Місце проживання фізичної особи як категорія приватного права

Размещено на http://www.allbest.ru/

Місце проживання фізичної особи як категорія приватного права

Красицька Лариса Василівна доктор юридичних наук, професор, завідувач відділу науково-правових експертиз, Інститут правотворчості та науково-правових експертиз Національної академії наук України, м. Київ

Анотація

У статті доведено, що цивільне законодавство розрізняє критерії визначення місця проживання повнолітньої особи, малолітньої дитини, недієздатної особи. Критеріями для визначення місця проживання фізичної особи є вік, стан недієздатності особи, факт постійного або тимчасового проживання в конкретному місці, що підпадає під визначення житла. Чинним законодавством України місцем проживання фізичної особи визначається житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово: житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, апартаменти (крім апартаментів у готелях), кімнати та інші придатні для проживання об'єкти нерухомого майна, заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), в яких особа отримує соціальні послуги.

Судова практика виходить із того, що відмінність будівельних норм у частині вимог до окремих конструктивних рішень, що застосовуються під час будівництва житлових будинків у порівнянні з садовими будинками, не позбавляє останніх ознак, притаманних житлу, і не спростовує їхньої придатності для постійного проживання, за умови, що власник садового будинку з власної ініціативи пристосував його для цього, встановивши додаткове обладнання чи комунікації.

Запропоновано на законодавчому рівні закріпити презумпцію постійного місця проживання фізичної особи, під яким визначити те місце, яке фізична особа заявляє як місце проживання, за адресою якого здійснюється зв'язок з нею органів державної влади, органів місцевого самоврядування, фізичних та юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або судом.

Аргументовано, що принцип максимально можливого урахування інтересів дитини має бути основним принципом при визначенні місця проживання малолітньої дитини.

Ключові слова: фізична особа, приватне право, місце проживання повнолітньої особи, житло, садові будинки, постійне місце проживання, обмеження вільного вибору місця проживання, місце проживання малолітньої особи, інтереси дитини.

Abstract

місце проживання фізичної особи цивільне законодавство

Krasytska Larysa Vasylivna Doctor in Jurisprudence, Professor, head of the Department of scientific and legal expertises, Institute of Lawmaking and Scientific- Legal Expertises of the National Academy of Sciences of Ukraine, Kyiv,

INDIVIDUAL'S PLACE OF RESIDENCE AS PRIVATE LAW CATEGORY

The author of the article has proved that civil legislation distinguishes criteria for determining the place of residence of an adult, a minor child and a disabled person. The criteria for determining the place of residence of an individual are the age, the status of person's incapacity, the fact of permanent or temporary residence in a specific place that is covered by the definition of housing. According to the current legislation of Ukraine, the place of residence of an individual is defined as the dwelling where he resides permanently or temporarily: a residential building, apartment, other residential premises, apartments (except apartments in hotels), rooms and other suitable real estate objects, an institution for homeless persons, another provider of social accommodation services, inpatient social and medical institution and other social support (care) institutions where a person receives social services.

Case law is based on the fact that the difference in building regulations in terms of requirements for certain structural solutions applied during the construction of residential buildings in comparison with garden houses does not deprive the latter of the features inherent in housing, and does not refute their suitability for permanent residence, provided that the owner of a garden house adapted it for this on his own initiative, by installing additional equipment or communications.

It has been offered to enshrine the presumption of the permanent place of residence of an individual at the legislative level, which should define the place that the individual declares as the place of residence; and state authorities, local self¬government agencies, individuals and legal entities are able to communicate with the individual at the indicated address, unless otherwise provided by law or the court.

The author has argued that the principle of taking into account the child's interests as much as possible should be the main principle while determining the place of residence of a minor child.

Keywords: individual, private law, place of residence of an adult, housing, garden houses, permanent place of residence, restriction of free choice of place of residence, place of residence of a minor, child's interests.

Постановка проблеми

Визначення місця проживання фізичної особи має важливе значення для учасника приватноправових відносин.

Однак не завжди послідовне використання законодавцем певного понятійного апарату призводить до виникнення непорозумінь та плутанини у правозастосовчій діяльності. Не є в цьому плані винятком і ситуація з місцем проживання, оскільки законодавство містить суперечливі підходи до регулювання місця проживання [1, с. 65]. Значна кількість спорів виникає й щодо визначення місця проживання малолітньої дитини, що набуває актуальності в умовах воєнного стану.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Свобода пересування та вибору місця проживання досліджувалися в наукових працях В. Р. Барського [2], І. В. Михайлишина [3], особливості вирішення спорів про визначення місця проживання малолітньої дитини під час дії воєнного стану розглядав Є. В. Синельников [4]. Сучасні умови воєнного стану, постійні зміни в правовому регулюванні відносин щодо визначення місця проживання фізичної особи обумовлюють необхідність наукового обміркування такої категорії приватного права як місце проживання фізичної особи.

Мета статті - визначення особливостей місця проживання фізичної особи як категорії приватного права.

Виклад основного матеріалу

Стаття 29 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-IV (далі - ЦК України) місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає. Місцем проживання недієздатної особи є місце проживання її опікуна або місцезнаходження відповідної організації, яка виконує щодо неї функції опікуна. Фізична особа може мати кілька місць проживання [5].

В юридичній літературі звертається увага на те, що те місце проживання, яким оперує законодавець у ст. 29 ЦК України, можна вважати певним чином місцем проживання у приватноправовому розумінні [6, с. 69].

Легальне визначення місця проживання міститься і в іншому законо¬давчому акті. Місце проживання - житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також апартаменти (крім апартаментів у готелях), кімнати та інші придатні для проживання об'єкти нерухомого майна, заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), в яких особа отримує соціальні послуги (абз. 5 ст. 3 Закону України від 11 грудня 2003 року № 1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні») [7].

Варто зазначити, що в першій редакції в абз. 5 ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» місце проживання визначалося як адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік. Проте в подальшому законодавець відмовився від темпоральних чинників щодо визначення місця проживання.

Аналіз зазначених вище положень надає підстави для висновку, що цивільне законодавство розрізняє критерії визначення місця проживання повнолітньої особи, малолітньої дитини, недієздатної особи. Отже, критеріями для визначення місця проживання фізичної особи є вік, стан недієздатності особи, факт постійного або тимчасового проживання в конкретному місці, що підпадає під визначення житла.

Житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них (ст. 379 ЦК України) [5].

Н. В. Волкова зазначає, що місце проживання фізичної особи відображає стан володіння певним місцем проживання, стан мешкання у визначеному місці [8, с. 85].

Аналізуючи законодавчі положення щодо визначення місця проживання, які були встановлені ст. 29 ЦК України у першій редакції, Р. О. Стефанчук вказує, що при визначенні поняття «місце проживання» законодавець передбачає обов'язкову відповідність таким основним вимогам:

а)це повинен бути житловий будинок, квартира, інше місце проживання (гуртожиток, готель, будинок сімейного типу, будинок пристарілих, будинок- інтернат, будинок відпочинку, лікарня, пансіонат тощо);

б)дане приміщення повинно бути придатне для проживання у ньому фізичних осіб;

в)це приміщення повинно знаходитись у відповідному населеному пункті;

г)у такому приміщенні фізична особа повинна проживати постійно, переважно або тимчасово [6, с. 68].

Як бачимо, законодавець дещо змінив підходи до визначення житла. Законодавством на сьогодні встановлюються такі вимоги щодо приміщень, які можуть бути визначені місцем проживання фізичної особи. Так, місцем проживання є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, також апартаменти (крім апартаментів у готелях), кімнати та інші придатні для проживання об'єкти нерухомого майна, заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), в яких особа отримує соціальні послуги.

Варто зазначити, що визначення місця проживання притаманне й законодавству іноземних країн. Зокрема Німецьке цивільне укладення в § 7 [Місце проживання] передбачає, що особа, яка постійно проживає у якому- небудь місці, визнається таким, що має місце проживання у цьому місці. Особа може мати місце проживання одночасно в декількох місцях. Значення місця проживання втрачається, якщо особа залишає місце свого проживання з наміром відмовитися від цього місця проживання. Згідно § 9 [Місце проживання військовослужбовця] Німецького цивільного укладення військовослужбовець має своє місце проживання у місці розташування його частини. Місцем проживання військовослужбовця, якщо його частина розташована за межами країни, вважається останнє місце розташування його частини в межах країни. Дані приписи не застосовуються до військовослужбовців, які проходять військову службу на основі військового обов'язку або не можуть самостійно обирати місце проживання [9].

Згідно § 80 Цивільного кодексу Чеської Республіки від 3 лютого 2012 року людина має місце проживання в тому місці, де вона перебуває з наміром проживати в цьому місці з урахуванням зміни обставин постійно; такий намір може випливати з його висловлювань чи обставин справи. Якщо людина вказує як місце свого проживання інше місце, ніж є насправді, то кожен має право встановити і його справжнє місце проживання. Стосовно тієї особи, яка добросовісно встановить зазначене місце, людина не має права стверджувати, що її справжнє місце проживання знаходиться в іншому місці. Якщо людина не має місця проживання, вважається, що вона знаходиться там, де людина живе. Якщо неможливо встановити дане місце або його встановлення пов'язане з непомірними труднощами, вважається, що місце проживання людини знаходиться там, де знаходиться його майно, або місце його останнього проживання [10].

Чинне законодавство України містить й визначення місця перебування, під яким розуміють житло або спеціалізовану соціальну установу для бездомних осіб, іншого надавача соціальних послуг з проживанням, у якому особа, яка отримала довідку про звернення за захистом в Україні, проживає строком менше шести місяців на рік або отримує соціальні послуги (абз. 5 ст. 3 Закону України від 11 грудня 2003 року №2 1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні») [7].

С. Є. Морозова вказує, що законодавство України оперує такими поняттями, як «місце проживання фізичної особи» та «місце перебування фізичної особи». Перше з них означає, як правило, звичайне місце проживання фізичної особи, тобто житло у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. При цьому законодавством не встановлено строку, який має покладатися в основу визначення того, чи є місце проживання постійним, переважним або тимчасовим. На думку авторки, для того, щоб місце проживання фізичної особи вважалося постійним, мають значення строки її проживання в даному місці. Наслідками відсутності особи за місцем постійного проживання протягом певних строків може бути визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою [11, с. 60-61]. Вбачається, що для визначення місця проживання фізичної особи постійним значення має намір особи проживати в певному місці постійно, а не строк проживання, особливо в умовах воєнного стану.

В юридичній літературі зазначається, що фізична особа може мати декілька місць проживання тільки щодо її можливості мати у власності або на підставі іншого права декілька житлових об'єктів. Таке тлумачення відображає загальний підхід, закріплений в ЦК до розмежування особистих немайнових та майнових прав, який проявляється в тому, що перші є наявними у особи з моменту набуття правоздатності, тобто з народження (це підтверджується використання терміну «має» у ч. 2 ст. 26 ЦК), другі можуть набуватися особою (підтверджується вживанням терміну «здатна мати» - ч. 3 ст. 26 ЦК, а у ч. 6 ст. 29 ЦК - відповідно, «може мати») [1, с. 67].

Одним із спірних питань є питання віднесення до житла садових будинків, придатних для цілорічного проживання, які є єдиним місцем проживання для деяких осіб. В Ухвалі Конституційного Суду України про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним поданням Верховної Ради Автономної Республіки Крим щодо офіційного тлумачення положень статті 33 Конституції України, статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 7 жовтня 2010 року № 62-у/2010 зазначається, що суб'єкт права на конституційне подання - Верховна Рада Автономної Республіки Крим - звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням дати офіційне тлумачення положень статті 33 Конституції України, статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» в аспекті питання, чи передбачається цими нормами право фізичних осіб на реєстрацію в садових будинках, придатних для цілорічного проживання, які є єдиним місцем їх проживання. Конституційний Суд України вважає, що це питання стосується правозастосування норм, які регулюють реєстрацію місця проживання фізичних осіб в Україні... Правозастосовна діяльність полягає в індивідуалізації правових норм щодо конкретних суб'єктів і конкретних випадків, тобто в установленні фактичних обставин справи і підборі правових норм, які відповідають цим обставинам. Пошук та аналіз таких норм з метою їх застосування до конкретного випадку є складовою правозастосування. Надання консультацій чи роз'яснень з цього приводу не належить до повноважень Конституційного Суду України [12].

Варто зазначити, що судова практика виходить з того, що садові будинки можуть бути призначені для проживання в них. Так, в постанові Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року в судовій справі № 2340/4673/18 зазначається, що судами попередніх інстанцій встановлено, що садовий будинок відповідає вимогам державних будівельних норм . та згідно відомостей, які містяться в технічному паспорті складається з коридору, кухні-їдальні, кімнат, санвузлів, кабінету, топочної, холу, гардеробу. Відтак, садовий будинок придатний для експлуатації та проживання в ньому людей. Водночас, суди попередніх інстанцій зазначили, що відповідно до ЖК УРСР садовий будинок не зазначений в переліку об'єктів, які не входять до житлового фонду. Колегія суддів погоджується з такими висновками судів та не вбачає підстав для відступлення від них, оскільки вони ґрунтуються на приписах чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини. . Суд зазначає, що відмінність будівельних норм у частині вимог до окремих конструктивних рішень, що застосовуються під час будівництва житлових будинків у порівнянні з садовими будинками, не позбавляє останніх ознак, притаманних житлу, і не спростовує їхньої придатності для постійного проживання, за умови, що власник садового будинку з власної ініціативи пристосував його для цього, встановивши додаткове обладнання чи комунікації. Крім цього, Суд враховує, що чинне законодавство не виключає можливості переведення садових будинків у статус житлових. ... Отже, факт будівництва садового будинку на підставі будівельних норм, що відрізняються від будівельних норм, установлених для житлових будинків, не спростовує того, що він може потім використовуватися для проживання в ньому. Відтак, Суд погоджується з висновками судів, що відмова відповідача зареєструвати місце проживання позивача за адресою, визначеному позивачем не ґрунтувалася на вимогах закону [13]. Такий підхід судової практики заслуговує на підтримку.

У приватно-правових відносинах важливе значення має встановлення постійного місця проживання фізичної особи.

При визначенні постійного місця проживання фізичної особи мають значення не тільки певні зв'язки особи з певним місцем перебування (наприклад, навчання, робота, сім'я), а й строки переважного проживання фізичної особи в даному місці та законність проживання фізичної особи в даному приміщенні, на даній території [11, с. 63].

Оскільки законодавець не визначає конкретного темпорального відрізку часу, протягом якого фізична особа повинна знаходитись у місці свого проживання, вбачається, що до уваги слід брати не стільки строк цього проживання, скільки намір особи. Наприклад, коли фізична особа переїздить в інше приміщення з метою подальшого постійного проживання, то, незва¬жаючи на відносно недовгу тривалість такого проживання, це приміщення повинно розглядатись як місце проживання, оскільки у ньому вона має намір здійснювати своє подальше постійне проживання [6, с. 68 ].

Основне значення місця постійного проживання особи полягає в тому, що:

1)у разі відсутності фізичної особи чи відомостей про місце її перебування впродовж певного строку у місці постійного її проживання, заінтересованими особами може порушуватись питання про визнання її безвісно відсутньою чи про оголошення її померлою (статті 43, 46 ЦК);

2)за місцем проживання фізичної особи, як правило, встановлюється опіка чи піклування над нею (ст. 62 ЦК);

3)за місцем проживання кредитора виконується грошове зобов'язання (п. 4 ч. 1 ст. 532 ЦК);

4)за місцем проживання боржника виконуються зобов'язання, якщо інше місце їх виконання не встановлено законом (п. 5 ч. 1 ст. 532 ЦК);

5)за місцем проживання фізичної особи, яка запропонувала укласти договір визначається місце укладення цього договору (ст. 647 ЦК);

6)за місцем останнього проживання спадкодавця відкривається його спадщина (ч. 1 ст. 1221 ЦК) тощо [6, с. 69].

Вбачається, що на законодавчому рівні необхідно закріпити правову презумпцію постійного місця проживання фізичної особи, під яким визначити те місце, яке особа заявляє як місце проживання, за адресою якого здійснюється зв'язок з нею органів державної влади, органів місцевого самоврядування, фізичних та юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або судом.

Стаття 310 ЦК України «Право на місце проживання» передбачає, що фізична особа має право на місце проживання. Фізична особа має право на вільний вибір місця проживання та його зміну, крім випадків, встановлених законом [5].

Відповідно до ст. 13 Закону України ВІД 11 грудня 2003 року №2 1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» вільний вибір місця проживання обмежується в адміністративно-територіальних одиницях, які знаходяться: у прикордонній смузі; на територіях військових об'єктів; у зонах, які згідно із законом належать до зон з обмеженим доступом; на території, де у разі небезпеки поширення інфекційних захворювань і отруєнь людей введені особливі умови і режим проживання населення та господарської діяльності; на територіях, щодо яких введено воєнний або надзвичайний стан; на тимчасово окупованих територіях. Вільний вибір місця проживання обмежується щодо: осіб, які не досягли 14-річного віку; осіб, до яких згідно із процесуальним законодавством застосовано запобіжні заходи, пов'язані з обмеженням або позбавленням волі; осіб, які за вироком суду відбувають покарання у вигляді позбавлення або обмеження волі; осіб, які згідно із законодавством перебувають під адміністративним наглядом; осіб, які згідно із законодавством про інфекційні захворювання та психіатричну допомогу підлягають примусовій госпіталізації та лікуванню; іноземців та осіб без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України [7].

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року [14].

Згідно з п. 10 ч. 1 ст. 8 Закон України «Про правовий режим воєнного стану» від 12 травня 2015 року № 389-VIII в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану: встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, заборону або обмеження на вибір місця перебування чи місця проживання осіб на території, на якій діє воєнний стан [15].

Спеціальними правовими нормами, які регулюють визначення місця проживання дитини, є норми, викладені в ст. 160 Сімейного кодексу України від 10 січня 2002 року №2 2947-Ш. Згідно зі ст. 160 Сімейного кодексу України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою [16].

Є. В. Синельников правильно зазначає, що при розгляді справ щодо визначення місця проживання дитини суди виходять з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан дитини, ставлення дитини до проживання з одним із батьків або з кожним із них по черзі, вплив конфліктної ситуації на дитину. Також суди беруть до уваги особисті якості батьків, відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною), можливість створення дитині умов для виховання і розвитку, а також оцінюють баланс між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах. Дитина не може бути залишена у небезпечній для її фізичного та психічного здоров'я ситуації. Отже, серед інших обставин, що мають істотне значення, судам слід досліджувати безпекову ситуацію та обмеження, пов'язані із проведенням бойових дій та їх наслідками. При цьому сам факт запровадження на території України воєнного стану не є достатньою підставою для визначення місця проживання дитини з одним із батьків, зокрема з тим, який проживає за межами України [4, с. 67].

Дійсно, принцип максимально можливого урахування інтересів дитини є однією з основних засад регулювання сімейних відносин, саме цей принцип має бути основним й при визначенні місця проживання малолітньої дитини.

Висновки. Підсумовуючи, варто зазначити, що цивільне законодавство розрізняє критерії визначення місця проживання повнолітньої особи, малолітньої дитини, недієздатної особи. Критеріями для визначення місця проживання фізичної особи є вік, стан недієздатності особи, факт постійного або тимчасового проживання в конкретному місці, що підпадає під визначення житла. Чинним законодавством України місцем проживання фізичної особи визначається житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово: житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, апартаменти (крім апартаментів у готелях), кімнати та інші придатні для проживання об'єкти нерухомого майна, заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), в яких особа отримує соціальні послуги.

Судова практика виходить із того, що відмінність будівельних норм у частині вимог до окремих конструктивних рішень, що застосовуються під час будівництва житлових будинків у порівнянні з садовими будинками, не позбавляє останніх ознак, притаманних житлу, і не спростовує їхньої придатності для постійного проживання, за умови, що власник садового будинку з власної ініціативи пристосував його для цього, встановивши додаткове обладнання чи комунікації.

Запропоновано на законодавчому рівні закріпити презумпцію постійного місця проживання фізичної особи, під яким визначити те місце, яке фізична особа заявляє як місце проживання, за адресою якого здійснюється зв'язок з нею органів державної влади, органів місцевого самоврядування, фізичних та юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або судом.

Аргументовано, що принцип максимально можливого урахування інтересів дитини має бути основним принципом при визначенні місця проживання малолітньої дитини.

Література

1.Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар (пояснення, тлумачення, рекомендації з використанням позицій вищих судових інстанцій, Міністерства юстиції, науковців, фахівців). Т. 2: Фізична особа. Серія «Коментарі та аналітика». Х. : Страйд, 2009. 296 с.

2.Барський В. Р. Свобода пересування та вибору місця проживання за законо¬давством України. Актуальні проблеми держави і права. 2004. № 22. С. 251-256.

3.Михайлишин І. В. Зміст права громадян на вільне пересування та вибір місця проживання. Право і безпека. 2012. № 3. С. 32-37.

4.Синельников Є. В. Деякі аспекти вирішення спорів про визначення місця проживання малолітньої дитини під час дії воєнного стану. Право і суспільство. 2023. № 2. Том 2. С. 64-69.

5.Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року № 435-IV. URL: https://zakon. rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text (дата звернення: 28.02.2024).

6.Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України : у 2 т. 4-те вид., перероб. і допов. / за ред. О. В. Дзери (кер. авт. кол.), Н. С. Кузнєцової, В. В. Луця. К. : Юрінком Інтер, 2011. Т. І. 808 с.

7.Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні : Закон України від 11 грудня 2003 року № 1382-IV. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1382- 15#Text (дата звернення: 28.02.2024).

8.Волкова Н. В. Засоби індивідуалізації фізичних осіб (окремі аспекти). Південно¬український правничий часопис. 2009. № 2. С. 83-86.

9.Burgerliches Gesetzbuch. URL: https://www.gesetze-im-internet.de/englisch_bgb/englisch_ bgb.html#p5937 (дата звернення: 06.03.2024).

10.Civil Code of the Czech Republic of 3 February 2012. URL: http://obcanskyzakonik. justice.cz/images/pdf/Civil-Code.pdf (дата звернення: 06.03.2024).

11.Суб'єкти цивільного права / за загальною редакцією академіка АПрН України Я. М. Шевченко. Х. : Харків юридичний, 2009. 632 с.

12.Ухвала Конституційного Суду України про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним поданням Верховної Ради Автономної Республіки Крим щодо офіційного тлумачення положень статті 33 Конституції України, статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 7 жовтня 2010 року № 62-у/2010. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v062u710-10#Text

13.

14.Постанова Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року, судова справа № 2340/4673/18. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/84855623 (дата звернення: 28.02.2024).

15.Про введення воєнного стану в Україні : Указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/64/2022#Text (дата звернення: 28.02.2024).

16.Про правовий режим воєнного стану : Закон України від 12 травня 2015 року № 389-VIII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/389-19#Text

17.Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 року № 2947-ІІІ. URL: https://zakon. rada.gov.ua/laws/show/2947-14#Text (дата звернення: 28.02.2024).

References

1.Tsyvilnyi kodeks Ukrainy: Naukovo-praktychnyi komentar (poiasnennia, tlumachennia, rekomendatsii z vykorystanniam pozytsii vyshchykh sudovykh instantsii, Ministerstva yustytsii, naukovtsiv, fakhivtsiv) (2009) [Civil Code of Ukraine: Scientific practical commentary (explanations, interpretations, recommendations by using the positions of higher courts, the Ministry of Justice, scientists, experts)]. Vol. 2: Fizychna osoba [Individual]. Series “Commentary and Analytics”. Kh.: Straid [in Ukrainian].

2.Barskyi, V. R. (2004). Svoboda peresuvannia ta vyboru mistsia prozhyvannia za zakonodavstvom Ukrainy [Freedom of movement and choice of residence place under the legislation of Ukraine]. Aktualni problemy derzhavy i prava - Current Problems of State and Law, 22, 251-256 [in Ukrainian].

3.Mykhailyshyn, I. V. (2012). Zmist prava hromadian na vilne peresuvannia ta vybir mistsia prozhyvannia [Content of the right of citizens to free movement and choice of the place of residence]. Pravo i bezpeka - Law and Safety, 3, 32-37 [in Ukrainian].

4.Synelnykov, Ye. V. (2023). Deiaki aspekty vyrishennia sporiv pro vyznachennia mistsia prozhyvannia malolitnoi dytyny pid chas dii voiennoho stanu [Some aspects of resolving disputes about determining the place of residence of a minor child during martial law]. Pravo i suspilstvo -Law and Society, 2, Vol. 2, 64-69 [in Ukrainian].

5.Tsyvilnyi kodeks Ukrainy vid 16 sichnia 2003 roku № 435-IV [Civil Code of Ukraine dated from January 16, 2003 No. 435-IV]. Retrieved from: https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/435-15#Text (data zvernennia: 28.02.2024) [in Ukrainian].

6.Naukovo-praktychnyi komentar Tsyvilnoho kodeksu Ukrainy : u 2 t. 4-te vyd., pererob. i dopov. / za red. O. V. Dzery (ker. avt. kol.), N. S. Kuznietsovoi, V. V. Lutsia (2011) [Scientific practical commentary on the Civil Code of Ukraine] in 2 volumes, 4th ed., revised. and added / edited by O. V. Dzera (head of authoring team), N. S. Kuznetsova, V. V. Luts. K. : Yurinkom Inter, Vol. I. [in Ukrainian].

7.Pro svobodu peresuvannia ta vilnyi vybir mistsia prozhyvannia v Ukraini : Zakon Ukrainy vid 11 hrudnia 2003 roku № 1382-IV [On Freedom of Movement and Free Choice of Place of Residence in Ukraine : Law of Ukraine dated from December 11, 2003 No. 1382-IV]. Retrieved from: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1382-15#Text [in Ukrainian].

8.Volkova, N. V. (2009) Zasoby indyvidualizatsii fizychnykh osib (okremi aspekty). [Means of individualization of individuals (certain aspects)]. Pivdennoukrainskyi pravnychyi chasopys - South Ukrainian Law Journal, 2, 83-86 [in Ukrainian].

9.Burgerliches Gesetzbuch. Retrieved from: https://www.gesetze-im-internet.de/englisch_ bgb/englisch_bgb.html#p5937 [auf Deutsch].

10.Civil Code of the Czech Republic of 3 February 2012. Retrieved from: http://obcanskyzakonik.justice.cz/images/pdf/Civil-Code.pdf [in English].

11.Sub'iekty tsyvilnoho prava (2009) [Subjects of civil law] edited by Academician of the Academy of Sciences of Ukraine Ya. M. Shevchenko. Kh. : Kharkiv yurydychnyi [in Ukrainian].

12.Ukhvala Konstytutsiinoho Sudu Ukrainy pro vidmovu u vidkrytti konstytutsiinoho provadzhennia u spravi za konstytutsiinym podanniam Verkhovnoi Rady Avtonomnoi Respubliky Krym shchodo ofitsiinoho tlumachennia polozhen statti 33 Konstytutsii Ukrainy, statti 2 Zakonu Ukrainy «Pro svobodu peresuvannia ta vilnyi vybir mistsia prozhyvannia v Ukraini» vid 7 zhovtnia 2010 roku № 62-u/2010 [Ruling of the Constitutional Court of Ukraine on the refusal of commencement of constitutional proceedings based on the constitutional submission of the Verkhovna Rada of the Autonomous Republic of Crimea regarding the official interpretation of the provisions of the Article 33 of the Constitution of Ukraine, the Article 2 of the Law of Ukraine “On Freedom of Movement and Free Choice of Place of Residence in Ukraine” dated from October 7, 2010 No. 62-u/2010]. Retrieved from: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v062u710-10#Text [in Ukrainian].

13.Postanova Kasatsiinoho administratyvnoho sudu Verkhovnoho Sudu vid 10 zhovtnia 2019 roku, sudova sprava № 2340/4673/18 [Ruling of the Administrative Court of Cassation of the Supreme Court dated from October 10, 2019, court case No. 2340/4673/18]. Retrieved from: https://reyestr.court.gov.ua/Review/84855623 [in Ukrainian].

14.Pro vvedennia voiennoho stanu v Ukraini : Ukaz Prezydenta Ukrainy vid 24 liutoho 2022 roku № 64/2022 [On Introduction of the Martial Law in Ukraine : decree of the President of Ukraine dated from February 24, 2022 No. 64/2022]. Retrieved from: https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/64/2022#Text (data zvernennia: 28.02.2024) [in Ukrainian].

15.Pro pravovyi rezhym voiennoho stanu : Zakon Ukrainy vid 12 travnia 2015 roku № 389-VIII [On Legal Regime of Martial Law : Law of Ukraine dated from May 12, 2015 No. 389-VIII]. Retrieved from: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/389-19#Text [in Ukrainian].

16.Simeinyi kodeks Ukrainy vid 10 sichnia 2002 roku № 2947-III [Family Code of Ukraine dated from January 10, 2002 No. 2947-Ш]. Retrieved from: https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/2947-14#Text (data zvernennia: 28.02.2024) [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru