Внутрішня система правосуддя міжнародних універсальних організацій: від витоків до сучасності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна)

Внутрішня система правосуддя міжнародних універсальних організацій: від витоків до сучасності

Сироїд Т.Л., Фоміна Л.О., Фомін П.В.

Вступ

Становлення внутрішньої системи правосуддя (далі - ВСП) міжнародних міжурядових організацій (далі - ММО) нерозривно пов'язано з розвитком інституту міжнародної цивільної служби, що бере свій початок з кінця 20-30 років минулого століття. Першою міжнародною організацією, в межах якої було прийнято рішення створити кар'єрну службу для обслуговування потреб Секретаріату, стала Ліга Націй. Стандарти і порядок функціонування якої в подальшому було рецепійовано Організацією Об'єднаний Націй (далі - ООН, Організація) та її спеціалізованими установами [1]. Створення ВСП ММО мало за мету надання персоналу міжнародних організацій, який працює в установах по всьому світу та виконує різноманітну повсякденну роботу організації [2], можливості оскаржити неправомірні рішення, пов'язані, перш за все, зі сферою трудових відносин, оскільки персонал позбавлений права на звернення до національних судових процедур у разі порушення їх трудових прав. Надання такої можливості є невід'ємною частиною забезпечення належних умов їхньої праці. При цьому слід зазначити, що невід'ємною складовою забезпечення добробуту працівників та членів їх сімей є також дотримання права на соціальне забезпечення, яке тісно пов'язане з трудовою сферою, гарантоване міжнародно-правовими угодами у сфері прав людини.

Виклад основного матеріалу

внутрішня система правосуддя міжнародний

Приступаючи до викладення основного матеріалу, слід зазначити, що ідеологом внутрішніх механізмів ММО щодо вирішення суперечок, став Генеральний Секретар Ліги Націй Джеймс Ерік Драммонд, який запропонував сформувати Секретаріат як виключно міжнародний орган. У такого плану не було реальних прецедентів. Секретаріати довоєнних міжнародних офісів або забезпечувалися державою, в якій вони були створені, або складалися з національних посадових осіб, тимчасово відряджених для спеціальних цілей. Під час війни було створено низку міжсоюзних органів для вирішення спільних проблем з транспортом або постачанням, які отримали певний корпоративний дух, і їхні традиції були перенесені у творчу стадію Ліги. Однак, такі органи складалися з національних представників, кожен з яких супроводжувався експертами і секретарями і, якщо в одному або двох випадках виникав недержавний секретаріат, це стосувалося тільки справ рутинного характеру. Нічого схожого на міжнародну цивільну службу ніколи до того часу не існувало і серед тих, хто претендував на владу у вирішенні адміністративних проблем, вважалося само собою зрозумілим, що такий орган не може бути єдиним, лояльним й ефективним. Створення міжнародного секретаріату, однакового за своєю структурою і духом, стало однією з найважливіших подій в історії міжнародної політики - важливою не тільки самою по собі, але й як незаперечний доказ можливостей, які до сих пір упевнено заперечувалися [3, с. 75].

Klaas Dykmann зазначав, що у звіті Комітету тринадцяти, який повинен був вивчити секретаріати Ліги, Міжнародного бюро праці та Постійної палати міжнародного правосуддя, мова йшла про те, що адміністрація Ліги має в першу чергу «залишатися суворо міжнародною за своїм характером», і розраховувати на «персонал, здатний виконувати свою роботу з належною ефективністю» [4].

Так, протягом усього періоду існування Ліги Націй, Секретаріат вважався інструментом найвищої ефективності. Його члени з більш ніж тридцяти країн, різних за мовою, релігією та освітою, працювали разом у дусі дружби і відданості. У них розвинулося корпоративне чуття, гордість за послужний список і репутація. Разом із тим, міжнародний характер такої служби вимагав, щоб її члени отримували призначення не від своїх урядів, а від міжнародної влади. Існуюча ситуація мала наслідком виникнення деяких проблем, що стосувалися умов призначення або порядку проходження служби... [5].

Такі суперечки могли виникати у зв'язку з правовим становищем службовців, їхнім звільненням і підвищенням по службі, застосуванням дисциплінарних заходів, виплатою заробітної плати, наданням відпусток та іншими подібними адміністративними питаннями. Вирішення таких конфліктів відіграє важливу роль для регулярного та безперебійного функціонування служби. Разом із тим, міжнародні цивільні службовці не можуть звертатися з позовом до національних судів держави проти будь-якого рішення своєї організації. Це є необхідним, з огляду на те, що міжнародна організація, створена узгодженими діями кількох суверенних держав, не може підпадати під юрисдикцію судів однієї держави. На практиці також кілька національних судів послідовно відмовлялися поширювати свою юрисдикцію на такі справи або через існуючі угоди між їхніми державами та зацікавленими міжнародними організаціями, що надають останнім дипломатичні привілеї й імунітети, або через те, що вони вважали, що відносини між міжнародними організаціями та їхніми співробітниками не підпадають під юрисдикцію судів [6].

З огляду на це виникла нагальна потреба у створенні ефективного внутрішнього механізму врегулювання трудових суперечок між співробітниками персоналу та адміністрацією Організації.

O. Elias вказувала, що в історії міжнародних організацій Ліга Націй розглядала бажаність створення адміністративного трибуналу для врегулювання розбіжностей між персоналом Ліги і Генеральним секретарем. Директор Міжнародного бюро праці стверджував перед Четвертим комітетом Асамблеї Ліги, що, незважаючи на наявність внутрішнього механізму, який забезпечується спільними радами, було бажано і необхідно передбачити створення юридичного органу [7].

Однак, незважаючи на деякі спроби спростити ситуацію шляхом створення консультативних комітетів і паритетних рад у Секретаріаті, виникли труднощі, прикладом яких є справа Моно [8]. Так, пан Моно, який не був повторно інтегрований у Секретаріат після періоду відпустки, звернувся до Виконавчої ради Ліги. Оскільки розгляд індивідуальних скарг був ускладнений, Рада створила арбітражну колегію у складі трьох юристів з повноваженнями надавати рекомендації щодо результату розгляду справи. Рада також зобов'язалася поважати і виконувати рішення цієї колегії. Розгляд цієї справи продемонстрував, що політичні органи не підходять для розгляду індивідуальних апеляцій, і викликав відповідну дискусію [9].

У 1927 р. резолюцією Асамблеї C.549.1927.V. було засновано Адміністративний Трибунал Ліги Націй у складі трьох суддів і трьох заступників суддів, кожен з яких повинен був належати до різної національності. Згідно з означеною резолюцією судді та їхні заступники призначалися Радою Ліги Націй на трирічний термін, за умови прийняття Радою перехідних заходів для забезпечення щорічної ротації. Резолюція Асамблеї від 17 грудня 1920 р., що надавала старшим посадовим особам у разі звільнення право апеляції до Ради або Адміністративної ради Міжнародного бюро праці скасовувалася з 1 січня 1928 р. [10]. Юрисдикція Трибуналу, який розглянув у цілому тридцять сім справ за період з 1929 по 1946 рр., поширювалась на Секретаріат Ліги, Пенсійний фонд і Міжнародне бюро праці.

Так, створений судовий орган, називався Адміністративним трибуналом Ліги Націй, проте з самого початку МОП брала активну участь у його створенні, а посадові особи Міжнародного бюро праці підпадали під юрисдикцію Трибуналу. Фактично, перші три рішення Адміністративного трибуналу Ліги Націй стосувалися посадових осіб МОП, включаючи пана Едварда Фелана, що став згодом четвертим Генеральним директором Міжнародного бюро праці. У Трибуналу спочатку був свій «випробувальний термін», оскільки він засновувався згідно з резолюцією C.549.1927.V. на три роки. У 1931 р. Трибунал набув статусу постійно діючого, а на момент розпуску Ліги - став Адміністративним трибуналом Міжнародної організації праці [9].

Так, зокрема після ліквідації Ліги в 1946 р. Міжнародна організація праці відразу ж зіткнулася з проблемою пошуку альтернативних способів вирішення спорів, що виникали між співробітниками персоналу й адміністрацією. На прохання Асамблеї Ліги Міжнародна конференція праці відтворила трибунал Ліги (в тому ж складі) під назвою «Адміністративний трибунал Міжнародної організації праці» (далі - АТ МОП), який, таким чином, став наступником Трибуналу Ліги Націй [11]. У 1949 р. Міжнародна конференція праці внесла поправки до статті II Статуту АТ МОП, щоб за певних умов поширити юрисдикцію АТ МОП на інші міжнародні організації. Пізніше, Всесвітня організація охорони здоров'я (далі - ВООЗ), заснована у 1948 р., яка шукала кошти для вирішення спорів за участю її співробітників, виключивши можливість створення свого власного адміністративного трибуналу, звернулася до МОП з проханням вжити тимчасових заходів для передачі таких суперечок в АТ МОП. У 1949 р., з огляду на те, що в ООН був відсутній судовий орган для вирішення внутрішніх трудових суперечок, ВООЗ прийняла юрисдикцію АТ МОП, заявивши, що ця угода є тимчасовою до створення трибуналу ООН [11].

Тим часом новостворена ООН зіткнулася з проблемою створення власного механізму врегулювання трудових спорів.

Підготовча комісія ООН рекомендувала заснування Адміністративного трибуналу, але кілька делегацій, не знайомих з таким органом у своїх національних цивільних службах (у тому числі Сполучені Штати Америки і Радянський Союз), виступили проти цієї ідеї, яка, на їхню думку, суперечила повноваженням Генерального секретаря як глави Секретаріату. До моменту створення Трибуналу розгляд скарг або апеляцій співробітників знаходився в руках Консультативної апеляційної ради, в якій співробітники і Генеральний секретар були представлені рівною мірою; після створення Трибуналу ця Рада зберігала попередню компетенцію [12].

Лише в 1949 р. Генеральна Асамблея ООН (далі - ГА ООН), нарешті, вирішила заснувати трибунал, компетентний розглядати і виносити рішення у спорах за участю співробітників Секретаріату ООН, так званого Адміністративного трибуналу ООН (далі - АТ ООН). Так, згідно зі Статутом АТ ООН, прийнятого резолюцією ГА ООН 351 A (IV) Трибунал уповноважувався заслуховувати і виносити рішення за заявами про недотримання трудових контрактів співробітників ООН або умов призначення таких співробітників, зокрема, всіх відповідних положень і правил, що діяли на момент передбачуваного недотримання, включаючи положення про пенсії персоналу (ст. 3 (1)). АТ ООН функціонував у складі семи членів, які володіли судовим досвідом у галузі адміністративного права або його еквівалента в межах своєї національної юрисдикції та призначалися Генеральною Асамблеєю на чотири роки з правом повторного переобрання (ст. 3 (1) (2)). Слід зазначити, що в первісній версії Статуту не вказувалася жодна необхідна кваліфікація суддів, однак внесена поправка 2005 р. встановила, що судді повинні були «мати судовий досвід у галузі адміністративного права або його еквівалента в межах своєї національної юрисдикції» [13].

Рішення Трибуналу приймалися більшістю голосів, були остаточними та не підлягали оскарженню. Крім цього, Трибунал також був наділений компетенцією визначати суму компенсації, яка мала бути сплачена заявнику за заподіяну шкоду, якщо протягом тридцяти днів після оголошення рішення Трибуналу Генеральний секретар визнає, що в інтересах ООН належить сплатити заявнику компенсацію, не здійснюючи жодних подальших заходів по його справі, за умови, що така компенсація не перевищує еквівалента основного окладу нетто заявника за два роки. Трибунал міг, однак, у виняткових випадках, розпорядитися про сплату вищого відшкодування, що супроводжувалося викладенням мотивів такого рішення (ст. 10-11) [11].

У зв'язку з цим на початку 1950-х років деякі рішення Трибуналу викликали суперечки. Так, 21 серпня 1953 р. Трибунал виніс рішення у двадцять одній справі співробітників персоналу - громадян Сполучених Штатів, які подали скарги щодо розірвання їхніх контрактів або звільнення. В одинадцяти справах з цього числа Адміністративний трибунал виніс рішення на користь заявників, присудивши в семи випадках відшкодування і постановивши в чотирьох інших випадках відновити скаржників в їхніх правах по службі. Генеральний Секретар, спираючись на свої повноваження згідно зі статтею 9 Статуту

Трибуналу, відмовився відновити зазначених чотирьох скаржників в їхніх правах, і, після цього, 13 жовтня 1953 р., Адміністративний трибунал виніс рішення, яким присудив відшкодування також і цим заявникам.

Після того, як Трибунал присудив значні суми компенсації одинадцяти неправомірно звільненим співробітникам, Генеральний секретар включив такі суми в бюджет для розгляду в ГА ООН. Це викликало жваву дискусію, деякі держави стверджували, що Асамблея повинна мати можливість прийняти рішення про те, що така компенсація, присуджена одним з його допоміжних органів, не повинна виплачуватися. Було вирішено звернутися із запитом щодо консультативного висновку з цього питання до Міжнародного суду.

У направленому запиті містилося прохання надати консультативний висновок з таких питань: «1. З урахуванням Статуту АТ ООН і будь-яких інших відповідних документів та звітів ГА має право на будь-яких підставах відмовити у виконанні присудження компенсації, присудженої цим Трибуналом на користь співробітника ООН, контракт якого був розірваний без його згоди? 2. Якщо Суд дав ствердну відповідь на питання 1, які основні підстави, на яких ГА може законно здійснити таке право?» [15].

У своєму консультативному висновку 1954 р. про присудження компенсацій Адміністративним трибуналом ООН, Суд твердо зайняв сторону Трибуналу, встановивши, що ГА ООН не мала права на жодних підставах відмовляти у виконанні рішення, скасувавши його або змінивши Статут, оскільки заснувала судовий орган, який міг приймати рішення, що мають обов'язкову силу для неї [11]. Суд встановив, що Трибунал є незалежним й істинно судовим органом, що виносить остаточні рішення без оскарження в межах обмеженої області своїх функцій, а не просто консультативним чи підлеглим органом [15].

Після цього консультативного висновку, в 1955 р. ГА ООН додала нове положення до Статуту Трибуналу, що передбачало можливість винесення Міжнародним Судом консультативного висновку щодо рішень АТ ООН на тій підставі, що Трибунал перевищив свою юрисдикцію чи компетенцію або не здійснив належної йому юрисдикції чи допустив помилку з будь-якого питання права, що відноситься до положень Статуту ООН, або фундаментальну помилку в процедурі, яка привела до неправосудного рішення (ст. 11) [16 ]. Тільки три справи були передані в Міжнародний Суд відповідно до цього положення, в яких Суд підтримав рішення АТ ООН. У 1995 р. зазначивши, що ця процедура «не стала конструктивним або корисним елементом при вирішенні спорів між персоналом всередині Організації», ГА ООН вирішила виключити це положення (резолюція ГА ООН 50/54) [13].

Варто також зазначити, що під час заснування Трибуналу ГА ООН включила до Статуту положення, аналогічне положенню АТ МОП, відповідно до якого компетенція Трибуналу могла поширюватися на будь-який спеціалізований заклад на умовах спеціальної угоди між таким агентством і Генеральним секретарем. Однак єдині угоди, які були укладені на основі цього положення, були з Міжнародною організацією цивільної авіації в 1960 р. і

Міжурядовою морською консультативною організацією (пізніше Міжнародна морська організація), в 1964 р. У 1955 р. за рекомендацією Генеральної Асамблеї 16 спеціалізованих установ, що беруть участь в Об'єднаному пенсійному фонді персоналу ООН (ОПФПООН), визнали юрисдикцію Трибуналу приймати рішення за заявами про недотримання правил. У 1997 р. Асамблея ухвалила внесення поправок у відповідне положення, переслідуючи три цілі: розширити компетенцію Трибуналу на співробітників Секретаріату Міжнародного Суду; офіційно визнати компетенцію Трибуналу у справах ОПФПООН; і створити можливість поширення компетенції Трибуналу на міжнародні організації, які беруть участь у загальній системі умов служби, включаючи Міжнародний орган з морського дна, Міжнародний трибунал з морського права та Організацію з питань морського дна.

Разом з тим більшість спеціалізованих агентств і кілька інших міжнародних організацій вирішили прийняти юрисдикцію АТ МОП. Примітно, що Всесвітня організація охорони здоров'я (далі - ВООЗ) зберегла свою угоду з цим Трибуналом, яка в подальшому набула статусу постійної. У 1953 р. її приклад наслідували Міжнародний союз електрозв'язку (МСЕ), Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО), Всесвітня метеорологічна організація і Продовольча і сільськогосподарська організація. Станом на 2020 рік юрисдикція АТ МОП поширюється на 58 організацій, до числа яких входять не тільки універсальні організації, а також регіональні установи в Європі, Африці, Північній і Південній Америці. Крім того, деякі міжнародні організації вирішили створити власні адміністративні трибунали, варіант, який часто відкладається через значні витрати. Більшість інших трибуналів стали частиною регіональних організацій, таких як Африканський банк розвитку, ОАД, ОЕСР або ЄС. Деякі установи системи ООН вирішили створити свої власні судові механізми, а саме Всесвітній банк й Міжнародний валютний фонд [11].

Слід зазначити, що крім АТ ООН, відповідно до Правил і положень про персонал ООН Г енеральний секретар заснував адміністративний механізм за участю персоналу, який повинен був консультувати його/її в разі будь-якого оскарження співробітниками адміністративних рішень, що порушують умови їхнього призначення, включаючи будь-які відповідні положення і правила (положення 11.1) [17]. Так, відповідно до правила 111.1 було засновано Об'єднану апеляційну раду для розгляду і надання Генеральному секретарю допомоги щодо поданих апеляцій.

Співробітник, який відповідно до положення 11.1 бажав оскаржити адміністративне рішення, повинен був насамперед звернутися з листом до Генерального секретаря з проханням переглянути адміністративне рішення. Такий лист мав бути надісланий протягом місяця з моменту отримання письмового повідомлення про прийняте рішення. Якщо співробітник бажав подати апеляцію на відповідь, отриману від Генерального секретаря, він повинен був подати своє письмове звернення до секретаря Об'єднаної апеляційної ради протягом одного місяця з дати отримання відповіді. Апеляція на рішення Генерального секретаря про притягнення до дисциплінарної відповідальності надсилалася секретареві Об'єднаної апеляційної ради протягом одного місяця з моменту отримання письмового повідомлення про прийняте рішення (правило 111.3) [17].

Пізніше, у світлі реформування внутрішньої системи правосуддя ООН, Управління служб внутрішнього нагляду зазначило, співробітники не мають доступу до АТ ООН до тих пір, поки Генеральний секретар не розгляне доповідь Об'єднаної апеляційної ради, що в свою чергу залежить від надання відповідачем своєї відповіді означеній Раді [18]. Крім того, ціла низка питань, що стосувалася співробітників ООН, була виключена з юрисдикції апеляційних органів.

Крім означених процедур, існувала також неофіційна процедура для розслідування заяв про дискримінаційне ставлення й інші скарги через Групу з дискримінації й інших скарг. Вона була неофіційною в тому сенсі, що від співробітника не вимагалося звернення до неї з метою забезпечити на більш пізньому етапі офіційний розгляд претензії щодо адміністративного рішення або прохання про прийняття адміністративних заходів. Розгляд у цій групі не завжди мав своїм наслідком прийняття якогось остаточного рішення щодо адміністративного заходу. Він скоріше був спрямований на швидкий розгляд питання з метою прояснення ситуації. Іншими словами, Група неофіційно виконувала функції з «примирення» [19].

У бюлетені Генерального секретаря ST/SGB/1998/12 також описувалася організаційний механізм та функції Управління людських ресурсів. Основні функції його груп (clusters), які багато в чому співвідносилися з функціями кадрових служб у всій Організації, включали виконання адміністративної роботи, пов'язаної з допомогою та пільгами персоналу, і контроль за їхнім наданням.

Згідно з бюлетенем ST/SGB/1998/12 основні функції Канцелярії Консультанта персоналу включали надання консультацій, інформації та допомоги працівникам і їхнім сім'ям з питань, які могли вплинути на їхній побут і продуктивність праці, зокрема щодо освіти, візи, страхування, зміни роботи і виходу на пенсію, а також зняття стресів і врегулювання конфліктів. Канцелярія надавала співробітникам консультативну допомогу з проблем особистого характеру, таких, як заборгованість, сімейні обов'язки або проблеми наркоманії і алкоголізму. Однак, зазвичай, у врегулюванні суперечок вона не брала участі.

У 1984 р. ГА ООН у своїй резолюції 39/245 звернулася до Генерального секретаря з проханням «посилити різні апеляційні механізми з метою ліквідації існуючого обсягу нерозглянутих справ і доповісти їй про доцільність заснування посади омбудсмена в ООН» (п. 6 (e, f)) [20].

У 1986 р. Генеральний секретар представив ГА ООН доповідь Об'єднаної інспекційної групи «Здійснення правосуддя в Організації Об'єднаних Націй», в якій зазначалося, що Об'єднана інспекційна група (далі - ОІГ) включила у свою програму роботи на 1986 рік питання про відправлення правосуддя в ООН. Включення цього питання в програму роботи ОІГ було викликано головним чином критичними зауваженнями і пропозиціями щодо «затримок у здійсненні правосуддя» в Організації, зокрема в центральних установах у Нью-Йорку. ОІГ вказала, що надмірні затримки у здійсненні правосуддя рівнозначні відмові в правосудді, у зв'язку з цим відправлення правосуддя знаходиться в критичному стані, що призвело до негативних наслідків, таких, як деморалізація персоналу, а також поступове зростання витрат ООН [19].

З огляду на вищевказані недоліки Інспектор визнав за необхідне створення незалежного органу посередництва і примирення. У доповіді Адміністративно-управлінського відділу 19/1983 р. рекомендувалося створення органу з примирення або посередницького інституту Омбудсмена. Інспектор погодився з такою точкою зору, висловленою в цій рекомендації. Інспектор також вказав, що така особа повинна мати юридичну освіту і, бажано, досвід роботи в Організації та з метою виконання своїх обов'язків - бути за своїм правовим статусом незалежною від адміністрації. Таке офіційне закріплення процедури посередництва і примирення шляхом створення посади Омбудсмена, на думку Інспектора, мало сприяти більш ефективному розгляду скарг [19].

У 1993 р. УВКБ ООН призначило посередника (пізніше перейменованого в «Омбудсмена» в 2009 р.), а в червні 2002 р. виконавчі глави ПРООН, ЮНФПА та ЮНОПС створили загальний Офіс Спільного Омбудсмена. У жовтні 2002 р., при Адміністрації Генерального секретаря була створена Канцелярія Омбудсмена ООН. Вирішальний поштовх до реформи припав на 2005 рік, коли ГА ООН вирішила сформувати групу зовнішніх і незалежних експертів для розгляду питання про реорганізацію системи відправлення правосуддя (резолюція 59/283). Після шести місяців розслідування Група з реорганізації представила звіт, в якому було виявлено, що «внутрішня система правосуддя ООН була застарілою, нефункціональною і неефективною і що їй не вистачало незалежності», та рекомендувалося створити «децентралізовану, раціоналізовану і в кінцевому підсумку рентабельну систему» (Звіт Групи з реорганізації системи відправлення правосуддя ООН (28 липня 2006 р.)).

Група запропонувала створити нову децентралізовану, незалежну і спрощену систему за рахунок зміцнення неформальної СВП, створення ефективного посередницького механізму в Канцелярії Омбудсмена і злиття Канцелярій Омбудсмена ООН та фондів і програм організації; формування нової, формальної системи правосуддя, яка передбачала б заміну консультативних рад на професійні і децентралізовані судові органи першої інстанції, які приймають обов'язкові для виконання рішення, що можуть бути оскаржені будь-якою стороною; і забезпечення рівноправності сторін, що змагаються та надання всім співробітникам можливості користуватися професійними і децентралізованими послугами щодо юридичного представництва (п. 14) [21].

У 2007 р., за результатами всебічного обговорення проблеми здійснення правосуддя і гострого усвідомлення як з боку адміністрації, так і з боку співробітників того, що існуюча система більше не відповідає потребам організації, ГА ООН ухвалила ввести нову систему вирішення внутрішніх спорів і дисциплінарних справ, яка почала функціонувати в 2009 р. з метою відправлення правосуддя на незалежних, неупереджених і справедливих засадах, що забезпечувало б ефективний захист прав співробітників організації і підзвітність керівників відповідних підрозділів (п. 4) [22].

Висновки

Становлення і розвиток внутрішньої системи правосуддя (ВСП) міжнародних міжурядових організацій нерозривно пов'язано із виникненням інституту міжнародної цивільної служби та наділенням організацій імунітетом від національної юрисдикції її держав-членів. ВСП у своїй історії пройшла такі етапи становлення: з 1927 р. - з моменту створення Адміністративного трибуналу Ліги Націй, який в подальшому став Адміністративним трибуналом МОП - до 1949 р.; з 1949 р. - з моменту створення Адміністративного трибуналу ООН - до 2009 р.; з 2009 р., коли відбулося реформування внутрішньої системи ООН - по теперішній час.

Реформування внутрішньої системи правосуддя ООН було викликано нагальною потребою у переформатуванні існуючої застарілої, нефункціональної й неефективної системи на децентралізовану, раціоналізовану і, в кінцевому підсумку, рентабельну систему з активним залученням неформального компоненту, що характеризується оперативністю та заощадженням бюджетних коштів при вирішення трудових суперечок без надмірної формалізації процесу.

Наразі ООН має розгалужену систему, структурні підрозділи якої здійснюють свою діяльність у багатьох країнах світу, що дозволяє працювати над вирішенням важливих глобальних питань, які входять до компетенції Організації. Всі співробітники ООН повинні знати і дотримуватися Положень і правил, що регулюють порядок проходження ними служби. У той же час такі службовці не можуть вирішувати трудові спори в місцевих судах і органах влади через привілеї та імунітети, в силу яких на ООН не поширюється дія законодавства держав-членів. Особливий статус Організації покладає на неї відповідальність за створення і забезпечення належного функціонування справедливої і неупередженої системи внутрішнього правосуддя, що дозволяє ефективно вирішувати суперечки, які виникають у зв'язку з проходженням міжнародної цивільної служби персоналом.

Список використаних джерел

1. Internation Civil Service Commission - Serving the United Nations Common System. History. URL: https://icsc.un.org/Home/History (дата звернення 10.11.2022).

2. Syroid T.L., Havrylenko O.A., Fomina L.O. Social guarantees of international civil servants. Theoretical foundations of jurisprudence: collective monograph / Blikhar M., Yatsenko I., Kliuiev O., etc. - International Science Group. - Boston: Primedia eLaunch, 2020. Р. 119. 179p.

3. The making of the League. Great Britain the University Press Oxford. URL: https://libraryresources.unog.ch/ld.php? content_id=31457235 (дата звернення 14. 11.2022).

4. Klaas Dykmann. How International was the Secretariat of the League of Nations? The International History Review. 2015. 37:4. P. 721-744, Doi: 10.1080/07075332.2014.966134.

5. The making of the League. Great Britain the University Press Oxford. URL: https://libraryresources.unog.ch/ld.php? content_id=31457235 (дата звернення 10.11.2022).

6. Wolfgang Friedmann, Arghyrios A. Fatouros. The United Nations Administrative Tribunal. International Organization. 1957. Vol. 11, Iss. 1. P. 13-29. URL: http://www.jstor.org/stable/2705045

7. Elias O. The Development and Effectiveness of International Administrative Law. Leiden, The Netherlands: Brill / Nijhoff, 2012. 440 p. Doi: https://doi.org/10.1163/9789004204379

8. Wolfgang Friedmann, Arghyrios A. Fatouros. The United Nations Administrative Tribunal. International Organization. 1957. Vol. 11, Iss. 1. P. 13-29. URL: http://www.jstor.org/stable/2705045

9. 90 years of contribution of the Administrative Tribunal of the International Labour Organization to the creation of international civil service law. Geneva: ILO, 2017. URL: https://www.ilo.org/wcmsp5/groups/public/---dgreports/---trib/documents/ meetingdocumentZwcms_613945.pdf (дата звернення 14. 11.2022).

10. Establishment of the Administrative staff tribunal. Memorandum by the Secretary-General. C.549.1927.V. URL: https://biblio-archive.unog.ch/Dateien/CouncilDocs/C-549-1927- V_EN.pdf (дата звернення 10.11.2022).

11. Jacob Katz Cogan, Ian Hurd, Ian Johnstone. The Oxford Handbook of international organizations. Oxford University Press, 2016. P. 1086-1090.

12. Wolfgang Friedmann, Arghyrios A. Fatouros. The

United Nations Administrative Tribunal. International Organization. 1957. Vol. 11, Iss. 1. P. 13-29. URL: http://www.jstor.org/stable/2705045

13. Santiago Villalpando. United Nations Internal Justice System. Encyclopedia entries. 2019. URL: https://opil.ouplaw.com/ view/10.1093/law-mpeipro/e2994.013.2994/law-mpeipro-e2994#l aw-mpeipro-e2994-div1-3 (дата звернення 10.11.2022).

14. Доклад Генерального секретаря Организации Объединенных Наций (Отправление правосудия в Секретариате) A/59/449. URL: https://undocs.org/pdf7symboU ru/A/59/449 (дата звернення 12.11.2022).

15. Effect of awards of compensation made by the U. N. Administrative Tribunal, Advisory Opinion of July 13th, 1954: I.C. J. Reports 1954, p. 47. International Court of Justice. URL: https://www.icj-cij.org/public/files/case-related/21/021-19531221- REQ-1-00-EN.pdf (дата звернення 10.11.2022).

16. Резолюция Генеральной Ассамблеи Организации Объединенных Наций 957(X) (Порядок пересмотра решений Административного трибунала Организации Объединенных Наций: поправки к Статуту Административного трибунала. URL: https://undocs.org/ru/A/RES/957(X) (дата звернення 10.11.2022).

17. Secretary-General's bulletin (UN. Secretariat). Staff rules: staff regulations of the United Nations and staff rules 101.1 to 112.8 ST/SGB/StaffRules/1/Rev.3. New York: UN, 1976. 134 p. URL: https://digitallibrary.un.org/record/757767?ln=ru (дата звернення 14.11.2022).

18. Доклад Генерального секретаря Организации Объединенных Наций (Отправление правосудия в Секретариате) A759/449. URL: https://undocs.org/pdf?symbol= ru/A/59/449 (дата звернення 10.11.2022).

19. Доклад Объединенной инспекционной группы «Отправление правосудия в Организации Объединенных Наций» А/41/640. URL: https://undocs.org/ru/A/41/640. URL: https://undocs.org/ru/A741/640 (дата звернення 11.11.2022).

20. The UN General Assembly resolution (Composition of the Secretariat) 39/245. URL: https://undocs.org/en/A7RES/39/245 (дата звернення 12.11.2022).

21. Доклад Группы по реорганизации системы отправления правосудия в Организации Объединенных Наций A/61/205. URL: https://undocs.org/ru/A761/205 (дата звернення 10.11.2022).

22. Резолюция Генеральной Ассамблеи Организации Объединенных Наций A/RES/61/261. URL: https://documents- ddsny.un.org/doc/UNDOC/GEN/N06/510/05/PDF/N0651005.pdf? OpenElement (дата звернення 11.11.2022).

Размещено на Allbest.ru