Теоретико-методологічні засади формування основ державної політики у розбудові регіональної влади: управління і освіта (1991-1992)

Размещено на http://allbest.ru

Комунальний заклад вищої освіти «Дніпровська академія неперервної освіти» Дніпропетровської обласної ради

Теоретико-методологічні засади формування основ державної політики у розбудові регіональної влади: управління і освіта (1991-1992)

Безена Іван Михайлович доцент, кандидат філософських наук,

завідувач кафедри соціально-гуманітарної освіти

м. Дніпро

Анотація

Державотворчі процеси в Україні після отримання незалежності проходили в умовах кризи після відходу соціалістичної системи управління і господарювання. Першим постало питання про нову систему організації влади від центру до місцевого рівня. Потрібно було збудувати нову модель вертикалі влади, яка буде ефективною, послідовно антикризовою і демократичною.

В науковому середовищі, вертикаль влади розуміють, як групу ієрархічно встановлених законодавством по прямій лінії державних та муніципальних посад, які надають можливість особам їх обіймати, здійснювати керівництво й контролювати виконання повноважень на підлеглій території. Державно-правовим основоположним способом для забезпечення єдності системи державної виконавчої влади у державному і регіональному масштабі, яка відображається через улагодження системи посад та посадових осіб, які взаємопов'язані між собою єдиними державними й суспільними принципами, цілями та завданнями з ефективного управління територією. державотворення муніципальний влада україна

Методи дослідження були - всебічний аналіз, співставлення, моделювання процесів і результатів тощо.

Результатами наших досліджень стали історичні процеси, які відбувались у 1991-1992 роках, оцінка їх ефективності і дієвість щодо вибудовування нормативного та структурного компонентів у державному управлінні загальнонаціонального й регіонального рівня.

В Україні до цих процесів розбудови системи влади належать Президент України, Прем'єр-міністр, керівники державних адміністрацій регіонів (областей і районів), місцеве самоврядування області, району, міста, села, селища. Відмічаємо, що ефективно працює вертикаль влади за умови, коли управлінські рішення у формі законів, підзаконних нормативних та індивідуальних актів сприймаються всіма (зверху і до низу) органами державного управління як обов'язкові для виконання та які є основою для припису ефективного процесу діяльності і виконання повноважень.

Історичні процеси державотворення проходили у складних умовах посткомунізму, розуміння стратегії розвитку державного управління та досягнення ефективних результатів реалізації.

Ключові слова: владна вертикаль, наукові теорії, культура розвитку, демократизація, місцеве самоврядування, суб'єкти державного управління.

Abstract

Theoretical and methodological foundations of the formation of the foundations of state policy in the development of regional power: management and education (1991-1992)

Bezena Ivan Mykhailovych Associate Professor, Candidate of Philosophical Sciences, Head of the Department of Social and Humanitarian Education, Dnipro Academy of Continuing Education of the Dnipropetrovsk Regional Council, Dnipro

The state-building processes in Ukraine after gaining independence took place in a crisis after the collapse of the socialist system of governance and management. The first issue to arise was a new system of organisation of power from the centre to the local level. It was necessary to build a new model of the vertical of power that would be effective, consistently anti-crisis and democratic. In the scientific community, the vertical of power is understood as a group of hierarchically established by law in a direct line of state and municipal positions that enable individuals to hold them, exercise leadership and control over the exercise of powers in a subordinate territory. It is a state-legal fundamental way to ensure the unity of the system of state executive power at the national and regional level, which is reflected through the establishment of a system of positions and officials interconnected by common state and social principles, goals and objectives for effective management of the territory.

The research methods used were comprehensive analysis, comparison, modelling of processes and results, etc.

The results of our research are the historical processes that took place in 19911992, an assessment of their effectiveness and efficiency in building regulatory and structural components in public administration at the national and regional levels. In Ukraine, these processes of building the system of power include the President of Ukraine, the Prime Minister, heads of state administrations of regions (oblasts and districts), local self-government of the region, district, city, village, settlement. It should be noted that the vertical of power works effectively when managerial decisions in the form of laws, bylaws and individual acts are perceived by all (top and bottom) public administration bodies as binding and serve as the basis for prescribing an effective process of activity and exercise of powers.

The historical processes of state-building took place in the difficult conditions of post-communism, understanding the strategy of public administration development and achieving effective implementation results.

Keywords: power vertical, scientific theories, culture of development, democratisation, local self-government, public administration subjects.

Вступ

Постановка проблеми. Сьогодні ми можемо розпочати нові переосмислення історичних подій з початкових кроків розбудови системи організації регіональної влади й управління освіти, які відбулися в часи проголошення незалежності України, початку відходу від авторитарної моделі побудови і суверенної діяльності влади, до шляхів ефективного поступу у розбудові основ демократичної держави.

Відхід від авторитаризму був для суспільства і влади досить складним, непростим для розуміння за змістом та вимагав політичної волі щодо нових державницьких підходів, окресленню стратегій і поступу практичної діяльності. Саме окреслені аспекти мали сутнісні внутрішні та зовнішні впливи на перебіг подій, прийняття державницьких рішень та реалізацію нормативних і демократичних змін через глибокі реформаторські кроки щодо вибудовування нової регіональної владної вертикалі й системи управління освіти.

Початок 90-х років ХХ століття, стали роками з відправними й базовими за перебігом, адже вони були основоположними та окреслили наші державотворчі перемоги, втрати і поразки в процесах адміністративної реформи пов'язаної із побудовою системи організаційної структури, розподілу повноважень й відповідальності як публічної державної влади, місцевого самоврядування, громадянського суспільства та пріоритети в освітній системі.

Процеси з відходу від тоталітарної як командно-авторитарної системи державного управління співпав у часі із загальносуспільною кризою в Україні, яка охопила всі галузі економіки, державний і оборонний сектори, окремі території, соціально-гуманітарну сферу (освіту, медицину, культурну галузь) та поставила перед українським суспільством виклики, які встановили країну на грані перспективи майбутньої успішності або втрати всього набутого надбання.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Необхідно відзначити, що науково-теоретичні дослідження загальнотеоретичних та практичних питань розбудови основ управління та структури менеджменту здійснювали зарубіжні вчені Р. Брейль, А. Бірл, П. Друкер, Г. Мінс, П. Самуєльсон, М. Портер, Р. Бегея, С. Пішпек, О.Поважний, С.Турнбулл та ін.. Національні дослідниками В.Погорілко, В. Гриньова, Д. Мацумото, А. Шевчук, Ю. Сурмін та ін., здійснювали осмислення в контекстах дослідження теорії й практики діяльності відмічають особливу роль державного управління у запровадженні нової моделі й змісту управління справами території та відповідність ефективного виконання повноважень у їх діяльності відповідно до конституційних норм.

Мета статті. Приступаючи до дослідження, ми окреслили наступні ключові наукові й практичні питання для аналізу ситуації й історичної оцінки: адміністративна реформа, науковий й управлінський аналіз стратегії і перспективи реформи, розвиток нової наукової термінології, конституційних процесів з розбудови владної вертикалі, розвиток корпоративної культури державної служби, розмежування повноважень та відповідальності, формування нової стратегії управління й розвитку освітньої сфери території.

Виклад основного матеріалу

Ми розпочинаємо дослідження історичних подій та вибудовування державного сектору управління в часи розвалу партійно-радянської імперії і пошук та народження нової системи організації влади на теренах України як незалежної й демократичної європейської держави.

Розуміючи викладене необхідно відзначити, що раніше ми вже охоплювали й опрацьовували публічну і наукову інформацію з окресленої теми, відмічаючи, що українські дослідники виокремлювати етапи історії становлення і розвитку державотворення, системи державного управління в Україні: перший, грудень 1991 р. - жовтень 1994 р., формування та розбудова нових демократичних інституцій державної влади України, основ внутрішньої та зовнішньої політики; другий, жовтень 1994 р. - листопад 1999 р., завершення становлення жорсткої централізованої вертикалі поділу гілок влади, реалізація конституційних основ державного управління за ознакою централізації повноважень, відповідної ієрархії та заниження ролі місцевого самоврядування [1, с. 25; 2, с. 108]. Поки, що не йдучи далі можна знайти у цьому твердженні плюси і мінуси, тому запинимось про все за порядком.

Змістовим поштовхом до початку нового суспільного розвитку стала відміна 6-ї статті Конституції УРСР, після якої в країні почали створюватися різні політичні партії, передусім з громадських рухів, розпочався процес, який розширив політичне поле суспільства та залучення їх до управління справами держави й регіонів. Починаючи з середини 80-х років ХХ століття, у часи Совєтського Союза в Україні були створені перші політичні об'єднання як Народний Рух України, що стала суспільною платформою критики партійно- радянської системи управління і з лона якого почали створюватися політичні партії. В той же час, це свідчило про різні світогляди й роз'єднаність у розумінні державних пріоритетів розвитку країни і не було загальнонаціональної єдності. На 01.01.1991 р. в країні вже нараховувалось 15 політичних партій. Після здобуття державної незалежності України процеси виникнення нових партій відбувалися надзвичайно бурхливо, з їх числа були партії, які мали окрему ідеологічну платформу, деякі створювалися навколо відомих політичних лідерів, деякі не мали таких ознак, що очевидно розпорошувало суспільні світогляди з перспектив публічних і соціально-економічних реформ в Україні.

Дослідник Погорілко В. відмічає, що «соціальний характер держави виявляється в тому, що держава є і має бути виразником, представником і захисником інтересів усього суспільства, усього народу і кожної особи, кожної людини і громадянина в Україні» [3, с. 6]. 1991 рік визначив особливе значення політичної боротьби за вибудовування стратегічної перспективи розвитку української державності та формування нових за змістом і якістю суспільних інституцій. Старий комуністичний потенціал, з його підходами, формами роботи та іншими застарілими вадами авторитарної системи та нових демократичних політиків, які були зорієнтовані на подолання загальнодержавної кризи, вибудовування української адміністративної системи організації влади та розбудову нормативних, демократичних і політичних основ молодої незалежної держави. Другим корінним чинником політичних процесів в Україні став спадок із старої моделі вертикалі державного управління, адміністративно-територіального поділу, принципів й змісту структурно-організаційного управління територіями держави.

Адже основною філософією державного управління та реальністю організаційної практики діяльності, яка була успадкована від попередньої епохи, та було зорієнтовано на питання центрального й регіонального управління, обов'язкового підпорядкування «зверху до низу», нівелювання значення органів місцевого самоврядування. Адже окреслене визначалося в декларативних основах Конституції Української РСР (в редакції 1978 року), залишалася у реальному змісті роботи значної частини державного апарату та сприймалося як нормальне явище в системі органів місцевого самоврядування [4]. Але розвал авторитарної партійно-радянської системи та розрив економічного простору великої держави, став негативним наслідком для економіки держави й регіонів, що накладалось на політичний різнобій ідей, стратегій та практичних підходів.

У підсумку це впливало на місцеві й регіональні еліти, які визначали перспективи й стратегії соціально-економічного розвитку окремих територій. Окрім того вирішення ключових кадрових питань, вибудовування стратегії розвитку підприємств та дієве подолання кризових явищ в регіоні, могли потрапляти в середовище осіб управлінців, які не мали непрофесійного розуміння стану критичної ситуації та не володіли можливостями антикризових важелів діяльності.

Необхідно відзначити, що у 1991 році адміністративно-територіальний поділ України був успадкований від попередньої тоталітарної системи: 27 регіональних адміністративно-територіальних одиниць з них: 25 областей (регіонів) та 2 міста загальнодержавного підпорядкування (Київ та Севастополь). Окрім того, регіони було поділено на 490 райони, які в свою чергу мали сільські, селищні та міські територіальні одиниці [5]. Відзначаємо, що у системі адміністративного управління склались свої групи впливу та традиційні моделі взаємовідносин в практиках діяльності і так «зверху до низу».

У ці часи в країні та регіонах загострювались політичні й соціально- економічні проблеми, існуюча владна вертикаль була сформована в умовах сталості, не володіла антикризовим досвідом. Окрім всього, як центральна так і регіональна влада були не повороткими в управлінському контексті, не готові до роботи в нових та й ще кризових умовах. Вказане, приводило до міжособистісного протистояння і прикладів протистояння за прийняття рішень нормативного регулювання, впорядкування процедур управління, що призводило до втрати управлінської керованості в кризових ситуаціях, ставало кризовим наслідком загострення протистояння еліт в центрі та регіонах.

Ми в своєму дослідженні умовно поділили на історичні етапи становлення державної політики з розбудови регіональної влади та взяли для розгляду, його перший етап, який в часовому вимірі з 24 серпня 1991 року до 28 червня 1996 року, важливий етап який був пов'язаний із реалізацією трьох ключових задач: перша, нормативно врегулювати питання від старої до нової Конституції держави; друга, практичне вибудовування нової моделі державного управління і організації влади від центру до регіонів; третя, активна комунікація влади і науки щодо стратегії та змісту суспільних реформ (економічних соціальних, політичних, оборонних тощо) й швидкого подолання загальнодержавної кризи (в публічному просторі, економіці, соціальній сфері тощо).

Для окресленого у базовий період державотворення, формування бази нормативного законодавства у сфері розбудови державного управління, яка почалась із формуватися нового понятійного апарату: Президент України, Адміністрація Президента України, Представник Президента України на регіональному та місцевому рівні, місцева державна адміністрація, територіальна громада, розмежування повноважень і відповідальності, Декрет Кабінету Міністрів України, регіональна політика, унітарно-централізований, унітарно-децентралізований та федеративний територіальний устрій, самостійність території, вільна економічна зона, гарантії незалежності місцевого самоврядування, раціоналізація територій. стабільність розвитку, регіон/край, реконструкція територій, державотворення, приватизація, фермерський рух, регіонально-утворюючі галузі економіки, реформа освіти, наука управління, довір'я до влади, державні інтереси, інтереси громади та громадянина, державне регулювання регіональним розвитком, міжрегіональна інтеграція, ефективність державного управління, економічні та адміністративні реформи, радикальні реформи, держава-регіон, бартеризація, галузеві кризи, державна і комунальна власність, цей не повний його можна продовжувати.

Необхідно відзначити, що на нашу оцінку тих подій у практичній діяльності публічної влади, політичних інституцій та суспільства, які в певній мірі не сприймали нові ідеї та не бачили шляхи розбудови державного управління в нових історичних умовах. Але головне те що, й сьогодні окреслені понятійні форми є досить актуальними і на сучасному етапі публічної реформи й сьогоднішніх практик її реалізації.

Окрім того відзначаємо, що особливим й поворотним пунктом у питанні українського державотворення, стала календарна дата 01.12.1991 року, коли в незалежній державі пройшли перші прямі вибори Президента України та на загальнонаціональному референдумі підтримано «Акт проголошення суверенітету України».

Перші в сучасній історії вибори Президента України проходили в особливих умовах політичного протистояння та були досить багатогранними: шість кандидатів (Гриньов В., Кравчук Л., Лук'яненко Л., Табурянський Л., Чорновіл В., Юхновський І.).

Загальна політична платформа й риторика кандидатів у більшості загальнодержавних питань співпадала, що значно ускладнювало громадянам у їх визначальному раціональному контексті. У підсумку, за результатами виборів перемогу отримав Кравчук Л., який прийняв присягу на вірність українського народу та виконував повноваження Президента України (05.12.1991-19.07.1994 рр.) [6].

Державотворчий процес співпав у часі з продовженням політичної кризи в країні, тому вкрай необхідні були стратегічні, конкретні й ефективні кроки у розбудові нової нормативної бази та стратегії розбудови структури державної влади. Тому, одним із перших Указів Президента України від 17.04.1992 р. N257 «Про Фонд сприяння місцевому самоврядуванню України» визначив необхідність: надання науково-методичної та консультативної допомоги у становленні та розвитку місцевого самоврядування; координація зусиль вітчизняних асоціацій та інших організацій, діяльність яких спрямована на розвиток місцевого самоврядування; сприяння органам місцевого самоврядування у розвиток демократичних форм і методів їх роботи; сприяння утвердженню правових засад у діяльності органів місцевого самоврядування; вироблення на основі вітчизняного і міжнародного досвіду пропозицій і рекомендацій щодо розвитку місцевого самоврядування [7].

У січні 1992 року пройшло засідання Кабінету Міністрів України спільно з головами виконкомів обласних рад народних депутатів та постійною комісією Верховної Ради України, на якому розглядались кризові проблеми в регіонах та окреслювалися шляхи їх подолання. Пройшло обговорення питання про розбудову владної вертикалі, оновлення повноважень і розмежування їх між Верховною Радою України, Адміністрацією Президента України, Кабінетом Міністрів України та регіонами [8].

Президент України вийшов із конкретними пропозиціями щодо вибудовування виконавчої вертикалі від центру до місцевого рівня. Необхідно відзначити, що проходило обговорення президентського проекту про реформу влади, яка передбачала: регіональний і місцевий рівень - представники Президента України, створення місцевих державних адміністрацій, призначення голів адміністрацій визначалось за повноваженнями президента, визначалися шляхи правовідносин з органами місцевого самоврядування.

Реалізація даного плану була необхідна терміново та мала діяти до прийняття нової Конституції України. В окреслених контекстах було розпочато прийняття певних управлінських рішень, серед них Указ Президента України від 25.02.1992 року №96 «Про зміни в системі центральних органів державної влади в Україні» [9]. Цей документ свідчив, що Президент України взяв на себе законотворчу ініціативу з проведення низки суспільних реформ і подолання кризи, дії, які розпочинали процес оптимізації числа міністерств та відомств центральної виконавчої влади.

Указом Президента від 28 лютого 1992 р. N 99/92 «Про Державну Думу України» з метою визначення пріоритетів стратегії державної політики, основних напрямів і принципів діяльності органів виконавчої влади було утворено новий постійно діючий орган, який очолив Президент. Заступником Голови Думи став Прем'єр-Міністр. 62 посадові особи увійшли до чотирьох колегій, сформованих за професійним принципом: з питань економічної, науково-технічної, гуманітарної та правової політики. Керівниками колегій були призначені державні радники України, відповідно О. Ємельянов, І. Юхновський, М. Жулинський та О. Ємець. Державна Дума проіснувала до кінця року, але так і не стала ефективним органом управління реформами в українській державі та генерації нових підходів у державотворенні [10].

Безвладдя - це безладдя, в країні велись активні дискусії у публічному просторі щодо президентських ідей з реформи влади на місцевому рівні: представники президента на місцях; місцеві державні адміністрації; процедура погодження і призначення їх за згодою місцевої ради; правила взаємовідносин влади державної та місцевого самоврядування; окреслені стратегії державного будівництва діють до прийняття нової Конституції України. Дискусійна платформа із окреслених ідей і стратегій була досить широкою від нарад у державних установах, політичних інституціях до обміну думками в науковому середовищі країни тощо.

В цьому контексті актуальним є три побажання Міністра Баварії Макса Штрабле висловлені у окреслений час: 1) спільно здолати економічну кризу; 2)об'єднатися державним і громадським інституціям з співпраці відходу від соціалізму; 3)якомога більше громадян зорієнтувати на новий ринок господарювання. Адже свобода, що має людина у вільному демократичному суспільстві несе певні ризики, але це є шанс стати господарем власного життя [11].

05.03.1992 р. за ініціативою Президента України було прийнято Закон України «Про Представника Президента України», який відкрив новий етап у стратегії й вибудовуванні вертикалі регіональної і місцевої влади. Відповідно з окресленої дати до 12.06.1997 р. Представниками Президента України називалися глави місцевих державних адміністрацій відповідно в області, містах Києві, Севастополі, районі, районі міст Києва і Севастополя. На першій нараді із Представниками Президента в областях, було відзначено завдання від Президента України: поєднання інтересів держави і громадян регіону; відносини керівників з вертикаллю влади; надавати вільного розвитку самоврядуванню. Окрім того велась стратегічна розмова про розмежування повноважень між гілками влади, перерозподіл повноважень і відповідальності між місцевою адміністрацією і самоврядуванням [12; 13].

Надалі, відповідним Указом Президента України від 14.04.1992 №252 «Про затвердження Положення про місцеву державну адміністрацію» було здійснено формування нормативно-правових актів, які врегульовували організаційне оформлення місцевих державних адміністрацій на обласному та районному рівні [14].

А для їх створення було визначено базу - діючий склад відповідних виконавчих підрозділів місцевих рад народних депутатів. Окреслені правові норми розбудови структурно-функціонального державного управління вже через певний проміжок часу президентська владна вертикаль черговий раз робила активну спробу переглянути розвиток структури адміністрування в державі, зберегти свій змістовий вплив на регіональні процеси регулювання соціально-економічного розвитку, але оцінюючи загальні процеси відмічаємо, що досить не стійка політична ситуація та відсутність пропрезидентської більшості в парламенті й інтереси регіональних еліт не завжди були схильні до таких структурних процесів та загальнонаціонального й політичного компромісу.

Основним як критичним, так і внутрішнім системним ризиком у розбудові державного управління в рамках окресленого державотворчого процесу була надзвичайна слабкість кадрового резерву, який був би готовим до кардинальних змін суспільного й державного простору. Ситуацію погіршувала також відсутність закладів вищої освіти, які б здійснювали підготовку або підвищення кваліфікації для відповідної державної служби в органах влади різного рівня. Гостро поставало й питання про новий адміністративно-територіальний устрій держави, але не вирішивши значно важливі питання про структуру й повноваження, проблема зависла у не визначеності на певний часовий період, що впливало на загальну ситуацію в країні. Дослідник проблем управління

Пітер Друкер відзначає, що «ми живемо в часи глибокого переходу - і зміни є вельми радикальними, можливо, навіть радикальнішими за ті, що відбувалися внаслідок Другої індустріальної революції в середині ХІХ століття, Великої депресії та Другої світової війни» [15, c. 6]. То ми, відповідно до загальних процесів публічного розвитку маємо реально оцінювати стан речей і виклики, з мотивами глибокого критичного співставлення історичного минулого державного будівництва, мобілізувати зусилля всіх інституцій суспільства і рухатись по тернистому шляху кардинальних змін суспільного простору та державного регіонального управління.

Висновки

Таким чином, ми провели аналіз базових державотворчих процесів, які розпочались в українські державі після проголошення незалежності та початку формування законодавчого поля з метою розпочати структурну реформу державного управління від центру до регіонів та адміністративно-територіальні трансформації. Відмічаємо, що складність державотворчих процесів проходили через гальмування, протистояння і супротив в середині владної вертикалі, відсутності єдності та політичної волі у баченні перспективних стратегій розбудови публічних інституцій держави та системні ігнорування у моделюванні, поєднанні теорії й практики наукового осмислення програми розвитку державного будівництва, вибудовування вертикалі влади та адміністративної реформи в Україні на початковому етапі незалежності. Конституційний процес тільки було розпочато і, поки що не надав бачення у каркасі державотворення та вибудовування стратегії розвитку державної служби відповідно до викликів часу і становлення основ для формування освіти резерву на державні посади. Спроби здійснити перерозподіл повноважень і відповідальності в центрі та регіонах показав неузгодженість базових стратегій розбудови.

Але в той же час, відмічаємо, що в окреслений період розпочались загальні процеси формування бази нормативного і науково-понятійного блоків, які стали основою для трансформацій державного управління на першому етапі публічних реформ. Наше дослідження матиме тематичне продовження через нове осмислення процесів у подальших процесах розбудови державного управління на регіональному рівні в наступних наших наукових публікаціях.

Література

1. Усаченко Л. М., Тимцуник В. І. Історія державного управління в Україні. К. : ТОВ «НВП «Інтерсервіс», 2013. 292 с.

2. Безена І.М. Розвиток регіонального державного управління в контекстах європейської інтеграції: аспекти історії становлення та стратегії розбудови (1991-2021 р.р.). «Літопис Волині». Всеукраїнський науковий часопис. Число 23, 2020, с.107-112.

3. Погорілко В.Ф. Основи конституційного ладу України. НАН України, Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького. Київ: Ін Юре, 1997. 39 с..

4. Копенгагенські критерії членства у Європейському Союзі. Сайт Міністерства закордонних справ України. URL: https://mfa.gov.ua/yevropejska-integraciya/vidnosini-ukrayina- yes/kopengagenski-kriteriyi-chlenstva-v-yevropejskomu-soyuzi

5. Адміністративно-територіальний устрій України. Історія. Сучасність. Перспективи. Київ. 2009. URL; http://resource.history.org.ua/item/0010294

6. Андрусенко П. Президентські вибори по-українськи. Український журнал. 1/2010. URL; https://ukrzurnal.eu/ukr.archive.html/842/

7. Про Фонд сприяння місцевому самоврядуванню України. Указ Президента України був від 17 квітня 1992 року N 257. URL; https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/257/92/print

8. У Кабінеті Міністрів України. Урядовий кур'єр. №3 (49), січень 1992 року.

9. Про зміни в системі центральних органів державної виконавчої влади України. Указ Президента України від 25.02.1992 р. №96. URL; https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/ 98/92#Text

10. Про Державну думу України. Указ Президента України від 25.02.1992 №99/92. URL: https ://zakon.rada .gov.ua/l aws/ show/99/92#T ext

11. Три побажання Міністра. Урядовий кур'єр, Від квітня 1992 р. №14.

12. Про Представника Президента України. Закон України від 05.03.1992 року. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/2167-12#Text

13. Демократизм і дисципліна. Урядовий кур'єр. №15 від квітня 1992 р.

14. Про Положення про місцеву державну адміністрацію. Указ Президента України. 14 квітня 1992 року N 252. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/252/92#Text

15. Друкер П. Ф. Виклики для менеджменту ХХІ століття. Київ, КМ-БУКС, 2020. 240с.

References

2. Bezena I.M. (2020) Rozvytok rehionalnoho derzhavnoho upravlinnia v kontekstakh yevropeiskoi intehratsii: aspekty istorii stanovlennia ta stratehii rozbudovy (1991-2021 r.r.) [Development of Regional Public Administration in the Context of European Integration: Aspects of the History of Formation and Development Strategy (1991-2021)]. «Litopys Volyni». Vseukrainskyi naukovyi chasopys. Chyslo 23, s.107-112. (in Ukranian)

3. Pohorilko V.F. (1997) Osnovy konstytutsiinoho ladu Ukrainy. [Fundamentals of the constitutional order of Ukraine]. NAN Ukrainy, In-t derzhavy i prava im. V.M.Koretskoho. Kyiv: In Yure, 39 s.. (in Ukranian)

4. Kopenhahenski kryterii chlenstva u Yevropeiskomu Soiuzi [Copenhagen criteria for membership in the European Union]. Sait Ministerstva zakordonnykh sprav Ukrainy. URL: https://mfa.gov.ua/yevropejska-integraciya/vidnosini-ukrayina-yes/kopengagenski-kriteriyi- chlenstva-v-yevropejskomu-soyuzi (in the European Union)

5. Administratyvno-terytorialnyi ustrii Ukrainy. Istoriia. Suchasnist. Perspektyvy. (2009) [Administrative and territorial structure of Ukraine. History. Modernity. Prospects]. Kyiv. URL; http://resource.history.org.ua/item/0010294 (in Ukranian)

6. Andrusenko P. (2010) Prezydentski vybory po-ukrainsky [Ukrainian-style presidential elections]. Ukrainskyi zhurnal. 1. URL; https://ukrzurnal.eu/ukr.archive.html/842/ (in Ukranian)

7. Pro Fond spryiannia mistsevomu samovriaduvanniu Ukrainy (1992) [About the Foundation for Support of Local Self-Government of Ukraine]. Ukaz Prezydenta Ukrainy buv vid 17 kvitnia. N 257. URL; https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/257/92/print (in Ukranian)

8. U Kabineti Ministriv Ukrainy (1992) [In the Cabinet of Ministers of Ukraine]. Uriadovyi kurier. №3 (49), sichen. (in Ukranian)

9. Pro zminy v systemi tsentralnykh orhaniv derzhavnoi vykonavchoi vlady Ukrainy (1992) [On changes in the system of central bodies of state executive power of Ukraine]. Ukaz Prezydenta Ukrainy vid 25.02.1992 r. №96. URL; https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/98/92# Text (in Ukranian)

10. Pro Derzhavnu dumu Ukrainy(1992) [About the State Duma of Ukraine]. Ukaz Prezydenta Ukrainy vid 25.02.1992 №99/92. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/99/92# Text (in Ukranian)

11. Try pobazhannia Ministra (1992) [Three wishes of the Minister]. Uriadovyi kurier, Vid kvitnia. №14. (in Ukranian)

12. Pro Predstavnyka Prezydenta Ukrainy (1992) [About the Representative of the President of Ukraine]. Zakon Ukrainy vid 05.03. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2167- 12#Text (in Ukranian)

13. Demokratyzm i dystsyplina (1992) [Democracy and discipline]. Uriadovyi kurier. №15 vid kvitnia. (in Ukranian)

14. Pro Polozhennia pro mistsevu derzhavnu administratsiiu (1992) [On the Regulation on Local State Administration]. Ukaz Prezydenta Ukrainy. 14 kvitnia. N252. URL: https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/252/92#Text (in Ukranian)

15. Druker P. F. (2020) Vyklyky dlia menedzhmentu KhKhI stolittia [Challenges for the management of the 21st century]. Kyiv, KM-BUKS. 240s.

Размещено на Allbest.ru