінок [30].

Пояснювальні можливості ґендерної політичної теорії пов'язані також з узагальненням тенденції соціально-економічного розвитку західного суспільства. Актуальності набуває значення тенденцій забезпечення соціального добробуту жінок та їх успіху у суспільному житті. Триває імплементація ґендерних значень до сфери економічної доцільності та перспектив сталого економічного розвитку. На думку Х.Дж. Байес неоліберальний капіталізм приніс із собою заклик до дерегуляцію бізнесу та скорочення державних витрат, включаючи соціальні виплати та державні послуги, але він також був пов'язаний з реорганізацією суспільства в цілому [14], [32], [35].

Соціальна критика минулого, яка передусім звертала увагу на економічні засади влади, держави та політики поступається ґендерним векторам інтерпретації через їх універсальне та глобальне значення. У зв'язку з цим ґендерна політика набуває більш широкого теоретичного значення, ніж просто представництво міноритарних груп. Згідно з Х. Дж. Байес, феміністи, які займаються політикою, запозичили з багатьох інших дисциплін перегляд і розширення своїх концепцій і методологій таким чином, щоб включати жінок і ґендер. Це ще одна сфера, де ґендер і політика сприяли розвитку політичної науки. Нарешті, сфера ґендерної політики та політики зробила важливі та інноваційні концептуальні, теоретичні та мовні внески до дисциплін політичної науки та базових знань про ґендер у світі в цілому, оскільки вона прагне делегітимізувати ґендерно упереджені концепції та свідомість і переосмислити нові шляхи до соціальної справедливості [14], [34].

Перенесення фокусу теоретизування на різні рівні політичної системи вимагає уваги до значення тих чи інших політико-інституційних компонентів у межах демократичного процесу. Якщо їх значення втрачається, to претензій до ґендерного представництва також виглядають беззмістовними. Особливо наочно це можна спостерігати на рівні локальної політики. Наводячи дані щодо досвіду окремих країн Європи, зокрема країн Скандинавії, сучасні автори намагаються підкреслити, що національний досвід може бути унікальним, але й не позбавленим універсалістського значення. Рене Андерссон у своїй статті обговорює ґендерну рівність і висуває питання, як і чому стратегія ґендерної інтеграції уникає питання ґендерного конфлікту. Вивчення досліджень з ґендерної рівності вивчається шляхом дослідження того, як про фемінізм говориться і відхиляється в конкретному проекті ґендерної інтеграції в муніципалітеті Еребру, Швеція. Спираючись на теоретичні концепції гегемонії та дискурсу, акцент робиться на мовчанні - на невисловлених питаннях і проблемах, що оточують проект. Рене Андерссон розглядає, як виокремлюється виключення фемінізму і конфлікту, коли впроваджується ґендерна інтеграція як новий спосіб здійснення роботи з ґендерної рівності в муніципалітеті [12].

Водночас актуалізація проблем ґендерної нерівності на відносно локальному рівні може стати поштовхом для широких теоретичних дискусій стосовно глибини та значення ґендерних проблем у політиці. Рене Андерссон стверджує, що виявлена боротьба показує, що фемінізм відкидається, оскільки він розглядається як протиставлення (1) професіоналізму та (2) законним політичним питанням. Дослідниця робить висновок, що в рамках місцевого дискурсу ґендерної інтеграції існує думка, що ця форма роботи з ґендерної рівності повинна виконуватися без шкідливих або загрозливих ґендерних конфліктів. Це означає, що стратегія ґендерної інтеграції є коротким кроком для того, щоб обійти спірні проблеми, такі, як рівне ставлення, особливі зусилля для жінок і привілеї чоловіків у роботі з ґендерної рівності [12].

Теоретичне узагальнення емпіричних проявів розв'язання ґендерних проблем суспільства є одним з важливих функції формування цілісної ґендерної політичної теорії. Зв'язок із соціальною реальністю та побутом є важливим чинником впорядкування інформації про стан жінок у суспільстві. На теоретичному рівні ці негативні конотації потребують свого з'ясування, насамперед, у контексті формування переліку пріоритетів ґендерно стабільного (рівноважного) соціуму. Сьюзан Дж. Брісон у своїй статті розширює аналіз свободи, розробленої в книзі Ненсі Й. Гіршман «Тема свободи: до феміністської теорії свободи». До сфери суперечності серед феміністських теоретиків вона зараховує сексуальну експлуатацію, включаючи проституцію і участь у виробництві порнографії. Ця тема висуває деякі з тих питань, що стосуються вибору та згоди. Зокрема, йдеться про три головні теми, які Гіршман обговорює у своїй книзі - домашнє насильство, система соціального забезпечення в Сполучених Штатах та ісламське середовище. Ці теми викликать деякі окремі питання щодо соціального значення. Вчена стверджує, що сексуальність і можливі конфлікти між свободою окремих жінок (які можуть добровільно займатися секс-роботою) і свободою інших (які можуть завдати шкоди внеску такої роботи в соціальне значення таких категорій, як «жінки» і «секс») [43].

Спроби перейти від ідеологічного феміністкого тлумачення ґендерної політики призводять до розгалужених дискусії щодо можливості перетворення ідей ґендерної рівності на важіль суспільних трансформацій. При цьому, такі дискусії залучають багато предметів та елементів, які потребують структурування та систематизації. М. Дітц зазначає, що протягом останніх двох десятиліть академічний фемінізм істотно диференційований і фрагментований у світлі широкого кола нових підходів у теорії. Цей огляд і оцінка широкого, різноманітного і мінливого поля феміністської теорії приділяє особливу увагу оспорюванням політичної теорії ґендеру, ідентичності та суб'єктивності. Три дивергентні і опозиційні перспективи - відмінність фемінізму, різноманітність фемінізму і деконструкція фемінізму - формують поточні дискусії щодо таких проблем, як «побудова» жіночого суб'єкта; характер статевої різниці; співвідношення між жіночою статтю та чоловічою статтю; перетин статі, раси, класу, сексуальності тощо; значення «жінок» як політичної категорії в фемінізмі [37].

Постулювання значення феномену жіночності як наріжного каменя ґендерної політичної теорії вимагають особливо і епістемологічної позиції, яка буде розглядати певні феміністичні положення як істинні або хибні. У цьому можна побачити основну відмінність між евристичною ґендерною політичною теорією та політичним дискурсом фемінізму. Згідно з М. Дітц, проблема епістемічної ідентифікації (локалізація або дислокація жіночого суб'єкта, аналіз ґендерних відмінностей, політизація ідентичності тощо) також є центральним елементом теоретизації феміністської політики, багатокультурного громадянства, справедливості, влади та демократичної публічної сфери. Так само інтенсивні дебати серед феміністських теоретиків ведуться щодо значення феміністського громадянства та політики визнання, а також відносин між ґендерною рівністю та культурними правами, фемінізмом та мультикультуралізмом, демократією та відмінностями. Незважаючи на те, що поле далеке від зближення навіть у сенсі самого фемінізму, можна прийняти його сучасний стан як знак його життєздатності та значення в межах дискурсів сучасної соціальної та політичної теорії [37].

У цьому контексті наведення міркувань та аргументів на користь значення відмінностей між статтями як політичного чинника потребує нової уваги до побудови теорії. Цілісність та внутрішня несуперечність теоретичних узагальнень залежить не стільки від емпіричних даних, скільки від прагнення суб'єкта дослідження перебувати у полі конвенційних домовленостей в рамках тієї чи іншої політологічної субдисципліни. Натомість інтегральна теорія політизації ґендеру та ґендеризації політики прагне включити як предметно орієнтовані, так і методологічно орієнтовані компоненти.

У контексті предметних та методологічних компонентів формування сучасної ґендерної політичної теорії, наведення міркувань та аргументів на користь значення відмінностей між статями як політичного чинника потребує нової уваги до побудови теорії. Цілісність та внутрішня несуперечність теоретичних узагальнень на пердметному полі політизації ґендерної ідентичності залежить не стільки від емпіричних даних, скільки від прагнення суб'єкта дослідження перебувати у полі конвенційних домовленостей в рамках тієї чи іншої політологічної субдисципліни. Натомість інтегральна теорія політизації ґендеру та ґендеризації політики прагне включити як предметно орієнтовані, так і методологічно орієнтовані компоненти.

Висновки

Теоретичні положення, які покликані регулювати узагальнення та припущення стосовно емпіричних даних щодо ґендерної політичної діяльності, все ще потребують свого уточнення. Методологічна пастка нормативно-ціннісного підходу має бути подолана на основі ціннісного релятивізму, а також на основі збалансованого підходу до дисциплінарних орієнтирів та предметних компонентів кожної галузі політичного дослідження. Різноманіття процесів ґендеризації політики вимагають врахування не лише наявних реалій але й перспектив найближчого політичного майбутнього.

Інтеграція різних дослідних підрозділів до одного теоретичного напряму, в даному випадку ґендерної ідентичності в політиці, вимагає уваги до їхньої предметної орієнтації. Також слід усвідомлювати, що політологічна теорія ґендеру набуває значення саме як простір застосування різноспрямованих методологій, які визначають розкриття окремих аспектів ґендерної зумовленості сучасної демократії участі.

Ключовим концептом у контексті розкриття пояснювального потенціалу положень ґендерної теорії як чинника концептуального обґрунтування демократії участі є, безумовно, питання ґендерної рівності та моделей її досягнення.

Пошук взаємозв'язків у межах міждисциплінарної ґендерної предметної сфери дозволив розподілити сучасні концептуальні підходи до просування питання ґендерної рівності в політиці за критеріями розуміння першопричин ґендерної нерівності, ролі боротьби за рівні прав жінок та чоловіків в контексті демократичного політичного процесу, аргументів на користь досягнення рівного представництва жінок та чоловіків в політиці, на шість груп. Ці групи визначаються на основі підходу до теоретизування в рамках інтегральної ґендерної політичної теорії.

Перша група концепцій розглядає розширення політичних прав жінок як складової загального процесу розвитку демократії. У цьому контексті відбувається розкриття сутнісних аспектів ґендерного політичного знання, які, своєю чергою, виявляють оригінальні аспекти ґендерного політичного розвитку.

Друга група концепцій робить акцент на процесів ґендеризації демократичної політики та політизації ґендерної сфери. У зазначеному типі теоретизування акцентовано увагу на наявності ментальних конструкцій, які обумовлюють символічні конструкції переваги чоловіків, формують різні поведінкові моделі для різних статей, різне сприйняття влади чоловіками та жінками чи то як на можливості домінувати кимось («чоловічий погляд») чи то як набуття влади для чогось (жіночий погляд).

Третя група концепцій ґрунтується на дослідних інструментах оцінювання теоретичної придатності наукових положень у рамках сучасних ґендерних досліджень у рамках застосування процедур ґендерної політичної реконструкції. Їх результатом є визнання наявності політичного обґрунтування різних ґендерних ролей. Саме з цього факту дослідники виводять необхідність ґендерної рівності в політиці та більш широкого представництва жінок на керівних політичних посадах, як втілення «природньої справедливості» у рамках демократії участі.

Четверта група концепцій виходить з перевизначення траєкторії еволюції політичних інститутів з урахуванням реалізації ґендерних групових інтересів. Теоретичним результатом цієї групи досліджень є встановлення головною умовою ґендерної рівності в умовах демократії участі. Здійснюється обґрунтування інтеграції політичної сфери з іншими сферами життя. Як результат у теоретичних підходах зникає окреме «жіноче питання» в політиці, жінки залучаються до політики, як до будь-якої сфери і гетерогенне суспільство сприймає цю максиму без відчутного опору.

П'ята група концепцій обґрунтовує демократію участі з точки зору з засобів демаркації теоретичних принципів ґендерних політичних досліджень та положень ідеологічних доктрин фемінізму. У сучасних дослідних практиках розуміння ґендерної нерівності як прояву будь-якої дискримінації за якоюсь ознакою. І це маргіналізує об'єкт дискримінації: з'являється «усвідомлення відчуття вторинного статусу», «комплекс колективної неповноцінності».

Шоста група концепцій забезпечує результативність теоретизування на основі ґендерної апеляції (який полягає в обґрунтуванні ідеологом на основі апеляції до теоретичних положень). Такий методологічний підхід розширює тлумачення ґендерної рівності, яке було запропоноване першою групою концепцій. Через розуміння «паритетної демократії» забезпечується теоретичне анонсування ґендерної політичної перспективи як необґрунтованого бачення розв'язання ґендерно зумовлених політичних протиріч. Зазначена візія трактується як модель системи стримувань і противаг, що забезпечує реалізацію рівних прав і можливостей для всіх учасників демократичного процесу, створюючи певний баланс інтересів у національних, ґендерних, міжконфесійних відносинах. Для вказаної групи теорій характерне дискурсивне акцентування ґендерних політичних питань, зокрема, у вигляді тиражування тверджень про значущість ґендерних групових інтересів як загальносоціальних.

Забезпечуючи розгляд основних інтеграційних рис ґендерної політичні теорії у контексті міждисциплінарного синтезу у ґендерних наукових розробках та встановлення особливості теоретизування на предметному полі ґендеризації політики, у дослідженні розкрито темпоральні межі появи ґендерного політичного теоретизування. Відповідно до настанов ґендерної політичної теорії, кінець ХХ - початок ХІХ століття можна вважати часом, коли питання ґендерної рівності та її дотримання стало певним «мейнстримом» для міжнародних організацій та багатьох країн, зокрема тих, де політичний режим відповідає чи наближається до моделі ліберальної демократії.

Список використаних джерел

1. Арабаджиєв Д.Ю. Структурна характеристика громадського моніторингу за виборчим процесом. Альманах Грані. 2013.№ 9. С. 128-133.

2. Ґендер та довкілля: веб-сайт. URL: http://www.ecoacademy.org.ua/book/gender-ta-dovkillya (Дата звернення 12.08.2019).

3. Гендерный маршрут - интерактивное путешествие: веб-сайт. URL: http://gender-route.org (дата звернення 20.12.2018).

4. Ініціатива розмаїття: веб-сайт. URL: http://www.diversipedia.org.ua/ (дата звернення 01.03.2019).

5. Лясота, Аліна Євгенівна. Сучасна ґендерна політика: світовий досвід та українські реалії: монографія. Ніжин: НДУ ім. М. Гоголя, 2017. 219 с.

6. Музей історії жіноцтва, жіночого і ґендерного руху: веб-сайт. URL: http://gender.at.ua (дата звернення 19.10.2018).

7. Палагнюк, М.М. Ґендерна проблематика: історико-філософський аналіз. Прикарпатський вісник НТШ. Сер. Думка. 2012. № 3. С. 118-124.

8. Рудік О. Вирішення проблеми ґендерного розриву в рівні заробітної плати: досвід ЄС. Публічне адміністрування: теорія та практика. 2013. Вип. 2. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Patp_2013_2_2 (дата звернення 17.02.2019).

9. Abdo-Katsipis Carla B. Women, Political Participation, and the Arab Spring: Political Awareness and Participation in Democratizing Tunisia Journal of Women. Politics & Policy Volume. 38. 2017. P. 413-429.

10. Albro R. Reciprocity and Realpolitik: Image, Career, and Factional Genealogies in Provincial Bolivia. In American Ethnologist. 28 (1). 2001. P. 56-93.

11. Andersson Renee The Question of Feminism in Gender Mainstreaming-A Case of Non-conflict in Local Politics Pages 203-219 NORA - Nordic Journal of Feminist and Gender Research Volume 23. 2015. P. 3.

12. Andersson, Renee Gender mainstreaming as feminist politics: A critical analysis of the pursuit of gender equality in Swedish local government. 2012. P. 14-17.

13. Andersson, Rende Gender mainstreaming as feminist politics: A critical analysis of the pursuit of gender equality in Swedish local government. 2012. P. 14-17.

14. Batto Nathan F. Gender Quotas and Upward Mobility in Elections in Taiwan. Journal of Women, Politics & Policy Volume. 39, 2018. P. 451-466.

15. Bayes Jane H. (ed.) Gender and Politics The State of the Discipline Barbara Budrich Publishers Opladen. Berlin. Toronto. 2012. P. 237.

16. Behar A.; Aiyar Y. Networks of Panchayat Women: Civil Society Space for Political Action. In Economic and Political Weekly 38 (47). 2003. P. 4936-4940.

17. Benda-Beckmann F. von (Ed.): Mobile people, mobile law. Expanding legal relations in a contradicting world. Ashgate: Aldershot. 2005. P. 111-123.

18. Benda-Beckmann F.; Benda-Beckmann K.; Eckert J. Rules of law and laws of ruling. Farnham. Ashgate. 2009. P. 169.

19. Bentele K. Gunnar; Sager Rebecca & Amanda Aykanian Rewinding Roe v. Wade: Understanding the Accelerated Adoption of State-Level Restrictive Abortion Legislation, 2008-2014 Rewinding Roe v. Wade: Understanding the Accelerated Adoption of State-Level Restrictive Abortion Legislation, 2008-2014 Journal of Women, Politics & Policy Volume 39, 2018. P. 490-517.

20. Brison Susan J. Contentious freedom: Sex work and social construction Hypatia 21 (4). 2006. P. 192-200.

21. Bryant Louise D., Burkinshaw P., O House A., West R., Ward V. Good practice or positive action? Using Q methodology to identify competing views on improving gender equality in academic medicinehttps/ URL: http://bmjopen.bmj.com/content/7/8/e015973 (Last accessed: 11.04.2019).

22. Cantillon S. & Lynch K. Affective Equality: Love Matters/ S. Cantillon & K. Lynch //Hypatia. 2017. 32 (1). P. 169-186.

23. Cassese Erin C., Mirya R. Holman, Monica C. Schneider & Angela L. Bos Building a Gender and Methodology Curriculum: Integrated Skills, Exercises, and Practices Journal. Journal of Political Science Education. Volume 11, 2015. P. 61-77.

24. Celis K., Kantola J., Waylen G., Weldon S.L. Introduction: Gender and Politics: A Gendered World, a Gendered Discipline The Oxford Handbook of Gender and Politics. URL: https://www.oxfordhandbooks.com/view/10.1093/oxfordhb/9780199751457.001.0001/oxfordhb-9780199751457-e-34 (Last accessed: 22/05/2019).

25. Chakrabarty D. In the Name of Politics. In Economic & Political Weekly 40, 23.07.2005. P. 30.

26. Chakrabarty D. In the Name of Politics: Democracy and the Power of the Multitude in India. In Public Culture. 19 (1). 2007. P. 35-57.

27. Chandrasekharan S. Democracy as a discourse and project. Rotterdam, Rotterdam: Erasmus University; Erasmus University Rotterdam. 2008. P. 135-149.

28. Chaney P. Gendered political space: civil society, contingency theory, and the substantive representation of women Pages. Journal of Civil Society. Volume 12, 2016. P. 198-223.

29. Chaterjee P. (Ed.). The Politics of the Governed. Reflections on Popular Politics in Most of the World. New York: Columbia University Press. 2004. P. 95-101.

30. Chaterjee P.; Menon N. Empire and nation. Selected essays. New York: Columbia University Press. 2010. P. 438-452.

31. Childs S. and Mona L. K. Gender and Politics: The State of the Art politics: vol 26 (1). 2006. P. 18-28.

32. Coffe H. Catherine Bolzendahl Same Game, Different Rules? Gender Differences in Political Participa Mackay Fiona Gender and Political Representation in the UK: The State of the Discipline. The British Journal of Politics and International Relations. 2004. vol.6. P. 99-120.

33. Comaroff J.; Comaroff J.L. Millennial capitalism. First thoughts on a second coming. 2001. P. 45-53.

34. Comaroff, Jean; Comaroff, John L. Millennial capitalism. First thoughts on a second coming. In Paul James (Ed.). Globalization and culture. Los Angeles Sage. 2010. P. 314-353.

35. Comaroff J.L.; Comaroff J. Reflections on the anthropology of law, governance and sovereignty. In Franz Benda-Beckmann, Keebet Benda-Beckmann, Julia Eckert (Eds.): Rules of law and laws of ruling. Farnham. Ashgate. 2009. P. 31-59.

36. Delphy C. Rethinking sex and gender. Women Studies International Forum. 1993. P. 39-49.

37. Dietz Mary G. Current Controversies in Feminist Theory Annual Review of Political Science. Vol. 6. June 2003. P. 399-431.

38. Ditonto Tessa & Mattes K. Differences in AppearanceBased Trait Inferences for Male and Female Political Candidates. Journal of Women, Politics & Policy. Volume 39. 2018. P. 430-450.

39. Erikson J. Institutions, Gendered Perceptions, and Frames of Meaning: Explaining Strategic Choices of Women MPs in Swedish Prostitution Policy. Journal of Women, Politics & Policy Volume. 40, 2019. P. 263-285.

40. Feminist Political Philosophy First published Sun Mar 1, 2009; substantive revision Fri Oct 12. 2018. URL: https://plato.stanford.edu/entries/feminism-political/ (Last accessed: 09.02.2019).

41. Gender, Race and Money-in-Politics Looking at the intersection of identity and campaign financehttps: web-site URL: www.opensecrets.org/gender-race-and-politics/methodology Last accessed: 05.03.2019).

42. Glasberg E. Antarctica as Cultural Critique: The Gendered Politics of Scientific Exploration and Climate Change. New York: Palgrave MacMillan. 2012. 174 p.

43. Hinojosa M., Jill Carle & Gina Serignese Woodall Speaking as a Woman: Descriptive Presentation and Representation in Costa Rica's Legislative Assembly. Journal of Women, Politics & Policy Volume. 39, 2018. P. 407-429.

44. Hirschmann Nancy J. Gender, Class and Freedom in Modern Political Theory. Princeton University Press. 2007. P. 49-62.

45. Hobbs C. Revisionary Rhetoric, Feminist Pedagogy, and Multigenre Texts. Rhetoric Review 26. 2007. P. 90-93.

46. Hughes M., Aili Mari Tripp. Methods, Methodology, and Epistemology in the Study of Gender and Politics. European Journal of Politics and Gender. 2018. P. 241-257.

47. Just Methods: An Interdisciplinary Feminist Reader by Alison M. Jaggar (Editor). 2007.

48. Kantola J.; Verloo M. Revisiting gender equality at times of recession: a discussion of the strategies of gender and politics scholarship for dealing with equality. European Journal of Politics and Gender. Volume 1, Numbers 1-2, July 2018. P. 205-222.

49. Keating S. Gender Dysphoria Isn't A «Social Contagion» According To A New Study. URL: https://www.buzzfeednews.com/ article/shannonkeating/rapid-onset-gender-dysphoria-flawed-methods-transgender (Last accessed: 11.05.2019).

50. Kittilson M.C. Gender and Political Behavior Groups and Identities, Political Behavior URL: https://oxfordre.com/politics/view/10.1093/acrefore/9780190228637.001.0001/acrefore-978019 0228637-e-71 (Last accessed: 10.12.2018).

51. Kristina M. Zosuls, corresponding author Cindy Faith Miller, Diane N. Ruble, Carol Lynn Martin, and Richard A. Fabe Gender Development Research in Sex Roles: Historical Trends and Future Directions Sex Roles. 2011. 64. P. 826-842.

52. Mackay F. Gender and Political Representation in the UK: The State of the Discipline. The British Journal of Politics and International Relations. 2004 vol. 6. Pp. 99-120.

53. Oakley A. Gender, Methodology And People's Ways Of Knowing: Some Problems With Feminism And The Paradigm Debate In Social Science Sociology. Vol. 32, No. 4. 1998. P. 707-731.

54. Park Sun Young & Young Min Baek. Citizens' Ambivalence toward Female Politicians: Why Ambivalence Matters for Gender Equality in a Democracy. Journal of Women, Politics & Policy. Volume 40. 2019. P. 309-329.

55. Politics, Gender and Concepts: Theory and Methodology Gary Goertz (Editor), Amy G. Mazur (Editor): Cambridge University Press, 2008. 310 p.

56. Powell J. & Mukazhanova-Powell K. Demonstrating Credentials? Female Executives, Women's Status, and the Use of Force. Journal of Women, Politics & Policy. 2019, Volume 40. P. 241-262.

57. Ramazanoglu C.; Holland J. Feminist Methodology: Challenges and Choices by Caroline Ramazanoglu. 2002. P. 135-190.

58. Rinehart Tolleson, Perkins S.J. The intersection of gender politics and religious beliefs Political Behavior. 1989, March, Volume 11. P. 33-56.

59. Rozel Cathy Farnworthab, Clare M.Stirlinga Amon Chinyophiroc Andrew Namakhomac Rebecca Morahand Exploring the potential of household methodologies to strengthen gender equality and improve smallholder livelihoods: Research in Malawi in maize-based systems. Journal of Arid Environments. February 2018, Volume 149. P. 53 - 61.

60. Schmitt C. & Hanna K. Brant Gender, Ambition, and Legislative Behavior in the United States House. Journal of Women, Politics & Policy Volume 2019 №40. P. 286-308.

61. Shockley B. Competence and Electability: Exploring the Limitations on Female Candidates in Qatar. Journal of Women, Politics & Policy Volume 2018 № 39. P. 467-489.

62. Shrader E. Methodologies to Measure the Gender Dimensions of Crime and Violence World. Bank Policy Research Working Paper. 2016 No. 26. Р.

63. Space for Political Action. In Economic and Political Weekly. 2003, 38 (47). Р. 4936-4940.

64. Steele C.M. and Aronson J. Stereotype Threat and the Intellectual Test Performance of African Americans. Journal of Personality and Social Psychology. 1995. Р. 797-811.

65. Tripp A.M.; Hughes M. Methods, methodologies and epistemologies in the study of gender and politics. European Journal of Politics and Gender. July 2018, Volume 1, Numbers 1-2. P. 241-257(17).

66. Wagner Kevin M.; Jason Gainous & Mirya R. Holman. I Am Woman, Hear Me Tweet! Gender Differences in Twitter Use among Congressional Candidates. Journal of Women, Politics & Policy. 2017, Volume 38. P. 430-455.

67. Watson L. Feminist Political Theory URL: https://onlinelibrary.wiley.com/doi/abs/10.1002/9781444367072.wbiee757 (Last accessed: 25.12.2018).

Размещено на Allbest.ru