В Україні вводиться обов’язкова та добровольна держреєстрація ДНК

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний авіаційний університет

В Україні вводиться обов'язкова та добровольна держреєстрація ДНК

Романенко Є.О.

Вступ

біологічний ідентифікація індивідуум доказ

Вимоги сьогодення ставлять перед слідчими органами завдання щодо впровадження в систему доказів все більш широких сучасних можливостей судових експертиз. Одним з ефективних засобів під час доказування причетності підозрюваного до вчиненого злочину є метод генотипоскопії в біологічній експертизі, або ДНК-аналіз, тобто дослідження мікрослідів на клітинному рівні з метою вирішення питання, чи належить виявлений матеріал конкретній особі, що є надзвичайно важливим у розслідування цілого ряду злочинів.[1]

Генетична дактилоскопія, або ДНК-дактилоскопія, - система наукових методів біологічної ідентифікації індивідуумів (організмів) на основі унікальності послідовності нуклеотидів ДНК кожної живої істоти (за винятком однояйцевих близнюків), своєрідного «генетичного відбитка», що залишається на індивідуальному і не індивідуальному (організму). [2].

Метод відкрито 10 вересня 1984 року британським генетиком Алеком Джефрісом [1]. Використовується у всьому світі переважно в криміналістиці при проведенні судово-медичних експертиз для розкриття різних злочинів, а також для встановлення спорідненості і вирішення безлічі інших завдань, пов'язаних з ідентифікацією особистості [3].

Це відкриття спочатку, звісно, почали застосовувати у криміналістиці під час проведення судово-медичних експертиз задля доказу причетності чи, навпаки, непричетності підозрюваних до злочинів, у яких вони звинувачувалися. До традиційної дактилоскопії -- визначення особи за відбитками пальців -- додалася генетична (геномна) дактилоскопія, тобто визначення особистості за:

волоссям (з коренем),

слині (наприклад, на фільтрі від сигарети),

частинці шкіри,

крапельці крові,

кістки, у т.ч. зубів

тобто за будь-яким біооб'єктом дуже малої кількості.

В даний час ДНК-типування є однією з найпотужніших біотехнологічних методик, що отримали широке застосування. Воно використовується виявлення найменших відмінностей у складі зразків ДНК, зокрема визначення сумісності донора і реципієнта під час проведення трансплантації органів прокуратури та тканин, виявлення специфічних мікроорганізмів, відстеження необхідних генів у процесі селекції рослин, встановлення батьківства, ідентифікації останків людей (наприклад, встановлення особистостей невідомих загиблих солдатів або жертв катастроф), регуляції розмноження тварин в умовах зоопарків, швидкого діагностування з високим ступенем точності таких захворювань, як ВІЛ-інфекція та хламідіоз, виявлення генів, що визначають схильність індивіда до різних форм раку та інших захворювань [2].

Досвід зарубіжних країн свідчить про те що, найбільша ефективність методу молекулярно-генетичних досліджень забезпечується в поєднанні з веденням автоматизованої бази даних ДНК (Дезоксирибонуклеїнова кислота). Без зазначеної бази молекулярно-генетична експертиза є лише «сліпим інструментом», що дає змогу порівняти між собою ДНК- профілі слідів, залишених на місці події, з ДНК-профілями встановлених осіб, зразки яких було надано для експертизи.

Виклад основного матеріалу

Дезоксирибонуклеїнова кислота (ДНК) була відкрита в 1869 р. швейцарським вченим Йоганном Фрідріхом Мішером (Johannes Friedrich Miescher). Протягом багатьох років біологічна функція ДНК була незрозуміла. У 40-х роках ХХ ст. було доведено, що саме ДНК є носієм генетичної інформації. У 1953 році англієць Френсіс Крик (Francis Crick) разом з американцем Джеймсом Уотсоном (James Watson) встановили, що структура ДНК являє собою подвійну антипаралельну спіраль, тим самим не тільки започаткувавши сучасну молекулярну біологію, але й зробив прорив у розвитку медицини, сільського господарства та криміналістики.

Можливість використання ДНК з метою ідентифікації людини вперше була запропонована на початку 80-х років. ХХ ст. професором Лестерського університету в Сполученому Королівстві Алеком Джефрісом, який виявив, що, незважаючи на те, що ДНК всіх людей більш ніж на 99% ідентична, в ній є ділянки, що відрізняються у різних людей. Аналіз цих ділянок дозволяє практично однозначно ідентифікувати людину за її біологічним матеріалом. Зараз ДНК-аналіз використовується не лише в криміналістиці, де цей метод став основним методом ідентифікації людини, але і для встановлення батьківства та інших видів спорідненості і навіть етнічного походження.

Важливість обліку генетичної інформації була визнана відразу, як тільки генетичний аналіз почав використовуватися правоохоронними органами. За ідеєю створення криміналістичних баз даних ДНК стоїть намір, з одного боку, зробити поліцію оперативнішою, ефективної та організованої, а з іншого боку - зменшити кількість помилок під час відправлення правосуддя. Національна криміналістична база генетичної інформації дозволяє не тільки розкрити злочини, які не могли б бути розкриті без її використання, але також значно скоротити витрати та час розкриття злочинів. Досвід використання британської національної криміналістичної бази даних ДНК показує середнє збільшення розкриття на 60%1 та підвищення розкриття нетяжких злочинів у 3-4 рази2. Важливим є використання баз даних для обміну генетичною інформацією між юрисдикціями з метою знаходження осіб, які ховаються від правосуддя.

Перша у світі база генетичної информации3 для цілей попереджування та розкриття злочинів була створена в Сполученому Королівстві в 1995 р. і отримала назву NDNAD (від англ. National DNA Database - національна база даних ДНК.[5]

Незабаром аналогічні бази даних були створені в інших європейських державах та в США. На сьогоднішній день у 69 країнах світу вже використовуються криміналістичні бази ДНК, а в 34 країнах бази знаходяться на різних стадіях розробки [6]. Д. Чалмерз [и Ф. Сантос с коллегами [7] дають всебічний аналіз ситуації в Європі та деяких інших країнах. Національна база даних ДНК США CODIS (від англ. Combined DNA Index System - єдина система ДНК- індексації) та бази даних ДНК окремих штатів описані Д. Херкенхемом/ [8]

Власну автоматизовану базу генетичних даних - DNA Gateway (від англ. ДНК-портал), що містить профілі ДНК, представлені країнами-членами, має Інтерпол. DNA Gateway була створена у 2002 р. і містить понад 242 000 профілів ДНК із 85 країн-членів.[9] На відміну від інших баз DNA Gateway використовується лише для порівняння та обміну інформацією та не дозволяє ідентифікувати конкретного людини, оскільки містить ідентифікуючої особистої інформації. Вона функціонує як автономна база даних та не пов'язана з іншими баз даних Інтерполу.

У країнах, де поліцейські служби почали використовувати ДНК-методи ідентифікації та створені криміналістичні бази генетичної інформації, з'явилося нове законодавство і були внесені відповідні зміни у вже існуюче. Таким чином, була створена система правового регулювання як баз даних подібного роду, а також використання генетичної ідентифікації правоохоронними органами загалом. Законодавчо стали регулюватися категорія злочинів, що підлягають реєстрації, можливість застосування фізичного примусу при вилученні зразків, а також тип біологічного матеріалу (зразки), що вилучається у суб'єкта. Враховуючи особливості генетичної інформації, її високу доказову цінність та можливість використання даних для цілей, не пов'язаних з розкриттям злочинів, були встановлені терміни зберігання та критерії видалення генетичної інформації, визначено санкції за її нецільове використання та несанкціонований доступ до неї та регламентовані інші аспекти використання ДНК поліцейськими службами В даний час спеціальне законодавство, що регулює діяльність баз генетичних даних та використання ДНК-аналізу, діє у всіх країнах Європейського Союзу (ЄС), Сполученому Королівстві, США, Канаді, Австралії, Республіці Корея, Малайзії та багатьох інших країнах.[4]

У провідних західних країнах законодавством чітко закріплено цілі, для яких можна використовувати криміналістичні бази генетичної інформації. У Сполученому Королівстві, наприклад, такими є:

цілі національної безпеки;

цілі розслідування тероризму;

цілі попередження та розкриття злочинів; цілі розслідування правопорушень чи кримінального переслідування;

цілі ідентифікації померлої людини.

Використання бази для інших цілей заборонено. [10]

При розробці нормативних правових документів, які чітко встановлять цілі криміналістичного обліку геномної інформації і регламентуватимуть діяльність криміналістичної бази даних них ДНК, українському законодавцю слід враховувати, що включення в основу генетичної інформації людини тією чи іншою мірою може порушувати низку права і свободи, гарантованих йому Загальної декларацією прав людини та Конституцією України: право на недоторканність приватного життя, честь і гідність людини, право на особисту та моральну недоторканність, право не свідчення проти себе, право на презумпцію невинності, право на охорону здоров'я та право на свободу [11].

Криміналістична база даних ДНК, будучи насамперед комп'ютеризованим сховищем інформації, повинна відповідати сучасним змінним стандартам управління даними. Це дозволить не лише забезпечити її ефективне використання, а й підтримувати довгостроково якість даних, що зберігаються [12]. Однак до генетичної бази такими принципами є:

розуміння та підтримка інформаційних потреб усіх заінтересованих у використанні бази служб та суб'єктів, включаючи фізичних осіб, чия генетична інформація у ній зберігається;

забезпечення адекватного зберігання, захисту та цілісності даних;

створення системи контролю якості завантажуваних та збережених даних;

забезпечення конфіденційності;

запобігання несанкціонованому або неналежному доступу па, маніпулювання або використання даних та інформації;

створення ефективного використання даних.

Усі згадані стандарти та принципи потребують нормативного регулюванні. Якщо одні з них, наприклад, створення системи контролю якості, можуть регламентуватися внутрішнім стандартом правовласника бази, то забезпечення конфіденційності, дотримання інтересів фізичних осіб, чиї дані зберігаються в базі, доступ до бази різних структур охорони громадського порядку та забезпечення національної безпеки необхідно регулювати лише на рівні закону. Розглянемо ці важливі питання.

Дані - це інформація, що зберігається у цифровому вигляді, що має свої характеристики та особливості, життєвий цикл та інші параметри, які не тільки необхідно враховувати при створенні генетичного репозиторію, але й деякі з них регламентувати законодавчо.

Генетична інформація - це особливий тип даних, що має унікальними властивостями: найбільш очевидними є незмінність генетичної інформації протягом усього життя людини, її наступність та багатоплановість використання. Вона дозволяє не тільки практично однозначно ідентифікувати людину, а й встановити родинні зв'язки для людей. Нормативне регулювання системи управління базою генетичних даних має враховувати їхній життєвий цикл, який може бути дуже складним. Розвиток молекулярно-генетичних технологій з часом призводить як до збільшення числа параметрів, що вже використовується типу даних, що характеризують зразок, так і до появи нових типів генетичних даних. Зміни у громадській думці та рішення судових інстанцій можуть зробити необхідним включення до бази інформації про певну категорію суб'єктів, видалення якоїсь частини даних або зміна термінів їх зберігання.[13]

Законодавчо повинні бути встановлені типи генетичної інформації, яку як можна отримувати від суб'єкта і зберігати в базі даних них, так і отримання якої незаконне. Важливим критерієм вибору типу зберігаються є забезпечення відповідності даних цілям бази даних та завданням, що пред'являються зацікавленими правоохоронними організаціями. Аналіз ДНК може дати різноманітну інформацію про донора зразка - від інформації про наявність або упередження до захворювань до інформації про колір шкіри, волосся, форми носа, вік і т.п. [14]

Генетичні бази даних може бути двох типів - універсальні (загальні) та вибіркові. Загальна база даних включає біоматеріал усіх людей у країні, чи конкретної юрисдикції. Вибіркові бази даних містять інформацію про певну вибірку із загального населення за наперед заданими критеріями. Для медико-генетичних баз такими можуть бути наявність будь-якого захворювання, генетичні варіанти. ти або певні фізіологічні та біохімічні показники, а для криміналістичних (поліцейських) баз - категорія злочину, при вчиненні якого береться біологічний матеріал, процесуальний статус суб'єкта тощо. Концепція створення універсальної криміналістичної бази даних ДНК детально розглянута Р. Вільямсоном та П. Джонсоном.[15] На думку цих авторів, взяття біоматеріалу у кожного члена суспільства, включаючи новонароджених дітей, забезпечить безупередженість бази даних. Кожен громадянин країни, ще не здав свій біоматеріал, повинен буде надати свій зразок, як і кожен іммігрант та, можливо, навіть турист. Це піднімає моральні, а також логістичні проблеми, не кажучи вже про дуже значні фінансові витрати.

Спроби створити універсальну криміналістичну базу ДНК приймалися неодноразово. У 2005 році уряд Португалії оголосив про своє бажання внести все своє населення в криміналістичну базу даних ДНК. Однак від цього плану відмовилися через побоювання з приводу високих витрат створення та можливих порушень прав людини. У Сполученому Королівстві в 2006 р. урядом було запропоновано створити універсальну базу даних, що включає в себе кожного жителя та відвідувача Сполученого Королівства, проте через два роки ця ідея була відхилена керівниками поліцейських служб.[16] Також відмовилося від створення універсальної криміналістичної бази даних уряд Узбекистану. [17]

На Україні, до останнього часу, питання створення та функціонування бази даних геномної інформації людини врегульовано лише нормативно-правовим актом, а саме наказом Міністерства внутрішніх справ України від 10 вересня 2009 року № 390 «Про затвердження Інструкції з організації функціонування криміналістичних обліків експертної служби МВС», зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 15 жовтня 2009 року за № 963/16979.

У лютому 2017 року Лутковська, як омбудсмен, звернулася до КС із проханням визнати неконституційними повноваження поліції проводити відбір та зберігання зразків ДНК. Вона просила суд визнати неконституційним положення частини 2 статті 26 Закону України "Про Національну поліцію". Вона вважає, що персональні дані, які свідчать про расову належність, політичні або релігійні переконання, а також дані, які стосуються здоров'я та статевого життя, не можуть піддаватися автоматичній обробці. Лутковська впевнена, що збирання та зберігання ДНК-матеріалу може вважатися втручанням держави у реалізацію людиною права на повагу до її приватного життя.

14 червня 2018 року Уповноважений Верховної Ради з прав людини Людмила Денісова відкликала з Конституційного Суду подання про неконституційність повноважень поліції проводити добір та зберігання зразків ДНК громадян. Мотивацію свого рішення Денісова не вказала. Суддя-доповідач Володимир Мойсик припускає, що причиною такого рішення є те, що МВС наразі розробляє зміни до законодавства щодо проблеми збирання та зберігання біологічного матеріалу. Суддя також зазначив, що відкликання конституційного подання не передбачено Конституцією. КС закрив справу щодо конституційності повноважень поліції проводити відбір та зберігання зразків ДНК громадян. [18]

Законом України «Про ратифікацію Конвенції Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального насильства» ратифіковано Конвенцію Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального насильства (далі - Конвенція).[19] Відповідно до пункту 1 статті 37 Конвенції для запобігання скоєнню злочинів, установлених відповідно до цієї Конвенції, та забезпечення їх кримінального переслідування кожна Сторона вживає необхідних законодавчих або інших заходів для накопичення та зберігання з урахуванням відповідних положень стосовно охорони й захисту особових даних та інших відповідних норм і гарантій, передбачених національним законодавством, інформації про ідентифікаційні дані та генетичний код (ДНК) осіб, засуджених за скоєння правопорушень, установлених відповідно до цієї Конвенції.

Питання створення та функціонування бази даних геномної інформації людини врегульовано лише нормативно-правовим актом, а саме наказом Міністерства внутрішніх справ України від 10 вересня 2009 року № 390. Визначені в цьому наказі джерела формування обліку генетичних ознак не дають змоги ефективно використовувати інструмент бази даних для розкриття злочинів, вирішувати завдання ідентифікації безвісти зниклих осіб тощо. Розширення меж категорій джерел формування обліку генетичних ознак, визначених цим наказом, відповідно до статті 32 Конституції України потребує врегулювання питання ведення баз даних ДНК на рівні закону. Отже, функціонування обліку генетичних ознак людини (немає бази даних геномної інформації людини) потребує законодавчого удосконалення.

Крім того, відсутність визначення на законодавчому рівні правових засад оброблення та державної реєстрації геномної інформації людини також була підставою розгляду конституційного подання Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини в Конституційному Суді України.

Враховуючи це 26.10.2020 року у Верховній Раді було зареєстровано за № 4265 проект Закону про державну реєстрацію геномної інформації людини.[20] Метою прийняття акта є законодавче врегулювання процесів створення і функціонування обліку геномної інформації людини в Україні та удосконалення роботи правоохоронних органів України із запобігання, виявлення, розкриття та розслідування злочинів проти життя, здоров'я, волі, статевої свободи та недоторканості особи, а також інших злочинів і правопорушень, розшуку безвісти зниклих осіб та ідентифікації невпізнаних трупів, що сприятиме виконанню підпункту 13.1 Програми діяльності Кабінету Міністрів України, що схвалена постановою Верховної Ради України від 04 жовтня 2019 року № 188-ІХ («Кожен українець почуває себе захищеним від фізичних загроз»).

Законопроект передбачає створення Бази даних геномної інформації людини, держателем якої буде Міністерство внутрішніх справ України, а адміністратором - Державний науково-дослідний експертно-криміналістичний центр Міністерства внутрішніх справ України.

Проєктом Закону України «Про державну реєстрацію геномної інформації людини» передбачено врегулювання як обов'язкової державної, так і добровільної реєстрації геномної інформації людини, чітко визначено категорії осіб, які підлягають обов'язковій реєстрації:

- особи, притягнені до кримінальної відповідальності за вчинення умисних злочинів проти життя, здоров'я, статевої свободи, статевої недоторканості особи, щодо яких обрано запобіжний захід;

особи, які вчинили злочини проти життя, здоров'я, статевої свободи, статевої недоторканості особи, до яких за рішенням суду застосовані примусові заходи медичного характеру;

особи, засуджені за вчинення умисних злочинів проти життя, здоров'я, статевої свободи, статевої недоторканості особи;

особи, які засуджені та відбувають покарання у вигляді позбавлення волі або мають незняту чи непогашену судимість за вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів, а також усіх категорій злочинів проти статевої свободи і статевої недоторканості особи;

невпізнані трупи;

особи, зниклі безвісти;

близькі родичі осіб, зниклих безвісти.

З урахуванням досвіду ідентифікації загиблих в АТО пропонується встановити механізм відбору біологічних зразків осіб, які добровільно вступають або призиваються на військову службу, і військовослужбовців та за потреби забезпечити подальшу їх ідентифікацію.

Право на добровільну державну реєстрацію ДНК мають громадяни України, а також іноземці та особи без громадянства. Добровільна держреєстрація ДНК провадиться на підставі заяви громадянина.

Добровільна реєстрація ДНК малолітніх, неповнолітніх проводиться на підставі письмової заяви їхніх законних представників. Отримання біологічного матеріалу у малолітніх, неповнолітніх здійснюється у присутності їхніх законних представників.

Добровільна реєстрація ДНК громадян, визнаних у встановленому законодавством порядку недієздатними чи обмеженими судом у дієздатності, провадиться на підставі письмової заяви їх законних представників. Добровільна реєстрація цих категорій осіб складає платній основі. Добровільна реєстрація ДНК близьких родичів осіб, які зникли безвісти, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету.

ДНК інформація зберігається у базі даних протягом 75 років.

Опублікований проект закону визвав ряд зауважень серед правників. Геномна інформація входить до категорії так званих “чутливих” персональних даних, обробка яких забороняється. Закон “Про захист персональних даних” встановлює вичерпний перелік підстав обробки таких чутливих категорій персональних даних особи. Справді, пункти 1 та 7 частини другої статті 7 Закону дозволяють таку обробку, якщо вона:

здійснюється за умови надання суб'єктом персональних даних однозначної згоди на обробку таких даних (що покриває випадки добровільної реєстрації);

стосується вироків суду, виконання завдань оперативно-розшукової чи контррозвідувальної діяльності, боротьби з тероризмом та здійснюється державним органом в межах його повноважень, визначених законом.

Водночас, цілі обробки геномної інформації, визначені цим проектом закону, не відповідають цілям, встановленим Законом “Про захист персональних даних”, а це дозволятиме Міністерству внутрішніх справ збирати суттєво більший масив інформації.

Крім того, закон не визначає достатньо чітко того, які біологічні матеріали будуть збиратися, а відсилки до кримінального процесуального законодавства щодо порядку їх збору теж не відповідають вимогам правової визначеності.

Схоронність “ключів” та біологічних матеріалів, за допомогою яких можна буде розшифрувати дані з цієї бази, лежатиме на низці державних експертних установ, що будуть задіяні у проведенні експертиз, частина з яких перебуває у структурі МВС, а також на установах виконання покарань та спеціалізованих медичних установах. Велика кількість розпорядників, які будуть у цьому задіяні, створює значні ризики витоку інформації, а концентрація збору, зберігання та управління доступом до таких даних у Міністерстві внутрішніх справ створює значні корупційні ризики, на що звернуло увагу у своєму висновку ГНЕУ.

Порядок оброблення геномної інформації та ведення Бази даних установлюється Кабінетом Міністрів України. Це надає надзвичайно широку дискрецію для урядовців щодо встановлення регулювання, відповідає вимогам статті Європи та Директиви ЄС що, з-поміж іншого, не 6 Конвенції 108 Ради 2016/680 щодо обробки персональних даних відповідальними органами з метою запобігання, розслідування, пошуку або обвинувачення у здійсненні кримінальних правопорушень. Ці документи вимагають, щоб порядок обробки відповідних категорій даних був передбачений законом (by law).

Сумніви викликала необхідність зберігати геномну інформацію в Базі даних протягом 75 років. Попри те, що законотворець залишає можливість вилучення та знищення інформації з Бази даних на підставі виправдувального вироку суду, що набрав чинності, та у випадку закриття кримінального провадження прокурором щодо підозрюваного, строк збереження даних для інших категорій осіб не відповідає принципам обробки персональних даних.[21]

21квітня 2021 року Рада провалила законопроект про створення бази ДНК злочинців та військовослужбовців. За ухвалення законопроекту № 4265 "Про державну реєстрацію геномної інформації людини" проголосувало 222 депутати за необхідних 226. Законопроект відправили на повторне перше читання.[22]

Ухвалення цього закону набуло особливу актуальність зараз, коли МВС проводить молекулярно-генетичні дослідження, пов'язані з військовими злочинами військових РФ на території України. За чотири місяці війни призначено понад 6 тисяч експертиз із встановлення особи, з яких близько 40 відсотків уже виконано. Саме тому зараз надзвичайно актуальним стало створення інструменту для накопичення та систематизації даної інформації, надання їй правового статусу для використання як доказової бази у процесі доведення злочинів рашистів проти України.

14 квітня 2022 року дороблений проект закону було прийнято за основу, а 9 липня 2022 року закон було прийнято 256 голосами народних депутатів.

Так, документом передбачено створення електронного реєстру геномної інформації людини. Власником бази визначено Міністерство внутрішніх справ. Державна реєстрація геномної інформації проводиться з метою ідентифікації осіб, які вчинили кримінальні правопорушення; розшуку осіб, які зникли безвісти; ідентифікації непізнаних трупів людей, їх останків та частин тіла; ідентифікації осіб, які за станом здоров'я, віком чи іншими обставинами не здатні повідомити інформацію про себе.

У законі йдеться, що реєстрація геномної інформації може бути як обов'язковою державною, так і добровільною.

Зокрема, обов'язковій державній реєстрації підлягає геномна інформація осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння або злочини проти основ національної безпеки України, життя, здоров'я, волі, честі, гідності, статевої свободи та статевої недоторканності особистості, власності, громадської безпеки, обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів чи прекурсорів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку, та до яких за рішенням суду застосовано примусові заходи медичного характеру.

Також обов'язковій реєстрації ДНК підлягають військовослужбовці та поліцейські (за певних обставин) та військовополонені.

Обов'язкова державна реєстрація геномної інформації провадиться за рахунок коштів державного бюджету.

Право на добровільну державну реєстрацію геномної інформації мають громадяни України, а також іноземці та особи без громадянства, які надали письмову згоду. Добровільна реєстрація ДНК малолітніх, неповнолітніх проводиться на підставі письмової заяви їхніх законних представників. Отримання біологічного матеріалу у малолітніх, неповнолітніх здійснюється у присутності їхніх законних представників. Добровільна реєстрація ДНК громадян, визнаних у встановленому законодавством порядку недієздатними чи обмеженими судом у дієздатності, провадиться на підставі письмової заяви їх законних представників.

У той же час добровільна реєстрація геномної інформації проводиться на платній основі.

Дані з електронного реєстру геномної інформації людини не підлягають оприлюдненню. ДНК інформація зберігається у базі даних трохи більше, ніж 50 років.

Висновки

Прийняття цього закону врегульовує процеси створення і функціонування обліку геномної інформації людини в Україні та удосконалює роботу правоохоронних органів України із запобігання, виявлення, розкриття та розслідування злочинів проти життя, здоров'я, волі, статевої свободи та недоторканості особи, а також інших злочинів і правопорушень, розшуку безвісти зниклих осіб та ідентифікації невпізнаних трупів пов'язаних з військовими злочинами військових РФ на території України, створення інструменту для накопичення та систематизації даної інформації, надання їй правового статусу для використання як доказової бази у процесі доведення злочинів рашистів проти України.

Список використаних джерел

1. Головатий Микола, Романенко Євген. Політика: реальність і гра: монографія / М.Ф. Головатий, Є.О. Романенко. Київ: Міжрегіональна Академія управління персоналом, 2021. - 276 с. Бібліогр.: с. 263-275. Головатий Микола, Романенко Євген. Політика: реальність і гра: монографія / М.Ф. Головатий, Є.О. Романенко. Київ: Міжрегіональна Академія управління персоналом, 2021. - 276 с. Бібліогр.: с. 263-275.

2. DNA pioneer's 'eureka' moment http://news.bbc.co.uk/2/hi/programmes/newsnight/8245312.stm.

3. ДНК в криминалистике и науке Интернет-журнал «Коммерческая биотехнология» http://cbio.ru/page/51/id/3107/.

4. Семиходский А.Г. Криминалистические базы данных геномной информации: международный опыт и возможность его применения в Российской Федерации// Правосудие/Justice. 2021. Т. 3, № 1. С. 148-183.

5. Semikhodskii A. Dealing with DNA Evidence: A Legal Guide. London: Routledge Cavendish, 2007. 200 p.

6. Machado H., Granja R. DNA Databases and Big Data // Forensic Genetics in the Governance of Crime. Singapore: Palgrave Pivot, 2020. 120 p.

7. Santos F., Machado H., Silva S. Forensic DNA databases in European countries: is size linked to performance? // Life Sci Soc Policy. 2013. Vol. 9, issue 12. URL: https://doi.org/10.1186/2195-7819-9-12.

8. Herkenham D. DNA database legislation and legal issues // Profiles in DNA. 2002. Vol. 5, issue 1. P. 6-7.

9. Интерпол. URL: https://www.interpol.int/en/How-we-work/Forensics/DNA.

10. S.63T Police and Criminal Evidence Act 1984. URL: https://www.legislation.gov.uk/ukpga/1984/60/contents.

11. Guillbn M., Lareu M.V., Pestoni C., Salas A., Carracedo A. Ethicallegal problems of DNA databases in criminal investigation // Journal of Medical Ethics. 2000. Vol. 26. P. 266-271.

12. DAMA-DMBOK: Data Management Body of Knowledge. 2nd ed. / DAMA International. New Jersey: Technics Publications: Basking Ridge, 2017. 590 p.

13. Решение Европейского Суда по правам человека в деле S and Marper v United Kingdom [2008] ECHR 1581.

14. Schneider P.M., Prainsack B., Kayser M. The Use of Forensic DNA Phenotyping in Predicting Appearance and Biogeographic Ancestry // Dtsch Arztebl Int. 2019. Vol. 116, issue 51-52. P. 873-880.

15. Williams, R. and Johnson, P., 2005. Forensic DNA Databasing: A European Prospective. Interim report, June 2005. Available at: <http://community.dur.ac.uk/robin.williams/EU_Interim_Report_2005.pdf.

16. DNA database `should include all' // The Telegraph. 24 October 2006. URL: http://www.telegraph.co.uk/news/uknews/1532210/DNA-database-should-include-all.html.

17. Wallace, H.M., Jackson, A.R., Gruber, J. and Thibedeau, A.D., 2014. Forensic DNA databases - Ethical and legal standards: A global review. Egypt J Forensic Sci., 4(3), pp. 57-63.

18. https://ukranews.com/news/600691-ks-zakryl-delo-o-konstytucyonnosty-polnomochyy-polycyy-brat-y-khranyt-obrazcy-dnk.

19. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4988-17#Text.

20. Про державну реєстрацію геномної інформації людини: проект Закону від 26.10.2020 № 4263.

21. Що не так з обробкою геномної інформації в законопроекті № 4265? https://dslua.org/publications/shcho-ne-tak-z-obrobkoiu-henomnoi-informatsii-v-zakonoproekti-4265/.

22. https://ukranews.com/news/772889-gosregistrantsiya-dnk-rada-provalila-zakonoproekt.

Размещено на Allbest.ru