Російсько-українська війна і зміна парадигми національної безпеки

Державницька парадигма себе вичерпала, коли країна постала перед жорстоким і цинічним ворогом, який мав чіткі імперські колоніальні цілі й волю творити зло у великих масштабах. Вищому військово-політичному керівництву, яке зосередилося на розробці керівних документів, не вистачило волі й мужності зробити кілька реальних кроків, аби запобігти масштабній війні та мінімізувати людські й територіальні втрати на першому етапі вторгнення. На нашу думку, на тлі концентрації російських військ на кордонах України навесні

2021 р. потрібно було відреагувати рішуче і ще до настання

2022 р. виконати такі дії:

1) увести воєнний стан принаймні у прикордонних областях, у т. ч. у приморських регіонах країни;

2) здійснити стратегічне розгортання ЗСУ і сил спротиву;

3) мобілізувати першу чергу резервістів;

4) прискорити уведення в дію закону про національний спротив і завчасно розгорнути батальйони ТрО;

5) побудувати фортифікаційні лінії оборони на напрямах ударів російських збройних сил, тим більше, що карти вторгнення були на руках української сторони;

6) довести в підсумку до західних союзників, що Україна буде воювати, вона робить ефективні кроки для відбиття нападу, і терміново потребує засобів ведення війни.

Нічого з цих шести пунктів не було зроблено завчасно, інакше росіяни за добу не просунулися б до Дніпра й Херсона, не вийшли б на окружну дорогу Харкова, не було б ризику прориву до столиці. Зазначені вище пункти (і подібні на їх розвиток) і є конкретним втіленням ідеї тотальної оборони не на словах, а на практиці. Але до початку вторгнення чиновники зосереджено писали красиві документи, які нічого не вартували в системі, що стримує ініціативу або рішення приймаються келійно людьми, далекими від стратегічного мислення.

Чому В. Путін пішов на відверту авантюру в дусі Будапешта (1956), Праги (1968) або Кабулу (1979)? Він не бачив реальних приготувань до війни з боку України, натомість, за його переконанням, мав справу з відвертими слабаками, демагогами, непрофесіоналами. Отже, незахищена країна провокує агресора, і це є старою істиною.Урешті-решт, на шляху агресора став український народ і змінив стратегічну ситуацію ціною великої крові і матеріальних втрат. І ця обставина має бути покладеною в основу розуміння того, яка парадигма національної безпеки потрібна українцям на майбутнє.

Українські події доводять, що не можна повністю покладатися на державу в екзистенційних питаннях, коли вирішується доля нації. Тим більше, в умовах демократії, коли влада за дивним збігом обставин може дістатися будь-кому, наприклад, пацифістам за переконаннями або людям без необхідних компетенцій у сфері державного і публічного управління, сучасної військової справи. Потрібні гарантії, що національна безпека не буде заручницею поточної політики й суб'єктивних поглядів на безпеку. Отже, на порядку денному нова парадигма національної безпеки, яка має бути актуальною тривалий період часу й після закінчення війни. Вона не повинна містити помилкових ідей і суджень, які роззброювали Україну, знижували волю до перемоги замість зміцнення обороноздатності системи.

Сучасні тренди парадигми національної безпеки

В останній трагічний період почали вимальовуватися певні ідеї, тенденції, імперативи, які, на думку авторів, мають бути покладені в основу нової парадигми національної безпеки. Нижче формулюємо їх у вигляді кількох тез.

Імператив загрози. Ми свідомі того, що національній безпеці України загрожують різні фактори, зокрема економічні, екологічні, демографічні, але першорядним чинником є воєнна загроза з боку РФ. Це довготривалий фактор, який, очевидно, не зникне у післявоєнний період. Здається, маємо само собою зрозумілу тезу. Проте до повномасштабного вторгнення далеко не всі українці її поділяли, у т. ч. й у владних колах. У безпековому дискурсі, наприклад, розглядалися різні сценарії можливих військових дій за участю України. Перший традиційний совковий варіант війни на західному напрямку. У такому разі Збройні Сили України, пише В. Ліпкан, матимуть справу з об'єднаною військовою силою євроатлантичної спільноти, яка має змогу вести війни шостого покоління з використанням високоточної зброї та новітніх технологій [Ліпкан, 2009: с. 250]. Як бачимо, стара колоніальна парадигма твердо запала у свідомість українських теоретиків, якщо ще за часів В. Ющенка можна було думати у такий спосіб. Другий варіант (за концепцією В. Ліпкана) Україна стає заручницею протистояння Росії з НАТО, а її територія використовується для з'ясування стосунків великих держав воєнним шляхом. Збройні Сили України таким чином втягуються у конфлікт за невизначеним сценарієм, бо в самій країні одна частина населення й еліти умовно дивиться на Захід, а інша у бік Росії. Здається, саме ця ідея запала в голови українських політиків у період до лютого 2022 р. Принаймні саме в такому ключі представники правлячої команди коментували повідомлення західної преси щодо можливого вторгнення РФ: нас хочуть втягти у війну, провокують, а ми не піддамося, а ще потім притягнемо до відповідальності ЗМІ, які здіймали аларм і відлякували від нас інвесторів. Чи не такий хід думок зупиняв владу від того, аби енергійно готуватися до вторгнення? Ми не випадково процитували В. Ліпкана, якого українська Вікіпедія визначає, як «мислителя і стратегічного архітектора», «одного із засновників геостратегії сучасної української держави». Він не тільки розробляв подібні сценарії теоретично, а й, очевидно, мав ідейний вплив на українських політиків ще й як позаштатний консультант Комітету ВР з питань національної безпеки і оборони.

У стратегічних документах, починаючи з 2014 р., РФ уже трактується як противник; у Стратегії воєнної безпеки України (2021 р.) цю країну названо «воєнним противником України, який здійснює збройну агресію проти України» [Стратегія воєнної безпеки України, 2021]. Ідея того, що РФ є головним і екзистенційним ворогом доволі повільно входила в колективну свідомість українців. Наприклад, реакційні кола духовенства і віруючих УПЦ і досі її не визнають. Війну вони трактують як братовбивче протистояння і результат того, що Україна згрішила, відмовившись від московської протекції. Українцям ще потрібно органічно прийняти ідею споконвічного ворога в особі РФ і «російського світу», переглянути історію, аби консолідуватися довкола ідеї відсічі агресії зі сходу, в які форми вона б не втілювалася.

Без однозначного розуміння ворога в масовій свідомості нова парадигма національної безпеки буде неповноцінною й розпливчастою. Йдеться не про державні документи, які з легкістю змінюються й переписуються під нових керівників держави та кон'юнктуру, а про існування незаперечного факту колективної свідомості: «Росія наш ворог». Зворотним боком цієї медалі є теза, що Україна є невід'ємною частиною європейської цивілізації, наші природні союзники на Заході, Україна належить до вільних країн, які будують життя на повазі до європейських цінностей.

Але як можуть будуватися стосунки України і РФ після війни, якщо домінуватиме впевненість щодо ворожої сутності сусідки? Саме переконання такого штибу йсприятиме, на нашу думку, знаходженню оптимального формату. Тут можуть бути такі варіанти. По-перше, максимальна ізоляція від РФ, якщо в Кремлі збережеться путінський режим (можливо, і без Путіна на чолі держави). По-друге, за певних умов будуть прийнятними відносини на принципах мирного співіснування, варто згадати призабуті «панча шила», що були вперше проголошені у індійсько-китайській угоді 1954 р. Вони розраховані на спілкування, зокрема, з недружніми державами без небезпечного зближення й втрати суверенітету. Але таке теоретично можливе за умови, що в Кремлі запанує більш притомний режим. По-третє, можна припустити ширшу участь України в російських справах у віддаленій перспективі на етапі дефрагментації імперії.

Демократизація безпекового дискурсу. Державницька парадигма національної безпеки не передбачала широкого формату безпекового дискурсу. У суспільстві відкрито дискутувалися різні речі, наприклад, тарифи, був навіть позірний «тарифний майдан», але не чутно було публічної дискусії щодо ракетного щита України. От і зустріли велику війну без ракет великої дальності, так званої довгої руки, яка потенційно мала б зупинити ворога на стадії прийняття рішення про напад. Потім почали просити ракети у США і Сполученого Королівства. Суть нової парадигми можна визначити як вживляння у масову свідомість безпекових ідей, аби національна безпека перетворилася на загальнонаціональну справу ще в мирний час, коли і закладаються основи безпечного існування. Емоційне напруження воєнного часу варто використати для того, аби створити модель участі населення у зміцнені безпеки країни у післявоєнний період. Ми очікуємо від широкої участі в обговоренні безпекових ідей не тільки синергетичного ефекту, а й реалізацію основної якості нової парадигми: масовість і причетність народних мас до власної безпеки.

Колективна готовність індивідуальна відповідальність. Усе населення має проходити військову підготовку в різний спосіб і у різних формах. Це є базовий принцип. Досвід Ізраїлю варто уважно вивчити. Практично ніхто не може бути звільнений від військової підготовки, відповідний сертифікат має фігурувати як важливий документ, який додається до особистих документіву різних ситуаціях. Кожному громадянину можна знайти місце в силах спротиву, навіть, якщо є певні фізичні вади. У тилу теж можна працювати на перемогу. Свого часу Генрі Форд, який був противником соціалістичних ідей і вважав, що люди мають самостійно заробляти на життя, увів правило на своїх заводах резервувати місця для людей з фізичними обмеженнями. Спеціалісти Форда визначили перелік робочих місць, де в принципі могли працювати робітники без однієї кінцівки, з вадами зору, слуху тощо. Щось схоже можна застосувати щодо тягаря безпеки. У питаннях колективної безпеки не можна робити винятків. Влучно оцінив ситуацію відомий організатор волонтерської допомоги Сергій Притула: «Так само як волонтерські збори для допомоги Силам оборони складаються із сотень тисяч донатів, наша колективна безпека має складатися із внесків кожного громадянина» [Притула, 2023]. Принцип загальності має бути самоочевидним і системно втілюватися у життя. Це створить іншу психологічну ситуацію, ніж та, яка була за домінування державницької парадигми, коли більшість українців жили мирним життям і слабо цікавилися тим, що відбувалося на Донбасі у 2014-2022 рр. Кожен громадянин має усвідомлювати свій актуальний або потенційний внесок у національну безпеку й розуміти власні дії в разі повторення подій лютого 2022 р. Чи важко це зробити на практиці? Думаємо, цілком можливо, аби була політична воля. Водночас кожний індивід має нести тягар відповідальності за національну безпеку. Для посадових осіб відповідальність має бути визначена юридично.

Безпековий детермінізм. Для сучасної України має існувати правило: національна безпека «попереду воза». Щоб не робилося в державі, а потрібно тримати в голові зв'язок із захищеністю від загроз. Такий стосунок частково вже запрацював. Уряд України, наприклад, прийняв рішення змінити підхід до зберігання енергоресурсів і стратегічних запасів. Удари ракет по цивільний інфраструктурі змусили шукати нові рішення. Отже, Кабінет Міністрів 26 травня 2023 р. затвердив список підземних споруд, де зберігатимуться акумульовані нафта, газ, інші речовини і матеріали. Йдеться про довгострокову державну стратегію. А міський голова Харкова каже про те, що нові будинкив місті мають будуватися з урахуванням вимог безпеки, обладнуватися бомбосховищами. Отже, ідея примату безпеки проростає у свідомості українців.

Особливий статус прикордоння і його рефлексія в свідомості місцевих мешканців. У новій парадигмі особливе місце має посідати сам фронтир, тобто кордон з РФ і смуга території вдовж кордону глибиною у кілька десятків кілометрів. Люди, що проживають у цій зоні, повинні мати особливе відчуття небезпеки, співробітничати з прикордонниками і військовими, знати свої дії у момент загострення ситуації, наприклад, у разі проникнення на свою територію ДРГ, підозрілих елементів. На жаль, цього зовсім не було до 24.02.2022. У результаті місцеві мешканці (які воліли це зробити) не встигли евакуюватися, потрапили в зону окупації, зазнали репресій і знущань. Очевидно, правовий статус міста-фортеці або міста-мілітарі для Харкова та інших міст зони фронтиру ще потрібно обговорювати й втілювати в юридичні документи. Це питання не лише ідеологічне, а радше практичне: потрібно передбачити фінансування програм, аби розв'язувати безпекові питання російського прикордоння. Якою має бути безпосередньо лінія кордону? Чи треба будувати у майбутньому фортифікаційні споруди і які саме питання для широкого обговорення, де вирішальне слово мають сказати військові експерти, а схвалити громади.

Принцип безпекового еквіваленту. Так будемо називати просту й логічну річ: якщо є фізична загроза має бути еквівалентна симетрична або асиметрична відповідь. Тут не потрібно дискутувати: а чи трапиться, чи на цей раз пронесе? Саме такий хибний період спостерігався в український історії у 2021 і на початку 2022 рр. Експерти, політики, військові пенсіонери, журналісти завзято обговорювали питання можливого вторгнення військ РФ, натомість влада не робила практичних кроків для упередження жахливої події. Принцип безпекового еквіваленту існуючим загрозам повинен працювати автоматично. Є загроза шукай спосіб протидії, роби, а не сперечайся. У ті не славні часи українські експерти переконували один одного і самі себе, що вторгнення не буде, бо концентрація російських військ нібито недостатня. Свої «п'ять копійок» у дискусію вставляли представники п'ятої колони, які запевняли, що РФ на таке не здатна, це не в інтересах самої східної сусідки, а паніку роздмухує так звана партія війни на чолі з Петром Порошенком. Команда Президента намагалася трактувати концентрацію російських військ урамках парадигми протистояння РФ і США, як спробу шантажу НАТО з боку РФ тощо. А Путін дивився на ситуацію зі своєї дзвіниці: Україна як ніколи є слабкою, розділеною, влада дісталася непрофесіоналам, існує значна п'ята колона, а населення на Сході просто чекає приходу «старшого брата». З цих міркувань виродилася концепція СВО, тобто велика війна не планувалася. Україну, на думку Кремля, можна легко захопити, змінити владу в Києві, провести розчленування країни відповідно до заготовленого сценарію. Отже, існувала не тільки об'єктивна загроза, а й висока ймовірність ухвалення путінським керівництвом неадекватних, авантюристичних, злочинних рішень. Цей ризик не брався до розгляду, українські експерти вимальовували раціональні теорії, які не спрацювали. Нагромадження бойових частин на кордоні не стало приводом для рішучих дій української влади.

Висновки

Автори свідомо уникали багатьох військово-технічних, економічних, юридичних, політичних питань, розв'язання яких є абсолютно важливою справою для національної безпеки. Ми зосередилися на розробці моделі безпеки, яка б в ідеалі включила до безпекового дискурсу усе населення України у результаті зміни колективної свідомості, ментальності українців.

За планами росіян, яких вони не приховували, Україна мала зникнути з політичної мапи світу, а українці, що залишаться на своїй території і не будуть знищені окупантами, повинні перейти до категорії росіян. Українці спромоглися дати відсіч агресору, Україна перетворилася на символ волелюбності, незламності й показує приклад іншим націям як треба боронитися від жорстоких зайд. Але це далося надзвичайно великою ціною людських, економічних, культурних втрат. Таке не повинно повторитись. Українці не можуть змінити власну географію, геополітику й агресивну природу росіян. Але ми можемо прийняти досконалішу модель безпекової свідомості, що здатна адекватно оцінювати потенційні загрози війни або не призводити до фатальних втрат. Нову парадигму національної безпеки ми бачимо як сукупність фактів масової свідомості, що зумовлюють поворот у ставленні українців до власної безпеки від упевненості в спроможності держави виконувати свою безпекову функцію до колективної відповідальності за життя і майбутнє своєї країни.

Джерела

Аналітична доповідь (2015). Концептуальні засади розвитку системи забезпечення національної безпеки України. Київ: НІСД.

Бадрак, В. (2021). Нова воєнна доктрина. Яку стратегію оборони реалізовуватиме Україна. LB.UA. 29 березня. URL: https://lb.ua/ news/2021/03/29/480990_nova_voienna_doktrina_yaku_strategiyu.html

Байден, Дж. (2022). Виступ Президента Байдена щодо об'єднання зусиль вільного світу, спрямованих на підтримку народу України. U.S. Embassy in Ukraine. 26.03. URL: https://ua.usembassy.gov/uk/remarks-by-president-biden-on-the-united-efforts-of-the-free-world-tosupport-the-people-of-ukraine.

Блінкен, Е. (2023). Те, що відбувається не випробування світопорядку після «холодної війни». Це його кінець, УНІАН. 13.09. URL: https:/ /www.unian.ua/world/te-shcho-vidbuvayetsya-ne-vipro buvannya-svitoporyadku-pislya-holodnoji-viyni-ce-yogo-kinec-blinken12392445.html

Бобир, Ю. В. (2021). Безпековий дискурс у соціолінгвістичній парадигмі. STUDIA LINGUISTICA, 18, с. 24-38. URL: http://studialinguistica.knu.ua/wp-content/uploads/2021/10/2_Бобир.pdf

Бригінець, О. О. (2019). Динамічний підхід до дослідження проблем безпеки держави. Право. Людина. Довкілля. «LAW. HUMAN. ENVIRONMENT» 10(1), с. 6-11. URL: http://old.univer.km.ua/statti/ 25_Briginets_O.O._Dinamichniy_pidkhid_do_doslidzhennya_problem_ bezpeki_derzhavi.pdf

Воєнна доктрина України. (1993). Затверджена Постановою ВР України від 19 жовтня 1993 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/3529-12#Text

Даник, Ю. Г. (2010). Еволюція парадигми стратегії в сфері національної та міжнародної безпеки в сучасних умовах. Науковий вісник: економіка, право, політологія, туризм. 1(1). URL: https://jrnl.nau.edu. ua/index.php/IMV/article/view/2939

Дзьобань, О. П. (2021) (Ред.) Національна безпека: світоглядні та теоретико-методологічні за сади: монографія. Харків: Право. URL: https://pravo-izdat.com.ua/index.php?route=product/product/down load&product_id=4244&download_id=1301

Дібров, В. А. (Ред). (2009). Військові кадри Збройних Сил України на рубежі століть (1991-2009 рр.): історичний нарис створення системи кадрових органів Збройних Сил України. Київ,: Едельвейс і К.

Заплатинський, В. (2014). Старослов'янські витоки та символи понять небезпека і безпека. В: Безпека життєдіяльності і охорона здоров'я дітей і молоді ХХІ сторіччя: сучасний стан проблеми та перспективи: збірник наукових праць. Переяслав-Хмельницький.

Звіт слідчої комісії ч.1. (2019). Розкрадання в ЗСУ у 2004-2017рр. Ukrainian Military Pages. 11.09. URL: https://www.ukrmilitary.com/ 2019/06/rozkradannya-zvit-1.html

Інформаційний аркуш (2021): Боротьба з корупцією як ключовий інтерес національної безпеки США. U.S. Embassy in Ukraine. 3 червня. URL: https://ua.usembassy.gov/uk/fact-sheet-establishing-the-fightagainst-corruption-as-a-core-u-s-national-security-mterest/

Казакова, Л. О. (2021). Національна безпека держави: понятійнокатегорійний апарат. Регіональні студії, №24. URL: http://regional studies.uzhnu.uz.ua/archive/24/20.pdf

Киссинджер, Г. (2020). Дипломатія. Київ: Вид. група КМ-БУКС.

Корж, І. Ф. (2012). Державна безпека: методологічні підходи до системи складових поняття. Правова інформатика, 4 (36), с. 69-75.

Косілова, О. І. (2011). Політична безпека в системі національної безпеки України. Правова інформатика, № 1(29), с. 72-78. URL:

http://ippi.org.ua/sites/default/files/11koinbu.pdf

Курас, А. (2014). Національна безпека України: військово-політичні парадигми. Наукові записки. ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України, 2 (70). URL: https://ipiend.gov.ua/wp-content/uploads/2018/07/ kuras_natsionalna.pdf

Ліпкан, В. (2009). Національна безпека України. Київ, 2009.

Мотайло, О. В. (2019). Основні концептуальні підходи до сутності поняття «національна безпека». Право та державне управління. 2019, №4. URL: http://pdu-journal.kpu.zp.ua/archive/4_2019/46.pdf

Павлютін, Ю. М. (2020). Система національної безпеки: політико-правовий аналіз. Честь і закон. 2020, 3, с. 84-90. URL: http://nbuv. gov.ua/UJRN/Chiz_2020_3_14

Притула, С. (2023). Колективна система безпеки, або як вижити в новій реальності. Журнал NV. 08.09. URL: https://nv.ua/ukr/ opinion/yakim-bude-kurs-dolara-vzimku-prognoz-dragon-capitalnovini-ukrajini-50352196.html

Рік діяльності Уряду: розробка стратегічних документів у сфері безпеки та оборони (2020). Новини Міністерства оборони України. URL: https://www.mil.gov.ua/special/news.html?article=61846

Рущенко, І. П. (2020). Війна цивілізацій: анатомія російськоукраїнського конфлікту. Київ: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія».

Рябих, В. (2023). 29 років безпеки та оборони України: від спадщини СРСР до НАТО. Defense Express. 7 серпня. URL: https://defence-ua. com/army_and_war/bezpeki_ta_oborona_ukrajini_vid_nasliddja_srsr_ do_nato-1473.html

Стратегія воєнної безпеки України: цілі, принципи, аспекти (2021). Інтерв'ю з директором Департаменту воєнної політики та стратегічного планування Міністерства оборони України Олегом Меліховим. Армія Inform, 1 травня. URL: https://armyinform.com.ua/ 2021/05/01/strategiya-voyennoyi-bezpeky-ukrayiny-czili-prynczypyaspekty

«Схеми» (2023). Росія обстрілює Україну ракетами, які Київ передав Москві за газові борги наприкінці 90-х. Радіо свобода. 03 серпня. URL: https://www.radiosvoboda.org/a/news-skhemyrosia-rakety-hazovi-borhy/32532950.html

Указ Президента України від 14.09 (2020). Стратегія національної безпеки України «Безпека людини безпека країни», №392/2020. URL: https://www.president.gov.ua/documents/3922020-35037

Франчук, В. І. (2016). Теорія безпеки соціальних систем: підручник.

Львів: ЛьвДУВС. URL: https://fpk.in.ua/images/biblioteka/3bac_ pravo/teoriya-bezpeky-sotsialnykh-system.pdf

Часник, Д. В. (2022). Забезпечення прав людини у сфері національної безпеки в умовах протистояння військовій агресії Російської Федерації. Наукові записки Львівського університету бізнесу та права. Серія економічна. Серія юридична. Випуск 34. URL: https://zenodo.org/ record/7105142

Шарре, П. (2023). Невидима армія. Автономна зброя та майбутнє війни. Пер. з англ. Н. Мочалової. Київ: BookChef.

Fukuyama, F. (1992). The End of History and the Last Man. Free Press, 1992.

Gaddis, J. L. (1992). The United States and the End of the Cold War: Implications, Reconsideration, Provocations. New York: Oxford University Press.

Kugler, R. L. (2002). National Security in a Globalizing World of Chaos. Marshall Center Papers, June, 4.

Размещено на Allbest.ru