Цивільна процесуальна характеристика розпорядчих прав сторін в апеляційному провадженні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Цивільна процесуальна характеристика розпорядчих прав сторін в апеляційному провадженні

Яновицька Галина Богданівна доктор юридичних наук, доцент, доцент кафедри цивільного права та процесу, Львівський національний університет імені Івана Франка, м. Львів



Анотація

Поняття «розпорядчих» та «спеціальних» прав сторін у судочинстві сформульовано саме на доктринальному рівні. Водночас, норми Цивільного процесуального кодексу України хоч і не містять такого поняття, але визначають права, що належать лише позивачу чи відповідачу.

Незважаючи на те, хто подав скаргу до суду апеляційної інстанції, процесуальні ролі сторін залишаються незмінними: особа, яка подала апеляційну скаргу не стає «позивачем».

Аналізуючи статтю 49 Цивільного процесуального кодексу України, зроблено висновок, що розпорядчі права сторін можна розділити на три групи:

ті, що належать позивачеві: позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог); збільшити або зменшити розмір позовних вимог; змінити предмет або підстави позову.

ті, що належать відповідачеві: відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог); подати зустрічний позов.

ті, що реалізовуються як позивачем, так і відповідачем: сторони можуть примиритися, у тому числі шляхом медіації, укласти мирову угоду; передати справу на розгляд до третейського суду.

В суді апеляційної інстанції, відповідно до статті 373 Цивільного процесуального кодексу України, так званими розпорядчими правами сторін можуть бути укладення мирової угоди та відмова позивача від позову. Разом з тим, огляд судової практики та аналіз інших норм Цивільного процесуального кодексу України (наприклад, тієї ж статті 49 ЦПК), продемонстрували обмеженість змісту наведеної статті.

Позивач має право відмовитися від позову як при розгляді справи у суді першої, так і апеляційної інстанції. Нерідко в аналізованих ухвалах суду апеляційної інстанції про прийняття відмови від позову, визнання нечинним рішення суду першої інстанції і закриття провадження у справі, зазначаються мотиви подання заяви про відмову від позову. Щодо права на збільшення або зменшення розміру позовних вимог, то таке право позивач може реалізувати виключно у суді першої інстанції і у встановлені строки. Право на укладення мирової угоди належить як позивачеві, так і відповідачеві. На відміну від мирової угоди, процедура медіації ще не набула свого поширення.

Відповідач має право визнати позов на будь-якій стадії судового процесу. Ще одним розпорядчим правом відповідача є право на подання зустрічного позову. Однак, реалізація цього права є обмеженою: відповідач має право пред'явити зустрічний позов у строк для подання відзиву, що встановлюється в ухвалі про відкриття провадження у суді першої інстанції.

Ключові слова: розпорядчі права сторін, апеляційна інстанція, спеціальне процесуальне право позивача, спеціальне процесуальне право відповідача. апеляційна інстанція процесуальне право позивача



Halyna Bogdanivna Yanovytska Doctor of Law, Associate Professor, Associate Professor of the Department of Civil Law and Process, Ivan Franko National University of Lviv, Lviv

CIVIL PROCEDURAL CHARACTERISTICS OF EXECUTIVE RIGHTS OF PARTIES IN APPEAL PROCEEDINGS

Abstract. The concept of "executive" and "special" rights of parties in court proceedings is formulated precisely at the doctrinal level. At the same time, although the norms of the Civil Procedural Code of Ukraine do not contain such a concept, they define the rights that belong only to the plaintiff or the defendant.

Regardless of who filed the appeal to the appellate court, the procedural roles of the parties remain unchanged: the person who filed the appeal does not become a "plaintiff."

Analyzing Article 49 of the Civil Procedural Code of Ukraine, it was concluded that the executive rights of the parties can be divided into three groups:

those belonging to the plaintiff: the plaintiff has the right to refuse the claim (all or part of the claims); increase or decrease the amount of claims; change the subject or grounds of the claim.

those belonging to the defendant: the defendant has the right to recognize the claim (all or part of the claims); file a counterclaim.

those implemented by both the plaintiff and the defendant: the parties can reconcile, including through mediation, conclude a settlement agreement; refer the case to the arbitration court.

In the appellate court, in accordance with Article 373 of the Civil Procedural Code of Ukraine, the so-called executive rights of the parties may be the conclusion of a settlement agreement and the plaintiff's refusal of the claim. At the same time, a review of judicial practice and an analysis of other norms of the Civil Procedural Code of Ukraine (for example, the same Article 49 of the Civil Procedural Code) demonstrated the limitation of the content of the above article.

The plaintiff has the right to refuse the claim both when the case is considered in the court of the first instance and in the appellate instance. Often, in the analyzed decisions of the appellate court on acceptance of the refusion of the claim, invalidation of the decision of the court of first instance and closure of the proceedings in the case, the reasons for submitting the application for the refusion of the claim are indicated. As for the right to increase or decrease the amount of claims, the plaintiff can exercise this right only in the court of first instance and within the prescribed time limits. The right to conclude a settlement agreement belongs to both the plaintiff and the defendant. Unlike the settlement agreement, the mediation procedure has not yet become widespread.

The defendant has the right to recognize the claim at any stage of the legal process. Another executive right of the defendant is the right to file a counterclaim. However, the exercise of this right is limited: the defendant has the right to file a counterclaim within the time limit for submitting a response, which is established in the decision to open proceedings in the court of first instance.

Keywords: executive rights of the parties, the appellate instance, special procedural right of the plaintiff, special procedural right of the defendant.



Постановка проблеми

У Цивільному процесуальному кодексі України права та обов'язки сторін визначаються як такі, що належать їм як учасникам справи (стаття 43) та ті, що чітко передбачені нормами статті 49 [1]. Таке групування процесуальних прав та обов'язків, спонукало науковців вдатись до формування узагальнюючих категорій: «загальні» процесуальні права та обов'язки сторін та «спеціальні» процесуальні права та обов'язки сторін. «Спеціальними» правами та обов'язками сторін є права та обов'язки, що належать лише позивачу чи відповідачу. Особливий характер спеціальних прав сторін зумовив на доктринальному рівні їх іменувати «розпорядчими». Водночас, незважаючи на деяке нормативне визначення розпорядчих прав сторін у процесі і теоретичні напрацювання у цьому напрямі - практично поза увагою залишилось законодавче і доктринальне виокремлення розпорядчих прав сторін на стадіях перегляду судових рішень в апеляційному, касаційному порядках.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Слід зауважити, що у доктрині цивільного процесу, традиційно основна увага зосереджена на дослідженні процесуального становища сторін загалом: праці С.С. Бичкової, О.В. Гетманцева, І.О. Журби, В.В. Комарова та ін.; деякою мірою досліджувались й розпорядчі права позивача та відповідача: праці В.М. Кравчука, С.В. Сеник, О.І. Угриновської, С.Я. Фурси, М.Й. Штефана, та ін.

Метою статті є аналіз та систематизація розпорядчих прав позивача та відповідача в апеляційній інстанції.



Виклад основного матеріалу

«Спеціальними» правами та обов'язками сторін є права та обов'язки, що належать лише позивачу чи відповідачу. Обсяг спеціальних прав не вичерпується однією статтею ЦПК. Водночас, спеціальні обов'язки сторін, незважаючи на те, що про них вказується у статті 49 ЦПК, даною статтею не визначаються. Тому, як зауважується в літературі, їх треба шукати у змісті ЦПК [2, с. 45-46].

Як звертає увагу Г. П. Тимченко, в їх основі лежить принцип диспозитивності, котрий припускає не тільки деталізацію і різноманітність форм і процедур, але й стимулювання активності учасників процесуальних правовідносин [3, с. 156]. Доцільно зауважує С. С. Бичкова, що відповідно до принципу диспозитивності, кожна сторона наділяється певними розпорядчими правами, але які відповідні її процесуальному статусу [4, с. 183].

Аналізуючи статтю 49 ЦПК України, слід зробити висновок, що розпорядчі права сторін можна розділити на три групи:

1) ті, що належать позивачеві,

2) ті, що належать відповідачеві,

3) ті, що реалізовуються як позивачем, так і відповідачем.

Отже, 1) позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог); збільшити або зменшити розмір позовних вимог; змінити предмет або підстави позову; 2) відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог); подати зустрічний позов; 3) сторони можуть примиритися, у тому числі шляхом медіації; передати справу на розгляд до третейського суду.

Незалежно від мотивів, якими керуються сторони, реалізація розпорядчих прав сторін, у тому числі й права на укладення мирової угоди, відбувається під контролем суду. С. В. Сеник зауважує, що такий контроль необхідний, оскільки цього вимагає загальний алгоритм цивільної процесуальної форми. Крім цього, здійснення сторонами розпорядчих прав, що впливають на предмет процесу, пов'язано з правильним розпорядженням у процесуальній формі матеріально-правовим способом здійснення суб'єктивного права. Це своєю чергою вимагає врахування правової природи суб'єктивного права, що сторони не завжди можуть самостійно правильно визначити [5, с. 42].

Разом з тим, правовідносини суду з кожним учасником процесу підпорядковані досягненню головної мети - ухвалення законного та обґрунтованого рішення, а також створення особам, що беруть участь у справі, процесуальних умов для забезпечення захисту їх прав, а також прав та інтересів інших осіб. У разі ж коли сторона у справі вчиняє будь-яку процесуальну дію не з цією метою, а задля досягнення якихось сторонніх цілей (для введення суду в оману, для затягування розгляду, для створення перешкод опоненту) вона виходить за межі дійсного змісту свого права, тобто зловживає ним.

Зловживання процесуальними правами зводиться до того, що особа реалізує свої процесуальні права і вчиняє передбачені процесуальним законодавством процесуальні, дії, але робить це на шкоду іншим особам, з метою, яка не співпадає з завданням процесу.

Позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві (стаття 206 ЦПК). Зміна предмета позову може означати заміну однієї матеріально-правової вимоги позивача до відповідача або доповнення позивачем первісних вимог новими. Таке право позивача забезпечує швидкість і оперативність розгляду справи. Однак, зміна предмета позову можлива лише протягом розгляду справи по суті і в межах спірних правовідносин. У випадку, коли нова вимога позивача виходить за межі спірних правовідносин, позивач зобов'язаний пред'явити новий позов. При цьому, необхідно відзначити, що, коли мова йде про збільшення або зменшення позовних вимог, то мається на увазі не зміна предмета позову, а тільки зміна розмірів кількісної сторони матеріального об'єкта позову [6, с. 287].

З метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд (статті 207-208 ЦПК). Така угода має стосуватися лише прав та обов'язків сторін, але у мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, що мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб. За згодою сторін до початку розгляду справи по суті, може відбуватись й врегулювання спору за участю судді (статті 201-205 ЦПК). Сторони мають право передати спір на розгляд третейського суду, крім випадків, встановлених законом (стаття 21 ЦПК). Сторони можуть примиритися, у тому числі шляхом медіації, на будь-якій стадії судового процесу (стаття 49 ЦПК).

Зі змісту статті 352 ЦПК випливає, що після відкриття апеляційного провадження, особа, яка подала апеляційну скаргу, користується процесуальними правами і несе процесуальні обов'язки учасника справи. Водночас, процесуальні ролі сторін залишаються незмінними: особа, яка подала апеляційну скаргу не стає «позивачем» у класичному розумінні.

Стаття 373 ЦПК визначає, що в суді апеляційної інстанції, так званими розпорядчими правами сторін можуть бути укладення мирової угоди та відмова позивача від позову.

Прийняття судом апеляційної інстанції відмови від позову чи мирової угоди сторін, як звертає увагу І. М. Іліопол, є підставою для визнання нечинним судового рішення суду першої інстанції, незалежно від дотримання норм матеріального та процесуального права [7, с. 104]. В. С. Петренко вважає таку новелу позитивною, зазначивши, що це допустимо, коли на стадії апеляційного провадження позивач відмовляється від позову або ж затверджується мирова угода. Раніше сторони дуже часто зверталися з пропозицією укласти мирову угоду вже на стадії апеляційного провадження, проте таких повноважень у суду не було [8, с. 58].

Водночас, залишаються нерозкритими інші відомі розпорядчі права сторін.

Слушно зауважує Г. П. Тимченко, що відповідач має можливість своїми діями змінити спрямованість судового розгляду [3, с. 159], а тому видається цікавим, чому поза увагою законодавця у статті 373 ЦПК залишилось право відповідача на визнання позову. Неузгодження прослідковується між статтями 49 і 373 ЦПК щодо застосування примирних процедур, коли остання визначає право лише на укладення мирової угоди.

Щодо безпосередньо суду апеляційної інстанції, якщо заява про відмову від позову відповідає вимогам ЦПК, суд постановляє ухвалу про прийняття відмови позивача від позову, якою одночасно визнає нечинним судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, та закриває провадження у справі.

За даними судової статистики, у 2021 році за апеляційними скаргами було переглянуто 48 221 рішень судів першої інстанції і з них - 404 рішення було визнано нечинними із подальшим закриттям провадження у справі [9] у 2022 році за апеляційними скаргами було переглянуто 32 137 рішень судів першої інстанції і з них - 223 рішення було визнано нечинними із подальшим закриттям провадження у справі [10]. Ці дані можна узагальнити як 0,8% у 2021 році та 0,7% у 2022 році від загальної кількості справ.

Якщо позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом - суд своєю ухвалою закриває провадження у справі. При цьому, суд повинен встановити чи така відмова відповідає вимогам ЦПК, чи зрозумілі позивачеві правові наслідки відмови від позову і закриття провадження у справі, встановлює наявність будь-яких заперечень проти прийняття відмови від учасників справи. Наведені вимоги стосуються повноважень суду будь-якої інстанції. При цьому, видається очевидним, що суд має встановити чи не має заперечень і сам позивач.

Наведене ілюструє приклад: 21.02.2022 в ході судового розгляду справи судом першої інстанції позивач подав заяву про відмову від позову. Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 24 лютого 2022 року прийнято відмову позивача від позову та закрито провадження у справі. Однак, не погодившись з ухвалою суду, позивач подав до суду апеляційну скаргу та просить суд ухвалу скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що всупереч вимогам статей 158, 206 ЦПК України суд своєчасно не повідомив його належним чином про дату, час і місце засідання суду, ухвалив рішення про закриття провадження у справі за його відсутністю. Вважає, що суд першої інстанції порушив конституційне право позивача на участь у судовому розгляді, не забезпечив йому можливості надати докази та навести доводи, через що порушив вимоги ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Апеляційний суд дійшов висновку, що судом першої інстанції оскаржувану ухвалу постановлено з порушенням норм процесуального права, а тому вона підлягає скасуванню на підставі п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду [11].

У іншій справі, суд звернув увагу, що з протоколу судового засідання від 05 вересня 2022 року та оскаржуваної ухвали суду вбачається, що розгляд заяви позивача про відмову від позову було розглянуто у відсутності позивача. Апеляційний суд, звертає увагу й на той факт, що позивач по справі є особою, якій встановлено І групу інвалідності по зору, що підтверджується довідкою МСЕК Серія №355463 та пенсійним посвідчення Серія НОМЕР_1. За всіх обставин, висновки суду першої інстанції про те, що справа підлягає закриттю у зв'язку з відмовою позивача від позову, суперечить вимогам чинного законодавства та порушує права позивача, оскільки судом не роз'яснено позивачу наслідки, передбачені ч. 2 ст. 206 ЦПК України [12].

Нерідко в аналізованих ухвалах суду апеляційної інстанції про прийняття відмови від позову, визнання нечинним рішення суду першої інстанції і закриття провадження у справі, зазначаються мотиви подання заяви про відмову від позову. Так, Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ прийняв відмову ОСОБА_1 від позову про розірвання шлюбу у зв'язку із примиренням [13]; Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ прийняв відмову ОСОБА_1 від позову про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом виселення, оскільки ОСОБА_2 добровільно та самостійно звільнила належну ОСОБА_1 квартиру [14].

Відмова позивача від позову також тягне за собою й інші процесуальні наслідки. Оскільки провадження у справі закривається у зв'язку з відмовою позивача від позову заходи забезпечення позову підлягають скасуванню.

У судовій практиці є приклади часткової відмови від позову. Так, на час розгляду апеляційної скарги, в особі позивача співпав позивач і один із відповідачів, що відбулось у наслідок відступлення права вимоги. Тому, апеляційний суд приходить до висновку, що заява представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 про часткову відмову від позову підлягає задоволенню, відмову від позову суд приймає як таку, що не суперечить закону і не порушує прав, обставин, передбачених ч. 6 ст.49, ч. 5 ст.206 ЦПК України, які б перешкоджали приймати відмову від позову, судом апеляційної інстанції не встановлено, тому ухвалене у справі судове рішення на підставі ст. 373 ЦПК України підлягає в цій частині визнанню нечинним із закриттям провадження у справі [15].

Верховний Суд (у постанові від 09 липня 2020 року по справі N 922/404/19) зазначив, що позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Слід зазначити, що правові підстави позову - це зазначена у позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається, оскільки у разі одночасної зміни предмета та підстав позову фактично виникає нова матеріально-правова вимога позивача, яка обґрунтовується іншими обставинами, що за своєю суттю є новим позовом. Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.

Верховний Суд вказує, що якщо в процесі розгляду справи повністю змінюються підстави й предмет позову, то це слід розглядати як нові позовні вимоги, які мають бути оформлені письмовою заявою у відповідності з ЦПК України і одночасною відмовою від раніше заявлених вимог. Зокрема, такий правовий висновок надано Верховним Судом у рішенні від 13.03.2018 року в справі №916/1764/17 [16]. Наведене свідчить, що зміни предмета чи підстави позову можливі у суді першої інстанції.

На сьогодні у вітчизняному цивільному процесуальному законодавстві закріплено положення, що забезпечують досудове врегулювання спору, врегулювання спору за участю судді, укладення і затвердження мирової угоди, встановлюють обов'язок суду сприяти примиренню сторін тощо. На думку, Є. В. Куницького, примирення сторін у цивільному процесі може відбуватися у чотирьох процесуальних формах: 1) мирова угода; 2) відмова від позову, заяви (скарги); 3) визнання позову, скарги; 4) відкликання заяви (скарги) або залишення позовної заяви без розгляду з ініціативи позивача [17, с. 20].

Щодо законодавчого закріплення примирних процедур на стадії апеляційного розгляду, то у якості розпорядчих прав сторін можна розглядати ініціювання укладання мирової угоди (стаття 373).

На сьогодні, не існує офіційної статистики примирення, оскільки річні форми звітів щодо здійснення правосуддя, затверджені Наказом Державної судової адміністрації України від 23 червня 2018 року №325, не містять показників щодо примирення (за виключенням кількісних показників щодо процедури врегулювання спору за участю судді у Довідках). Виходячи з власного досвіду експертів, а також базуючись на результатах проведених консультацій та обговорень [18], можна говорити, що сьогодні примирення відбувається не надто часто, при цьому найбільша його кількість припадає на наступні категорії спорів: спори, що виникають із сімейних відносин; спори про недоговірні зобов'язання; спори про спадкування; спори із трудових правовідносин; спори про захист немайнових прав фізичних осіб; спори щодо прав інтелектуальної власності.

Право на укладення мирової угоди у рівній мірі належить як позивачеві, так і відповідачеві, при цьому це право може бути реалізовано на будь-якій стадії судового процесу. З огляду на це, варто детальніше звернути увагу на цю процедуру.

Укладення мирової угоди не повинно бути спрямоване на шкоду правам третіх осіб (стаття 44 ЦПК). Мирова угода може розцінюватись як результат домовленості сторін про примирення (стаття 49 ЦПК).

Так, Волинський апеляційний суд, дослідивши матеріали справи, а також враховуючи, що умови мирової угоди не суперечать закону, не порушують права і охоронювані законом інтереси інших осіб, стосуються предмета спору, не є невиконуваними, приходить до висновку, що мирова угода може бути затверджена на умовах узгоджених сторонами у справі [19].

Мирова угода може укладатися сторонами на будь-якій стадії судового процесу з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов'язків сторін. У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, що мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб. Про укладення мирової угоди, сторони мають повідомити суд, зробивши спільну письмову заяву (стаття 207 ЦПК).

Ухвала про затвердження мирової угоди є виконавчим документом та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим Законом України "Про виконавче провадження" [20].

Згідно із ч. 1 ст. 21 ЦПК України сторони мають право передати спір на розгляд третейського суду, крім випадків, встановлених законом. У сторін існує виключно правова можливість, а не обов'язок на звернення до третейського суду. Для такого звернення необхідна наявність волі обох сторін, а саме наявність угоди про передачу спору на розгляд третейського суду. Тобто, третейська угода про передання спору на розгляд третейського суду не є відмовою від права на звернення до суду, а є угодою про обрання одного із способів вирішення спору [21]. Таким чином, реалізація сторонами права на передачу справи на розгляд до третейського суду, можлива лише при розгляді справи судом першої інстанції. У підготовчому засіданні суд з'ясовує, чи бажають сторони передати справу на розгляд третейського суду (стаття 197 ЦПК).

Медіація - позасудова добровільна, конфіденційна, структурована процедура, під час якої сторони за допомогою медіатора (медіаторів) намагаються запобігти виникненню або врегулювати конфлікт (спір) шляхом переговорів [22]. На відміну від уже доволі знайомої і зрозумілої процедури укладення мирової угоди, процедура медіації ще не набула свого поширення.

Як зазначено у одній судовій справі «ОСОБА_1 звернувся в Центр медіації при громадській організації «РК на Прикарпатті» за направленням від 18.01.2022 служби у справах дітей Івано-Франківської міської ради для отримання послуг медіації. Медіатору не вдалося залучити інші сторону конфлікту ( ОСОБА_2 ) до участі у процесі медіації. З її слів, вона не довіряє заявнику та вважає за доцільне вирішувати суперечки в судовому порядку» [23].

Водночас, якщо сторони все ж погодяться, то згідно положень пункту 4-1 частини 1 статті 251 ЦПК України, провадження у справі, у зв'язку з проведенням медіації, зупиняється. При цьому, саме згода обох сторін є необхідною. Відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу. Суд не приймає визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє (стаття 49 ЦПК).

Тут слід зауважити, що суд має переконатись не лише в наявності інтересу особи, а й у повноваженнях представника. Усвідомлення наслідків подання заяви про визнання позову відповідачем також є предметом уваги суду.

Відповідач має право частково визнати пред'явлені до нього позовні вимоги, про що вказати у апеляційній скарзі. Так, рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 27.05.2022 позовні вимоги задоволено, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) щомісячно. Але прохальна частина апеляційної скарги свідчить про те, що ОСОБА_2 визнав позов частково та не заперечував проти стягнення аліментів в розмірі 1/6 частини всіх видів його доходів щомісячно [24].

Визнання позову слід відмежовувати від інших дій відповідача, зокрема відзив на позов не можна ототожнювати із визнанням позову. Суд апеляційної інстанції звернув увагу, що у відзиві на позовну заяву від 14.03.2022 представником відповідача наводились власні розрахунки майнових втрат працівника у зв'язку з затримкою розрахунку при звільненні на суму 10 988 грн. Тому доводи апеляційної скарги про те, що відповідачем визнавались частково позовні вимоги у розмірі 10988 грн. - не заслуговують уваги. За своїм змістом такі обґрунтування власної позиції відповідача не є заявою про визнання позову або часткове визнання позовних вимог в розумінні вимог ст. 206 ЦПК України [25].



Висновки

Поняття «розпорядчих» та «спеціальних» прав сторін у судочинстві сформульовано на доктринальному рівні. Водночас, норми Цивільного процесуального кодексу України визначають права та обов'язки, що належать лише позивачу чи відповідачу. В суді апеляційної інстанції, відповідно до статті 373 Цивільного процесуального кодексу України, так званими розпорядчими правами сторін можуть бути укладення мирової угоди та відмова позивача від позову. Разом з тим, огляд судової практики та аналіз інших норм Цивільного процесуального кодексу України, продемонстрували обмеженість змісту наведеної статті. Позивач має право відмовитися від позову як при розгляді справи у суді першої, так і апеляційної інстанції. При цьому, суд повинен встановити чи така відмова відповідає вимогам Цивільного процесуального кодексу України, чи зрозумілі позивачеві правові наслідки відмови від позову і закриття провадження у справі, встановлює наявність будь-яких заперечень проти прийняття відмови від учасників справи. При цьому, видається очевидним, що суд має встановити чи не має заперечень і сам позивач.

Щодо законодавчого закріплення примирних процедур на стадії апеляційного розгляду, то у якості розпорядчих прав сторін можна розглядати ініціювання укладання мирової угоди, що передбачено нормами статті 373 Цивільного процесуального кодексу України. При цьому, право на укладення мирової угоди належить як позивачеві, так і відповідачеві.

На відміну від уже доволі знайомої і зрозумілої процедури укладення мирової угоди, процедура медіації ще не набула свого поширення. Водночас, якщо сторони все ж погодяться, то згідно положень пункту 4-1 частини 1 статті 251 Цивільного процесуального кодексу України, провадження у справі, у зв'язку з проведенням медіації, зупиняється. Однак, судова практика свідчить, що клопотання про зупинення провадження, у зв'язку з проведенням медіації, має бути подане сторонами спільно.

Література:

1. Цивільний процесуальний кодекс України від 18.03.2004 № 1618-IV. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/1618-15#n6402

2. Цивільне процесуальне право: навч. посібник. С. В. Сеник, Р. Я. Лемик. Львів: Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2010. 424 с.

3. Тимченко Г. П. Розпорядчі права сторін у судовому процесі: деякі аспекти проблеми. Часопис Київського університету права. 2010. № 1. С. 156-163.

4. Бичкова С. С. Цивільна процесуальна характеристика окремих розпорядчих прав позивача. Актуальні проблеми політики. О., 2010. Вип. 40. С. 183-191.

5. Сеник С. Особливості постановлення ухвали суду про затвердження мирової угоди в цивільній справі. Підприємництво, господарство і право. № 4 2020. С. 42-47.

6. Пуль С. І. Особливості зміни предмету позову у цивільному судочинстві. Форум права. 2014. № 4. С. 286-292.

7. Іліопол І. М. Повноваження суду апеляційної інстанції за цивільним процесуальним законодавством України. Вісник Чернівецького факультету Національного університету «Одеська юридична академія». №3. 2019. С. 100-113.

8. Петренко В.С. Зміни в процесуальні кодекси як складова судової реформи. Вісник Асоціації слідчих суддів України. № 2(3), 2017. С. 58-60.

9. Звіт судів апеляційної інстанції про розгляд апеляційних скарг у порядку цивільного судочинства за 2021 рік. Судова статистика. Річна звітність. Судова влада. URL: https://court.gov.ua/inshe/sudova_statystyka/

10. Звіт судів апеляційної інстанції про розгляд апеляційних скарг у порядку цивільного судочинства за 2022 рік. Судова статистика. Річна звітність. Судова влада. URL: https://court.gov.ua/inshe/sudova_statystyka/

11. Постанова Одеського апеляційного суду від 22 листопада 2022 р. у справі № 509/238/22. База даних «Єдиний державний реєстр судових рішень» URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/108103011

12. Постанова Черкаського апеляційного суду від 1 грудня 2022 р. у справі

№697/242/22.Базаданих«Єдинийдержавнийреєстрсудовихрішень»

URL:https://reyestr.court.gov.ua/Review/107606498

13. Постанова Сумського апеляційного суду від 20 жовтня 2021 р. у справі

№585/1734/21.Базаданих«Єдинийдержавнийреєстрсудовихрішень»

URL:https://reyestr.court.gov.ua/Review/100434195

14. Постанова Харківського апеляційного суду від 8 жовтня 2019 р. у справі

№641/474/17-ц.Базаданих«Єдинийдержавнийреєстрсудовихрішень»

URL: https:// reyestr.court.gov.ua/Revi ew/84804518

15. Постанова Одеського апеляційного суду від 29 липня 2021 р. у справі

№520/9079/16-ц.Базаданих«Єдинийдержавнийреєстрсудовихрішень»

URL: https:// reyestr.court.gov.ua/Revi ew/98754591

16. Постанова Сумського апеляційного суду від 22 грудня 2022 р. у справі

№591/607/22.Базаданих«Єдинийдержавнийреєстрсудовихрішень»

URL:https://reyestr.court.gov.ua/Review/108009527

17. Куницький Є. В. Інститут примирення сторін у цивільному процесі України: дис. ... д-ра філософії 081 Право. Київ. 2021. 177с.

18. Медіація у цивільних та господарських справах. Проект. Вересень 2021р. URL:https://www.pravojustice.eu/storage/app/uploads/public/615/5ac/7a6/6155ac7a6e5a376592 6585.pdf

19. Ухвала Волинського апеляційного суду від 6 вересня 2022 р. у справі

№161/20834/21. База даних «Єдиний державний реєстр судових рішень»

URL:https://reyestr.court.gov.ua/Review/106148498

20. Постанова Одеського апеляційного суду від 28 травня 2019 р. у справі

№522/16880/18. База даних«Єдинийдержавнийреєстрсудовихрішень»

URL:https://reyestr.court.gov.ua/Review/82360741

21. Постанова Київського апеляційного суду від 13 жовтня 2020 р. у справі № 754/12562/2019. База даних «Єдиний державний реєстр судових рішень» URL:https://reyestr.court.gov.ua/Review/92282632

22. Промедіацію:Закон України від16.11.2021№1875-IX.

URL: https ://zakon.rada.gov.ua/l aws/show/ 1875-20#Text

23. Постанова Івано-Франківського апеляційного суду від 27 березня 2023 р. у справі № 344/9906/22. База даних «Єдиний державний реєстр судових рішень» URL:https://reyestr.court.gov.ua/Review/109901641

24. Постанова Чернігівського апеляційного суду від 22 вересня 2022 р. у справі

№751/567/22.Базаданих«Єдинийдержавнийреєстрсудовихрішень»

URL:https://reyestr.court.gov.ua/Review/106373562

25. Постанова Хмельницького апеляційного суду від 12 вересня 2022 р. у справі

№674/77/21.Базаданих«Єдинийдержавнийреєстрсудовихрішень»

URL:https://reyestr.court.gov.ua/Review/106281087

References:

1. Tsyvilnyi kodeks Ukrainy [Civil Procedural Code of Ukraine]. (2004). Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15#n6402 [in Ukrainian].

2. Senyk, S. V. & Lemyk, R. Ya. (2010). Tsyvilne procesualne parvo: navch.posibnyk. [Civilprocedural law: education. manual]. Lviv: Vydavnychyi tsentr LNU imeni Ivana Franka, 424 s. [in Ukrainian].

3. Tymchenko H. P. (2010). Rozporiadchi prava storin u sudovomu protsesi: deiaki aspekty problemy. [Administrative rights of the parties in the judicial process: some aspects of the problem] Chasopys Kyivskoho universytetu prava - Journal of the Kyiv University of Law. № 1. S. 156-163. [in Ukrainian].

4. Bychkova S. S. (2010). Tsyvilna protsesualna kharakterystyka okremykh rozporiadchykh prav pozyvacha. [Civil procedural characteristics of separate administrative rights of the plaintiff]. Aktualniproblemypolityky-Actualproblems of politics. O., Vyp. 40. S. 183-191. [in Ukrainian].

5. Senyk S. (2020). Osoblyvosti postanovlennia ukhvaly sudu pro zatverdzhennia myrovoi uhody v tsyvilnii spravi. [Peculiarities of issuing a court order approving a settlement agreement in a civil case]. Pidpryiemnytstvo, hospodarstvo i pravo - Entrepreneurship, economy and law. № 4. S. 42-47. [in Ukrainian].

6. Pul S. I. (2014). Osoblyvosti zminy predmetu pozovu u tsyvilnomu sudochynstvi. [Peculiarities of changing the subject of a claim in civil proceedings]. Forum prava - Law forum. № 4. S. 286-292. [in Ukrainian].

7. Iliopol I. M. (2019). Povnovazhennia sudu apeliatsiinoi instantsii za tsyvilnym protsesualnym zakonodavstvom Ukrainy. [Powers of the court of appeal under the civil procedural legislation of Ukraine]. Visnyk Chernivetskoho fakultetu Natsionalnoho universytetu «Odeska yurydychna akademiia»- Bulletin of the Chernivtsi Faculty of the National University "Odesa Law Academy”. №3. S. 100-113. [in Ukrainian].

8. Petrenko V.S. (2017). Zminy v protsesualni kodeksy yak skladova sudovoi reformy. [Changes to procedural codes as a component of judicial reform]. Visnyk Asotsiatsii slidchykh suddiv Ukrainy - Bulletin of the Association of Investigating Judges of Ukraine. № 2(3). S. 58-60. [in Ukrainian].

9. Zvit sudiv apeliatsiinoi instantsii pro rozghliad apeliatsiinykh skarh u poriadku tsyvilnoho sudochynstva za 2021 rik. Sudova statystyka. Richna zvitnist. [Report of appellate courts on consideration of appeals in civil proceedings for 2021. Judicial statistics. Annual reporting./ Sudova vlada - Judiciary. Retrieved from https://court.gov.ua/inshe/sudova_statystyka/ [in Ukrainian].

10. Zvit sudiv apeliatsiinoi instantsii pro rozghliad apeliatsiinykh skarh u poriadku tsyvilnoho sudochynstva za 2022 rik. Sudova statystyka. Richna zvitnist. [Report of appellate courts on consideration of appeals in civil proceedings for 2022. Judicial statistics. Annual reporting]. Sudova vlada - Judiciary. Retrieved from https://court.gov.ua/inshe/sudova_statystyka/ [in Ukrainian].

11. PostanovaOdeskohoapeliatsiinohosudu vid 22lystopada2022r.uspravi

№ 509/238/22. [Decision of the Odesa Court of Appeal dated November 22, 2022 in case No. 509/238/22]. Retrieved from https://reyestr.court.gov.ua/Review/108103011 [in Ukrainian].

12. PostanovaCherkaskoho apeliatsiinoho sudu vid 1hrudnia2022r.uspravi

№ 697/242/22. [Resolution of the Cherkasy Court of Appeal dated December 1, 2022 in case No. 697/242/22]. Retrieved from https://reyestr.court.gov.ua/Review/107606498 [in Ukrainian].

13. PostanovaSumskohoapeliatsiinohosudu vid 20zhovtnia2021r.uspravi

№ 585/1734/21. [Resolution of the Sumy Court of Appeal dated October 20, 2021 in case No. 585/1734/21] Retrieved from https://reyestr.court.gov.ua/Review/100434195 [in Ukrainian].

14. Postanova Kharkivskoho apeliatsiinoho sudu vid 8 zhovtnia 2019 r. u spravi № 641/474/17-ts. [Resolution of the Kharkiv Court of Appeal dated October 8, 2019 in case No. 641/474/17-ts]. Retrieved from https://reyestr.court.gov.ua/Review/84804518 [in Ukrainian].

15. PostanovaOdeskohoapeliatsiinohosudu vid 29lypnia2021r.uspravi

№ 520/9079/16-ts. [Decision of the Odesa Court of Appeal dated July 29, 2021 in case No. 520/9079/16-ts]. Retrieved from https://reyestr.court.gov.ua/Review/98754591 [in Ukrainian].

16. PostanovaSumskohoapeliatsiinohosuduvid22hrudnia2022r.uspravi

№ 591/607/22. [Resolution of the Sumy Court of Appeal dated December 22, 2022 in case No. 591/607/22]. Retrieved from https://reyestr.court.gov.ua/Review/108009527 [in Ukrainian].

17. Kunytskyi Ye. V. (2021). Instytut prymyrennia storin u tsyvilnomu protsesi Ukrainy. [Institute of conciliation of the parties in the civil process of Ukraine] diss. Doctor of Philosophy 081 Law. Kyiv. [in Ukrainian].

18. Mediatsiia u tsyvilnykh ta hospodarskykh spravakh. Proekt. [Mediation in civil and economic cases. Project]. (2021). Retrieved from https://www.pravojustice.eu/storage/app/ uploads/public/615/5ac/7a6/6155ac7a6e5a3765926585.pdf [in Ukrainian].

19. Ukhvala Volynskohoapeliatsiinohosuduvid6veresnia2022r.uspravi

№ 161/20834/21. [Decision of the Volyn Court of Appeal dated September 6, 2022 in case No. 161/20834/21]. Retrieved from https://reyestr.court.gov.ua/Review/106148498 [in Ukrainian].

20. PostanovaOdeskohoapeliatsiinohosuduvid28travnia2019r.uspravi

№ 522/16880/18. [Decision of the Odesa Court of Appeal dated May 28, 2019 in case No. 522/16880/18]. Retrieved from https://reyestr.court.gov.ua/Review/82360741 [in Ukrainian].

21. PostanovaKyivskohoapeliatsiinohosuduvid13zhovtnia2020r.uspravi

№ 754/12562/2019. [Resolution of the Kyiv Court of Appeal dated October 13, 2020 in case No. 754/12562/2019] Retrieved from https://reyestr.court.gov.ua/Review/92282632 [in Ukrainian].

22. Pro mediatsiiu: Zakon Ukrainy [On mediation: Law of Ukraine] (2021). Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1875-20#Text [in Ukrainian].

23. Postanova Ivano-Frankivskoho apeliatsiinoho sudu vid 27 bereznia 2023 r. u spravi № 344/9906/22. [Resolution of the Ivano-Frankivsk Court of Appeal dated March 27, 2023 in case No. 344/9906/22]. Retrieved from https://reyestr.court.gov.ua/Review/109901641 [in Ukrainian].

24. Postanova Chernihivskoho apeliatsiinoho sudu vid 22 veresnia 2022 r. u spravi № 751/567/22. [Resolution of the Chernihiv Court of Appeal dated September 22, 2022 in case No. 751/567/22]. Retrieved from https://reyestr.court.gov.ua/Review/106373562 [in Ukrainian].

25. Postanova Khmelnytskoho apeliatsiinoho sudu vid 12 veresnia 2022 r. u spravi № 674/77/21. [Resolution of the Khmelnytskyi Court of Appeal dated September 12, 2022 in case No. 674/77/21] Retrieved from https://reyestr.court.gov.ua/Review/106281087 [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru