Договір про примирення, як альтернативний спосіб вирішення спорів

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДОГОВІР ПРО ПРИМИРЕННЯ, ЯК АЛЬТЕРНАТИВНИЙ СПОСІБ ВИРІШЕННЯ СПОРІВ

Стратій Олексій Васильович, кандидат юридичних наук, асистент юридичний факультет, Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, м. Чернівці

Меленко Оксана Володимирівна, кандидат юридичних наук, доцент кафедри публічного права, юридичний факультет, Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, м. Чернівці

Анотація

У статті, присвяченій аналізу договору про примирення як альтернативному способу вирішення спорів, автори зосереджуються на вивченні теоретичних та практичних аспектів застосування мирових угод в українському правовому контексті. Вони виходять із тези про збільшення значимості диспозитивного методу регулювання у правовій системі, що сприяє пошуку альтернативних шляхів вирішення конфліктів, зокрема через мирові угоди.

Підкреслено важливість мирової угоди як ефективного засобу для розв'язання суперечок, який дозволяє сторонам конфлікту зберегти ділові відносини та сприяє швидкому та менш витратному вирішенню спорів. Проте вони також вказують на обмежене застосування мирових угод у практиці та визначають проблеми, пов'язані з правовим регулюванням цього інституту в Україні, такі як випадки укладання угод, що можуть завдати шкоди інтересам третіх осіб, а також складнощі з виконанням судових рішень про затвердження угод.

Основний фокус дослідження спрямований на аналіз правової природи мирової угоди, її місце у системі господарського правосуддя, та взаємодію з іншими цивільно-правовими інститутами. Окреслено теоретичні підходи та судову практику, пропонуючи шляхи удосконалення правових механізмів застосування мирових угод. Зокрема, наголошується на необхідності глибокого теоретичного осмислення та практичного удосконалення механізмів застосування мирових угод, зважаючи на їх потенціал як ефективного інструменту врегулювання спорів.

Стаття включає детальний аналіз нормативного забезпечення мирової угоди, її юридичної природи, а також розглядає практичне значення та проблематику застосування в Україні. Автори роблять акцент на важливості подальших досліджень та наукових розробок у цій галузі, аби забезпечити еффективне та гнучке правове регулювання в сфері врегулювання спорів. Висновки статті підкреслюють значення мирових угод як комплексного правового механізму, що може бути застосований у різних правових контекстах, включаючи цивільне, господарське судочинство, виконавче провадження, а також у контексті банкрутства та арбітражного розгляду спорів.

Ключові слова: договір про примирення, угода, мирова угода, спори, вирішення.

Abstract

Conciliation agreement as an alternative method of dispute resolution

In the article devoted to the analysis of the conciliation agreement as an alternative method of dispute resolution, the authors focus on the study of theoretical and practical aspects of the application of settlement agreements in the Ukrainian legal context. They are based on the thesis of increasing the importance of the dispositive method of regulation in the legal system, which contributes to the search for alternative ways to resolve conflicts, in particular through settlement agreements.

The importance of the settlement agreement as an effective means of dispute resolution, which allows the parties to the conflict to maintain business relations and facilitates quick and less costly dispute resolution, is emphasized. However, they also indicate the limited application of settlement agreements in practice and identify problems related to the legal regulation of this institution in Ukraine, such as cases of concluding agreements that may harm the interests of third parties, as well as difficulties with the execution of court decisions on the approval of agreements .

The main focus of the study is aimed at analyzing the legal nature of the settlement agreement, its place in the economic justice system, and interaction with other civil law institutions. Theoretical approaches and judicial practice are outlined, suggesting ways to improve the legal mechanisms for applying settlement agreements. In particular, it is emphasized the need for a deep theoretical understanding and practical improvement of the mechanisms for the application of settlement agreements, taking into account their potential as an effective tool for dispute settlement.The article includes a detailed analysis of the regulatory support of the settlement agreement, its legal nature, and also considers the practical significance and issues of application in Ukraine. The authors emphasize the importance of further research and scientific development in this field in order to ensure effective and flexible legal regulation in the field of dispute settlement. The conclusions of the article emphasize the importance of settlement agreements as a complex legal mechanism that can be applied in various legal contexts, including civil, economic litigation, executive proceedings, as well as in the context of bankruptcy and arbitration of disputes.

Keywords: reconciliation agreement, agreement, settlement agreement, disputes, resolution.

мировий угода правосуддя конфлікт

Постановка проблеми

В контексті сучасної правової системи спостерігається зростання значимості диспозитивного методу регулювання в різноманітних сферах права, що маніфестується через делегування повноважень учасникам правових відносин для самостійного управління власною поведінкою. Це сприяє розвитку альтернативних підходів до вирішення конфліктів, які відрізняються від традиційного розгляду справ у судовому порядку. До таких підходів належить вирішення спорів з участю судді, укладання мирових угод тощо. Мирова угода, як одна з найдавніших форм врегулювання конфліктів, забезпечує ефективне розв'язання суперечок та вирішення правових колізій між сторонами без залучення судової процедури. Виконання умов такої угоди, зазвичай, відбувається на добровільній основі, але у разі їх недотримання, суд може застосувати примусові заходи до виконання затвердженої угоди.

Укладання мирової угоди має практичне значення, оскільки дозволяє економити час і ресурси, як судової системи, так і безпосередньо сторін конфлікту. Це сприяє досягненню компромісу на умовах взаємних поступок, що допомагає зберегти ділові відносини між сторонами. Завершення процесуального розгляду справи шляхом укладення мирової угоди виявляється найбільш оптимальним варіантом для учасників спору, часом стаючи єдиним можливим способом досягнення угоди, що враховує інтереси обох сторін.

Проте, в українській юридичній практиці мирова угода не здобула широкого розповсюдження як спосіб вирішення спорів, що свідчить про певні проблеми у правовому регулюванні даного інституту. Це пояснюється, зокрема, випадками укладання угод, які зашкоджують інтересам третіх осіб, неможливістю виконання судових рішень про затвердження угоди, а також використанням мирових угод як маскування для правочинів, що завдають шкоди інституту в цілому.

Окрему увагу слід звернути на дослідження поняття та юридичної сутності мирової угоди у цивільному процесі, яке є ключовим аспектом аналізу даного інституту. У науковій літературі немає єдиної думки щодо класифікації мирової угоди, оскільки вона поєднує риси як цивільно- правового договору, так і цивільно-процесуального інституту. Така багатоаспектність вказує на необхідність глибокого теоретичного осмислення і практичного удосконалення правових механізмів її застосування.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Інтеграція мирової угоди у господарський процес представляє собою значний нововведення у правовій системі, водночас коріння цього інституту сягають до радянського періоду, коли вже велися активні дослідження з цього питання. Визначний внесок у аналіз змісту та процедури укладення мирових угод у сфері господарського правосуддя внесли такі відомі вітчизняні та зарубіжні науковці, як Вудуд Г., Лившиц Н., Рожкова М., Чупрун О. Окрім того, проблематика мирного врегулювання конфліктів у цивільному процесі знаходила своє відображення в наукових роботах таких дослідників, як Ю. Білоусов, Н. Бондаренко-Зелінська, М. Гарієвська, Ю. Притика, С. Фурса, М. Штефан.

Незважаючи на існуючий науковий фундамент, ряд питань, пов'язаних із мировою угодою, досі залишається предметом дебатів. Серед них - визначення цивільно-правової природи мирової угоди, аналіз її ролі та значення через призму основних принципів цивільного та процесуального права, а також вивчення взаємодії мирової угоди з іншими цивільно-правовими інститутами, такими як цивільне зобов'язання та договір.

Ці обставини підкреслюють не лише наукову, але й практичну релевантність дослідження правової природи мирових угод та їх місця у системі господарського правосуддя. Втім, поряд із зазначеними досягненнями, помітно, що деякі аспекти правового регулювання мирової угоди залишаються недостатньо дослідженими. Це стосується, зокрема, прогалин та недоліків у нормативному забезпеченні функціонування цього інституту, що вимагає подальшого наукового аналізу та розробки пропозицій щодо їх усунення.

Значущість обраної теми обумовлена потребою в глибокому теоретичному осмисленні та практичному вдосконаленні механізмів застосування мирової угоди, з огляду на її потенціал як ефективного засобу вирішення господарських спорів. Отже, продовження досліджень у цьому напрямку є важливим кроком до забезпечення більш ефективного та гнучкого правового регулювання в господарському процесі.

Метою статті є розробка нових науково-теоретичних положень щодо правової природи мирової угоди на основі аналізу законодавства України і країн Європи, судової практики та правової доктрини.

Виклад основного матеріалу

Мирова угода як правовий інструмент відіграє важливу роль у системі цивільного, господарського, та адміністративного процесуального законодавства, виступаючи як засіб врегулювання спорів на основі взаємних поступок сторін. Цивільний процесуальний кодекс (ЦПК), Господарський процесуальний кодекс (ГПК) та Кодекс адміністративного судочинства (КАС) України визначають мирову угоду як інструмент, що стосується виключно прав та обов'язків сторін у рамках предмета позову. Однак, лише ЦПК надає визначення призначення мирової угоди, розкриваючи її як засіб досягнення взаємних поступок.

Згідно з частиною першою статті 175 ЦПК, мирова угода укладається сторонами з метою вирішення спору, і не може бути застосована для врегулювання справ окремого провадження. Висока оцінка правової природи мирової угоди була надана Вищим господарським судом, який інтерпретував її як правочин, що передбачає зміну одного зобов'язання іншим. Така інтерпретація підкреслює важливість мирової угоди як інструменту правового регулювання, що дозволяє сторонам спору замінити існуюче зобов'язання новим з метою досягнення взаємоприйнятного рішення.

Укладення мирової угоди сприяє закриттю провадження у справі в цивільному судочинстві, як передбачено пунктом 4 частини першої статті 205 ЦПК, та припиненню провадження у господарському судочинстві згідно з частиною четвертою статті 78 ГПК. Мирова угода може бути укладена на будь-якій стадії процесу, включно зі стадією виконання рішення, підкреслюючи її універсальність як механізму врегулювання спорів.

ЦПК також покладає на суддю обов'язок під час попереднього засідання, або на початку розгляду справи по суті, з'ясувати у сторін бажання укласти мирову угоду, тим самим сприяючи мирному врегулюванню конфліктів. Важливим аспектом при укладенні мирової угоди є її письмова форма та необхідність затвердження судом, що одночасно призводить до закриття провадження у справі.

Особливу увагу юристи приділяють питанню розподілу судових витрат при складанні тексту мирової угоди, оскільки це може мати значні фінансові наслідки для сторін. В цілому, мирова угода виступає як гнучкий інструмент правового регулювання, що дозволяє сторонам спору досягти взаємовигідного рішення, сприяючи ефективності та оперативності правосуддя.

Мирова угода як правовий інструмент, що дозволяє сторонам конфлікту самостійно досягати згоди та врегулювати спір, знайшла своє застосування в різних галузях процесуального законодавства України, включно з цивільним, господарським, та адміністративним правом. Важливою характеристикою мирової угоди є її обмеження предметом позову та правами та обов'язками сторін, що відображено в Цивільному процесуальному кодексі (ЦПК), Господарському процесуальному кодексі (ГПК), та Кодексі адміністративного судочинства (КАС) України.

ЦПК надає найбільш детальне регулювання мирової угоди, визначаючи її як засіб врегулювання спору на основі взаємних поступок сторін. Водночас, КАС дозволяє укладення мирової угоди лише на стадії виконання рішення, що обмежує її застосування в адміністративному судочинстві.

Постанова Вищого господарського суду від 05 лютого 2015 року проливає світло на правову природу мирової угоди, ідентифікуючи її як правочин, що передбачає заміну одного зобов'язання іншим. Таке визначення підкреслює функціональну роль мирової угоди у правовому регулюванні, надаючи їй важливе значення у процесі врегулювання спорів.

Особливе місце займає регулювання судових витрат у контексті мирової угоди. Згідно з ЦПК, у випадку відсутності конкретного розподілу судових витрат сторонами, прийнято, що кожна сторона несе половину цих витрат. Таке положення сприяє справедливому розподілу фінансового навантаження, але також вимагає від сторін уважності при формулюванні умов угоди.

Значущість процедурного аспекту мирової угоди виражена у необхідності її письмового викладу та затвердження судом, що забезпечує її правову визначеність та захист інтересів сторін. Звернення за професійною правовою допомогою може бути вирішальним у забезпеченні ефективності мирової угоди та уникненні потенційних юридичних перешкод.

Попри визначені процедурні рамки та значення мирової угоди, у юридичній практиці та законодавстві України існують певні обмеження щодо її укладання, зокрема у справах, що стосуються захисту інтересів третіх осіб або державних інтересів. Це вимагає додаткової уваги та врахування при укладенні мирових угод, а також підкреслює необхідність подальшого дослідження та удосконалення правового регулювання цього інституту в Україні.

Аналіз статті 207 Цивільно-процесуального кодексу України дозволяє виявити кілька ключових аспектів, які характеризують мирову угоду як юридичний інструмент. Серед цих характеристик особливо важливими є добровільність укладення, обмеження сфери застосування до суб'єктів та предмета судового процесу, взаємні поступки як основа для вирішення спору, а також юридичні наслідки укладення, зокрема затвердження судом та обов'язковість виконання умов сторонами.

У науковій літературі існує велика різноманітність підходів до розуміння правової природи мирової угоди, що відображає її складний та багатогранний характер. Один із ключових підходів визначає мирову угоду як матеріально-правовий договір, особливість якого полягає у необхідності затвердження судом.

Згідно з М. Гарієвською [1], мирова угода розглядається як правочин, тобто як договір, що має двосторонній характер і укладається між сторонами спору (позивачем та відповідачем) щодо предмета суперечки на засадах взаємних поступок. Важливою умовою для набуття чинності такої угоди є її затвердження ухвалою суду, яке одночасно призводить до припинення провадження у справі. Цей підхід підкреслює, що мирова угода не лише регулює відносини між сторонами, але й потребує процесуального санкціонування для набуття юридичної сили.

Таке трактування мирової угоди виокремлює її серед інших цивільно- процесуальних інститутів, надаючи їй унікальну роль у механізмі вирішення спорів. Водночас, вимога щодо затвердження угоди судом демонструє тісний зв'язок між матеріальним і процесуальним правом у контексті вирішення судових суперечок.

Цей підхід, який акцентує на необхідності судового затвердження мирової угоди, водночас вимагає від сторін дотримання не лише процесуальних норм, але й принципів та норм матеріального права, що забезпечують законність та справедливість досягнутої домовленості. Таким чином, мирова угода стає важливим інструментом правової політики, спрямованої на стимулювання сторін до мирного вирішення конфліктів за допомогою компромісу та взаємних поступок, одночасно забезпечуючи правову визначеність та прогнозованість у їх відносинах.

Розгляд різних наукових підходів до розуміння мирової угоди демонструє глибину її правової природи та складність категоризації у межах існуючої юридичної доктрини. Визначення, надане Н. Голубєвою [2], підкреслює, що мирова угода виступає як правочин, укладений сторонами процесуальних та виконавчих правовідносин з метою врегулювання спору або завершення виконавчого провадження, і що вона підлягає регулюванню як нормами матеріального, так і процесуального права. Проте, як зазначається, мирова угода до моменту затвердження судом не породжує, не змінює чи не припиняє цивільні права та обов'язки сторін, а лише створює право на звернення за її судовим затвердженням.

Таке трактування відкриває дискусію щодо одностороннього або багатостороннього характеру правочинів та їх відповідності мировій угоді. Мирова угода, за визначенням, завжди є результатом багатостороннього волевиявлення, що підкреслює її характер як договору [5]. Особливості мирової угоди, такі як відсутність односторонньої відмови чи особливі правові наслідки недотримання вимог закону, відмінюють її від класичних правочинів, описаних у цивільному законодавстві.

Р. Майданник [3] подає мирову угоду як договір, укладений у цивільному процесі на основі взаємних поступок, що затверджується судом і веде до закриття провадження у справі. Присутність взаємних поступок як обов'язкового елемента мирової угоди є ключовим для її розуміння, оскільки вона передбачає активне та свідоме волевиявлення обох сторін на досягнення компромісу.

Проте, як зазначає В. Маковій [4], визначення взаємних поступок як обов'язкового елемента може обмежувати можливості для врегулювання спорів, підкреслюючи необхідність гнучкого підходу до кожного випадку укладення мирової угоди.

Ця дискусія вказує на важливість балансу між строгістю юридичних вимог до мирової угоди та необхідністю забезпечення достатньої гнучкостідля стимулювання сторін до досягнення мирного вирішення спорів. Водночас, юридичне визнання мирової угоди як договору, що вимагає затвердження судом, підкреслює її важливу роль у правовій системі як ефективного механізму врегулювання конфліктів.

Варто підкреслити, що аргументи, які представлені прихильниками концепції матеріально-правового підходу, знаходять підтримку в певних аспектах. Специфічним прикладом є розгляд мирової угоди як договору між учасниками судового розгляду, що базується на двосторонньому волевиявленні сторін, що є вирішальною характеристикою для мирової угоди. Однак, цей інститут не можна вважати виключно цивільно-правовим, оскільки цивільне право характеризується своєю диспозитивністю, в той час як право на укладення мирової угоди регулюється в рамках судових повноважень, що накладає певні обмеження. Також актуальним є аналіз досвіду країн Західної Європи, де мирова угода інтегрована у цивільне законодавство, на відміну від України, і регулюється відповідними нормами цивільних кодексів країн романо-германської системи, наприклад, у Франції, Німеччині, Польщі, Іспанії, Греції тощо. Цікаво, що в Україні існує можливість укладення мирової угоди поза судовим процесом, згідно з нормами Цивільного кодексу, який надає сторонам свободу у формуванні договірних відносин. Проте, на практиці виникає плутанина через використання однакових термінів для різних правових категорій.

Фундаментом мирової угоди слугує цивільно-правова угода, яка має відповідати як нормам матеріального, так і процесуального права, з урахуванням вимог встановленого порядку її укладання, регульованого процесуальним законодавством, та обов'язкового затвердження судом. Однак, серед фахівців не існує консенсусу щодо того, які аспекти мирової угоди належать до цивільно-правової сфери, а які до процесуальної.

Окрему увагу заслуговує процедура укладення мирової угоди на етапі виконання судового рішення, що знайшло відображення в статті 372 Цивільно-процесуального кодексу [7; 8]. Згідно з цією статтею, мирова угода, досягнута сторонами, або відмова від примусового виконання рішення у письмовій формі передається державному виконавцеві, який у встановлений триденний термін має передати її до суду для офіційного визнання.

Судова інстанція обладнана повноваженням для проведення верифікації мирової угоди або для відхилення відмови стягувача від примусового виконання рішення у випадках, коли такі дії конфліктують із законодавчими положеннями або обмежують права та свободи третіх осіб. У відповідь на оцінку мирової угоди чи відмови від примусового виконання, суд виносить ухвалу, що ґрунтується на принципах, закладених у відповідному Кодексі. Процедуральні аспекти формування та ратифікації мирової угоди на етапі виконання судового рішення, визначені в Кодексі адміністративного судочинства, кореспондують із процедурою, застосованою в цивільному правосудді [9].

На відміну від Цивільного процесуального кодексу та Кодексу адміністративного судочинства, Господарський процесуальний кодекс не конкретизує, хто безпосередньо повинен подавати мирову угоду на затвердження господарському суду, чи це здійснюється державним виконавцем, чи сторонами спору. Тому рекомендовано звертатися до загальних положень Закону України "Про виконавче провадження" та застосовувати аналогію права для вирішення цього питання. Загалом, укладення мирової угоди являється ефективним, оперативним та простим методом вирішення спорів у цивільному, господарському та адміністративному правосудді на етапі виконання рішення суду. Переваги цього підходу незаперечні і полягають передусім у економії часу та ресурсів, а також у нормалізації взаємин між сторонами конфлікту, оскільки мирова угода зазвичай представляє собою зважений компроміс, що враховує інтереси обох учасників.

Висновки

Мирова угода являє собою комплексний правовий механізм, що знаходить застосування в широкому спектрі процесуальних правових регуляцій, включаючи цивільне, господарське судочинство, виконавче провадження, а також у контексті банкрутства, третейського та арбітражного розгляду спорів. Цей інститут також присутній у сфері матеріального права, адже реалізація мирової угоди передбачає існування певних матеріальних правовідносин між сторонами.

Аргумент про ексклюзивність належності мирової угоди до цивільного права чи процесу виглядає обмежено, враховуючи її багатогранність та універсальність. Відповідно, підхід, що інтегрує як матеріальні, так і процесуальні аспекти -- змішана модель -- видається оптимальним, оскільки це дозволяє зберегти переваги обох напрямів і мінімізувати їх потенційні недоліки. В контексті цивільного процесу мирова угода характеризується як двосторонній договір, укладений між сторонами процесу щодо існуючого спору, який вимагає судового затвердження і чия ратифікація призводить до ліквідації спору, з подальшою можливістю примусового виконання.

Таким чином, підходи до визначення сутності мирової угоди варіюються між матеріально-правовим, процесуальним та змішаним розумінням. Аналіз практики та теоретичних досліджень підтверджує, що змішана позиція найадекватніше відображає реальну природу мирової угоди, об'єднуючи в собі важливі елементи та переваги обох підходів, забезпечуючи при цьому ефективний засіб вирішення правових спорів та врахування інтересів обох сторін.

Література:

1. Гарієвська М.Б. Проблемні питання визнання мирової угоди в Україні та Німеччині. Приватне право і підприємництво. Міжнародне приватне право: розвиток і гармонізація. 2011. Вип. 10. С. 207-209.

2. Голубєва Н.Ю. Зобов'язання в цивільному праві України: методологічні засади правового регулювання: монографія. Одеса: Фенікс, 2013. 642 с.

3. Майданик Р.А. Аномалії в цивільному праві України. Київ: Юстинінан, 2007. 912 с.

5. Маковій В.П. Цивільно-правова сутність медіативних угод. Матеріали міжнародної науко-во-практичної конференції «Медіація в судовій, правоохоронній та правозахисній системах» (30-31 травня 2019, м. Одеса). Одеса, 2019. С. 140-144.

6. Тріпульський Г.Я. Особливості мирової угоди у цивільному процесі. Вісник Чернівецького факультету Національного університету «Одеська юридична академія». Випуск 4. 2019. С. 132-142.

7. Цивільне право України: підручник у 2 т. /Борисова В.І. (кер. авт. кол.); Баранова Л.М., Бєгова Т.І.. та ін..; за заг. ред. В.І. Борисової, І.В. Спасибо-Фатєєвої, В.Л. Яроцького. Харків: Право, 2011, Т. 2. 816 с.

8. Цивільне процесуальне право України (Загальна частина): підруч. / О.В. Гетманцев, Л.А. Кондрат'єва, Л.А. Остафійчук, А.Л. Паскар, І.Ю. Татулич; за ред. О.В. Гетманцева. Чернівці: Чернівецький національний університет ім. Ю. Федьковича, 2022. 412 с.

9. Цивільний процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар / С.С. Бичкова, Ю.В. Білоусов, В.І. Бірюков та ін.; за заг. ред. С.С. Бичкової. Київ: Атіка, 2008. 840 с.

10. Ятченко Є.О. Укладення мирової угоди під час здійснення судочинства та у виконавчому провадженні. Судова апеляція. 2015. № 4. С. 41-48.

References:

1. Hariievska, M.B. (2011). Problemni pytannia vyznannia myrovoi uhody v Ukraini ta Nimechchyni [Problematic issues of recognition of the settlement agreement in Ukraine and Germany]. Pryvatne pravo i pidpryiemnytstvo. Mizhnarodne pryvatne pravo: rozvytok i harmonizatsiia, -Private law and entrepreneurship. International private law: development and harmonization, 10, 207-209. [in Ukrainian].

2. Holubieva, N.Iu. (2013). Zoboviazannia v tsyvilnomu pravi Ukrainy: metodolohichni zasady pravovoho rehuliuvannia: monohrafiia [Obligations in the civil law of Ukraine: methodological principles of legal regulation: monograph]. Odesa: Feniks, 642. [in Ukrainian].

3. Maidanyk, R.A. (2007). Anomalii v tsyvilnomu pravi Ukrainy [Anomalies in the civil law of Ukraine]. Kyiv: Yustyninan, 912. [in Ukrainian].

4. Makovii, V.P. (2019). Tsyvilno-pravova sutnist mediatyvnykh uhod [Civil-legal essence of mediation agreements]. Materialy mizhnarodnoi naukovo-praktychnoi konferentsii «Mediatsiia v sudovii, pravookhoronnii ta pravozakhysnii systemakh» (30-31 travnia 2019, m. Odesa) - Materials of the international scientific and practical conference "Mediation in judicial, law enforcement and human rights protection systems" (May 30-31, 2019, Odesa). Odesa, 140-144. [in Ukrainian].

5. Tripulskyi, H.Ia. (2019). Osoblyvosti myrovoi uhody u tsyvilnomu protsesi [Peculiarities of the settlement agreement in the civil process]. Visnyk Chernivetskoho fakultetu Natsionalnoho universytetu «Odeska yurydychna akademiia» -Bulletin of the Chernivtsi Faculty of the National University "Odesa Law Academy", 4, 132-142. [in Ukrainian].

6. Tsyvilne pravo Ukrainy [Civil law of Ukraine]: pidruchnyk u 2 t. (2011) /Borysova V.I. (ker. avt. kol.); Baranova L.M., Bieho-va T.I.. ta in..; za zah. red. V.I. Borysovoi, I.V. Spasybo- Fatieievoi, V.L. Yarotskoho. Kharkiv: Pravo, 2. 816. [in Ukrainian].

7. Tsyvilne protsesualne pravo Ukrainy (Zahalna chastyna) [Civil procedural law of Ukraine (General part)]: pidruch. (2022)/ O.V. Hetmantsev, L.A. Kon-dratieva, L.A. Ostafiichuk, A.L. Paskar, I.Iu. Tatulych; za red. O.V. Hetmantseva. Chernivtsi: Chernivetskyi natsionalnyi universytet im. Yu. Fedkovycha, 412. [in Ukrainian].

8. Tsyvilnyi protsesualnyi kodeks Ukrainy: Naukovo-praktychnyi komentar [Civil Procedure Code of Ukraine: Scientific and practical commentary] (2008) / S.S. Bychkova, Yu.V. Bilousov, V.I. Biriukov ta in.; za zah. red. S.S. Bychkovoi. Kyiv: Atika, 840. [in Ukrainian].

9. Iatchenko, Ye.O. (2015). Ukladennia myrovoi uhody pid chas zdiisnennia sudochynstva ta u vykonavchomu provadzhenni [Conclusion of a settlement agreement during judicial proceedings and in executive proceedings]. Sudova apeliatsiia - Judicial appeal, 4, 41-48. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru