Поняття лідерства в сучасній науці державного управління

Размещено на http://www.allbest.ru/

Поняття лідерства в сучасній науці державного управління

Іоффе Михайло Володимирович

доктор філософії за спеціальністю психологія, приватний підприємець, м. Київ

Анотація

В статті розкрито сутність поняття лідерства в сучасній науці державного управління, яке вважається сильним аспектом, завдяки якому вдосконалюється управлінський потенціал та ефективність роботи владних органів. В процесі проведеного дослідження визначено, що недавні напрацювання з проблематики лідерства в публічному управлінні мають спільну ознаку: лідерам непросто дається ефективне функціонування у складних умовах, що притаманні сучасній державній службі, надто коли настає криза або інші організаційні проблеми.

Розкрито сутність поняття «лідерство». З'ясовано, що під даним поняттям слід розуміти діяльність, метою якої є одержання конкретного результату. Таким чином, лідерством у публічно-управлінській діяльності передбачається здобуття максимально ефективних результатів процесу, під час якого вирішуються політичні, економічні, соціальні, культурні завдання. Наведено два аспекти лідерства із врахуванням численних концепцій визначення даного поняття. Наведено складові елементи розвитку лідерства на державній службі та в органах місцевого самоврядування. Визначено, що головне значення лідерства в сучасній науці державного управління полягає в тому, що лідери прагнуть виконувати функцію своєрідних агентів змін, майстерно і постійно налагоджувати взаємозв'язок різних суб'єктів, керуючись партнерськими принципами та спираючись на співпрацю, щоб розв'язувати різні за складністю проблеми.

З'ясовано, що наявність лідерства розцінюється як чинник, що свідчить про стабільність, можливість поєднувати інтереси, які мають різні групи населення. Лідери стають ініціаторами змін та виконують роль вагомих суб'єктів, які успішно впроваджують адміністративну реформу, виступаючи творцем стратегії, обираючи, якими способами її реалізувати. Встановлено обов'язкові вимоги, що стоять перед лідерством які полягають у тісному зв'язку, що поєднує стратегічне та операційне лідерство; стратегічній налаштованості на наявність ініціативи й ентузіазму у співробітників та поваги від виборців; розумінні, що орієнтиром для прозорої, послідовної організаційної культури є співвідношення «службовець/послуга».

Ключові слова: лідер, лідерство, державне управління, елементи, вимоги, публічно-управлінська діяльність.

Abstract

Ioffe Mykhailo Volodymyrovych Doctor of Philosophy in psychology, private entrepreneur, Kyiv

THE CONCEPT OF LEADERSHIP IN THE MODERN SCIENCE OF PUBLIC ADMINISTRATION

The article reveals the essence of the concept of leadership in the modern science of public administration, which is considered a strong aspect thanks to which the management potential and the efficiency of the work of power bodies are improved. In the course of the conducted research, it was determined that recent developments in the issue of leadership in public administration have a common feature: it is not easy for leaders to function effectively in the complex conditions inherent in modern public service, especially when a crisis or other organizational problems arise.

The essence of the concept of "leadership" is revealed. It was found that this concept should be understood as an activity, the purpose of which is to obtain a specific result. Thus, leadership in public management activity involves obtaining the most effective results of the process during which political, economic, social, and cultural tasks are solved. Two aspects of leadership are given, taking into account numerous concepts of the definition of this concept. The constituent elements of leadership development in the civil service and in local self-government bodies are given. It was determined that the main importance of leadership in the modern science of public administration is that leaders strive to perform the function of a kind of agents of change, skillfully and constantly establish the relationship of various subjects, guided by partnership principles and relying on cooperation to solve various problems the complexity of the problem.

It was found that the presence of leadership is regarded as a factor that indicates stability, the ability to combine the interests of different population groups. Leaders become initiators of change and play the role of important subjects who successfully implement administrative reform, acting as the creator of the strategy, choosing in what ways to implement it. Mandatory requirements for leadership have been established, which consist in a close connection combining strategic and operational leadership; strategic attitude to the presence of initiative and enthusiasm among employees and respect from voters; understanding that the reference point for a transparent, consistent organizational culture is the "employee/servant" ratio.

Keywords: leader, leadership, public administration, elements, requirements, public management activity.

Постановка проблеми

лідерство державне управління

В реаліях ХХІ сторіччя чи не найголовніший фактор, яким обумовлене успішне функціонування організацій, - це лідерство.

Нині багато країн світу, серед яких - і розвинені, й ті, які займаються зміцненням власної конкурентоспроможності на світовій арені, зосереджують увагу якраз на розвитку лідерства.

В лідерстві закладені ознаки явища, яке містить низку аспектів. Прояв його феномену, лідерських відносин отримують вияв постійно і скрізь, якщо люди, зібравшись у групу, беруться за вирішення якихось проблемних питань і бажають отримати спільний результат. Таку діяльність фіксують у межах кожної з царин життя суспільства (політики, економіки, науки, культури тощо), та в мікро- й макросередовищі, в яких співпрацюють люди (починаючи відносинами в невеликих колективах і закінчуючи управлінням державою та міжнародними справами), в межах формальних і неформальних взаємин. У зв'язку з цим неможливо чітко й однозначно сформулювати термін «лідерство». В цьому разі розмова присвячена організаційному лідерству, або лідерству в межах формальних організацій, зокрема державному управлінні. В лідерстві міститься осердя, з якого випливає належне демократичне врядування (democracy governance), новітня концепція управління. Лідерство вважається сильним аспектом, завдяки якому вдосконалюється управлінський потенціал та ефективність роботи владних органів.

Лідерству, що виявляється в царині державної служби та служби в органах місцевого самоврядування, в нинішніх реаліях належить особлива роль. Якщо розглядати контекст адміністративної реформи, яку проголосив Президент України, лідерство бачиться одним із найголовніших складових, від яких залежить, чи успішним будуть подальші розвиток та модернізація державної служби і служби у структурах місцевого самоврядування, оскільки саме ефективний лідер здійснює значущий вплив на успішну і злагоджену роботу всієї команди, завдяки йому вона спроможна вирішити будь-яке завдання.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Проблеми лідерства досліджували такі науковці як Л. Балабанова, Л. Гогіна, Н. Гончарук, В. Ковальчук, Ю. Ковбасюк, О. Крушельницька, Д. Мельничук, П. Петровський, Т. Підлісна, О. Сардак, Р. Сибірна, А. Сибірний, Р. Сторожев, Ю. Сурмін, В. Толкованов, В. Трощинський та інші.

Метою статті є розкриття сутності поняття лідерства в сучасній науці державного управління.

Виклад основного матеріалу

Світові країни докладають чимало зусиль, аби модернізувати державну службу. Одним із напрямків такої трансформації якраз і виступає цілеспрямоване намагання розвивати лідерство, яке сприятиме реальним позитивним змінам, тривалому та стабільному результатові. Лідерством передбачено, що будуть дотримані конкретні цінності та принципи роботи, які мають відношення й до управління в цілому, й до управління, яке поширюється на людські ресурси, зокрема. Відтак у лідерстві вбачають стан, якому можна навчитися і який схильний до розвитку, йдеться як про рівень особистості, так і про рівень організації чи державної служби загалом.

Американський дослідник С. Фернандес спробував розробити інтегративний підхід до лідерства у сфері державного управління. Він зазначає, що організації державного управління змушені працювати у середовищі, сповненому зовнішніх обмежень і тиску. Життєво важливою характеристикою ефективного державного лідера є можливість отримувати підтримку виборців з метою просування нових програм і пом'якшення потенційної критики. Це вимагає відносно високого рівня політичної кмітливості [1].

Більшість людей вважають лідерство важливим, незважаючи на те, в якій галузі воно реалізується. Бізнес завдяки результативному лідерству отримує якісніші товари та ефективніші послуги; тут відчувають єдність, працівники реалізують особистий розвиток, вони більш задоволені; запроваджуються інновації, присутній креативний підхід та ресурс, щоб підвищувати організаційну культуру.

Державним управлінням у будь-якій із країн відіграється важлива роль. В зоні його відповідальності перебуває координація всіх державних заходів та основні послуги, які надаються населенню країни. Тож від державного управління цілком залежить нормальна урядова діяльність. Загалом громадськість сприймає ефективність уряду на основі чинників роботи галузі державного управління. На те, наскільки ефективно надаються послуги в галузі державного управління, безпосередньо впливає діяльність управлінців, на яку, в свою чергу, чинять вплив численні фактори, обумовлені, зокрема, стилем лідерства та мотивацією.

Багато вчених та дослідників зазначають, що лідер - це не просто людина, яка сама знає і вміє; це людина, яка здатна вести за собою людей в екстраординарних умовах до екстраординарних цілей. І саме здатність вести за собою людей є ключовою частиною сентенції, оскільки саме люди є тим ресурсом, потенціалом, який треба розвивати та спрямовувати. Шлях до ефективної моделі управління державою лежить через кардинальне переосмислення ролі, відповідальності та інструментів діяльності безпосередньо керівників-лідерів - тих, хто вестиме зміни та скеровуватиме інших на досягнення спільної мети. В сьогоднішніх українських реаліях успішна робота залежить не стільки від додержання формальних інструкцій та володіння академічними знаннями, скільки від наявності стратегічного бачення у лідерів, гнучкості у сприйнятті речей і пошуку розв'язків складних завдань, відкритості до змін та готовності щоденно навчатися, аби завжди «бути на вістрі». Тому одним з пріоритетів держаного управління та роботи на державній службі сьогодні є забезпечення лідерства - розвиток та «вирощування» тих, хто може вести за собою інших задля досягнення чітко сформульованих завдань [2].

Нині питання лідерства та розвитку лідерського потенціалу знаходяться в ЦЄНТРІ уваги науковців та практиків, ЯКІ уcвiдомлюють їх важливість для здійснення ефективного управління та розвитку демократії. На відміну від традиційних підходів до визначення феномену лідерства, в яких він розглядавcя у контексті обраності, місця в ієрархічній структурі влади, шкального cтатуcу, пcихологiчно-cоцiальних характериcтик тощо, cучаcне розуміння лідерства трактує його як нову якість управління людськими ресурсами, в якій засадничими є знання та вміння оперативно реагувати на cуcпiльнi зміни, приймати відповідні рішення, брати на cебе вiдповiдальнicть за їх реалізацію. Лідерство є однією з cучаcних концепцій управління, що актуалізована в системі публічного управління. Змістовність будь-якої концепції визначається комплексом ключових положень та понять, що дають змогу спрямовувати дослідження у визначеному напрямі [3].

Вітчизняний дослідник П. Петровський зазначає, що раціональне управління - це така система керівництва, коли досягається максимальний ефект у вирішенні економічних, політичних, культурних завдань, здатність гнучко й ефективно впливати на діяльність людей, сприяти успіху в досягненні мети рішень. Раціональне управління вимагає чіткого окреслення мети діяльності, обов'язків кожного керівника [4].

Р. Сибірна, А. Сибірний вважають, що лідерство - це процес внутрішньої соціально-психологічної організації, управління діяльністю команди, впливу на працівників, який супроводжується зміною уявлень і цінностей останніх, активізацією вищих потреб у новаторстві, досягненні, творчості, самоактуалі- зації [5].

Л. Балабанова у своїй роботі розглянула лідерство, як своєрідний процес, з допомогою якого одна особистість може впливати на поведінку та рішення інших осіб, тому під його розумінням лідерство є вузьким поняттям, яке певною мірою охоплює лише вплив на іншу людину, проте радіус його реалізації не може обмежитись лише впливом, адже воно використовується для вирішення різних завдань, в тому числі й управління [6].

Розкриваючи сутність поняття «лідерство», Н. Гончарук акцентує на таких його складниках, як феномен лідера, принцип лідерства та інститут лідерства. На її думку, феномен лідера полягає у визнанні природних психофізичних, розсудливо-розумових та розпорядчо-організаційних відмінностей людей. Принцип лідерства ґрунтується на діяльності відповідним чином організованих великих і малих соціальних груп, що формує тип владних відносин у групах та між суспільними групами. Інститут лідерства - це визнання ієрархічного способу організації політичного життя суспільства, що характеризується існуванням певних установ, наділених владними повноваженнями та виконуючих специфічні функції. Відтак, лідерство характеризується процесами впливу в групах або організаціях і спрямоване на координацію групових дій і відносин у процесі досягнення групової мети [7].

Коли ми говоримо про керівників-лідерів на державній службі, слова «лідер», «лідерство» привертають увагу своєю динамічністю та уособлюють рух до самовдосконалення. Лідерство - це талант, здатність, які можна і слід розвивати задля переконання, спонукання інших, вести за собою задля досягнення певних цілей [8]. Можна говорити про безліч показників результативності діяльності будь-якої організації, але якщо там немає лідерства, то ця організація приречена на невдачу в перспективі. Лідер (від англ.. “leader” - ведучий, перший, такий, що йде попереду) - особа в якій- небудь групі (організації), що має значний, визнаний авторитет, вплив, який виявляться як дії, що управляють; член групи, за яким вона визнає право приймати відповідальні рішення в значущих для неї ситуаціях, тобто найавторитетніша особа, що відіграє центральну роль в організації спільної діяльності й регулюванні взаємин у групі [9].

Дослідниками було виділено чотири ролі лідерства, особливо актуальні в органах публічної влади. Перші три ролі (підзвітність, дотримання правил і політична лояльність) - це підходи, специфічні для бюрократії, пов'язані із зобов'язаннями лідерів у межах цієї системи. Четвертий (управління мережею) був доданий, щоб визнати важливість управління мережами та популярність, яку мережі набувають у державному секторі. Лідер може переходити від однієї ролі до іншої залежно від ситуації, а чотири підходи є складниками більшої конструкції «державного лідерства» [10].

Науковці, які досліджують публічне управління, оперують двома протилежними думками про те, яку роль відіграє лідерство в публічній царині. Ті, хто віддають перевагу ринковим підходам у питанні надання публічних послуг, переконані, що завдяки йому поліпшуються ефективність та підзвітність. Прихильниками ж громадських інтересів наголошується на прогалинах в економічному індивідуалізмі, вони переконані, що державним службовцям мають давати вказівки політики й законодавці. Незважаючи на їхні основні орієнтири, вчені діляться попередженням, що демократичний процес може бути під загрозою через потужне лідерство, вони висловлюють застереження, що лідери часом зазнають моральних ризиків. Недавні дослідження лідерства в публічному управлінні мають спільну ознаку: лідерам непросто дається ефективне функціонування у складних умовах, що притаманні сучасній державній службі, надто коли настає криза або інші організаційні проблеми.

Важливі питання щодо вирішення унікальних проблем, із якими мають справу публічні управлінці, повинні бути включені в загальну теорію державного лідерства: основні демократичні цінності сучасних державних лідерів; трансформаційний акцент на захисті прав, розвитку й утриманні професійних кадрів; розподілений характер державних керівних посад, який характеризує сьогоднішню державну службу. Нова теорія державного лідерства, підтримувана зазначеними ключовими принципами, визнає дедалі складніші структури та взаємозв'язки всередині організацій і між ними, підвищений рівень складності та додаткові обмеження демократичної системи з неоднозначними цілями, з якими державні лідери повинні боротися. Об'єднання цих напрямів у єдину теорію лідерства забезпечує міцну основу, на якій можливе навчання публічних управлінців, що дозволить реалізувати лідерство й очікувати його результатів [11].

Зазвичай із лідерством асоціюються фізичні особи, середовищем діяльності яких виступає комерційна галузь. Пороте, згідно з концепцією лідерства в державному управлінні, фіксується наявність власного набору специфічних проблемних аспектів. Приміром, за свідченням результатів досліджень, небагато державних службовців позитивно відгукуються про політику та практичну діяльність свого керівництва та стосовно інформації, яка надається їм управлінням про те, який стан справ у їхніх структурах. Цими та іншими факторами обумовлюється готовність сучасних та майбутніх лідерів в урядових організаціях адаптуватися й розуміти свою роль і якою вона може бути.

Уже ранні праці, в яких досліджувалася тема лідерства в державному управлінні, дійшли висновку, що через існування відмінностей у осіб, які стали керівниками, та варіанти життєвих циклів організацій виникли практично безконечні перестановки та комбінації.

Історичний досвід суспільно-політичного життя засвідчує, що феномен лідерства вкорінений у самій природі людини та суспільства, що лідерство базується на природних потребах людського суспільства. Ці потреби диктуються необхідністю самоорганізації, упорядкування життєвого укладу і поведінки людей із метою забезпечення їхньої життєдіяльності. Таке впорядкування досягається завдяки вертикальному управлінню, верхівкою якого і є лідер. Аналізуючи численні концепції визначення лідерства, вважаємо за можливе виділити два аспекти цього феномена:

1) визначення формально-посадового статусу лідера, пов'язаного з володінням владою. Даний аспект має ключове значення для оцінки індивіда як політичного лідера.

2) виявлення суб'єктивної діяльності лідера з виконання покладеної на нього соціально-політичної ролі. Другий аспект зумовлює лише збереження владної посади, а також служить для оцінки лідера як результативного або нерезультативного, великого або ординарного, успішного або банкрота, доброго або злого тощо [12].

Поняття лідерства розширилося у зв'язку з появою сучасних викликів у публічному управлінні, зумовлених національними особливостями та чинниками зовнішнього середовища. За останні десятиліття темпи розвитку у світі стали швидшими завдяки мінливим умовам зовнішнього середовища. Тому майбутній лідер повинен відповідати цим викликам і володіти новими компетенціями та навичками. Лідерство у прикладному відношенні є складним поняттям, що включає якості, якими повинен володіти лідер (навички оцінки, якісні характеристики та поведінкові компетенції) [13]. Разом з тим сучасному лідерству потрібна відповідність до нинішніх викликів, які спричинили різноманітні зовнішні чинники, нові тренди й напрямки. Одним із цих викликів можна вважати здійснення державних реформ на теренах численних світових держав.

Лідерство в публічному секторі було пов'язане з поєднанням навичок і компетенцій, які підтримують особистий вплив, визначення мети та напрямів, стратегічне мислення, отримання максимальної віддачі від людей, навчання та власне вдосконалення. Таким чином, державні службовці були залучені в більш традиційні навчальні заходи, такі як курси, семінари, коучинг і консультування, рольові ігри та симуляції. Водночас вплив різних стилів керівництва більшою мірою залежить від контекстуальних факторів, таких як культурне та соціальне середовище, у якому працює установа державного сектору [14].

Нинішньому лідерству в публічному управлінні притаманні риси демократичного лідерства, яке складається з демократичної поведінки лідерів та впливає на демократизацію суспільства в цілому. Наявність лідерства розцінюється як чинник, що свідчить про стабільність, можливість поєднувати інтереси, які мають різні групи населення. Лідери стають ініціаторами змін та виконують роль вагомих суб'єктів, які успішно впроваджують адміністративну реформу, виступаючи творцем стратегії, обираючи, якими способами її реалізувати. Розвивати парадигму лідерства в публічному управлінні - означає виконувати надважливу роботу, спрямовану на те, щоб зміцнювався управлінський потенціал суспільства, адже його рішення відіграватимуть важливу роль у сталому розвитку держави. В дослідженнях теми лідерства у системі публічного управління повинне міститися врахування теоретичних, інституційних, психологічних, ціннісних, історичних та інших аспектів. Якщо розглядати методологію, завдяки якій майбутні лідери публічного управління формують знання, уміння й навички, вона має керуватися демократичними принципами та навчальними методиками, що допоможуть у формуванні громадянських та управлінських компетенцій: уміння розв'язувати

комплексні проблемні питання щодо професійних аспектів та інноваційної діяльності й формувати нові знання чи практики; уміння встановлювати й вирішувати соціально важливі системні проблемні питання в головних секторах діяльності, що обумовлюють потребу створити нові знання та прогресивні технології.

Основними завданнями розвитку лідерства на державній службі є: становлення та розвиток вищого корпусу державної служби, створення інституціональних передумов для проведення реформи державної служби та державного управління, сталості і наступності функціонування системи державної служби, а також її оперативного реагування на вимоги та виклики, що виникають у зв'язку з процесами суспільної трансформації, економічного розвитку, європейської інтеграції України. Складовими елементами розвитку лідерства на державній службі та в органах місцевого самоврядування є:

- ефективна комунікація та мистецтво ведення переговорів;

- стратегічне управління людськими ресурсами з орієнтацією на досягнення результатів;

- проведення ефективних реформ;

- розвиток особистісного потенціалу та впровадження профілів компе-тентності посад на державній службі [15].

Лідерство є одним із ключових елементів успіху подальшого розвитку державної служби, адже ефективний лідер спроможний забезпечити успішну та злагоджену роботу структурних підрозділів, здатності досягати встановлених цілей. Використання потенціалу лідерства в управлінні змінами включає такі взаємопов'язані елементи: розвиток лідером власних інформаційних і комунікативних каналів всередині та поза публічним органом при максимальному використанні потенціалу вже сформованих формальних комунікативних систем; генерація впевненості у здатності публічного органу здійснити бажані зміни з відповідними представниками керівництва на основі розвитку комунікації й організаційної культури; розвиток здатності сприйняття публічного органу в перспективі для знаходження оптимальних шляхів реалізації цілей проведення змін; створення умов для індивідуального розвитку управлінців, яке може бути гарантією особистісної відповідальності за сприйняття змін середовища та поява нових можливостей для підвищення ефективності проведення організаційних змін; формування спільного бачення сфер діяльності та рівня професіоналізму ключових фахівців, котрі у сукупності визначають успіх проведення змін. Управлінське лідерство забезпечує підтримку та розвиток компетентності фахівців за допомогою спеціальних програм удосконалення організаційної культури; досягнення згоди з партнерами та іншими зацікавленими організаціями щодо майбутньої програми проведення організаційних змін; узгодження аспектів, які безпосередньо зачіпають інтереси цих організацій; формування команд та організація навчання командних методів діяльності для представників усіх рівнів управління [16].

Проаналізувавши проблематику лідерства, ми встановили відповідні позиції, які займає лідер у структурній площині державного управління. Зупинимось на кожній детальніше:

1) Лідер виступає як політик - лідером визначається коло поведінкових особливостей в конкретному структурному підрозділі органів державного управління, зокрема в певній групі людей, їхні методи й мета. За такого підходу бажане досягається з використанням кількох джерел: вказівки «згори», яку керівник надсилає підлеглому, причому лідерам інших структурних підрозділів надається право голосу; вказівки «знизу», коли безпосередня ініціатива йде від самої групи. Водночас лідеру постійно доводиться нести відповідальність за свої рішення, триматися автономно та залишатися на важливому місці у групі.

2) Лідер - це стратег, оскільки йому нерідко доводиться розробляти політику, методи й засоби, щоб її запроваджувати. Лідерові під час цього потрібно продумувати всі кроки і планувати дії на довготривалу перспективу.

3) Лідер - це адміністратор, очевидно, що він найчастіше координує роботу, якою займається установа, організація, група і т.д. Не важливо, чи ним самим розробляються напрямки, за якими здійснюватиметься діяльність, чи ним отримуються доручення від вищих керівників, він обов'язково мусить контролювати виконання.

4) Лідер - це експерт. Цій людині має бути притаманна компетентність у будь-якій сфері, вона постійно має володіти достовірною інформацією.

5) Лідер - це взірець, його наслідують, він уособлює майбутнє і доносить мотивацію іншим реалізувати цей образ. В цьому випадку основне завдання - бути тим, хто надихає колег, щоб вони працювали якомога краще.

6) Лідер - це представник, офіційна особа, мета якої - презентувати й захищати інтереси групи та комунікувати із зовнішнім середовищем від її імені.

7) Лідер - це регулятор, він регулює офіційні взаємовідносини в колективі.

8) Лідер - це посередник. Виступає як третейський суддя й миротворець, завданням якого є зробити так, щоб між сторонами була налагоджена взаємодія, він мусить надати допомогу в аналізі ситуації, розумітися на відмінностях у поглядах, побачити, якими справжніми інтересами керуються люди у своїх діях, позиціях та баченні, усвідомлювати, що саме кожна сторона вважає важливим, та запропонувати точки дотику, які будуть використані в формуванні спільного взаємовигідного рішення.

9) Лідер - це відповідальна людина. Він особисто відповідає за те, з якими результатами завершить справу його команда.

З урахуванням вищевикладеного, ми можемо стверджувати, що під лідерством слід розуміти діяльність, метою якої є одержання конкретного результату. Таким чином, лідерством у публічно-управлінській діяльності передбачається здобуття максимально ефективних результатів процесу, під час якого вирішуються політичні, економічні, соціальні, культурні завдання. Це сприяє тому, що лідери прагнуть виконувати функцію своєрідних агентів змін, майстерно і постійно налагоджувати взаємозв'язок різних суб'єктів, керуючись партнерськими принципами та спираючись на співпрацю, щоб розв'язувати різні за складністю проблеми. Рушійна сила, яка рухає розвиток системи управління, полягає в ефективності, що прагне досягти суспільно значущих цілей та цінностей. Саме цінності є умовою того, що адаптація людини до сучасних життєвих обставин відбувається на високому рівні.

Висновки

Отже, організаційне лідерство в галузі державного управління має власну концепцію, п'ять головних складових якої, зрозумілих організаційними лідерами та застосованими, аби діяльність була результативною, полягають у наступному: життєздатності організації; повазі виборців; ентузіазмі співробітників; стратегічному лідерстві й операційному лідерстві. Між усіма цими необхідними компонентами існує взаємозв'язок. Завдяки їм поліпшуються результати, отримані співробітниками й виборцями. В такому випадку організаціям вдається налагодити більшу ефективність, відтак вони можуть бути забезпечені як економічною, так і моральною підтримкою. Три обов'язкові вимоги, що стоять перед лідерством і яким воно має відповідати, полягають у:

1) тісному зв'язку, що поєднує стратегічне та операційне лідерство;

2) стратегічній налаштованості на наявність ініціативи й ентузіазму у співробітників та поваги від виборців;

3) розумінні, що орієнтиром для прозорої, послідовної організаційної культури є співвідношення «службовець/послуга».

Література:

1. Fernandez S. Developing and Testing an Integrative Framework of Public Sector Leadership: Evidence From the Public Education Arena. Journal of Public Administration Research and Theory. 2005. Vol. 15 (2). URL: http://www.pmranet.org/conferences/georgetownpapers/Fernandez.pdf.

2. Толкованов В. Розвиток лідерства на державній службі та службі в органах місцевого самоврядування як один з пріоритетних напрямів реалізації адміністративної реформи в Україні. Вісник державної служби України. 2012. № 1. С. 6-9.

3. Сторожев Р.І. Стан дослідження проблеми лідерства у вітчизняній та зарубіжній літературі. Держава та регіони. 2017. № 3 (59). С. 21-25.

4. Петровський П.М. Методологія наукового дослідження в галузі державного управління : навч. посіб. Львів : ЛРІДУ НАДУ, 2015. 240 с.

5. Сибірна Р.І., Сибірний А.В. Психолого-концептуальні підходи до лідерства. Науковий вісник. 2018. № 1. С. 106-113.

6. Балабанова Л.В., Сардак О.В. Управління персоналом: підручник. Київ: Центр учбової літератури, 2011. С. 87-92.

7. Гончарук Н.Т. Лідерство як якісна характеристика особистості чи інституції. Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. 2010. № 1. С. 5-13.

8. Крушельницька О.В., Мельничук Д.П., Управління персоналом: навчальний посібник. Київ, «Кондор», 2003, 180 с.

9. Ковбасюк Ю.В., Трощинський В.П., Сурмін Ю.П. Енциклопедичний словник з державного управління. Київ: НАДУ, 2010. 820 с.

10. Tummers L., Knies E. Measuring public leadership: Developing scales for four key public leadership roles. Public Administration. 2016. № 94 (2). Р. 43--451.

11. Kellis D.S., Ran B. Modern leadership principles for public administration: Time to move forward. Journal of Public Affairs. 2013. № 13 (1). Р. 130-141.

12. Гогіна Л.М. Компетенції та компетентності в державній службі України: до проблеми понятійного апарату. URL: http://www.academy.gоv.ua/ej/ej6/txts/08glmppa.htm.

13. Van Wart M. Dynamics of leadership in public service: Theory and practice. Public administration : handbooks. 2014. 520 р.

14. Orazi D.C., Turrini A., Valotti G. Public sector leadership: new perspectives for research and practice. International Review of Administrative Sciences. 2013. № 79 (3). Р. 486-504.

15. Толкованов В., Ковальчук В. Основні результати реалізації програми розвитку лідерства. Вісник Державної служби України. 2012. № 4. С. 9-15.

16. Підлісна Т.В. Сучасні підходи до розвитку лідерства в органах публічної влади. Право та державне управління. 2021. № 2. С. 158-164.

References:

1. Fernandez, S. (2005). Developing and Testing an Integrative Framework of Public Sector Leadership: Evidence From the Public Education Arena. Journal of Public Administration Research and Theory, 15 (2). Retrieved from http://www.pmranet.org/conferences/georgetownpapers/ Fernandez.pdf [in English].

2. Tolkovanov, V. (2012). Rozvytok liderstva na derzhavnii sluzhbi ta sluzhbi v orhanakh mistsevoho samovriaduvannia yak odyn z priorytetnykh napriamiv realizatsii administratyvnoi reformy v Ukraini [Development of leadership in the civil service and service in local self-government bodies as one of the priority areas of implementation of administrative reform in Ukraine]. Visnyk derzhavnoi sluzhby Ukrainy - Bulletin of the State Service of Ukraine, 1, 6-9 [in Ukrainian].

3. Storozhev, R.I. (2017). Stan doslidzhennia problemy liderstva u vitchyznianii ta zarubizhnii literaturi [The state of research on the problem of leadership in domestic and foreign literature]. Derzhava ta rehiony - State and regions, 3 (59), 21-25 [in Ukrainian].

4. Petrovskyi, P.M. (2015). Metodolohiia naukovoho doslidzhennia v haluzi derzhavnoho upravlinnia [Methodology of scientific research in the field of public administration]. Lviv : LRIDU NADU [in Ukrainian].

5. Sybirna, R.I., & Sybirnyi, A.V. (2018). Psykholoho-kontseptualni pidkhody do liderstva [Psychological and conceptual approaches to leadership]. Naukovyi visnyk - Scientific Bulletin, 1, 106-113 [in Ukrainian].

6. Balabanova, L.V., & Sardak, O.V. (2011). Upravlinnia personalom [Personnel management]. Kyiv: Tsentr uchbovoi literatury [in Ukrainian].

7. Honcharuk, N.T. (2010). Liderstvo yak yakisna kharakterystyka osobystosti chy instytutsii [Leadership as a qualitative characteristic of an individual or an institution]. Visnyk Natsionalnoi akademii derzhavnoho upravlinnia pry Prezydentovi Ukrainy - Bulletin of the National Academy of Public Administration under the President of Ukraine, 1, 5-13 [in Ukrainian].

8. Krushelnytska, O.V., & Melnychuk, D.P. (2003). Upravlinnia personalom [Personnel management]. Kyiv: «Kondor» [in Ukrainian].

9. Kovbasiuk, Yu.V., Troshchynskyi, V.P., & Surmin, Yu.P. (2010). Entsyklopedychnyi slovnyk z derzhavnoho upravlinnia [Encyclopedic dictionary of public administration]. Kyiv: NADU [in Ukrainian].

10. Tummers, L., & Knies, E. (2016). Measuring public leadership: Developing scales for four key public leadership roles. Public Administration, 94 (2), 43-451 [in English].

11. Kellis, D.S., & Ran, B. (2013). Modern leadership principles for public administration: Time to move forward. Journal of Public Affairs, 13 (1), 130-141.

12. Hohina, L.M. Kompetentsii ta kompetentnosti v derzhavnii sluzhbi Ukrainy: do problemy poniatiinoho aparatu [Competences and competences in the civil service of Ukraine: to the problem of the conceptual apparatus]. Retrieved from http://www.academy.gov.ua/ej/ej6/ txts/08glmppa.htm [in Ukrainian].

13. Van Wart, M. (2014). Dynamics of leadership in public service: Theory and practice. Public administration [in English].

14. Orazi, D.C., Turrini, A., & Valotti, G. (2013). Public sector leadership: new perspectives for research and practice. International Review of Administrative Sciences, 79 (3), 486-504 [in English].

15. Tolkovanov, V., & Kovalchuk, V. (2012). Osnovni rezultaty realizatsii prohramy rozvytku liderstva [The main results of the implementation of the leadership development program]. Visnyk Derzhavnoi sluzhby Ukrainy - Bulletin of the State Service of Ukraine, 4, 9-15 [in Ukrainian].

16. Pidlisna, T.V. (2021). Suchasni pidkhody do rozvytku liderstva v orhanakh publichnoi vlady [Modern approaches to the development of leadership in public authorities]. Pravo ta derzhavne upravlinnia - Law and public administration, 2, 158-164 [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru