Теоретичний аналіз сутнісних складових поняття "публічна політика національної пам’яті": колективна пам’ять, національна пам’ять, політика національної пам’яті, публічна політика

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, м. Київ

Теоретичний аналіз сутнісних складових поняття «публічна політика національної пам'яті»: колективна пам'ять, національна пам'ять, політика національної пам'яті, публічна політика

Власенко Світлана Іванівна

кандидат історичних наук

докторант кафедри публічної політики

Навчально-наукового інституту

публічного управління та державної служби

Анотація

публічний політика національний пам'ять

Публічна політика національної пам'яті в Україні в останнє десятиліття набула системного характеру та інституційно-правового забезпечення. Актуальність даного дослідження визначена використанням у науковому та публічному просторі різноманітних тлумачень поняття «публічна політика національної пам'яті» в цілому та окремих його складових. У статті проведено аналіз основних термінів, пов'язаних з пам'яттєвою складовою, що дають можливість охарактеризувати поняття «публічна політика національної пам'яті». До уваги взято поняття «колективна пам'ять», «національна пам'ять», «політика національної пам'яті», а також «публічна політика». В ході підготовки статті проведено аналіз наявних в іноземному та вітчизняному науковому доробку поширених дефініцій означених термінів. Подано окремі тлумачення, запропоновані українськими вченими в різних галузях науки. Приділено увагу термінам, які застосовуються у сфері публічного управління. Вивчено чинну нормативно-правову базу, що регулює політику національної пам'яті в Україні з метою виявлення закріплених у ній досліджуваних понять. Запропоновано тлумачення окремих сутнісних складових та узагальнене розуміння публічної політики національної пам'яті в Україні. Зроблено висновки про досить ґрунтовні напрацювання вітчизняних науковців та охоплення ними широкого спектру характеристик, що дозволяють різнопланово розкрити сутність поняття «публічна політика національної пам'яті». Наголошено на відсутності загальноприйнятих дефініцій основних сутнісних складових поняття «публічна політика національної пам'яті» у вітчизняній науці та необхідності унормування понятійно-категоріального апарату як важливої умови для формування й реалізації публічної політики національної пам'яті.

Ключові слова: публічна політика національної пам'яті, колективна пам'ять, національна пам'ять, політика пам'яті, публічне управління, державна політика, нормативно-правові акти, дефініція, понятійно-категоріальний апарат.

Vlasenko Svitlana Ivanivna, PhD in History, doctoral student of the Department of Public Policy of the Educational and Scientific Institute of Public Administration and Civil Service, Taras Shevchenko National University of Kyiv, Kyiv

Theoretical analysis of the essential components of the concept of "public policy of national memory”: collective memory, national memory, policy of national memory, public policy

Abstract

In the last decade, the public policy of national memory in Ukraine acquired a systemic character and institutional and legal support. The relevance of this study is determined by the use in the scientific and public space of various interpretations of the concept of "public policy of national memory" as a whole and its individual components. The article analyzes the main terms related to the memory component, which make it possible to characterize the concept of "public policy of national memory". The concepts of "collective memory", "national memory", "policy of national memory", as well as "public policy" are taken into account. During preparation the article, an analysis of common definitions of the specified terms available in foreign and domestic scientific publications was carried out. Separate interpretations proposed by Ukrainian scientists in various fields of science are presented. Attention is paid to the terms used in the field of public administration. The current normative and legal framework regulating the policy of national memory in Ukraine was studied in order to identify the researched concepts enshrined in it. An interpretation of certain essential components and a generalized understanding of the public policy of national memory in Ukraine is offered. Conclusions have been made about the fairly thorough work of domestic scientists and their coverage of a wide range of characteristics, which allow us to reveal the essence of the concept of «public policy of national memory» in a variety of ways. The absence of generally accepted definitions of the main essential components of the concept of "public policy of national memory" in domestic science and the need to standardize the conceptual and categorical apparatus as an important condition for the formation and implementation of public policy of national memory are emphasized.

Keywords: public policy of national memory, collective memory, national memory, memory policy, public administration, state policy, legal acts, definition, conceptual and categorical apparatus.

Постановка проблеми

Зростання суспільного інтересу до публічної політики національної пам'яті в Україні, що особливо спостерігається впродовж останнього десятиліття, актуалізує науковий дискурс навколо основних аспектів даної проблематики. Це передбачає застосування відповідного понятійно-категоріального апарату із чітко визначеними основними термінами, що закріплені на законодавчому рівні, обґрунтовані в наукових працях або є загальноприйнятими у публічному просторі. Наявність відповідних дефініцій дає можливість уникати неоднозначності в їхньому тлумаченні та спрощує діалог між усіма зацікавленими політичними акторами.

Поняття «публічна політика національної пам'яті» досить широке за своїм змістом і наповнене різноплановими складовими, що в сукупності визначають його сутнісну основу. Умовно їх можна розділити на два блоки: 1) поняття, пов'язані з національною складовою («нація», «національна ідентичність», «політична нація», «українська громадянська ідентичність») (див. статтю в попередньому номері [1]); 2) поняття, пов'язані з пам'яттєвою складовою («колективна пам'ять», «національна пам'ять», «політика пам'яті», «політика національної пам'яті»). Сучасне тлумачення цих понять у світовому науковому, політичному, соціальному, медіа- просторі сформувалось у ХХ столітті, а в Україні вони поширились відносно недавно.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

У вітчизняній науці проблематика національної пам'яті є об'єктом дослідження українських вчених різних галузей, які у своїх працях висвітлювали окремі сутнісні складові вживаних ними термінів. Наразі дана тематика представлена здебільшого в історичній науці, політології, філософії (В. Бабка, О. Бойко, Л. Венгринюк, О. Волянюк, Р. Додонов, В. Долгочуб, Ю. Зерній, В. Іваненко, А. Киридон, Ю. Котляр, Н. Кривда, В. Кривошеїн, О. Лосик, М. Рогожа, Ю. Руденко, С. Сторожук, Ю. Шаповал та ін.). В останні роки також активізувався інтерес у сфері публічного управління (В. Андріяш, А. Гаврилюк, Н. Громадська, О. Гук, О. Малікіна, Д. Сачко та ін.). Аналіз наявного наукового доробку українських вчених дає підстави зробити висновки про різноманітні трактування сутнісних складових поняття «публічна політика національної пам'яті», що актуалізує потребу наукового дослідження категоріально-понятійного апарату в даній сфері.

Метою статті є проведення теоретичного аналізу наявних у світовому й вітчизняному науковому дискурсі, у вітчизняному правовому полі дефініцій, що формують змістове наповнення поняття «публічна політика національної пам'яті». Зокрема, до уваги взято поняття «колективна пам'ять», «національна пам'ять», «політика національної пам'яті», а також «публічна політика».

Виклад основного матеріалу

Власне, поняття «пам'ять» має дуже глибоке коріння, однак при широкому застосуванні в сучасному світі воно набуває ознак тієї сфери, в якій його використовують. Відповідно, існує багато дефініцій, вживаних у різних галузях науки (в психології, філософії, політології, соціології, історії, культурології тощо). В нашому дослідженні інтерес становить передусім суспільна складова даного поняття. В цьому розумінні в науковому дискурсі, як світовому, так і вітчизняному, вживаються різноманітні терміни, які часто мають неоднозначні тлумачення: колективна пам'ять, національна пам'ять, історична пам'ять, меморіальна пам'ять, суспільна пам'ять, публічна пам'ять, культурна пам'ять, соціальна пам'ять, комунікативна пам'ять та ін.

Таку ситуацію польська дослідниця Б. Шацька пояснює тим, що між вченими не вистачає комунікації, оскільки вони займаються спорідненою проблемою, але в різних галузях науки. Крім того, загальне окреслення колективної пам'яті охоплює дуже широкий спектр явищ, а це веде до виокремлення дослідниками її складових, які мають свою назву [2, С. 39]. Таким чином у науковій літературі сьогодні наявна велика кількість дефініцій, що призводить до певних неузгодженостей, оскільки кожен дослідник має власне розуміння досліджуваних категорій та використовує їх відповідно до цього розуміння, на що не можливо вплинути через відсутність наразі загальноприйнятих дефініцій.

Першим серед науковці, хто запровадив і теоретично обґрунтував нові поняття, наповнивши їх соціально-гуманітарним змістом, зокрема поняття «колективна пам'ять», був французький соціолог М. Гальбвакс. Результати його досліджень у першій половині ХХ століття лягли в основу праць «Соціальні рамки пам'яті» (1925 р.) [3] та «Колективна пам'ять» (1950 р.) [4], що започаткувало наукове розроблення даної проблематики, де пам'ять розглядається як суспільне явище. Зокрема, М. Гальбвакс ввів до наукового обігу два поняття пам'яті - «індивідуальна пам'ять» і «колективна пам'ять». Індивідуальну пам'ять людини, на думку вченого, складають її спогади, спогади попередніх поколінь, що стосуються особистого життя індивіда, його сім'ї, родини. Колективна ж пам'ять - це пам'ять публічна, що формується з індивідуальних пам'ятей окремих осіб як членів суспільства, це досвід певної спільноти, а також спільні уявлення про те, що для цієї спільноти є важливим.

Говорячи про історичну колективну пам'ять, М. Гальбвакс пов'язує з нею самоідентифікацію соціальних груп. При цьому він розглядає варіативність історичної пам'яті як результату існування багатьох соціальних груп, в пам'яті яких закарбувались саме для них важливі події з минулого. На думку вченого, в кожної з цих груп своя історія, в якій можна розрізнити постаті та події. Тому, розглядаючи своє минуле, кожна група усвідомлює свою незмінність і самототожність у часовому вимірі, прагне увічнити важливі для неї почуття й образи [3, С. 290].

Серед сучасних вчених - послідовників М. Гальбвакса, хто звертався у своїх наукових пошуках до проблем колективної пам'яті, можемо виокремити французького дослідника П. Нора. В праці «Теперішнє, нація, пам'ять» (2011 р.) [5] він аналізує такі поняття як колективна пам'ять, національна пам'ять, пам'ять історії, пам'ять історика тощо. Колективну пам'ять вчений визначає як спогад або сукупність спогадів (як свідомих так і несвідомих) про досвід спільноти, прожитий та / або перетворений цією спільнотою на міф. Важливим для колективної пам'яті цієї живої спільноти є приналежність відчуття минулого до ідентичності. До неї вчений відносить: спогад про події, безпосередньо пережиті представниками спільноти й передані письмовою чи усною традицією; активну пам'ять, яку підтримують інституції, ритуали, історіографія, або ж латентну пам'ять, яка час від часу повертається (відновлюється, оживає). На його думку, колективну пам'ять представляють пам'яті офіційні, добровільні, організовані цілою режисурою уявного, такі з яких утворюються нації та родини, церкви та партії тощо. Тобто, колективна пам'ять - це те, що залишається від минулого в пережитому досвіді груп (наприклад, націй) та / або те, що ці групи роблять із своїм минулим. І це минуле, на думку вченого, є «ідеологічною сутністю для єдності нації» (у своїй праці він вживає терміни «національний інтерес», «національне мистецтво», «націоналізація історії», «національна пам'ять», «національна ідентичність» [5, С. 14, 65, 66, 69]). Він переконаний, що поява національної пам'яті пов'язана з переходом від історичної свідомості до соціального та культурного самоусвідомлення [5, С. 14].

Цікаві роздуми вченого щодо порівняння колективної пам'яті та історичної пам'яті: колективна пам'ять постає з віри, яка вбирає лише те, що її саму підтримує, а історична пам'ять - це результат ученої і «наукової» традиції; колективна пам'ять глобальна, без кордонів, розмита і всеохопна, а історична - аналітична й критична, точна й виразна, залежить від розуму, що навчає, не переконуючи. З такої характеристики можемо робити висновки про емоційну складову колективної пам'яті, про необхідність постійної актуалізації даної пам'яті та «означення» її символами, образами, міфами. Саме П. Нора ввів до наукового обігу в 1980-х роках термін «місця пам'яті», позначивши ним місця та символічні об'єкти, з якими пов'язані спогади і цінності - так звані «точки кристалізації» колективного минулого. За його задумом, класичне вивчення національного минулого (тематичне або хронологічне) можливо замінити аналізом та описом головних для нації «місць», в яких укріпилась колективна пам'ять [5, С. 99-101].

Колективну пам'ять досліджували також німецькі вчені Ян та Аляйда Ассман, які дещо відійшли від концепту «колективної пам'яті», впровадженого М. Гальбваксом, запропонувавши власне бачення. Зокрема, Я. Ассман свої напрацювання щодо колективної пам'яті виклав у 1992 р. в книзі «Культурна пам'ять. Письмо, пам'ять про минуле та політична ідентичність у високих культурах давнини» [6], ввівши таким чином до наукового обігу поняття «культурна пам'ять». Він запропонував розрізняти дві форми «колективної пам'яті»: «комунікативну пам'ять», в якій особа ідентифікує себе як носія соціальної ролі; «культурну пам'ять», де до уваги беруться історія, міфи, культура, що дозволяє формувати, відтворювати і передавати спільноті власну ідентичність [7, С. 109-110]. Натомість А. Ассман запропонувала розрізняти дві форми «культурної пам'яті»: «функціональну пам'ять» як обжиту пам'ять, яка використовується індивідом або спільнотою для формування ідентичності, сутнісних і життєвих орієнтирів, мотивації до дій тощо; «накопичувальну пам'ять» як необжиту пам'ять, яка утворює «невідчутний, неозорий простір пам'яті» [8, С. 426-427].

Також до поняття «колективна пам'ять» звертається у своїх наукових розвідках Б. Шацька. Зокрема, вона подає узагальнену дефініцію колективної пам'яті, визначаючи її як сукупність уявлень членів спільноти про її минуле, про постаті й події з минулого, про способи увічнення і переказу знань, що вважаються обов'язковим надбанням цієї спільноти [2, С. 19]. Як і М. Гальбвакс, котрий вважав, що колективна пам'ять не є сталим та законсервованим феноменом, Б. Шацька також говорить про її мінливість і динамічність. Вона переконана, що колективна пам'ять виступає «полем постійних зустрічей, сутичок і перемішування образів минулого, конструйованих із різних перспектив і збудованих з різних елементів» [2, С. 46].

Серед українських вчених подібну думку висловлювали політологиня Ю. Зерній («...Історична пам'ять тієї чи іншої нації явище не статичне. Національна модель історичного минулого не є фіксованою: в межах певних дискурсивних меж вона постійно реконструюється у відповідь на нові потреби, інтереси та способи сприйняття» [9, С. 111]); філософ Р. Додонов («.Історична пам'ять є дуже нестійким елементом історичної свідомості. Статичної пам'яті не існує. Будь-які суспільно-політичні зміни призводять до трансформації історичних знань, оцінок, пам'яті, уявлень» [10, С. 99]); історик Ю. Шаповал («. Колективна пам'ять - доволі умовний і крихкий конструкт. Минуле (пам'ять) не дає себе зберегти, «законсервувати», - воно постійно опосередковується теперішнім, пристосовується до нього.» [11, С. 5]) та ін.

Цілком погоджуємось із твердженням вчених щодо динамічності колективної пам'яті та її складових форм. Дійсно, колективна пам'ять змінюється її носіями відповідно до вимог часу та потреб соціуму. Ці процеси відбуваються під впливом різних чинників та під спрямуванням різних політичних акторів (наприклад, Ю. Шаповал називає зіткнення корпоративних інтересів, політичних уподобань та ідеологічних настанов [11, С. 5]).

Про вплив певних чинників на змінність колективної пам'яті говорить також українська філософиня Н. Кривда, зауважуючи, що під впливом різних джерел інформації трансформовані колективною пам'яттю знання поступово доповнюються і підтверджуються вибірковим використання історичних подій і фактів [12, С. 117].

Очевидно, що постійні суспільно-політичні трансформації позначаються і на сприйнятті суспільством свого минулого, а це веде не лише до переосмислення уявлень про минуле, а й змінює розуміння сьогодення та впливає на проектування майбутнього.

Узагальнюючи думки згаданих та інших вчених, маємо власне розуміння колективної пам'яті, що пов'язана з самоідентифікацією спільнот (наприклад, національних). Тобто, кожна спільнота (нація) формує уявлення про своє минуле - створює колективну пам'ять спільноти (пам'ять нації). Ці уявлення про минуле на різних етапах розвитку переосмислюються й упорядковуються, виокремлюючи або обмежуючи певні елементи відповідно до пануючих у спільноті ціннісних та світоглядних орієнтирів, культурних та поведінкових стандартів тощо. Таким чином, можна визначити колективну пам'ять як загальноприйняту сукупність уявлень про минуле певної спільноти, що зазнає постійних трансформацій у процесі розвитку цієї спільноти.

Питання визначення поняття «національна пам'ять» у вітчизняному науковому дискурсі актуалізувалось у другій половині 2000-х років, що, насамперед, було пов'язано з подіями Помаранчевої революції 2004-2005 рр. та подальшими суспільно-політичними змінами за часів Президента України Віктора Ющенка, коли держава зробила значний крок уперед у відновленні та збереженні національної пам'яті. Саме тоді означились політичні акценти на відновлення і вшанування пам'яті про історичні події українського народу: Героїв Крут та бійців Української Повстанської Армії; трагедій Батурина та Голодомору-геноциду 1932-1933 років, масових репресій та депортацій населення комуністичним тоталітарним режимом тощо.

Важливим кроком у цьому напрямі стало створення у травні 2006 р. спеціального центрального органу виконавчої влади - Українського інституту національної пам'яті (УІНП), який розробляв основні засади державної політики національної пам'яті та забезпечував її реалізацію. Пізніше УІНП функціонував як науково-дослідна установа (січень 2011 р. - липень 2014 р.) і займався науково-методичною роботою у сфері національної пам'яті. Результатом колективної праці співробітників УІНП та інших науковців, здебільшого в історичній галузі, стало видання у 2013 р. словника ключових термінів «Національна та історична пам'ять» [13] (щоправда сьогодні він є бібліографічною рідкістю), а також серії збірника наукових праць під такою ж назвою.

Зокрема, історик, тодішній заступник директора УІНП Д. Ведєнєєв, використовуючи поняття «національна пам'ять народів (націй)», визначав її як «складову їх національної та державницької свідомості», а українську національну пам'ять - «важливою складовою самоідентифікації та консолідації народів, що населяють Україну, в єдину політичну націю (громадянську спільноту) - Український народ» [14, С. 39]. Такої ж думки дотримувався і тодішній директор УІНП, історик В. Солдатенко, який зауважував, що національна пам'ять є «особливою моральною цінністю, серйозним націєтворчим ферментом» [15, С. 15-16]. Зважаючи на таке трактування, науковці спільно визначили поняття «національна пам'ять» як «феномен суспільної свідомості, селективно збережена нацією сукупність знань, уявлень та ціннісних оцінок тих подій минулого, які справили вирішальний вплив на її становлення, самоідентифікацію, державотворчі й цивілізаційні досягнення та консенсусно сприймаються у суспільстві як найбільш значущі для його самозбереження, консолідованого існування та конструктивного розвитку в майбутньому» [14, С. 39; 15, С. 16]. Згодом дана дефініція зазнала суттєвої критики, наприклад щодо «селективного збереження» [16, С. 18-19], однак, на той час це було одне зі змістовних визначень поняття «національна пам'ять».

Цікавими є думки щодо поняття «національна пам'ять» фахівців у інших галузях науки. Наприклад, кандидат наук із соціальних комунікацій М. Андрійчук під національною пам'яттю розглядав колективну пам'ять про спільне минуле попередніх поколінь конкретної етнічної чи політичної спільноти. На його думку, колективна пам'ять, яка може виражатись у спільності походження, історичної долі, культури, господарського життя тощо, пов'язує окремі складові спільноти в єдиний суспільний організм [17, С. 18].

В подальші роки український науковий доробок поповнився багатьма різними тлумаченнями поняття «національна пам'ять», однак до цього часу загальноприйнятої дефініції вченими не сформовано. Спільним серед загалу є твердження про національну пам'ять як пам'ять про минуле нації, що визначає і формує національну свідомість та ідентичність. Вкрай влучною у даному контексті вважаємо думку української історикині В. Піскун про «потужний фактор суспільного єднання й суспільної мобілізації» [18, С. 111].

Таким чином, національна пам'ять, як форма колективної пам'яті, є невід'ємною складовою національної ідентичності. Вона включає в себе фундаментальні національні цінності, які складались впродовж усієї історії існування нації-держави, що виконує консолідуючу функцію. Ця функція дієва лише за умови сформованості національної ідентичності та здійснення відповідної політики в даній сфері. Використовуючи національні символи, пам'ятні знаки, місця пам'яті, міфи, традиції тощо, вшановуючи окремих осіб, відзначаючи окремі події з минулого, політична нація спільними зусиллями формує загальноприйняті й загальновизнані наративи, які покликані об'єднувати усіх членів національної спільноти.

Перш ніж характеризувати поняття «політика національної пам'яті» варто розглянути поняття «публічна політика». В сучасних наукових дискурсах в Україні часто вживаються терміни «публічна політика» та «державна політика» як тотожні. Однією з причин цього є неоднозначний переклад українською мовою терміну «public policy».

Застосування вітчизняними вченими даного поняття пройшло певну еволюцію, а сам термін «public» поступово трансформувався з державного у публічний, суспільний, громадський. Окремі науковці пов'язують такі зміни з особливостями суспільно-політичного розвитку України, зокрема щодо становлення і формування громадянського суспільства. Наприклад, В. Тертичка у 2000-х роках, називаючи відповідником «public policy» «державну політику», говорив про можливості впровадження терміну «суспільна» замість «державна» або ж у поєднанні «суспільна / державна політика» як компромісний варіант [19, С. 12]. В подальші роки фахівці в галузі публічного управління також вдавалися до поєднання, вживаючи термін «державна / публічна політика» [20, С. 14].

Поруч із цим, українські науковці аналізують різні дефініції «public policy» та пропонують власні тлумачення і варіанти їх застосування. Наприклад, О. Пухкал і О. Гомоляко вважають, що терміни «державна політика» і «публічна політика», залежно від механізмів вироблення, можуть бути як тотожними, так і різними [21, С. 108, 110]. О. Дем'янчук висловлює думку, що термін «публічна політика» є більш узагальнюючим за термін «державна політика», пояснюючи це тим, що метою публічної політики має бути задоволення інтересів суспільства в цілому, окремих суспільних груп та індивідуумів, розв'язання нагальних і перспективних проблем, забезпечення розвитку складових суспільної діяльності та нації в цілому [22, С. 32]. Вивчаючи взаємозв'язок публічної політики та політики пам'яті, українські вчені Х. Федорищак і Л. Мосора публічну політику розглядають як політику органів публічного управління, засновану на механізмі публічного узгодження інтересів зацікавлених осіб, що спрямована на вирішення суспільно важливих завдань і проблем [23, С. 83].

Для роз'яснення даного питання пропонуємо звернутися до Енциклопедії державного управління, в якій публічна політика визначається як «діяльність органів публічного врядування, спрямована на вирішення суспільних проблем» [24, С. 484]. Тут же подається характеристика публічної політики, запропонована Дж. Андерсоном: свідома, цілеспрямована діяльність, а не сукупність випадкових подій; певний визначений курс, а не окремі непов'язані між собою рішення; реальна діяльність, а не просто намір щось зробити; може бути як позитивною (здійснення активних заходів із вирішення проблем), так і негативною (свідомою відмовою втручатися в перебіг подій); базується на законодавстві та є обов'язковою для виконання громадянами, яких вона стосується тощо [24, С. 484].

Щодо поняття «політика національної пам'яті», то на сьогодні в українському законодавстві унормованого правового терміну даного поняття немає. В науковому та публічному дискурсі України наразі використовують різноманітні його тлумачення, що можна пояснити відсутністю загальноприйнятої дефініції поняття «національна пам'ять».

Вперше у нормативно-правових актах поняття «політика національної пам'яті» було застосовано у 2006 р. у зв'язку зі створенням Українського інституту національної пам'яті. Зокрема, в постанові Кабінету Міністрів України про утворення Інституту та у Положенні про УІНП було використано термін «державна політика у сфері відновлення та збереження національної пам'яті Українського народу» [25; 26]. У 2011 р. УІНП запропонував дефініцію поняття «політика національної пам'яті України», визначаючи її як «цілеспрямовані, унормовані з конституційно-правового погляду, науково обґрунтовані зусилля держави, спрямовані на виявлення, збереження, утвердження у суспільній свідомості пам'яті про найбільш значущі для відтворення й життєдіяльності політичної нації події та процеси минулого в інтересах суверенного державотворення й цивілізаційного поступу» [15, С. 16]. Пізніше, у вже згадуваному словнику ключових термінів, підготовленому УІНП, було розширено понятійно-категоріальний апарат у даній сфері, зокрема визначено терміни «політика пам'яті» [27], «державна політика пам'яті» [28] тощо.

Що ж стосується публічної політики пам'яті, то одним із перших, хто у визначенні поняття «політика пам'яті» врахував публічну складову, був В. Бабка. Він політику пам'яті характеризував як сукупність механізмів, процедур і форм взаємодії суб'єктів політичного процесу, спрямованих на управління колективною пам'яттю. Суб'єктами політики він назвав органи державної влади, партії, громадські організації та окремих осіб, які ведуть цілеспрямовану діяльність з управління суспільною пам'яттю. Серед механізмів вчений визначив конструювання / закріплення, деконструкцію / усунення або актуалізацію / повернення цілісної моделі пам'яті чи її окремих складових, які формують / корегують стан суспільної свідомості [29, С. 202-203]. Звичайно, в сучасних умовах це тлумачення потребує суттєвого доповнення та оновлення (наприклад, до суб'єктів необхідно додати органи місцевого самоврядування, міжнародні інституції, бізнес тощо).

На даний час дослідники, розглядаючи державну політику пам'яті, визначають її як набір практик, за допомогою яких держава прагне затвердити певні інтерпретації історичних подій як домінуючі, а також виконує символічну, інтерпретативну та ідентифікаційну функції [30, С. 20]. На питаннях ідентичності в політиці пам'яті акцентують увагу й інші дослідники, зокрема фахівці Національного інституту стратегічних досліджень визначають державну політику пам'яті як систему цілей і заходів, здійснюваних суб'єктом цієї політики задля створення умов для відповідної ідентифікації [31, С. 20], а історикиня А. Киридон вважає, що політика пам'яті конструює / задає модель та ціннісно-нормативні засади ідентифікації, формує своєрідні соціально-культурні матриці для визначення національної ідентичності, норми національної консолідації та ідентифікації тощо [32, С. 12]. Очевидно, що розглядаючи політику національної пам'яті в Україні доцільно акцентувати увагу на громадянській ідентичності, оскільки дана політика має ставити за мету консолідацію та розвиток української політичної нації через утвердження української громадянської ідентичності шляхом розвитку самобутності українського народу та інших народів, які проживають в Україні, відновлення та збереження їхньої історичної та культурної пам'яті.

Узагальнюючи, визначимо, що публічна політика національної пам'яті в Україні може розглядатися як напрям спільних дій держави і суспільства, спрямований на консолідацію та розвиток української політичної нації через формування уявлень про колективне минуле та утвердження української громадянської ідентичності шляхом відновлення і збереження історичної та культурної пам'яті українського народу і народів, які проживають на території України й складають єдину українську політичну націю.

Висновки

Таким чином, аналіз найпоширеніших дефініцій досліджуваних понять, що стосуються власне пам'яттєвої складової, дає підстави говорити про досить ґрунтовні напрацювання вітчизняних науковців та про охоплення ними широкого спектру характеристик, що дозволяють різнопланово розкрити сутність поняття «публічна політика національної пам'яті». Попри те, що розроблення даного категоріально-понятійного апарату розпочалося з другої половини 2000-х років, наразі загальноприйнятих дефініцій основних сутнісних складових поняття «публічна політика національної пам'яті» у вітчизняній науці не сформовано. І якщо більшість термінів, пов'язаних із пам'яттєвою складовою, все ж, отримали наукове обґрунтування, то в правовому полі, що регулює політику національно пам'яті в Україні, вони до цього часу не представлені. Враховуючи важливість існування унормованого понятійно-категоріального апарату для формування та реалізації публічної політики національної пам'яті, питання його розробки залишається актуальним.

Література

1. Власенко С.І. Теоретичний аналіз сутнісних складових поняття «публічна політика національної пам'яті»: нація, національна ідентичність, політична нація, українська громадянська ідентичність // Актуальні питання у сучасній науці. 2023. № 12 (18). С. 212-226.

2. Шацька Б. Минуле - пам'ять - міт. Чернівці: Книги-ХХІ, 2011. 248 с.

3. Halbwachs М. Les cadres sociaux de la memoire. Paris: Albin Michel, 1994. 374 p.

4. Halbwachs М. La memoire collective. Paris: Editions Le Mono, 2022. 170 p.

5. Нора П. Теперішнє, нація, пам'ять / Пер. з фр. А. Рєпи. Київ: ТОВ «Видавництво «КЛІО», 2014. 272 с.

6. Assmann J. Das kulturelle Gedachtnis: Schrift, Erinnerung und politische Identitat in fruhen Hochkulturen. Munchen: C.H.Beck, 1992. 344 s.

7. Assmann J. Communicative and Cultural Memory // Cultural Memory Studies: an international and interdisciplinary handbook / edited by Astrid Erll, Ansgar Nunning. Berlin / New York: de Gruyter, 2008. P. 109-118. URL: https://books.google.com.ua/books?id=FXu9udTY0TsC&pg=PA109&hl=uk&source=gbs_toc_r&cad=2#v=onepage&q&f=false.

8. Ассман А. Простори спогаду. Форми та трансформації культурної пам'яті. Київ: Ніка-Центр, 2012. 440 с.

9. Зерній Ю. Взаємозв'язок історичної пам'яті та національної ідентичності // Політичний менеджмент. 2008. № 5. С. 104-115.

10. Dodonov R. The Institutionalization of the Politics of Memory // Схід. 2018. № 1 (153). С. 98-102.

11. Культура історичної пам'яті: європейський та український досвід / [Ю. Шаповал, Л. Нагорна, О. Бойко та ін.]; за загальною редакцією Ю. Шаповала. Київ: ІПІЕНД, 2013. 600 с.

12. Кривда Н.Ю. Колективна пам'ять як чинник формування національної ідентичності // Науковий вісник НУБіП України. Серія: Гуманітарні студії. 2018. Вип. 208. С. 106-119.

13. Національна та історична пам'ять: словник ключових термінів / кер. авт. кол. А.М. Киридон. Київ: ДП «НВЦ «Пріоритети», 2013. 436 с.

14. Вєдєнєєв Д.В. Національна пам'ять українського народу в контексті інформаційно-психологічних впливів глобалізованого світу // Національна та історична пам'ять. 2011. Вип. 1. С. 38-52.

15. Солдатенко В.Ф. Проблеми політики національної пам'яті та завдання її наукового забезпечення // Національна та історична пам'ять. 2011. Вип. 1. С. 7-25.

16. Гриценко О.А. Президенти і пам'ять. Політика пам'яті Президентів України (1994-2014): підґрунтя, послання, реалізація, результати. Київ: «К.І.С.», 2017. 1136 с.

17. Андрійчук М.Т. Вітчизняні мас-медіа та формування національної пам'яті українського народу // Наукові записки Інституту журналістики. 2014. Т. 55. С. 17-20.

18. Піскун В.М. Історична пам'ять і комеморація як спосіб об'єднання спільноти: українські реалії в минулому і сьогодні // Національна та історична пам'ять. 2011. Вип. 1. С. 101-115.

19. Тертичка В. Суспільна політика: чи стала вона сферою наукового пошуку і прикладних досліджень в Україні? // Політичний менеджмент. 2007. № 1 (22). С. 10-23.

20. Дослідження державних політик: методологія, процедури та європейські практики: монографія / авт. кол.: [Л.В. Гонюкова, В.М. Козаков, В.А. Ребкало та ін.]; за заг. ред. Л.В. Гонюкової, В.М. Козакова. Київ: НАДУ, 2018. 400 с.

21. Пухкал О.Г., Гомоляко О.В. Публічна та державна політика: єдність та відмінності // Інвестиція: практика та досвід. 2017. № 24. С. 106-112.

22. Дем'янчук О.П. «Державна політика» та «публічна політика»: варіант перехідного періоду // Наукові записки. Том 18. Політичні науки. 2020. С. 31-36.

23. Федорищак Х.І., Мосора Л.С. Взаємозв'язок публічної політики та політики пам'яті у діяльності партій (приклад Республіки Польща 1989-2016 рр.) // Політикус. 2020. Вип. 3. С. 83-89.

24. Загорський В.С., Буник М.З. Публічна політика // Енциклопедія державного управління. У 8 томах. Том 8: Публічне врядування / наук.-ред. кол.: В.С. Загорський (голова), С.О. Телешун (співголова) [та ін.]; Львівський регіональний інститут державного управління Національна академія державного управління при Президентові України. Львів: ЛРІДУ НАДУ, 2011. С. 484-486.

25. Про утворення Українського інституту національної пам'яті: Постанова Кабінету Міністрів України від 31 травня 2006 р. № 764 // Верховна Рада України. Законодавство України. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/764-2006-%D0%BF#Text.

26. Про затвердження Положення про Український інститут національної пам'яті: Постанова Кабінету Міністрів України від 5 липня 2006 р. № 927 // Верховна Рада України. Законодавство України. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/927-2006-%D0%BF#Text.

27. Волянюк О. Політика пам'яті // Національна та історична пам'ять: словник ключових термінів / кер. авт. кол. А.М. Киридон. Київ: ДП «НВЦ «Пріоритети», 2013. С. 325-329.

28. Вєдєнєєв Д. Політика пам'яті в Україні державна // Національна та історична пам'ять: словник ключових термінів / кер. авт. кол. А.М. Киридон. Київ: ДП «НВЦ «Пріоритети», 2013. С. 329-333.

29. Бабка В. Політика пам'яті: спроба теоретичного синтезу, моделі впровадження та роль у перехідному суспільстві // Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України. 2014. Вип. 6 (74). С. 201-215.

30. Іваненко В., Кривошеїн В. Державна політика пам'яті в сучасній Україні в умовах інформаційної війни (2014-2021 рр.) // Науково-теоретичний альманах «Грані». 2022. Том 25. № 2. С. 16-21.

31. Політика історичної пам'яті в контексті національної безпеки України: аналіт. доповідь / [Яблонський В.М., Лозовий В.С., Валевський О.Л., Здіорук С.І., Зубченко С.О. та ін.] / за заг. ред. В.М. Яблонського. Київ: НІСД, 2019. 144 с. URL: https://niss.gov.ua/sites/default/files/2019-09/dopovid_polityka_druk_03.pdf.

32. Киридон А. Потенціал комеморативних практик у конструюванні національної ідентичності: концептуалізація проблеми // Історична пам'ять. 2020. № 1 (42). С. 7-19.

References

1. Vlasenko, S.I. (2023). Teoretychnyj analiz sutnisnykh skladovykh poniattia «publichna polityka natsional'noi pam'iati»: natsiia, natsional'na identychnist', politychna natsiia, ukrains'ka hromadians'ka identychnist' [Theoretical analysis of the essential components of the concept of "public policy of national memory": nation, national identity, political nation, Ukrainian civic identity]. Aktual'nipytannia u suchasnij nautsi, 12 (18), 212-226 [in Ukrainian].

2. Shats'ka, B. (2011). Mynule - pam'iat'- mit [Past - memory - myth]. Chernivtsi: Knyhy-KhKhI, р. 248 [in Ukrainian].

3. Halbwachs, M. (1994). Les cadres sociaux de la memoire [Social frameworks of memory]. Paris: Albin Michel, p. 374 [in French].

4. Halbwachs, M. (2022). La memoire collective [Collective memory]. Paris: Editions Le Mono, р. 170 [in French].

5. Nora, P. (2014). Teperishnie, natsiia, pam'iat' [The present, the nation, memory]. Kyiv: TOV «Vydavnytstvo «KLIO», р. 272 [in Ukrainian].

6. Assmann, J. (1992). Das kulturelle Gedachtnis: Schrift, Erinnerung und politische Identitatinfruhen Hochkulturen [Cultural memory: writing, memory and political identity in early civilizations]. Munchen: C.H. Beck, p. 344 [in German].

7. Assmann, J. (2008). Communicative and Cultural Memory. Cultural Memory Studies: an international and interdisciplinary handbook. Berlin / New York: de Gruyter, 109-118. Retrieved from https://books.google.com.ua/books?id=FXu9udTY0TsC&pg=PA109&hl=uk&source=gbs_toc_r&cad=2#v=onepage&q&f=false [in English].

8. Assman, A. (2012). Prostory spohadu. Formy ta transformatsiikul'turnoipam'iati [Spaces of memory. Forms and transformations of cultural memory]. Kyiv: Nika-Tsentr, p. 440 [in Ukrainian].

9. Zernij, Yu. (2008). Vzaiemozv'iazok istorychnoi pam'iati ta natsional'noi identychnosti [The relationship between historical memory and national identity]. Politychnyj menedzhment, 5, 104-115 [in Ukrainian].

10. Dodonov, R. (2018). The Institutionalization of the Politics of Memory. Skhid, 1 (153), 98-102 [in English].

11. Shapoval, Yu., Nahorna, L., Bojko, O. et al (Comps.), Shapoval, Yu. (Ed.) (2013). Kul'tura istorychnoi pam'iati: ievropejs'kyj ta ukrains'kyj dosvid [Culture of historical memory: European and Ukrainian experience]. Kyiv: IPIEND, p. 600 [in Ukrainian].

12. Kryvda, N.Yu. (2018). Kolektyvna pam'iat' iak chynnyk formuvannia natsional'noi identychnosti [Collective memory as a factor in the formation of national identity]. Naukovyj visnykNUBiP Ukrainy. Seriia: Humanitarni studii, 208, 106-119 [in Ukrainian].

13. Kyrydon, A.M. (Ed.) (2013). Kyrydon Natsional'na ta istorychna pam'iat': slovnyk kliuchovykh terminiv [National and historical memory: glossary of key terms]. Kyiv: DP «NVTs «Priorytety», р. 436 [in Ukrainian].

14. Viedienieiev, D.V. (2011). Natsional'na pam'iat' ukrains'koho narodu v konteksti informatsijno-psykholohichnykh vplyviv hlobalizovanoho svitu [The national memory of the Ukrainian people in the context of informational and psychological influences of the globalized world]. Natsional'na ta istorychna pam'iat', 1, 38-52 [in Ukrainian].

15. Soldatenko, V.F. (2011). Problemy polityky natsional'noi pam'iati ta zavdannia ii naukovoho zabezpechennia [Problems of national memory policy and tasks of its scientific support]. Natsional'na ta istorychna pam'iat', 1, 7-25 [in Ukrainian].

16. Hrytsenko, O.A. (2017). Prezydenty ipam'iat'. Politykapam'iati Prezydentiv Ukrainy (1994-2014): pidgruntia, poslannia, realizatsiia, rezul'taty [Presidents and memory. Policy of memory of the Presidents of Ukraine (1994-2014): background, message, implementation, results]. Kyiv: «K.I.S.», р. 1136 [in Ukrainian].

17. Andrijchuk, M.T. (2014). Vitchyzniani mas-media ta formuvannia natsional'noi pam'iati ukrains'koho narodu [Domestic mass media and the formation of the national memory of the Ukrainian people ]. Naukovi zapysky Instytutu zhurnalistyky, 55, 17-20 [in Ukrainian].

18. Piskun, V.M. (2011). Istorychna pam'iat' i komemoratsiia iak sposib ob'iednannia spil'noty: ukrains'ki realii v mynulomu i s'ohodni [Historical memory and commemoration as a way of uniting the community: Ukrainian realities in the past and today]. Natsional'na ta istorychna pam'iat', 1, 101-115 [in Ukrainian].

19. Tertychka, V. (2007). Suspil'na polityka: chy stala vona sferoiu naukovoho poshuku i prykladnykh doslidzhen' v Ukraini? [Social policy: has it become a field of scientific research and applied research in Ukraine?]. Politychnyj menedzhment, 1 (22), 10-23 [in Ukrainian].

20. Honiukova, L.V., Kozakov, V.M., Rebkalo, V.A. et al (Comps.), Honiukovoi, L.V., Kozakova, V.M. (Ed.) (2018). Doslidzhennia derzhavnykh polityk: metodolohiia, protsedury ta ievropejs'kipraktyky: monohrafiia [State policy research: methodology, procedures and European practices: monograph]. Kyiv: NADU, р. 400 [in Ukrainian].

21. Pukhkal, O.H. & Homoliako, O.V. (2017). Publichna ta derzhavna polityka: iednist' ta vidminnosti [Public and state policy: unity and differences]. Investytsiia: praktyka ta dosvid, 24, 106-112 [in Ukrainian].

22. Dem'ianchuk, O.P. (2020). «Derzhavna polityka» ta «publichna polityka»: variant perekhidnoho periodu ["State policy" and "public policy": a variant of the transition period]. Naukovi zapysky, 18, 31-36 [in Ukrainian].

23. Fedoryschak, Kh.I. & Mosora, L.S. (2020). Vzaiemozv'iazok publichnoi polityky ta polityky pam'iati u diial'nosti partij (pryklad Respubliky Pol'scha 1989-2016 rr.) [The relationship between public policy and memory policy in the activities of parties (the example of the Republic of Poland 1989-2016)]. Politykus, 3, 83-89 [in Ukrainian].

24. Zahors'kyj, V.S. & Bunyk, M.Z. (2011). Publichna polityka [Public policy]. Entsyklopediia derzhavnoho upravlinnia. U 8 tomakh. Tom 8: Publichne vriaduvannia. L'viv: LRIDU NADU, 484-486 [in Ukrainian].

25. Pro utvorennia Ukrains'koho instytutu natsional'noi pam'iati: Postanova Kabinetu Ministriv Ukrainy vid 31 travnia 2006 r. № 764 [On the establishment of the Ukrainian Institute of National Remembrance: Decree of the Cabinet of Ministers of Ukraine of May 31, 2006 № 764]. Verkhovna Rada Ukrainy. Zakonodavstvo Ukrainy. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/764-2006-%D0%BF#Text [in Ukrainian].

26. Pro zatverdzhennia Polozhennia pro Ukrains'kyj instytut natsional'noi pam'iati: Postanova Kabinetu Ministriv Ukrainy vid 5 lypnia 2006 r. № 927 [On the approval of the Regulation on the Ukrainian Institute of National Remembrance: Resolution of the Cabinet of Ministers of Ukraine of July 5, 2006 № 927]. Verkhovna Rada Ukrainy. Zakonodavstvo Ukrainy. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/927-2006-%D0%BF#Text [in Ukrainian].

27. Volianiuk, O. (2013). Polityka pam'iati [The pol^ of memory]. Natsional'na ta istorychna pam'iat': slovnyk kliuchovykh terminiv. Kyiv: DP «NVTs «Priorytety», 325-329 [in Ukrainian].

28. Viedienieiev, D. (2013). Polityka pam'iati v Ukraini derzhavna [Memory policy in Ukraine is a state policy]. Natsional'na ta istorychna pam'iat': slovnyk kliuchovykh terminiv. Kyiv: DP «NVTs «Priorytety», 329-333 [in Ukrainian].

29. Babka, V. (2014). Polityka pam'iati: sproba teoretychnoho syntezu, modeli vprovadzhennia ta rol' u perekhidnomu suspil'stvi [The politics of memory: an attempt at a theoretical synthesis, models of implementation and role in a transitional society]. Naukovi zapysky Instytutu politychnykh i etnonatsional'nykh doslidzhen' im. I.F. Kurasa NAN Ukrainy, 6 (74), 201-215 [in Ukrainian].

30. Ivanenko, V. & Kryvoshein, V. (2022). Derzhavna polityka pam'iati v suchasnij Ukraini v umovakh informatsijnoi vijny (2014-2021 rr.) [State policy of memory in modern Ukraine in the conditions of information war (2014-2021)]. Naukovo-teoretychnyj al'manakh «Hrani», 25 (2), 16-21 [in Ukrainian].

31. Yablons'kyj, V.M., Lozovyj, V.S., Valevs'kyj, O.L., Zdioruk, S.I., Zubchenko, S.O. et al (Comps.), Yablons'kyj, V.M. (Ed.) (2019). Polityka istorychnoipam'iati v konteksti natsional'noi bezpeky Ukrainy: analit. dopovid' [The policy of historical memory in the context of national security of Ukraine: analyst. report]. Kyiv: NISD, р. 144. Retrieved from https://niss.gov.ua/sites/default/files/2019-09/dopovid_polityka_druk_03.pdf [in Ukrainian].

32. Kyrydon, A. (2020). Potentsial komemoratyvnykh praktyk u konstruiuvanni natsional'noi identychnosti: kontseptualizatsiia problemy [The potential of commemorative practices in the construction of national identity: conceptualization of the problem]. Istorychna pam'iat', 1 (42), 7-19 [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru