Статус корінних народів як глобальна правова проблема

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Львівський національний університет імені Івана Франка

Кафедра спеціальної освіти та соціальної роботи

Статус корінних народів як глобальна правова проблема

Ю. Ковний, к.е.н., доцент, адвокат

Корінні народи є представниками національних меншин, котрі споконвічно населяли території, що охоплюють межі конкретної держави. Гарантування їхнього правового статусу полягає у нормативному та інституційному механізмі.

Декларація Організації Об'єднаних Націй про права корінних народів є одним із широко обговорюваних текстів в історії ООН, робота над яким велася за повною участю суб'єктів визначених прав, цей процес охопив багато країн світу і етнічних груп, загалом тривав понад два десятки років. Проте цей документ є юридично необов'язковою резолюцією.

Інституційний механізм є набагато ширшим. Система Організації Об'єднаних Націй створила низку механізмів зі спеціальними повноваження щодо захисту прав корінних народів. До них відносять:

- Постійний форум ООН з питань корінних народів - провів свою першу сесію в 2002 р. Він є дорадчим органом Економічної та Соціальної Ради і має повноваження обговорювати питання корінного населення, що стосуються економічного та соціального розвитку, культури, навколишнього середовища, освіти, охорони здоров'я та прав людини. Постійний форум також уповноважений, із-поміж іншого, сприяти координації заходів, пов'язаних із питаннями корінних народів, у системі Організації Об'єднаних Націй;

- Експертний механізм з прав корінних народів - був створений у 2007 р. для надання Раді з прав людини тематичних порад щодо прав корінних народів. Експертний механізм надає свою експертизу переважно у формі досліджень і консультацій із конкретних питань, що стосуються прав корінних народів. Останнім часом механізм працював над дослідженнями стосовно: прав корінних народів на освіту; права на участь у прийнятті рішень; ролі мов і культури в просуванні та захисті прав і самобутності корінних народів; доступу корінних народів до правосуддя;

- Спеціальний доповідач з прав корінних народів - був призначений Комісією з прав людини (нині Рада з прав людини ООН) у 2001 р. Спеціальний доповідач має повноваження, з-поміж іншого, вивчати шляхи та засоби повного подолання існуючих перешкод щодо ефективного захисту прав людини корінних народів; ідентифікувати та просувати найкращі практики, обмінюватися ними; збирати, запитувати, отримувати та обмінюватися інформацією і повідомленнями з усіх відповідних джерел про ймовірні порушення прав людини та основних свобод корінних народів, а також формулювати рекомендації та пропозиції щодо відповідних заходів, попереджати та усувати порушення.

Ці три мандати можна розглядати як взаємодоповнюючі. Вони збираються щорічно для координації своєї діяльності і обміну інформацією. Отже, на міжнародному рівні є достатньо потужний інституційний механізм забезпечення прав та законних інтересів корінних народів.

На додаток до механізмів, що стосуються прав корінних народів, є низка органів, що здійснюють моніторинг договорів і відіграють важливу роль у просуванні прав корінних народів. Наприклад, Комітет з прав людини (спостерігає за виконанням Міжнародного пакту про громадянські та політичні права), Комітет з ліквідації расової дискримінації (що контролює виконання Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації), Комітет з питань прав дитини (що контролює виконання Конвенції про права дитини) та Комітет з економічних, соціальних і культурних прав (що стежить за виконанням Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права) розробили сукупність судової практики щодо прав корінних народів до прийняття Декларації.

Визнання на політико-правовому рівні статусу корінних народів - це не тільки шлях до відновлення самобутності та розвитку культурної сфери, а й до відновлення історичної справедливості. Корінні народи, як визначено у Декларації Організацій Об'єднаних Націй про права корінних народів, «стали жертвами історичних несправедливостей у результаті, серед іншого, їх колонізації та позбавлення їх своїх земель, територій і ресурсів, що перешкоджає здійсненню ними, зокрема, свого права на розвиток згідно з їх потребами й інтересами...» [1].

Проте, навіть такого міжнародного гарантування є далеко не достатньо. Проблема полягає в цілому комплексі перепон, із якими стикаються корінні народи на адміністративному та організаційному рівнях реалізації наданих прав. Серед них зазначимо такі: глобалізаційні кризи та інформаційні загрози значно посилили розрив між загальною групою населення держави та представниками корінних народів, особливо тих, що ведуть той стиль життя та побуту, що був характерний для їхніх предків; відсутність належної участі представників цих груп в управлінській, правовій, організаційній діяльності держави; економічно представники корінних народів залишаються одними з найменш соціалізованих груп, що формує низький рівень соціального забезпечення; дискримінація за етнонаціональною приналежністю до цього часу не є подоланою у багатьох регіонах планети. Тому проблема належної реалізації всього спектра прав, у тому числі політичних, є затребуваним юридичним та державно-владним питанням глобалізованого суспільства.

захист культурний спадщина право корінний народ

Список використаних джерел

1. Резолюція 61/295, прийнята Генеральною Асамблеєю 13 вересня 2007. Декларація Організації Об'єднаних Націй про права корінних народів.

Размещено на Allbest.Ru